Другий світ. Справа відьми

Пролог

Полум'я свічки ледь здригнулося і метнулось праворуч, наче відбиваючи сум'яття, що панувало в думках гостя. Астаро Тед , красивий , високий воїн, схожий на великого кошлатого ведмедя, чекав відповідь. Темна постать у кріслі не зронила й звуку , але від того що зараз відповість ця людина, залежало не лише майбутнє однієї дівчини , а й багато іншого.

Гість у темній накидці, вкритий плетивом вибагливого письма бедуїнів, ступив уперед. Його тонкі руки, сховані в рукавички, випустили дерев'яний ціпок. Маг притягнув до себе стосик паперів зі столу.

— Яку відповідь ти даєш на це ? — прошелестів воїн. Незважаючи на тишу, яка панувала в обителі, голос Астаро було ледь чути. Так у безмісячну ніч пісок, здійнятий вітром, стукотить у вікно.

Палець, обтягнутий чорною тканиною, вказував на невелику картину в золотавій рамі.

Воїн, з майже батьківською гордістю дивився на риженьку дівчинку, яка каталася на гойданці.

— Розкажіть мені про неї ! — маг зробив цікаве лице і поглянув Астаро в очі.

Наче кажучи ; "Якщо сам щось знаєш."

— Я не бачив її ні разу і не розумію як людина без магічних знань може стати відьмою. — сказав воїн. Він знав відповідь , але хотів почути її від іншого.

— Добре! Але чого ти боїшся? Ти думаєш що клан відьом повернеться? — тепер маг посміхнувся. І Тед вперше за сто років побачив його веселим. — Ти віриш що клан може врятувати одна відьма? Яка навіть не знає про його існування? ЇЇ немає у кого вчитися. Розумієш?

— Я не стверджую цього! Я лиш приніс вам цю інформацію. — воїн розгубився. — А вчитися є у кого Академія прийме відьму, як що вона буде.

— Ти чекаєш на відповідь! — знову посмішка. — Не забувай про наказ. Вона не повернеться, а якщо повернеться то...— він провів пальцем біля шиї.

— На яку відповідь? — Астаро здивувався.

— Тебе турбує твоє запитання, настільки, що пере порпав усю пустелю, аби знайти мене.

На лиці Теда було здивування. Невже він справді усе знає.

— Чи можливо відновити клан відьом без неї?

— Ти так легко її відкинув, наче Майї і не існує. — він назвав її імя так легко. — Ну добре відповім. Без неї не можливо.

— Тобто відновлення клану не буде не буде ? — воїн підняв одну брову.

Гість замовчав під суровим поглядом мага. Ланд пройшов із кута в куток, сів до столу, знову підвівся, визирнув у вікно — і нарешті не витримав:

— Без неї не буде. — сказав маг. — це усе що тебе хвилює?

— Вона не повернеться? — в нього на очах був страх.

— Ні! І як? У неї ні віри, ні знань, ні... — він замовк.

— Договоріть! — піднявся Астаро.

— Я хотів сказати " ні сили " ,та згадав — сила є . А стихіями вона почне керувати тоді коли її ініціюють — І чому тебе це раптом зацікавило.

— Мене? — зомлів маг — Я просто бачив сон.

— І до чого тут сон? Розкажіть його.

— Мої сни здійснюються. Частково. Але сенс завжди той. — сказав Тед і почав свою розповідь:

Я підійшов до підніжжя Європи ( найбільша гора у його світі ), біля якого почув магічні хвилі. Хтось чаклував. Але це були не звичайні хвилі, це було стародавнє "заклинання поклику".

Я вирішив піднятися, та не міг хвилі не підпускали тоді , я поліз на сусідню гору. Поки ліз, хвилі зміцнювалися. І нарешті на вершині Європи з'явилася тінь дівчини. Я не бачив її повністю ,але зрозумів хто це. Це була остання відьма. Майя. Вона стояла до мене лицем, та я не бачив точних рис.

І тут вона почала світитися. Тепер було видно рижоволосу дівчину. У неї було гарне волосся і великі, зелені очі. Вона була одягнена в довгі білі штани і дивну блузу , прикриту плащем. Це була дійсно вона.

Навколо неї почали літати три відьми-пращурки. І тут на моїх очах відродився клан відьм. — закінчив воїн.

