Свідок Жеренков М. М. показав, що Стус говорив про погане медичне обслуговування в Радянському Союзі і хвалив його за кордоном, що утискуються права людини, немає свободи слова і друку, радянські люди не живуть, а існують, відмежовані від зовнішнього світу, порівнював їх з роботами, говорив, що через відсутність особистої власності і конкуренції в нас немає хороших продуктів, доказував, що соціалістичний лад себе не виправдовує, держиться на насильстві, називав марксистсько-ленінське вчення утопічним, маренням радянських фанатиків (т. 3 а. с. 93—100, т. 6 а. с. 289—291).
За показаннями свідка Грибанова В. Я., Стус В. С. говорив йому, що в нашій країні існує не влада народу, а влада кліки комуністів — приспособленців, гнобителів, радянський уряд творить «цинічне беззаконня», порушує права громадян і переслідує передових людей, які боряться з такими порушеннями. До числа передових людей він відносив себе і осіб, засуджених за антирадянську діяльність або висланих з СРСР, вихваляв їх, говорив, що вони утворюють опозицію Радянському урядові і за це їх переслідують співробітники КДБ, відправляють в концтабори і заслання, що нема свободи творчості, його безпідставно засудили як літератора, але історія його виправдає.
З озлобленням висловлювався, що проти Радянської влади всі засоби хороші, але конкретних своїх планів, предложень не називав. Радянська Україна, знаходячись в складі СРСР, немає тих прав, які б вона мала, будучи самостійною державою, що вона є колонією Москви, проводиться насильницька русифікація і українцям треба вести боротьбу за своє визволення (т. 3 а. с. 62—77).
Свідок Войтович В. С. показав, що Стус В. С. висловлювався про беззаконня в нашій країні, переслідування передових людей, в тому числі і його, безправність народу, що владу в країні захопила «шайка» із КПРС для одержання особистих вигод, що страждає за свої переконання. Його ідеологічні погляди він не розділяв (т. 3 а. с. 32—51).
Із показів свідка Голубенка В. В. видно, що Стус В. С. висловлював невдоволення державним і суспільним ладом, говорив про обмеження радянських людей в своїх правах, переслідування людей, які виступали з критичними зауваженнями, доказував, що винні в цьому керівники партії і уряду, існуючий лад, що комуністи довели країну до зубожіння (т. 3 а. с. 52—61, т. 6 а. с. 287—288).
Свідок Ковальов Г. І. показав, що Стус В. С. висловлювався за самостійну Україну, що тільки на Західній Україні справжні українці, а східні продалися москалям, що він страждає за свої переконання, за те, що боровся і бореться за волю для України, за демократичні права для народу (т. 3 а. с. 105—116).
За показаннями свідка Сірика М. І., він відбував покарання за антирадянську агітацію і пропаганду, спілкувався зі Стусом В. С., який був ініціатором написання засудженими різних петицій, заяв, скарг до різних державних установ і організацій про порушення прав людини в нашій країні, спонукав їх до проведення голодовок з різних приводів, у вигляді так званих «протестів», рекомендував йому читати різні рукописні документи націоналістичного, ідейно-шкідливого змісту, говорив, що в Радянському Союзі порушуються права людини, що органи влади чинять беззаконня, арештовують і засуджують безневинних людей. Як приклад цьому, він називав себе та інших осіб, засуджених за антирадянську діяльність.
Намагався довести йому, що Україна в складі СРСР не є рівноправною республікою, а перебуває в підневільному стані, в залежності від Росії, що наша республіка є колонією Москви. При цьому він заявляв, що на території України проводиться насильницька русифікація, яку чинять органи Радянської влади та кліка комуністів.
Говорив йому, що проти Радянської влади всі засоби боротьби підходять, починаючи від антирадянської агітації і пропаганди до вчинення терористичних акцій.
Він твердив, що на терор проти нас, засуджених за антирадянську діяльність, потрібно відповідати нашим терором — масовими голодовками засуджених, невиходом на роботу, написанням різних заяв, скарг.
Стус підкреслював, що таку боротьбу потрібно вести постійно, всюди: в колоніях, в місцях заслання, «на волі», намагався довести, що перемога над органами Радянської влади може наступити тільки тоді, коли всі «антирадянщини», всі течії антирадянської боротьби — дисиденти, і націоналісти, сектанти та інші об’єднаються і не будуть між собою ворогувати.
Говорив йому, що став на шлях революціонера, борця за права людини в СРСР і що з цього шляху він ніколи не зійде, завжди і всюди вестиме боротьбу проти існуючого в нашій країні ладу, який він називав фашистським, а також порівнював його з режимом царської Росії. Поглядів Стуса В. С. він не розділяв (т. 3 а. с. 229—244, т. 6 а. с. 291—294).
Зібрані у справі докази, в тому числі показання свідків, свідчать про те, що погляди, переконання Стуса В. С. в той час були ідейно шкідливими, але не спрямовані до насильницького повалення або зміни радянського державного і суспільного ладу. Публічних закликів до насильницьких дій з метою підриву чи ослаблення Радянської влади Стус В. С. не висловлював. Він демократичним шляхом, доступними йому методами боровся за становлення демократичних засад в організації державного життя, проти окремих порушень, які були допущені в той період.
Вважаю, що в діях Стуса В. С. відсутній склад злочину, за який він засуджений.
З урахуванням наведеного, керуючись ст. 384 УПК УССР, —
Прошу:
Вирок судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 2 жовтня 1980 року відносно Стуса Василя Семеновича скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу злочину.
Додаток: кримінальна справа в 6 томах.
Прокурор Української РСР державний радник юстиції 2 класу
М. О. Потебенько
Справа № 315/490
Категорія ст. 62 КК УРСР
Доповідач Завгородня Г. М.
