Свідок Баннікова А. М. показала, що Стус В. С. під час зустрічі з нею вороже висловлювався про наш державний та суспільний лад, демократичні основи нашої країни, говорив, що в Радянському Союзі чиняться беззаконня, вихваляв спосіб життя в капіталістичних країнах. В розмові він висловлювався, що незважаючи на міру покарання, він залишився на попередніх, тобто ворожих позиціях.
Свідок Сірик М. І. показав, що Стус В. С., перебуваючи в виправно-трудовій колонії в Мордовській АРСР, закликав інших засуджених до порушення дисципліни та правил розпорядку, закликав його та інших проводити активну ворожу діяльність проти радянської влади. Свідок Радевич Є. В. показав, що Стус В. С. в розмовах з ним твердив, що Україна ніби є «колонією Москви», що вона не є суверенною республікою, закликав його до ворожої діяльності, говорив, що треба вести національно-визвольну боротьбу за звільнення України.
Свідок Жеренков М. М. показав суду, що в червні 1979 року в сел. Омчак Магаданської області йому доводилося спілкуватися зі Стусом В. С., перебуваючи разом з ним в лікарні. Неодноразово в розмовах з ним Стус зводив наклепи на марксистсько-ленінське вчення та на радянський державний і суспільний лад, твердив, що в нашій країні ніби обмежуються права громадян, відсутня свобода.
Свідки: Шаріпов, Шаврій, Голубенко, Ковальова дали аналогічні показання.
Із протоколів допитів свідків на попередньому слідстві Войтовича, Грибанова, Мастракова, Нікіфоренко, — вбачається, що в присутності цих осіб Стус В. С. також висловлював наклепницькі вигадки на радянський й державний і суспільний лад, паплюжив нашу дійсність, з націоналістичних позицій заявляв, що «Україна повинна бути тільки для українців».
Про спрямованість злочинної діяльності Стуса В. С. на підрив і ослаблення Радянської влади та про його антирадянські націоналістичні переконання свідчать: характер діянь підсудного, ворожий зміст виготовлених ним і розповсюджених документів, що досліджувались в судовому засіданні, як серед свого оточення, так і за кордоном на Заході, систематичне поширення ним в усній формі наклепницьких вигадок на радянський державний і суспільний лад, а також ті обставини, що такою діяльністю він займався тривалий час протягом 1974—1980 років і не припинив її, незважаючи на неодноразові попередження офіційними органами про недопустимість таких ворожих дій.
Так, він встановив і підтримував шляхом особистих контактів і листування злочинні зв’язки з судимими за антирадянську діяльність Бадзьом, Горбалем, Лук’яненком, Овсієнком та іншими особами, а також з представниками зарубіжних буржуазно-націоналістичних кіл, зокрема з Горбач та Бремер, що мешкають в ФРН, виготовляв та розповсюджував ряд антирадянських та наклепницьких документів, які були поширені на території нашої країни і за кордоном на Заході, свідомо надав тим самим можливість буржуазно-націоналістичним центрам використовувати їх в провокаційних акціях проти Радянського Союзу, дезінформуванні світової громадськості щодо радянської дійсності для приниження міжнародного авторитету нашої держави та в інших ворожих кампаніях.
Про антирадянські націоналістичні переконання Стуса свідчать також його твердження, викладені у документах про те, що він залишається на попередніх позиціях і надалі буде проводити ворожу діяльність.
Зокрема, в своєму листі від 9 листопада 1977 року до Лук’яненка він пише: «Коли мені випаде йти на другий тур, то я говоритиму тільки в останньому слові … ні на які компроміси не піду, ні на яке визнання вини й самокаяття».
Про це також твердиться у виготовленому ним програмному документі «Пам’ятка українського борця за волю (за справедливість)».
Крім того, в розмовах з мешканцями сел. Матросова Магаданської області Банніковою, Войтовичем та іншими Стус, поширюючи наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, заявляв, що він залишається на своїх попередніх ворожих позиціях.
