Незадовго до 25-х роковин загибелі Бандери пішли з життя двоє значних українських націоналістичних діячів: син Степана Бандери Андрій (пом. 19 липня 1984 р.) і Йосип Сліпий, харизматичний глава ГКЦ і вагомий символ українського націоналістичного руху (пом. 7 вересня 1984 р.). Газети «Шлях перемоги» та «Гомін України» одразу почали називати померлих героями і мучениками, так само як раніше вони це робили у випадках з Бандерою і деякими іншими його соратниками[2044].
Попри втрати двох вищезгаданих діячів, для всіх послідовників Бандери 1984 рік став особливим. Це був рік 25-х роковин загибелі та 75-ї річниці з дня народження їхнього Провідника. На початку року «Шлях перемоги» випустив червоно-чорний настінний календар, який прикрасили портретом Бандери і цитатою з посмертно відредагованого збірника його творів «Перспективи української революції»[2045]. В травні цього року «Гомін України» оголосив Бандеру і Шухевича героями місяця[2046]. 17 жовтня ця ж газета опублікувала на першій шпальті портрет Бандери та фотографію пробандерівської демонстрації, що відбулася у Мюнхені 1979 р. Читачам статті нагадали, що на портреті зображено символ української нації[2047]. КУК закликав українських громадян Канади вшанувати пам’ять Бандери як «одного з найбільших борців XX століття з комуністично-російською імперією»[2048].
За день до ювілею газета «Шлях перемоги» опублікувала на першій шпальті портрет Бандери і короткий нарис його життя, яке припало на часи «заліза і крови». Текст було написано у стандартному дусі геро-їко-панегіричного наративу[2049]. На іншій шпальті розповіли про те, як часто могилу Бандери відвідують місцеві емігранти та іноземні гості[2050]. У наступному номері — про революційний характер Провідника, його похорон та розмістили фотографію могили, вкритої вінками[2051]. За тиждень видання проголосило жовтень «місяцем Бандери в Мюнхені» і поінформувало своїх читачів, що 1984р., як і в попередні роки, українці з багатьох країн світу знову здійснять паломництво до могили Бандери. Паломники, які прибули до Мюнхена, спочатку відвідали політизовану панахиду, а потім вирушили до зали Мюнхенської консерваторії — на урочисту святкову Академію. У своєму виступі з цієї нагоди Стецько нагадав присутнім, що революційна боротьба не закінчилася: «Навколо нас світ ворогів — постверсальська система, яка легалізувала окупацію України». На тлі величезного портрета Бандери хор з Ноттінгема (у козацьких костюмах) виконав пісні УПА. Захід закінчився урочистою ходою вулицями міста, у якій взяли участь 800 осіб; у руках вони тримали смолоскипи і транспаранти. Цього разу демонстранти рухалися не у бік Крайтмайрштрасе, 7, де вони зазвичай спалювали радянські прапори, а попрямували до площі Одеонсплатц. Після закінчення маршу активісти СУМ встановили на площі стенд і певний час звертались до перехожих з антирадянськими роз’яснювальними бесідами[2052].
20 жовтня 1984р. у пам’ять про Провідника у Лондоні відбулася церковна служба, після якої близько 1500 осіб пройшли містом з прапорами у руках, вигукуючи антирадянські гасла. У другій половині дня перед демонстрантами виступив Василь Олеськів; на тлі величезного портрета Степана Бандери манчестерський хор (у козацьких і народних костюмах) виконав популярні антирадянські та революційно-націоналістичні пісні («Ми зродились із крови народу»)[2053]. 1984р. до переліку місць, де на честь Бандери регулярно проводили ригуалізовані антирадянські заходи, потрапив і Голлівуд[2054].
Наступний раунд меморіальних заходів відбувся 1989р., але в ньому не брав участі лідер ОУН і АБН Ярослав Стецько: він помер у Мюнхені 5 липня 1986р. Новим лідером АБН стала Слава Стецько, вдова «останнього прем’єра України». Василь Олеськів перебрав на себе керівництво ОУН[2055]. Незабаром після смерті Стецько також став культовою фігурою, але його прославляли не так пишно, як Бандеру. У сороковий день смерті Стецька опублікували поему анонімного поета — «Провідникові», присвячену легендарному лідерові АБН. Поет високо оцінив тверду віру Стецька в «Правду Святу», його рішучість та готовність йти на жертви.
Автор сумував про втрату Стецька, порівнюючи її з втратою Бандери. 13 серпня 1986 р. у Мюнхені відбулося комеморативне зібрання, під час якого члени СУМ (у коричневих мундирах) декламували не менше дюжини подібних пишномовних та войовничих віршів[2056]. Офіційні співчуття з приводу смерті Стецька висловили і у Тайбеї, де 19 липня 1986 р. тривали заходи Тижня поневолених народів[2057].
Звістка про смерть Стецька певною мірою засмутила українські націоналістичні громади, але це анітрохи не вплинуло на загальний характер традиційних ритуалізованих заходів. 15 жовтня 1989 р. «Шлях перемоги» опублікував на першій шпальті фото погруддя Бандери, його автограф і статтю «Степан Бандера — творець нової епохи». Як і в попередні роки, Бандеру назвали головним сином народу; як говорив про це Леонід Полтава: «Ніколи не можна забити того, хто прапором став для народу!» На першій шпальті газети опублікували вірш, присвячений Провідникові, і статтю про суд над Сташинським, написану Степаном Ленкавським (пом. 1977р.)[2058].
1989 р. комеморації відбулися за усталеним у Мюнхені графіком. Біля могили Бандери відбулася панахида, яку відслужили єпископ Платон та інші священики. На захід зібралися націоналісти різних поколінь, багато з яких були одягнені в форму або у цивільне і несли червоно-чорні прапори. З промовою виступив Олеськів, новий лідер ОУН. Після панахиди присутні вирушили на жалобну Академію, організовану Кашубою, колишнім співробітником СБ. З помосту, вкритого вишитою тканиною, з промовою виступив Володимир Мазур, який нагадав про «злісних ворогів» і «величезні страждання» українського народу. Сцену позаду нього прикрашав величезний портрет Бандери з написами «1959» і «1989» по обидва боки. У виконанні музичних колективів пролунали націоналістичні та народні пісні. Основна відмінність між цим та попередніми заходами полягала в тому, що цього разу, як відзначала преса діаспори, урочистості відбулися і в Західній Україні, зокрема, на батьківщині Бандери — в с. Старий Угринів. Це був знак майбутніх політичних змін[2059].
Перший музей Бандери
Перший музей, присвячений Бандері, було відкрито у будівлі СУБ в Ноттінгемі (Велика Британія) 20 жовтня 1962р., наступного дня після оголошення вироку у справі Сташинського. Основними експонатами «Музею української визвольної боротьби ім. Степана Бандери» стали особисті речі Провідника[2060]. У 34 ОУН вважали, що для цих «священних» реліквій Велика Британія є значно безпечнішим місцем, ніж Мюнхен[2061].
1978 р. музей переїхав до Лондона, де його відкрили вдруге 6 жовтня 1979р.[2062] За словами Василя Олеськіва, лідера 34ОУН у 1986—1991 рр. і багатолітнього директора музею, ідея переїзду була пов’язана з бажанням зробити його доступнішим для іноземних відвідувачів[2063]. Разом з тим музей ніколи не був призначений для залучення широкого загалу: інформація про нього була відома лише вузькому колу українських націоналістів (швидше, він був місцем їхнього паломництва)[2064]. Засновники музею мали на меті зберегти особисті речі Бандери для майбутніх поколінь (значну частину експозиції доставили з Мюнхена). Згодом екпозицію перемістили в Лондон (іл.262), на перший поверх «Української Видавничої Спілки ОУН» (вул. Ліверпуль Роуд, 200). Відтоді весь музей розміщується у цій темній, схожій на криївку, кімнаті (26 кв. м) з невеликими вікнами просто під стелею. Два центральні експонати музею — посмертна маска Бандери та одяг, в якому його убили. На костюмі і сорочці видно сліди крові (вочевидь, вони потрапили на одяг відразу після пострілу капсулою з отрутою). Основна мета демонстрації закривавленого одягу — нагадати про страшний момент убивства, яке символізує знищення України та українців радянськими гнобителями. З метою увічнити вигляд, харизму і велич Бандери з його обличчя зняли посмертну маску (іл.263), яку демонструють відвідувачам поряд з жакетами, сорочками Бандери (одна з них — із краваткою), темними шкіряними рукавичками, капелюхом, портфелем, светрами, пальто, піжамою, туфлями з темної шкіри, спортивним взуттям, прогулянковими черевиками, ковзанами і невеликою складаною лопатою.
Усі речі — предмети гардеробу Бандери, диван, радіоприймач, комод, великий дерев’яний стіл, напівкруглий штемпель чималого розміру, дерев’яний настільний годинник, друкарська машинка, що колись належала Євгенові Коновальцю, — усе це розташовано таким чином, щоб у відвідувача склалося враження нібито він побував у робочому кабінеті, вітальні та навіть спальні Бандери. Враження підсилюють портрети Коновальця і Петлюри, які розміщено поруч з хрестом і тризубом на тих же місцях на стіні за письмовим столом Бандери, що і колись у мюнхенському робочому кабінеті. Кров на жакеті й сорочці нагадує відвідувачам про загибель Бандери, але його погруддя, посмертна маска та сухі квіти з похоронних вінків наштовхують на думку, що Провідник десь зовсім поруч. Деякі з речей експозиції не належали Бандері, але представлені у музеї для концептуалізації постаті Провідника як символу ОУН, УПА та українського націоналізму загалом[2065].
Одним із таких експонатів є погруддя Шухевича. Його, як і погруддя Бандери, виготовив скульптор Черешньовський. Обидва погруддя розміщені на постаментах таким чином, щоб відвідувач міг зустрітися поглядом з Бандерою і Шухевичем. На столі, накритому вишитою скатертиною, лежить збірник статей Бандери «Перспективи української революції», посмертно відредагований та виданий його послідовниками 1978 р.
Загальний вигляд цієї композиції нагадує Біблію, що лежить на вівтарі. В одній із вітрин демонструється закривавлений піджак, сорочка і наплічна кобура Бандери (але без пістолета, який знайшли під час огляду його одягу в лікарні). В іншій вітрині розміщено дві шкіряні сумки партизанів УПА, які, про що інформує табличка, 1947 р. привезли до Баварії з України. Ще у чотирьох вітринах виставлені предмети різного призначення. Багато з них — газети, листівки та брошури сорокових і п’ятдесятих років — пропагандистські матеріали. Деякі з них привезли до Баварії з України, інші — надійшли з приватних колекцій діаспори. До цього переліку також входять медалі, наклейки ОУН і УПА, брошури, нагороди і дипломи різних організацій. Одна вітрина містить десяток зразків вишитих різноманітним орнаментом поробок, аби нагадати про спорідненість між українським націоналізмом і фольклором. Інша група експонатів — портрети лідерів ОУН і УПА, декілька світлин Провідника і пов’язаних з ним місць, зокрема, будинок батьків у Старому Угринові та церква, в якій служив його батько. Поміж інших світлин — знімки часів його юності (на одному з них він стоїть в козацькому строї з гвинтівкою в руках), світлини сімейного життя, що відтворюють мюнхенський період, а також вирізки з текстами його інтерв’ю. Крім того, у вітринах також демонструється колекція поштових марок із зображенням Бандери, дві листівки з цими марками і кілька облігацій бойового фонду ОУН, зокрема і облігація на суму 100 гривень[2066].
