Передбачених ст. 40 КК УРСР обставин, які пом’якшували б відповідальність обвинуваченого Стуса В. С., немає.
На підставі викладеного обвинувачується:
Стус Василь Семенович, 8 січня 1938 року народження, уродженець села Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, українець, громадянин СРСР, безпартійний, з вищою освітою, одружений, має сина 1966 року народження, із селян, військо-зобов’язаний, раніше судимий — 7 вересня 1972 року за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 років позбавлення волі і 3 роки заслання, до арешту по цій справі — робітник Київського виробничого об’єднання взуттєвих підприємств «Спорт», мешканець міста Києва, вул. Чорнобильська, № 13 «а», кв. 94, — в тому, що він, будучи раніше, 7 вересня 1972 року, засудженим Київським обласним судом за проведення антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. 1 КК УРСР) до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання, відбуваючи в 1974—1979 роках основну і додаткову міру покарання — у виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР та в засланні в Магаданській області, а з серпня 1979 року до травня 1980 року, мешкаючи в місті Києві, до погашення судимості не став на шлях виправлення і, залишаючись на ворожих радянському суспільству позиціях, спілкуючись шляхом особистих контактів та листування з особами, засудженими за особливо небезпечні державні злочини, а також з представниками зарубіжних буржуазно-націоналістичних кіл і іншими відщепенцями, на ґрунті антирадянських націоналістичних переконань, незважаючи на неодноразові попередження з боку офіційних осіб органів влади та представників громадськості про недопустимість злочинної діяльності, протягом тривалого часу з метою підриву і ослаблення Радянської влади систематично виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянську і наклепницьку літературу, в якій містяться заклики до проведення боротьби з Радянською владою та вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Деякі з них потрапили за кордон в капіталістичні країни, де широко використовуються буржуазно-націоналістичними центрами в провокаційних кампаніях проти Союзу РСР.
Разом з цим з тією ж ворожою метою займався антирадянською агітацією і пропагандою в усній формі, поширюючи наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад.
Так, у грудні 1976 року, відбуваючи покарання у виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР, незважаючи на оголошене йому 19 жовтня 1975 року у відповідності з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 грудня 1972 року офіційне попередження про недопустимість ворожої діяльності, з метою підриву та ослаблення Радянської влади виготовив наклепницький документ у вигляді «заяви» до Президії Верховної Ради СРСР і тоді ж поширив його, надіславши до Прокуратури Союзу РСР зі своїм листом-проханням, щоб текст «заяви» було доведено до «адресата».
В зазначеному документі він зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Зокрема, намагається довести, що в нашій країні начебто існує беззаконня та відсутня демократія.
Схвалюючи діяльність осіб, заарештованих за особливо небезпечні та інші державні злочини, робить спробу обвинуватити Радянську владу в порушенні прав людини.
Тоді ж, у 1976 році, відбуваючи міру покарання в Мордовській АРСР, з тією ж метою виготовив документ у вигляді «Відкритого листа до І. Дзюби». В ньому, паплюжачи радянський державний і суспільний лад, наклепницьки твердить, що на Україні в 1972—1973 роках начебто відбувся «антиукраїнський погром», під час якого нібито притискувалась «національна гідність» радянських людей, що в СРСР кожен український літератор начебто «поневолений», а народ знаходиться нібито «в якомусь вакуумі» і його духовне існування «поставлено під загрозу».
Зазначений ворожий документ набув поширення серед націоналістично настроєних осіб, зокрема потрапив до мешканця міста Києва Шевченка О. Є., притягнутого до кримінальної відповідальності за антирадянську агітацію і пропаганду по іншій справі, під час обшуку по якій 1 квітня 1980 року була вилучена рукописна копія цього документа.
Згаданий документ також потрапив за кордон, де використовувався буржуазною пропагандою в ворожих акціях проти Союзу РСР і був надрукований під назвою «Відкритий лист В. Стуса до І. Дзюби» в журналі «Визвольний шлях» № 12 за грудень 1976 року, що видається організацією українських буржуазних націоналістів у Лондоні.
Восени 1977 року, відбуваючи додаткову міру покарання — заслання в селищі Матросова Тенькінського району Магаданської області, з ворожою метою виготовив рукописний документ у вигляді «листа» до своїх знайомих-мешканців м. Києва Коцюбинської М. Х., Кириченко С. Т. та її чоловіка — Бадзьо Г. В., пізніше засудженого за антирадянську діяльність.
В цьому документі зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, паплюжить національну політику КПРС та братню дружбу українського і російського народів, наклепницьки стверджуючи, що в українського народу нібито «катастрофічне духовне існування», а радянська влада начебто «душить» та проводить «репресії українців». Згадуючи про свою судимість за антирадянську агітацію і пропаганду, він відверто зазначає, що залишився на тих же націоналістичних позиціях і буде далі проводити ворожу діяльність.
Зазначений документ наприкінці 1977 року надіслав поштою до м. Києва, де з його текстом ознайомились Коцюбинська М. Х., Андрієвська В. В., Кириченко С. Т. та її чоловік — Бадзьо Г. В. Рукописний текст цього документа, переписаний Кириченко та Бадзьом, потрапив до Стуса, який зберігав його в своїй квартирі в м. Києві до вилучення під час обшуку 14 травня 1980 року. Доля оригіналу вказаного документа не встановлена.
