гетьманської армії. Для нас особливо важливим був другий аспект, що проливає
світло на ступінь боєздатності й матеріально-технічного оснащення армії
гетьманату, що є дуже показовим маркером ефективності з огляду на інтенсивні
зміни у воєнних технологіях, що припали а добу Мілітарної революції. В цьому
контексті особливу увагу було звернено на вивчення матеріальної частини
гарматного парку Гетьманщини, зразки якого зберігаються в музейних колекціях
України, Польщі та Росії й були введені до наукового обігу, атрибутовані й
проаналізовані О.Мальченком44. Також окрему увагу було було присвячено
44 Мальченко О. Museum artilleriae Ucrainicae. Музей української артилерії XV‒XVIII століть. — К., 2011. — Ч. І: Українські гармати в зарубіжних музейних колекціях.
49
уніфікованим зразкам холодної та вогнепальної зброї, котрими
переозброювалося гетьманське військо у XVIII ст.45. Аналіз речових джерел
проводився паралельно із дослідженням синхронних писемних джерел у яких ми
ідентифікували назви типів і видів зброї, кількісні показники її поширеності,
стан боєготовності й використання у воєнних кампаніях. Значною мірою такий
паралельний аналіз ускладнюється недослідженістю спеціальної термінології в
староукраїнській актовій мові через що важко з точністю ідентифікувати
конкретні зразки зброї із їх назвами в джерелах. Однак, загалом ця синхронізація
писемних і речових джерел дозволяє оприявнити цілісну картину озброєння й
спорядження збройних сил Козацького Гетьманату й є перспективним напрямом
для подальших досліджень.
Нарешті, ще один тип джерел дисертаційного дослідження становлять
зображальні джерела. До них відносяться, зокрема, карти й плани фортець
Гетьманщини, бойові карти і схеми шикувань військ (ордер-де-баталь).
Публікації цих джерел допомагають з’ясувати ступінь поширеності в Україні
новітніх фортифікаційних трендів і головні форми та напрями оборонного
будівництва у другій половині XVII — XVIII ст. Бойові карти й плани
візуалізують практику підготовки окремих битв і є важливими свідченнями
поширення логістичних методів ведення війни, характерних для Мілітарної
революції. Спеціальне місце займають також твору живопису й графіки —
гравюри з батальними сценами, книжкові ілюстрації, креслення, портрети
гетьманів і козацьких старшин. Ці джерела дають інформацію, як стосовно
прикладних питань військової субкультури (одягу, озброєння й тактики), так і
символічної репрезентації війни.
45 Славутич Є. Озброєння козацького війська Гетьманщини у XVIIІ ст. // Військово-історичний альманах. — 2008. — №1 (16). — С. 130-154; Сокирко О. «Малоросійська ручниця» і переозброєння козацького війська 1728—1750 рр. // Київська старовина. — 2005. — № 6. — С. 3-12; Тоїчкін Д. Оснащення українського козацького війська: холодна зброя //Україна в Центрально-Східній Європі. — К., 2014. — Вип.14. — С.336-361.
50
Аналіз джерельної бази дослідження свідчить про те, що в своїй сукупності
вона є достатньою для реалізації поставленої в дисертації мети й завдань,
структурно різноманітною й інформативно змістовною. Актуалізовані джерела
так і ті, що залучаються до обігу вперше, дозволяють системно відтворити та
проаналізувати головні мілітарні інститути військово-політичної системи
Козацького Гетьманату, їх структуру, функції та взаємодію.
1.3. Методологічні засади дослідження
Базовим методологічним підходом дисертаційного дослідження, крізь призму
якого має бути описаний і проаналізований військово-політичний устрій
Козацького Гетьманату (Війська Запорозького), є концепт Мілітарної революції,
вперше сформульований у 1955 р. британським істориком М.Робертсом. Його
автор підкреслював вирішальний вплив серії фундаментальних змін у військовій
справі (розвитку вогнепальної зброї та супутніх технологій, виникненні лінійної
тактики, впровадженні постійних армій, сталих штатів, регулярного вишколу та
освіти вояків, логістичних методів ведення війни) на формування
централізованих державних моделей в Європі й мілітарного лідерства Заходу в
світовому масштабі 46.
Узагальнення, сформульовані Робертсом на матеріалах шведської та
нідерландської армій XVI — XVII ст., зводилися до наступного: поступ
вогнепальної зброї спричинився до поступового зниження ролі холодної зброї, а
відтак і зміни тактики. Масивні колони піхоти, озброєної піками й алебардами,
поступалися місцем мушкетерам, вишикуваним у шереги різної глибини.
Подальше вдосконалення ручної вогнепальної зброї, що підвищило її
скорострільність і прицільність, спричинилося до того, що фронт шикування
стрільців поступово подовжувався, перетворившися на 1-2 шерегове шикування,
46 Storrs C. War and the military revolution //Interpreting Early Modern Europe. — Routledge, 2020. — P. 244-265; The Military Revolution Debate: Readings On The Military Transformation Of Early Modern Europe. — Westview Press, 1995.
