Згідно постанови слідчого від 3 вересня 1980 року через Президію Київської міської колегії адвокатів був призначений захисних — адвокат юридичної консультації Московського району міста Києва Коритченко Людмила Петрівна для ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи № 5.
В зв’язку з цим 5 вересня 1980 року о15 год. 00 хвилин обвинуваченому Стусу В. С. було представлено захисника Коритченко Л. П., яка пред’явила ордер № 56358 від 4 вересня 1980 року, виданий юридичною консультацією для участі в цій кримінальній справі. Адвокат Коритченко Л. П. пояснила обвинуваченому Стусу В. С, що прибула для ознайомлення з матеріалами його кримінальної справи та для надання йому кваліфікованої юридичної допомоги під час виконання вимог ст. ст. 218—220 КПК УРСР.
Обвинувачений Стус відмовився знайомитись з пред’явленим йому ордером № 56358 і заявив, що категорично відмовляється знайомитись з матеріалами кримінальної справи № 5 з участю адвоката, а буде це робити сам.
Протокол оголошений прокурором. Заяв та зауважень щодо протоколу не поступило.
Підписувати протокол обвинувачений Стус безмотивно відмовився.
Адвокат
Коритченко
Старший слідчий Слідвідділу КДБ УРСР
майор Селюк
Помічник Прокурора Української РСР старший радник юстиції
Потапенко
Протокол
про пред’явлення обвинуваченому матеріалів справи
місто Київ
9 вересня 1980 року
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ Української РСР майор Селюк в приміщенні Слідвідділу КДБ УРСР, кабінет № 20, в присутності помічника Прокурора Української РСР старшого радника юстиції Макашова Є. В., керуючись ст. ст. 84, 85 КПК УРСР склав цей протокол про те, що 3 вересня 1980 року обвинуваченому Стусу Василю Семеновичу було оголошено в присутності прокурора про закінчення попереднього слідства по його справі та, додержуючись вимог ст. ст. 218—220 КПК УРСР, пред’явлено для ознайомлення всі матеріали кримінальної справи № 5 у підшитому і пронумерованому вигляді в 6 /шести/ томах і окремому пакеті, з яких: том 1 на 268 аркушах, том 2 на 236 аркушах, том 3 на 285 аркушах, том 4 на 223 аркушах, том 5 на 394 аркушах, том 6 на 166 аркушах і пакет з записними книжками та загальними зошитами, вилученими в Стуса В. С. під час обшуку 14—15 травня 1980 року.
Ознайомлення обвинуваченого Стуса В. С. з матеріалами кримінальної справи проводилось 3, 4, 5, 6, 8, 9 вересня 1980 року згідно графіку, який додається до цього протоколу.
Після ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи № 5 обвинувачений Стус заявив, що з матеріалами справи він повністю ознайомився. Вимагає, щоб до справи були приєднані його дві заяви, на які він отримав відповіді, але цих заяв не знайшов в матеріалах справи.
Інших клопотань, як заявив обвинувачений Стус В. С., він не має.
В зв’язку з тим, що обвинувачений Стус відмовився знайомитись з цим протоколом, протокол був оголошений слідчим.
Ця слідча дія проводилась з 17 год. 30 хв. до 17 год. 45 хв.
Підписувати протокол обвинувачений Стус безмотивно відмовився.
Старший слідчий Слідвідділу КДБ УРСР
майор А. В. Селюк
Помічник Прокурора Української РСР старший радник юстиції
Є. В. Макашов
Постанова
про відхилення клопотання обвинуваченого
місто Київ
9 вересня 1980 року
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ УРСР майор Селюк, розглянувши матеріали кримінальної справи № 5 у звинуваченні Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР, —
Встановив:
9 вересня 1980 року після ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи № 5 обвинувачений Стус заявив клопотання про те, щоб до матеріалів його справи були приєднані дві заяви, які він подав під час слідства і отримав на них відповіді.