— Звичайний сон! — прокоментував маг. Але по його голосу було зрозуміло — він щось приховує.

— Я пішов! — позадкував Астаро.

— Іди! І не бійся, відьми не повернуться. — останні нотки в ньому прочитав якийсь звір. А його очі загорілися вогнем. Давно він не мав таких цікавих гостей. — А якщо й повернеться. — додав маг уже собі — То нічого важливого не відбудеться. Мері її швидко знищить.

Розділ 1

Повернення Майї

Дівчинка з красивим рижим волоссям ішла по вулиці великого міста і слухала музику. Її надоїдливі кучері весь час лізли в очі. Інколи Майя хотіла їх обрізати, але обіцянка мамі не дозволила. Зараз вона уже і не пам'ятала батьків, але вона ніколи не думала про це. Сьогодні їй виповниться шістнадцять. Від цих думок дівчині стало веселіше. Нарешті Майя стане дорослішою, шкода що лише на рік. Вона й не помітила як підійшла до кафе " Мелодія ", де на неї чекали друзі. Дівчина відкрила двері і запитала у офіціанта чи є тут хтось із її друзів. Ірис добре знаючи цю веселу компанію сказав назву столика і провів її до них.

— А ось і наша іменинниця. — закричала чорнява дівчина з голубими очима.

Майя оглянула гостей. Ендрі — чорноволосий хлопець із красивими сірими очима. Він як завжди стояв осторонь і щось грав на смартфоні. Вічно він не любить спілкуватись із людьми, але все-таки він прийшов. Дівчина з образою на нього поглянула. На що хлопець показав їй язика. Вона посміхнулась тому що цю "заразу" дуже любила. Не як хлопця, а як найкращого друга. І хоча у них було море конфліктів, вони весела компанія. Блюз — блондин з голубими очима, щось бубнив собі під носа. Напевно думав як привітати. Звісно у нього були проблеми із пам'яттю, він пам'ятав усе лише три години, а потім просто забував. Астер — шатен з чорними мов вугілля очима. Сьогодні вперше змінив свою спортивну форму на рубашку і брюки. Хлопець просто дуже любив спорт, йому було цікаво подивитись на реакцію людей, коли він не у спортивному одязі. Він навіть приніс букет квітів, було видно що Наомі його змінила. Кетрін — дівчина гарним чорним волоссям та великими, голубими очима ,посміхнулася і передала Майї диск. Ого, її улюблена група. Вона знала усе про музику, тому що училась у "Жіночій школі музичного мистецтва". Наомі — шатенка з сірими очима, схожа на справжню леді. Вона була одягнена в довге червоне плаття. Як завжди бездоганно, витончено та красиво. З неї раніше сміялись, тому що вона була занадто витонченою у одягу і одіти шорти або брюки було для неї образливо та неприпустимо. І Емелі -її найкраща подруга, як завжди була не перевершена. Розпущене біляве волосся, голубі очі. Одягнена в голубу кофточку та сині джинси. Вона не приділяла сильної уваги одягу, Емілі зажди була собою. Вона ніколи не вдавала себе за іншу. Весела, радісна, дружелюбна — вона завжди приходила на допомогу.

— Ого це все для мене? — Майїні очі сильно розширилися.

Всі такі красиві. Лише вона була, на її думку " білою вороною ".

В своїх подертих джинсах і довгій білій футболці. Завершували її образ чорні кросівки на платформі та розпущене риже волосся. Вона й не знала про цей вечір. Це була звичайна зустріч з подругою. А вони усе так перекрутили, але усе-одно молодці.

— Все для тебе! — крикнув Астер. Та під пильним поглядом Наомі,тихо сказав — Вітаю! Майя хочу щоб у тебе усе було добре. Щоб ти знайшла своє щастя. — сказав він і на секунду замовк. Після того він під мигнув і добавив — і звісно ж кохання.

— До кохання ще далеко. Але ...Дякую! Вам усім. За те що ви прийшли. Дякую за те що організували усе це. Я вас люблю. — Майя розплакалася.

— Ну чого ти ? Нам не важко! — Емелі сіла її втішати. — Не плач.

— Я радію! — і вона засміялася.

Дійсно було смішно. Туш розпливлася по її лиці. І розмалювала його...

