Таким чином, я заявляю: залишатися підданим СССР я більше не вважаю можливим для себе і тому прошу виселити мене за границі країни, в якій мої права людини нахабно знехтовані.
Рішитися на такий крок — не легко, але стримуватися від нього в таких обставинах — ще важче.
1 серпня 1976 року
Василь Стус»
«До голови Президії Верховної Ради СССР
В річницю Гельсінської конференції… я пропоную Вам подумати над тим, чи справедливо називати бандитами борців за демократію. Я пропоную Вам подумати, чи багато слави приносить СССР наявність інституції політичних в’язнів. І чи можна повністю обвинувачувати Піночета в браку справедливости, коли останньо він так енергійно висилає поза межі своєї країни людей з небезпечними для держави мозками? Я вважаю, що з амнестією для політв’язнів в СССР безнадійно спізнилися, а кожний день відкладання її приходиться надто дорого для престижу країни в світі.
Свободу совєтським політв’язням!
Винуватих за репресії — до відповідальности!
Василь Стус
1 серпня 1977 року»
«До Пенклюбу
Я, український літератор, репресований в січні 1972 року разом з іншими українськими літераторами. Органи КГБ, використовуючи жупел українського буржуазного націоналізму і наскрізь сфабриковану «справу Добоша», провели чергову розправу над представниками української інтелігенції і в першій мірі над творчою інтелігенцією. Адже їх ціль — знищити ту літературу, яка не вкладається в прокрустове ложе соцреалізму, розправитися з тими літераторами, які рішуче відмовилися бути мовчазними чиновниками на державній службі. Під час арешту мені забрали книжки К. Ясперса, К. Юнга, К. Єдиміда, В. Вовк, Л. Костенко, В. Кордуна, М. Вінграновського, В. Симоненка, І. Калинця, Г. Чубая, М. Холодного. Сконфіскували рукописи всіх моїх віршів, рукописні поетичні збірки «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», незакінчені повісті «Поїздка в Счастевськ», «Щоденник Петра Шкоди», нарисні варіянти декілька інших оповідань і повістей. Серед сконфіскованих речей були около два десятки літературно-художніх статтей, присвячених творчості П. Тичини, В. Свідзінського, Г. Белля, Брехта, Ґете і Рільке, Енценберґа, П. Целяна, І. Базмана, Бобровського. Загально мені забрали около 500 оригінальних віршів, около 10 друкованих аркушів прози, стільки ж публіцистики, около 30 друкарських аркушів поетичних перекладів; окрему велику книжку можна було б скласти з моїх літературно-художніх статтей.
Практично це значить, що мені забрали все написане мною протягом 15 років літературної діяльности. Тільки мала частина написаного побачила вже світ — адже мені постійно відмовляли права друкуватися.
Вже в таборі я написав декількасот віршів, переклав приблизно 200 віршів Ґете, около 100 віршів Рільке (елегії, сонети до Орфея і т. д.). Сьогодні все написане мною в таборі знаходиться під загрозою знищення. Довгий час мені не дозволяли висилати мої вірші в листах до рідних. Місцева цензура КГБ погодилася з тим, що вірші не мають політичного характеру, але конфіскують їх тільки тому, що вже саме перебування автора в ув’язненні може надати ліричним текстам політичного значення.
Доведений до розпуки похмурною перспективою втратити весь свій літературний дорібок за 1973—1976 рр., я проголосив 4 серпня 1976 року політичну голодівку протесту. Все ж таки це нічого не дало. Усі листи з віршами, як і раніше, немилосердно вилучують. Недавно я помістив у листі декілька сонетів П’єра Шарля Бодлера — їх сконфіскували, знайшовши в них «складності».
Я неодноразово звертався до правлячих інстанцій СССР — це нічого не помогло. Тому я звертаюся до Вас з проханням використати весь Ваш авторитет для захисту моєї літературної творчости від знищення. Допоможіть мені рятувати мої вірші від вогню!
