Тоді ж, в листопаді 1977 року, поширив зазначений документ, надіславши поштою в м. Чернігів вказаному Лук’яненку для ознайомлення, який розмножив його не менше як в десяти примірниках і розповсюдив їх серед своїх знайомих. (…)
Допитаний по цій справі 11 серпня 1980 року як свідок Лук’яненко Л. Г. показів щодо отримання від Стуса зазначеного вище листа не дав (том 3, а.с. 143—145).
В кінці 1977 року під час перебування в селищі Матросова з тією ж метою виготовив рукописний документ у вигляді «листа-звернення» до одного із членів Президії Верховної Ради Союзу РСР.
В цьому документі робиться спроба зганьбити діяльність Радянського уряду. Зокрема, наклепницьки твердиться, що в Радянському Союзі нібито існує «беззаконие и насилие», «шовинистический произвол», в результаті чого було начебто безпідставно засуджено його — Стуса та інших осіб. Засуджених антирадянщиків автор намагається показати як «представників української інтелігенції», що репресовані нібито лише за їх «переконання».
Зазначений документ зберігав у своїй кімнаті гуртожитку до його вилучення 10 лютого 1978 року під час обшуку по кримінальній справі відносно Лук’яненка. (…)
В грудні 1977 року, перебуваючи в засланні в названому селищі, з метою підриву та ослаблення Радянської влади виготовив рукописний документ у вигляді «листа» до колишнього мешканця міста Москви Григоренка П. Г., якого, згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 13 лютого 1978 року, за систематичне вчинення дій, несумісних з належністю до громадянства СРСР, завдання своєю поведінкою шкоди престижу Союзу РСР, позбавлено громадянства СРСР.
В цьому документі містяться наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад. Зокрема, в ньому Стус наклепницьки стверджує про нібито відсутність в нашій країні «человеческих прав и прав народов» та заявляє про свій намір проводити ворожу діяльність під виглядом участі в нібито існуючому в СРСР «демократическом движении», різного роду відщепенцям пропонує активізувати і посилити антирадянську агітацію та пропаганду. Поряд з цим з ворожих націоналістичних позицій захищає бандитів ОУН, називаючи їх «участниками партизанского движения».
Вказаний документ Стус зберігав в своїй кімнаті гуртожитку до його вилучення 10 лютого 1978 року під час обшуку по кримінальній справі відносно Лук’яненка. (…)
Вказаний Григоренко не допитаний як свідок по цій кримінальній справі, оскільки в 1978 році його було позбавлено громадянства СРСР і він мешкає за межами Союзу РСР.
В кінці 1977 року Стус, перебуваючи в засланні, з тією ж метою виготовив рукописний документ у вигляді «листа» до вказаного Григоренка П. Г.
В зазначеному документі містяться наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Зокрема, в ньому твердиться, що нібито в нашій країні існують беззаконня і свавілля, безпідставні «репрессии творческой интеллигенции». При цьому в документі паплюжаться органи радянського правосуддя, яких Стус наклепницьки називає ворогами народу.
Названий «лист» Стус зберігав у себе в кімнаті гуртожитку до дня вилучення його під час обшуку 10 лютого 1978 року по кримінальній справі відносно Лук’яненка. (…)
Незважаючи на повторно оголошене Стусу 19 червня 1978 року офіційне застереження про недопустимість надалі дій, які суперечать інтересам державної безпеки СРСР, він не тільки не припинив виготовлення, зберігання і розповсюдження антирадянських наклепницьких документів, а, навпаки, активізував свою ворожу діяльність. (…)
Так, мешкаючи в місті Києві після відбуття основної і додаткової міри покарання за проведення антирадянської агітації і пропаганди, Стус до погашення судимості, з метою підриву та ослаблення Радянської влади, виготовив у листопаді 1979 року рукописний документ у вигляді «заяви» до Прокуратури УРСР.
В цьому документі, датованому 19 листопада 1979 року, Стус, виступаючи на захист М. Горбаля, раніше судимого за антирадянську діяльність і арештованого за вчинення іншого кримінального злочину, зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Зокрема, наклепницьки заявляє, що радянські правозахисні органи нібито «вдаються до брутальних способів розправи і дискредитації людей». Поряд з цим він намагається ствердити, що в нашій країні нібито існує «свавілля» і «беззаконня», зневажаються права людини.
Для широкого розповсюдження зазначеного ворожого документа Стус розмножив його не менше як в чотирьох рукописних примірниках українською і російською мовами та поширив їх.
З них:
• один примірник українською мовою, датований 19 листопада 1979 року, надіслав до Прокуратури УРСР;
• один примірник російською мовою 21 січня 1980 року надіслав поштою до мешканки міста Москви Лісовської Ніни Петрівни, який було вилучено під час виїмки 25 січня 1980 року на Київському поштамті по кримінальній справі відносно Калиниченка В. В., притягнутого до відповідальності за антирадянську агітацію і пропаганду;
• два примірники, датовані 18 листопада 1979 року, один — українською мовою до Прокуратури УРСР, а другий — російською мовою, викладений в листі до мешканця м. Москви Сахарова А. Д., зберігав у себе вдома до дня вилучення під час обшуку 14 травня 1980 року.
Виготовлений Стусом зазначений ворожий документ потрапив за кордон на Захід, де використовується в підривних акціях проти СРСР антирадянськими центрами, зокрема його текст був переданий радіостанцією «Радіо Свобода» 27 лютого 1980 року, а також опублікований 4 квітня 1980 року в буржуазно-націоналістичній газеті «Українське слово», що видається в Парижі. (…)
Мешкаючи в місті Києві з серпня 1979 року до травня 1980 року, з тією ж метою виготовив рукописний документ без назви в загальному зошиті, який зберігав у себе вдома до дня вилучення його під час обшуку 14 травня 1980 року.