Дане клопотання обвинуваченого Стуса задоволенню не підлягає. Його заява від 12 серпня 1980 року була відправлена 13 серпня 1980 року за № 6/607 до Прокуратури УРСР, і по ній помічником Прокурора УРСР винесена постанова, яка об’явлена Стусу і приєднана до матеріалів кримінальної справи.
3-го вересня 1980 року під час оголошення обвинуваченому Стусу В. С. про закінчення попереднього слідства по кримінальній справі № 5, він подав присутньому при цьому прокурору заяву відносно того, що він не згоден з відповіддю Прокуратури на свою попередню заяву.
Відносно цієї заяви обвинувачений Стус також отримав відповідь, а сама заява знаходиться в Прокуратурі УРСР.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 130 і 221 КПК УРСР, —
Постановив:
Клопотання обвинуваченого Стуса Василя Семеновича, заявлене ним 9 вересня 1980 року після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи № 5, відхилити як безпідставне, про що оголосити йому через адміністрацію Слідчого ізолятора КДБ УРСР, де він утримується під вартою.
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ УРСР
майор А. В. Селюк
Згоден:
Начальник відділення Слідчого відділу КДБ УРСР
підполковник Б. А. Колпак
Стус ознайомлений, від підпису безпідставно відмовився.
Нач. слідчого ізолятору КДБ підполковник
(Петруня)
10/IX.80 г.
Обвинувальний висновок
«Затверджую»
Зам. прокурора Української РСР
Державний радник юстиції 1 класу
Ф. К. Глух
12 вересня 1980 року
Обвинувальний висновок
по кримінальній справі № 5 по обвинуваченню
Стуса Василя Семеновича, 1938 року народження, в скоєнні злочину, передбаченого ст. 62 ч. 2 КК УРСР та ст. 70 ч. 2 КК РРФСР
Кримінальна справа № 5 порушена слідчим відділом Комітету державної безпеки Української РСР 13 травня 1980 року. Запобіжний захід відносно Стуса В. С. — тримання під вартою застосовано 15 травня 1980 року.
Попереднім слідством по справі встановлено:
Обвинувачений Стус Василь Семенович, будучи раніше, 7 вересня 1972 року, засудженим Київським обласним судом за проведення антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. 1 КК УРСР) до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання, відбуваючи в 1974—1979 роках основну і додаткову міру покарання — у виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР та в засланні в Магаданській області, а з серпня 1979 року до травня 1980 року, мешкаючи в місті Києві, до погашення судимості не став на шлях виправлення і, залишаючись на ворожих радянському суспільству позиціях, спілкуючись шляхом особистих контактів та листування з особами, засудженими за особливо небезпечні державні злочини, а також з представниками зарубіжних буржуазно-націоналістичних кіл й іншими відщепенцями, на ґрунті антирадянських націоналістичних переконань, незважаючи на неодноразові попередження з боку офіційних осіб органів влади та представників громадськості про недопустимість злочинної діяльності, протягом тривалого часу з метою підриву і ослаблення Радянської влади систематично виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянську і наклепницьку літературу, в якій містяться заклики до проведення боротьби з Радянською владою та вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Деякі з них потрапили за кордон в капіталістичні країни, де широко використовуються буржуазно-націоналістичними центрами в провокаційних кампаніях проти Союзу РСР. Разом з цим з тією ж ворожою метою займався антирадянською агітацією і пропагандою в усній формі, поширюючи наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад. (…)
Так, у грудні 1976 року, відбуваючи покарання у виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР, незважаючи на оголошене йому 19 жовтня 1975 року у відповідності з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 грудня 1972 року офіційне застереження про недопустимість ворожої діяльності, Стус з метою підриву та ослаблення Радянської влади виготовив наклепницький документ у вигляді «заяви» до Президії Верховної Ради СРСР і тоді ж поширив його, надіславши до Прокуратури Союзу СРСР зі своїм листом — проханням, щоб текст «заяви» було доведено до «адресата».
