Зазначимо, що самі «малоросійські гетьмани» не надто поспішали вживати цей термін. Наприклад, у завданнях українському посольству до Москви від канцелярії гетьмана І. Самойловича 1685 р. так писалося про Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства: «В тех трех воєводствах и Украйна вся, и Войско Запорожское заключаетца» (цитата зі збереженого російського перекладу за Т. Таїровою-Яковлевою).
Якогось зневажливого значення (як на уявлення українського національного руху XIX—XX ст.) слово «Малоросія» тоді, звісно, не мало. Зручною вона була вочевидь для московської адміністрації, бо більш звична для них назва українців-козаків «черкаси» виявилася завузькою. Картографічним прикладом термінології також може бути назва «Чертежа украинским и черкаским городам от Москви до Крыма» (1670—1671?), який слугував шляховиком (від міста до міста, з відстанями) для тих, хто рухався найбільш популярним маршрутом московського війська часів української Руїни.
Та й назва відповідної адміністративної установи з відносин із Гетьманщиною (Малоросійський приказ, який діяв у 1662—1722 р., до утворення Петром І першої Малоросійської колегії) задавала термінологію. І зрозуміло, що в європейську географію і картографію топонім «Малоросія» потрапляв епізодично й лише через римейки російських карт XVIII — початку XIX ст.; закріпиться він там згодом уже в перекладі (саме як «Мала Росія»: Petite Russie, Kleine Russland, Little Russia), а не як транслітерація з російської («Malorossia»). Це станеться набагато пізніше, аніж сама «Росія» остаточно заступить «Московію» (лише в середині XVIII ст.) — у столітті XIX.
Тому для історика картографії існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій та англійській мові, яке позначає і Русь, і Росію-Московію (в сенсі російської держави/імперії)? Оскільки це залишає забагато простору для довільних тлумачень або ж видавання авторських гіпотез за дійсність, то ми тут намагаємось до XVII— XVIII ст. просто подавати транслітерацію (Русія, Руссія), а згодом виходити з номенклатурного контексту карти: якщо на ній існує у якійсь формі «Московія» паралельно з «Руссія», то «Руссію» ми тлумачимо як «Русь», без обов’язкової прив’язки до Московської держави. Якщо ж «Московія» зникає і залишається лише «Руссія» з прив’язкою до Російської імперії, то ми перекладаємо як «Росія» і, відповідно, у нас з’являється «Малоросія», а не «Мала Русь». Інші приводи для відмінності назв нам надає лише наявність одночасно назви «Рутенія», яку ніколи не відносили до Московії, але це стосуватиметься XIX і XX століть.
* * *
У ті ж часи провідними подіями європейського життя стали дві війни: на заході за Іспанську спадщину (1701—1714) та на сході — Велика Північна (1700—1721). Друга для української історії має трагічне значення, перекресливши спробу Івана Мазепи відновити самостійність Гетьманщини. Звісно, його виступ був вимушеним ризикованим кроком, але це була одна із тих ситуацій історичного вибору, сама ідея якого потім живе набагато довше за учасників події. Війна була, як ми знаємо, «Північною», присвяченою пануванню на Балтиці, але військова удача (точніше невдача) привела війська молодого амбітного шведського короля Карла XII на українські землі. Гетьмана Мазепу це поставило перед важким неочікуваним вибором — зберегти лояльність до не менш амбітного, особисто симпатизуючого гетьманові, але очевидного руйнівника українських вольностей Петра І чи податися з однодумцями в табір шведів, шукаючи можливої зовнішньополітичної альтернативи. Хоча зізнаємося, що союз зі шведами не був чимось новим в українській зовнішньополітичній практиці: Хмельницький після розчарування у Москві також дивився переважно на Балтику. Подальша сумна історія поневірянь «мазепинців» нам відома: Полтава, Переволочна, Бендери, смерть Мазепи, невдалі спроби реваншу Пилипа Орлика.
Для європейських картографів Північна війна була одним із вдалих бізнес-проектів. Серйозний континентальний конфлікт, який тривав два десятиліття, за яким було зручно стежити, маючи перед очима театр воєнних дій. Невдовзі, 1730 р., слушно писав шведський географ Штраленберг, «хоча більшість мистецтв під час війни занепадає, географія розвивається і вдосконалюється». Не відомо, чи були схильні тодішні шанувальники політичних новин пересувати прапорці по мапі, позначаючи рухи «фронтів», але карти Прибалтики після 1700 р. почали мати значний попит.
1702 р. амстердамський гравер Даніель де ля Фей (1640— 1709) видав «Атлас кишеньковий театру війни в Європі», у якому щодо східного театру застосував варіант карти француза А. Феротея де ла Круа (1640—1715) «Польське королівство з його кордонами», створену до 1693 р. На ній зображено 12 щитів з гербами воєводств та територій, що входили до Речі Посполитої; є серед них (можливо, вперше на карті) і герб України (на щиті — Ukrine, на мапі — Ukraine) зі стоячим галицьким левом, а на самій карті зазначено «Україна або земля козаків». Сам напис проходить уздовж Волині, Київщини і Поділля. Галичина та Берестейщина окреслені як «Чорна Русь», окремо від «України», хоча остання, як ми могли помітити, має вочевидь галицьку символіку. Це поки єдиний відомий на карті геральдичний зв’язок між Наддніпрянщиною та Галичиною.