В цьому документі містяться злісні наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Зокрема, робиться спроба ревізувати марксистсько-ленінське вчення про соціалістичну революцію, опорочити ленінізм, засновника Радянської держави та історичний досвід нашого народу в будівництві соціалізму. Щодо Великої Жовтневої соціалістичної революції наклепницьки твердиться, що нібито вона «совершилась во имя тоталитарного марксизма», «неизбежно ведет к национализму и националистической политике», а «коммунистический строй переходного периода есть строй крепостнический». (…)
Крім того, після повернення із заслання до міста Києва з серпня 1979 року до травня 1980 року Стус з тією ж ворожою метою зберігав у своїй квартирі рукописні та машинописні тексти документів і віршів, виготовлених ним у 1963—1972 роках, а саме:
• рукописний текст вірша «Безпашпортний і закріпачений…», в якому він викладає наклепницькі вигадки щодо політики КПРС і Радянської влади відносно колгоспного селянства нашої країни, яке нібито «закріпачене» і «катоване»;
• документ, що починається зі слів: «Існує тільки дві форми…», в якому паплюжаться демократичні основи нашої країни, робиться спроба посіяти недовір’я народу до Уряду та Радянської влади. Так, в ньому Стус наклепницьки твердить, що в Радянському Союзі нібито «існує тільки дві форми контактування народу з урядом: відверта боротьба (в усіх можливих її проявах) і відкрита полеміка».
Поряд з цим наклепницьки вказується, що в нашій країні начебто «той, хто не згоден з урядом, є ворогом…»;
• машинописний документ, що починається зі слів: «Нещодавно в “Літературній Україні” було надруковано…», в якому Стус, виступаючи на захист засуджених за ворожу діяльність Караванського, Чорновола, Осадчого та інших відщепенців, зводить наклепницькі вигадки на радянську дійсність, твердячи, що на Україні нібито безпідставно переслідуються інтелігенція та науковці, начебто відсутні демократія і свобода, що в нашій країні нібито знущаються з «соціалістичної законності, правосуддя, демократичних свобод»;
• машинописний текст вірша «Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою…», де зводяться наклепи на радянську дійсність, паплюжиться життя радянського народу, який начебто «злиденний і духовно збіднений».
• рукописний та машинописний примірники вірша «Колеса глухо стукотять…», в якому Стус зводить наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, зображаючи нашу країну як «концтаборів союз».
Ці ворожі документи зберігав у себе вдома в м. Києві до дня вилучення їх під час обшуку 14 травня 1980 року. (…)
Залишаючись на антирадянських націоналістичних позиціях, в другій половині 1979 року — початку 1980 року з метою підриву та ослаблення Радянської влади виготовив у місті Києві для подальшого розповсюдження рукописний документ українською і російською мовами під назвою «Пам’ятка українського борця за справедливість» («Памятка украинского борца за волю»), який за своїм змістом і спрямуванням є відверто антирадянським, наклепницьким. В ньому Стус з націоналістичних позицій зводить злісні наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, викладає конкретну програму боротьби проти Радянської влади, обстоює необхідність створення так званої «незалежної України». При цьому закликає проводити ворожу діяльність шляхом створення «широкої мережі правозахисних об’єднань» на платформі «забезпечення незалежної України, організації випуску періодичних журналів типу “Укр. вісника” і т. д.». Наклепницьки твердить, що Україну нібито тримають «в колоніальному ярмі шляхом страшного терору, геноциду», виправдовує антирадянську, антинародну діяльність бандитів ОУН-УПА, називаючи її «національно-визвольним рухом».
Зазначений антирадянський документ зберігав у себе вдома в м. Києві до вилучення його під час обшуку 14 травня 1980 року. (…)
Обвинувачений Стус на попередньому слідстві відносно виготовлення, зберігання та розповсюдження перелічених вище антирадянських і наклепницьких документів дати показання безпідставно відмовився (том 2 а. с. 90—94, 96—98, 101—107, 111—114, 121—131, 134—142, 145—146, 166—177, 179—189, 234—236).
Поряд з виготовленням, розповсюдженням і зберіганням ворожих документів Стус протягом тривалого часу з метою підриву та ослаблення Радянської влади проводив антирадянську агітацію і пропаганду в усній формі, поширюючи злісні вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад.
Так, відбуваючи покарання у виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР та спілкуючись з грудня 1974 року по січень 1977 року з засудженим за антирадянську діяльність Сіриком Миколою Івановичем, в неодноразових розмовах з ним систематично висловлював наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, стверджуючи, що в Радянському Союзі нібито порушуються права людини, а органи Радянської влади начебто чинять «беззаконня», арештовують і засуджують «невинних людей». Існуючий в нашій країні лад називав «фашистським» та порівнював його з режимом царської Росії; заявляв, що на Україні нібито проводиться «насильницька русифікація», яку, за його словами, чинять органи Радянської влади, що УРСР начебто не є рівноправною республікою, а перебуває в підневільному стані. Обробляючи Сірика в антирадянському націоналістичному дусі, закликав його до проведення активної ворожої діяльності, заявляючи, що «проти Радянської влади всі засоби боротьби підходять, починаючи від антирадянської агітації та пропаганди до вчинення терористичних акцій». (…)