В зазначеному документі він зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Зокрема, намагається довести, що в нашій країні начебто існує беззаконня та відсутня демократія. Схвалюючи діяльність осіб, заарештованих за особливо небезпечні та інші державні злочини, робить спробу обвинуватити Радянську владу в порушенні прав людини. (…)
Тоді ж, у 1976 році, відбуваючи міру покарання в Мордовській АРСР, з тією ж метою виготовив документ у вигляді «Відкритого листа до І. Дзюби». В ньому Стус, паплюжачи радянський державний і суспільний лад, наклепницьки твердить, що на Україні в 1972—1973 роках начебто відбувся «антиукраїнський погром», під час якого нібито притискувалась «національна гідність» радянських людей, що в СРСР кожен український літератор начебто «поневолений», а народ знаходиться нібито «в якомусь вакуумі» і його духовне існування «поставлено під загрозу».
Зазначений ворожий документ набув поширення серед націоналістично настроєних осіб, зокрема потрапив до мешканця міста Києва Шевченка Олеся Євгеновича, притягнутого по іншій справі до кримінальної відповідальності за антирадянську агітацію і пропаганду. Рукописна копія цього документа була вилучена по вказаній кримінальній справі під час обшуку 1 квітня 1980 року.
Згаданий документ також потрапив за кордон, де використовувався буржуазною пропагандою в ворожих акціях проти Союзу РСР і був надрукований під назвою «Відкритий лист В. Стуса до І. Дзюби» в журналі «Визвольний шлях» № 12 за грудень 1976 року, що видається організацією українських буржуазних націоналістів у Лондоні. (…)
Восени 1977 року, відбуваючи додаткову міру покарання — заслання в селищі Матросова Тенькінського району Магаданської області, з метою підриву та ослаблення Радянської влади виготовив рукописний документ у вигляді «листа» до своїх знайомих-мешканців м. Києва Коцюбинської М. Х., Кириченко С. Т. та її чоловіка — Бадзьо Г. В., пізніше засудженого за антирадянську діяльність.
В цьому документі Стус з ворожих націоналістичних позицій зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, паплюжить національну політику КПРС та братню дружбу українського і російського народів, наклепницьки стверджуючи, що в українського народу нібито «катастрофічне духовне існування», а радянська влада начебто «душить» та проводить «репресії українців». Поряд з цим, згадуючи про свою судимість за антирадянську агітацію і пропаганду, він відверто зазначає, що залишився на тих же націоналістичних позиціях і буде далі проводити ворожу діяльність.
Зазначений документ наприкінці 1977 року Стус надіслав поштою до м. Києва, де з його текстом ознайомились Коцюбинська М. Х., Андрієвська В. В., Кириченко С. Т. та її чоловік — Бадзьо Г. В. Тоді ж Кириченко та Бадзьо переписали названий документ і цей рукописний текст потрапив до Стуса, який зберігав його в своїй квартирі в м. Києві до вилучення під час обшуку 14 травня 1980 року. Доля оригіналу вказаного документа не встановлена. (…)
В листопаді 1977 року, під час перебування в засланні в Магаданській області, з тією ж метою виготовив рукописний документ у вигляді листа до мешканця м. Чернігова Лук’яненка Л. Г., судимого в 1961 році за зраду Батьківщини та в 1978 році — за антирадянську агітацію і пропаганду.
В цьому листі Стус з ворожих націоналістичних позицій зводить злісні наклепи на радянський державний і суспільний лад. Заявляючи про своє бажання бути членом так званого «Українського наглядового комітету», підбурює «однодумців» проводити ворожу діяльність «в більш широкому плані». Наклепницьки стверджує, що на Україні нібито проводяться незаконні «репресії української інтелігенції», паплюжить рівноправність України в складі Союзу РСР і твердить, що в Радянському Союзі нібито немає «фактичної рівності націй».
