класичних форм найманства в Гетьманщині. В Україні, після поразки
мазепинців, військові інститути перейшли під частковий контроль Російської
імперії. Після ліквідації сердюцьких полків у 1726 р. та скорочення
компанійських, гетьманське правління не мало достатніх політичних та
фінансових важелів впливу на наймані формування.
Надвірні війська в Гетьманщині сформувалися, головним чином, як
рецепція давніх форм збройної асистенції князівського та великопанського
середовища річпосполитської епохи. В ході Козацької революції середини XVІІ
ст. гетьмани, генеральні старшини та полковники, як нова полтична еліта,
заходилися до формування й утвердження власних груп впливу, економічної
могутності та збройної підтримки. Двір українських гетьманів включав до свого
складу як збройні загони (кінні та піхотні роти), що безпосередньо охороняли
особу ясновельможного, його оточення, резиденцію та ставку, так і збройні
формування військово-служилих корпорацій, склад яких змінювався протягом
усієї другої половини XVІІ ст., починаючи від покозаченої шляхти, закінчуючи
422
виокремленими з-під відання полкової адміністрації козацькими відділами, що
виступали на службу під гетьманським бунчуком переважно у великих воєнних
виправах. За потреби, реґіментарі нашвидкоруч могли зібрати 3 000 — 4 000
війська (включно із гетьманськими дворянами та озброєною челяддю) —
невелику міні-армію, котра в неспокійний час внутрішніх та зовнішніх війн
нерідко ставала дієвою силою на полях битв. Стабілізація політичного
становища Гетьманщини в останній чверті XVІІ ст., коли рештки державності
збереглися лише в Лівобережній Україні, дещо зменшила військове значення
надвірних контингентів, які втрачали воєнне значення й перетворювалися на
церемоніальні підрозділи.
— На основі реконструкції організаційних засад, забезпечення й матеріально-
технічного оснащення артилерії Гетьманщини, встановлено. Що розвиток цього
роду війська не відзначався особливим динамізмом, фактично відтворюючи ті
форми управління й організації, котрі склалися ще в першій половині — середині
XVII ст., попри те, що саме в цей час артилерія була лідером військово-
технічного прогресу, що значною мірою визначав характер мілітарної першості
серед європейських держав. В цілому, стан артилерії відповідав наявним
воєнним реаліям, коли основними противниками гетьманської армії були поляки,
а згодом татари й турки. Воєнне протистояння із ними не вимагало істотного
нарощення гарматного парку й підвищення фахового рівня обслуги. З цієї
причини, організаційна структура, гарматний парк і рівень його забезпечення
виявилися законсервованими, відповідаючи обмеженим потребам розвитку
артилерійських озброєнь, і військовому будівництву загалом, які так само не
виявляли тенденцій до змін. В організаційному плані Генеральна та полкові
артилерії Гетьманщини була громіздкою адміністративно-господарською
структурою, утримуваною за рахунок натурального господарства. Штат
службовців, приписаних до неї, був спадковим, поступово перетворившися у
привілейовану військово-служилу корпорацію. Членство в ній не зобов’язувало
до системного вишколу й оволодіння власне артилерійським фахом, що
відповідним чином позначалося на бойовій вартості обслуги. Для воєнних реалій
423
XVIII ст. такий рівень організації був очевидним анахронізмом, котрий
гальмував не лише освоєння нових технічних можливостей. При цьому,
гетьманська артилерія залишалася заручником обмежувальної політики з боку
Російської імперії. На фоні стагнації та поступового регресу гетьманської
артилерії, різким контрастом було загрозливе збільшення артилерійського
потенціалу російських військ в Україні.
— Встановлено, що характер розвитку фортифікацій в Гетьманщині залежав від
специфіки географічного простору та стратегії ведення воєнних дій в регіоні.
Фортеці служили тимчасовим прихистком для мирного населення під час
татарських набігів і опорними пунктами польових армій, де зберігалися запаси
продовольства, боєприпасів і артилерія. Тривалі облоги були рідкісним явищем,
тому гетьманське правління піклувалося лише про підтримання укріплень у
належному стані, практично не провадячи якихось масштабних модернізацій.
Більшість укріплень міст і містечок Гетьманщини належали або до архаїчних
типів дерево-земляних руських фортець або фортифікацій перехідних типів із
валами, частоколами з баштами і бастіонами нерегулярних абрисів.
Західноєвропейська воєнна архітектура так і не стала детермінуючим чинником,
що визначав обличчя міст і фортець Гетьманщини. При цьому, перебіг великих і
малих конфліктів демонстрував, що назагал оборонне будівництво в
Гетьманщині лишалося функціональним і боєздатним. Фронтирне
місцеположення регіону, з яким мусила рахуватися влада, диктувало обмежене
використання європейських фортифікаційних практик. Реконструкція фортець
майже ніколи кардинально не зачіпала містобудівних традицій і побуту городян,
а власне самі фортеці почали стрімко втрачати своє військове значення вже в
другій половині XVIII ст. Відчутним недоліком оборонної політики
Гетьманщини була відсутність гарнізонних військ та системи їх забезпечення й
утримання. Їх брак призвів до надмірного покладання на московські гарнізони,
котрі стали важелем тиску й плацдармом ліквідації автономії Гетьманщини.
Постійна російська військова присутність в стратегічно важливих містах і
фортецях регіону передала в руки імперії контроль над фортифікаційним
424
будівництвом, яке впроваджувалося з врахуванням передового європейського
досвіду й технологій, повністю витіснивши в цій сфері будь-яку ініціативу
козацьких еліт.