— Я відійду! — сказала вона і попрямувала до туалетної кімнати.

— Давай я піду з тобою! — сказала Емілі і ми попрямували разом.

Блукаючи коридорами,через десять хвилин Майя та Емілі

знайшли туалет. І через хвилину умивальник,вони підійшли і побачили "монстра", якщо не гірше. Але через деякий час ,вони знову бачили красуню. Майя витерла усю туш і її обличчя знову прийняло вигляд "вампіра", звісно образно, Майя ніколи не була смуглявою.

— Пішли? — подруга узяла її за лікоть.

— Так! Я готова! — смішно стала дівчина нагадуючи "бетмена" чи "супермена".

Але...Як тільки-но дівчата підійшли до дверей, Майю окутало яскравим світлом. Воно починалося з ніг і піднімалося до голови. Різнокольорові вогники почали літати навколо неї. А очі почали закисати. Вона немогла їх відкрити, тому що світло заважало. Нарешті піднявши вії Майя потягнула вперед до здивованого обличчя подруги. Вона розуміла що зникає. Спочатку руки, ноги, усе ставало невидимим.

— Майя що відбувається? — закричала подруга .

— Я повернуся! Незнаю як та я повернуся. — закричала Майя і зникла з очей Емілі. Напевно блондинка навіть не почула цих слів...

Дівчина прокинулась від холоду. Лежачи на паркеті, вона оглянулася. Майя сиділа в великій та просторій кімнаті, вікна якої були навстіж розчинені. Вона оглянулася. Великі стіни розписані манускриптами, підлога з зображенням великого сонця, стеля на якій біли якісь гарні розписи. На вікнах були великі білі тюлі. Усе було зроблено в якомусь давньому стилі. Це визивало ностальгію. Майя згадала як вони з друзями їздили в Турцію і це місце нагадало їй ті часи.

" Який інтер'єр! Хто тут живе? Напевно який цінитель історії. Стоп. Де я?" — подумала дівчина і виглянула у вікно.

Побачене повністю її шокувало. Високі будинки, зроблені з каменю. Вежі та оборонні споруди. Вона глянула до низу і побачила багато воїнів.

" Воїни! Це напевно зйомки фільму" — заспокоювала себе Майя — " Це напевно друзі подарунок придумали. Або я так ударилася, що вирубалася і заснула."

Вона підійшла до стільця і присіла. Наче на когось чекаючи. І тут нарешті відкрилися двері.

— Вона прокинулася! — пролунало за дверима — Покличте принца!

" Дійсно фільм! Якщо тут є принц!" — подумала Майя.

Двері знову відкрилися. В кімнату зайшов сторожовий. А це був саме він, в фракові, високій шляпі, уніформі синього кольору та тримав в руках меч викований з срібла. Саме із срібла дівчина багато разів бачила такі у фільмах та музеях.

— Його Величність Принц Аріандр. — сказав сторожовий.

В кімнату увійшов красивий юнак років дев'ятнадцяти. У нього було чорне волосся і великі сірі очі . Одягнутий він був у брюки, білу туніку нагадуючу рубашку. Він оглянув дівчину зневажливим поглядом і скривився.

— Це точно вона? — запитав принц у сторожового. У його очах щось горіло. Гнів? Ні! Надія...

— Так, ваша величність!Я можу іти? — запитав сторожовий.

— Так, Марісе іди. Я покличу тебе. — сказав Аріандр.

Сторожовий поклонився і пішов. А принц підійшов до Майї.

— Чому не вклонилася мені? Чи не умієш? — сказав принц дивлячись у її налякані очі.

Дівчина не розуміла що відбувається, але зробила легкий реверанс. Аріандр махнув головою і показав на стілець.

— Сідай! — сказав він.

Майя сіла. Вона не розуміла що відбувається, та їй було лячно. Принц присів біля неї. Він довго дивився їй в очі. І Майя почала тонути в його очах. Сірі очі дивилися на неї як на здобич. Вона трішки позадкувала і опинилася на самому кінчику стільця.

— Хто ти? — запитав хлопець і поклав руку їй на волосся.

Майя мовчала. Вона не знала що відповісти. А Аріандр почав грати з її волоссям, наче воно приворожило його.

— Як тебе звати? — знову запитав принц.

