судові документи вищих (Ближня канцелярія, Сенат, імператорський Кабінет),
центральних (Малоросійський та Розрядний прикази, Військова та Іноземна
колегії) і місцевих (І та ІІ Малоросійські колегії, Правління гетьманського уряду,
київський та азовський генерал-губернатори, міністри-резиденти при гетьманах)
органів влади Московського царства й Російської імперії, що стосувалися
Козацького Гетьманату. Документи цих установ і посадовців дозволяють
відтворити масштаби й динаміку інкорпораційних процесів Московії/Російської
імперії щодо Гетьманщини, які розпочалися з другої половини XVII ст., роль в
них дипломатичних, військових і економічних чинників, перебіг воєн за участі
гетьманської армії, російську військову присутність в Україні, стратегії
інтеграції та інкорпорації збройних сил Козацького Гетьманату, обмеження та
ліквідації його політичної та інституційної автономії.
Надзвичайно важливими також є облікові джерела (компути (1701, 1715,
1718, 1723, 1730, 1732, 1759, 1764 рр.), ревізії (1722 р.), реєстри (Зборівський
реєстр 1649 р.) козацьких полків, які містять кількісні показники козацького
стану 39. За характером інформації до них також примикають присяжні книги
(1654, 1676, 1682 рр.), де містяться списки не тільки козаків, але й найманців 40.
При цьому слід зауважити, що практика переукладення реєстрів в гетьманаті не
була до XVIII ст. регулярною, а власне кількісні данні реєстрів і компутів не
можуть вважатися точними показниками чисельності козацького війська, адже в
них вказувалася номінальна кількість козаків, що числилися в полкових
компутах. Відтак ці дані потребують повірки із пописами відділів, котрі брали
участь у бойових діях (табелях, веденнях).
39 Клименко П. Компути та ревізії XVIII ст. //Український археографічний збірник. — К., 1930. — Т.3. — С.57-241.
40 Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки. — К., 2003;
Сокирко О. Присяжні книги Війська Запорізького 1676 та 1682 років //Записки Наукового товариства ім.Т.Шевченка. — Львів, 2008. — Т. 256. — С. 561—574.
45
Високу інформативність несуть в собі формуляри («сказки») з відомостями
про службу козацьких і охотницьких старшин, а також різних категорій
військових служителів. Цей тип облікової документації з’явився в першій
третині XVIII ст. й дозволяє відтворити кар’єрні траєкторії не тільки окремих
осіб, але й цілих військово-служилих спільнот і старшинського корпусу. Вони
дозволяють також уточнити склад відділів гетьманського війська в окремих
воєнних кампаніях.
Важливу роль в дослідженні функціонування мілітарних інститутів і
їхнього зв’язку із соціальними реаліями грають судові акти й документація 41.
Вони дозволяють реконструювати соціальний портрет найманців, старшин
різного рівня, корпорацій, що належали до козацького стану, критерії належності
до козацтва, встановити соціально-економічні причини поступової
демілітаризації козацтва та появи субститутів козацької служби, номінальний і
реальний статус різних категорій землеволодіння, ступінь матеріальної
спроможності щодо несення військової служби тощо. Зауважимо, що як і в
попередніх випадках, інформація судових актів потребує ґрунтовної
контекстуалізації та перехресної перевірки іншими джерелами.
Специфічну групу актів становлять доволі нечисленні військові документи
(ордери, накази, реляції, рапорти, інструкції, журнали бойових дій). Більшість із
них жанрово виокремилася лише у XVIII ст., очевидно, під впливом діловодства
російської регулярної армії, тоді як інформація про воєнні приготування, перебіг
і результати бойових дій за участі формувань гетьманського війська, була
розсіяна поміж різнотипними документами, як-от листами і реляціями старшин.
Ця група документів, однак, має вирішальне значення при з’ясуванні
ефективності мілітарних інститутів гетьманату, їх розвитку й особливостей. Без
них неможливе з’ясування ступеню боєздатності та ефективності армії в цілому.
41 Горобець В. Процесуально-юридична документація //Ділова документація
Гетьманщини XVIII ст. — К., 1993. — С.1475-162.
46
Разом із тим, їхня інформація відзначається певним суб’єктивізмом і потребує
ретельної перевірки й співставлення з іншими жанровими групами джерел.
Особливо інформативними в нашій роботі виявилися щоденники (діаріуші
Я.Марковича та М.Ханенка) й мемуари сучасників, а також приватне
листування. Хоча в рамках дослідження ми вдавалися до спеціального розгляду
змін в політичній культурі й світогляді, візії війни та військової служби в
суспільстві, але бодай точково намагалися їх відзначити. В цьому нам
допомагали наративні тексти — літописи й хроніки (літопис Самовидця, Величка
та Грабянки), літературні твори (панегірики, поезії К.Зінов’їва, П.Орлика,
О.Бучинського-Яскольда, «Разговор Великороссии с Малороссией» та ін.) в яких
рясно відбилася воєнна тематика епохи. В окремих випадках, літописні тексти
допомагали уточнити хронологію воєнних акцій і персоналії їх учасників, склад і
чисельність сил.