51
яке дозволяло створити максимальну щільність рушничного вогню47. Так
народилася лінійна тактика, котра вимагала зовсім іншого рівня підготовки
солдата, здатного до чіткого виконання команд, складних перешикувань і,
найголовніше, злагодженим діям із рештою вояків. Необхідність кращої виучки
потягнула за собою потребу в організованій муштрі, збільшенню кількості
офіцерів та сержантів, що керували рухом солдатської маси, а відтак і
спеціальної підготовки для командного складу48. Питання керованості армії,
базованої на дисципліні та військовому праві, стало актуальним для всіх держав,
чиї володарі прагнули мати в своїх руках досконалі військові механізми не лише
на період війни, але й в мирний час. Централізація військового управління
давала хороші результати на полі бою, тож європейські монархи вирішили
зробити цю практику постійно діючою49. Це було непростим завданням задля
вирішення якого державою, в першу чергу, було монополізовано набори до
війська й роздачу офіцерських посад. Арміями почали керувати не приватні
підприємці, а штат чиновників і офіцерів, котрі приймали присягу монарху,
маючи відповідні патенти й жалування з державного скарбу. Монополізація
використання військової сили потягла за собою відповідні фінансові
зобов’язання. Воєнні видатки королівської скарбниці збільшилися, змушуючи
впроваджувати нові податки, суворий фінансовий облік і долати супротив станів
і локальних еліт, що опиралися оподаткуванню й фінансовій централізації 50. На
думку Робертса, ця констеляція інтересів і прерогатив влади й суспільства
призвела до формування принципово нової моделі централізованої держави
(well regulated state), класичним прикладом якої стала абсолютна монархія, що з
більшими чи меншими змінами проіснувала до середини ХІХ ст.
47 Roberts M. The military revolution, 1560—1660 //Roberts M. Essays in Swedish History. — London, 1967. — P.196-198.
48 Ibid. — P. 201-202.
49 Ibid. — P. 202-204.
50 Ibid. — P. 205-208.
52
Протягом другої половини ХХ ст. концепція Мілітарної революції
критикувалася і зазнала численних реінтерпретацій 51. Їхня сутність полягала в
сумнівах відносно самого концепту «революції» як одномоментного й
кардинального повороту в розвитку військової справи, а також ширшій
інтерпретації самих змін у воєнній сфері. Не відкидаючи важливості військово-
технічних чинників змін (озброєння, тактики), дослідники відзначали набагато
більшу роль способів комплектування та управління арміями, форми їх
фінансування й утримання, взаємин армії із державою та соціумом 52. Мілітарна
революція в такій розширеній трактовці постала феноменом цивілізаційного
рівня, в якому військові фактори тісно переплелися із соціально-політичними,
економічними та культурними, витворивши Європу Нового часу53. Звернення до
соціальних аспектів і наслідків Мілітарної революції накреслило панораму
суспільних новацій, пов’язаних із виникненням постійних армій і
професіоналізацію військової справи54.
Розвиток історіографічного концепту “Центрально-Східної Європи”
поставив питання стосовно того, яким чином військове минуле цього регіону
було суголосне чи відмінне тим процесам, про які жваво дискутували історики
Західної Європи 55. Особливості розвитку військової справи Речі Посполитої в
добу Мілітарної революції знайшли глибоке й системне відображення в роботах
британського полоніста Р.Фроста. На його думку, попри постійну зміну векторів
51 Black J. A Military Revolution? Military Change and European Society 1550—1800. — Basingstoke: Macmillan, 1991; Parker G. The Military Revolution: Military Innovation and the Rise of the West, 1500—1800. — Cambridge University Press, 1988.
52 Lynn J. The Evolution of Army Style in the Modern West, 800-2000 //The International History Review. — 1996. — Vol. XVIII (3). — P. 505-545.
53 Maroń J. Wokół rewolucji militarnej. Wybrane problemy. — Wrocław, 2011: Brewer J. The Sinews of Power: War and the English State, 1688—1783. — London: Unwin Hyman, 1989: Glete J. War and the State in Early Modern Europe. Spain, the Dutch Republic and Sweden as Fiscal-Military States, 1500—1660. — London-New York, 2002.
54 Corvisier A. Armies and societies in Europe, 1494-1789. — Indiana University
Press,1979: Smith M. War and Society in Europe of the Old Regime, 1618—1780. — Leicester University Press, 1988.
55 Hellie R. Enserfment and Military Change in Muscovy. — Chicago, 1971.
53
докладання військових зусиль (війни зі шведами, турками й росіянами) протягом
XVI — першої половини XVII ст. військова машина цілком справлялася з
новими викликами. Вона успішно переорієнтовувалася на війну з новим
противником, дозовано запозичувала технічні й організаційні інновації та
регенерувала свій потенціал. Кардинальні зміни, особливо розбудова постійної
армії й розширення оподаткування, видавалися шкідливими шляхті й магнатам,
котрі небезпідставно вважали армію небезпечним інструментом централізації та
розширення прерогатив короля. Своєрідний пакт про ненапад, мовчазно
укладений між аристократією і монархом унеможливив реформи, котрі, за
великим рахунком, не були конче необхідними в умовах війн XVII ст. Натомість,
в наступному столітті вони вже виявилися запізнілими56.
Дуже показовим виявилося застосування концепту Мілітарної революції до
військової історії Османської імперії, здійснене в серії робіт американського
османіста угорського походження Г.Агостона. Вони спростували поширений в
світовій історіографії міф про неефективність і відсталість османських збройних
сил, їхню архаїчну структуру, системи комплектування й забезпечення, а також
технологічну відсталість. Багато організаційних і логістичних практик,
