На вопрос прокурора СВИД. РАДЕВИЧ. Стус высказывал мысли, чтобы Украина была «самостійной», говорил, что украинцам надо вести борьбу освободительную за «самостійность», я попросил Стуса больше никогда со мной не говорить на такие темы, т. к. национализм для меня неприемлем.
Свои показания на следствии полностью подтверждаю.
На вопрос адвоката СВИД. РАДЕВИЧ. Работал Стус на руднике посредственно. Стуса не любили рабочие из-за его разговоров на антисоветские темы.
СВІДОК. Андрієвська Валерія Вікторівна
1938 р. н.
Інститут психології
вул. Плеханова 6 кв. 40
м. Київ
Стуса знаю, стосунки нормальні.
Особисто познайомилася я з Василем Стусом десь на початку 70-х років. Він справив на мене велике враження як поет. В 1972 році, коли Стус був засуджений, ми обмінялися з ним кількома листами. Після свого заслання Стус був декілька разів у мене. Як літератор Стус обдарована людина.
Свідку пред’являється т. 4 арк. с. 15 — що стосується тої частини листа, яка адресована мені, то мені здається, що це зміст того листа, який писав Василь Стус.
На запитання підсудного Стуса СВІДОК АНДРІЄВСЬКА. Я ніколи не чула, щоб Стус мав які-небудь терористичні наміри. Я вважаю, що в цьому листі, який писав Стус своїм друзям у м. Києві, в тому числі і мені, немає ніяких антирадянських проявів.
В зв’язку з тим, що свідок Кириченко С. Т. відмовилась давати свідчення в судовому засіданні, суд оголошує т. 3 арк. с. 127—133 — покази свідка Кириченко С. Т.
Суд переходить до доповнень по справі
Суд оголошує т. 1 арк. с. 144—154 — копія вироку у відношенні Стуса В. С.
т. 2 арк. с. 20—23 — производственные характеристики на Стуса В. С.
т. 2 арк. с. 35—88 — протокол огляду документів
т. 4 арк. с. 134—136 — ксерокопія газети «Українське слово».
т. 4 арк. с. 137—141 — ксерокопія журналу «Визвольний шлях».
т. 4 арк. с. 151—163 — висновок почеркознавчої експертизи.
т. 6 арк. с. 71 — справка відносно сім’ї Горбач
т. 6 арк. с. 72 — справка відносно Бремер К.
т. 6 арк. с. 73—77 — справки відносно Стокотельного, Мороз, Світличної, Строкатої, Караванського, Григоренка.
т. 6 арк. с. 159—162 — ксерокопія газети «Шлях перемоги»
т. 6 арк. с. 163 — справка
Інших доповнень у учасників процесу немає.
Судове слідство об’являється закінченим.
Суд переходить до судових дебатів.
Слово в дебатах надається державному обвинувачу прокурору тов. Армсанову
Товариші судді!
Вина підсудного повністю доведена як на слідстві, так і в судовому засіданні. Дії його кваліфіковані за ст. ст. 70 ч. II КК РРФСР, 62 ч. II КК УРСР вірно.
Оскільки Стус раніше був судимий за особливо небезпечний державний злочин і знову скоїв такий злочин, прошу суд згідно ст. 26 КК УРСР визнати його особливо небезпечним рецидивістом.
В зв’язку з доведеністю в повному обсязі звинувачення Стуса, з урахуванням його особи і тяжкості вчиненого ним злочину, прошу суд визнати його винним у вчиненні вказаного злочину та засудити:
• за ст. 62 ч. II КК УРСР до позбавлення волі строком на 10 (десять) років та засланням терміном на 5 років.
• за ст. 70 ч. II КК РРФСР до позбавлення волі строком на 10 років та з засланням терміном на 5 років.
У відповідності до ст. 42 КК УРСР визнати остаточною міру покарання Стусу у вигляді позбавлення волі строком на 10 (десять) років та з засланням строком на 5 років.
Відбуття міри покарання визначити у виправно-трудовій колонії особливого режиму.