Ступінь збереженості та актуалізації джерельної бази дослідження вельми
неоднорідний. З одного боку, чимало документів вищих і локальних владних
установ гетьманату, як власне й особисті архіви гетьманів і старшин загинули
внаслідок війн та внутрішніх конфліктів останньої чверті XVII — початку XVIII
ст. Зокрема, архіви Генеральної військової канцелярії внаслідок цих факторів
загинули чи то були розпорошені, доля архівів гетьманів у яких зберігалося
дипломатичне листування, секретна документація й папери військово-
політичного змісту, так само як і архіви генеральних старшин і полковників,
фактично не були відділені від приватних паперів їхніх власників 42. Частина з
них збереглася до наших часів у складі документальних комплексів фамільних
архівів (наприклад, т.зв. «збірки Новицького»), де приватні листи й господарська
документація сусідять із документами офіційного змісту. Через довгу відсутність
практики архівування практично повністю були втрачені документи полково-
42 Сокирко О. Організація архівної справи на Лівобережній Україні XVIII ст. // Нариси історії архівної справи в Україні. — К., 2002. — С.103-136; Швидько Г. Джерела з історії Гетьманщини //Український археографічний щорічник. — К., 1992. — Вип.1. — С.274-277.
47
сотенних канцелярій. Запровадження елементів камералізму в діловодну
культуру установ Гетьманщини змінило ситуацію лише у XVIII ст., коли
більшість продукованих установами різного рівня паперів більш-менш ретельно
обліковувалася й зберігалася 43. З іншого боку, нерівномірність документальної
фіксації різних сфер, пов’язаних із адміністрацією та мілітарними інститутами
гетьманату, спричинена також особливостями розвитку управлінських
інституцій та їх діловодства. Зокрема, в Козацькому Гетьманаті довгий час не
існувало вертикалі фінансового управління, функції якого було делеговано
Генеральній і полковим канцеляріям. Внаслідок розпорошення та знищення їхніх
архівалій дослідники фактично позбавлені документів фінансової звітності й
аудиту до часу виникнення постійної скарбової служби в 20-х рр. XVIII ст. Це, в
свою, чергу надзвичайно ускладнює реконструкцію воєнного бюджету
гетьманату, а відтак і ролі економічних і фінансових чинників у військовому
будівництві.
Велику частину документів, схарактеризованих вище, було введено до
наукового обігу істориками, археографічними та архівними установами в другій
половині ХІХ — на початку ХХ ст., як у вигляді окремих публікацій у періодиці
(«Основа», «Киевская старина», «Русский архив», «Чтения в историческом
обществе Нестора летописца» та ін.), так і рамках серій Київської, Віленської та
Петербурзької археографічних комісій, губернських вчених архівних комісій
(«Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России», «Архив Юго-
Западной России» та ін). Публікаційна активність джерел з історії Гетьманщини
значно зросла з 90-х рр. ХХ ст., що дозволило поновити видання серій корпусних
публікацій законодавчих джерел («Пам’ятки політично-правової культури»)
гетьманських і старшинських універсалів («Універсали українських гетьманів.
Матеріали до українського дипломатарію»), компутів, ревізій («Джерела до
вивчення козацтва»), фамільних архівів, републікацію оприлюднених раніше
43 Папакін Г. Архів Скоропадських: Фамільні архіви української родової еліти другої половини XVII — XX ст. — К., 2004; Швидько Г. Фамільні архіви Гетьманщини: археографічний аналіз публікацій //Український археографічний щорічник. — К., 2002. — Вип.7. — С.13-22.
48
текстів наративних джерел. Втім, ступінь введення до наукового обігу різних
груп писемних джерел залишається нерівномірним, що спонукало в рамках
дисертаційного дослідження звертатися до фондів архівних установ, що
зберігають документацію центральних і місцевих органів влади гетьманату
(Центральний державний історичний архів України в м.Києві), документальні
колекції та фамільні архіви (Інститут рукопису Національної бібліотеки України
ім.В.Вернадського, Відділ рукописів Російської державної бібліотеки (РФ,
Москва), Науково-історичний архів Санкт-Петербурзького Інституту історії (РФ,
Санкт-Петербург)), архівалії російських владних установ (Російський державний
архів давніх актів, Російський державний військово-історичний архів (РФ,
Москва), Російський державний архів військово-морського флоту (РФ, Санкт-
Петербург)). Окремі документи, зокрема пов’язані із воєнною історією періоду
Руїни було залучено з польських архівів (Головного архіву давніх актів і Відділу
рукописів Національної бібліотеки (Польща, Варшава), Відділу рукописів
Бібліотеки Чарторийських (Польща, Краків)). Загалом в дисертації було
використано 36 фондів 10 архівних установ України, Польщі та Росії.
Речові джерела, використані у дослідженні — це, в першу чергу, зразки
ручної вогнепальної та холодної зброї, гармати, прапори та предмети одягу, що
містять інформацію про матеріальний конвой мілітарної субкультури Козацького
Гетьманату, її символічну функцію, а також озброєння й технічне оснащення
