Другий світ. Справа відьми

Пролог

Полум'я свічки ледь здригнулося і метнулось праворуч, наче відбиваючи сум'яття, що панувало в думках гостя. Астаро Тед , красивий , високий воїн, схожий на великого кошлатого ведмедя, чекав відповідь. Темна постать у кріслі не зронила й звуку , але від того що зараз відповість ця людина, залежало не лише майбутнє однієї дівчини , а й багато іншого.

Гість у темній накидці, вкритий плетивом вибагливого письма бедуїнів, ступив уперед. Його тонкі руки, сховані в рукавички, випустили дерев'яний ціпок. Маг притягнув до себе стосик паперів зі столу.

— Яку відповідь ти даєш на це ? — прошелестів воїн. Незважаючи на тишу, яка панувала в обителі, голос Астаро було ледь чути. Так у безмісячну ніч пісок, здійнятий вітром, стукотить у вікно.

Палець, обтягнутий чорною тканиною, вказував на невелику картину в золотавій рамі.

Воїн, з майже батьківською гордістю дивився на риженьку дівчинку, яка каталася на гойданці.

— Розкажіть мені про неї ! — маг зробив цікаве лице і поглянув Астаро в очі.

Наче кажучи ; "Якщо сам щось знаєш."

— Я не бачив її ні разу і не розумію як людина без магічних знань може стати відьмою. — сказав воїн. Він знав відповідь , але хотів почути її від іншого.

— Добре! Але чого ти боїшся? Ти думаєш що клан відьом повернеться? — тепер маг посміхнувся. І Тед вперше за сто років побачив його веселим. — Ти віриш що клан може врятувати одна відьма? Яка навіть не знає про його існування? ЇЇ немає у кого вчитися. Розумієш?

— Я не стверджую цього! Я лиш приніс вам цю інформацію. — воїн розгубився. — А вчитися є у кого Академія прийме відьму, як що вона буде.

— Ти чекаєш на відповідь! — знову посмішка. — Не забувай про наказ. Вона не повернеться, а якщо повернеться то...— він провів пальцем біля шиї.

— На яку відповідь? — Астаро здивувався.

— Тебе турбує твоє запитання, настільки, що пере порпав усю пустелю, аби знайти мене.

На лиці Теда було здивування. Невже він справді усе знає.

— Чи можливо відновити клан відьом без неї?

— Ти так легко її відкинув, наче Майї і не існує. — він назвав її імя так легко. — Ну добре відповім. Без неї не можливо.

— Тобто відновлення клану не буде не буде ? — воїн підняв одну брову.

Гість замовчав під суровим поглядом мага. Ланд пройшов із кута в куток, сів до столу, знову підвівся, визирнув у вікно — і нарешті не витримав:

— Без неї не буде. — сказав маг. — це усе що тебе хвилює?

— Вона не повернеться? — в нього на очах був страх.

— Ні! І як? У неї ні віри, ні знань, ні... — він замовк.

— Договоріть! — піднявся Астаро.

— Я хотів сказати " ні сили " ,та згадав — сила є . А стихіями вона почне керувати тоді коли її ініціюють — І чому тебе це раптом зацікавило.

— Мене? — зомлів маг — Я просто бачив сон.

— І до чого тут сон? Розкажіть його.

— Мої сни здійснюються. Частково. Але сенс завжди той. — сказав Тед і почав свою розповідь:

Я підійшов до підніжжя Європи ( найбільша гора у його світі ), біля якого почув магічні хвилі. Хтось чаклував. Але це були не звичайні хвилі, це було стародавнє "заклинання поклику".

Я вирішив піднятися, та не міг хвилі не підпускали тоді , я поліз на сусідню гору. Поки ліз, хвилі зміцнювалися. І нарешті на вершині Європи з'явилася тінь дівчини. Я не бачив її повністю ,але зрозумів хто це. Це була остання відьма. Майя. Вона стояла до мене лицем, та я не бачив точних рис.

І тут вона почала світитися. Тепер було видно рижоволосу дівчину. У неї було гарне волосся і великі, зелені очі. Вона була одягнена в довгі білі штани і дивну блузу , прикриту плащем. Це була дійсно вона.

Навколо неї почали літати три відьми-пращурки. І тут на моїх очах відродився клан відьм. — закінчив воїн.

— Звичайний сон! — прокоментував маг. Але по його голосу було зрозуміло — він щось приховує.

— Я пішов! — позадкував Астаро.

— Іди! І не бійся, відьми не повернуться. — останні нотки в ньому прочитав якийсь звір. А його очі загорілися вогнем. Давно він не мав таких цікавих гостей. — А якщо й повернеться. — додав маг уже собі — То нічого важливого не відбудеться. Мері її швидко знищить.

Розділ 1

Повернення Майї

Дівчинка з красивим рижим волоссям ішла по вулиці великого міста і слухала музику. Її надоїдливі кучері весь час лізли в очі. Інколи Майя хотіла їх обрізати, але обіцянка мамі не дозволила. Зараз вона уже і не пам'ятала батьків, але вона ніколи не думала про це. Сьогодні їй виповниться шістнадцять. Від цих думок дівчині стало веселіше. Нарешті Майя стане дорослішою, шкода що лише на рік. Вона й не помітила як підійшла до кафе " Мелодія ", де на неї чекали друзі. Дівчина відкрила двері і запитала у офіціанта чи є тут хтось із її друзів. Ірис добре знаючи цю веселу компанію сказав назву столика і провів її до них.

— А ось і наша іменинниця. — закричала чорнява дівчина з голубими очима.

Майя оглянула гостей. Ендрі — чорноволосий хлопець із красивими сірими очима. Він як завжди стояв осторонь і щось грав на смартфоні. Вічно він не любить спілкуватись із людьми, але все-таки він прийшов. Дівчина з образою на нього поглянула. На що хлопець показав їй язика. Вона посміхнулась тому що цю "заразу" дуже любила. Не як хлопця, а як найкращого друга. І хоча у них було море конфліктів, вони весела компанія. Блюз — блондин з голубими очима, щось бубнив собі під носа. Напевно думав як привітати. Звісно у нього були проблеми із пам'яттю, він пам'ятав усе лише три години, а потім просто забував. Астер — шатен з чорними мов вугілля очима. Сьогодні вперше змінив свою спортивну форму на рубашку і брюки. Хлопець просто дуже любив спорт, йому було цікаво подивитись на реакцію людей, коли він не у спортивному одязі. Він навіть приніс букет квітів, було видно що Наомі його змінила. Кетрін — дівчина гарним чорним волоссям та великими, голубими очима ,посміхнулася і передала Майї диск. Ого, її улюблена група. Вона знала усе про музику, тому що училась у "Жіночій школі музичного мистецтва". Наомі — шатенка з сірими очима, схожа на справжню леді. Вона була одягнена в довге червоне плаття. Як завжди бездоганно, витончено та красиво. З неї раніше сміялись, тому що вона була занадто витонченою у одягу і одіти шорти або брюки було для неї образливо та неприпустимо. І Емелі -її найкраща подруга, як завжди була не перевершена. Розпущене біляве волосся, голубі очі. Одягнена в голубу кофточку та сині джинси. Вона не приділяла сильної уваги одягу, Емілі зажди була собою. Вона ніколи не вдавала себе за іншу. Весела, радісна, дружелюбна — вона завжди приходила на допомогу.

— Ого це все для мене? — Майїні очі сильно розширилися.

Всі такі красиві. Лише вона була, на її думку " білою вороною ".

В своїх подертих джинсах і довгій білій футболці. Завершували її образ чорні кросівки на платформі та розпущене риже волосся. Вона й не знала про цей вечір. Це була звичайна зустріч з подругою. А вони усе так перекрутили, але усе-одно молодці.

— Все для тебе! — крикнув Астер. Та під пильним поглядом Наомі,тихо сказав — Вітаю! Майя хочу щоб у тебе усе було добре. Щоб ти знайшла своє щастя. — сказав він і на секунду замовк. Після того він під мигнув і добавив — і звісно ж кохання.

— До кохання ще далеко. Але ...Дякую! Вам усім. За те що ви прийшли. Дякую за те що організували усе це. Я вас люблю. — Майя розплакалася.

— Ну чого ти ? Нам не важко! — Емелі сіла її втішати. — Не плач.

— Я радію! — і вона засміялася.

Дійсно було смішно. Туш розпливлася по її лиці. І розмалювала його...

— Я відійду! — сказала вона і попрямувала до туалетної кімнати.

— Давай я піду з тобою! — сказала Емілі і ми попрямували разом.

Блукаючи коридорами,через десять хвилин Майя та Емілі

знайшли туалет. І через хвилину умивальник,вони підійшли і побачили "монстра", якщо не гірше. Але через деякий час ,вони знову бачили красуню. Майя витерла усю туш і її обличчя знову прийняло вигляд "вампіра", звісно образно, Майя ніколи не була смуглявою.

— Пішли? — подруга узяла її за лікоть.

— Так! Я готова! — смішно стала дівчина нагадуючи "бетмена" чи "супермена".

Але...Як тільки-но дівчата підійшли до дверей, Майю окутало яскравим світлом. Воно починалося з ніг і піднімалося до голови. Різнокольорові вогники почали літати навколо неї. А очі почали закисати. Вона немогла їх відкрити, тому що світло заважало. Нарешті піднявши вії Майя потягнула вперед до здивованого обличчя подруги. Вона розуміла що зникає. Спочатку руки, ноги, усе ставало невидимим.

— Майя що відбувається? — закричала подруга .

— Я повернуся! Незнаю як та я повернуся. — закричала Майя і зникла з очей Емілі. Напевно блондинка навіть не почула цих слів...

Дівчина прокинулась від холоду. Лежачи на паркеті, вона оглянулася. Майя сиділа в великій та просторій кімнаті, вікна якої були навстіж розчинені. Вона оглянулася. Великі стіни розписані манускриптами, підлога з зображенням великого сонця, стеля на якій біли якісь гарні розписи. На вікнах були великі білі тюлі. Усе було зроблено в якомусь давньому стилі. Це визивало ностальгію. Майя згадала як вони з друзями їздили в Турцію і це місце нагадало їй ті часи.

" Який інтер'єр! Хто тут живе? Напевно який цінитель історії. Стоп. Де я?" — подумала дівчина і виглянула у вікно.

Побачене повністю її шокувало. Високі будинки, зроблені з каменю. Вежі та оборонні споруди. Вона глянула до низу і побачила багато воїнів.

" Воїни! Це напевно зйомки фільму" — заспокоювала себе Майя — " Це напевно друзі подарунок придумали. Або я так ударилася, що вирубалася і заснула."

Вона підійшла до стільця і присіла. Наче на когось чекаючи. І тут нарешті відкрилися двері.

— Вона прокинулася! — пролунало за дверима — Покличте принца!

" Дійсно фільм! Якщо тут є принц!" — подумала Майя.

Двері знову відкрилися. В кімнату зайшов сторожовий. А це був саме він, в фракові, високій шляпі, уніформі синього кольору та тримав в руках меч викований з срібла. Саме із срібла дівчина багато разів бачила такі у фільмах та музеях.

— Його Величність Принц Аріандр. — сказав сторожовий.

В кімнату увійшов красивий юнак років дев'ятнадцяти. У нього було чорне волосся і великі сірі очі . Одягнутий він був у брюки, білу туніку нагадуючу рубашку. Він оглянув дівчину зневажливим поглядом і скривився.

— Це точно вона? — запитав принц у сторожового. У його очах щось горіло. Гнів? Ні! Надія...

— Так, ваша величність!Я можу іти? — запитав сторожовий.

— Так, Марісе іди. Я покличу тебе. — сказав Аріандр.

Сторожовий поклонився і пішов. А принц підійшов до Майї.

— Чому не вклонилася мені? Чи не умієш? — сказав принц дивлячись у її налякані очі.

Дівчина не розуміла що відбувається, але зробила легкий реверанс. Аріандр махнув головою і показав на стілець.

— Сідай! — сказав він.

Майя сіла. Вона не розуміла що відбувається, та їй було лячно. Принц присів біля неї. Він довго дивився їй в очі. І Майя почала тонути в його очах. Сірі очі дивилися на неї як на здобич. Вона трішки позадкувала і опинилася на самому кінчику стільця.

— Хто ти? — запитав хлопець і поклав руку їй на волосся.

Майя мовчала. Вона не знала що відповісти. А Аріандр почав грати з її волоссям, наче воно приворожило його.

— Як тебе звати? — знову запитав принц.

— Майя! — відповіла дівчина і забрала руку принца з волосся, та він знову її поклав. Дівчина почервоніла. Вона синхронно піднялася.

— Як ти сюди потрапила? — він далі грав з волоссям. І уважно розглядав здивоване лице дівчини. Аріандр не зрозумів чому Майя піднялася, але він продовжував нахабно сидіти.

— Я не пам'ятаю. — ніяково сказала дівчина. — Взагалі що відбувається? — почала хвилюватися вона. — У якому фільмі ми знімаймося?

— Що таке фільм? Добре, про це пізніше. А що пам'ятаєш? — запитав Аріандр спокійним голосом, наче не замічаючи питань які йому задавала Майя.

— У мене було день народження. Ми з подругою вийшли в туалетну кімнату. А том побачили сяйво! Я почала підніматися...подруга зникла і я тут. — сказала дівчина.

— Небагато знань! — прокоментував хлопець.

— А скільки має бути? — сказала дівчина і переборовши свій страх. Принц пропустив це крізь вухо.

— Ти знаєш хто я? — сказав принц .

— Хто? Житель мого сна? — сказала Майя. — Чи актор цього дивного фільму?

— Ти думаєш це сон? — у відповідь дівчина закивала — О ні моя мила, це — реальність. — промовив принц і потягнув руку до волосся Майї.

— Чому ти так прилип до мого волосся? — сказала дівчина, знову відриваючи волосся з рук Арі.

— Воно мені подобається. Так як і його володарка. — закивав принц.

— Я тобі повірила. — з єхидством сказала дівчина.

— Добре. Я скажу тобі правду. Твоє волосся сповнює енергією.

— Це як? Наповнює енергією? Ти про що? — здивувалася Майя. — Стоп! Почнемо з самого початку. Хто ти? — дівчина подивилася прямо в лице Аріандра.

— Ніхто так не спілкувався зі мною. — прокоментував принц. — Добре скажу. Я принц. Моє імя Аріандр. Я керую Лібертонією.

— Лібертонія!? Такої немає на карті Землі! — крикнула дівчина.

— Не піднімай голос, моя люба відьмо! Ти впевнена, в тому що ти на Землі?

— єхидно запитав принц.

— Так! Якщо не на Землі то де? — захвилювалася дівчина і оглянулася по сторонам.

— Ти в Аресі! — сказав Аріандр.

— Арі, я не розумію. -прошепотіла дівчина — Це така планета?

— Ні, це мій світ! Чому ти назвала мене Арі? — хлопець підняв брову.

— Ну це скорочено! — пролепотіла дівчина. — У нас так прийнято. Ось моя подруга Наомінарія. Ми називаємо її скорочено Наомі.

— Я принц, мене не можна називати скорочено! — посміхнувся хлопець.

— Аріандр — незручно. — розізлилася дівчина.

Але принц заспокоїв її. Навіть трішки при обняв.

— Добре! Називай мене Арі. — сказав він. — Тільки коли ми удвох. Томі що така поведінка тут викликає неповагу.

Дівчина посміхнулася.

— Ледь незабув. Я відстежив твою ауру. Ти — відьма. І я вирішив на твою честь зробити банкет. Адже відьм не існувало до сьогодні. І ось з'явилася ти. Чесно кажучи я навіть шокований. — спокійно сказав принц.

— Я відьма? — сказала дівчина і мало не втратила свідомість. — Це не може бути правдою! Дослідив мою ауру?! Банкет, на мою честь? І який буде лозунг? Повернення відьми?

— Повернення Майї! — посміхнувся принц і нарешті відпустив волосся. — До вечора! Я прийду!

— Буду чекати! — хитро сказала дівчина досі не вірячи у те, що відбувається.

— Не кривися! — сказав Арі.

Він відкрив двері і уважно оглянув дівчину. Вона не була схожа на інших, навіть її одяг був дивним.

" Чи приживеться вона у цьому світі? " — подумав Арі і вийшов

Розділ 2

Банкет

Коли Аріандр вийшов Майя присіла на кровать.

— Куди я потрапила? — тихо прошепотіла Майя. — Що за світ? І як мені повернутися? — це сильно хвилювало відьму.

Майя оглянула кімнату і помітила маленькі двері.

" А тут що " — подумала Майя.

Вона направилася до дверей. Потягнула ручку на себе. Закрито. Потягнула ще раз. Не відкривається.

— Відкрийся уже — простогнала Майя

І двері , на диво відкрилися. Вона зайшла до кімнати і відкрила рота. Велике джакузі ( чи як воно в них називається ), стояло посеред кімнати. Біля нього був обвінчаний дорогими каменями умивальник та велике дзеркало,з різним приладдям дамського столику. Прямо стояли великі двері. Дівчина зайшла і зрозуміла це туалет. Вона вийшла з кімнати і лягла на кровать. Але тут задзвенів дзвоник.

— Увійдіть! — простогнала Майя.

До неї зайшла дівчина двадцяти п'яти років на вигляд. У неї було світле волосся зав'язане у пучок і справжні дельфійські вуха. У руках вона тримала сотні тканів , блокнот та чорнило.

— Доброго дня пані! — привіталася вона. — Я ваша служниця Анабет. Мені потрібно підібрати вам плаття та зачіску. І допомогти оновити ваш гардероб.

— Привіт, Анабет! Я Майя! — привіталася відьма.

— Мені не дозволено, називати так гостей принца. — ледь чутно прошепотіла дівчина.

Відьма посміхнулась. "А дійсно, я ж потрапила в "кам'яний" вік. Добре що я історію пам'ятаю." — подумала вона — " Так згадуємо правила поведінки. пане/пані — узагальнене звернення до дворянам. Так можна звертатися, зокрема, якщо не відомий титул. На вулиці, при бачачи королівських осіб простий люд знімає головні убори (чоловіки) і все відважують уклін до землі. У разі зустрічі з дворянами не королівської крові, простий люд відважує уклін в пояс, чоловіки знімають головні убори. Входячи в залу вельможного шляхтича, нижчий за рангом дає глибокий уклін, рівний або вищий за рангом просто кланяється. Вітаючи господиню будинку, гість нижчий за рангом дає глибокий уклін, рівний або вищий за рангом просто кланяється. При появі вельможного гостя, рівного йому за рангом, господар повинен встати і дати йому уклін, нижчого за рангом вітати кивком голови не встаючи, гостя ж вищого за рангом господар зобов'язаний зустріти, зробивши три кроки йому назустріч і вліпив уклін. У разі приїзду Їх Королівських Величностей до двору будь-якого з дворян, власник будинку зобов'язаний зустріти монарха або монархиню біля дверей будинку і супроводити куди той побажає. Входячи в королівську залу на аудієнцію Їх Величності всі дворяни титулом вище барона — як то: принци, герцоги, графи, маркізи — роблять глибокий уклін і піднімаються. Титуловані особи нижчого рангу опускаються на одне коліно, інші ж на обидва коліна. Вони залишаються апостолами до тих пір, поки Їх Величності не пройдуть повз (або поки не дадуть дозволу піднятися). Король і королева сідають першими. Потім сісти можуть ті, кому дозволено сидіти в їх присутності за замовчуванням. Інші придворні чекають, коли Їх Величності скажуть "сідайте". Місця залежать від рангу. Є також першими починають король і королева, інші чекають, коли їм дозволять кивком. Запрошуючи даму на танець і закінчуючи його, кавалер кланяється, дама відповідає реверансом. Глибина поклону може залежати не тільки від рангу, але і від особистих симпатій. Після танцю даму слід відвести на місце. У тих танцях, де партнери не змінюються, запрошувати одну і ту ж жінку допускається не більше трьох разів. Нібито все. Але чи прийнятні тут ці правила?"

— Я гість, мені вирішувати. Називай Майя. — подумавши сказала Майя.

— Добре п... Майя. Я прийшла приготувати вам одяг на бенкет. Ось вам лист бумаги та чорнила. Намалюйте ваш наряд.

Дівчина протягнула їй усі ці прилади. Майя дивилася на них і дивувалася. Вона неуміла ними користуватися. Але попри все вона уміла малювати.

— З чого б почати? Аня, а у тебе немає вугілля? — запитала Майя.

— Аня ? Вугілля є. — дівчина витягнула з кармана шматок вуглецю.

— Дякую! А можна тебе Аня називати? — запитала відьма.

— Так! Називай як хочеш. — відказала їй Анабет і посміхнулася.

А Майя взяла листок і почала малювати. Так колір. Дівчина вибрала зелений. Аня узяла тканину. Фасон. Буде звужений зверху і повністю розпущений знизу. Плечі голі. Але, на одному плечі шлейка з розою. Його ми прикрасимо складками знизу і блискітками зверху. Анабет схвачувала усе на льоту і за десять хвилин у відьми було чудове плаття.

— Ви впевнені в тому що одягнетеся в це?

— Так — дівчина посміхнулася. — Скільки у нас часу до початку?

— У нас ще дві години. — відповіла служанка. — візьмемося за зачіску.

— Не утрудняй себе моєму волоссю уже нічого не допоможе! — заголосила Майя.

Адже на час її сну , волоссю настав " Гітлер капут ". Та Аня не слухала вона взяла якісь теплі, залізні палички. І почала нагрівати мої кучері. Через годину відьминого терпіння і Анабетиного старання, її волосся було ідеальним. Довге червоне волосся нище пояса , було ідеально закрученим. Воно не було накрученим повністю, та локони були. В гармонії платтям вона взагалі себе не упізнала.

— Ти неперевершена! Повелитель не зможе відвести очей. — прошепотіла Аня і під мигнула. — У нас ще є декілька годин. Його Величність попросив допомогти вам з гардеробом. У вас ж немає одежі.

І тут вона почала розпитувати Майю про одяг. Майя попросила три пари джинсів, пояснивши що це таке. Одну пару синіх, чорних і таких як у неї зараз, порваних. Потім попросила чотири футболки. Просту білу, просту чорну, білу з гербом королівства і білу з розочками. Одну туніку зеленого кольору з блискітками і пару білих лосінів. З суконь вона взяла коротку з квітами, коротку повітряну, довгу, голубу на одне плече та довгу білу ( як у принцеси ). І на кінець одну піжаму. Коли вони усе вибрали, зайшов Арі. І довго дивлячись на відьму нарешті вимовив:

— Ти неперевершена! — і кивнувши головою, заставив Аню вийти.

— Дякую! — сказала дівчина і почервоніла.

— Пішли? — він протягнув їй руку.

Дівчина галантно уклонившись, взяла принца за руку. Він вивів її із упокоїв. І тепер вона могла насолодитися усією красою замку. Вона ішла і дивувалася. Сотні картин, фрески, багато кімнат і великі люстри. Розглядаючи це вона й не помітила як вони дійшли до зали. Біля неї стояв галантно вдягнутий чоловік років двадцяти шести.

— Майя познайомся. — почав Арі — Це мій брат Людвиг. Людвиг, це — наша відьма Майя. Я мав познайомити вас відразу, але забув. І ще одне, Майя у твоєму світі і в моєму правила різні і будь-ласка постарайся їх виконати.

Арі підвів дівчину до дверей, за якими пролунало " Її величність, єдина представителька клану відьм " . Дівчина присвиснула і пройшла в залу. Вона зрозуміла, усі дивляться на неї. Звичайно , скільки часу на макіяж. Вона посміхнулася і пройшла в залу. І якраз у той момент, їх запросили до столу.

Вона чекала поки почнуть їсти усі . Адже першим має їсти старший по призванню. Та ніхто й не поворухнувся. Але через декілька хвилин зайшов Арі. І присів на своє місце. Після чого їсти почали лише троє людей. І тут Майя не витримала і узяла ложку. Усі присутні повторили жест. Майя із здивування дивилася на них. І тут дівчина зрозуміла. Оскільки вона єдина представителька відьм. То вона вища за рангом, королева. І усі чекали на неї. Майя поїла якогось дивного желе із смаком моркви, з'їла шматок м'яса, трішки тістечок і запила усе це соком.

Наївшись вона хотіла встати, та помітивши погляд Людвига присіла на місце. Посидівши ще час, Майї стало нудно. Та погляд хлопця не давав їй встати. Але її врятувала служниця. Вона принесла наступне блюдо. Майя непомітно піднялася і направилася до виходу. На щастя її ніхто не зупинив і вона спокійно почала ходити по замку. Стіни шокували своєю красою та витонченістю. Дівчина довго бродила і нарешті помітила кімнату в кінці коридору. Вона зайшла в середину. Кімната її шокувала. Вона була в темних тонах. Велика люстра, розмальовані стіни, усе наче у фільмі. Майя присіла на кровать, зняла плаття і заснула.

* * *

— І що вона тут робить? — запитав знайомий голос. — Майя! Прокинься ! Майя!

Дівчина відкрила очі. Прямо перед неї висів розлючений принц.

— Арі? Що ти ...? Що ти тут робиш ?

— Зайшов до себе в покої. — проричав хлопець і почервонів.

Він дивився на дівчину. Вона була одягнена в спідню одежу.

— А де одяг? — запитав Арі і перестав злитися.

— Там! — сонно відповіла дівчина і показала пальцем на стілець. — А що?

Принц побілів і посміхнувся. Він присів біля дівчини і подивився їй в очі. Вона наче почала тонути у них.

— У нас не прийнято ходити без одягу. — лагідно прошепотів Арі.

— Пробач! Я переплутала кімнати! — дівчина посміхнулася.

— А як ти сюди пройшла? Відьмочка моя. — запитав принц.

— Просто зайшла. — почала дівчина і єхидно посміхнулася. — Через двері!

— Забув! Ви відьми без ключа заходите. У будь — які двері.

— Я не знала. Я думала відкрито! — здивувалася дівчина . — А ти чому не на бенкеті?

— Шукав тебе, потрібно задати таке ж запитання. — він знову поклав руку їй на волосся.

— Чому ти весь час лізеш до мого волосся? — розізлилася дівчина.

— Воно мені подобається. — сказав Арі. — А ще допомагає сповнюватись енергією. Бенкет буде до ранку, а з його допомогою я не спатиму.

Дівчина промовчала. А що їй сказати? Сидить біля дорослого хлопця, без одягу, а він грає з її волоссям.

— Я піду до себе? — зніяковіла дівчина.

— Ні, залишися. Бенкет ще не завершений.

— Я піду! — піднялася дівчина.

Принц почав оцінюючи на неї дивитися. Дівчина помітила цей погляд і почала швидко одягатися.

— Не застібнеш сукню? — запитала вона.

— Давай! — зрадів Арі.

Він підійшов до неї. Провів пальцем по спині, заставляючи дівчину затрястись. І лише тоді повільно застібнув блискавку.

— Усе! — зрадів хлопець. — Я мало не забув, завтра ми проведемо ініціацію і ти станеш повноправною відьмою.

— Що у вашому розумінні, означає повноправною? — запитала Майя.

— Завтра побачиш!

— Я заснути не зможу! — розізлилася "відьмочка".

— Постарайся! — прошепотів принц.

Майя ішла до себе і думала, що за ініціація на неї чекає. Вона дійшла до кімнати, яку вона вважала своєю. Зайшла . На ліжкові дійсно стояв одяг який вона попросила. Вона з радістю, одягнула піжаму. Яка складалася з білих штанів і футболки.

Трішки полежавши, дівчина все-таки заснула. Снився їй дивній сон. Вона на горі. Біла сукня. Вона світиться. Її риже волосся, зноситься навколо неї. Три відьми. Кожна на мітлі. Перша — мала чорне волосся, біле лице , сірі очі і татуювання на чолі. На ній було чорне плаття і червона мантія. Друга — мала біле з чорними проміжками волосся, жовті очі і татуювання на руці. Воно починалося з пальців і вело кудись вище, невелике, у вигляді якихось жилок і знаків. Вона була в жовтуватому, стародавньому платті та зеленій мантії. І остання. Шатенка, чорні очі, чорна мантія. І татуювання, у вигляду чорного кота на нозі. Вони крутилися навколо Майї. І тут дівчина відчула силу. Та сон перервався. І вона заснула звичайним сном. Сном який сповнює енергією.

Розділ 3

Спогади та спроба вбити

Майя прокинулася зовсім сумною. Вона дуже сумувала за подругою. Дівчина товаришувала з Емелі з шести років. У нашому випадку можна сказати -" Вони друзі дитинства ". Вона досі пам'ятала історію їх зустрічі.

* * *

" Маленька, смішна дівчинка з рижим, неслухняним волоссям тоді перший раз прийшла до школи. Коли вона зайшла у клас від її посмішки, яка здавалося розтопить лід у серцях, не лишилося і сліду. Вона зразу зрозуміла усе. Ніхто не буде товаришувати з маленьким чудовищем. Вона зайшла у клас і підійшла до учительського столу. Глянула на маму, яка підганяла її уперед. Було вільно лише три місця. Біля чорноокої дівчинки, милої блондиночки та лукавої шатенки. Дівчинка підійшла до брюнетки.

— Можна тут присісти? — запитала Майя.

— Ні! Тут я сиджу. Що не зрозуміло? — дівчина зніяковіла. На очах сяяли сльози.

— Я не заважатиму. — спробувала вона ще раз.

— Ні! Я сама сидітиму. Або знайду справжню подругу. Мені в друзі риже, лахмате чудовище не потрібне!

Дівчинка посміхнулася з усіх сил. І прошепотіла.

— Не знайдеш ти так друзів.

На що брюнетка проричала:

— Тебе це не стосується.

