Другий свiт. Справа вiдьми

Пролог

Полум'я свiчки ледь здригнулося i метнулось праворуч, наче вiдбиваючи сум'яття, що панувало в думках гостя. Астаро Тед , красивий , високий воїн, схожий на великого кошлатого ведмедя, чекав вiдповiдь. Темна постать у крiслi не зронила й звуку , але вiд того що зараз вiдповiсть ця людина, залежало не лише майбутнє однiєї дiвчини , а й багато iншого.

Гiсть у темнiй накидцi, вкритий плетивом вибагливого письма бедуїнiв, ступив уперед. Його тонкi руки, схованi в рукавички, випустили дерев'яний цiпок. Маг притягнув до себе стосик паперiв зi столу.

— Яку вiдповiдь ти даєш на це ? — прошелестiв воїн. Незважаючи на тишу, яка панувала в обителi, голос Астаро було ледь чути. Так у безмiсячну нiч пiсок, здiйнятий вiтром, стукотить у вiкно.

Палець, обтягнутий чорною тканиною, вказував на невелику картину в золотавiй рамi.

Воїн, з майже батькiвською гордiстю дивився на риженьку дiвчинку, яка каталася на гойданцi.

— Розкажiть менi про неї ! — маг зробив цiкаве лице i поглянув Астаро в очi.

Наче кажучи ; "Якщо сам щось знаєш."

— Я не бачив її нi разу i не розумiю як людина без магiчних знань може стати вiдьмою. — сказав воїн. Вiн знав вiдповiдь , але хотiв почути її вiд iншого.

— Добре! Але чого ти боїшся? Ти думаєш що клан вiдьом повернеться? — тепер маг посмiхнувся. I Тед вперше за сто рокiв побачив його веселим. — Ти вiриш що клан може врятувати одна вiдьма? Яка навiть не знає про його iснування? ЇЇ немає у кого вчитися. Розумiєш?

— Я не стверджую цього! Я лиш принiс вам цю iнформацiю. — воїн розгубився. — А вчитися є у кого Академiя прийме вiдьму, як що вона буде.

— Ти чекаєш на вiдповiдь! — знову посмiшка. — Не забувай про наказ. Вона не повернеться, а якщо повернеться то...— вiн провiв пальцем бiля шиї.

— На яку вiдповiдь? — Астаро здивувався.

— Тебе турбує твоє запитання, настiльки, що пере порпав усю пустелю, аби знайти мене.

На лицi Теда було здивування. Невже вiн справдi усе знає.

— Чи можливо вiдновити клан вiдьом без неї?

— Ти так легко її вiдкинув, наче Майї i не iснує. — вiн назвав її iмя так легко. — Ну добре вiдповiм. Без неї не можливо.

— Тобто вiдновлення клану не буде не буде ? — воїн пiдняв одну брову.

Гiсть замовчав пiд суровим поглядом мага. Ланд пройшов iз кута в куток, сiв до столу, знову пiдвiвся, визирнув у вiкно — i нарештi не витримав:

— Без неї не буде. — сказав маг. — це усе що тебе хвилює?

— Вона не повернеться? — в нього на очах був страх.

— Нi! I як? У неї нi вiри, нi знань, нi... — вiн замовк.

— Договорiть! — пiднявся Астаро.

— Я хотiв сказати " нi сили " ,та згадав — сила є . А стихiями вона почне керувати тодi коли її iнiцiюють — I чому тебе це раптом зацiкавило.

— Мене? — зомлiв маг — Я просто бачив сон.

— I до чого тут сон? Розкажiть його.

— Мої сни здiйснюються. Частково. Але сенс завжди той. — сказав Тед i почав свою розповiдь:

Я пiдiйшов до пiднiжжя Європи ( найбiльша гора у його свiтi ), бiля якого почув магiчнi хвилi. Хтось чаклував. Але це були не звичайнi хвилi, це було стародавнє "заклинання поклику".

Я вирiшив пiднятися, та не мiг хвилi не пiдпускали тодi , я полiз на сусiдню гору. Поки лiз, хвилi змiцнювалися. I нарештi на вершинi Європи з'явилася тiнь дiвчини. Я не бачив її повнiстю ,але зрозумiв хто це. Це була остання вiдьма. Майя. Вона стояла до мене лицем, та я не бачив точних рис.

I тут вона почала свiтитися. Тепер було видно рижоволосу дiвчину. У неї було гарне волосся i великi, зеленi очi. Вона була одягнена в довгi бiлi штани i дивну блузу , прикриту плащем. Це була дiйсно вона.