В листопаді 1977 року також під час перебування в засланні в Магаданській області, з тією ж метою виготовив рукописний документ у вигляді листа до мешканця м. Чернігова Лук’яненка Л. Г., судимого в 1961 році за зраду Батьківщини та в 1978 році — за антирадянську агітацію і пропаганду.
В цьому листі з ворожих націоналістичних позицій зводить злісні наклепи на радянський державний і суспільний лад. Заявляючи про своє бажання бути членом так званого «Українського наглядового комітету», підбурює «однодумців» проводити ворожу діяльність «в більш широкому плані». Наклепницьки стверджує, що на Україні нібито проводяться незаконні «репресії української інтелігенції», паплюжить рівноправність України в складі Союзу РСР і твердить, що в Радянському Союзі нібито немає «фактичної рівності націй».
Тоді ж, в листопаді 1977 року, поширив зазначений документ, надіславши поштою в м. Чернігів вказаному Лук’яненку для ознайомлення.
В кінці 1977 року під час перебування в селищі Матросова з тією ж метою виготовив рукописний документ у вигляді «листа-звернення» до одного із членів Президії Верховної Ради Союзу РСР.
В документі робиться спроба зганьбити діяльність Радянського уряду, наклепницьки твердиться, що в Радянському Союзі нібито існує «беззаконие и насилие», «шовинистический произвол», в результаті чого було начебто безпідставно засуджено його — Стуса та інших осіб. Засуджених антирадянщиків намагається показати як «представників української інтелігенції», що репресовані нібито лише за їх «переконання».
Зазначений документ зберігав у своїй кімнаті гуртожитку до його вилучення 10 лютого 1978 року під час обшуку по кримінальній справі відносно Лук’яненка.
В грудні 1977 року, перебуваючи в засланні в названому селищі, з ворожою метою виготовив рукописний документ у вигляді «листа» до колишнього мешканця міста Москви Григоренка П. Г., якого згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 13 лютого 1978 року за систематичне вчинення дій, несумісних з належністю до громадянства СРСР, завдання своєю поведінкою шкоди престижу Союзу РСР позбавлено громадянства СРСР.
В цьому документі містяться наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад. Зокрема, стверджується про нібито відсутність в нашій країні «человеческих прав и прав народов», і заявляється про намір проводити ворожу діяльність під виглядом участі в нібито існуючому в СРСР «демократическом движении»; різного роду відщепенцям пропонується активізувати і посилити антирадянську агітацію та пропаганду, з ворожих націоналістичних позицій захищаються бандити ОУН як нібито «участники партизанского движения».
Вказаний документ зберігав в своїй кімнаті гуртожитку до його вилучення 10 лютого 1978 року під час обшуку.
В кінці 1977 року, перебуваючи в засланні, з тією ж метою виготовив рукописний документ у вигляді «листа» до вказаного Григоренка П. Г.
В зазначеному документі містяться наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Зокрема, в ньому твердиться, що нібито в нашій країні існують беззаконня і свавілля, безпідставні «репрессии творческой интеллигенции». При цьому в документі паплюжаться органи радянського правосуддя, яких він наклепницьки називає ворогами народу.
Названий «лист» зберігав у себе в кімнаті гуртожитку до вилучення його під час обшуку 10 лютого 1978 року.
Незважаючи на повторно оголошене йому 19 червня 1978 року офіційне застереження про недопустимість надалі дій, які суперечать інтересам державної безпеки СРСР, він не тільки не припинив виготовлення, зберігання і розповсюдження антирадянських наклепницьких документів, а, навпаки, активізував свою ворожу діяльність.
Так, мешкаючи в місті Києві після відбуття основної і додаткової міри покарання за проведення антирадянської агітації і пропаганди, до погашення судимості з метою підриву та ослаблення Радянської влади виготовив у листопаді 1979 року рукописний документ у вигляді «заяви» до Прокуратури УРСР.
В цьому документі, датованому 19 листопада 1979 року, він, виступаючи на захист М. Горбаля, раніше судимого за антирадянську діяльність і арештованого за вчинення іншого кримінального злочину, зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Зокрема, наклепницьки заявляє, що радянські правозахисні органи нібито «вдаються до брутальних способів розправи і дискредитації людей» та намагається ствердити, що в нашій країні нібито існує «свавілля» і «беззаконня», зневажаються права людини.
Для широкого розповсюдження зазначеного ворожого документа розмножив його не менше як в чотирьох рукописних примірниках українською і російською мовами та поширив їх.
З них:
• один примірник українською мовою, датований 19 листопада 1979 року, надіслав до Прокуратури УРСР;
• один примірник російською мовою 21 січня 1980 року надіслав поштою до мешканки міста Москви Лісовської Ніни Петрівни, який було вилучено під час виїмки 25 січня 1980 року на Київському поштамті по кримінальній справі відносно Калиниченка В. В., притягнутого до відповідальності за антирадянську агітацію і пропаганду;
• два примірники, датовані 18 листопада 1979 року, один — українською мовою до Прокуратури УРСР, а другий — російською мовою, викладений в листі до мешканця м. Москви Сахарова А. Д., зберігав у себе вдома до дня вилучення під час обшуку 14 травня 1980 року.