11 серпня 1976 року
Василь Стус»
Начальнику следственного отдела
КГБ Украинской ССР
полковнику тов. Туркину В. А.
Антисоветская националистическая газета «Шлях перемоги» является печатным органом ЗЧ ОУН.
Главная редакция газеты находится в Мюнхене (ФРГ). Исполняющим обязанности ответственного редактора является Куцан Андрей [зять провідника ОУН Степана Бандери].
«Шлях перемоги» наиболее реакционная газета, на страницах которой печатаются материалы антисоветского содержания.
Зам. начальника оперативного подразделения КГБ Украинской ССР
А. П. Ганчук
Строк слідства по кримінальній справі та утримання
обвинуваченого Стуса Василя Семеновича під вартою до 13 вересня 1980 року
подовжую
Прокурор Української РСР
державний радник юстиції I класу
Ф. К. Глух
10 липня 1980 року
До справи
В зв’язку з тим, що т. зв. моя «справа» закінчена на стадії слідства і мені запропоновано з нею ознайомитися, вимагаю:
надати мені змогу знайомитися з цією «справою» в присутності міжнародного адвоката, який, я певен, заочно мені призначений — чи то Amnisty International, чи Пен-клубом. Така необхідність викликана тим, що інститут політичної адвокатури в СРСР практично відсутній (на судах офіційні адвокати СРСР виконують функції другого прокурора). А другий прокурор мені не потрібен.
В. Стус
3.9.80 р.
Постанова
про відхилення клопотання обвинуваченого
м. Київ
3 вересня 1980 року
Ст. слідчий слідчого відділу КДБ УРСР майор Селюк, розглянувши матеріали кримінальної справи № 5 у звинуваченні Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочину, передбаченого ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР, —
встановив:
3 вересня 1980 року обвинуваченому Стусу В. С. слідчим в присутності помічника прокурора УРСР старшого радника юстиції Потапенка, з додержанням вимог ст. 218 КПК УРСР було оголошено, що попереднє слідство по кримінальній справі № 5 відносно нього визнано закінченим, а зібрані докази достатні для складання обвинувального висновку.
Обвинувачений Стус В. С. тоді ж заявив та написав у своїй заяві від 3 вересня 1980 року, що він бажає ознайомитись з матеріалами справи за допомогою адвоката, виділеного «Міжнародною амністією» чи «Пен-клубом».
Вказане клопотання обвинуваченого Стуса В. С. не підлягає задоволенню, оскільки запропонований ним порядок призначення захисників не передбачено нормами КПК УРСР.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 44, 47 і 130 КПК УРСР, —
постановив:
1. Відхилити клопотання обвинуваченого Стуса Василя Семеновича про призначення йому для участі в ознайомленні з матеріалами кримінальної справи № 5 адвоката, виділеного «Міжнародною амністією» чи «Пен-клубом».
2. З цією постановою ознайомити під розписку обвинуваченого Стуса В. С.
3. Копію постанови надіслати Прокурору УРСР.
Старший слідчий слідчого відділу КДБ УРСР
майор А. В. Селюк
Згідні:
Начальник відділення слідчого відділу КДБ УРСР підполковник
Б. А. Колпак
Помічник Прокурора УРСР старший радник юстиції
О. А. Потапенко
Постанова оголошена:
3 вересня 1980 року
Обвинувачений
(підпис)
/Стус/
Обвинувачений Стус особисто ознайомився з постановою в присутності помічника Прокурора УРСР старшого радника юстиції Потапенка О. А. Підписатись під її текстом безмотивно відмовився.
Старший слідчий Слідвідділу
КДБ УРСР
майор Селюк
Помічник Прокурора УРСР старший радник юстиції
Потапенко
3 вересня 1980 року
Постанова
про призначення обвинуваченому захисника
місто Київ
3 вересня 1980 року
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ УРСР майор Селюк, розглянувши матеріали кримінальної справи № 5 у звинуваченні Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочинів, передбачених ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР, —
встановив:
3 вересня 1980 року обвинуваченому Стусу В. С. слідчим в присутності прокурора було оголошено, що попереднє слідство по кримінальній справі № 5, по якій звинувачується Стус В. С., закінчено і йому згідно ст. 218 КПК УРСР надається змога ознайомитися з усіма матеріалами справи як самому, так і з участю захисника, про що було складено протокол.