Таким чином, Стус В. С. займався діями по виготовленню, зберіганню та розповсюдженню з метою підриву та ослаблення Радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад, займався поширенням в усній формі з тією ж метою наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад. Злочинні дії його правильно кваліфіковані за ст. 62 ч. II КК УРСР як особи, що раніше була судима за особливо небезпечний державний злочин.
Кваліфікуючи злочинні дії Стуса В. С. за ст. 70 ч. 2 КК РРФСР, органи попереднього слідства посилались на те, що ним злочин було скоєно також на території РРФСР.
З матеріалів справи вбачається, що свою злочинну діяльність, зв’язану з виготовленням, зберіганням та розповсюдженням антирадянської та наклепницької літератури, а також розповсюдженням в усній формі наклепницьких вигадок Стус В. С. почав на території РРФСР.
Але приймаючи до уваги те, що його злочинна діяльність мала одну направленість і вона повністю охоплюється диспозицією ст. 62 ч. II КК УРСР, — його злочинні дії, що мали місце на території РРФСР додаткової кваліфікації не потребують.
В зв’язку з цим суд вважає за необхідне ст. 70 ч. II КК РРФСР із звинувачення Стуса В. С. виключити.
Визначаючи Стусу В. С. міру покарання, суд враховує суспільну небезпечність скоєного ним злочину та особу підсудного.
Він вчинив особливо небезпечний державний злочин, тому мірою покарання може бути визначено позбавлення волі із засланням.
Обставиною, що обтяжує відповідальність є те, що він раніше вчинив злочин.
Суд також бере до уваги те, що Стус В. С. раніше був осуджений за тяжкий державний злочин, відбував міру покарання, але не виправився, на протязі тривалого часу не припиняв свою ворожу діяльність, незважаючи на те, що йому робилося неодноразово предостереження, ставить собі за ціль і дальше боротися проти радянської влади.
При наявності таких обставин, що свідчать про те, що Стус В. С. не бажає стати на шлях виправлення, судова колегія знаходить необхідним згідно ст. 26 ч. IКК УРСР признати його особливо небезпечним рецидивістом з призначенням виду режиму в виправно-трудовій колонії — особливого.
Речові докази — документи, що приєднані до справи, й також ті, що знаходяться в окремому пакунку, — зберігати при справі.
Запобіжний захід щодо підсудного залишити попередній — утримання під вартою в слідчому ізоляторі КДБ УРСР.
Судові витрати, зв’язані з оплатою свідків на попередньому слідстві, — 53 крб 65 коп.; вартість проведення експертиз — 22 крб, а також витрати, пов’язані з викликом свідків в судове засідання — 2073 крб 50 коп., а в загальній сумі — 2149 крб 15 коп. стягнути з осудженого на користь держави.
Керуючись ст. ст. 323—324 КПК УРСР, судова колегія
засудила:
Стуса Василя Семеновича за ст. 62 ч. II КК УРСР на 10 (десять) років позбавлення волі із засланням на строго 5 (п’ять) років.
На підставі ст. 26 ч. I КК УРСР Стуса В. С. признати особливо небезпечним, рецидивістом.
Вид режиму виправно-трудової колонії призначити йому особливий.
Ст. 70 ч. II КК РРФСР із звинувачення Стуса В. С. виключити, строк його ув’язнення рахувати з дня затримання і арешту — 15 травня 1980 року.
Міру запобіжного заходу Стусу В. С. залишити попередню — утримання під вартою в слідчому ізоляторі КДБ УРСР.
Речові докази в вигляді документів залишити при справі.
Стягнути зі Стуса Василя Семеновича на користь держави судові витрати в сумі 2149 крб 15 коп.
Вирок може бути оскаржений до Верховного суду УРСР на протязі 7 діб осудженим з дня отримання ним копії вироку, решті учасникам процесу — з дня його оголошення.
Головуючий
(підпис)
Народні засідателі:
(підписи)
Міністерство Юстиції УРСР
Київський Міський Суд
252025, м. Київ,
вул. Володимирська № 15
Министерство Юстиции УССР
Киевский Городской Суд
252025, г. Киев,
ул. Владимирская № 15
№ 12
1 октября 1980 г.
Справка
Бухгалтерией Киевского суда было выплачено 2073 руб. 50 коп. проезд свидетелям по делу Стуса В. С.
Ст. бухгалтер
Л. И. Дегтярева
Председателю суда
Фещенко П. И.
Попелюх В. В.,
проживающей в г. Киеве
По ул. Чернобыльской 13А/94
Заявление
Прошу Вас разрешить мне и моему сыну свидание с моим мужем Стусом Василием Семеновичем.
Прошу не отказать в моей просьбе.
2. X.80 г.
(подпись)
Разрешаю
(подпись)
2. X.80 г.
До Голови суду
Стуса В. С., в’язня КГБ,
засудженого 2.X.80 р.
Звертаюся до вас із вимогою — надати мені для ознайомлення протокол судового засідання Київського міського суду 29.9—2.X.80 р. і копію вироку.
Додам, що від подачі касаційної скарги я рішуче відмовляюся, добре знаючи, що таке радянський політичний суд.
8.10.80 р.
В. Стус
До Голови суду
Стуса В. С.,
засудженого 2.X.80 р.
Смисл репресій, вчинених наді мною, — подвійний. Перший смисл — розправитися з людиною, яка уже 15 років несхибно стоїть на обороні покривджених. Другий смисл — конфіскувати весь мій літературний набуток. У т. зв. справі є коло 500 моїх віршів, які суд, ставлячи мені їх за прогріх, залишив при справі.
Оскільки кара, визначена мені, практично є карою смерті, висловлюю свою постійну вимогу — повернути всі вірші, переписані в кількох зошитах, записниках і на окремих аркушах, моїй дружині, Попелюх В. В.
Нагадаю, що ці вірші уже завтра становитимуть гордість української поезії, української культури.
Василь Стус
8. X.80 р.
Розписка
Я, Стус В. С., сьогодні, 28 жовтня 1980 р., ознайомився із протоколом судового засідання Київського міського осуду від 28.9—2.X.80 р. До протоколу вважаю за необхідне внести такі уточнення:
• я вимагав розглянути в судовому засіданні головне питання — злочину, скоєного КГБ УРСР перед українським народом, його культурою, я вимагав судити КГБ УССР як терористичну організацію гестапівського типу, що підлягає нюрнберзькій юрисдикції; питання ж про свою «винність» я відкидав як абсурдне;
• я вимагав оголосити і надати мені для користування Загальну декларацію прав людини прийняту ООН, і матеріали Хельсінських домовленостей — і суд і протокол обійшли цю вимогу;
• у зв’язку із закритим судовим засіданням (до залу були допущені лише обрані, моя ж дружина довідалася про суд лише на третій день) я відмовився брати участь у суді як т. зв. звинувачений, а коли брав — то на правах звинувача проти КГБ;
• суд ухилився від розгляду питання про застосування до мене фізичних тортур в СІЗО КГБ 7.8.80 р., а в протоколі не зазначено ні про мої вимоги судити винних у розправі, ні про саму наявність таких заяв-вимог;
• я звернув увагу суду на провокатора — свідка Сірика, судженого за побутове злодійство двічі, на те, що цей «свідок» зміг 16 років позбавлення волі вибути за 6 років, але протокол, покриваючи інспірованого свідка, обійшов це своєю увагою;
• мені не дали виголосити своєї звинувальної промови — т. зв. останнього слова, суддя заборонив мені говорити.
Це т. зв. кримінальний суд, точніше суд, що розглядав «кримінальну» справу. Стус був переведений на рівні кримінальних злочинців, кишенькових злодюжок — точ. від народу, при герметизованому кагебістами залі. Це кримінальна справа злодюжок у суддівських та прокурорських мантіях.
Пропоную: протокол цього судового засідання переслати до Комісії ООН по правах людини, до Мадридської наради по співробітництву і безпеці в Європі — хай світ переконається, чи є в СРСР порушення прав людини і народу чи ні.