Навколо неї почали лiтати три вiдьми-пращурки. I тут на моїх очах вiдродився клан вiдьм. — закiнчив воїн.

— Звичайний сон! — прокоментував маг. Але по його голосу було зрозумiло — вiн щось приховує.

— Я пiшов! — позадкував Астаро.

— Iди! I не бiйся, вiдьми не повернуться. — останнi нотки в ньому прочитав якийсь звiр. А його очi загорiлися вогнем. Давно вiн не мав таких цiкавих гостей. — А якщо й повернеться. — додав маг уже собi — То нiчого важливого не вiдбудеться. Мерi її швидко знищить.

Роздiл 1

Повернення Майї

Дiвчинка з красивим рижим волоссям iшла по вулицi великого мiста i слухала музику. Її надоїдливi кучерi весь час лiзли в очi. Iнколи Майя хотiла їх обрiзати, але обiцянка мамi не дозволила. Зараз вона уже i не пам'ятала батькiв, але вона нiколи не думала про це. Сьогоднi їй виповниться шiстнадцять. Вiд цих думок дiвчинi стало веселiше. Нарештi Майя стане дорослiшою, шкода що лише на рiк. Вона й не помiтила як пiдiйшла до кафе " Мелодiя ", де на неї чекали друзi. Дiвчина вiдкрила дверi i запитала у офiцiанта чи є тут хтось iз її друзiв. Iрис добре знаючи цю веселу компанiю сказав назву столика i провiв її до них.

— А ось i наша iменинниця. — закричала чорнява дiвчина з голубими очима.

Майя оглянула гостей. Ендрi — чорноволосий хлопець iз красивими сiрими очима. Вiн як завжди стояв осторонь i щось грав на смартфонi. Вiчно вiн не любить спiлкуватись iз людьми, але все-таки вiн прийшов. Дiвчина з образою на нього поглянула. На що хлопець показав їй язика. Вона посмiхнулась тому що цю "заразу" дуже любила. Не як хлопця, а як найкращого друга. I хоча у них було море конфлiктiв, вони весела компанiя. Блюз — блондин з голубими очима, щось бубнив собi пiд носа. Напевно думав як привiтати. Звiсно у нього були проблеми iз пам'яттю, вiн пам'ятав усе лише три години, а потiм просто забував. Астер — шатен з чорними мов вугiлля очима. Сьогоднi вперше змiнив свою спортивну форму на рубашку i брюки. Хлопець просто дуже любив спорт, йому було цiкаво подивитись на реакцiю людей, коли вiн не у спортивному одязi. Вiн навiть принiс букет квiтiв, було видно що Наомi його змiнила. Кетрiн — дiвчина гарним чорним волоссям та великими, голубими очима ,посмiхнулася i передала Майї диск. Ого, її улюблена група. Вона знала усе про музику, тому що училась у "Жiночiй школi музичного мистецтва". Наомi — шатенка з сiрими очима, схожа на справжню ледi. Вона була одягнена в довге червоне плаття. Як завжди бездоганно, витончено та красиво. З неї ранiше смiялись, тому що вона була занадто витонченою у одягу i одiти шорти або брюки було для неї образливо та неприпустимо. I Емелi -її найкраща подруга, як завжди була не перевершена. Розпущене бiляве волосся, голубi очi. Одягнена в голубу кофточку та синi джинси. Вона не придiляла сильної уваги одягу, Емiлi зажди була собою. Вона нiколи не вдавала себе за iншу. Весела, радiсна, дружелюбна — вона завжди приходила на допомогу.

— Ого це все для мене? — Майїнi очi сильно розширилися.

Всi такi красивi. Лише вона була, на її думку " бiлою вороною ".

В своїх подертих джинсах i довгiй бiлiй футболцi. Завершували її образ чорнi кросiвки на платформi та розпущене риже волосся. Вона й не знала про цей вечiр. Це була звичайна зустрiч з подругою. А вони усе так перекрутили, але усе-одно молодцi.

— Все для тебе! — крикнув Астер. Та пiд пильним поглядом Наомi,тихо сказав — Вiтаю! Майя хочу щоб у тебе усе було добре. Щоб ти знайшла своє щастя. — сказав вiн i на секунду замовк. Пiсля того вiн пiд мигнув i добавив — i звiсно ж кохання.

— До кохання ще далеко. Але ...Дякую! Вам усiм. За те що ви прийшли. Дякую за те що органiзували усе це. Я вас люблю. — Майя розплакалася.

— Ну чого ти ? Нам не важко! — Емелi сiла її втiшати. — Не плач.

— Я радiю! — i вона засмiялася.