Обвинувачений Стус В. С. заявив і написав в своїй заяві від 3 вересня 1980 року про своє бажання, щоб йому був призначений адвокат із «Міжнародної амністії» чи «Пен-клубу».
Це клопотання обвинуваченого Стуса В. С. відхилено постановою слідчого від 3 вересня 1980 року.
Беручи до уваги, що ст. 47 КПК УРСР дозволяє слідчому у випадках, коли участь в справі захисника, вибраного обвинуваченим, неможлива, призначити цьому обвинуваченому захисника через колегію адвокатів, та, керуючись вимогами ст. ст. 44, 47 ч. 3 і 130 КПК УРСР, —
постановив:
1. Для участі в ознайомленні з усіма матеріалами цієї кримінальної справи, згідно вимог ст. ст. 218—220 КПК УРСР, призначити через Президію Київської міської колегії адвокатів захисника, про що оголосити обвинуваченому Стусу В. С. під розписку в цій постанові.
2. Про прийняте рішення повідомити Президію Київської міської колегії адвокатів.
3. Копію цієї постанови надіслати Прокурору УРСР.
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ УРСР майор
А. В. Селюк
Згоден:
Начальник відділення Слідчого відділу КДБ УРСР підполковник
Б. А. Колпак
Постанова оголошена:
3 вересня 1980 року
Обвинувачений
(підпис)
/Стус/
Обвинувачений Стус особисто ознайомився з постановою в присутності помічника Прокурора УРСР старшого радника юстиції Потапенка О. А. з цією постановою, підписувати її безмотивно відмовився.
Старший слідчий Слідвідділу КДБ УРСР
майор Селюк
Помічник Прокурора УРСР — старший радник юстиції
Потапенко
Голові Президії Київської міської
колегії адвокатів
тов. Кальному В. І.
3 вересня 80 р.
місто Київ
3 вересня 1930 року по розслідуваній Слідчим відділом КДБ Української РСР кримінальній справі № 5 постановою слідчого прийнято рішення про призначення обвинуваченому Стусу Василю Семеновичу захисника через Президію Київської міської колегії адвокатів.
В зв’язку з зазначеним просимо призначити захисника обвинуваченому Стусу В. С. для ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи № 5 при виконанні вимог ст. 218 КПК УРСР.
Начальник Слідчого відділу КДБ УРСР
полковник В. П. Туркін
Киевская городская коллегия адвокатов
юридическая консультация № 2
40 лет Октября 18-б
Соглашение
№ 56358 от 4.IX.1980 г.
Корытченко Л. П.
Участие на предварительном следствии
Стус В. С.
КГБ УССР
Рассматривается 4/IX-80 г.
Заведующий юридической консультацией
Протокол
місто Київ
5 вересня 1980 року
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ Української РСР майор Селюк та помічник Прокурора Української РСР старший радник юстиції Потапенко, керуючись ст. ст. 84, 85 КПК УРСР, склали цей протокол про слідуюче:
Постановою слідчого від 3 вересня 1980 року по кримінальній справі № 5 було відхилено клопотання обвинуваченого Стуса Василя Семеновича про призначення йому для участі в ознайомленні з матеріалами справи адвоката, виділеного «Міжнародною амністією» чи «Пен-клубом».
Тоді ж Стус заявив, що оскільки його клопотання відхилено, то він буде знайомитись з матеріалами кримінальної справи № 5 сам, тобто без участі адвоката. На пропозицію прокурора запросити для участі в ознайомленні з матеріалами кримінальної справи захисника в встановленому ст. 47 КПК УРСР порядку через колегію адвокатів обвинувачений Стус заявив, що від запрошення захисника з колегії адвокатів він відмовляється.