— З’ясовано, що поширення західних воєнних технологій і знань мало в
Гетьманщині обмежений характер. В умовах тяглих війн зі східними арміями,
козацька військова еліта вважала доречним покладатися на вже вироблений в
попередні періоди бойовий досвід і практичні навички, сформовані в умовах
степової війни, аніж на західноєвропейську систему інтелектуалізованої
військової освіти й військову літературу. Зміни розпочалися у XVIII ст., коли
гетьманська армія була втягнута у війни із західноєвропейськими арміями й нові
тактичні й технічні новації почали поширюватися під впливом зростаючої
військової присутності Російської імперії. Поступово розширювався обіг
спеціальної військової літератури й навіть з’являлися власні оригінальні тексти,
створені в контексті спроб модернізації козацького війська. Зацікавленість
старшинської еліти у підготовці дітей до військової та цивільної служи
стимулювала інтерес до російських військових освітніх закладів і генерувала
проєкти створення «рицарських шкіл» в самій Гетьманщині. Однак ці новації не
мали суттєвого впливу на збройну організацію гетьманату, котрий у XVIII ст.
втрачав свою політичну суб’єктність.
— Реформи періоду правління К.Розумовського стали останньою спробою
модернізації Гетьманщини, що мали на меті зміцнити й впорядкувати її
інституційний фундамент. За ініціативи гетьмана було впорядковано на
регулярних засадах організацію, озброєння та спорядження надвірної гвардії,
уніфіковано військову та державну символіки, реформовано корпус артилерії. В
решті галузей військової організації зміни (впровадження статутів і муштри,
уніфікація одностроїв, озброєння та спорядження) попервах носили реактивний
характер, усуваючи проблеми, викликані поганою підготовкою козацького
війська до участі в Семирічній війні 1756-1763 рр. Новації, пов’язані зі змінами в
адміністративному управлінні Гетьманщиною (призначення колегій генеральних
425
старшин, що виконували функції вищої влади, впровадження «малоросійської
табелі про ранги», проєкти по переоблаштуванню військово-адміністративної
моделі гетьманату й військових повинностей козацтва) були результатом
старшинських ініціатив, що прагнули утвердити своє панівне становище, як
еліти, у військово-політичній системі Гетьманщини. Всі ці зміни, як реалізовані,
так і плановані, викликали занепокоєння в імперського уряду, котрий
справедливо вбачав у них ознаки зміцнення української автономії, й в кінцевому
результаті пришвидшили початок її ліквідації, що розпочався зі скасування
інституту гетьманської влади в 1764 р.
426
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
АРХІВНІ ДЖЕРЕЛА
Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, Інститут рукопису
1. Фонд І, Літературні матеріали, спр. 240, 50444-50526, 50974-51190,
51212, 51423, 51437, 51439, 51440, 51441, 51450, 51681-51746, 51960-52194,
53012-53121, 54085-54095, 54333, 54334, 54335, 54336-54337,54341-54343, 54344-
54345, 54476-54478, 54482, 55020, 55049, 55053, 55256, 55259-55390, 55285,
55391-55452, 55581-55758, 55759-55824, 55961, 56061-56143, 56144-56234, 56435-
56537, 56538-56729, 56730-56863, 57814, 57877-57952, 58050-58122, 58136,
58137, 58160, 58171, 58172, 58232, 58241, 58451, 58452, 59060, 59067, 59115-
59116, 59155, 59156, 59297, 59349-59429, 59563-59568, 60378-60436, 60523-
60532, 60543, 63026-63141, 63160, 63324-63339, 63412-63430, 63433, 63684-
64073, 64076-64089, 64344, 65266, 66862-66914, 66974
2. Фонд ІІ, Історичні матеріали, спр. 13960-14039, 14040-14171, 14172-
14288, 14289-14460, 14461-14663, 14664-14816, 15402—15403, 15405, 15408,
15406, 15410, 15413, 15415, 15418, 15422, 15557-15561, 27648
3. Фонд VIII, Київський університет Св.Володимира, спр 223, 225, 226, 227,
228, 229, 232, 234, 235, 236, 237, 238, 246, 255, 537, 538, 1421-1442, 1453-1457,
1463-1464, 1465, 1599, 1771-1845, 1846-1865, 1866-1877, 1878-1926, 2229-2269,
2270-2319, 2370-2394, 2671-2575, 2678-2679,
4. Фонд 40, М.Василенко, спр. 326, 357, 358, 359, 595, 596, 597, 598, 600,
601, 605, 610
5. Фонд 61, О.Кістяківський, спр. 141-152,1084, 1567, 1599.
6. Фонд 201, О.Новицький, спр.73
427
7. Фонд 204, М.Білозерський, спр.2, 4, 15, 57
Российская государственная библиотека, Отдел рукописей (Москва, РФ)
8. Фонд 159, Коллекция И.Лукашевича и Н.Маркевича (манускрипты), д.
2015, 2016, 2017, 3212, 3414, 3645, 3678, 5206, 5207, 5235, 5236, 5237, 5495
Российский государственный архив древних актов (Москва, РФ)
9. Фонд 11, Разряд XI. Переписка разных лиц XVII-XIX вв. (коллекция) Государственного архива Российской империи, опись 1, д.148, 491,625
10. Фонд 13, Дела об Украине, опись 1, д.17, 40, 55, 58, 63
11. Фонд 124, Малороссийские дела,
опись 3, д.227, 294,658, 690, 742, 796, 843, 967, 968, 970, 1060, 1063, 1089, 1119, 1127, 1210, 1220, 1265, 1293, 1301, 1325, 1349, 1448, 1473/1-5, 1473/2, 1481, 1488, 1507, 1517, 1521, 1525
опись 4, д. 61, 66, 67, 68, 112, 137, 141, 143
12. Фонд 229, Малороссийский приказ,