Дiйсно було смiшно. Туш розпливлася по її лицi. I розмалювала його...

— Я вiдiйду! — сказала вона i попрямувала до туалетної кiмнати.

— Давай я пiду з тобою! — сказала Емiлi i ми попрямували разом.

Блукаючи коридорами,через десять хвилин Майя та Емiлi

знайшли туалет. I через хвилину умивальник,вони пiдiйшли i побачили "монстра", якщо не гiрше. Але через деякий час ,вони знову бачили красуню. Майя витерла усю туш i її обличчя знову прийняло вигляд "вампiра", звiсно образно, Майя нiколи не була смуглявою.

— Пiшли? — подруга узяла її за лiкоть.

— Так! Я готова! — смiшно стала дiвчина нагадуючи "бетмена" чи "супермена".

Але...Як тiльки-но дiвчата пiдiйшли до дверей, Майю окутало яскравим свiтлом. Воно починалося з нiг i пiднiмалося до голови. Рiзнокольоровi вогники почали лiтати навколо неї. А очi почали закисати. Вона немогла їх вiдкрити, тому що свiтло заважало. Нарештi пiднявши вiї Майя потягнула вперед до здивованого обличчя подруги. Вона розумiла що зникає. Спочатку руки, ноги, усе ставало невидимим.

— Майя що вiдбувається? — закричала подруга .

— Я повернуся! Незнаю як та я повернуся. — закричала Майя i зникла з очей Емiлi. Напевно блондинка навiть не почула цих слiв...

Дiвчина прокинулась вiд холоду. Лежачи на паркетi, вона оглянулася. Майя сидiла в великiй та просторiй кiмнатi, вiкна якої були навстiж розчиненi. Вона оглянулася. Великi стiни розписанi манускриптами, пiдлога з зображенням великого сонця, стеля на якiй бiли якiсь гарнi розписи. На вiкнах були великi бiлi тюлi. Усе було зроблено в якомусь давньому стилi. Це визивало ностальгiю. Майя згадала як вони з друзями їздили в Турцiю i це мiсце нагадало їй тi часи.

" Який iнтер'єр! Хто тут живе? Напевно який цiнитель iсторiї. Стоп. Де я?" — подумала дiвчина i виглянула у вiкно.

Побачене повнiстю її шокувало. Високi будинки, зробленi з каменю. Вежi та обороннi споруди. Вона глянула до низу i побачила багато воїнiв.

" Воїни! Це напевно зйомки фiльму" — заспокоювала себе Майя — " Це напевно друзi подарунок придумали. Або я так ударилася, що вирубалася i заснула."

Вона пiдiйшла до стiльця i присiла. Наче на когось чекаючи. I тут нарештi вiдкрилися дверi.

— Вона прокинулася! — пролунало за дверима — Покличте принца!

" Дiйсно фiльм! Якщо тут є принц!" — подумала Майя.

Дверi знову вiдкрилися. В кiмнату зайшов сторожовий. А це був саме вiн, в фраковi, високiй шляпi, унiформi синього кольору та тримав в руках меч викований з срiбла. Саме iз срiбла дiвчина багато разiв бачила такi у фiльмах та музеях.

— Його Величнiсть Принц Арiандр. — сказав сторожовий.

В кiмнату увiйшов красивий юнак рокiв дев'ятнадцяти. У нього було чорне волосся i великi сiрi очi . Одягнутий вiн був у брюки, бiлу тунiку нагадуючу рубашку. Вiн оглянув дiвчину зневажливим поглядом i скривився.

— Це точно вона? — запитав принц у сторожового. У його очах щось горiло. Гнiв? Нi! Надiя...

— Так, ваша величнiсть!Я можу iти? — запитав сторожовий.

— Так, Марiсе iди. Я покличу тебе. — сказав Арiандр.

Сторожовий поклонився i пiшов. А принц пiдiйшов до Майї.

— Чому не вклонилася менi? Чи не умiєш? — сказав принц дивлячись у її наляканi очi.

Дiвчина не розумiла що вiдбувається, але зробила легкий реверанс. Арiандр махнув головою i показав на стiлець.

— Сiдай! — сказав вiн.

Майя сiла. Вона не розумiла що вiдбувається, та їй було лячно. Принц присiв бiля неї. Вiн довго дивився їй в очi. I Майя почала тонути в його очах. Сiрi очi дивилися на неї як на здобич. Вона трiшки позадкувала i опинилася на самому кiнчику стiльця.

— Хто ти? — запитав хлопець i поклав руку їй на волосся.

Майя мовчала. Вона не знала що вiдповiсти. А Арiандр почав грати з її волоссям, наче воно приворожило його.

— Як тебе звати? — знову запитав принц.

— Майя! — вiдповiла дiвчина i забрала руку принца з волосся, та вiн знову її поклав. Дiвчина почервонiла. Вона синхронно пiднялася.

— Як ти сюди потрапила? — вiн далi грав з волоссям. I уважно розглядав здивоване лице дiвчини. Арiандр не зрозумiв чому Майя пiднялася, але вiн продовжував нахабно сидiти.

— Я не пам'ятаю. — нiяково сказала дiвчина. — Взагалi що вiдбувається? — почала хвилюватися вона. — У якому фiльмi ми знiмаймося?

— Що таке фiльм? Добре, про це пiзнiше. А що пам'ятаєш? — запитав Арiандр спокiйним голосом, наче не замiчаючи питань якi йому задавала Майя.

— У мене було день народження. Ми з подругою вийшли в туалетну кiмнату. А том побачили сяйво! Я почала пiднiматися...подруга зникла i я тут. — сказала дiвчина.

— Небагато знань! — прокоментував хлопець.

— А скiльки має бути? — сказала дiвчина i переборовши свiй страх. Принц пропустив це крiзь вухо.

— Ти знаєш хто я? — сказав принц .

— Хто? Житель мого сна? — сказала Майя. — Чи актор цього дивного фiльму?

— Ти думаєш це сон? — у вiдповiдь дiвчина закивала — О нi моя мила, це — реальнiсть. — промовив принц i потягнув руку до волосся Майї.

— Чому ти так прилип до мого волосся? — сказала дiвчина, знову вiдриваючи волосся з рук Арi.

— Воно менi подобається. Так як i його володарка. — закивав принц.

— Я тобi повiрила. — з єхидством сказала дiвчина.

— Добре. Я скажу тобi правду. Твоє волосся сповнює енергiєю.

— Це як? Наповнює енергiєю? Ти про що? — здивувалася Майя. — Стоп! Почнемо з самого початку. Хто ти? — дiвчина подивилася прямо в лице Арiандра.

— Нiхто так не спiлкувався зi мною. — прокоментував принц. — Добре скажу. Я принц. Моє iмя Арiандр. Я керую Лiбертонiєю.

— Лiбертонiя!? Такої немає на картi Землi! — крикнула дiвчина.

— Не пiднiмай голос, моя люба вiдьмо! Ти впевнена, в тому що ти на Землi?

— єхидно запитав принц.

— Так! Якщо не на Землi то де? — захвилювалася дiвчина i оглянулася по сторонам.

— Ти в Аресi! — сказав Арiандр.

— Арi, я не розумiю. -прошепотiла дiвчина — Це така планета?

— Нi, це мiй свiт! Чому ти назвала мене Арi? — хлопець пiдняв брову.

— Ну це скорочено! — пролепотiла дiвчина. — У нас так прийнято. Ось моя подруга Наомiнарiя. Ми називаємо її скорочено Наомi.

— Я принц, мене не можна називати скорочено! — посмiхнувся хлопець.

— Арiандр — незручно. — розiзлилася дiвчина.

Але принц заспокоїв її. Навiть трiшки при обняв.

— Добре! Називай мене Арi. — сказав вiн. — Тiльки коли ми удвох. Томi що така поведiнка тут викликає неповагу.

Дiвчина посмiхнулася.

— Ледь незабув. Я вiдстежив твою ауру. Ти — вiдьма. I я вирiшив на твою честь зробити банкет. Адже вiдьм не iснувало до сьогоднi. I ось з'явилася ти. Чесно кажучи я навiть шокований. — спокiйно сказав принц.

— Я вiдьма? — сказала дiвчина i мало не втратила свiдомiсть. — Це не може бути правдою! Дослiдив мою ауру?! Банкет, на мою честь? I який буде лозунг? Повернення вiдьми?

— Повернення Майї! — посмiхнувся принц i нарештi вiдпустив волосся. — До вечора! Я прийду!

— Буду чекати! — хитро сказала дiвчина досi не вiрячи у те, що вiдбувається.

— Не кривися! — сказав Арi.

Вiн вiдкрив дверi i уважно оглянув дiвчину. Вона не була схожа на iнших, навiть її одяг був дивним.

" Чи приживеться вона у цьому свiтi? " — подумав Арi i вийшов

Роздiл 2

Банкет

Коли Арiандр вийшов Майя присiла на кровать.

— Куди я потрапила? — тихо прошепотiла Майя. — Що за свiт? I як менi повернутися? — це сильно хвилювало вiдьму.

Майя оглянула кiмнату i помiтила маленькi дверi.