Такий вирок, вважаю, буде відповідати тяжкості скоєного Стусом злочину і особі підсудного. Такого покарання вимагає справедливість і наші радянські люди.
Слово в дебатах надається захиснику тов. Медведчуку В. В.
Товариші судді!
Предметом судового розгляду ось вже на протязі трьох днів являється кримінальна справа по звинуваченню Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочинів, передбачених ст. 62 ч. 2 КК УРСР та ч. II ст. 70 КК РРФСР. Кваліфікацію його дій я вважаю вірною.
Але при винесенні вироку я прошу урахувати всі обставини, які характеризують особу підсудного, його відношення до праці, сімейний стан та стан здоров’я, всі ці обставини заслуговують уваги і потребують ретельного вивчення з вашої сторони.
Це пов’язано не тільки з вимогою закону, але й з тим, що тільки враховуючи їх при обранні міри покарання ваш вирок, винесений в нарадчій кімнаті, буде обґрунтований і справедливий.
Судові дебати закінчені.
Суд надає останнє слово підсудному Стусу В. В.
Я не визнавав і не визнаю себе винним. До самої смерті я буду стояти на обороні правди від брехні, чистих людей від убивць, Ісуса Христа від диявола.
Суд іде до нарадчої кімнати для постанови вироку.
2. X.1980 р. в 10:00 після повернення з нарадчої кімнати головуючий проголосив вирок.
Головуючий роз’яснює засудженому та іншим учасникам процесу суть вироку, порядок та строки його оскарження.
Головуючий роз’яснює засудженому його право ознайомитися з протоколом судового засідання на протязі 3 діб з дня його виготовлення та представити свої зауваження вказаним на його неправильність або неповноту.
Судове засідання закінчено о 11:30 2.X.1980 р.
Головуючий: (подпись)
Секретар: (подпись)
Міністерство юстиції Української РСР
Справа № _____
Вирок
Ім’ям Української Радянської Соціалістичної Республіки
1980 року 2 жовтня Судова колегія в кримінальних справах Київського міського суду в складі:
Головуючого
Фещенко П. І.
Народних засідателів:
Михайловського П. О.
Мойсеєвої Н. О.
При секретарі
Ткаченко Н. Г.
З участю прокурора
Аржанова П. С.
Громадського обвинувача
З участю адвоката
Медведчука В. В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу про обвинувачення Стуса Василя Семеновича 8 січня 1938 року народження, який народився в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, українця, громадянин СРСР, з вищою освітою, одруженого, що має сина 1966 року народження, судимого 7 вересня 1972 року за ст. 62 ч. I КК УРСР на 5 років позбавлення волі та 3 роки заслання, мешканця м. Києва (вул. Чорнобильська, 13а кв. 94), до арешту працюючого робітником Київського взуттєвого об’єднання «Спорт» — в скоєнні злочину, передбаченого ст. 62 ч. II КК УРСР, та ст. 70 ч. II КК РРФСР
встановила:
Стус В. С., будучи раніше засудженим за особливо небезпечний державний злочин на 5 років позбавлення волі та 3 роки заслання, відбуваючи в 1974—1979 роках основну і додаткову міру покарання, а з серпня 1979 року мешкаючи в м. Києві, куди він прибув після відбуття міри покарання, не став на шлях виправлення; залишаючись на ворожих радянському суспільству позиціях, спілкуючись з особами, засудженими за особливо небезпечні державні злочини, а також з представниками зарубіжних буржуазно-націоналістичних кіл, на ґрунті антирадянських націоналістичних переконань з метою підриву та ослаблення Радянської влади протягом тривалого часу систематично виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянську і наклепницьку літературу, в якій містяться заклики до проведення боротьби з Радянською владою, та вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Деякі з них потрапили за кордон в капіталістичні країни, де широко використовуються буржуазно-націоналістичними центрами в провокаційних кампаніях проти Союзу РСР.
Разом з цим Стус В. С. з тією ж ворожою метою займався антирадянською агітацією і пропагандою в усній формі, поширюючи наклепницькі вигадки на радянський державний та суспільний лад.