Ухвала
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду Української Радянської Соціалістичної Республіки в складі:
Головуючого
Завгородньої Г. М.
Членів суду
Федченка О. С., Міщенка С. М.
за участю прокурора
Макашова Є. В.
та адвокатів —
розглянула в судовому засіданні 2 серпня 1990 року
крим. справу за протестом Прокурора Української РСР на вирок судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 2 жовтня 1980 року.
Цим вироком Стус Василь Семенович, 8 січня 1938 року народження, уродженець с. Рахнівки Гайсинського р-ну Вінницької обл., українець, з вищою освітою, громадянин СРСР, судимий 7 вересня 1972 року за ст. 62 ч. I КК УРСР на 5 років позбавлення волі та 3 роки заслання, засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 (десять) років позбавлення волі і на 5 років заслання.
На підставі ст. 26 ч. I КК УРСР Стус В. С. визнаний особливо небезпечним рецидивістом і відбування покарання визначено у виправно-трудовій колонії особливого режиму.
У касаційному порядку справа не розглядалася.
Стус В. С. визнаний винним у тому, що, відбуваючи в 1974—1979 рр. покарання за попереднім вироком, а з серпня 1979 р. мешкаючи у м. Києві і залишаючись на ворожих радянському суспільству позиціях, спілкуючись з особами, засудженими за особливо небезпечні державні злочини, а також з представниками зарубіжних буржуазно-націоналістичних кіл, з метою підриву та ослаблення Радянської влади протягом тривалого часу систематично виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянську наклепницьку літературу, в якій містяться заклики до проведення боротьби з Радянською владою, та вигадки, що порочать державний і суспільний лад.
Деякі з них потрапили в капіталістичні країни і широко використовувалися буржуазно-націоналістичними центрами в провокаційних кампаніях проти Союзу РСР.
З тією ж ворожою метою Стус В. С. займався антирадянською агітацією і пропагандою в усній формі, поширюючи наклепницькі вигадки на радянський державний та суспільний лад, хоч його 19 жовтня 1976 року та 19 червня 1978 р. було попереджено офіційно про недопустимість дій, які суперечать інтересам державної безпеки.
Зокрема, у грудні 1976 р. Стус виготовив наклепницький документ — «заяву» до Президії Верховної Ради СРСР і тоді ж надіслав до Прокуратури Союзу РСР, в якій порочить радянський державний і суспільний лад, схвалює діяльність осіб, заарештованих за особливо небезпечні та інші державні злочини.
У 1976 р. Стус виготовив «Відкритого листа до І. Дзюби», в якому твердить, що на Україні в 1972—1973 рр. начебто відбувся «антиукраїнський погром», цей документ набув поширення серед націоналістично настроєних осіб, а також потрапив за кордон, де використовувався буржуазною пропагандою в ворожих акціях проти Союзу РСР.
Восени 1977 р. Стус виготовив рукописний документ у вигляді «листа» до своїх знайомих Коцюбинської М. Х., Кириченко С. Т. та її чоловіка Бадзьо Г. В., в якому зводить наклепи на радянський державний і суспільний лад, національну політику КПРС та дружбу українського і російського народів, і надіслав його цим особам.
У листопаді 1977 р. Стус виготовив листа до Лук’яненка Л. Г., тоді ж надіслав йому. В листі він зводить наклепи на радянський державний і суспільний лад, підбурює «однодумців» проводити ворожу діяльність «в більш широкому планов», висловлює бажання бути членом так званого «Українського наглядового комітету».
В кінці 1977 р. Стус виготовив «лист-звернення» до одного із членів Президії Верховної Ради СРСР, в якому твердить про «беззаконие и насилие», що він і інші особи репресовано лише за їх «переконання», і зберігав за місцем свого проживання.
У грудні 1977 р. Стус виготовив «листа» до колишнього мешканця м. Москви Григоренка П. Г., якого за систематичне вчинення дій, несумісних з належністю до громадянства СРСР, позбавлено громадянства СРСР, і зберігав за місцем проживання. У листі паплюжаться органи правосуддя, яких він наклепницьки називає ворогами народу, зводяться наклепи на радянський суспільний лад.
У листопаді 1979 р. Стус виготовив «заяву» до Прокуратури УРСР, в якій, виступаючи на захист Горбаля, судимого за антирадянську діяльність і заарештованого за вчинення іншого злочину, він наклепницьки заявляє, ніби радянські правозахисні органи «вдаються до брутальних способів розправи і дискредитації людей», що зневажаються права людей. Текст цієї «заяви» він надіслав до Прокуратури УРСР, до мешканки м. Москви Лісовської Н. П., два примірники зберігав у себе.
«Заява» потрапила за кордон і використовувалася в підривних акціях проти СРСР.
В період із серпня 1979 р. до травня 1980 р. Стус виготовив рукописний документ без назви у загальному зошиті, у якому містяться злісні наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, на марксистсько-ленінське вчення про соціалістичну революцію, ленінізм. Цей зошит він зберігав за місцем проживання.
В цей же період він зберігав раніше виготовлені: рукописні вірші «Безпашпортний і закріпачений…», «Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою…», «Колеса глухо стукотять…» та два інших документи.
У віршах та документах зводяться наклепи щодо політики КПРС і Радянської влади відносно колгоспного селянства, на демократичні основи нашої країни, соціалістичну законність, радянську дійсність.
В другій половині 1979 — на початку 1980 рр. Стус виготовив для розповсюдження рукописний документ українською і російською мовами під назвою «Пам’ятка українського борця за справедливість», в якому з націоналістичних позицій зводить наклепи на державний і суспільний лад, виправдовує антинародну діяльність бандитів ОУН-УПА, і зберігав його у себе вдома.