Майя підійшла до брюнетки. Але та поклала свою сумку на вільне місце. Показуючи що зайнято. Майя бачила ще одне вільне місце. Але угадавши реакцію не підійшла. Але тут за її спиною засміялася та сама блондинка.

— Емелі! А ТИ?

— Майя! — вона зраділа.

— Майя, сідай біля мене! На них не звертай уваги. — вона махнула на дівчат які із здивування повідкривали роти.

— Ти будеш із нею сидіти? — запитала дівчинка із золотавим волоссям.

— Так! Буду! — засміялася Емілі.

Тут піднялася чорноока дівчинка.

— Емелі! А Емелі! Сідай біля мене. Я тобі фломастери подарую. Невже ти будеш з цим сидіти?

— А це тебе не стосується! — передражнила вона її. — Так, хто осмілиться образити Майю буде мати справу зі мною. Ясно?

— Ясно! — прошипіли дівчата."

* * *

Емелі була завжди для Майї авторитетом. А Майя для Емілі. І ось зараз. Емілі не збудить Майю своїм надоїдливим ранішнім дзвінком. А Майя не відчитає подругу за те що та не дає спати. Усе це визиває ностальгію. Ендрі більше не заставляє її бігти два кола навколо парку. Блюз, більше не заставлятиме її з дівчатами вчити конспекти. Не закриватиме в бібліотеці, не ховатиме від неї сніданок. Астер більше не розповідатиме безкінечних історійї та жартів. Раніше Майя би вбила його за такі довгі розповіді, а зараз вона би кричала " А далі ". Кетрін більше не мучитиме її важким роком і не кричатиме " Танцюй Майя, танцюй ".Наомі більше не заставлятиме її бігати магазином і шукати туфлі зі знижкою. Більше цього не буде. Чи буде? А якщо то був сон. "Точно, я втечу. Я знайду спосіб повернутися. Я обіцяла. Я крикнула Емілі — Я повернуся!" — подумала дівчина. — "Можливо у бібліотеці є те що мені потрібно."

Дівчина піднялася з ліжка. Підійшла до шафи, де на неї чекав одяг. Вибрала сині, порвані джинси і білу майку з червоним гербом королівства.

Дівчина ще ніколи не бачила такого красивого герба. Два великих лева на червоному фоні тримають корону, яка прикрашена різними алмазами. Майстер, так точно змалював корону, що вона була наче справжня. Майя навіть згадала де бачила таку корону. Аріандр на бенкеті був у ній. Майя швидко вибігла. І побігла шукати бібліотеку.

Після багатьох невдалих спроб. Вона все ж знайшла бібліотеку. І звичайно ж настроїла проти себе пів замку. Хто ж знав що, коли в кімнаті багато книг, це не бібліотека. І що кричати, " Де тут у вас книги роздають? ", у покоях не потрібно. Майя знайшла розділ книг "Магія". І зрозуміла. " Розділ шукати легше ніж книгу. Книг було багато. Але навіть не так. Книг було — БАГАТО. Мільйони, мільярди, безкінечність... І як тут щось найти?

* * *

Принц Аріандр сидів у себе. " О, Велика Енергіє. За що? Чому ти так не любиш моє королівство? За що звалила на мою світлу голову таку недосвідчену відьму. Ну чому? Чому клан не відновить якась стара карга? Могла ж відновити якась далека відьма. Головне щоб заговори та заклинання знала. А ця...Вона навіть не знає норм цього світу. Може мені навчити її? Я навчу" — сказав сам собі хлопець і на його обличчі засяяла зловісна посмішка. Він оглянувся. Не тому що боявся побачити відьму, а тому що зафіксував викиди іншої аури. На долю секунди Арі навіть подумав що він знає володаря цієї чорної аури.

— Хто тут? — запитав принц. Він не рухався, стояв непохитно. Не дивився назад. Не боявся. Він навіть не знав чи тут є хтось.

— Не упізнаєш уже? Чи просто не бачиш? — пролунав голос за спиною хлопця.

— Мері? Відома охотниця за нечестю! Що привело тебе у мій замок? — грізно запитав Аріандр.

— Як тобі відомо я перемагала найсильнішу нечисть. І в світі Арес її більше не лишилося, лише невеличкі породження темряви. І ось у твоєму королівстві я почула слабкий відголосок. А згадай Арі. Чому я стала охотницею на нечестю? Чи не ти подарував мені "Напиток Відчуттів"? Я випила його під назвою " Найсмачніше вино Ареса". І що сталося? Я почала бачити на 100 кілометрів уперед. Я почала чути те, що хтіла. Я могла відчувати запахи будь-кого у цьому світі. І так проста дівчина з села стала найвеличнішою охотницею. Тією дівчиною яку окропила кров нечисті . Я стала тою, яку кликали Кровава Мері. І все те завдяки тобі. Тож повернемося з вирію спогадів до нашої розмови. Якщо я не помиляюся у тебе відьма. А я все життя прагнула перемогти тих "тварин". І ось я наближаюся до своєї мрії. Віддай відьму Аріандр! — закінчила промову охотниця.

— Ні! Відьми не нечисть. Вони клан. І тому ти юридично не можеш убити Майю. Не можеш! Чуєш мене Мері? І вона ще не стала відьмою.

— І не стане! Знаю, що не можу. Але я цього хочу. Чуєш? Я хочу крові. Не просто відьми. Я хочу убити останню відьму. Саме її. І ти знаєш певно чому. Забудь про свій план. А ми можемо договоритися. Народ ще не знає про Майю. А тим хто знає ми скажемо що це помилка. Я не залишуся в боргу ваша величносте. — сказала вона. — Я знаю навіщо вам дівчина. Відайте мені цей трофей. Твоя колекція може і обійтися, а моя репутація ні. Ми ж домовимося?

— Хто це ми? Вбивця і чесний принц? Охотниця і її здобич. Ти знаєш про те що я можу покликати сторожу? І що ти пропонуєш за відьму?

— Усе! — прошипіла убивця. — До речі зі словом "чесний" я би посперечалася.

— У тебе є те усе яке ти мені обіцяєш? А? — запитав принц.

— Знала твою реакцію. Може тебе це зацікавить. — дівчина засунула руку в рюкзак і витягнула баночку зілля. — Прокляття Міноса.

Принц вперше за час цієї розмови обернувся. Тепер він бачив свою співрозмовницю. Прекрасну білошкіру дівчину. У неї були яскраво червоні губи. На плечі у неї чарувалися татуїровки. Вона була в чорних брюках, які повністю обтягували стрункі ноги. На ній був чорний топ з вирізом. Волосся не було укладене у зачіску. Воно було просто розпущене і доставало дівчині до стегон. Було видно — вона змінилася. Особливо її очі. Була легенда про ці очі. Полягала вона у тому що чим більше крові тим червоніші очі. Зараз же вони були налиті червоною краскою. Здавалося вона розриває зіниці. А які вони були раніше? Яскраві, бліді, з карим відтінком та кольором світла.

В руках стояла баночка з жовтою масою. Це було прокляття Міноса. Його виливали на паличку або руку. Потім те до чого доторкалася паличка ставало золотом. Так принц міг стати казково багатим. І його це навіть трішки радувало. Він би віддав борги. Але якою ціною? Ціною життя. Йому відьма була потрібніша. Він мав завершити почате.

— Пробач Мері! Але я не можу погодитися з тобою. Варто! — крикнув принц.

— Ти про це ще пожалієш! — сказала Мері та вистрибнула в вікно.

Коли прибігла варта вони навіть не встигли витягнути шпаги. Уже не було до кого їх застосувати. Кровава Мері зникла за поворотом ночі. Тому її інколи називали Дочка темряви. Так називали вампірів. Тільки вони діти темряви.

* * *

Майя сиділа біля вікна і листала чергову книгу по магії. Їй не було сенсу її читати. Вона ж володіла особливою магією. Книгу про яку вона не могла найти.

Раптом вікно відчинилося і в сторону відьми полетіла маленька голочка. То була Кровава Мері. Майя прочитала про неї у книзі Великих Героїв. І згадала що чекає після використання цього способу. Якби дівчина не встигнула відвернутися, вона б уже лежала мертвою. Полетіла наступна голочка. Знову промазала. Майя засміялася наче хтось розказав жарт. І тут одна з голок ударила по руці. Невеличка подряпина красувалася на блідому тілі. І, де смерть? І тоді дівчина зрозуміла вона несприятлива до цієї отрути. Тінь запищала. І утекла.

Розділ 4.

Навчання

Майя віддихалася від подій. І почала думати: казати Арі чи ні? Вона походила по бібліотеці. І вирішила що про це йому можна і не знати. Поки дівчина думала вона побачила маленьку шафу на якій великими буквами було написано " Відьми ". Дівчина подивилася на полицю наче на щось дивовижне. Вона швидко відкрила шафу. І мало не заплакала. Лише три книги. Оглянулася і побачила: ЦЕ ЗАЛА РАС. Майя образилася. Саме більше було про драконів та ельфів. Там було більше трьох сотень книг.

Дівчина узяла першу книгу з розділу " Відьми ". і взялася читати анотацію.

Анотація: Ця книга, не просто підручник по історії книг, а й портативний телекінез що уведе вас у історію і дозволить прочитати її за 20 хвилин. Готуйтеся, ви дізнаєтеся про те що відьми їли, де жили, що носили, про їх свята та традиції.

Зміст:

— Відьми. Хто вони? .................................................. 3 сторінка.

— Історія виникнення клану відьм.................................. 6 сторінка.

— Їжа відьм. Та розвіювання міфів що її стосуються............15 сторінка.

— Що одягаються?........................................................................23 сторінка.

— Свята. Що про відьом думають люди?..........................30 сторінка.

— Традиції................................................................40 сторінка.

Те хто такі відьми Майю не цікавило. Історія також. Але вона відкрила шосту сторінку тому що вважала, що вона має це усе знати.

Історія виникнення клану відьм : Коли не існувало нічого, лише пустота почали формуватися раси. Вони себе називали самі. Дракони — тому що, мали хвостики з красивими, пушистими кінчиками і могли ставати кровожерливими ящерами. Ельфи — тому що, мали крила і керували певною стихією. Вампіри — тому що, вони часто прагнули крові. Демони — тому що, вибирали зло та погану сторону. Феї — тому що цінили природу. Німфи — тому що віддавали своє життя духам. Русалки — тому що мали хвости і жили у воді. Маги — тому що, мали надприродні можливості. Та щось на подобі людей — їх називали даради, тому що вони нічого не уміли. І ось усі раси поділилися. Були назви, держави, народ і тут боги підкинули дещо. Точніше декого. Дівчинку. Вона росла серед раси магів. До якої до речі відносився Аріандр. І ось дівчинку віддали до Академії Магії. Та ні одне заклинання не виходило у бідолашної. Її хотіли вигнати. Але велика аура чотирьох стихій, не дозволяла це зробити. Вона пройшла багато експериментів і ніхто не знав: Хто вона? Усі знали: це інша раса, невідома науці та магам. Дівчинці було уже дванадцять та вона не керувала своїм даром. Даром чотирьох стихій. Одного разу Анаріель, яку звали Анна (скорочено), пішла до директора в кабінет. Його там не було. Дівчинка здивувалася: Чому він не закрив двері? У цей час підійшов сам директор. Він почав розпитувати як вона відкрила двері. Та Анна з нерозуміння слухала це. Адже двері були відкриті. І тут вона зрозуміла це її дар. Відкривати. Але до чого тут стихії. А ще виявилося що вона пробиває захист. Її відправили до ельфів. Але і вони не допомогли. В відчаї, вони звернулися до Енергії. І вона повідала їм про расу відьм. Керівників чотирьох елементів. Кожна з них мала по два елемента. Та не усі раси полюбили її. Але життя йшло, у відьми з'явилися діти. Діана , Юліана та Маріана. Дивні імена були у цих дівчат. Та була одна проблема. Ні одна з цих відьм, навіть Анна не керували стихіями. Три молодих відьми Діана, Юліана та Маріанна пішли на гору Європа. На ній три відьми грали в ігри та придумали заклинання які дозволяли отримувати силу стихій. Вони просто склали його, придумали обряд і усе інше. І в повнолуння виконали усе те. Вони були шоковані коли Діана змінила колір свого білого волосся на чорне з сірими проміжностями. У неї побіліло лице, та з'явилося татуювання на чолі. У неї був там якийсь знак. На ній з'явилося чорне плаття і червона мантія. Юліана теж мала світле волосся і здивувалося коли у неї з'явилися чорні проміжки. Її голубі очі замінив жовтий колір. А по руці попливло татуювання у вигляді жил. Але дивилося гарно. Вона була в жовтуватому, стародавньому платті та зеленій мантії. І остання Маріанна. Не змінила колір волосся. Лише розмір. Воно побільшало. На ній були чорні брюки та чорна кофта. Зверху чорна мантія. Очі теж почорніли. Анна вибігла до дівчат та не встигла. Уже зародилися три відьми. Відьми — пращурки. Вони зникли. Але існують досі. Діана — вогонь та повітря. Юліана — вода та земля. Та Маріанна — життя і смерть (некроманія). Відьми жили шістсот століть. І тут в Аресі почали з'являтися люди, а точніше даради. Коли їх стало багато вони створили свою расу. І вбили усіх відьм. Які не захищалися. Тому що не мали права вбити. А люди начхали на права. І відьми, яких вважали нечестю зникли. І тоді завершилося життя клану. Усі ментали перевіряли світ. І визнали кінець клану відьм.

Майя здивувалася. Вона бачила те що читала. Напевно це і є той телекінез.

Їжа відьм : Пишеться від імені автора. Я провела багато досліджень. І дізналася правду. Відьми не їдять нечисть. Чомусь їх теж відносили до неї. Але вони не їдять її. Вони вбивають її. Людей теж не їдять. Відьми вважають себе людьми. І їх кров окрім відношення до великого клану немає нічого, що відрізнятиме їх від людей. Вони їдять теж що їдять інші раси. Також відьми не крадуть енергії в природи. Вони просять її. Хоча і погані бувають, вони крадуть, але потім платять за це.

Що одягаються? : Вони не носять з собою черепів та не ходять лише у чорному. У них не все тіло в тату. У кожної відьми своє татуювання що свідчить про силу. Одяг у всіх різний. Як і його кольори. У давнину відьми що керували водою, одягали голубі мантії, сині сукні, білі брюки. І усе тому подібне у таких кольорах. Відьми що керували елементом землі вибирали зелені, коричневі, салатові та жовті кольори. Відьми що керували вогнем вибирали червоні, оранжеві та чорні кольори. Відьми що керували повітрям носили різні кольори світлого відтінку. Маги некроманти носили чорні.

Люди про відьм думали дещо інших. За їх віруванням, відьма -жінка з надприродними силами, які вона використовує, на думку загалу, на шкоду людям. Відьма — один із найяскравіших персонажів людської демонології. Її опис і характеристика досить детально представлені в етнографічній літературі. В людській демонології відьма символізує не лише абстрактне зло; інколи вона може виступати символом смертоносної виразки або навіть смерті, і в цьому руслі її дії подібні до вампірських "Бліде зморшкувате обличчя, крючкуватий ніс, що ловить всілякі запахи, великі пожадливі губи, кожне око по п'ятаку, нерухомі повіки, які не може поворухнути навіть спрямований в очі сонячний промінь — ось портрет нечестивої істоти в образі жінки, без участі якої не обходилось жодне недобре діло на землі. Поділяли відьом на дві категорії — "родимих" і "вчених". Природня, або "родима" відьма з'являється коли в кого народжується підряд сім дівчат, а між ними ні одного хлопця, або є представницею третього покоління позашлюбних дівчат чи є просто дочкою відьми (залежно від регіону). Родима відьма могла народитися у матері, котра, будучи вагітною, готувала свят-вечірні страви та ненароком проковтнула вуглинку, або ж коли дитину в утробі матері прокляли "в таку хвилину". "Вчена" відьма набирається своїх надприродних сил від іншої відьми, або від чорта, взагалі від нечистої сили. Різниця між "родимою" і "вченою" відьмами та, що родима відьма може іноді й направити заподіяну шкоду, але вчена ніколи цього не зробить: "Гірша відьма вчена, як родима" .

Але як би вони не вважали це усе — неправда.

Свята:

1 січня. Великий Зимовий шабаш. У цей день відьми збиралися та розказували про те що вони робило у цьому році.

15 січня. День додавання новачків.

23 лютого. Початок єдинства з природою. Виклик весни.

1 березня. Великий Весняний шабаш.

10 квітня. День єдинства відьм.

16 травня. День Великого навчання

1 червня. Великий Літній шабаш.

1 липня. Кровава луна.

27 серпня. День боротьби з нечестю.

1 вересня. Великий Осінній шабаш.

13 жовтня. День слави Кровавій Мері.

30 листопада. День трьох найсильніших Відьом — Пращурок.

Майя замітила що зараз 1 липня. І виходить що сьогодні Кровава Луна.

3 грудня. День поваги. В цей день відьми допомагають людям.

Традиції: У відьом багато традицій. Ось перша полягає у тому що повну силу контролю стихій відьма отримує лише тоді коли:

— вона сама цього хоче усім серцем.

— вона пройде обряд.

А ще цікавим є те що після повного контролю над стихіями відьма отримає татуювання. Кожного року відьма має вшановувати Відьом-Пращурок та готувати їм дари, тридцятого листопада. На Кроваву Луну відьма має піти у ліс і опекти руки до кропиви. Аое вона обов'язково має бути — ініційованою Для того щоб Луна не перевела її на погану сторону.

На цьому Майя закінчила читати книгу. І узяла іншу. Вона мала назву "Зілля які готують лише відьми". Це було так цікаво, що дівчина заховала собі книгу. І обіцяла сама собі те зо коли матиме час приготує зілля " Сондрекс". Воно допомагає добре спати. Склад такий: сон-трава, щепотка чарівної пильці та трішки енергії стихії землі. Тут для кожного елемента свої зілля. І дійсно їх готують лише відьми.

І ще одна книга, мала назву " Заклинання для відьом ". Оце вже цікаво. Майя спробувала її відкрити та не змогла. І тоді вона побачила надписи.

" Цю книгу відкриє лише відьма, але для закриття заклинань від чужих очей відкриє книгу лише відьма."

" Ти теж відьма. Бо ти відкрила цю шафу. Але ти не ініційована відьма дівчинко"

Ого! Майя здивувалася. І тут зайшов принц. Дівчина ледви встигла сховати книгу.

— Моя відьмо! — почав він.

— Не твоя! — з'язвила дівчина

— Не злися! Я пожартував. А що це ти читаєш? Ого, ти відкрила цю шафу? Як?

— Читаю книги! А чому про відьм тільки одна книга?

— Одна? Казали що їх три. Ну так було у рукописі.

— Значить рукопис помилився!

— Напевне! ТО що пішли на ініціацію.

— Уже? — злякалася Майя.

— Так! — посміхнувся принц. — Передумала?

— Перенесемо? — відповіла дівчина питанням на питання.

— Ні! — відрізав принц.

Розділ 5.

Ініціація

Трішки позмагавшись Майя з сумною гримасою вийшла з бібліотеки. По дорозі пояснюючи що на ній вдягнено.

— Арі! Ти не розумієш! Я не можу носити сукні! Для мого світу це — не звично. І я не мінятиму одяг. Я хочу носити джинси і футболку. — скиглила дівчина.

— Майя, але ж ти представитель такого клану. — почав принц.

— Та ким би я не була. Я хочу носити те що зручно. А не те що від мене вимагають. І перед ким мені красуватися? У мене що є народ? — розлютилася відьма.

Вона відійшла. Якийсь чоловік направив на неї руку. І почав щось шепотіти. З його рук зірвався маленький шарик. Він окутав дівчину яка наче загорілася. Майя була у ярості. І лише тепер вона згадала те що вона не хоче цього. Вона знову захотіла додому. І намагалася вирватися з обіймів жовтого сяйва. Воно наче приборкувало звіря.

В Майї вирвалася сльоза. Ну чому вона? Учора вона наче раділа і бігала по замку з криком " Де принц? " . А сьогодні читала книги і раділа "Це я!". Сміялася, уявляла те, як літатиме на мітлі. Їй снилися Відьми — Пращурки. Усе було добре, а що зараз?

Дівчина зрозуміла те що — вона відьма для себе. Вона відьма юридично. Вона відьма-керівник клану. Але...Якого клану? Де він? Вона не буде ніким керувати...Не буде нікого. Ніхто не літатиме з нею.

— Майя! Заспокойся! — закричав принц.

Через сум'яття що панувало навколо дівчина почула слова. В її аурі почали зникати темні кольори. В майї знову грали кольори веселки, які відбивали десь біля серця знак відьми.

— Що? Що сталося? — зніяковіла дівчина і подивилася у очі принца.

Можливо, вона би обернулася. Але в очах був наче приворот. І цей приворот тягнув до себе. У Аріандра були космічні очі. Вони літали маленькими планетами. Там за зіницею був інший світ. Він ділився на фіолетові і сині кольори. Створював дивовижні переплети. Заряджав спостерігача енергією. Дав сили жити. Він заставив дівчину на долю секунди забути той світ з якого вона. Але спогади не обманеш.

Майя наче прокинулася. Її щоки вкрилися яскравим рум'янцем. Принц голосно засміявся і по дивному подивився на зніяковілу дівчину.

— То що пішли? Ми проведемо ритуал. І ти отримаєш свою силу. — промовив юнак

— Цього я уже не знаю. У кожної відьми своя стихія. Пішли? Чому так повільно? — запитав принц.

— Хвилююся. А ти знаєш хто така Кровава Мері? — несподівано запитала дівчина.

Принц зупинився. Оглянув Майю. Він почав думати де відьма могла чути про цю (як він її називав) убивцю яка відійшла від стаї.

— Знаю. Я раніше був її другом. Але я розчарувався у ній. — сумно сказав Аріандр, ховаючи очі. Він махнув рукою і якийсь чоловік виніс кухоль вина.

— А вона хотіла мене убити? — запитала Майя.

Принц на це поперхнувся водою. І зацікавлено підняв одну брову.

— Вбити? Звідки ти це взяла? — запитав він.

— Я не знаю чи варто тобі це знати... Та учора вона напала на мене використовуючи досить складне мистецтво Тай Чі. Чув про таке? Вона кинула у мене ядовитою голкою.

— Звідки ти про Тай Чі взнала? Вона що напала на тебе? — закричав принц.

— Я в бібліотеці не в Інтернеті сиділа, а книги читала. Так, напала. Вистрибнула з вікна. Нічого у неї стиль. У нашому світі вона — гот.

— Що таке "гот"? — запитав принц.

— Це така субкультура. Ти цього не зрозумієш! — засміялася відьма.

Поки вони говорили, вони дійшли до зали наповненої людьми в чорних мантіях. Майя роздивилася усе це.

— Зараз нас телепортують на гору Європа. Там весь час проходили подібні ритуали.

Арі підвів дівчину до великого кола. На нього окрім неї зайшли ще троє людей. Його Величність Принц Аріандр, якийсь чоловік що нагадував воїна і маг який заспокоював її тоді у коридорі.

— Арі! Хто ці люди? — запитала дівчина пошепки.

— На місці познайомлю. Закрий очі. — прошепотів принц.

Відьма закрила очі. Вона відчула якусь невагомість, захиталася. Потім вона відчула те що якісь дужі руки прижали її до себе. Вона заспокоїлася. Дівчина була впевнена у тому що це був принц. Лише у нього була така ніжна шкіра. Його волосся залоскотало її шию. Вона відчула що її прижали сильніше. А потім ривок і відпустили. Єдино що вона встигла помітити це світлі локони. "У Аріандра темні!" — подумала вона і відкрила очі.

Краєвид чарував. Висота — була небувалою. Звідси навіть було видно одну з башень Магічного палацу. Навколо було багато дерев і гір. Але гори були дивними. Їх було п'ять. Європа — найбільша. Вона стояла посередині. Нічим не відрізняючись від звичайної скали. А ось інша гора була повністю застелена жовтим листям. Називали цю гору — Осінь. Наступна гора — Зима. Вона нагадувала великий Зимовий Атракціон із снігу. Біля неї — Літо. Усе було в плодах. І Весна. Усе цвіло. І вся гора була у сакурі. Казали що якщо зруйнувати одну з гір. Зникне та пора року яку вона означає.

— Ну як політ? — хитро запитав Аріандр.

— Погано! Дякую за те що впіймав. Я мала упасти. Хотя я і нічого бачила. — сказала дівчина.

— Впіймав? Ти про що? — запитав принц.

— Ваша Величність! — сказав маг.

— Так! — відповів принц.

— Це я допоміг Леді Майї. Вона почала падати, напевно перший політ через портал. Я знаю що з порталу ще ніхто не випадав. Але між ним є маленькі структури. А Майя маючи силу відкривати їх розкрила. І так вона могла потрапити у будь — яку частинку цього світу. — закінчив маг.

— Дякую лер. — сказав принц. — Майя я хочу тебе познайомити з деким.

— Знайом! — відрізала дівчина.

— Ось це. — вказав на воїна. — Астаро Тед. Він полководець моєї армії. Я назначив його охоронцем твоїх покоїв та твоїм охоронцем.

— Вітаю!— сказала Майя.

— А це. — вказав на мага. — Ример де Маркіз. Ример зніми цей плащ. Тут усі свої. Увага! Перед вами представитель найдавнішої раси магів. Та мій придворний маг. До речі познайомся. Тепер він прив'язується до тебе. Він допомагатиме тобі у освоєнні магії.

Відьма побачила перед собою високого юнака. Його біле волосся розвівалося на вітрі. Воно виглядало м'яким. Дівчина навіть хотіла доторкнутися до нього. У нього були яскраві голубі очі в яких відбивалося сонце. Майя навіть побачила у них себе. Він був у довгій сорочці та чорних брюках. За спиною красувався плащ, який спочатку закривав його лице.

— Закінчила розглядати? — хитро запитав Ример.

— Ніби було кого. — засміялася Майя.

— Не язви. Бо перетворю в пацюка. — зашепотів маг.

— Може ми почнемо? — запитав принц.

— Звісно! — сказав маг.

Ример провів поглядом відьму. Зупинився на її волоссі. Довго дивився. Що заставило дівчину червоніти. Вона обернулася щоб маг не помітив її рожевих щік, але Ример побачив і тихо посміхнувся.

— Так! Майя, ставай посередині і читай ці слова. — сказав маг.

— Рим, ти не забувай Майя не має миттєвої пам'яті. Вона ж не маг. Їй потрібно вивчити ці слова. — простогнав Арі.

Маг просичав якісь слова і сів на холодну землю. Потім він махнув рукою до мене і показав щоб я сіла біля нього. Я підійшла присіла. Арі постелив собі ковбик, який він достав змахом руки. І за секунду він уже спав. "Сондрекс" — чомусь вирішила Майя. А потім згадала що це зілля готують лише відьми.

Дівчина присіла біля мага.

— Я кусаюся? — запитав він. — Чому так далеко сіла? Боїшся?

Майя присіла ближче до Римера. Він тут же скористався моментом і при обняв дівчину. Вона смутилася, коли відчула його руку на поясі. Та не забрала. Маг поклав перед Майєю декілька листків.

— Ого! Мені це вчити? — запитала дівчина.

— Ага! — хлопець був близько до дівчини.

— Я не вивчу. У мене ще з дитинства погана пам'ять. Так що ні! — остаточно сказала дівчина.

— Добре! Я знаю як! Якщо я позичу тобі шматочок своєї аури... Я можу внести тобі ці знання. — сказав він.

— Я згідна. Роби! — наказала вона.

— Я просто так не робитиму.

— Це як? У чому підступ? Кажи. — закричала Майя.

— Ти виконуєш моє бажання і я допомагаю тобі. Згідна? — сказав Рим.

Майя подумала. З однієї сторони, вона не вивчить цей текст без нього. А з іншої у Рима бажання можуть бути не лише ангельськими.

— Згідна! Загадуй! — сказала Майя.

— О, це уже пізніше! — посміхнувся він. — Давай закривай очі.

Дівчина закрила очі. І відчула дихання хлопця у себе на обличчі.

— Ще довго? — запитала Майя. — Можна відкривати?

— Так!

Дівчина відчула невеличкий спазм у себе у голові. І тут їй на думку лізли різні слова.

— Почнемо? — сказав маг граючись невеличким маятником.

— Так! — сказала Майя.

Дівчина встала посередині гори. Ример намалював якісь знаки. Арі, який уже прокинувся чомусь дивно дивився на мене весь цей час. Астаро кудись зник і стояв уже на іншій горі. Він не рухався дивлячись у низ. Чоловік знав що це усе погано. Він ніколи не хотів повернення клану відьом. Перед його очами збувався сон. Дівчина на сусідній горі. Відновлення клану. Маг сказав йому що це всього лиш сон. Астаро вирішив що піде нього після ініціації. Відьма стала по середині круга. Почала говорити ті слова. Навколо неї засяяли вогні. Чотири стихії наче розізлилися почали пурхати в повітрі. Гора засіяла. Чотири інші почали світитися. На першій пішов сніг, на другій почали цвісти дерева, на третій виростати плоди, а на останній падати листя і іти дощ. По її руці почали повзти татуювання. Зупинилися на руці біля плеча. Там красувалося серце повз яке проходила якась нота. Як стріла, тільки нота. За спиною відчулася тяжкість. І не дивно це була біла мантія. На дівчині усе було білим. Окрім волосся та червоних туфель.

Вона глянула у небо. Там літали на мітлах три Відьми — Пращурки. Діана кинула шаром повітря у майю. Вона подарувала майбутній відьмі кольцо з червоного алмазу(дівчина читала про цей артефакт, він допомагав створювати миттєвий захист, але не для себе , а для іншої людини) та красиву білу шляпу — невидимку( коли її одівали на голову, ставали невидимим ) . Юліана подарувала дівчині зілля що вилічує усі рани( але використати його можна було лише три рази) та мітлу. Маріанна подарувала кольє. Воно було білим з маленьким голубим камінчиком. ( коли нечисть була близько, камінь ставав червоним ).Вони закрутилися і зникли.

І тут усе кінчилося.

Дівчина віддихалася. І здивовано подивилася у небо.

— Усе? — запитала вона.

— Так! Майя ти тепер — відьма.

Розділ 6

І де мої сили? або Повернення

блудної сестри!

Вони поверталися до палацу мовчки. Астаро Тед кудись зник. Дивно що Арі не цікавився відсутністю цього чоловіка. Навіть по іншому, він був чомусь радий.

Майя не відчувала нових сил. Вона притиснула до себе дари відьом. Їй здавалося що нічого не відбулося. А усе те був сон. Звичайний магічний сон. Усе не вкладалося у голові. Дівчина ішла мовчки, минаючи безкінченні коридори. Коли вони дійшли до кімнати Майї, принц лукаво посміхнувся.

— Ну що Ваша Величність проходьте у покої і виспіться як слід. Думаю ти втомилася. — почав він. — Завтра Ример зайде до тебе.

— Навіщо зайде? — зніяковіла дівчина. — Щось сталося?

— Звісно , ні! — сказав принц. — Він подивиться чи усе добре. І я ж казав він допомагатиме тобі опановувати дар.

— Як він допоможе? Я — відьма, він — маг. Ти ж сам сказав що про нас ніхто нічого не знає.

— Ти що забула? — запитав принц. — Я ж казав Ример де Маркіз — представник найдавнішого роду. Його прадід написав ту книгу яку ти в бібліотеці читала. Виходячи з цього він може тобі допомогти.

— Але, я повторюю "ВІН НЕ ЗНАЄ НІЯКИХ ЗАКЛИНАНЬ ". Розумієш? — запитала вона.

До мене підійшов Ример. Він слухав нашу розмову з певною насмішкою.

— Не хвилюйся Майя. Я допоможу тобі з тим чого ти не знаєш. По перше — нам потрібно виявити якою стихією ти керуєш. Потім ми можемо знайти керівника цеї стихії і дізнатися у них інформацію про неї. Ось так.

— Ага, зрозуміло. — сказала відьма. — Я пішла.

* * *

Аріандр ішов прямо, час від часу поглядаючи на мага. Відьма дуже дивувала його. Він знав що у неї завтра буде мільйон питань. І тому йому слід було відпочити. На секунду він згадав про Мері. Це заставило його зробити сумну гримасу. Ример помітив це. Та він не видав ні звуку. Наче намагався відловити у повітрі невидимий сигнал.

— Вона була тут! — нарешті почав принц. — ЯК? Чуєш мене? Як те дівчисько пробило твій захист.

— Ваша Величність! Я цього не знаю. Але я зафіксував дію тіні. — відчитався хлопець.

— Тіні? Тобто Майю...Її вбивала не Мері, а тінь. Мері не могла просити тінь. Мері охотниця на нечисть. Ример мені здається що тут щось не так.

— Але замітьте після виконання завдання тінь розвіялася.

Принц зупинився. Він зрозумів усе. Зрозумів те, хто така Кровава Мері.

— Ример. У нас неприємності. — сказав Арі.

— Ви думаєте про те ж що і я? — запитав маг.

— Мері підпорядковує собі захоплену нечисть. Дає їй завдання за яке вона отримає свободу. Але, свободу в іншому світі. Розумієш? Так і було з Майєю. Мері попросила нечисть копіювати її зовнішність і іти в бої замість неї. Ця тінь не виконала прохання і охотниця убила її за це. Розвіяла. І усе. Вона не охотниця за нечестю. Вона використала свою силу не у те русло. Тепер вона збирає душі і дає їм завдання. І вона охотиться за душею відьми. Але навіщо їй та душа? У неї і так багато. Яка користь від відьми без сил? Або вона просто хоче помішати мені. А ти що думаєш?

— Чому без сил? У неї уже є сили. Контролю немає. Та сили є.

— Є одне "але". У той час коли нападала охотниця сил не було.

— Я теж дещо знаю. В області некромантії. Колись демон по імені Обсертус викрав відьму Ізабель. Не з кохання як розказує міф. Він хотів підпорядкувати собі всі стихії. Та хотів керувати життям і смертю. Він дізнався про ритуал перенесення сил. І цим самим хотів забрати сили у відьми. Від нього усі відвернулися, тому що демони здавна поважали відьм. І тому ритуал він виконував сам. Ніхто йому не допомагав, але він був такий самонадійний що і не потребував допомоги сторонніх людей. Але дарма. У нього не вийшло провести ритуал і він загинув разом з відьмою. Пізніше його син проводив дослідження і дізнався про те що відьма була ініційованою. Визнав помилки батька. І провів такий же ритуал на своїй дівчині. Яка була відьмою. Він забрав у неї сили та не всі. Ініційована відьма не була навченою закляттям і тому всю силу він не забрав. Та він думав що у нього вся сила. І радів цьому. Він так розгулявся, що потратив усі сили,а думав що ще є половина. І так він помер. Ритуал знищили інші. Але, схоже що ні. Напевно Мері хотіла провести подібний ритуал, а може й досі знає. Вона може вбити дівчину. Охотниця ж не знає про те що Майя ініційована.

— Отже, треба якесь свято. На якому усі дізнаються про відновлення клану. Але дехто може просити доказів. А для цього потрібно знайти розумного ментала і мага який вправний в телекінезі.

— Це буде. Я ж ментал. — засміявся Ример.

— Так, але усі знають про нашу дружбу і можуть подумати що ми їх обманули. Томі я займуся пошуками. А ти пошукай в архівах щось про стихії. Добре?

— Тоді я пішов!

Ример обернувся і пішов у сторону своїх покоїв. А Арі лишився думати. За секунду він зв'язався з двома магами менталом і телепатом. Маги дали згоду на присутність при дворі. Бал мав відбутися через десять днів. За цей час принц планував навчити Майю хотя би чомусь.

* * *

Майя просиділа на дивані час, думаючи про те що відбулося. Може це і в кращу сторону. Дівчина дістала з під подушки книгу яку взяла у бібліотеці. Тепер вона могла її відкрити. Майя відкрила і здивувалася по всюди пусті сторінки.

Тут книга підлетіла і вдарила відьму по голові. Розлючена дівчина підстрибнула щоб зловити книгу. Але, та легким маневром вискользнула.

— Ей! — закричала дівчина. — Злізай! Іди сюди! Я твоя хазяйка...

" Ти моя хазяйка?" — пронеслося у голові — " Не сміши . Моя хазяйка давно загинула. А ти хто?"

— Я — відьма! — сказала Майя стоячи у позі супермена.

"Ого! Невже дочка Ізабель?" — поцікавилася книга.

— Я не знаю чия я дочка. Та у мене проблеми.

"О! Розкажи!" — книга зупинилася над столом і спокійно присіла. — " А я тобі теж дещо розкажу".

— Я жила на планеті Земля. І тут у моїх шістнадцять років мене перенесло сюди. Саму, без друзів. Потім я познайомилася з принцом. Він обрадував мене новиною про те що я відьма. Ще пізніше мене ініціювали. Потім я викрала з бібліотеки книгу. Тебе і ще одну! А вона говорить? А ще мене убити хотіли. Кровав Мері! Власною персоною. А ще я познайомилася з магом якого звати Ример. А потім з тобою. А тебе як звати?

" Я — Рінель. Твоя сестра! Тому що ми обоє дочки відьми Ізабель. "

— Моя сестра книга. О, якщо мати відьма уявляю хто батько.

" Я не завжди була книгою. Я можу переходити у форму людини. Але , не надовго. Але ти мені поможеш. Які стихії ти маєш?"

— Ще не знаю. Завтра прийде Ример і усе покаже. А ти можеш хоч на секунду в людину?

" Чекати до завтра. Жалко. Бо я відкривати маю право сторінки лише по знанням. Навіть для сестри не схитрую. Можу в людину. Зачекай хвилину"

Вона подивилася на книгу. Вона піднялася в повітря. Її окутали обручі з різних кольорів. Перший був зелений він наче гілочка з листям упав на землю. Другий був червоним він загорівся і теж упав. Наступний голубий. Він освіжив повітря, побризкався водою і теж упав. Останній білий приніс прохолоду. Потім з'явилися два шарика. Один чорний, другий білий. Вони закрутилися. І...

Перед нею сиділа дівчина. Її срібне волосся розпеченим залізом стікало у низ. Її голубі очі наче дира у космосі тягнули до себе. Вона була у світлій, та не білій сукні що була прикрашена чорним поясом. У неї була молочно біла шкіра і загострені вуха.

— Ти ельф? — запитала Майя не вірячи своїм очам.

— Так! Не везе мені! Давно хотіла бути відьмою. Але мама закохалася у ельфа. І ось я ним стала. А ти відьма. Мені сказали що сестра загинула. І я з горя перетворилася на книгу. Ти нічого не пам'ятаєш. Я перевірила твою пам'ять. Ти зникла в 4 рочки. Мати хотіла врятувати тебе, але ти померла. Відтоді моя мама була останньою відьмою. У нас була іще одна сестра, але на ній провели ритуал і вона стала людиною, в кінці прожила мало. Але тепер це ти. Люди убили відьм. А ти століття прожила в астральному світі. Там ти просто була каплею І тоді хтось вирушив що ти не можеш бути тут вічно. І напевно тому тебе підкинули на Землю. І ось тепер ти тут.

Майя підійшла до дівчина щоб обняти її. Але рука пройшла наскрізь.

— Ти що привид? — запитала дівчина.

— Майя, я безтілесна. Я молюся щоб ти отримала силу життя. Тоді ти мене оживиш. Але спочатку тіло знайдеш. Хоча друге буде легким. — весело сказала дівчина. А потім сумно добавила — Як що захочеш.

— Звісно захочу. Як мені отримати цю силу? — запитала відьма.

— Ніяк. Ти уже якусь маєш. А ось яку? Я не знаю. — прошепотіла дівчина.

— А яку силу мала мати? — запитала дівчина і помітила що в її очах були сльози.

— Мати? У неї були стихія життя та смерті. — спокійно сказала вона.

— У кожної відьми по дві стихії? — не вгамовувалася вона.

— Яка ти цікава! Одна! Але були винятки. Ти теж матимеш дві. А ось яких...Цього я не знаю.

— А може бути що одна відьма керує і чотирма стихіями і життям і смертю. — знову поцікавилася Майя.

— Ні! Я не знаю. Ніби такого не було. — дівчина поглянула на кольє воно світилося голубим. — Мені час.

— Зачекай. — прошепотіла Майя.

— Я ж буду завжди з тобою. Просто у формі книги. Я маю з тобою телепатичний зв'язок. Але сьогодні я виснажена. Так що до завтра. До речі. Книга зникне. Але просто подумай і вона буде перед тобою. Це найлегший спосіб ховати її. Вона відкрила тобі уже дві сторінки.

Дівчина зникла. І книга з нею. Майя почала думати про неї. Нічого. Тоді вона подумки покликала. Знову нічого!

" Майя! У мене немає часу пояснювати бо я виснажена. Не думай , мрій або..." — почувся голос сестри.

Майя тепер побажала. Усім серцем. І ось книга стояла перед нею. Дійсно, дві сторінки. Дівчина присіла на край ліжка. Цікавим поглядом подивилася на книгу . Підійшла. Відкрила першу сторінку, на ній красувався уривок з якогось листа? І це книга магії... Ну добре дівчина почала читати.

" В магічній школі Ераон почали вивчення заклинання яке дозволить читати думки. Усі відгуки були позитивними . Але використовувати його могли лише відьми. Ми вирішили те що, вони від сьогодні мають повне право навчатися у нас. Це рішення прийняв директор Стел. Він запевнив у цьому усіх. Але люди влаштовували бунти. І в цей день ми провели відьму Ліму до нас. Відьму провели таємно. Ліма допомогла нам скласти підручник для відьм. Він і досі зберігається у нас. Але після другого курсу у нас було велике відкриття. Відьом було мало. Чули лише про вісьмох Ізабель, Ліму, Аріану, Ксену та Міртл. Люди вбивали їх. І Лама придумала заклинання яке дозволяло оживити всіх відьм. Та для цього потрібно було володіти силами смерті та життя. У Лами їх не було і під час виконання ритуалу вона загинула. Після неї і всі інші. Декого вбили, двох зробили простими смертними і так далі. А ми лишилися чекати. На ТУ що відновить клан"

Лист від гранд майстра Алонда до Мея Теда.

Майя здивовано прочитала це. І взялася до другої статті. Схоже на те що вона була свіжою.

" Гранд майстер Алонд чомусь дуже сильно бажав того, щоб факультет відьм не закривали. Але більшість професорів проголосували за інше. Усі були впевнені що відьми не повернуться. Тоді ми зійшлися в такому рішенні. Факультет ми закриємо. Але коли повернеться та, що буде представителькою зниклого клану, ми впустимо її у нашу академію і запишемо на цей факультет. А ще ми створили камінь. Він висить біля куполу школи і коли до нас підійде відьма, він з білого змінить свій колір на червоний. Це було перевірено на тілах загиблих відьм. Тепер ми чикаємо...ми віримо в те що астральна капля попаде в наш світ."

Лист від невідомого автора до

мага пустельника.

Першу сторінку Майя прочитала і розчарувалася. НЕ тому що не цікаво, а тому що мало. Вона глянула і передивилася усе ще раз. І тепер помітила ще один уривок.

" Усе! Я більше не можу це терпіти. Ви прийняли рішення без мене. І я зробив інше. Ми чекатимемо лише шістдесят століть. Це не обговорюється."

Майя уважно вдивилася у кожне слово. Вона сховала книгу під подушку. Вирішала прочитати наступну сторінку вечором.

Вона вибігла у коридор. Там зустріла Моллі. Як вона була щаслива.

— Молі, о це ти! Привіт! Мені потрібна допомога. — сказала дівчина і засміялася.

— Яка пані? — запитала служанка. — А ми знайомі? Звідки ви знаєте моє імя?

— Розкажи як давно зникли відьми? Скільки пройшло років?Скільки часу? Скільки століть? — неуймалася відьма. — Так, знайомі ти кожен ранок приносиш мені вкусняшки.

— Зникли? Через двадцять днів буде шістдесят століть. — сказала дівчина.

— Значить...Добре бувай — крикнула вона.

Майя забігла в кімнату. Вона кинулася до книги.

— Рінель! Вилазь! Рінель — загорлала дівчина.

Дівчина не відповідала. Напевно спала. Майя узялася читати далі. Лишала одна сторінка. Дівчина уже сонно почала читати далі.

Як читати думки? — це назва наступного розділу.

"Усі відьми, якою стихією вони б не керували уміють читати думки. Для цього потрібно подумати про людину та скласти пальці хрестиком. Потрібно замітити те, що треба саме схрестити. Але не на весь час. Лише на час вникання у людину. Думки не будуть з'являтися на папері. Вони будуть лунати у голові. Щоб було легше читати думки. Потрібно розслабитися. Перший раз можна прийняти ванну чи спокійно полежати"

Ого! Дівчині стало цікаво. Вона підбігла до вікна. І вибрала свою наступну жертву. Це був...Яка вдача Астаро Тед. Цікаво, що у нього у голові. Вона зробила усе що потрібно. Але не вийшло. Знову, вона наче почула звук. Але він не дійшов до неї. Тоді, вона відволіклася від нього. Відчула повівання вітру, і тоді сталося дивовижне. Дівчина почула голос воїна у себе в голові.

" Цього не мало статися. Маг сказав що клан не відновиться. І що мені тепер робити? Я обіцяв завадити цьому. Я сказав Обсертусу , що якщо цей ритуал буде невдалий я простежу за зникненням цих злюк. Що це? Наче в голові ментал копається" — подумав Астаро і обернувся, він дивися прямо на Майю.

Майя швидко розклала пальці. Але Астаро помітив це жест. Лезвії його меча заблищали. Дівчина відчула що у неї нема чим дихати. І для того щоб врятувати становище, вона підняла руку і помахала воїнові.

* * *

Астаро Тед.(від імені героя)

Я спокійно ішов по вулиці і думав про обіцянку яку я дав Обсертусу. Ми з ним були друзями. І я обіцяв що якщо з ним щось станеться, то я не маю дати відьмам жити у цьому світі. Я убив Ксену, перетворив двох на простих смертних і я знищив Ламу. Раптом я відчув біль, це було мені знайомим колись Ізабель читала мої думки. І я запам'ятав це відчуття.

Я швидко обернувся і побачив Майю. Вона не могла читати думки. Вона ж нічого про це не знала. Я оглянувся. Можливо це зробив ментал. Але раптом я побачив що у дівчини схрещені пальці. О ні! Вона усе знає. Тепер я повинен її убити. Але не зараз після завтра. А можливо... Я згадав про розповідь принца. Кровав Мері шукає відьму. І обіцяє за це "Прокляття Міноса". Я мріяв про це. Я викраду її для охотниці після балу. Головне про те щоб академія не дізналася про це. Мій батько отримував лист від Алонда і знає про те що там можуть вчитися відьми.

Що ж...Тепер я повинен зробити щоб він не почув про неї.

* * *

Дівчина була дуже налякана. Вона швидко залізла під одіяло і заснула. Навіть не пам'ятаючи сну.

Зранку до ліжка Майї тихо підійшла служанка. Молі легенько штовхнула її в плече.

— Майя! Вставай! — загорлала вона.

— Ще п'ять хвилин. — промичала дівчина в привичному тоні. Вона з дитинства ніразу не починала дня без цієї фрази.

— Ні! Тобі слід негайно поїсти і іти до Римера .

Майя не хотіла вставати, але відчуття того що зараз вона дізнається про те якою стихією володіє заставило її підстрибнути.

Дівчина одягнула на себе білу футболку, легінси та білу мантію. Потім узяла кольє яке їй подарували учора і перстень. Завершила образ мітлою.

Швидко поївши відьма пішла приводити у порядок волосся. Моллі яка довго спостерігала за цим нарешті вирвала з рук дівчина розчіску та стала приводити "калікастратне" волосся відьми у порядок. Згодом величезні кучері помістилися у маленькій гульці.

Дівчина вибігла і почала шукати кабінет мага. Але пізніше залишила цю справу, знайшовши його на вулиці.

— Привіт! — закричала дівчина.

Ример опустив погляд на Майю. І дуже здивувався . Майя була прекрасною.

— Привіт! Ого, яка ти красива. — сказав він не відриваючи очей

— Дякую. — сказала дівчина і відчула як її щічки наповнюються рум'янцем.

Ример показав Майї різні шари.

— Доторкнися до ось цього. — наказав він дівчині. І вказав на голубий шарик.

Дівчина доторкнулася і він засяяв. Потім він вказав на зелений. Він теж засяяв. Відьма доторкалася до кожного по черзі. Засяяли усі 6.

— І що це означає? — запитала дівчина шокованого мага. — Агов!

— Ти керуєш усіма стихіями. — сказав мага з відкритим ротом.

— Я усіма?

— Ага!

Майя була м'яко кажучи в шоці. Вона дивилася то на мага то на шари.

— Я керую усіма стихіями. — сказала дівчина і зомліла.

Розділ 7

Майя — повелителька стихій.

І її невеличка помста.

Ример де Маркіз сидів на землі. На його руках лежала Майя. Він провів рукою по голові, цим рухом він намагався розбудити у ній енергію. Після декількох невдалих спроб, на лиці відьми відбилася посмішка і вона відкрила очі. Після легкої хвилі подиву, дівчина різко ударила мага рукою по лиці.

— Ей, ти що робиш? Чого лізеш до мої голови? — залепетала вона.

— Я тобі допомагав! За що ти мене ударила? — не здавався він.

— Хочеш ще? — хитра посмішка ковзнула по лиці дівчини.

— Ах ти, маленька нагла відьма. — закричав він.

Дівчина зняла мантію і гарненька склала її. Розлючений маг підбіг до неї. І тут сталося несподіване Майя узяла мітлу і побігла за хлопцем. Ример який ще не відійшов від подій навіть не рухнувся. Лише за долю секунди коли він зрозумів що у дівчини проблеми з юмором він почав тікати. Майя тим часом ударила його по голові мітлою. Маг розлютився ще більше. Він скористався своєю можливістю і за допомогою магії забрав у неї мітлу. І почав кидати в дівчину бойовими заклинаннями. Не небезпечними, а звичайними сітками та мотузками.

Майя не очікуючи такого повороту, побігла у сторону лабіринту. О , так у принца був Великий лабіринт. Дівчина і не помітила як забігла у нього. Вона дуже добре чула ехо мага. Він кричав:

— Знайду! Уб'ю!

Можливо це виглядало моторошно. І лише тепер дівчина помітила що вона не знає де вона. Звуки Римера зникли. Навколо було темнувато, лише в деяких місцях падав скупий промінь сонця. Дівчина дивила навколо намагаючись знайти хоча б одну розгадку. Нічого.

Майя закричала " Ау" . Але навіть Ример зник зі своєю обіцянкою убити. Невже він жартує. Дівчина не любила такі місця. І вона зробила те що зробила б у цій ситуації кожна нормальна людина. Вона почала бігати від стіни до стіни. Довбати їх і кричати. Але це не принесло її щастя. І тоді дуже здорова думка осінила її.

Сестра! Це була ідея. Майя уявила книгу. І як завжди, з першого разу не вийшло. Але після того як дівчина розслабилася , книга злорадно упала дівчині на голову. Тим самим розлящавши усіх ворон як що вони звісно були. Майя і справді закричала.

— Рінель! Допоможи! Я... — не встигла договорити відьма. Як тут її перервали.

" Я знаю!" — запевнила дівчину книга. — "Можливо ти хочеш вивчити новий розділ книги"

— Дай угадаю назву. " Як придушити мага? ". — сказала відьма з певним сарказмом.

" Ні! Відкрий мене!" — як би це була людина. То ці слова були би дивними, але зараз Майя розуміла їх значення.

Дівчина відкрила книгу. І угадайте яка назва наступного розділу? Підказки: Майя дивилася на книгу щ відкритим ротом, в серці панував страх , дівчина готова була весь день проклинати того хто завів її сюди.

* * *

Кабінет Принца Аріандра.

— І що далі? Після того як ви дізналися про стихії? — запитав Арі.

— Вона зомліла! — сказав Ример.

Схоже що маг не хотів казати про усе. Напевно Аріандр би сміявся якби Рим сказав про те що відьма била його по голові мітлою і дала ляпаса. А він після того не зміг навіть віддати здачі. Це звучало би смішно. А він би ніколи цього не допустив. Але відповідальність за брехню його теж лякала.

— Ваша Високість я скажу правду. — нарешті вимовив Ример.

— Яку? — сказав принц і підніс праву брову.

— Про те де зараз Майя. — сказав Рим запинаючись.

— Кажи!

Ример розказав усе підряд. І виявилося він угадав з реакцією. Принц дійсно голосно засміявся.

— Мені відшукати ту "малявку"? — з сарказмом запитав придворний маг.

— Ні! НЕ хай сама прийде. Для неї це буде гарний досвід. Вона ж тут у нас надовго.

— Тобто? — запитав Ример. Він думав що відьма поїде до себе на землі .

— Я вирішив що нам потрібно її одружити з кимось! В клану має бути хотя б двоє людей.

— Дозвольте вас виправити. Можна відновити клан за допомогою заклинання.

— Повтори!

— Існує заклання складене одною з останніх восьми відьм. І воно може повернути усіх тих хто був вбитий не законним способом.

— Ні! Прослідкуй за тим що б Майя не дізналася про це. Не впускай її у бібліотеку і збільш охорону. Мері можливо не вбиватиме її , а просто переманить на свою сторону. — закінчив Арі. — А тепер поговоримо про те як вона навчиться керувати стихіями. Мені дещо сказала її служниця.

— Що саме? — поцікавився маг.

— А те що Майя питала у неї дещо. За її словами дівчина немов навіжена вибігла в коридор і зіткнулася із неї. Після того вона спитала як давно нема відьм. Вона відповіла що майже тисячу років і за двадцять днів , уже за дев'ятнадцять буде десять століть. Після цієї розмови відьма почала стрибати від радості. І побігла до себе у кімнату. Там дівчина почула слова про те що дівчина хоче поговорити з якоюсь Рінель, але та щось, начебто спала.

— Дивно! — сказав Ример. — Я пошукаю про цю Рінель у бібліотеці.

— А про стихії? Я не знаю як її вчити. У відьм особлива магія.

— Відправте до ельфів! — радісно сказав маг.

— Ні! До нас за місяць з'їдуться представителі усіх рас. Я хочу щоб Майя була біля нас. У дворі. І тоді ми виграємо війну з орками.

— Ви хочете її використати?

— Я скажу представите лям орків , про те що відьма живе з нами. А вони як тобі відомо по смертно вірні відьмам. І так ми накажемо їм здатися.

— Але... Ми її використаємо. Це неправильно...

— Нам потрібно це. — процідив крізь зуби принц.

* * *

Тим часом у лабіринті.

— НІ! Ні! — кричала відьма. — Я боюся!

Тільки що книга відкрила їй нову сторінку. І там розповідалося про польоти на мітлі.

" Кожна відьма повинна уміти літати. Мітли вони роблять самі, або отримують у подарунок. Мітли зроблені власноруч завжди мають бути з хазяйкою. Інколи вони приймають навіть форму прикраси. Коли відьма підкидає цю прикрасу, вона стає мітлою. А ось подарунок, мають принести їй Відьми — Пращурки. Ця мітла не приймає форму прикрас, але і не завжди з відьмою. Власник має тричі покликати свою мітлу в думках. А коли не може то просто прошепотіти : " Данго! Мітлес!".І мітла буде у своєї хазяйки."

— Данго! Мітлес! — сказала дівчина і закрила книгу.

Спочатку нічого не відбувалося, але через десять хвилин мітла приземлилася прямо в руки відьмі. Майя була в шоці. Нарешті у неї вийшло. А вона швидко вчиться.

— Рінель! А далі? — закричала дівчина.

" Я може й книга, але я не глуха. В мене немає того як літати. Бо т маєш просто сісти і полетіти"

— О! Ти говориш наче це так само легко як сісти і ногу зламати. — сказала дівчина.

" Просто сядь і розженися. Потім ти навчишся з місяця злітати."

— Але там стіна, місця для розгону нема.

" Твоя головна задача повірити. І тоді ти не вріжешся"

— Якщо я щось зламаю то ти платитимеш за операцію. — буркнула відьма.

" Звісно, я ж у цій книзі тільки й роблю що гроші коплю тобі на операцію." — з сарказмом пролунало у Майї в голові.

— Я в цьому не сумнівалася. — добавила дівчина і тихенько хіхікнула.

Майя сіла на мітлу. Це було наче виживання в екстремальних умовах. Дівчина пожалкувала про те що у неї нема мантії. Але , вона вирішила що як тільки-но вона вибереться то зразу же передягнеться у чорне і полетить лякати мага.

Дівчина розбіглася і спробувала підлетіти. Вона врізалася в стіну. Потерла плече. Схоже буде синяк. Вона спробувала знову. На цей раз їй здалося те що вона підлетіла, але лише на один метр. Дівчина боляче вдарилася в спину.

Але ставало холодніше. Вона знову пробувала і нарешті у неї вийшло. Вона підлетіла покрутилася в небі. І знову мало не упала. Здалека було дуже "калікастратно". Дівчина з усією сили взялася за мітлу. І почала її підкоряти. Наче вершник підкорює коня. Мітла металася у різні сторони.

Майя розуміла: " Це не метр, це двадцять і якщо тут ударитися то легким поколюванням не обійтися". Тоді вона розслабилася і спокійно легкими немов пір'ячко рухами вона почала минати дерева та виступи.

Дівчина сміялася, вона ніколи і мріяти не могла про те що зможе літати. Але більш дивним було те що вона хотіла ще. Відьма полюбила небо.

Після такої насолод вона помітила людей з факелами. Їх було п'ятеро. Серед них був Ример, Аріандр, Молі, Астаро Тед і ще хтось. Усі прямували до лабіринту. Відьма мало не заплакала , вони вирішили це зробити вночі. А це була ніч. Просто відьми добре бачать. Нехай, дівчина вирішила що вони повинні пережити те ж що і вона.

Коли п'ятеро магів зайшло. До речі, а ви знаєте що усі вони маги. Але не всі отримали сильні дари, дехто слабші. Тож, вони зайшли. Зверху над ними засяяла посмішка розлюченої відьми. Дівчина підлетіла до входу. Вона знала що повсюди є мох. Саме таким мохом вона закрила вхід. І з чистою совістю пішла до себе.

* * *

В лабіринті.

" І де її шукати" — думав принц. — " Я знав що будуть проблеми, та не такі. Напевно вона уже заснула десь під забором. Ну попадеться вона мені. Хоч вона і не вина. А якщо ми не встигли, а якщо Мері знайшла її. Дивно, ні одного звуку."

— Арі! Арі! У нас проблеми! — закричав хтось за стіною. Він і не помітив те що вони розійшлися.

— Що таке? — схвильовано запитав принц.

— Нічого серйозного окрім того що : ніхто не запам'ятав шляху назад і наші факели потухли.

Принц почав мотатися по лабіринту шукаючи друга. Але ні його, ні служанки , ні воїна, ні охоронця не було. Він присів. Головне було знайти відьму. Вона не має бачити світ за стінами замку. Якщо вона його побачить, тоді вони не виграють війну у однієї з найсильніших націй. Здавалося би побачить і що? А те що відьма захоче туди піти і він не зупинить її. Вона ж Майя — повелителька стихій. Навіть найсильніші маги не зупинять її, якщо вона чогось захоче. Вона не з нашого світу і вона дозволяє собі усе. Он заразила пів замку. Чим? А тепер до принца багато магів чисто випадково кажуть " Арі ". Навіть Ример не стримує себе. Може до цього привикнеш, а до того що вона вкрала книги з бібліотеки. Звісно Аріандр знав про це. Він сам хотів глянути на ці книги, але не міг. Він вирішив що скоро він має обшукати кімнату Майї і скопіювати собі книгу. Але після цього він лишив цю затію бо згадав про те що книгу може відкрити лише відьма. О так, він і це знав.

Раптом почулися кроки. Арі насторожився завмер. Прямо біля нього пройшла постать. Вона зупинилася і завмерла.

— Хто тут? — нарешті почав принц. — Я вас не боюся.

— А чого мене боятися Ваша Високість. — нарешті відізвався знайомий голос.

— Ример? Це ти? Слава Енергії. — сказав принц і посміхнувся.

— Я вихід не можу знайти. І Молі зникла, Астаро Тед з Ліоном сплять. А ти що тут робиш?

— Ти не повіриш! — почав Арі — Я наслідую Астаро і Ліона. Може поговоримо?

— А чом би ні! До речі пам'ятаєш ти просив інформацію про Рінель? — запитав маг на що Арі махнув головою. — Так ось, взагалі від початку існування життя таке імя мали лише три дівчини. Напевно не дуже популярне імя, а можливо історія погана.

Перша з них демонеса. Але вона жива і досі. Не має ніякого статусу, але дуже молода. Не одружена їй шістнадцять років. Навчається в Елії. Це Академія магії. Про неї мало відомостей. В Академії майже нічим не виділяється.

Друга — людина. Немає ніякого дару померла багато століть тому. Батьки були відомими повстанцями проти відьм. Померла від хвороби.

І третя. Життя не вдалося дочка відьми, але сил таких не мала. Ім'я матері замовчується. Сама ельф. А ось батько правитель ельфів, не знав про те що у нього була дочка. У неї була сестра. Яка зникла і Рінель з горя наклала на себе руки.

— Цікаво! — сказав принц. — І хто міг говорити з відьмою. Людина яка померла від хвороби, дівчина яка закінчила життя самогубством чи жива демонеса. І головне! Слово "спати"! Що ти думаєш?

— Нічого! Я поняття не маю що могло статися...Давай теж спати! Вихід нам усе одно не знайти в ночі. А в день нас підуть шукати.

* * *

Дівчина спала спокійним сном, навіть совість не мучила. Вона прокинулася, перед нею стояла блондинка з підносом. Де Моллі?

— Доброго дня! — сказала дівчина — Я вам їжу принесла. Моллі не прийшла іще. А ви її не бачили? Вони наче за вами пішли.

— Ні! А що їсти сьогодні? — сказала відьма облизуючись. Служанка несподівано злякалася.

— Сьогодні? — заїкаючись сказала вона. — Марихуана в соєвому соусі та сік із манго.

— Що таке марихуана? Невже наркотик. — сказала Майя.

— Марихуана — це така тваринка, у неї солодке м'ясо , а з соусом виглядає дуже м'яким. Спробуйте! І сік, теж дуже смачно.

— Обов'язково! — сказала Майя. — А де Аня? Так давно її не бачила!

— Хто? — запитала здивована дівчина.

— Ем, де Анабет? — сказала вона.

— Анабет у нас по розпорядку. Хочете внесу її.

— О, тоді так. Молі приносить мені їжу. Ти приносиш мені новини і Аня допомагає мені з усім іншим.

— Добре. — сказала слуга.

— А як тебе звати? — запитала відьма.

— Мія. — сказала здивована дівчина.

— Зрозуміло. — сказала Майя одягаючись.

Сьогодні на ній красувалася зелена туніка яка наче стікала по ній. Вона була у білих лосинах які гармоніювали до білої мантії. Дівчина не забуло про кольє і обручку. Після того вона заплела волосся у тугу косу. Мія з відкритим ротом спостерігала за красунею. Дівчина завершила свій образ духами. Пахли вони м'ятою та травою. І тут вона зробила те чого ніхто не

очікував...

Вона узяла мітлу і вистрибнула в вікно. Мія вибігла на терасу, але заспокоїлася. Біля самої землі мітла зупинилася і полетіла уверх. Майя раділа цьому теплому повітрю і сміялася.

Вона підлетіла до лабіринту. І помітила кислі фізіономії людей. Дівчина опустилася і сіла на землю. Під себе поклала мітлу. Але так щоб різко вскочити уверх.

— Ой. — почала вона. — Так добре виспалася.

— Що? — закричав Ример. Він був увесь грязний, чорний. — Ти, ти де була усю ніч?

— В кімнаті! А у вас що ранішнє тренування? — сказала дівчина і зробила захоплений погляд. — А чому ви усі такі грязні?

— Знаєш, що? — сказав принц. — Ми через тебе спали на землі. Зараз ти за все получиш.

— Боюся, боюся. — сказала вона і засміялася.

— Ти що? Ти страх втратила? — запитав Астаро Тед.

Аріандр створив в руках шматочок болота. Астаро узяв у руки меч. Ример створив щурів у руках, Ліон створив вогняний шарик, а Моллі стала обабіч.

— Ви мене покалічите! — сказала Майя спокійним голосом довівши цим магів до сказу.

— Ример дуже гарний цілитель. — посміхнувся принц.

І вони усі побігли на неї. Були вони далеко. І тому відьма почала читати їхні думки.

Ример: "Ну що за? Я цілу ніч спав на землі, а вона он сміється і потягується після сну на кроваті. І не боїться мене. Ну нічого. Зараз я кину на неї щурів і накажу їм лазити по ній. Як по мені вночі лазили їх родичі. "

Аріандр: "Я принц! Я весь у болоті. Ні! У неї гарний наряд. Але ця білизна. Зараз я її розмалюю."

Астаро Тед: " Та що це таке. Я не буду сильно бити всього лиш два поріза. Як мене Ліон. Як мене можна переплутати з ворогом? О знову той біль у голові."

Ліон: " Ні, ну це цікаво. На мене у ночі впав факел. І тоді загасився. Нехай вона трішки обпечеться. Я вилічу пізніше."

Моллі: "О, Велика Енергія. Вони що ідіоти? Вона ж сміється з них. І читає думки. Молодець Майя. Давай злітай уже" — її це здивувало, а дійсно їм до дівчини було метрів зо три.

Майя підготувалася. Два метри до неї. Один...І тут дівчина різко піднялася у небо. Дивлячись на відкриті роти присутніх. Відьма для того щоб посміятися лягла на мітлу і крикнула:

— Ей, там внизу. Давай те до мене. Ой забула ви ж літати не умієте. Чому магів не наділили крилами? — і засміялася. Чомусь у повітрі їй було зручно лежати на мітлі.

— Слухай! — крикнув Ример — Ти ж не будеш там вічно. Захочеш їсти, спати, в туалет, в бібліотеку і спустишся, а ми тобі помстимося за те що було.

— Хто би говорив! Та знаєш скільки я синяків собі зробила? Знаєш як важко вчитися літати на мітлі?

— А як ти мітлу призвала? Вона ж у саду була я сам її відкинув коли біг за тобою.

— О, це секрет. Показати фокус? — запитала відьма.

— Давай! Може впадеш швидше. -сказав він.

Дівчина підняла на відстань сто метрів до землі. І кинула мітлу в сторону. Рим хотів підняти, але продовження фокусу чекало більше. Дівчина падала. І не кричала, просто гордо летіла в низ, наче знаючи — Нічого мені не буде. Коли залишалося триметри до землі. Вона тихо про шепотіла фразу :

"Данго! Мітлес".

У цей час до неї підлетіла мітла дівчина схопила її. Та вона не сіла як завжди. Просто зависла в повітрі сидячи як на стільці. Усі були шоковані.

— Де ти навчилася? — закричав Арі.

— Десь! — сказала дівчина і посміхнулася усіма тридцять двома зубами. Це заставило принца злитися. Видно було якщо Майя спуститься на землю " Цілитель не спасе".

Майя оглянулася навколо багато лісів. І немає де заховатися. Після десяти хвилин мовчання дівчина глянула на своїх змучених друзів. Ну, майже друзів Ліона вона не знала. Дівчина піднялася вище і побачило місто. Ні-ні. Не "місто", а МІСТО. Там було багато будинків і людей, вони вільно гуляли по вулиці. Ніхто не підняв очей до неба і не глянув на палац, життя текло своїм руслом. Дівчина вирішила що вона повинна туди потрапити. Але не утекти, а піти без дозволу, тільки так щоб ніхто не знав, а потім повернутися в палац. Тоді дівчина вирішила помиритися з усіма. Не від добра , а заради плану. Моллі їй мала допомогти, як що б захотіла.

— Хлопці. Я спущуся. Тільки давайте не сваритися. Пробачте мене — видавила відьма.

— Що? Я погано чую! — сказав Ример. Він чув, але хотів перевірити ще раз. А раптом йому почулося.

— Пробачте мене! -закричала Майя. Від цього крику розлетілися ворони навколо.

— Добре спускайся, ми пробачаємо. — сказав Ример.

— Я і не таке можу сказати. — сказала відьма і з певним острахом подивилася на ворожо настроєних магів.

— Не зрозумів! — сказав Арі.

— Доведіть що ваші слова значать хоч щось. — сказала дівчина з сарказмом.

— Лети до себе! Ти нас не побачиш до вечора! — сказав Ример.

— Чому не побачу? — зацікавилася дівчина.

— Ми ідемо в місто! І повернемося напевно завтра зранку.

— О...— почала дівчина. — Місто? А можна з вами? Я все життя хотіла побачити місто!

— Ні! — викрикнув Арі. Замітьте, саме викрикнув. — Я хотів сказати те що там нема на що дивитися. Повсюди багаті люди. І вони пихаті. Вони тебе не зрозуміють. І по вулицях вони не ходять ніколи.

Дівчина якось дивно подивилася на принца. Вона тільки що бачила бідно одягнутих людей. Вони ходили по місту. І говорили один з одним.

— А зрозуміло! Занедбали ви місто. — сказала вона з нотками суму.

Принц нічого не сказав. Він був шокований такою відповіддю відьми. Він обернувся і пішов до себе у покої.

— Він не занедбав місто. — сказав Ример. — Він дбає про нього.

— Я зразу так і подумала! — з сарказмом відповіла Майя

Ример подивився на відьму трішки здивованим поглядом. Його завжди дивувала така самовпевненість та гордість. Він знав що ні Арі, ні він ніколи не заставлять цю дівчину слухати та поклонятися. Здавалося що вона навіть смерті в очі може дивитися і нічого не боятися. Напевно тому їх так поважали і багато рас відреклися від війни з тими державами в яких перебували відьми, інколи Ример думав що це не правильно. Але він сам був у такому зговорі. Майя ж мала перервати війну між магами і орками. Але можливо вона мала про це сказати. Він теж обернувся. І пішов до себе.

Принц до речі, не дійшов до палацу , а слухав розмову Рима і Майї. Ример став біля нього і очікував що відьмі скажуть Ліон та Астаро. Вони знали що Моллі їй дорікати не буде.

— Та хто ти така щоб так нагло говорити з принцом та придворним магом? — нарешті подав голос Астаро.

А ось тепер принц жалів про те що взяв воїна з собою. Дівчина подивилася на нього презирливим поглядом і нарешті опанувавши злість. Відповіла.

— Я — Майя повелителька стихій. Я остання представителька клану відьм я можу взнати кожен твій крок. Я літаю без крил. І ось в очагові моєї геніальної душі — підкреслила дівчина — з'явилося питання. Як таке нікчемне створіння к ти може до мене так звертатися. Взагалі ти можеш казати на мене Ваша Величність. Не лише ваш принц такий. Я теж принцеса. Та що там принцеса, я королева. То що ти ще щось хотів?

— Ні Ваша Величність! Я піду. Іди! — буркнула Майя.

Астаро втік, до того ж в прямому сенсі. За ним поспішив Ліон, Моллі та дві особи спостерігаючі за цим.

Розділ 8

Ось яке насправді місто

і маленькі шалості відьми

Дівчина мовчки, ледве подавляючи сміх відправилася до своєї кімнати. Там вона час пролежала на кроваті. Вона кликала Рінель, але її не було. Нарешті після того як вона, мало не зірвала горло, книга подала звук.

" Що Майя? Ти кликала?" — запитала вона.

— Уяви! Уже час це роблю. Я хочу втекти! — сказала вона.

Книга тут же засіяла і перетворилася на ту саму прекрасну ельфійку, тільки уже у красивому, довгому зеленому платті. Її волосся тепер було зібране у довгу косу, так само як і у відьми.

— Мені почулося? — запитала Рінель. — Ти бажаєш утекти? Назавжди?

— Ти не розумієш! На один день, у місто. І ще одне! — почала дівчина. — Я хочу в Академію. Але, принц навіть у місто не пускає.

— Заспокойся! — тепер Рінель уже підлетіла в повітря. — До Академії у тебе є ще вісімнадцять днів. Тоді закриють факультет відьм. Через десять днів уже формуються факультети. На них є достатня кількість і вони дають сигнал початку. А закривають факультет через вісім днів. Так що ти можеш піти у Академію. Але якщо тебе не пускають то є лише один варіант.

— Який? — запитала відьма на її очах блистіли сльози.

— Ти ж ідеш нині у місто. Так? Там ти запишешся в академію. І через десять днів утечеш. Але ні! До академії летіти теж далеко. Тоді тікаємо за вісім днів. Але за цей час знайди гроші. І збери одяг. Твої футболки і джинси красиві і стануть у пригоді, але зимою ні. А уже середина літа. Думаю з одягом проблем не буде. Тепер план втечі. — сказала Рінель і підійшла до вікна. Там ішов караван в якому їхали Ример та Аріандр, з ними їхали воїни і дружина. — Дивися вони поїхали. Тепер утекти буде легко. Сідай на мітлу і удачі тобі.

— Я переодягнуся спочатку. Що мені одягти? — запитала дівчина.

— Ну! Точно не сукню. Давай Сині джинси і червону футболку. А взуйся у звичайні кросівки.

— Ого! Ти де вивчила оці слова?

— Цього ти не взнаєш ніколи. — засміялася ельфійка.

Усе виглядало красиво. Дівчина обрала червоні балетки нагадуючі кросівки а волосся розпустила. Зверху мантію. До речі мантія мала властивість міняти колір одягу. Ось зараз красива червона футболка стала білою. Джинси голубими. Були темно-синіми , а балетки білими. Теж до речі красиво. Дівчина посміхнулася рухнула убік голубою мантією. Яка теж змінила колір. Посміхнулася і вилетіла у вікно. Але тут же повернулася. Вона згадала про те що її можуть побачити. Тому різко повернувшись, дівчина почала ритися в речах. Рінель уже не було, напевно спить. Після пошуків нарешті пролунало слово: " є ". Майя шукала шляпу невидимку. Знайшовши її дівчина тепер безстрашно вилетіла в вікно і полетіла в сторону міста.

Після довгого польоту дівчина не помітила навіть дружини з принцом. Не те що б його воїнів. Нарешті долетівши до маленького містечка. Дівчина приземлилася біля сторожі і ласкавим голосом привіталася. Пізніше після того як вона побачила шоковані обличчя чоловіків, дівчина догадалася зняти шляпу і показати їм усміхнене лице. Хлопці побачивши це тричі перехрестилися і нарешті впустили дівчину до міста. Майя пройшлася по вулиці і з здивованим обличчям почала розглядати людей. Хтось показував фокуси , хтось танцював усе було таке заворожуюче, що Майя не відривала очей. Місто було велике. Але принц обманув люди не були пихатими чи злими вони були добрими. Кожен привітав дивну дівчинку з мітлою. Усі подивилися на неї добрим , навіть трішки співчутливим поглядом. Усі посміхалися. Недалеко була ярмарка. На ній продавали усе. Починаючи від їжі і закінчуючи зброєю та зіллями. У Майї було небагато грошей. Вона попросила їх у Мії начебто для нового одягу. У Майї було п'ять золотих. Наскільки вона знала це десять срібних і сто бронзових.

— Пробачте! — звернулася відьма до жіночки з дитиною. — Я чула про те що тут набирають людей у школу магії Еліну?

— Ви про Еліну? — запитала жіночка посміхаючись, дочекавшись кивка продовжила. — В кінці ярмарки один з Майстрів набирає людей.

— Дякую. — сказала дівчина і побігла шукати того майстра.

— Нема за що! — кинула їй у слід жіночка.

Після того як Майя виявила де кінець і де початок вона нарешті помітила юнака в чорній мантії. " Такий юний , а уже майстер " — подумала відьма. І підійшла щоб роздивитися його. У нього було красиве волосся чорного кольору укладене у популярне в Майїному світі " редбі ". У нього була бліда шкіра , але не молочно біла. Він був у чорній мантії та штанах. З верху на ньому була біла рубашка. А його очі. Уявіть що ви у космосі. Так ось у нього були очі наче космос. Здавалося як би придивитися то можна було б побачити космос.

— Красуня! — звернувся він до неї. — Можливо ти перестанеш мене розглядати і нарешті скажеш чим можу бути корисний.

Дівчина почервоніла. І сховала очі. Але хлопець залишився дивитися на неї.

— Я хочу записатися в Академію Магії Еліну. — сказала вона .— Можна?

— Не знаю що така леді буде там робити. Але Можна! На який факультет?

Цієї врази Майя чомусь боялася. Вона не хтіла казати що вона відьма і факультет міняти не хотіла. Вона подивилася на майстра який здивовано дивився на дівчинку з мітлою.

— На факультет — нарешті подала голос дівчинка . — Відьом.

Дівчина помітила якесь сум'яття на лиці майстра. Його лице побіліло, хвилину він дивився прямо і не рухався, а потім здивовано глянув на відьму.

— Дівчинко, а ти знаєш що брехати не можна. — сказав хлопець.

— Це правда! Перевірте мою ауру. — сказала Майя.

— Перевіру! — сказав він. — До речі я Дарт. — після того він склав пальці і пустив якусь хвилю яка легенько рухнула моє волосся. Після того він обійшов лавку і підійшов до відьми. — Невже це правда? Ми перевіряли весь цей світ! Де ти взялася?

— А я не із цього світу. — єхидно сказала Майя. — До речі, Майя.

— Я запишу тебе! А давно ти тут? — запитав він.

— Не дуже. Дарт, мені потрібна допомога. — дівчина коротко розповіла про те що їй не можна виходити з палацу і про те що вона має утекти. Вона навіть упомянула про те що зараз вона в бігах, але не сказала про Рінель та книгу.

— Нічого собі. Ну ти Майя даєш. Навіщо тобі ця академія? — запитав Дарт.

— Я хочу відновити клан. І знаю про заклинання Лами.

— Звідки? — запитав він знову.

— Це уже секрет. Тому я тебе прошу нікому не кажи про мене. Дуже прошу нікому. — вона посміхнулася.

— Домовилися. Тримай . — сказала дівчина і подала Дартові золоту монетку. — Мені сказали що потрібен внесок. — Ніяково сказала дівчина.

— Не знаю де ти узяла гроші, але внесок ти можеш не платити. — прошепотів Дарт. — Куди зараз? До палацу? Поспіши звідси до палацу пів дня ходу.

— Відьми не ходять . — відказала дівчина і кинула невинний погляд на мітлу.

Дивно, не вже ці люди кожен день бачать відьму з мітлою. Вони навіть не питали Майю навіщо їй це предмет.

— Дарт! — звернулася дівчина і після енергійного кивка продовжила. — А ці люди вони живі?

— Хм...— почав маг і розсміявся. — Звичайно. Я знаю чому ти питаєш, ти привикла бути у центрі уваги. Але жінку з мітлою тут часто бачать. Он глянь.

Дівчина роздивилася навколо. Люди ішли з ярмарки і дійсно багато хто ніс мітли. Напевно вони сплутали Майю з такими ж жінками.

— Ну то що записав мене? — поцікавилася вона.

— Ось анкету заповнюю. Почнемо? — Майя кивнула. — Ось бланк.

Дівчина поглянула на нього. Він був не великим. Майя заповнила його і дала Дарту. На листку красувалися такі слова:

Ім'я та фамілія: Майя Айбер.

Вік: 16 років.

Факультет: Відьми.

Кого би ви хотіли бачити своїм учителем?(якщо нікого не знаєте або хочете щоб це вибирала Академія не пишіть нічого): Якщо це можливо то нехай буде майстер Дарт.

Назва школи магії: Еліна.

Останній бланк. Чи даєте ви згоду на підписання контракту з Академією: Так даю. Але бажаю побачити цей контракт.

Контракт

1.Кожен учень академії має захищати її від ворогів.

2. Кожен учень академії має підписати контракт з одним із богів. Підписання контракту відбудеться під час першого уроку в Академії.

3. Має поважати інші раси.

4. Виконувати правила та слідувати розпорядку.

Майя зробила це усе і чекала на реакцію Дарта. Той мовчки розглядав анкету і здивовано дивився на дівчину. Вона розуміла чому, але не видавала себе. Дивилася на мага байдужим поглядом. Нарешті він відклав його убік. І звернувся до відьми.

— Ти хочеш щоб я став вашим учителем? — запитав він.

— Чому нашим? Моїм.

— А ти не знаєш те що у кожного майстра є своя команда. Він тренерує її, заставляє виконувати свої підлі накази і так далі. В кожній команді два учня і один майстер. Так що у тебе буде напарниця або напарник. Ви будете жити в одній кімнаті.

Думка про те що Майя житиме в одній кімнаті з напарником заставила її скривитися.

— Все одно хочу. — сказала вона.

— Ну може повезе. — відказав їй маг.

— Ага. Ой, заговорилася я. Хочу ще місто побачити! Ну бувай. До зустрічі. — сказала відьма.

— Надіюся зустрінемося. — кинув їй маг.

Дівчина мовчки ішла по місту. Вона роздивлялася великі фонтани та красиві арки. Нарешті дійшовши дівчина помітила невеличку сценку окутану величезним натовпом. Коли вона підійшла то мало не зомліла. Коли вона подивилася на сцену. О, боже там був принц. Без мага. Дівчина швидко одягнула шапку невидимку і підлетіла до верху щоб добре було видно.

— Люди мої! — закричав принц. — Ваш розумний принц знайшов спосіб закінчити війну з орками. — в відповідь на що усі захлопали. — У мене в палаці живе відьма. — закричав принц і знову зустрів оплески. — І тепер коли орки дізнаються про те що відьма ще жива вони не нападатимуть на нас.

Майя була в шоці. Ця ввічлива людина дала їй прилисток тому що хоче виграти війну. Дівчина ввійшла у ступор. І тоді вона готова була розірвати принца. Але не могла себе видати. І в той момент у неї в голові зародився план помсти. Вона підлетіла до лавки з напитками кинула золоту монетку продавцеві у руки. І тихенько взяла у нього кухоль холодно чаю.

Потім вона підлетіла і закружляла над магом. Аріандр відчув щось неладне, але він нічого не боявся і тому він продовжив свою розмову. А відьма тим часом вилила йому на голову чай. Той почав так смішно стрибати, що Майя ледве встигла щоб не засміятися. Вона уважно подивилася в натовп. В кінці вона побачила смію чогось Дарта. Він кидав погляди на невидиму відьму. Наче бачив її. Або ж їй показалося.

Тим часом принц почав шукати того хто це зробив. І наступна монетка Маїй полетіла в банк, де вона взяла за неї десять срібних. Вона пішла і купила дві пачки масла. До речі купила як завжди. Продавець знайшов монетки , а відьма " стирила " продукти.

Тим часом Ример уже з'явився. І теж почав шукати винних. Принц досі стояв на сцені і обходив її кругом. Ідеально щоб упасти, дівчина кинула пачку уже розвиненого масла прямо під ноги Його Величності. І як і розраховувалося той упав. Натовп почав сміятися.

Але була одна проблема . Усе почало таяти на сонці. І тепер у неї було рідке масло. Принц тим часом узяв кухоль вина. Він підніс його очікуючи на те що так саме зроблять усі інші. План народився миттєво. Майя підлетіла до кухоля з вином і вилила туди розтоплене масло.

Принц прийнявся пити і тут як очікувалося почав плюватися. Народ куштуючи смачне вино із здивуванням дивився на принца.

— Та хто це робить! — закричав розлючений принц. Тим часом Майя купила "чесним" способом яйця. І викинула жовток на голови Римера та Аріандра. На що уже доведений до гріха принц закричав. — Коли знайду кара буде страшною.

Тим часом маги сміялися, принц кричав, Ример досліджував ауру. Саме смішне було те що вони би не розкусили її за допомогою магії. Чому? А тому що наша відьма ще не уміє чарувати і тому їй прийшлося використовувати такі цікаві способи. Дарт уже кудись зник. Невидима відьма сиділа на криші якогось старого будиночка. Раптом за своєю спиною вона почула кроки. Невже її розкусили?

— Спокійно це я. — сказав знайомий голос.

— Дарт! — сказала дівчина знімаючи шляпу невидимку. — Як ти мене так легко розкусив?

— Я відкрию тобі секрет. Колись я врятував одного бога. І він сказав що я можу поросити усе що захочу. Я поросив у нього те про що завжди мріяв мантію — невидимку. У неї були такі ж можливості як у шляпи. Але бог вважав що це мізерне прохання. І тому він подарував мені каплі. Забризкавши ними очі я тепер міг бачити скрізь стіни, предмети, одяг — засміявся він. — А також я бачив невидимі предмети. Я навчився контролювати цей дар. І користувався ним коли хотів. Особливо в Академії, в жіночі роздівалці. Жарт! Ось так!

— А ясно. Відійди від мене! Або виключи свій дар. — закричала дівчина , ховаючись у мантію.

— Ти мені не довіряєш? Не хвилюйся я не користуюся ним зараз. — сказав він і демонстративно відкрив очі.

— Віру! Слухай! А вони нічого не підозрюють? — запитала вона.

— Думаю ні! Ти коли в замок? — запитав він.

— Ось ще трішки посиджу і піду. — посміхнулася відьма.

— А я уже іду. Потрібно в академію. Оновити списки! — сказав він.

— Ага іди. Знову пока. — сказала дівчина. — Ой що це?

— О! Тобі не повезло! Принц в замок не їже на конях. Він телепортується. — тривожно сказав Дарт і подивився на мене. Очікуючи реакції.

— О ні! Мені потрібно летіти.

Дівчина різко надягнула на себе шляпу — невидимку і полетіла уперед. Через час вона уже була біля замку. Вона підлетіла до вікна своєї кімнати. І побачила у ній принца. Вихід був лише один. Дівчина підлетіла до вікна в бібліотеку. Зайшла туди і взяла в руки перший попав шийся роман. Мітлу заховала. Шляпу зняла. І з самим невинним лицем почала читати. Коли почула кроки. Подала голос.

— Ні! Ну за що? Чому вона? — закричала відьма.

В кімнату зайшов розлючений принц з яйцем на голові.

— Ти де була? Я так налякався. — почав він. — І чому ти кричиш?

— Я в бібліотеці. А кричала тому що він покинув її. — сумно вказала дівчина на книгу.

— А зрозуміло. — процідив принц.

Схоже усе вдалося і хлопець не підозрює її в тому що було у місті. До речі потрібно розпитати у нього.

— А чому у тебе яйце на голові? — запитала дівчина.

— А це у місті хулігани постаралися. — сказав він. — Я пішов. Через вісім днів бал готуйся.

Бал? Ні, ні, ні. Через вісім днів Майя тікає. Треба буде добре подумати над цим. Дівчина побігла до себе в кімнату кинувши роман на саму першу полицю. Коли вона прийшла відстань до кімнати дівчина помітила Рінель.

— Привіт! — закричала вона здалека. — А ти чому перетворилася?

— Тебе побачила. Давай поговоримо про наш план. — сказала дівчина.

— Давай! — почала Майя. — Тільки у нас його трішки немає. Тож давай придумаємо. І ще одне. Я записалася на факультет відьм.

— Дай вгадаю майстер який тебе записав, довго дивився і спочатку не повірив.

— А ти би повірила? — єхидно запитала Майя.

— Давай план придумувати. — перебила дівчина. — Бо я довго не буду у цій формі. Тож слухай мій план.

Дівчина розповіла відьмі свій план. Майя вчувалася у кожне слово. Вона намагалася не пропустити ні одного слова. План Рінель полягав у наступному. Майя повинна зібрати речі і заховати їх десь у кімнаті. Тим часом Майя має багато читати і вивчити раси та їх поведінку. Їй потрібно буде здати вступні екзамени і вони будуть такого типу. У кожного буде більше завдань по своїй расі. Тож Майя має багато знати. З Римером і Арі дівчина має старатися не зустрічатися. На передодня балу потрібно відвести від себе усі підозри, тому Майя має прийти до принца з вимогою про сукню. В день балу усе має текти своїм руслом. Але відьма не має показуватися гостям. Дівчина запросить Арі на танець і під час нього упаде і порве плаття. Тоді вона попроситься переодягнутися. І в цей момент побіжить у кімнату переодягнеться, візьме речі і полетить. Але для того щоб вони не думали про те, що це було зроблено самовільно Майя повинна порізати руку і лишити трішки крові на речах. А маршрут уже буде не проблемою.

Розділ 9

Урок у бібліотеці або нова пастка

Після того дня пройшло багато часу. А саме 6 днів. За цей час принц замовив для Майї чудове червоне плаття. Воно було просто прекрасним, обшитим золотом та обтягненим жовтим корсетом. Відьмі навіть жалко було рвати його, але заради вільного життя поза замком дівчина була готова і не на таке. Вона багато чого вивчила у бібліотеці і тепер думала що екзамени здасть на відмінно. Вона просила Дарта не розказувати про неї на перед. Сьогодні дівчина вивчала раси.

Зайшовши в бібліотеку відьма вдихнула сирий запах книг. Трішки похитала головою. На дворі уже вечоріло, але це не заважало осунутися в прекрасну атмосферу книг і почитати. Тепер з легенд створення світу, розповідей про цей світ та правил які має знати кожен хто його населяє дівчина прийнялася читати про раси. Першою були маги.

Маги — дуже давня раса, єдиною відмінністю від людей було те що вони мали певні магічні здібності. Маги поділялися на світлих, звичайних і темних. Світлі маги були переважно цілителями. У них був добре розвинений ментальний дар. Також вони відрізнялися кольором волосся та очей. Волосся було довгим або середнім за довжиною. Колір був білим або світло-каштановим , а очі були голубими або зеленими. Магія у них світла та цілительська. В книзі навіть була легенда виникнення світлих магів.

У одному королівстві жила була принцеса. Після виникнення рас вона стала магом, але була проблема яка полягала у тому що дівчина боялася використовувати свій дар. Інші ж маги гралися з магією, як з вогнем. А Ніно не використовувала її у щоденному житті. Дівчина вважала що без манії можна жити. І ось одного разу до замку прийшов окровавлений подорожній він просив допомоги. Багато магів зібралося навколо нього, але ніхто не міг допомогти, єдине що зробили маги це — достали за допомогою левітації кігті лева. Тоді прийшла принцеса вона зцілила його. Але ніхто не міг повторити цього заклинання. Принцеса пояснювала що секрет не у ритуалі і не у силі, а в серці. Але усі вважали це маячнею. Навіть король обіцяв казни ти дівчину якщо вона не навчить їх зцілювати. Вона намагалася та черстві маги не уміли нічого окрім звичайної господарської магії. Королю усе це осточортіло і він вивів дівчину на вулицю де дав їй останнє слово. " Як ви не розумієте? Відкрийте серця! І ви навчитеся" . Натовп засміявся. " Останнє слово до богів" — закричав палач. А в них була традиція звернення. " О, Велика Енергіє. Відкрий цим людям серця до світлої магії." — сказала дівчина. І в цей момент палач убив її. Після її смерті люди почали відчувати себе дивно, їх тягнуло в ліси, сади до людей, вони стали добрішими. І тоді вони зрозуміли принцеса принесла їм дар. Світлу магію та вміння любити і творити добро. І тоді з'явилися світлі та звичайні маги.

Темні маги займалися некромантією. Вони не шкодили людям, просто їх магія іде здебільшого на подорожі потойбіччям. Маги некроманти або як їх ще називають темні маги, люблять викликати демонів та духів. Вони заставляють чортів служити собі , а потім відпускають. Вони мають певні відмінності у зовнішності. У них чорне волосся, у всіх не було некромантів із світлим волоссям. Очі вони мали карі , чорні або червоні інколи оранжеві. Але були винятки, у деяких магів за очима були дивні малюнки. Місто, космос, небо, смерть і так далі. Магія: некромантія та магія померлих.

У них теж була цікава легенда , яка пройшла не одне століття.

Колись в одному селі жив юнак. Він був магом, але деякі називали його демоном тому що його захоплювали духи та померлі. Він любив по ночах ходити на цвинтар. І деякі навіть казали що він ночував в склепах. Насправді хлопець, йому тоді було п'ятнадцять подружився з духами. І вони дали йому можливість мандрувати потойбіччям. Він тим часом писав заклинання та складав свій нотатник, який нагадував мемуари. Усе було добре , як би не маги. Їх злило те що хлопчик займався темними справами. Одного разу він навіть викликав демона і попроси його покори. Той обіцяв повернутися по першому зову. І ось мандруючи світом померлих він закохався у одну дівчину. Але він не міг бути із нею у ролі людини і тому він викликав демона. "Що забажає пан?" — запитало чортеня. "Убий мене" — сказав він. Демон швидко виконав наказ. Міролетель пішов у світ духів. Усі шукали його і найшли тіло. Коли вони його похоронили а мантії було знайдено книгу з записам. Усі кого це цікавило почав вивчати цю книгу. І від тоді з'явилися темні маги.

Наступними дівчина взяла книги про драконів. І як виявилося дракони уміють перетворюватися в ящерів. У них середньої довжин волосся будь-яких кольорів. Очі теж мали різний окрас. Єдине що відрізняло їх це чешуястий хвіст за спиною. У нього був пушистий кінчик. Магія : у них вона була особлива, вони могли керувати людиною та рухати предметами.

Легенди про них не було, була лише розповідь про найсильнішого ящера Оріона. Як було сказано він не міг приборкати свого внутрішнього ящера. Виявляється в драконів не було хвостиків спочатку, вони з'явилися пізніше. І стали символом свободи, ящір мав свою частину в тілі дракона і тому не намагався вирватися.

Далі дівчина взялася читати про ельфів. Ці красиві створіння мали загострені вуха та довге волосся будь-яких світлих тонів. Вони любили природу і водночас були гарними охотниками. Ельфи добре ладили із природою. Вони обожнювали рослин. Не було такого ельфа у якого в будинку не було фіалки. Вони вважали її символом рослинності. Ельфи як і усі інші були жителями цього світу. Ельфи одними із перших його населили.

Майя пере листала усю книгу і повільно позіхнула. Наступна книга була про вампірів та дампірів. Дампіри — це наполовину — люди. Дампіри могли їсти звичайну їжу і майже не хотіли крові. Що не скажеш про вампірів. Але вони навчилися із цим боротися. Вони пили кров тварин. А ще створили закон. Він говорив про те що кожен хто нападе на вільне створіння буде жорстоко покараний. Як карали вампірів — кровопивців було невідомо.

Перевертні — наполовину — люди та наполовину — звірі. Вони могли приймати образ будь — якого розумного створіння. Не лише тварин, а й людей. Це й було їх особливістю. Часом перевертні так жартували, але й були такі які ставали на тропу беззаконня. Вони використовували дар як гру.

Майя затряслася. Ще б пак, вона не хотіла би зустріти таких перевертнів. Тим паче що ніяких щитів немає. Можна лише магічним баченням побачити. Тобто передивитися ауру цієї людини.

Дівчина тяжко зітхнула і кину книжкою в стіну. Важкий металічний звук пронзив коридори. Майя отряхнула головою і підійшла до стіни. Її пальці повільно пройшлися по холодних обоях, а очі почали шукати джерело цього пронизливого звуку. На диво стіна була металевою, а саме те що було за нею. Дівчина з шаленою силою вчепилася своїми нігтями у стіну. Покрив повільно почав падати до її ніг. А руки почали страшенно боліти.

Майя все-таки здерла обої і нарешті відчула полегшення. Перед нею стояли великі металеві двері з кодовим дзвінком.

— Що за? — видавила дівчина.

Майя оглянулася, після ретельної перевірки території вона наважилася потягнути ручку. Двері легко їй піддалися, вона і без замка би їх відкрила. Дівчина запищала від радості і з опаскою зайшла. Вона не знала куди ведуть ці двері, але вона дуже хотіла це дізнатися.

Скрип холодної підлоги дався їй не до-смаку. Майя глянула уперед і помітила тінь яка Майнула за її спиною. Дівчина обернулася, але було запізно двері зі скрипом закрилися. Вона з певною гордістю підійшла і потягнула руку. Але вона не могла відкрити двері. І справа не у силі, а у тому що ручки не було. Тепер по її венах хлинула холодна кров, а нон підкосило.

— Агов! — закричала вона. — Хто там? — закричала вона, але ніхто їй не відповів. Дівчина забилася у істериці. У неї наче не було виходу. Або бігти уперед або кричати, але через ці двері навряд чи могло щось долинути. Тим паче, бібліотеку давно уже не перевіряли.

"Рінель сонечко! Допоможи!" — покликала вона сестру. Але безтілесна дівчина спала своїм сном і тому не почула благань заточеної відьми.

Майя оглянулася вона почала шукати стіни. І повільними кроками міряти паркет. Дівчина боялася побачити тут павука. А ще більше її лякало те що тут можуть бути монстри. Вона ж нічого не знала про цей світ. Дівчина відчула дотик до гладкої поверхні на якій вона побачила невеличкий шарик, світла було мало, але те що просувалося крізь дверні засови дозволяло побачити його. Майя доторкнулася до шарика і відчула дивне тепло. Шарик засвітився. Тепер відьма тримала в руках маленький ліхтарик. Вона радісно засміялася і провела ним навколо себе.

... пауки лазили по стінах, а нескінченні катакомби вели дівчину далеко в середину. Нарешті на горизонті з'явилися двері. Їх було троє. Перші були з незрозумілим дівчині надписом. В них виднілося маленьке віконце. Воно мало показало, але видно було те що воно веде до покоїв принца Аріандра. Інші двері були насиченого білого кольору. І останні теж з віконцем вел на вулицю. Це були наче невеличкі телепорти. Дівчина помітила те що другі двері без віконечка. Вона помітила на них надпис.

" Вибирають лише одні двері!"

Майя злякалася. Вікно до покоїв принца? Дорога на вулицю? Чи невідомий шлях? Останнє приваблювало відьму найбільше. І вона прийняла саме дивне рішення. Одночасно відкрити двері. Але надпис ...дівчина потягнулася до білої ручки. Шарик у її руках застрибав , але не зупинив її.

Майя відкрила їх. Перед нею постала темнота. Дівчина побігла до інших дверей та вони зникли. Виходу не було. Дівчина направила шарик до тієї дивної темноти. Світло окутало кімнату. І побачене заставило Майю знепритомніти.

...коли дівчина прокинулася, вона лежала на підлозі. Там де вона заснула. Майя все ще хотіла знати що це сон. Навколо неї були заспиртовані жінки. Половина з них мали риже волосся. Дівчина підбігла до надписів. Відьма Сельва. Відьма Оріона! Отже відьми не покидали цей світ...їх заспиртували. Дівчина заплакала. Вона оглянулася і побачила такі самі надписи біля заспиртованих тіл, але з іменами ельфів. На одній з цих гігантських банок був надпис ельфійка Рінель...

* * *

— ЯК вона могла зникнути? — кричав розлючений принц. — Як?

— Пробачте володарю...ми її знайдемо. — почали загнані у кут охоронці.

— Знайдіть. — крикнув він. — Куди вона могла зникнути? Як я тепер припиню війну до балу п'ять днів. Як ви не помітили те що її цілу ніч не було у дома?

— Вона була у бібліотеці. А після того її ніхто не бачив. — зніяковіли вони.

— Обшукати усе. Розкладіть увесь замок, обшукайте усе місто. — закричав Арі.

Хлопець швидкою ходою повернувся до нічим не винного мага. Ример з острахом подивився на принца. Він ніколи не бачив його таким розлюченим. А можливо і бачив. Останній раз він був таким коли Мері утекла і порушила договір.

— Де вона? — рявкнув він.

— Я не можу знайти її ауру. Але стверджую те що енергія досі лише від бібліотеки.

— Вона у замку?

— Так!

— Подай їй сигнал. Убю коли знайду.

— ...

— А потім зцілю. — засміявся принц. Маг приєднався до нього.

* * *

Дівчина ішла все дальше і дальше. Від того що вона бачила у неї щеміло серце, а сльози горіли на її очах. Дівчина дійшла до нових дверей. Але тепер вона боялася туди зайти, але бажання забути побачене вбивали їй у голову бажання рухатися. Дівчина ухопилася за ручку дверей і забажала побачити за ними світло. Майя вийшла у велику кімнату. Усе у ній було у темних кольорах. Майя підбігла до старого ліжка і з радістю за стрибнула у нього. Теплий шовк повільно закрив її очі. І вона погрузилася у сон.

— Ти подивися на неї! — закричав хтось їй над вухом. Майя сонно відкрила очі і побачила Римера. Хлопець з насміхом на неї дивився.

— Що? ЩО? ДО бала лише чотири дні залишилося...а ти!

— Чотири? — закричала відьма.

— Так, чотири. Ти де була? — цього питання вона і боялася.

— Тут спала. А чому ти не спиш у дома? — дівчина знала що може і "спалитися" на цьому, але сонний вигляд Римера допоміг їй придумати план.

— Тебе шукав.

— А! — застогнала дівчина і гепнулася у ліжко. — Скільки годин?

— Третя ночі. — сказав Ример знімаючи футболку.

— Блін. — простогнала вона.

— А що таке "блін"? — поцікавився хлопець.

— Це спосіб вираження емоцій у моєму світі. Ну ти й "лох".

— А шо таке "лох" ?

— Це означає що ти добра людина. — ніяково сказала Майя.

— Добра? Тоді ти справжній лох. — відьма пригнічено скривилася...

Хлопець тим часом роздягнувся.

— Ей! А ну іди звідси я тут сплю.

— Це моя кровать! — закричав він.

Майя запротестувала і кинула в мага подушкою. Той спритно її спіймав і кинув їй у відповідь. Майя роздратовано злізла з кроваті і сіла на м'яке стуло. Хлопець тим часом заліз під тепле покривало і з насмішкою подивився на відьму яка у відповідь показала йому язика.

— Риже нещастя. Іди сюди. Майя ну будь лохом. — почав він. — Ляж біля мене. Ми поділимо кровать. Хочеш я її розріжу? — Дівчина закивала. Маг провів рукою по кроваті і розділив її на дві половини. Дівчина лягла на свою кровать і заснула.

Розділ 10

Нечисть? Ні, не чула! Познайомиш?

Ранок видався м'яко кажучи веселим. Якщо не вважати того що Майя бігала уже третій круг навколо замку за свою вихідну , то... усе було просто супер. Її наглядач, бідний Ример дивився на відьму як на шматок політелену. Дівчина бігала не зі скорістю вітру, але зі скорістю черепахи це модна було зрівняти. Ример усіма способами натякав дівчині на те що, чим швидше вона пробіжить тим швидше його нагодують, але Майя ніяк не реагувала на його заяву. Вона з хитрою посмішкою робила вигляд що її сподобалося. Але насправді відьма обурювалася, як? Як цей пихатий бовдур міг заставити її бігати? Вона ж нічого не зробила! А раптом, це він її закрив...треба розпитати його про ту кімнату. Від спогадів по спині відьми пройшлися мурашки і вона затремтіла. Це вона не змогла сховати навіть від очей стурбованого мага. Вона мовчки сховала погляд.

— Майя! — підійшов до неї маг. — З тобою усе добре? Ти якась знервована!

— Ні, Ример усе добре. А чому цікавишся?

— Ти дуже схвильована. Ти можеш мені довіряти. Розкажи.

— Усе добре. — закричала дівчина. — Мені ще дев'ять кіл бігти.

Ример подивився на дівчину яка знесилено, але так гордо побігла уперед. Він здивувався чому вона так негативно реагує. Але подивився їй у слід. Хлопець знав про те що вона була не у його кімнаті, але у той вечір її брехня переконала навіть його. "Де ж була Майя?" — подумав він.

...Дівчина упала на землю і з посмішкою подивилася на замок. Скоро вона мала утекти звідти і я ця перспектива її звеселила. Більше не буде цього бовдура принца, дурненького мага і цих дивних заспиртованих тіл. Боже, ці тіла не давали їй покою. Вони заставили її посмішку згаснути і задуматися.

— Ей, Майя! — закричав вдалині знайомий голос. — Принц чекає на тебе. Поспіши.

— Передай принцу, що я його ненавиджу. — закричала вона.

— Але ж це принц. Це ж повелитель Лібертонії.

— Передай так . Виконуй свою роботу — закричала вона і направилася у замок, але дорогу їй перебила тінь дівчини. Майя упізнала у ній свою давню знайому. Ту, дівчину яка хотіла убити її. Але цього разу шатенка не виглядала вороже. Вона підійшла до Майї і подала їй руку.

— Пробач... — прошепотіли її вуста.

— За що? — поцікавилася дівчина.

— За бібліотеку і отруйні голки. — сказала вона і зробила невинний вираз обличчя.

— Чому ти це зробила? — запитала відьма.

— Я хотіла показати правду... — сказала Мері.

— Яку правду? Про що ти? — запитала дівчина. По її виразу обличчя було видно те, що Майя хвилюється. Мері самозакохано посміхнулася і обійняла юну відьму.

— Принц хоче убити тебе. І я хочу захистити. Зрозумій мене.

— Що? Про що ти? — запитала дівчина.

— Ти бачила заспиртованих відьм, ельфів, магів...Пам'ятаєш? Памятаєш. Ти не могла цього забути.

— Зачекай, маги? Я бачила лише ельфів.

— Погано ти дивилася. У нього колекція. Він колекціонує тіла, різних рас. А головне душі, які він не випускає. І йому не вистачає найсильнішого мага Дартуса Цербера і останньої відьми Майї Кархар.

— Невже це так? — запитала дівчина. — Але в його колекції є один зіпсований експонат. Тіло Рінель Кархар.

— Ні, воно там є. Я сама його бачила.

— Але там тіло без душі.

— Що?

— Там тіло без душі. — повторила вона.

— Тоді душа Рінель у небезпеці. — прошепотіла Мері і присіла на траву. Вона хотіла обманути дівчину, але тепер вона завагалася. Спогади про веселу Рінель не давали їй спокою. Вона ніколи не згадувала цього дня, але настав час.

Життя Рінель, Аріандра і Мері.

Мері була найкращою подругою Рінель. Вони були не розлий вода до того часу поки відьма не зникла. Рінель розповіла охотниці про те що не може жити без сестри. А та лише пожала плечима. Рінель закричала про те що хоче померти і побігла до свого будинку. Там вона покінчила життя самогубством. Мері хотіла і намагалася її зупинити, але та почала говорити якісь дивні слова. Охотниця плакала і кричала, але бар'єр створений ельфом не підпускав. Після слів Рінель упала. Вона померла. Мері підбігла до її тіла і закричала. Її крик почув принц. Аріандр давно шукав таку могутню ельфійку. І він добавив її до своєї колекції " Найсильніших створінь ". Принц був монстром. Він запропонував їй піти з ним до палацу. Там він запропонував дівчині вина. Після якого її зтошнило і її відчуття змінилися. Вона не могла привикнути до сил, а біль нагадувань завдавала її рани. Мері почала убивати нечисть. Але вона зненавиділа принца. І не могла дозволити йому убити відьму. Вона збиралася вбити Майю для того щоб забрати силу і оживити подругу, а потім помститися Арі за неї.

— Повтори будь ласка. Рінель жива? — запитала охотниця.

— Так, вона перетворилася у книгу.

Мері вперше за усі ці роки заплакала. Вона обійняла відьму і почала шепотіти якісь незрозумілі слова.

— Тікай звідси. — прошепотіла вона. — Прошу, не стань лялькою у колекції Аріандра.

— Не стану. — сказала вона.

Але охотниця уже зникла. Дівчина обернулася і побачила маленьку тваринку. Вона кульгаво ішла до дівчини. Це був чорний лірохвіст. Так називалися вони тут. Хоча у світі Майї це був кіт. Дівчина потягнула руку. Але раптом її відкинула червоним шаром. Його кинув Аріандр.

— Не підходи до нього! — закричав він. — Лірохвіст може тебе убити.

— Ти про цей комочок щастя? Чи не так?

— Це дуже небезпечна нечисть.

— Нечисть? Так, це ж чорний кіт.

— Я не знаю що таке кіт. Але воно небезпечне. Не доторкайся.

— Чому? — запитала дівчина.

— Тому що, ні. — закричав принц і побіг до неї.

Комочок щастя подивився на неї наляканим очима , а Арі хотів його убити. Дівчина одним махом підняла кота з землі. Руку раптом запекло і на ній з'явилося тату у вигляді котячої мордочки. Принц підбіг і вихватив пушистика з її рук. Лірохвіст почав мотатися і жалібно скавуліти.

— Відпусти! — закричала дівчина. Кіт помахав головою.

— Мур... — видав він.

— Я сказала відпусти. — закричала вона.

— Майя, ти хоч знаєш що таке нечисть?

— Ні! Відпусти мого кота.

— Кого?

— Його. Негайно

— А я не хочу. Ти і так уже перебрала з татуюванням. Щоб його забрати потрібно запалити лірохвоста.

— Не смій! — дівчина забрала кота і погладила.

— Ти не розумієш що твориш! Я наказую.

— Мені? ТИ наказуєш мені? — на цей раз Майя сильно рознервувалася -Повелительниці клану відьм? Та це я маю давати накази. Так що остинь чувак.

— Що таке "чувак" ? — запитав хлопець.

— Ооо. — застогнала відьма.

— Ти викинеш цю нечисть?

— Це, не нечисть. І взагалі знайомся це — Ерік мій кіт.

— Ти дала імя нечисті? Майя ти з вогнем граєш.

— Замовчи! — сказала вона.

Принц побілів. А дівчина пішла у перед, вона кинула на Арі нищівний погляд.

— Ти не обижайся. Просто я зла. А злість це стан коли ящик працює швидше за розум. — засміялася відьма.

Вона повернулася до Еріка.

— Ну що знайомимося? — запитала вона, на що кіт весело закивав головою і м'яукнув . — Щастя ти моє я котячої не знаю. Тобто лірохвостівської.

Розділ 11

Коли на часах буде дванадцята...

Майя упала на кровать. Ерік сумно на неї подивився і усім виглядом намагався натякнути на те що час обідати. Кіт пройшов шість кругів навколо її голови і присів на лице дівчині. Відьма зняла лірохвоста. Боже, як не зручно. Від сьогодні це кіт. От, вона ж не знаю хто це! Дівчина чи хлопець?

Самець чи самка? Майя почала вертіти його у руках, а кіт жалібно кричати.

— Та поклади мене! — закричав звір.

— А! Ти говориш? — запитала вона.

— Ні, співаю.

— А. — Майя почала щипати себе і випадково кинула кота. Він у відповідь почав шипіти.

— Ну? Переконалася? — замичав кіт. Майя присіла і уважно дивилася за тим як він повільно розсуває губи і вимовляє звуки. Ерік на це закрив очі і по-мученськи зітхнув.

— Ну що? Боже, який ти няшка. — відьма почала гладити його.

— Руки! Руки! — кричав роздратований кіт. — Я ще молодий щоб померти!

— Нічого тобі не буде! — м'якнула дівчина і продовжила свою коварну роботу.

— Ну все! Прошу відпусти! — кричав Ерік.

— Добре! — дівчина поклала кота на руки.

— Ти що думаєш що якщо я маленький то я маю бути слабким. Поклади мене! Для лірохвоста неприйнятне таке відношення до нього.

— У кота!

— Лірохвоста! — заперечив Ерік.

— О, ну чому усе так важко? — застогнала дівчина і почала повільно сповзати з ліжка. — Я й не знала цього. Ерік, давай дружити.

— Ерік? — запищав кіт.

— Це твоє нове імя. — посміхнулася відьма.

— Моє імя? Ти що з глузду з'їхала. У мене немає імені. — почав суперечку кіт.

— Є! Я його тобі дала. І чому у мене на руці котячі очі?

— Це знак єдинства. Я не можу відійти від тебе на відстань десяти метрів.

— Тепер ти завжди будеш зі мною. — зраділа дівчина.

— Скільки радості. — взявся за голову коварний кіт.

— Я тобі маю все розказати. — дівчина почала свою довгу розповідь...вона сказала про усе, про Мері, принца, мітлу, дивні сили і навіть про втечу.

— Не новина. Принц колекціонує людей не просто так. — почав кіт. — йому потрібно це усе для ритуалу вознесіння. Він заставить кожне створіння у нашому світі йому поклонятися. І тоді він стане непереможним. Він не хотів щоб Мері тебе забирала. Знаєш чому вона хотіла тебе убити? Тому що вона не хотіла того, щоб принц виконав цей ритуал. Для нього не вистачає двох. Тебе та майстра з академії Дарта. А ще прокляття Міноса. Його ще називали філософським каменем.

— Не двох. Рінель без душі. Вона стала книгою.

— Тоді він не має знайти книгу.

— А що нам робити з моєю втечею? — запитала Майя.

— А нічого! — відрізав кіт.

— Як нічого? — почала дівчина. — Мене хочуть на мариновану ляльку перетворити, а ти ніяк не допоможеш!

— Що? Та я один тут ділом займаюсь. А ти...

— Ділом займаєшся? З тобою усе гаразд? — підняла тон Майя.

Їхня суперечка могла тривати ще декілька годин, проте відьма вчасно спинилася. Вона лише стрибнула на кровать і зробила кислий вираз обличчя. Оглянувши кота злим поглядом вона почала думати. Лише інколи скоса поглядаючи на Еріка відьма скривилася і нарешті піднялася. Підійшовши до шафи вона почала вибирати одяг.

— Ти вийдеш нарешті? — застогнала вона. Кіт закінчив лизати лапу і попрямував до дверей. — Дякую! — кинула йому у слід Майя.

Через годину...

— Ні ! Ну досить уже! — кричала дівчина до кота. — Ти ж у нас людиноподібний.

— Що? — запитав кіт. Ерік нарешті лишив мітлу, яка усіма силами намагалася утекти від нього.

— Нічого уже.

— Я скажу тобі дещо важливе. Я дійсно раніше був людиною. Взагалі я був братом Мері, моїм справжнім іменем було — Астер. Але , я уже привик до твого — Ерік. Я дуже багато знаю про цей світ. А в лірохвоста, якого ти чомусь називаєш котом, мене перетворив принц Аріандр.

— Зараза! — видавила дівчина.

— А що означає ця фраза?

— Ця фраза означає те, що він дуже погана людина.

— Розкажи про ваш світ! — почав кіт.

— Ми люди дивні, тобі нас не зрозуміти. У нас взагалі немає магії. Але є шахраї. Вони називають себе — Екстрасенси.

— А чим займаються ці екстрасенси? — зпцікавленно запитав лірохвіст.

— Вони уявляють себе посланниками від бога. Наче він направляє до нх свою силу. Тобто, вони говорять що уміють бачити майбутнє, читати думки, виганяти злих духів. До речі, як у вас тут з богами?

— Такі питання у тебе!

— Які? — скривилася відьма.

— Не правильно сформовані!

— Зараза! — закричала дівчина.

— Просто сформуй його! Правильно! — запищала тварина.

— Ти чого кричиш до мене? Ти адекватний? Чи у тебе критичні дні почалися?

— Ти нормальна? Я чоловік!

— Пробач, але ти кіт! — засміялася Майя.

— Я — лірохвіст. Слухай, повернемося до питання.

— У вас є боги?

— А ось про що ти...Звісно є. Їх у кожної раси по одному. У драконів — Морзен. Він керує рівновагою і розподіляє сили між його рабами. І так у кожного. Розумієш? — дівчина кивнула і швидко прокрутила інформаціюу голові. Вона єхидно глянула на Еріка і посміхнулася.

— А який у тебе бог? Чи ви коти не раса?

— Звісно ми не раса , ми нечисть.

— А то ви дияволу поклоняєтеся?

— Хто це такий? — запитав Ерік. Кіт приляг на диван і тепер повільно рухав губами. Дівчина голосно засміялась, тим вона визвала у лірохвоста гнів. Той прошепотів щось собі під носа і очікуючи дива глянув на неї. Майя знову голосно засміялася, а Ерік у відповідь покрутив лапою біля голови. Кіт натякнув на те, що час продовжити їх бесіду.

— Ну ти й кумедний. — засміялася вона. — Дявол — керує пеклом і усякою нечистю.

— Ні, ти помиляєшся! — засміявся кіт. Він так кумедно скривив морду що дівчина знову повалилася на ліжко. Вона так несподівано стрибнула туди, що мало не роздавила кота. Бідолаха стрибнув на велике крісло і продовжив розмову. — А що таке пекло?

— Ти що взагалі нічого не знаєш? У пеклі знаходяться грішники. Ті, що робили зло і ображали інших.

— А чим вони там займаються?

— Горять. — посміхнулася Майя.

— Шкода тебе!

— Незрозуміла! Чому шкода?

— Ну ти ж горітимеш... — протягнув кіт. У відповідь Майя кинула подушкою у лірохвоста. Той голосно зойкнув і посміхнувся.

— Ерік! — застогнала Майя.— Чому Дарт потрібен Арі?

— Бо він сильний! Дарт — великий маг. Він бачить невидиме і володіє стихією вогню. А стихіями володіли лише відьми. Усе це тому що він не чистої крові людина. Розумієш? Він син відьми і чорного мага.

— Ти хочеш сказати що Дарт наполовину відьма?

— Це образливі слова.

— Чому?

— Тому що, він наполовину відьмак.

— Ой, пробач. — протягнула відьма.

— Він би це почув...Для Дарта найбільша образа це те, що люди говорять про нього як про людину не6 чистих кровей. А для мага рід і родина головне.

" Тобто, він любить дітей!" — в думках зраділа Майя. Дівчина піднялася з ліжка і покликала мітлу. Вона сильно стукнула себе по голові і знову присіла. Кіт з відкртим ротом спостерігав за цим , а потім добавив:

— З книгою познайом!

— Що?

— Рінель поклич! — сказав Ерік. Він вимовив це так наче даючи наказ.

" Рінель" — гукнула дівчина. — " А ну виходи"

Книга повільно підлетіла до дівчини і почала пильно розглядати кота. Але чомусь вона не перетворювалася на людину, лише мовчки вдивлялася у його постать. Потім різко засяяла і почала набувати форми дівчини. По дорозі вона зробила декілька рухів руками і її одяг змінився. Тепер її світле волосся сильно вирізнялося на фоні чорного, оксамитового наряду. Дівчина нарешті постала у всій красі та величі і гордо глянула на обох.

— Рінель! — закричала Майя і кинулася в обійми до дівчини , але та як завжди дозволила руці Майї пройти наскрізь. — Познайомся. Це — мій кіт. — Ерік знову скривився і глянув на ельфа.

— Але ж це — лірохвіст. — протягнула книга. Ерік сильно зрадів і стрибнув у прості де стояла Рінель.

— Я тебе люблю! — закричав він. — Давай будемо разом.

— Що з ним? — запитала Майя.

— Схоже він не любить коли його називають "котом".

— Переживе! — буркнула Майя і нагородила кота злим поглядом від якого у нього пересохло в горлі , але той не здався він задоволено мурликнув і пострибав у сторону ванни. Але на пів-дорозі врізався в невидиму стіну.

— Ой, схоже це межа.

— Але мені потрібно ... — запищав він.

— Я стану біля дверей! Тільки за одної умови , ти дозволиш називати себе котом.

— Ні! Ніколи! Ні за що!

— Як знаєш! — пролепетала відьма.

— Добре називай "котом". — закричав він. Майя самовпевнено підійшла до дверей, тим самим даючи стіні зникнути.

— Рінель! Ти готова скоро у нас втеча в академію планується?

— Я за тобою і в вогонь і в воду.

— А давай перевіримо місце для балу! — наполягала дівчина.

— І коли ми це зробимо?

— Ну коли на часах буде дванадцять.

— Чому саме тобі?

— Логіка де ? Бо всі спати ляжуть.

Раптом у двері постукали. Рінель швидко зникла , а Ерік заховався під кровать. Майя вагаючись відкрила двері , е був Аріандр.

— Чому прийшов? — запитала дівчина.

— Майя , я хотів ще раз переконатися у тому, що у тебе усе в порядку. Більше ніяких нападів не було? — запитав принц. Дівчині було неприємно на нього дивитися, але вона трималася стримано.

— Ні, а що повинні були?

— Я просто запитав. Ти підеш на вечерю чи наказати принести тобі сюди?

— Ні, я буду тут. Дякую. А тепер бувай.

— Що ти таке ховаєш там? — запитав хлопець. Арі намагався заглянути за спину відьми.

— Нічого. — відповіла вона. — Я просто вирішила прибратися.

— Для цього є покоївка. — спокійно відповів Арі.

— У моєму світі усе не так.

— Звикай до цього! — сказав він. — Шляху назад нема.

" Ага, я тобі віру. Точно так само як тоді, коли ти сказав що відьм уже не повернути." Майї стало цікаво що у нього в голові вона повільно зробила жест і почала читати його думки.

" Ні, ну вона звісно ж красуня. Як би вона не була мені потрібною для цього ритуалу, я б її коханкою зробив."

" Зараза!" — подумала вона.

— Арі, а чому у принців немає дружин?

— Тому що, у них є фаворитки, коханки і так далі.

" Тому що тоді кінчиться їх розгульне життя" — подумав він.

" Ти мені брешеш" — подумки відповіла дівчина.

— Ну все я пішов... — перервав її думки Арі.

* * *

Кіт та відьма на ціпочка пройшли до бальної зали. За ними десь у повітрі летіла книга. Але Рінель сильно маскувалася, не даючи ні оку людини, ні оку мага побачити її. Підійшовши до місця призначення Майя тихо оголосила свій план. Вона врахувала усе і місце де вона танцюватиме і місце за столом. Відьма рахувала кожну годину і враховувала усе. Вона думала що буде як її побачать на темному мареві ночі. Чи потрібно було ї й тікати у такий святковий день? Дівчина могла зробити е будь-коли. Вона декілька раз дивилася на бар'єр. Він відкриється після завтра і ніхто не помітить тієї секунди як його перетне відьма на мітлі з чорним котом. Дівчина також врахувала що буде якщо хтось з гостей вирішить їй допомогти. Рінель теж була задіяна. Бо поки ніхто до неї не доторкнеться, вона схожа на людину. Дівчина спробувала станцювати в залі танець і навіть не помітила того як за нею спостерігав чоловік у чорному.

— Чим займається панна?

Лише тепер дівчина помітила молодого воїна. Вона зупинилася і повільними кроками відійшла до дверей.

— Це ви Астаро? — запитала вона.

— Так, я. Чому пані не спить і чому біля неї лірохвіст?

— Цей? Він мій друг!

— У вас із ним зв'язок? — запитав він.

— Ні, чому ви так вирішили?

Астаро Тед тим часом наблизився до дівчини. Відьма знову відійшла і повільно оглянулася. Зала завжди була з охороною. Чому їх ніде немає. Лише тепер Майя помітила двох зв'язаних людей.

— Ти боїшся мене? Могутня відьмо! Кров у твоїм тілі аж холоне. Ммм...Як я люблю страх в очах жертви.

— Щоб я, остання відьма і повелителька такого клану боялася тебе? — засміялася вона. Відьмі дійсно було важко.

— А так? — прошепотів воїн і миттю опинився у неї за спиною.

Лезвія меча пройшлася по її одягу і дівчина ледь чутно заплакала. Але так гордо наче і сльози були вирізані цим самим мечем з її очей , які дивилися у безодню.

— Іди спати Астаро! — мовила вона і пішла вперед.

— Стій, або я пошматую тебе!

— Дівчина не відреагувала .

Астаро побіг за нею, але мітла яку відьма визвала боляче порахувала його ребра і чоловік упав. Він ледве тримав меча.

— До побачення хоробрий воїне!

Ці слова сказала горда відьма. Та якій судиться боротися не за своє , а за усі життя. Та якій потрібно відновити клан.

Майя гордо ішла уперед. Тепер її бачили усі. І слуги, і воїни, але дівчина лише сміялася їм услід. Анабет, яка зустрілася їй у дорозі лишень встигла відкрити рота, мимо неї пройшла відьма.

" Справжня! " — шепотіли усі.

" Горда! " — линуло навколо.

" Остання! " — комком у горлі ставали слова.

Таку героїчну картину ніщо не могло зіпсувати. Ну хіба що "чорне нещастя". Це був Ерік, він дуже тихо ступав за своєю відьмою. Хоча це виглядало дуже кумедно. Лишень чути було.

" Ого, де узяла такого? " — запитували Майю.

Але дівчина не звертала уваги на тих кого пробудила серед ночі. Вона просто зайшла у кімнату і упала на кровать.

— Добраніч мені! — простогнала вона і заснула.

12 розділ

За день до втечі...

Лишень один день лишився. День втечі відьми наближався. Майя як завжди намагалася усім догодити принцу. Дівчина намагалася зробити усе акуратно , не викликати ніякої підозри. Аріандр тим часом готувався до балу.

Майя вийшла на свіже повітря, вона посміхнулася Еріку і махнула рукою убік. Тим самим дала лірохвосту знати про те що нікого немає. Астаро Тед лежав у лікарні. Схоже дівчина сильно його стукнула. Вона прошепотіла на вітер якісь слова, значення яких знала лише вона сама. У голові відчувся якийсь легкий біль і вона поспішила повернутися.

— Куди ідеш? — сказав хтось за її спиною.

Дівчина обернулася і побачила Мері.

— Мері? — пискнула вона і обняла дівчину. Та хотіла відштовхнути дівчину, але сама обійняла її.

— Ну так це я. — посміхнулася охотниця. — У мене просто ідея з'явилася.

— І яка? Ти хочеш заспиртувати принца? Хоча ні! Дай угадаю...Це маю зробити я?

— Ні, я вирішила що маю тобі допомогти. — заявила вона.

— І як? — запитала дівчина.

— Давай будемо у команді! — зраділа Мері.

— Не розумію.

— Ти і я. Я зміню зовнішність приберу тату і піду з тобою в академію. Стану твоїм охоронцем.

— Справді? Але , є одна умова. — застогнала дівчина.

— І яка?

— У мене в команді уже є декілька людей. І ти маєш з ними подружитися.

— Людей? — Мері підняла одну брову.

— Ні, я не це мала на увазі. Короче, сідай на мітлу . Я відволікатиму сторожу, а ти — полетиш у мою кімнату.

— Але літають лише відьми! — зголосилася охотниця.

— Але ж я можу керувати мітлою за допомогою сили думки.

— Ні, ні, ні! — зголосилася дівчина. — А відволікати ти як будеш?

— Це — секрет. Готова? — Мері махнула у відповідь головою і сіла на мітлу.

Мітла різко рвонула і почала сильно розкачуватися. Охотниця вчепилася у неї руками і пригнула голову. А Майя намагалась думати лише про мітлу. Це було дуже важко, хоча її ніхто не відволікав. Але дівчина нарешті направила енергію у правильно русло. І як завжди по закону підлоти , до неї підійшов Ример.

— Що робиш? — запитав він.

Дівчина здригнулась і втратила управління над мітлою. Краєм ока вона побачила як мітла з Мері починає падати. Та намагалася триматися .

Дівчина зрозуміла що від неї залежить усе. Вона різко обернулась і ударила Римера по голові. Той упав на землю і почав щось шепотіти. Відьма тим часом добила його. Не до смерті звісно, але до втрати пам'яті точно.

Дівчина відновила керування над мітлою і тепер без пригод доставила Мері до вікна кімнати. Дівчина побігла в свою кімнату.

* * *

Мері уже сиділа на кроваті у одягу Майї, але досі виглядала як воїн.

— А чого ти у моєму одягу? — запитала відьма.

— Мій порвався! — заявила дівчина.

— Як? — здивувалась Майя.

— Одна дівчина втратила керування над мітлою і загнала мене у кущі.

— Пробач! — сказала Майя і посміхнулась.

— І де твоя команда?

— Увага! Його величність Кіт! — закричала Майя. З-за її спини виповз Ерік він став посеред кімнати і блаженно м'яукнув.

— Привіт! — помахала Мері і глянула на мене.

— Він говорити вміє! — запевнила її я.

Кіт у відповідь м'яукнув і глянув на мене ангельськими очима.

— Давай зараза, скажи хоч одне слово. — закричала відьма. Мері голосно засміялась і сказала.

— З цим розібралися. — сказла охотниця. — Майя! А звідки ти взяла цього "кота"?

— До вашого відома...— почав Ерік. Мері сильно відкрила рота і здивовано дивилася на нього. — Я лірохвіст і те що я дозволив цій панночці називати мене котом , не стосується усіх. Юна Леді? Ви згідні з цим?

— Так, так пане. — почала Мері. — Пробачте мене.

— О, міс це — лишнє.

— Так, ану перестали. Ніжності у цій кімнаті заборонені.

— Що? — видавив кіт.

— Так, запам'ятали. Ти — кіт. Твоє ім'я Ерік. І ти така зараза , що тебе можна називати як завгодно. А це Мері — мій друг. Вона знає усе про втечу.

— І про наші правила? — запитав кіт

— Які привила? — зацікавлено потягнула охотниця.

— Ну потрібно ловити для мене мишей... — почав він, але відьма його перебила:

— У нас нема правил. Усі підтримуємо один одного.

— І ще хтось є у вашій команді? — запитала Мері.

— Є! Познайомся з своєю давньою подругою.

До них підлетіла чарівна книга. Вона швидко перевернулася на дівчину і оглянула присутніх. Її погляд зупинився на Мері. І здавалося з очей Рінель падали сльози.

— Що ти тут робиш? — закричала ельфійка.

— Рінель, це ж я. — запевнила Мері.

— Знаю що ти. Ти — така жива. Хочеш знову глузувати з мене?

— Дівчата! — почала відьма.

— Майя, тихо. — сказала Рінель. Відьма присіла і почала дивитися на них.

— Рінель, я не глузуватиму з тебе.

— Та невже...

— Прошу пробач мене. — по її очах скотилася одинока сльоза.

— Мері, я давно тебе пробачила.

— Рінель , я знаю тобі була потрібна моя підтримка. Я винна у цьому усьому. Мені нема пробачення. Але скоро Майя оживить тебе.

— Напевно. Шкода що я не можу тебе обняти.

Майї це набридло і вона піднялася .

— Тепер ми одна команда. — сказала вона.

— Да, одна. — потягнув кіт.

Дівчина погладила кота і різко вскрикнула:

— А як назвемо команду?

— Охотники! — закричала Мері.

— Інтелігентні створіння. — почав кіт.

— Любителі жити. — завірила Рінель.

— Нє, це не те. Потрібно щось цікаве , до прикладу "Останні бійці".

— Нехай буде. — підтримали її.

— А може наклейки якісь собі зробимо?

— Ні!

— А уніформа?

— Ні!

— А таємний клуб?

— Майя, перестань. Уже обід, а ти ще не їла. І Мері потрібно змінити. — сказала Рінель і перетворилась у книгу.

— А чо ти не Рінель?

— Дурнувате питання. — відповіла книга.

— Точно! — підмітила відьма. — Ти як завжди права!

Раптом книга засяяла і відкрилася. Майя заворожено спостерігала за нею. Це була нова сторінка!

— Майя, схоже Фобія дозволила відкрити нову сторінку.

— Що за " Фобія "? — запитала дівчина у книги.

— Це головна у нас. У духів. Читай скоріш!

" Відьма може міняти імідж. Тобто, ми вивчимо заклинання для зміни одягу. А ще воно допоможе міняти колір волосся. Але не собі. Ти — відьма. У тебе завжди буде риже волосся. Ти маєш підійти до дівчини або хлопця і провести навколо нього рукою . Потім загадай те, яким ви хочете бачити цю людину і направте енергію їй у серце. Обдумайте усе. Запитайте дозволу жертви. І лише тоді починайте роботу."

Нище було вказано заклинання та ще декілька правил. Усе зводилося до того що, " Не виконай дію сю, супроти волі друга твого".

— Що? — завопила відьма. — Хто це писав? Що за діалект?

— Майя... — почала Мері. — Цій книзі 1000 років.

— І Рінель теж? — запитала відьма.

— Ні, духи по черзі оселяють її. Але останні роки це дійсно була Рінель.

— А ось це речення ти вважаєш нормальним? " І не використай сили забагато, бо зло буде тобі та чакрі твоїй." Чого початок нормальний , а правила ні?

— Тому що! — сказала книга. — Мене, тобто "носій моєї душі" декілька раз переписували. А ось правила зберегли.

— Слухай, а ось якою мовою тут говорять. Невже англійською?

— Ні, у нас тут бар'єр. У кожної раси своя мова. І тому зробили так, щоб ми один одного зрозуміли.

— А що буде , як що цього бар'єру не буде?

— Він завжди буде!

Майя закінчила розмову з сестрою і підійшла до Мері.

— Ти готова?

— Так.

Майя почала крутити рукою навколо неї. Нарешті зробила повний оберт. Вона почала читати заклинання. Слова падали з її уст і летіли уперед Дівчина тихо засміялась і почала думати. Тепер її уява малювала таку теплу дівчину. Темні пасма волосся змінилися на ніжні світлі. Майя навіть одяг для Мері змінила. Тепер вона нагадувала принцесу. І зовсім не схожа була на охотницю. Дівчина і не знала про те , якою її зробила відьма. Але вона була готова на усе. Мері хотіла помститися принцу за цей небажаний дар і за перетворення Рінель на блукаючу душу. Мері теж була дочкою відьми. І її матір було убито у неї на очах.

Майя закінчила перетворення. Тепер на неї дивилася красуня. Її рожеві губи налякано дрижали, а голубі очі шукали дзеркало. Дівчина підняла низ плаття з землі і попрямувала до дамської кімнати.

— Майя! — закричала вона. — Що ти натворила?

— Я зробила тебе іншою.

— А де мої татуювання?

— Ти панна. Навіщо тобі татуювання?

— А моє прекрасне чорне волосся. Тепер воно світле.

— Старалась. — відповіла відьма.

— А мої червоні очі? Чому вони зараз голубі?

— Тобі пасує. Ти помітила, я лишила лице цілим. Тільки шрам прибрала і очі поміняла. А так усе при тобі. Хіба не красуня?

— Може й красуня. Але...

— Але, що? — вперлася відьма.

Мері уважно розглянула себе ще раз.

— Нічого! Дякую за зіпсований імідж охотниці.

— Завжди будь-ласка. А я ж не представила тебе Арі!

— Тому негіднику?

— Так, йому. До речі, а хто ти?

— Я? Я — Мері. Ти що пам'ять втратила?

— Ні, як тебе представити принцу?

— Я буду Мері Вознесінська.

— Це хто?

— Це — принцеса. Дочка королеви орків. Вони прийдуть без неї. Т ому я зіграю її роль. А тепер перенеси мене до воріт.

* * *

Майя сиділа у кімнаті. Годину назад її покинула Мері.

— Ерік! — крикнула вона. Кіт прокинувся і порухав вухами. — Де Мері?

— У принца. Він має виділити їй кімнату.

— Я боюсь...

— А раптом вона не стримається? І уб'є принца?

— Тоді ти втечеш ще швидше...

— Ерік, сидів би тихо.

— Боюся, боюся..

— Я попереджаю тебе.

Майя різко зірвалась і почала махати рукам навколо кота. Той стримано сміявся з неї. Це довело дівчину до ярості і вона почала читати заклинання. Лише тепер Ерк зрозумів у якій він небезпеці. І поспішив тікати, але звилі які його охопили не дозволили цього зробити.

Лірохвіст з повними очима сліз намагався роздивитися себе у дзеркалі.

— Майя. Я тебе ненавиджу!

— Так, так...

Голубий кіт. В прямому сенсі був яскраво розмальований і на голові красувався рожевий бантик. Припустимо бантик він зняв, але його шерсть.

— Відьма-недоучка! — кричав кіт.

— А мені красиво! — протягнула Майя.

— Перефарбуй! Негайно!

— Ні!

— Будь-ласка!

— НІ! Давай так, тиждень побудеш таким і я перефарбую.

— Але мене засміють! Я — голуба нечисть. Мені так соромно буде. Майя прошу будь людиною.

— Не будеш себе красиво вести, місяць будеш голубим. Ну я про колір.

— Я зрозумів.

— То що ?

— Добре, я побуду тиждень таким.

— Яка ти няшка!

— Перестань вживати слова із свого світу. — кричав кіт. Його дійсно дратували ці крилаті вирази. "Чувак", "няшка", "лох". Усі ці слова не були привичними ні для кого. Навіть принца це дратувало. А відьма наче і не помічала цього. Багато слів бар'єр міг і не передати. І тому не усі моли зрозуміти відьму.

— Чому? — зацікавлено запитала Майя. Їй було важко відмовитися від цих слів .Вони раніше були дуже значною частиною її лексіону.

— Не усі їх розуміють! — пояснив Ерік.

— Але ... Я відьма і мені все можна! — заперечила дівчина. Кіт узявся за голову і глянув на "відьму якій усе можна"

— З чого ти це взяла?

— Я — остання. — засміялась Майя.

— Це не дає тобі право розфарбовувати нечисть.

— А от і дає. — почала суперечку відьма.

— Не дає! Я тут довше ніж ти.

— Подумаєш. А я вище.

— А це тут до чого?

— Ні до чого! Просто сказала!

— Все з тобов ясно.

— Я пішла до Арі. — сказала дівчина. — Тільки що мені одягти?

— У тебе є магія. Скажи заклинання і весь одяг світ — твій.

— Що б я без тебе робила?

— Поспішу мріяти про ті часи. — сказав він і заснув.

Дівчина вирішила що вона має виглядати красиво. Тому спершу вона вибрала сукню. Яскраво рожеву та довгу. Вона розвівалася навіть легенького коливання вітру. Це був її стиль. Хоча вона і любила джинси та кросівки, але коли слід одягти сукню... Вона мала бути довгою та повітряною. Потім вона прибрала своє неслухняне волосся у чепчик і доповнила образ кольєм. По середині якого красувався маленький рубін. Хоча вона не стрималась і одягала балетки. Каблуки вона одягне завтра.

* * *

У гостинній сиділа Мері. Вона з великим трудом грала принцесу. Побачивши відьму трішки ожила.

— А ось і Майя. — почав принц. — Познайомся, це — Мері Вознесінська.

— Дуже приємно. Я — Майя. У вас красиве плаття. — підкреслила вона.

— Завжди дивувався красі орків. Вони одночасно такі воїни і такі прекрасні створіння. — підтримав розмову принц.

— Дуже дякую вам.

— Мері, розкажіть про ваші землі.

Майя глянула на охотницю, певно вона не була готова до цього. Та почала відкривати рот. Але відьма врятувала її. Вона вклала свою лепту:

— Мері, а ти уже вибрала сукню на бал?

Принц роздратовано глянув на відьму і прикрив очі.

— Ні, а ти? — запитала дівчина і глянула на принца. На секунду їх очі зіткнулись. Дівчина відвела погляд.

— Я уже вибрала. Вона буде красива та довга. Хочу щоб усі побачили те, що я остання відьма.

— А що ти мені порадиш?

— Думаю тобі підійдуть голубі відтінки.

— Чому саме цей колір?

— У тебе чудові очі.

— Дівчата.. — почав Арі. — Я вам не заважаю?

— Він ше тут! — заявила Мері. — Арі, як т вважаєш, що потрібно робити з-першу зачіску чи манікюр?

— Що? — пискнув принц. — Я напевно піду. Мері твої покої на верху. Ті тебе проведе.

Слуга появилася прямо біля дверей і глянула на Мері. Дівчата довго дивились один на одного. А потім Ті виступила уперед:

— Ви зараз підете чи пізніше?

— Тез, не притворяйся! — заявила Мері.

— Пробачте, але я Ті.

— Добре тест пройшла, але це я — Мері.

— Я знаю ви Мері Вознесінська.

— Хто це? — шепотом запитала відьма.

— Мій шпигун. Тез де Лі.

— Вона японка?

— Що? — запитала вона. — Звісно ж ні. Вона дріада. Ця дівчина втратила своє дерево. Але я врятувала її від смерті. І вона ж не може сказати іншому що вона — шпигун. Ми навіть пароль придумали. Точно пароль.

— Яблуня цвіте яскраво. Мері б'ється з ворогами.

— Супер пароль.. — прошепотіла Майя.

— Мері , це ти? — зраділа Тез.

— Так, я.

— А чому такий вигляд? Колір волосся?

— Змінила, для важливої місії. Продовжуй нести пост. Я сама знайду кімнату.

— Добре.

— До речі, що нового?

— Нічого такого немає. Принц досі думає що він бог.

— До цього ми звикли... — посміхнулась Мері.

Ми дійшли до її кімнати. Відьма допомогла Мері з сунею . Вони ще трішки поговорили і попрощалися.

— Стій! — сказала Мері.

— Що ще?

— Де твій...ммм...кіт?

— А він у моїй мантії!

— А чому ти його ховаєш? Принц знає про нього...

— Він сам так вирішив. Як би не було зв'язка він би узагалі під кроваттю сидів.

— Або на ліжку. — сказала Мері.

— На ліжку точно ні. Ну точніше , цей тиждень ні.

— Чому?

— Ерік, зніми мантію! — дала наказ Майя.

— Ні! — закричало десь біля Мері. Охотниця навіть злякалась.

— Але ж Мері — член команди.

— І що з того?

— Прошу...

— Ти просиш? Невже вітер спинився?

— Покажись.

Ерік скинув білу мантію. Тепер вона не була схожа на невидимку. Перед ним був плащ. Голубий кіт посміхнувся до здивованої дівчини.

— А ось і я!

— Майя що ти з ним зробила?

— Він сам попросив... — почала дівчина.

— Брехня! — закричав кіт.

— Нам уже час! — засміялась відьма і зайшла у свою кімнату.

— Ерік! Покликати Анабет?

— Навіщо?

— Вона принесе тобі їжу.

— Усе що завгодно?

— Так!

— Тоді я хочу мишей або рибу.

Дівчина натиснула на кнопку і сіла на ліжко. Скоро у двері постукали і зайшла Аня.

— Міс...тобто Майя. Ти чогось хотіла?

— Та ні! Перевіряю як кнопка працює.

— А тоді я піду.

— Ні, стій це жарт. Я їсти хочу.

— І чого ви хочете?

— Ви? — відьма підняла одну брову.

— Тобто, чого ти хочеш?

— Які у вас є делікатеси? І чи їсте ви мишей?

— Мишей? Звісно є такий делікатес, але уже три роки його ніхто не замовляв.

— Принеси мені!

— Добре, ще щось. І хочу риби!

— Якої саме?

— Хочу жителя океану.

— Бачу у тебе нині гарний настрій. Радієте завтрашньому балу?

— Так. І ще один чай.

— Добре, зараз принесу.

Дівчина зникла за дверима і з'явилася через п'ять хвилин.

— Як ти так швидко? — здивовано запитала Майя.

— Наші повари — маги.

— А тоді зрозуміло.

— Я піду. — сказала дівчина.

— Ага, іди. І скажи що я виписала тобі премію.

— Яку?

— Ну нагороду!

— А дякую вам.

Дівчина пішла. Голубий кіт виліз з-під ліжка. Він прийнявся за делікатес.

— Як ти можеш це їсти? — скривилась дівчина.

— А ти як можеш це пити?

— Ах ти ж...

Вони повечеряли і нарешті настав час лягати. Дівчина розстелила ліжко. Від слуг, які цим займаються вона відмовилася. Майя лягла спати. Завтра мав бути важкий день.

Дівчині снився дуже цікавий сон.

" Майя гуляла коридорами школи. Вона була дома. Дівчина наче летіла. Вона забігла у свій клас. Усі чекали на неї. Емілі обняла дівчину і нагадала їй про ті часи... Майя відчула як хтось дихає їй у спину. Це була Мері. Вона теж обняла її і присіла. Дівчина побачила у класі два вільних місця біля Емілі та біля Мері. Кожна кликала до себе. Дівчина ще раз оглянула клас і помітила голубого кота на вікні. Усе було наче вибір. У двері постукали. Це був директор. Він привітався і познайомив з новими учителями. Він запитав:

— Майя чому ти не сядеш?

— Зараз пане! — відповіла дівчина.

— Я хотів вас запитати, ви відпускаєте учителів і приймаєте нових?

Новий вчитель мав зовнішність Дарта та Арі .

— Відпускаємо! — закричав клас. Лишень Майя мовчала.

— А ти Майя, відпускаєш їх?

Дівчина глянула прямо на Емілі.

— Пробач... у мене новий світ. Я не можу його кинути. Людей тут убивають. Принц збирає колекцію. Я не можу жити знаючи про те, що десь твориться насилля , а запобігти йому можу лише я.

— Я розумію... — сказала Емілі.

Дівчина обернулась до директора.

— Так, я приймаю нових учителів.

Дівчина обійшла весь клас. Вона сумно глянула на вільне місце біля Емілі. Вона подивилась на ту свободу і на той спокій. Усі поглянули на неї. Майя присіла на своє нове місце. Мері тепло поглянула на неї.

— Тепер ти сидітимеш тут?

— Так!

— Довго? — протягнула вона.

— Не знаю...як життя покаже."

Розділ 13

Бал

Той день до якого Майя готувалася настав. Вона навіть думати не могла про те, що найде друзів. Голубий кіт точно не входив у її плани. Може чорний, але він сам винен. І через тиждень він знову змінить колір. Мері декілька раз хотіла її вбити, але лише тому що хотіла отримати її силу. А навіщо їй сила відьми? Щоб помститися Аріандру за подругу, за матір та за небажані сили. Майя сильно змінила дівчину і тепер вони були команда. Рінель, Ерік, Мері та Майя — "Останні герої".

Майя нарешті прокинулася, хоча зробила це не сама . У коридорі було чути безлічі стуків. Дівчина виглянула халат і вийшла. Коли вона ступила за поріг кімнати, вона мало не упала. Її збив молодий хлопець. Він дуже спішив і не помітив дівчину. Вона глянула на хлопця в очікуванні вибачень. Але той лише пожав плечима. Він і не знав що перед ним відьма. Хоча в такому одязі її ніхто би не впізнав. Вона показала йому у спину один некрасивий знак. Двері Мері були ще закриті. Тому вона підійшла до дверей охотниці. Постукавши вона нічого не почула. Майя вирішила по-хамськи вдертися до неї у двері.

— Ах, ти ж... — закричала відьма. — Ні, Мері це уже — перебор. Вставай бистро.

— Майя? — сонно промичала охотниця. — Якого чорта? Чого ти мене будеш?

— П-с скоро бал.

— Круто. А тепер я лягаю спати.

— Ні, ні. Ми маєм готуватись.

— Навіщо?

— Ти ж принцеса! — завірила її відьма.

— Ні, я не принцеса.

— Ти сама учора так сказала принцу.

— Точно...— простогнала дівчина і піднялась.

— Блін, я створила тебе такою ідеальною.

— Чого?

— У тебе не плутається волосся...

— Теж мені проблема. — дівчина піднялась і достала зі шкафа гребінець, вона закрила одне око.-Майя!Лови!

— Це не допоможе. — сказала дівчина. Вона не зловила гребінець і той ударив її по голові. — Легше. — Дівчина узяла гребінець. — Дякую, але я його зламаю.

— Це чарівний гребінець.

— Справді?

— Так!

— Гребінець — гребінець. А виконай моє бажання.

— Ні, не так. Він допомагає розчісувати волосся.

— Ааа..

Майя повільно провела гребінцем по рижому волоссю. Чарівні пальчики гребінця перебирати кожну волосинку. Наче надаючи їй барвів вони пройшлися по волоссю. Майя тихо видихнула ы протягнула гребінець подрузі.

— Дякую. До речі чудовий гребінець. Де ти такий узяла?

— Трофей.

— Що таке трофей? — зацікавилася дівчина.

— Річ на пам'ять!

— І про що нагадує тобі цей гребінець.

— Про Ліну.

— Розкажи!

— Але ж ми спізнюємося.

— Бал лише увечері.

— А чому ти мене заставила прокинутися зранку?

— Ну там план продумати.

— Тоді слухай. Ліна — драконниця. Вона не мала ніяких почестей. Ні магічних сил. Лише одного монстра усередині. Вона була дуже красивою. Я познайомилася з нею у той день коли полювала на тінь. Це, такий вид нечисті. Він висмоктує у людини енергію, тоді коли стає її тінню. Ліна дала мені можливість ночувати у неї. Ми стали чудовими подругами. Але пізніше... Тінь почала скоювати напади на людей. І я відправилась на охоту. Але поки мене не було, тінь потрапила до будинку Ліни.

Коли я повернулась переді мною стояла налякана дівчина. На запитання вона не могла відповісти. Лише марила про те, що тінь напала на неї. Ліна розповіла про те, що могла робити знаки. Але які, сама вона не знала.

Я навідала Ліну через сім місяців. Дівчина стала дуже відомою. Ліна могла надавати сили речам. Вона не була магом. Драконниця не відповідала мені. Я часто питала про дар.

Але одного разу я подорожувала столицею. Знову побачивши Ліну я помахала їй рукою. Дівчина підбігла і обняла мене. Але коли я запитала чому вона так радіє, вона відповіла що ми не бачилися сім місяців. Усе було настільки дивно. Я розповіла їй про те, що ми бачились сьогодні в її домі. Але за її словами у тому домі вона уже не живе. Це була Угу. Вона приймає зовнішність інших людей.

Ми з Ліною завалилися до будинку нечисті. Та ніжним голосом почала нам розказувати про себе, але ми з Ліною знали правду. Я потягнула Угу за волосся , а Ліна запалила у печі. Ми разом сказали слова заклинання. Це не звичайне заклинання, не таке як у магів, відьма та інших. Ними можуть користуватися усі. Навіть ти. У кінці ми спалили її. І лишилися ночувати у тому дому. На вулиці було дуже темно. Але у ночі ми чули звуки. Вони доходили до нас із печі.

Нам здавалося що ми, знищили усе про Угу. Але коли на другий день ми прибирали там, я побачила гребінець. На ньому були яскраві та красиві квіти, а на кінчику маленький алмазик. Знову почалися крики. У алмазі ми побачили лице нечисті. Я кинула його до низу і різко розім'яла ногою. Гул зникнув. Ліна сказала що гребінець чарівний. Тому що, вона робила такі речі.

Я забрала його собі, і недавно дізналась про його чарівні можливості.

— Ого! — зраділа Майя. — Ти стільки усього пережила. Мені би хоч шматочок тих пригод.

— Так, вони дуже небезпечні. — заперечила їй Мері.

— Усе одно хочу. Може по дорозі до академії, ми зможемо хоч когось перемогти.

— Ти ж ні одного заклинання ще не знаєш. А уже рвешся у бій. Ти подруго у мене бойова.

Вони засміялися. Дівчата й не помітили як підійшли Ті і Анабет.

— Панни, доброго ранку.

— І вам теж! Чого хотіли? — капризно поцікавилася відьма. Майя лежала на ліжку і дивилась кудись у верх.

— Ми маємо допомогти вам з підготовкою до балу.

— О, ви вільні! Ми й самі можемо.

— Ви дійсно цього хочете?

— Так, ідіть.

Коли усі вийшли Майя підбігла до шафи і почала кидати на ліжко сукні.

— Ти впевнена у тому що у нас усе вийде? — запитала Мері.

— Так!

— Але...не можна бути такою самовпевненою.!

— Мері! Давай виберем тобі сукню. Усі її побачать та упадуть. Ммм...

— Ну і ...

— Голуба сукня, сині туфлі та прекрасна зачіска.

— Не забудь про те, що я маю у цій сукні тікати і летіти на мітлі!

— До речі, вона витримає нас обох? Мені страшно...

— Я не знаю. А давай перевіримо!

— Як?

Майя витягнула руку і сказала заклинання виклику. Мітла прилетіла до неї.

Дівчина посміхнулась і поманила "принцесу орків" до себе.

— Давай!

— Майя, там багато людей! Я не можу так...

— Ніхто на тебе і не гляне.

— Чого це?

— Увага усіх буде прикута до геніальної та красивою людини.

— Я про це й говорю. — крикнула Мері. — Усі дивитимуться на мене.

— Що? — відкрила рот Майя. — Я про себе говорила. Добре! Забудемо!

— Угу...

— Ну сідай. А якщо не сядеш, на тебе чекає доля Еріка.

— Ти будеш принижувати мене?

— Так!

— Це не так уже й страшно.

— А для Еріка голубий колір — погано.

— Не смій мене лякати! Добре! Я готова на цей експеримент. Тільки дай но передсмертну записку напишу.

— Вона тобі не потрібна! — почала відьма.

— Дай хоч переодягнусь!

— Все! Потім...

Мері по-мученьськи зітхнула. Відьма знову посміхнулась і присіла на кінчик мітли. З іншої сторони присіла Мері. Майя хитро посміхнулась і підлетіла. Перший політ у двох трішки не вдався. Дівчина мало не упала, але врешті-решт, вони піднялись у повітря. Маневруючи у ньому дівчата долетіли до дерев, які були навколо замку.

— Давай вилетимо за територію! — запропонувала Майя.

— Давай! — зраділа охотниця.

Дівчата розігнались і полетіли уперед. Але, щось не дало їм вилетіти. Їх відштовхнуло, наче резиновий м'ячик. Дівчина знову полетіла уперед і знову невдача. Відьма глянула на Мері. Та розвела руками.

Майя направилась у сторону замку. Вона не розуміла, що відбувалось. Але, це було дуже страшно. Один бар'єр міг зіпсувати усе те, до чого вона готувалась багато днів. Дівчина вирішила летіти до вікна своєї кімнати, а не Мері. Дівчина залетіла і різко стрибнула на кровать.

— Це кінець... — тихо прошепотіла вона.

— Ні, це не кінець. Це амулетний бар'єр.

— Поясни!

— Амулетний бар'єр, створюється амулетом. Давай я розповім тобі одну історію. Теж мою. Можливо ти чула, а можливо і ні, але існує така раса, як вампіри. Їх хотіли перечислити до нечисті. Занадто багато лиха вони натворили. Але вони ж і мали людиноподібну форму... Але один вампір — Лютик дійсно багато натворив. Цей вампір убивав ельфів і багато хто його ненавидів. І мені заплатили за те, що я його уб'ю. Звісно ж, я спочатку відправилась у замок. І представилась звичайною аристократкою, яка хоча побачити володаря. Спочатку мені відмовили, але я приходила на наступні дні. І врешті-решт володар сам навідав мене.

Коли він прийшов, мені чесно стало жалко його. Хоча я була така бойова, непорушна і так далі. Але договір є договір... Його смерть була найдовшою. Я запросила його пройтися. Ми весело поговорили, але на другий день його фаворитка Надіне почала знущатися із мене. Вона почала із слухів. Скажу так, мене почали ненавидіти. Володар знову прийшов до мене. І тепер , він запросив мене у замок. Я відправилась із ним. Лютик — був добрим до мене.

Одного вечора я вирішила пройтись і помітила вампіра. Той ішов у сторону підвалу. Я пішла за ним. Краще б не ішла. По усьому підвалу були розкидані тіла жінок. А посередині лежала ритуальна чаша. Лютик наповнив її кровю і почав пити. Я помітила його білосніжні зуби. Раптом він обернувся. Моє серце у той момент сильно застукало. Я побігла у замок, але на порозі до кімнати його холодна рука лягла на моє плече. Він обернув мене до себе і зашипів. Потім він покликав мене до себе у кімнату. Звісно, я знала чого він хотів. Я відмовилась. Хлопець почав лаятись, він стогнав про те, що усі хочуть бути на моєму місці. Я відповіла йому: " Я — не усі". Він прошепотів мені на вухо те, що бачив мене. Потім розвернувся і пішов.

На другий день хлопець запропонував мені піти з ним на бал. Але я відмовилась. Вечором я пішла на річку і побачила там, Лютика. Він не помітив мене. Я узяла в руку голубий кинджал. Лише таким можна було убити вампіра.

" Невже, я такий поганий?" — запитав він мене. Я тоді дійсно злякалась і утекла. Я швидко побігла до своєї кімнати. Зібравши речі я вийшла. Але довше ніж на два метри я не відійшла. Лютик глянув на мене і облизав губу. Він крутив у руках рожевий камінчик. Я не могла вийти. Тоді вампір підійшов до мене і глянув у мої очі. Я хитро посміхнулась і поцілувала його. Той відволікся і на секунду забув про амулет, я вихватила його. Той здивувався і глянув на мене.

" З нас би вийшла чудова пара! " — прошепотів він.

" У другому житті! " — відповіла я.

Швидко вихвативши кинджал я ударила ним у живіт вампіру. Кров хлинула із нього. А мої очі ше більше налились краскою. Я посміхнулась і розбила амулет. Бар'єр спав...

— Ого! Ну ти даєш! А все-таки той вампір був красивий?

— Майя! Про що ти думаєш?

— Про Лютика! — хитро посміхнулася Майя. — Мері, а тобі хтось подобається зараз?

— Ми про амулет маємо думати!

— А якби я оживила для тебе Лютика!

— Майя перестань! Бо більше нічого не розповім!

— А якщо перестану, розкажеш вечерком історію?

— Якщо ми утечемо, розкажу.

Дівчата побігли одягатись. Мері змінила свій стиль, вона одягла синю сукню та заплела довгу косу. А Майя, як завжди одягла джинси та футболку. Відьмі було усе одно на думку інших. Вона вирішила піти до Аріандра. Хлопець був на вулиці.

— Привіт Арі! — закричала вона.

— Які люди! — відповів він. — Що це за інцидент із Римером?

— Розумієш, так вийшло!

— Майя, розкажи правду.

— Дратує він мене. Ось і правда. Він заважає мені...

— А ось що! Добре ти його пригріла.

— Вчись! — заявила дівчина. Майя уважно оглядала принца. Той помітив її при стальний погляд посміхнувся.

— Чого така увага до моєї персони?

— Що? Це не увага! Костюм красивий!

-А ну продовжуй дивитись. — відповів принц, але відьма відвела погляд. Ні однієї нової прикраси!

— Арі, а принци носять прикраси? — вирвалось у неї.

— Так, а що?

— Ні-ні, нічого! Просто цікаво. А чому ти не носиш?

— Я ношу! — він показав руку на якій було безліч обручок. Рожевий камінець був лише на трьох. Дівчина з захопленням глянула на них.

— Подобаються?

— Звісно! Хочеш подарую одну на пам'ять?

— Давай!

— Обирай! — сказав він. Дівчина взяла одну з рожевих і подякувала. Після того вона побігла до Мері.

Дівчата розбили камінець. Майя вирішила перевірити, чи зник бар'єр. Але він залишився.

— Як можна було обрати не ту обручку? Їх було лише три!

— Можна подумати, ти — обрала би ту.

— Я б обрала!

— Давай, іди проси у принца обручку.

Мері посміхнулась і пішла до Арі. На це раз він був у бальній кімнаті. Той контролював підготовку. "Принцеса" зробила реверанс і звернулась до принца:

— Бачу ви відьму подарунками закидаєте, а мені навіть персня не подаруєте.

— Пробачте, я вас образив...

— Нічого!

— Зараз же, мої слуги приготують для вас самий ідеальний подарунок!

— Я не хочу від ваших слуг, а хочу від вас. Подаріть мені один із ваших прекрасних перснів!

— Звісно, вони не підійдуть вам. Але як пам'ять...

— Буду вдячна.

Дівчина вибрала собі перстень. Вона забігла до кімнати Майї та рідсно розбила перстень.

Через годину...

— Ну, ти і майстер вибору! — кричала Майя.

— Давай не сваритись.

— Що ж поробиш, потрібно дістати той останній перстень...

— Майя, глянь на годинник! Уже дванадцята дня. А ми ще не обрали сукні!

— Як ми могли про них забути?

— Давай ти займешся ними!

— Дозволь запитати! Чим займатимешся ти?

— Я? Я ще не виспалась.

Мері стрибнула на ліжко і засопіла.

— Ти не можеш так швидко заснути! — заявила Майя, але Мері не відповіла. — Не можеш!

— Можу!

— Ти не спиш! Ти говориш!

— Тобі показалось...

— Добре! Я займусь сукнями.

Майя дійсно почала обирати сукні. Собі зручну червону. Сукня була

короткою, але вишуканою. Корсет сильно не стягував живіт, а на спині красувався великий виріз у вигляді метелика. Дівчина продумала кожну деталь сукні. Вона навіть вибрала взуття. Легкі червоні балетки. Усе було таке червоне, таке вогняне. Навіть волосся, воно неслухняно спадало. Майя думала про те, куди його подіти і вирішила що, розпустити його та зачепити позаду — найкращий вибір.

Але будь-який вогонь має заспокоїти вода. І ця вода є! Сукня Мері буде голубою. Відтінки будуть переливатись. А низ сукні буде розвіватися. Сукня буде і не довгою і не короткою. Зате, вона вільно зможе пересуватися та бігати. Відьма вирішила, що взуття охотниці теж має бути зручним. Тому сині балетки дійсно підійдуть їй. Поки Мері спала відьма у голові прокручувала зачіски і вирішила що, розпущене волосся — найкраще. Два образи були підібрані!

...Мері прокинулась і застала відьму на стелі. В прямому сенсі! Дівчина схоже вирішила політати і задрімала. І як її збудиш? Охотниця закинула одну подушку у відьму, та пролетіла не зачепивши Майю. Інша упала на Мері. Але врешті-решт дівчина потрапила у носа відьмі. Майя різко відкрила очі. Нарешті зрозумівши де вона, дівчина спустилась на землю.

— Я не спала! Я всього-лиш задрімала. — заявила відьма.

— А нічого з того що бал скоро почнеться?

— А скільки часу залишилось?

— Лиш година!

— Що? — закричала Майя. — А скільки зараз?

— П'ята! — спокійно сказала Мері. Майя збагнула те, що вони дійсно можуть спізнитись. Вона прокрутила у голові думки і швидко почала бігати по кімнаті.

— Лови сукню! — закричала вона. — І ще, у нас велика проблема! Єдиний день коли сторожа не буде дивитьсь у небо, а скупчиться на балу. Єдиний шанс утекти. Єдина можливість мати на цю втечу цілу ніч. І ми проґавимо її. Ми не зняли бар'єр. Хоча...а чому він поклав його?

Мері слухала відьму і повільно одягала сукню. Тепла тканина лягла на її бліде тіло і окинула охотницю. Мері розправила усе і почала взувати сині туфлі. Нарешті вона привела себе в порядок і підійшла до дзеркала. Вона як завжди була неперевершена. Майя тим часом теж одягалась. Вона натягла на себе сукню.

— Чому така коротка?

— Так красиво! А що?

— У нас не прийнято таке носити!

— Це у вас не прийнято, а я — відьма. Має ж бути у мене власна мода.

— Ти права, але...

— Ну ось розібрались!

Майя покрутилась біля дзеркала і одягла на шию кулон. Мері посміхнулась їй і знову глянула на годинник. Не встигла вона зойкнути як тут до них постукали.

— Хто там? — насмілилась вона.

— Це я! — пролунало з-за дверей.

— Хто "я"? — запитала Майя.

Але відповіді не було, двері відкрились. Це був Арі. Принц був одягнений у красивий червоний костюм, а на голові у нього була мініатюрна корона. На руках красувались ті самі обручки. Одна з них виділялась, лише на ній був яскравий, рожевий камінь. Саме він мав відкрити їм шлях.

— Ну що ж, бачу ви готові! — сказав він, а потім обернувся до Мері. — Принцесо! Сьогодні ви просто прекрасні. Ця сукня ідеально підходить до ваших голубих очей. А ваше волосся воно ідеально укладене.

— Дякую! — засміялась Мері. — Мені приємна ваша увага! Але без Майя , я ніхто. Саме вона допомогла мені із сукнею та волоссям. До речі її образ теж прекрасний!

— Справді? Майя, ти — молодець, я приємно здивований. Ну що? Пішли?

Принц галантно підійшов до принцеси та узяв її за руку. Потім він глянув на відьму і вказав їй на двері.

— Майя, ти готова?

— Звісно, але хто буде супроводжувати мене? Ваша увага ж зайнята, цією прекрасною дамою.

— Я покличу Римера або Астаро! Вони допоможуть тобі. — пихато відповів принц. Майя образливо глянула йому услід . Дівчина присіла на ліжко і зронила сльозу. Але подумати їй не дали, в кімнату галантно влетів придворний маг, мантія якого накрила дівчину.

— Ну ось, я примчав до вас!

— До тебе!

— Що?

— Ми на ти! — нагадала дівчина.

Ример засміявся і подав дівчині руку. Вона подала йому свою і вони вийшли.

" Ну, ні одного комплімента! " — подумала дівчина. " А тій Мері — усе. І очі прекрасні, і сукня підходить, а нічого з того що я їй допомогла? Та про що вони думають?"

Дівчина схрестила два пальця і залізла у думки до Римера. Той нічого не помітив і дав дівчині читати його.

" Що за день? Принц весь наляканий! А ще й цей бал! Та ще й доводити маю те, що це відьма. Ну чого вона така? Навіть слова не промовить. Вся така красива, горда. Куди ж мені до неї."

— Ример. — почала відьма. — Як у тебе справи?

— Та усе добре!

— Слухай, сьогодні зранку я робила зарядку і вирішила політати. Я сіла на мітлу і почала кружляти. Потім я захотіла більшого, а саме облетіти замок. І знаєш що? Я не можу вилетіти за його територію!

— Це не я! Принц боїться того, що вас можуть викрасти. Тому він вирішив що, вам не потрібно покидати замок і поклав цей бар'єр. Без образ. Сьогодні охорона теж в гостях, а тому захист нульовий. Завтра ми його заберемо.

— А добре... — промичала дівчина. — Ример нам ще далеко?

— Ні! Ще трішки! Можливо розповісти вам щось? Тобто тобі.

— А якщо мене усе-таки викрадуть! Злодій може зруйнувати бар'єр?

— Ні, не може! Звісно є два способи! Але злодій їх не знатиме.

— Що за способи? — запитала Майя.

— Перший — потрібно розбити амулет. Ну розумієш амулет -...

— Ясно! — перебила його відьма. Звісно ж, вона знала, що робить цей амулет. Навіть історію від Мері чула. — А другий?

— Потрапити амулетом у бар'єр!

— Так важко...Дякую за те, що вас турбує моя безпека.

— Звісно! Ти — остання відьма.

— Може й не остання... — пробубоніла дівчина собі під носа.

— Що? — перепитав Ример.

— Ні, нічого! Це я до себе.

" Рінель! " — покликала Майя сестру. — " У мене немає багато часу"

" Що? " — пролунав голос ельфійки.

" Придумай спосіб зняти обручку."

Тим часом вони уже дійшли до зали. Ример махнув рукою. Охоронці відкрили двері. Майя з відкритим ротом дивилась на усіх.

— Її величність, остання відьма — Майя. Посланниця з небес! — оголосив хтось позаду.

Люди почали підбігати до дівчини. Кожен хотів запитати щось. Відьма посміхалась та намагалась пройти уперед. Натовп все більшав. Майя вирішила виділитись, вона випрямила руку. Усі з острахом дивились на дівчину. Відьма викликала мітлу і присіла на неї. Вона пронеслась над головами присутніх та приземлилась біля принца.

— Феєрично з'явилась! — посміхнувся принц.

— Дякую! Хоч раз сподобалось!

— Чого ти? Мері скоро поїде! І головною дівчиною в замку знову будеш ти.

— Чудово! А як довго я тут буду?

— А ти уже поспішаєш? Цікаво, куди?

— Ні, я просто хочу побачити світ.

— Майя, світ — жорстокий. Тут ідуть війни, ненависть. Розумієш?

— А я хочу!

— В замку, тобі найкраще. Не забивай собі голову.

— Можна я проведу гру? — запитала Майя.

— Яку? — зацікавився Арі.

— Я не скажу! Дозволь спочатку провести!

У голові відьми зародилась чудова ідея. Вона хотіла виманити прекраси принца.

"Рінель! Ти ж дух? Ти бачиш через предмети?" — запитала відьма.

" Ну бачу!" — простогнала сестра.

" Готуйся"

" Ерік! " — покликала відьма.

" Ну що?" — простогнав кіт.

" Слідкуй за людьми!"

" Добре"

— Це цікаво! — заявила вона принцу.

— Добре! — сказав він. — Увага! Зараз Майя розкаже вам щось.

Дівчина вийшла на середину кімнати і посміхнулась. Вона ще раз подивилась на людей.

— Усім привіт. Як ви знаєте, мене звати Майя. Я дуже довго жила в іншому світі. Там не було магії. Зате були ігри. Багато хто вважав себе магом. Але це були шарлатани! Але у нас було багато схожого. Хоча багато людей в моєму світі страждали. Через що? А через те, що вони не мали грошей! Вони жили важко. І дехто почав хитрувати. Придумали азартні ігри. І з'явились волонтери. Мої любі! А давайте допоможи бідним! Ми зіграєм у гру. Ви даєте ставку, не у грошах, а у коштовностях. Обручки, кольє, браслети...Я ховаю ось цей шарик. — Майя витягнула голубий шарик. — Він буде під стаканом. Ви маєте угадати! Де цей шарик? Як що ви вгадаєте то коштовності залишаться при вас. Якщо ні, ви дасте їх мені. А я завтра переведу їх бідним. Згідні?

— Так! — закричав натовп.

Майя поманила першого бажаючого. Він переміг. Наступний теж. Тоді вона зрозуміла... Вони усі маги. Майя покликала Ті та Анабет. Анабет теж була магом. Не сильним, але могла перевірити де використовують магію, а де ні!

— Я бачу в хитруєте! Давайте через раз. Раз угадаю я, а раз ви! Угадаю віддасте, не угадаю лишаєте.

Гра тривала довго. Майя перемагала, а гравці програвали. Навіть Ример програв. Тоді Майя покликала принца. Той відмовлявся, але врешті-решт пішов. Гра була чесною і у принца була гарна уява. Хоча кіт та Рінель допомагали як могли. Скоро у принца залишилось лише чотири обручки та корона.

— Граєм чесно? — запитала Майя та поклала на стіл п'ять виграних предметів.

— Давай!

Вони продовжили грати, але ніхто не здавався. Усі з захопленням спостерігали. Майя звісно ж вигравала, чому принц дивувався.

Настав час Майї ховати шарик. Вона поклала його і почала швидко крутити. А у принца залишилась лише корона та перстень, саме той. Тепер дівчина не сумнівалась. Принц не знайшов шарик і віддав обручку. Обручку? А корона?

— Граєм далі? — запитав він.

— Ні! — зраділа Майя. — А хоча давай!

— Та все непотрібно! Я тобі і так дам корону поносити! Це ж не оригінал. — хитро посміхнувся він. — Ну що ж, проведемо ритуал доведення і сядемо за стіл. До речі, тримай корону. Тренеруйся носити. — лукаво відповів принц. Після чого він посміхнувся, але його вираз обличчя швидко змінився. Він схвильовано глянув на корону. Але все-таки різко повернув голову і пішов до свого "законного місця".

Майя одягла корону. Звісно, перше відчуття було дивним. Наче це і не корона. Але насправді Майя відчула невеличку владу. Вона порухала нею на голові так, щоб та могла нормально лягти і не заважати дівчині. Корона насправді їй сподобалась. Особливо те, як вона граційно лежала у неї на голові та підходила до рудого кольору її волосся. Майя оглянула і почала очима шукати Мері. Та сиділа за столом і їла курячу спинку. Майя помахала головою і облизнулась.

" Зараза! Я теж хочу " — подумала відьма.

Дівчина присіла за стул і глянула на Римера. Усе було так дивно, хоча тест на стулі це — для не ї новинка. Майя нехотя надулась. Усі навколо почали створювати кола, доти, поки усі не зійшлись. Лишень Мері вважала це простою формальністю, тому охотниця продовжила їсти, не звертаючи уваги на здивовані лиця. Ще б пак, перед нею була справжня відьма, а та просто насолоджувалась смачною їжею. Дівчина ще раз поглянула на мага. Той посміхнувся і зігнувся до неї.

— Це буде не боляче! — прошепотів він їй на вухо і піднявся до усіх.

— Знаєш, ця фраза найбільше дивує та лякає. — встигла вимовити відьма.

— Усе буде добре. — заспокоїв її Ример.

Хлопець провів рукою над відьмою і почав шепотіти якісь слова. Його вуста швидко промовляли заклинання, а відьма дивувалась цьому. Вона помітила скупчення вогню зверху і підняла голову. Над Майєю нависла стіна. А потім різко розсипалась. Загорівся вогонь, але його залила вода, яка з'явилась нізвідки. Вона — розбурхана сстихія лилась водопадом, але нікого не торкалась, даючи насолодитись видовищем. Вода зникла за поворотом.. Земля посипалась із стелі, вона намагаласьь долетіти хоч до одного тут присутнього, але вітер роздував її, доносив до вікна і викидав.. Маленький паросток з'явився перед відьмою, дівчина замилувалась, але чорний ураган його убив і вкінці промінь білого світла прорвався уперед. Паросток ожив та швидко виріс.

Усі захлопали та із здивуванням дивились на Майю. Багато хто викрикував різні слова: "Відьма", "Справжня", "Остання", " Слава Майї". Дівчина посміхнулась і підійшла до Мері. Усе їй нагадувало Грецію. Багато людей і усі щось кричать. Наче ті фризи "Хліба і видовищ". Охотниця хлопала голосніше усіх.. Раптом якась дівчина підійшла до Майї. Вона була одягнута у довгу білу сукню, а її волосся було розпущене. У світлі локони були акуратно вплетені квіти...

— Ти ж відьма?

— Так! — посміхнулась дівчина.

— Я — Елена! Я ельф. — посміхнулась вона і весело зарухала вухами.

— Я бачу. А я Майя.

— Та це я знаю. Точніше, усі це уже знають...Слухай, а у тебе є лірохвіст?

— Тобто, кіт?

— Та ні, лірохвіст. Такий красивий, маленький і з крилами.

— А, ти про нього? Є! Але без крил!

— Як це? Не існує таких! Ти просто не знала! — посміхнулась ельфійка. — Вони можуть вирощувати крила. Це так красиво! Я чула що майже усі лірохвости білі, але існують ще чорні та різнокольорові.

— Тобто сині, рожеві?

— Ні. Це коли з'єднані два кольори. Таких називають "зиготики"!

— Смішна назва! Нагадує біологію з мого світу.

— А! Покажи свого лірохвоста! Будь-ласка!

— Я б показала, але він проти.

— Як це проти? Вони ж не говорять!

— Мій говорить!

— Щастить тобі! — образилась дівчина.

— Ну чого ти? Ти теж колись заведеш собі тваринку!

— Та лірохвіст у мене уже є!

— Як звати? — поцікавилась відьма.

— Їх не можна називати! Це ж нечисть!

— Я свого назвала! І нічого!

— У тебе хлопець?

— Так! Слухай, називай його кіт, бо лірохвіст не зручно!

— Добре! А у мене вона! У тебе якого кольору?

— Був чорний! А у тебе?

— Біленька... — посміхнулась Елена. — Ось вона!

З-за спини з'явилась біленька красуня. Вона була ідеально розчесана. На глові красувався великий білий бантик. Раптом відьма почула гул за спиною і перед ними з'явився голубий кіт.

— Мадемуазель... — звернувся він до кота Елени. — Дозвольте поцікавитись як звати таку красуню?

Я співчутливо глянула на Еріка, а потім на здивованого ельфа.

— Він голубий! — закричала вона.

— Невдалий експеримент. — виправдалась Майя.

Тим часом Ерік дивився на самку і чекав відповіді.

— Молі! — відповіла самка.

— Вона говорить! — закричала Елена.

— Я ж казала! Ну що ж, побачимось.

— Стій! — закричав Ерік.

— Ну говори собі з Молі, я недалеко.

Майя пішла до Мері. Дівчина поманила її за собою, вони відійшли.

— У мене обручка. — сказала відьма. Майя кинула її на землу і розчавила камінчик.

— Нарешті! — зраділа Мері. — але принц так легко її віддав.

— Дівчата! — перервав їх Аріандр. — Майя можна тебе?

— Так!

— Давай ти передаєш мені усі коштовності, а я передаю їх бідним.

— Добре! Але усе це буде завтра! — посміхнулась вона. — А можна я корону ще поношу?

— Звісно, носи.

— Дякую.

— Пішли їсти!

— Ой! — викрикнула Майя.

— Що сталось?

— Та так...це привична для мого світу хвороба. — збрехала дівчина.

— А що це за хвороба?

— Називається — депресія. Як що я буду у великому натовпі я втрачу свідомість. Узагалі мені не потрібно нікого бачити.

— Тоді іди до себе!

— Зараз. Потурбуйся про те, щоб ніхто до завтра, навіть ти не підходив до мене та моєї кімнати. Це важливо...і можна я заберу Мері. Вона дівчина і я її добре знаю. Може засну!

— Ну іди. Я зараз щось придумаю.

Дівчина покликала Мері та Еріка і вони побігли до кімнати. Там на них чекала Рінель та мітла. Дівчата забігли в кімнату почали швидко збиратись. Перебираючи речі, вони домовились взяти лише саме необхідне, інще вони мали купити за гроші. Які вони мали отримати за корну. Дівчата узяли трішки їжі. Узяли мантію та книги відьми. Рінель, як завжди заснула. Звісно ж, їй потрібна була енергія потім. Еріку не було що взяти із собою. Він сумно дивився у вікно. Майя підійшла до балкону та обернулась до Мері.