Ворожою діяльністю проти Радянського державного і суспільного ладу Стус В. С. займався, незважаючи на те, що йому 19 жовтня 1975 року та 19 червня 1978 року повторно було оголошено офіційне попередження про недопустимість дій, які суперечать інтересам державної безпеки СРСР у відповідності з Указом Президії Верховної ради СРСР від 25 грудня 1972 року.
Конкретно злочинна діяльність Стуса В. С. виразилась в слідуючому:
• В грудні 1976 року, відбуваючи покарання в виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР, виготовив наклепницький документ в вигляді «заяви» до Президії Верховної Ради СРСР і тоді ж поширив його, надіславши до прокуратури Союзу РСР зі своїм листом-проханням, щоб текст «заяви» було доведено до «адресата».
В зазначеному документі він зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. Зокрема, намагається довести, що в нашій країні начебто існує беззаконня та відсутня демократія. Схвалюючи діяльність осіб, заарештованих за особливо небезпечні та інші державні злочини, робить спробу обвинуватити Радянську владу в порушенні прав людини.
• Тоді ж, у 1976 році, відбуваючи міру покарання в Мордовській АРСР, Стус В. С. виготовив документ у вигляді «Відкритого листа до І. Дзюби». В ньому, паплюжачи радянський державний та суспільний лад, наклепницьки твердить, що на Україні в 1972—1973 роках начебто відбувся «антиукраїнський погром», під час якого нібито притискувалася національна гідність» радянських людей, що в СРСР кожен український літератор начебто «поневолений», а народ знаходиться нібито «в якомусь вакуумі» і його духовне існування «поставлене під загрозу».
Зазначений ворожий документ набув поширення серед націоналістично настроєних осіб, зокрема потрапив до мешканця міста Києва Шевченка О. Є., притягнутого до кримінальної відповідальності за антирадянську агітацію і пропаганду по іншій справі, під час обшуку по якій 1 квітня 1980 року була вилучена рукописна копія цього документа.
Згаданий документ також потрапив за кордон, де використовувався буржуазною пропагандою в ворожих акціях проти Союзу РСР і був надрукований під назвою «Відкритий лист В. Стуса до І. Дзюби» в журналі «Визвольний шлях» № 12 за грудень 1976 року, що видається організацією українських буржуазних націоналістів у Лондоні.
Восени 1977 року, відбуваючи додаткову міру покарання — заслання в селищі Матросова Тенькінського району Магаданської області, з ворожою метою Стус В. С. виготовив рукописний документ у вигляді «листа» до своїх знайомих мешканців міста Києва — Коцюбинської М. Х., Кириченко С. Т. та її чоловіка — Бадзьо Г. В., пізніше засудженого за антирадянську діяльність.
В цьому документі зводить наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, паплюжить національну політику КПРС та братню дружбу українського та російського народів, наклепницьки стверджуючи, що в українського народу нібито «катастрофічне духовне існування», а радянська влада начебто «душить» та проводить «репресії українців». Згадуючи про свою антирадянську агітацію і пропаганду, він відверто зазначає, що залишився на тих же націоналістичних позиціях і буде далі проводити ворожу діяльність.
Зазначений документ наприкінці 1977 року надіслав поштою до м. Києва, де з його текстом ознайомилися Коцюбинська М. Х., Андрієвська В. В., Кириченко С. Т. та її чоловік — Бадзьо Г. В. Рукописний текст цього документа, написаний Кириченко та Бадзьом, потрапив до Стуса, який зберігав його у своїй квартирі в м. Києві до вилучення під час обшуку 14 травня 1980 року. Доля оригіналу вказаного документа не встановлена.
В листопаді 1977 року також під час перебування в засланні в Магаданській області Стус В. С. з тією ж метою виготовив рукописний документ у вигляді листа до мешканця м. Чернігова Лук’яненка Л. Г., судимого в 1961 році за зраду Батьківщини та в 1978 році — за антирадянську агітацію і пропаганду.