А після 1708 р., коли популярний у Європі Карл XII подався в екзотичні козацькі землі, довелося знову швиденько згадати творчість Г. де Боплана й показати зацікавленим політикам та громадянам, якими ж ресурсами володіє або на які претендує спільник Карла «князь Мазепа» (гетьман з 1707 р. мав титул князя Священної Римської імперії), а саме — що то за Україна (і нагадаємо — аж ніяк не Малоросія). А ситуація у тих краях була заплутаною: попри полтавську перемогу, Петро І зіткнувся зі вступом у конфлікт Османської імперії, відбув невдалий Прутський похід і втратив той самий Азов, що перебував на межі Європи та Азії.
Цілком «буденна» прибалтійська війна перетворилася на низку екзотичних експедицій по кордонах ісламського Сходу. Зацікавлена публіка потребувала карти театру воєнних дій, чим, власне, і стала «Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Волощини, Молдавії і Малої Татарії» (1712) нюрнберзького картографа Йоганна Баптиста Гоманна (1664—1724). Гоманн, фундатор німецької школи видання атласів (ця карта була поміщеною саме в його атласі), намагався стежити за впровадженням на картах актуальних політичних та військових реалій, змін кордонів та міжнародної ситуації. Він був шанованою людиною, і 1715 р. його призначили географом імператора Священної Римської імперії.
Через це на взятій за основу карті Боплана (вона була першоджерелом більшості французьких та центральноєвропейських карт українських теренів того часу) винесені на картуш гетьман Мазепа та його прибічники, позначене місце Полтавської битви. Проте для нас, окрім цієї актуалізації для західних європейців подій боротьби за Україну, важлива ще констатація на картуші: «Україна — земля [країна] козаків», що знову піднімало цю назву з регіональної на рівень країни-держави. Згадаємо, що для Боплана «самодостатність» України як країни (попри наявність внутрішніх провінцій) була «неостаточною» з огляду на те, що вона як політичний новотвір відбувалася саме при ньому. Вона «виникає» і є лише Наддніпрянщиною, по суті без західної прикарпатської Русі; і те, що вона «країна», ще не робить її «державою», окремою від Польщі.
Але на карті Гоманна ми вже бачимо через півсотні літ після Боплана, що внаслідок тривалої боротьби козацьких гетьманів між Варшавою та Москвою, попри поділи по Дніпру між двома зовнішніми потугами, Україна тут «виводилася» на карті зі звичних «польських» кольорів, але при тому й не зафарбовувалася у «московські». Ми бачимо на карті Гоманна «Україну», яка серед карт тієї доби максимально наближена до своїх етнічних меж — від Слобожанщини до Перемишля. Чому «образ України» Боплана був розширений Гоманном (зокрема на захід до Карпат) — важко сказати, адже він вочевидь не мав карт українських етнічних земель, які з’являться лише в XIX ст. Можливо, що він тут просто показав усі терени, на яких живе руський народ, або ж усю колишню «Польську Русь».
Загалом Гоманн явно намагався показати саме широкий «театр воєнних дій», адже по суті — це карта південно-східної Європи і Причорномор’я; окрім України показані не лише згадані на картуші Молдавія, Волощина і Мала Татарія (Кримські володіння), але й Трансильванія, Болгарія, Стамбул, чорноморське узбережжя Кавказу, а з боку Московії — Смоленщина, Рязанщина та відповідна частина Дикого Поля. Зрозуміло, що стратегічні витівки Карла та Петра могли занести «фронт» уже не зовсім «Північної» війни в ще дальші незвідані землі. Але інтерес становить саме побачити Гоманнову Україну на такому широкому тлі. Оскільки на карті адміністративні утворення виділено кольором, видається цікавим один колір на всю Україну від «Покуття» до «татарського шляху на Москву», попри існуючі польські воєводства на захід від Дніпра і польсько-московський кордон по Дніпру. Навряд Гоманна вразило те, що Мазепа в 1704—1706 рр. накинув своє гетьманування на обидва береги Дніпра і дійшов військом до Замостя, бо ж усе одно до Перемишля влада його булави де-юре не поширювалася. Польща на цій карті явно просто ігнорується. А звична відмінність України-Наддніпрянщини від Русі-Прикарпаття долається в простий спосіб: написи «Червона Русь» та «Україна» проведені паралельно через увесь жовтий «український простір». Щоправда, в останньому «компромісі» Гоманн не є поодиноким винахідником: 1714 р. на карті в атласі лейденського видавця Пітера ван дер Аа (1659— 1733), яка є іншою версією Боплана, на картуші зазначено: «Україна, земля Червоної Русі». Потім цей варіант назви України буде неодноразово траплятися на західних картах.
Після цього карта Гоманна перевидавалася його підприємством та іншими (зокрема ще одним нюрнбержцем Крістофом Вайгелем 1719 р.); останній спалах інтересу до неї припадає на часи російсько-турецького конфлікту 1730-х рр.
Цікавим також є позначення України на карті «Королівства Польського» (1742) французького картографа Жана-Батиста Нулена. На ній ми бачимо три Русі. Одна — «Русь Польська, або Червона» (сучасна Україна), друга — південно-східна Білорусь (решта Білорусі — «Литва»), третя — «Московія, або Велика Русь». «Україна» на карті — це Поділля і Наддніпрянщина. Фігурує також прикметник «Мала» (Petite), але незрозуміло, чого він стосується, адже «Мала Польща» вже показана в районі Кракова та Любліна, імовірно — це Мала Русь. Розлогий поземельний коментар до карти пояснює вжиті назви:
