Зокрема, в розмовах з робітником рудника імені Матросова Шаврієм Іваном Ніканоровичем по місцю роботи та в гуртожитку в названий вище час наклепницьки стверджував, що в нашій країні начебто відсутня свобода, що органи Радянської влади нібито порушують права громадян, творять «беззаконня» і «пригнічують народні маси».
• В той же період під час розмов з начальником відділу кадрів вказаного рудника Шаріповим Рашідом Гаріфовичем наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі нібито відсутні свобода слова, друку, пересування, намагався порівняти органи радянської влади з гестапо та з націоналістичних позицій заявляв, що «Україна повинна бути тільки для українців».
• Під час розмов з завідуючою книжковим магазином зазначеного селища Банніковою Альбіною Миколаївною в жовтні-листопаді 1977 року, в вересні 1978 року та в березні 1979 року наклепницьки твердив, що записані в Конституції СРСР права і свободи для радянських людей неначе є фікцією», «вигадкою» для обману радянського народу і світової громадськості, оскільки ці слова, за його словами, начебто порушуються органами Радянської влади, що в нашій країні нібито відсутня демократія, чиниться «цинічне беззаконня». Державний лад нашої країни порівнював з режимами дореволюційної Росії і фашистським, в той же час вихваляв «демократію» і спосіб життя в капіталістичних країнах.
• В період від грудня 1977 року до липня 1979 року під час розмов з прохідником рудника ім. Матросова Радевичем Євгеном Володимировичем наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі начебто «грубо порушуються права громадян», органи влади «раз у раз чинять беззаконня», безпричинно переслідують «передових людей». З ворожих позицій висловлювався, що радянський уряд начебто «гнобить» народні маси і творить у країні «цинічне беззаконня». Намагався довести, що Україна нібито є «колонією Москви», перебуваючи в складі Союзу РСР, начебто не має прав суверенної республіки, та закликав Радевича до проведення ворожої діяльності, заявляючи, що «українцям треба вести національно-визвольну боротьбу» за «звільнення України».
У грудні 1977 року під час розмови з прохідником вказаного рудника Голубенком Василем Васильовичем, висловлюючи своє невдоволення існуючим в нашій країні державним і суспільним ладом, зводив наклепницькі вигадки на демократичні основи радянського суспільства, заявляв, що радянські люди нібито обмежені в своїх громадянських правах, а також вихваляв спосіб життя в капіталістичних країнах, де начебто існує справжня демократія.
Проживаючи в гуртожитку в одній кімнаті з головним енергетиком фабрики цього ж рудника Русовим Євгеном Костянтиновичем, в період з січня 1978 року до червня 1979 року під час розмов з ним наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі начебто відсутня демократія, існує свавілля та беззаконня. Разом з цим радянський державний і суспільний лад ототожнював з режимом царської Росії, стверджував, що на Україні нібито проводиться «насильницька русифікація». Наклепницьки заявляв, що Українська РСР начебто не є рівноправною республікою в складі СРСР, а також виправдовував злочинну діяльність бандитів ОУН.
• В березні 1978 року в кімнаті гуртожитку вказаного селища в присутності прохідника Ковальова Георгія Івановича і його дружини Ковальової Світлани Григорівни зводив наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, стверджуючи, зокрема, що начебто в УРСР для громадян відсутні права і вони незаконно переслідуються.
• В період від березня 1978 року до липня 1979 року під час розмов з робітником названого рудника Грибановим Валерієм Яковичем, з яким проживав в одній кімнаті, наклепницьки твердив, що радянська влада нібито не є народною, що в нашій країні неначе чиниться «беззаконня» та порушуються права громадян. З ворожих позицій заявляв, що Україна в складі Союзу РСР нібито не суверенна держава, та закликав до боротьби з Радянською владою.
• Протягом вересня 1978 року — січня 1979 року в розмовах з сусідом по кімнаті гуртожитку робітником Мастраковим Петром Михайловичем наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі нібито порушуються права людини та демократичні принципи нашого суспільства, зводив злісні наклепи на внутрішню політику КПРС та радянського уряду.
• У грудні 1978 року в приміщенні рудника імені Матросова, в присутності робітників Стефановського Бориса Геннадійовича, Казакова Петра Вікторовича і згаданого вище Голубенка В. В. зводив наклепи на радянський державний і суспільний лад, політику КПРС, заявляючи, що комуністи нібито довели країну до убогості й злиденності.
• В квітні 1979 року під час розмови з директором вказаного рудника Войтовичем Всеволодом Степановичем зводив наклепи на радянську дійсність, заявляючи, що в нашій країні нібито існує «беззаконня», радянський народ начебто «безправний», «заляканий», а КПРС начебто проводить антинародну політику.
• Під час лікування в хірургічному відділенні лікарні селища Транспортне Тенькінського району Магаданської області протягом серпня-жовтня 1977 року в розмовах з сестрою-господаркою Никифоренко Ніною Кирилівною систематично допускав наклепи на радянський спосіб життя, політику КПРС і радянський уряд. Зокрема твердив, що в нашій країні начебто відсутні демократичні права і свободи громадян. Органи радянської влади, за його словами, нібито «творять беззаконня». З ворожих позицій заявляв, що Україна в складі Союзу РСР начебто нерівноправна.
• Перебуваючи на лікуванні в тій же лікарні в червні 1979 року, під час розмов з мешканцем селища Омчак Тенькінського району Магаданської області Жеренковим Миколою Михайловичем зводив наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, заявляв, що в нашій країні начебто відсутня свобода слова, друку, обмежуються права громадян і радянські люди нібито позбавлені елементарних людських прав, а також допускав наклепи на марксистсько-ленінське вчення.
Стус В. С. по суті пред’явленого йому обвинувачення будь-які показання дати категорично відмовився як в ході попереднього слідства, так і в судовому засіданні.
Незважаючи на це його вина в повному обсязі пред’явленого йому обвинувачення стверджується доказами, які добуті в ході попереднього слідства та судового засідання: документами, що приєднані до справи як речові докази, висновками криміналістичних експертиз, протоколами обшуків, виїмок і оглядів, показаннями свідків.
В судовому засіданні були досліджені документи, що приєднані до справи як речові докази:
• рукописний текст документу в вигляді «заяви» до Президії Верховної Ради СРСР від 10 грудня 1976 року;
• ксерокопія рукописного тексту документа під назвою «Відкритий лист до Івана Дзюби» та електрографічна копія цього ж документу, опублікованого в закордонному журналі «Визвольний шлях» організації українських націоналістів під заголовком «Відкритий лист В. Стуса до І. Дзюби» (т. 4 а. с. 123—124, 134, 137—141);
• рукописний текст в вигляді листа на 4 аркушах паперу, що починається зі слів «Дорога Михасю…» (т. 4 а. с. 15);
• електрографічна копія машинописного тексту листа Стуса до Лук’яненка від 9 листопада 1977 року та електрографічна копія поштового конверту, в якому Стус направив лист Лук’яненку (т. 4 а. с. 16—20, 125—126);
• рукописний документ в вигляді заяви Стуса В. С., що адресована «Члену Президії Верховної Ради СРСР…» на двох аркушах паперу (т. 4 а. с. 21);
• два рукописні документи в вигляді листів Стуса до Григоренка П. Г. Кожен з них починається словами «Уважаемый Петр Григорьевич…» (т. 4 а. с. 22, 23);
• рукописний текст документу в вигляді заяви Стуса до прокуратури УРСР від 18 листопада 1979 року (т. 4 а. с. 24—25);
• рукописний текст в загальному зошиті на 6 аркушах паперу, що починається словом «Бердяев», а закінчується «…и подчинило судьбу его Богу» (конверт з зошитом т. 4 а. с. 28);
• рукописний та машинописний тексти в вигляді віршів, що починаються словами: «Безпашпортний і закріпачений…», «Колеса глухо стукотять…», «Ось вам сонце, сказав чоловік…»
• рукописний текст, що починається зі слів «Існує тільки дві форми…»
• машинописний текст документа, що починається зі слів «Нещодавно в “Літературній Україні”…» (т. 4 а. с. 29—39);
• рукописний текст документа під назвою «Пам’ятка українського борця за справедливість (за волю)» (т. 4 а. с. 41, 42).
Із змісту перелічених документів, а також з протоколу огляду цих документів від 18 липня 1980 року (т. 5 а. с. 35—88) вбачається, що в них містяться наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, вони мають ворожу спрямованість, а в останньому документі крім цього викладена конкретна програма боротьби проти радянської влади.
Рукописні документи, що знаходяться в томі 4 на аркушах справи: 11, 12, 13, 14, 21, 22, 23, 24, 25, 28, 29, 31, 32, 33, 41, 42, 123, 124, 125, 126, виготовлені власноручно Стусом В. С. Це стверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи (т. 4 а. с. 151—163).
Копію листа, що починається зі слів «Дорога Михасю…» з примірника зняли Кириченко С. Т. та її чоловік Бадзьо. Це стверджується висновком цієї ж експертизи. В судовому засіданні свідки Коцюбинська М. Х. та Андрієвська В. В., ознайомившись зі змістом вказаного листа, показали, що автором примірника був Стус В. С., який направив лист з місця відбуття ним міри покарання. Тоді ж вони знайомилися зі змістом цього листа.
Свідок Кириченко С. Т. відмовилася дати показання в судовому засіданні щодо долі вказаного документу. Але з протоколу її допиту, який писався нею власноручно на попередньому слідстві, вбачається, що автором досліджуваного документу є Стус В. С., а копія в нього була знята нею — Кириченко та її чоловіком Бадзьо. Протокол допиту свідка Кириченко було оголошено в судовому засіданні.
Інші документи в вигляді машинописних документів, що досліджувались в судовому засіданні, були виготовлені машинкою, що належала Стусу В. С., що також вбачається з висновку експертизи.
Документи, що були предметом дослідження в судовому засіданні, Стус В. С. зберігав вдома. Вони в нього були вилучені під час обшуку 14 травня 1980 року, що вбачається з протоколу обшуку від 14—15 травня 1980 року (т. 4 а. с. 25—32, 34).
Про те, що Стус В. С. протягом тривалого часу займався антирадянською агітацією та пропагандою в усній формі, поширюючи злісні вигадки, що порочать радянський державний та суспільний лад, засвідчили в судовому засіданні Сірик М. І., Баннікова А. М., Шаріпов Р. Г., Русов Є. К., Голубенко В. В., Шаврій І. Н., Радевич Є. В., Ковальова С. Г., Жеренков М. М. Це також вбачається з протоколів свідків: Никифоренко А. К., Войтовича В. С., Грибанова В. Я., Мастракова П. М. Протоколи показів цих свідків, що вони дали на попередньому слідстві, були оголошені в судовому засіданні.
Так, свідок Русов Є. К. показав, що, проживаючи зі Стусом В. С. в одному гуртожитку в сел. Матросова Магаданської області, не раз чув від нього висловлювання наклепницького характеру відносно соціалістичної дійсності. Він ототожнював радянський державний і суспільний лад з режимом царської Росії, виправдовував злочинну діяльність бендерівців, називаючи їх учасниками «національно-визвольної боротьби».