— Майя! — відповіла дівчина і забрала руку принца з волосся, та він знову її поклав. Дівчина почервоніла. Вона синхронно піднялася.

— Як ти сюди потрапила? — він далі грав з волоссям. І уважно розглядав здивоване лице дівчини. Аріандр не зрозумів чому Майя піднялася, але він продовжував нахабно сидіти.

— Я не пам'ятаю. — ніяково сказала дівчина. — Взагалі що відбувається? — почала хвилюватися вона. — У якому фільмі ми знімаймося?

— Що таке фільм? Добре, про це пізніше. А що пам'ятаєш? — запитав Аріандр спокійним голосом, наче не замічаючи питань які йому задавала Майя.

— У мене було день народження. Ми з подругою вийшли в туалетну кімнату. А том побачили сяйво! Я почала підніматися...подруга зникла і я тут. — сказала дівчина.

— Небагато знань! — прокоментував хлопець.

— А скільки має бути? — сказала дівчина і переборовши свій страх. Принц пропустив це крізь вухо.

— Ти знаєш хто я? — сказав принц .

— Хто? Житель мого сна? — сказала Майя. — Чи актор цього дивного фільму?

— Ти думаєш це сон? — у відповідь дівчина закивала — О ні моя мила, це — реальність. — промовив принц і потягнув руку до волосся Майї.

— Чому ти так прилип до мого волосся? — сказала дівчина, знову відриваючи волосся з рук Арі.

— Воно мені подобається. Так як і його володарка. — закивав принц.

— Я тобі повірила. — з єхидством сказала дівчина.

— Добре. Я скажу тобі правду. Твоє волосся сповнює енергією.

— Це як? Наповнює енергією? Ти про що? — здивувалася Майя. — Стоп! Почнемо з самого початку. Хто ти? — дівчина подивилася прямо в лице Аріандра.

— Ніхто так не спілкувався зі мною. — прокоментував принц. — Добре скажу. Я принц. Моє імя Аріандр. Я керую Лібертонією.

— Лібертонія!? Такої немає на карті Землі! — крикнула дівчина.

— Не піднімай голос, моя люба відьмо! Ти впевнена, в тому що ти на Землі?

— єхидно запитав принц.

— Так! Якщо не на Землі то де? — захвилювалася дівчина і оглянулася по сторонам.

— Ти в Аресі! — сказав Аріандр.

— Арі, я не розумію. -прошепотіла дівчина — Це така планета?

— Ні, це мій світ! Чому ти назвала мене Арі? — хлопець підняв брову.

— Ну це скорочено! — пролепотіла дівчина. — У нас так прийнято. Ось моя подруга Наомінарія. Ми називаємо її скорочено Наомі.

— Я принц, мене не можна називати скорочено! — посміхнувся хлопець.

— Аріандр — незручно. — розізлилася дівчина.

Але принц заспокоїв її. Навіть трішки при обняв.

— Добре! Називай мене Арі. — сказав він. — Тільки коли ми удвох. Томі що така поведінка тут викликає неповагу.

Дівчина посміхнулася.

— Ледь незабув. Я відстежив твою ауру. Ти — відьма. І я вирішив на твою честь зробити банкет. Адже відьм не існувало до сьогодні. І ось з'явилася ти. Чесно кажучи я навіть шокований. — спокійно сказав принц.

— Я відьма? — сказала дівчина і мало не втратила свідомість. — Це не може бути правдою! Дослідив мою ауру?! Банкет, на мою честь? І який буде лозунг? Повернення відьми?

— Повернення Майї! — посміхнувся принц і нарешті відпустив волосся. — До вечора! Я прийду!

— Буду чекати! — хитро сказала дівчина досі не вірячи у те, що відбувається.

— Не кривися! — сказав Арі.

Він відкрив двері і уважно оглянув дівчину. Вона не була схожа на інших, навіть її одяг був дивним.

" Чи приживеться вона у цьому світі? " — подумав Арі і вийшов

Розділ 2

Банкет

Коли Аріандр вийшов Майя присіла на кровать.

— Куди я потрапила? — тихо прошепотіла Майя. — Що за світ? І як мені повернутися? — це сильно хвилювало відьму.

Майя оглянула кімнату і помітила маленькі двері.