— Ну як ти готова?

— Звісно! Я давно готова.

Розділ 14

Втеча

— Ти певна в тому що він не дізнається про нашу відсутність сьогодні? А якщо він вирішить пройтись і зайде сюди? — запитала Мері та схвильовано подивилась на відьму.

— Повір, після моєї страшної історії про хворобу мого світу він точно не зайде. Я його думки читала, він сам боїться заразитись. — сказала дівчина, в спробі заспокоїти охотницю.

Майя поклала свої речі у простиню та зв'язала її у вигляді рюкзака. Сама переодяглась у чорний одяг, який не виділявся на фоні ночі. Мері теж переодяглась, а світле волосся прикрила чорною мантією. Звісно, голубий кіт псував фон, але ж вони домовились що за тиждень він знову буде чорний. Охотниця теж одягла на спину "рюкзак", який зробила Майя. Так було зручніше. На кінчик мітли вони повісили сумочку з їжею, якої вони узяли мало. Нарешті закінчивши приготування Мері добавила у сумку ще декілька трофеїв.

Майя вилетіла перевірити чи дійсно зник бар'єр. Вона повернулась сумною. Він не зник. Дівчата засумували. Можливо це — єдиний шанс. Але раптом прозріла Мері. Не обручка амулетом була, а корона. Майя не знайшла на ній камінчик, але згадала те, що з короною вона пройде бар'єр. Врешті — решт, вони закрили двері до кімнати. І почали розсідатись. Майя попереду, Мері позаду , а Ерік на кінчику мітли. Адже він володіє унікальними акробатичними можливостями. Ну і крила має, якщо щось, то полетить.

Команда " Останні герої " готова до старту! Майя підлетіла. Мітла легенько чухнулась, але вона була готова до такої ваги. Хоча ще одної відьми вона би не витримала. Дівчина накинула на себе мантію-невидимку. Так вона накрила хоча б половину екіпажу.

— Усі готові? — пискнула вона.

— Нагадаю...— заявила Мері. — Це тобі потрібно, а не нам.

— Вам теж, так давайте уже летіти?

Майя повільно вилетіла, стежачи за кожним рухом вона шукала людей, але нікого не було. Здивування майнуло на її очах. Майя очікувала побачити хоч когось. Дівчина долетіла до межі і простягла корону. Потрібний камінь вона не знайшла, тому бар'єр не зніматимуть. Його лишень відкриють. Відьма протягнула корону та пройшла разом із рукою. Майя повільно направила руку уперед і оглянулась. На ганку нікого не було.

— Майя, ти чого так довго? — запитала Мері. — Не вагайся уперед!

— Ой, пробач. Задумалась.

Майя думала про те, чи витримає вона ті випробування які на неї чекають. Тут у замку вона була у безпеці. Вона й не знала що за стіною, але вона була там. Єдине у чому була упевнена Майя — цей світ не такий жорстокий як розповідав принц. І у ньому є лише один тиран — Аріандр. Саме він хотів зробити із неї ляльку у своїй колекції. Але Майя повинна була відновити свій клан. Вона хотіла побачити державу відьом, одіти свою корону...

Дівчина перелетіла межу, посміхнувшись дівчатам вона посміхнулась і направила мітлу у ліс, у місті їх швидко б знайшли.

Тим часом на балу...

Скрипачі заграли прекрасну мелодію, від неї на губах принца майнула посмішка. Він уже давно не танцював, але все-таки відмовив тій красуні. У принца мала бути інша наречена. Мері Вознесенська — така ж принцеса як і він. Учора він побачив її уперше. І справді йому не брехали, вона дійсно була красива. Завтра приїде її батько...

— Аріанд! — гукнув Ример. — Ти що тут робиш?

— Напевне те, що і ти. — заявив принц.

— Дурнувате запитання... — прошепотів собі під носа Ример. — Але чесно про що ти думаєш?

— Про Мері...Завтра її батько приїде.

— І що?

— Як що? Мері стане моєю нареченою!

— Що? — округлились очі мага.

— Принцеса найсильніших воїнів Аресу вийде за мене заміж... І війна між королівствами зчахне.

— Геніально! Але невже ти любиш цю Мері?

— Може це не любов...Але, це і симпатія. Ну скажи! Як не любов, то що це бути може? А як любов? То що таке вона?

— О, цього не питайте. Я, не розуміюсь...

— Невже, ти ніколи не кохав?

— Кохав і кохаю, але любов моя скоріше за розвагу!

— І кого?

— Навіть не знаю, як це сказати! Скоріше так, я хочу використати одну дівчину, але стосунків з нею не планую.

— Хто це?

— Це наша відьмочка!

— Майя?

— Ага!

— Ну тоді у тебе немає шансів!

— Чого?

— У тебе з нею погані відносини! Потрібно їх покращити...

— Як? Може мені піти до неї?

— Не зараз! У неї депресія!

— Що це таке?

— Хвороба!

— Я не чув про таку!

— Це хвороба з її світу!

— З її?

— Так!

— А зрозуміло? А де твоя Мері?

— Вона не моя... Мері з Майєю! Депресію дівчата мають переносити самі. І краще не іди, бо ти від неї не захищений! Ти можеш заразитись, а як ти її переноситимеш лише бог знає.

— Ну то добре. До якої години планується бал?

— До завтра! Але я не буду до кінця я опівночі піду спати. Завтра важливий день.

Ример пішов танцювати, а принц лишився подумати. Він не знав чого хоче...

"Останні герої"...

Утікачі летіли дуже швидко і скоро вони дістались до невеличкого села за містом. Замок звідти було ледь видно. Вони планували переночувати там, а з самісінького ранку, десь о четвертій годині вони планували вилетіти. І якщо усе буде за їхніми розрахунками, то вони покинуть Лібертонію десь о шостій.

Майя пробіглась біля будиночків, в половині з них горіло світло. Поки Майя заглядала по вікнам Мері знайшла готель. Мітлу дівчина сховала у кущах разом з іншими речима. Вона була упевнена у тому що там їх ніхто не віднайде. Нарешіт зібравшись вони почали стукати у двері. Довго чекати не довелось, їм відкрила двері дівчина, на вигляд років десь двадцяти. Вона посміхнулась до присутніх і запалила у руках вогняний шарик, він освітив усе навколо.

— Доброго вечора, добрі люди! — привіталась вона .— Чого вам не спиться?

— Привіт... — внесла свою лепту відьма. — Мене звати Майя. Ми хотіли б поселитись у вашому готелі на одну ніч. Будь-ласка...

— Звісно, я поселю вас. Але у мене вільна лише одна кімната, усі інші зайняли учні Еліни!

— Еліни? — закричала Майя.

— Тихіше будь-ласка, так, Еліни! А що?

— А чому вони тут?

— Вони до академії ідуть!

— А як що не секрет, о котрій вони ідуть?

— О п'ятій! А що?

— Та ні, нічого, ми просто теж хочемо поступити в Еліну, і також туди прямуємо!

— А зрозуміло! Ну що ж проходьте...

— Ось! — сказала Мері та протягнула дівчині амулети. — У нас не має грошей! Приймете?

— Звісно ж... — сказала дівчина, вона почала розглядати річ і радісно глянула на дівчину. — Ви дуже щедрі! Ідіть за мною!

Дівчина провела їх до вільної кімнати. Вона відкрила двері та показала на апартаменти. Майя оглянула кімнату. Велике ліжко для "закоханих", стіл та двері у ванну кімнату.

— Дякую! — сказала Майя та стрибнула на кровать.

— О якій годині вас пробудити?

— Давай о третій. — відповіла Мері і взяла на руки кота. — А як ми можемо тебе називати?

— Називай Ель. О третій? Не рано?

— Нам о п'ятій в дорогу. — посміхнулась відьма.

— Тоді лягайте по-скоріше! У вас лише чотири години сну залишились.

Ель попрощалась і вийшла, залишивши Майю, Еріка, Мері та десь дрімаючу Рінель самих. Вони почали спорити про те, хто де спатиме. Нарешті розібравшись, вони розділили ліжко на дві половини, а кота поклали спати на землі. Ерік довго сперечався, тому Майя віддала свою подушку, тим самим заспокоївши кота. Той посміхнувся та заснув. І з Мері проблем теж не було. Майя довго лежала, але сон таки догнав її. Цей вечір був переломним початком нового життя...

Сон Майї.

Дівчині снився дивний сон. За нею гнались Ример та Аріандр. Гонитва почалась на горі Європа. Майя дуже довго бігла, спотикаючись вона багато раз падала. І чомусь дівчина не змогла викликати мітлу. Нарешті у кінці вона вилізла на дерево, але хлопці почали збивати його вогняними шарами. В кінці дороги Майя побачила світло. По середині якого сидів Ерік, по заду Мері. Усі вони кричали " Майя ми тобі допоможемо". Але чим довше бігла відьма, тим дальше вони віддалялись.

Майя кричала, але ті лише манили рукою. Потім вона зрозуміла , вони — паралізовані. Дівчина стала прямо перед двома хлопцями. І тепер вона не боялась. Дівчина вдруге витягнула руку і тепер голосніше повторила слова виклику. Вона не забирала руки.

Арі хапнув її за руку, але та була непорушною.

" Ідіотка!" — закричав він.

" Тобі ніхто не допоможе!" — кричав Ример.

" Твоя магія у нас!" — заперечив її дії принц.

" Ще поки не у вас!" — промовили губи Майї.

Нарешті мітла послухала дівчину. Та підлетіла, у її руці почало горіти. Маленький вогняний шарик з'явився та почав рости. Набуваючи форми маленького вогнища він піднімався. Але аура Майї не справлялась. Дівчина хотіла триматись. Нарешті шарик виріс, відьма збиралась кинути його. Але раптом голос зупинив її...

— Ну все дівчата прокидайтесь, ось ваш сніданок!

Ель розбудила Майю. Відьма ледве розціпивши очі почала будити Мері. До її спроб приєднався шум у коридорі. Ель побігла годувати інших жителів готелю. Майя швидко одягла на себе джинси та туніку, лишила Мері та вибігла у коридор.

Вона почала стукати у першу ж попавши кімнату. За дверима почувся шум, наче хтось упав із ліжка.

— Навіщо двічі стукати? Іду я... — пролунало там, цей голос дівчині здавався знайомим, але вона не могла дізнатись хто це.

Нарешті до дверей підійшов хтось. Двері їй відкрив ...

— Дарт! — закричала дівчина та кинулась на хлопця.

— Кого я бачу? Майя? Ти усе таки утекла?

— І не сама! — заявила дівчина і випустила хлопця з обіймів.

Нарешті вона помітила те, що він без футболки і густо почервоніла. Хлопець помітив її реакцію і почав бігати по кімнату у пошуках футболки. Майя помітила те, що він не може ї знайти. Вона махнула рукою і використала своє улюблене заклинання. Те, яким вона зробила сукні.

— О, дякую! — сказав Дарт. — Ну то що, куди ви зараз?

— Я тікаю від злого принца! — заявила дівчина.

— Я врятую тебе! — засміявся Дарт і уже серйозно запитав — Що від мене потрібно?

— Можна я попрямую в Еліну разом із вами?

— Звісно!

— Ура! — крикнула дівчина. — Ну добре! Я іду снідати.

Майя радісно вибігла і побігла до своєї кімнати. Як тільки-но вона зайшла, відьма побачила Мері та якогось незнайомого хлопця.

— О, Майя познайомся це — Нел. Він ельф. — засяяла охотниця. — І він каже що ми можем піти з ними! Але спочатку потрібно договоритись із майстром. А ти чим займалась?

— Я якраз цим і займалась!

— Чим "цим"?

— З майстром договорювалась...

— О, то ти молодець. До речі, ми з Нелом навчатимемось на одному факультеті.

— На якому?

— Ну магічних здібностей у кожного з нас мало! Тому ми учитимемось: варити зілля, битись, користуватись мечем та різними магічними предметами.

— Справді? Я так рада за вас! — злукавила відьма. — А де Ерік?

— Він за речима пішов! Ми ж половину залишили учора на вулиці!

— Майя... — звернувся Нел.

— Що?

— А ти на якому факультеті?

Дівчина глянула на Мері. Охотниця махнула рукою, тим самим кажучи " Кажи хто ти, він усе одно про тебе нікому не скаже".

— Я відьма!

— Що? — округлились його очі.

— Ну факультет відьм!

— Невже ти...та сама остання відьма?

— Власною персоною.

Голова Еріка показалась з-за дверей, а біля нього зявилась ... Елена?

— Майя, привіт! Ти що тут робиш?

— Я в академію магії лечу...тобто іду. А ти?

— Я також! Чого так кота мучаєш?

— Та, так...

— Тримай свої речі! — вона протягнула відьмі мітлу, та "рюкзаки".

— О дякую, Ерік би сам справився. Це недалеко. Бо на 10 метрів від мене він не може відходити.

— А зрозуміло. Ой, я побігла збиратись.

Розділ 15

Ранок у готелі

Усе-таки зібравшись з думками Майя попрямувала до виходу, кинувши погляд на Мері вона посміхнулась. Дівчина поманила білявку рукою, та піднялась і пішла у сторону відьми.

— Хвилину назад ти вся цвіла. — підмітила Майя.

— Та що ти! — здивувалась Мері.

— Хвилину назад був Нел. — хитро покосилась відьма на дівчину.

— Був чи не був! Яка різниця?

— Все ясно...

— Майя — зараза рижа, ну в тебе і фантазія! До речі, анам випадково не час іти? Тобто тікати?

— Ой, вже час. Просто я дуже цікава особистість...

— Боже, а я того не знала! — хитро пролепотіла Мері і глянула у стону вікна, саме там під світлими променями сонця грів свою спину голубий кіт. — Ерік! Ти не хочеш іти?

— Ні! — промовив він. — Я залишусь у цьому домі назавжди.

— Майя? — запитала охотниця. — Що це із ним?

— Зараз розберусь. — відповіла вона і підійшла до кота. — Ерік чому ти не хочеш іти?

— Не хочу, тут цікаво.

— Але ж мені потрібно іти! — не здавалась вона.

— Ну і йди! — відповів кіт.

— Тебе наче підмінили, ми — одна команда.

Дівчина поглянула на кота, той лише сумно позіхнув і продовжив дивитись уперед. Майя уважно спостерігала за ним і нарешті помітила те, на що дивився її друг. Молі поважно сиділа на дереві і облизувала лапку. Вона дивилась то навколо себе, то на замріяні очі Еріка. Лірохвіст не здавався він намагався заманити її очі до вікна кімнати. А як тільки-но погляд самки падав на нього, той поважно піднімався і намагався виконати якісь дивні рухи. Майя у відповідь лише сміялась. Кіт кидав на неї байдужий і водночас злий погляд.

— Ну тоді лишайся! А ми з Еленою та Моллі підемо до академії!

— Ой, я згадав, я теж іду з тобою, до того ж нам не можна відходити на далеко.

— Я рада цьому, слухай а що буде якщо ти відійдеш від мене?

— Ну у тебе почне горіти шкіра. — пискнув кіт.

— Що? — запищала Майя і прижала кота до себе.

— Та не уся, лише та де тату.

— А, а тобі що буде?

— Мені? -посміхнувся кіт. — Я просто відчуватиму жажду і більше нічого...

— Ну ти і ... — почала відьма, але змовчала, згадавши що слова з її світу тут ніхто не зрозуміє.

Дівчина вийшла з кімнати і помітила відсутність Мері. Майя почала заглядати у кімнати і помітила що половина усіх хто направляється у академію Еліну уже вийшли, а інша або одягається, або лежить і чекає офіційної заяви майстра. Відьма підійшла до дверей Дарта і легень постукала. Хлопець підійшов до дверей і відкрив їх. Він посміхнувся і схилився на двері. Зараз він більше був схожий на мага ніж зранку.

— Привіт, ще раз! — заявила Майя. — Тобто доброго дня майстре Дарт!

— Ой, Майя. — заспокоїв її майстер. — Можна і на ти.

— Ну добре, але ви, тобто ти старший, до того ж майстер і дуже сильний маг.

— Ну не такий я вже і старший. Мені лише декілька сотень років.

— Що? — округлились очі у відьми.

— За твоїми мірками, мені дев'ятнадцять. — відповів Дарт.

"Єса" — в думках закричала відьма, але зразу заспокоїлась. Вона навіть здивувалась, чого вона так зраділа. Ну молодий майстер, красивий. (відхилилась я від теми...)

— Зрозуміло! — сказала дівчина. — А коли ми виходим?

— Уже. Я знаю про твої проблеми, тому подбав про те, що ми вийдем швидше. Прямо зараз.

Хлопець одяг на спину велику чорну сумку та взяв у руку дивний білий ріжок. Він підняв його до губ і промовив:

— Увага усім учням, які прямують до Еліни. За п'ять хвилин я чекаю вас біля виходу. Пвторюю ледарі, у вас лише п'ять хвилин.

— Оу, цікава ідея, я піду пошукаю Мері. — відповіла відьма.

Майя вийшла у просторий коридор. У якому була а би яка плутанина, багато хто досі сушив своє мокре волосся, а ще дехто бігав з крим "Чого ж так бистро?" . Хоча яке це було бистро. Вони і так би мали виходити через десять хвилин, Майя всього лиш прискорила процес. Дівчина дуже дивувалась погоді цього світу. Тому що тут світало о п'ятій ранку, а темніло о десятій. Але все одно їй тут було цікаво.

Майя взяла у сі речі та їх саморобні рюкзаки і пішла шукати її вірну подругу. Але Мері не знаходилась. Майя вирішила піти до місця збору, в надії зустріти охотницю там. І вона не помилилась. Мері знову говорила з Нелом. Майя віддала їй сумки і пішла щоб не заважати. Поки вона ходила по подвір'ї готелю Мері передала сумки Нелу, який з радістю їх узяв.

"Мені би хтось поніс" — з образою подумала відьма. Вона надягла на спну мантію невидимку і причаїлась біля невеличкого будиночку. Мимо неї пройшов нічого непомічаючий Ерік. Кіт ніс у зубах невеличку валізу своєї нової подруги Молі, яка керувала ним, як хотіла. Майя засміялась, лірохвости обернулись і ніяково глянули один на одного. Схоже лише Моллі не зрозуміло хто тут сидить...

Майя почала ходити навколо готелю, вона спостерігала за усіма і чекала команди іти. Нарешті вийшов Дарт. Він підняв одну руку до верху вимагаючи тиші. Відьма зняла мантію і побігла до натовпу. Але вона не могла нічого побачити, довелось викликати мітлу. Де вона була Майя не знала, але здається там, де дівчина її залишила. Мітла виконала команду і стояла у рауках своєї хазяйки. Майя кинула речі до низу, накрила їх мантією та підлетіла до верху. Дарт помітив її рухи і посміхнувся.

— Учні, до академії ми доберемось лише завтра ввечері. Почнемо з самого простого. Правил безпеки. Перше правило: Зажди слухати мене. Є питання до цього правила?

— Є! — крикнула Майя. — А якщо ви накажете стрибнути з моста?

— Я цього не накажу. — відповів майстер.

— А якщо? — наздавалась відьма.

— Дай спокій. Нормальні питання є?

— Ні! — тихо відказала відьма.

— Друге правило. Не відходити далеко від усіх. Є питання?

— Так! — крикнула Майя.

— Наступне правило...Не слухати Майї!

— Ти від теми відійшов!

— Нічого, це теж дуже важливо.

— Третє правило. Не використовувати магію. Усі ви поки що учні. Тому не використовуйте магію, до поки ми не прийдемо до академії.

— У мене важливе питання. — сказала відьма і добавила. — Воно нормальне!

— Ну говори!

— А якщо магію потрібно буде використати, до прикладу на нас нападуть!

— У мене достатньо сили щоб захистити вас усіх.

— Але нас багато!

Майстер провів рукою перед собою і почав щось шепотіти. Усі з острахом почали роздивлятись навколо.

— Вас тут дійсно багато. За моїми розрахунками вас 99 разом зі мною...Точніше вас 100, я забув про відьму.

— Ого, так красиво вийшло. Рівно сотня! — радісно запищала Майя.

— Четверте правило...— продовжив Дарт. — Не забирати ні одної тваринки із собою! Я знаю у лісі багато лірохвостів, хом'яків, зайців та інших. Але вони мають сім'ю і тому прошу їх не підбирати. Якщо ви хочете мати тваринку, у нас у академії є зооприют. Дочекайтесь приходу і розбирайте. Там дійсно бездомні тварини, які мають багато привичок та виховувалися магами-зоологами. Є питання?

— Немає! — хором відповіли усі.

— П'яте правило! Нічого не приховуйте, я саме про поранення. Якщо ви поранились, негайно повідомте про усе мені. Повторюю — негайно. У лісі, через який ми будемо тримати шлях багато небезпечних рослин. Поранення деяких є смертельними. Цінуєте життя? Розповідайте мені про кожну подряпину. Є питання?

— Є! — відповіла дівчина з останнього рядка. Усі поглянули на неї. Вона була уже не молодою. Навіть не схожою на молоду ученицю. — Майстер Дарт, а чому ви не представите дітям, учням їх медсестру.

— О , звісно, як я міг забути. Увага, це ваша медсестра та моя тітка Олівія. Вона допомагатиме вам у разі поранення. Найкращий лікар в Аресі. Прошу любити і жалувати.

Майя посміхнулась і повисла над головою у Олівії та помітила відьму і глянула їй у очі.

— Привіт. — сказала вона. — Ти певно і є Майя?

— Вона сама. Приємно познайомитись. — Дівчина акробатично загнулась і подала лікарці руку. Та галантно узяла її і потрясла(чи як там буває при знайомстві?).

— Не упадеш? Таке на мітлі витворяєш.

— Якби це уперше. — посміхнулась відьма та слизнула нище, прислухавшись до зауваження.

— Напевно перший раз був дуже плачевним?

— І не говори! — відповіла Майя, не помітивши як вона та доросла жінка, лікар перейшли на "ти".

— І що ж сталось?

— Упала на землю, побила усі коліна.

— Мене не вистачало. — засміялась Олівія. Майя теж хіхікнула.

— Ну все дівчата! Дайте правила докажу. Ще три залишилось. Шосте правило! — оголосив він. — Не воювати один з одним. Ні, я не про раси говорю, а про те, що не потрібно підставляти один одного. Якщо ви вороги — просто забудьте про опонента. Не потрібно старатись виглядати на моїх очах краще ніж він чи вона. Для мене ви усі рівні. Думаю це правило схоже на звичайну мораль. Але у поході який займе декілька днів, це — важливий атрибут. Я знаю що відходжу від теми, але прошу вас "Живіть дружно"...

— Ну це легко... — прокоментувала Майя. — Леопольд!

— Хто?

— Це такий герой мультфільму, у моєму світі. Він дуже позитивний. Весь час говорить про дружбу. Його улюбленою фразою стало: "Діти живіть дружно". А ти просто копіюєш його. Виглядає смішно. Для жителя мого світу. — додала вона.

— Сьоме правило. Будьте обережними. Про це я говорив багато разів і повторюся ще раз. У лісі багато неприємностей. Там є небезпечні рослини, дикі звірі та інше.

— І останнє! — додала інтриги відьма.

— І останнє. Триматись разом. Останнього разу до Еліни не дійшло 8 учнів і усе це тому що їм було цікаво...Не буду говорити що з ними сталось, але я вас прошу. Запам'ятайте людину яка біля вас стоїть ...я буду три рази в день рахувати кількість людей. Дуже прошу не загубіться. Я за вас відповідаю. Це усе. Тепер беремо речі і ідемо. Зараз уже шоста година.

— Ти що час цю проповідь ніс? — запитала відьма позіхаючи.

— Так, а якби одна не причепилась зі своїми питаннями було би у сто раз швидше.

— Дурень, я просто дбала про свою безпеку.

— Та невже тобі були цікаві ті питання? Тільки чесно!

— Ну не були, але...яка різниця? Були не були!

— Ясно, дівчино ви не умієте брехати.

— Нам уже час!

— Мало не забув! Усі станьте біля мене.Як я сказав ми будемо в академії завтра ввечері. Іти будемо через ліс, потім ми зупинимось у світлих ельфів. — почав Дарт і помітив як цьому зрідили ельфи. — Далі ми знову будемо іти через ліс і в кінці ми прийдемо. Думаю у нас дуже простий і зрозумілий маршрут. А тепер кожен підійдіть і візьміть по карті. Щоб не заблудитись.

Майстер вказав на мішок з картами. Він дочекався поки усі не візьмуть та подав карту Майї та посміхнулась у відповідь.

— Починам наш довгий шлях! Зараз ми ідемо Проклятим лісом!

— Але ж ви не казали що ми будемо іти через цей ліс! — крикнула якась дівчина.

— А ви не казали того що боїтесь монстрів і вірите у привидів! — посміхнувся майстер, після чого дівчина притихла та придналась до натовпу.

Розділ 16

Невеличкий перевал з інцидентом

Усі майбутні учні Еілни ішли у сторону лісу. Усю дорогу відьма слухала легенди від буркотливих учнів. Усі говорили про ліс,як про небезпечне місце. Казали що там ховається нечисть. Майя згадала про Мері і швидко почала шукати її очима. Бігаючи по спинах дітей, вона шукала дівчину у голубій сукні. Мері все-таки знайшлась. Як Майя і сподівалась вона ішла із Нелом та його друзями. Мері помітила погляд Майї. Вона вибачливо глянула і кивнула головою на хлопця, наче говорячи "Ще побачимось, а це такий момент". Майя зрозуміла усе і продовжила слухати історії дітей.

Нарешті дійшовши до лісу, вони переступили межу. Тихий шепіт дерев доніс запах свіжості. Але все— таки тут було якось незручно, але усе було дуже дивним. Навколо було так тихо. Але цю ідилію порушували крики "Зараз щось вилізе", "Як це підозріло", "Щось тут не так". Дарт зі сміхом на усіх дивився. А ельфи, будучи гарними травниками підбігали то до трави, то до дерев. Вони обмацували їх. Від цього Олівію аж морозило, вона просила їх іти з усіма, але ці фантазери не слухали.

— Ой! — зойкнув жіночий голос. Це була Елена. Вона сиділа на траві, вхопившись за ногу та шепотіла слова якогось заклинання. Олівія підбігла до неї і глянула на ногу.

— Лемія! — крикнула вона. — Де ти її знайшла? Точніше де ти пригоди знаходиш? Це ж тебе минулого року виключили з академії?

— Так! Мене. — скиглила дівчина.

— І що накажеш робити? — запитала лікарка.

— Це ж не серйозно...— прошепотіла ельфійка і ще сильніше заскиглила.

— Не серйозно? Та лемія тебе отруїла, а вона яду не жаліє. Аж надто для необачних ельфів, яким усе одно на правила.

— Що тепер робити? Я хочу у школу!

— Того року ти теж хотіла, але сама полізла до шершнів.

— Про що ви? — втрутилась Майя. Тим часом Дарт дав наказ посидіти. Уже був обід тому діти подіставали бутерброди і почали їсти. Мері сиділа біля Нела і голосно сміялась, а майстер намагався покласти невеличкий щит.

— Розкажи подрузі, а я тим часом пошукає шприц!

— Навіщо сприц?

— А чим я отруту викачаю? — запитала Олівія, від чого Елена ще голосніше заскиглила.

— Ну розказуй!

— Того року, ми вчились убивати небезпечних шершнів, які плювались спеціальним газом. Він міг убити будь-кого, тому вони були дуже небезпечними. Ми вивчали їх на уроці, але мій утік. Я доганяла його, а оскільки володію лише світлою магією, я вирішила зменшити його. Ну коли він упав зі страху, я його роздавила. Я хотіла отримати гарну оцінку, а шершня не було як дизактивувати. І прийшлося мені шукати нового. Я зрозуміла що, ніхто мені не допоможе...І вирішила полізти за ним до гнізда. А в них був якраз шлюбний період. Так от один з них, так сказати перепутав мене із самкою , ну і почав за мною бігти. Я почала розкидатись заклинаннями і тоді усі поняли що я чужинець. Вони згрупувались і напали на мене. Настільки обблювали отрутою, що я навіть рухатись не могла. Це дуже боляче. Мене забрали у лікарню і я лежала там пів року. А потім мене виключили з академії, через небезпечний для здоров'я стан. Ну і тепер я знову поступаю а Еіліну.

— А що таке лемія? — запитала відьма.

— Це такий вид змій, лемії — дуже небезпечні. Їх отруту слід повністю висмоктувати з організму разом із кровю.

Майя оглянулась. Усі сиділи та відпочивали. Майя помітила хлопця з темно-чорним волоссям,той непереривно дивися на Елена. Майя обернулась до неї та теж кидала погляд на незнайомця.

— Познайомся із ним! — прошепотіла відьма.

— Ти про кого?

— Про того симпатичного хлопця! Який дивиться на тебе уже годину.

— Ти що? Я його знаю...

— Особисто? — під мигнула відьма.

— Та ні! Його усі тут знають, мабуть, він — вампір. Такий хитрий. А ще він дуже злий і любить гадити!

— Ну і що! Я теж знаю людей , які були злими, а стали добрими...

— А ось і я! — прокричала Олівія.

Лікар запхала шприц у ногу в місце укусу і почала забирати кров, чесно кажучи, видовище не для людей з слабкими нервами. Майя відвернулась, але ніхто не дивився на це. Тим часом Елена страшенно плакала. Олівія забрала дуже багато крові і тому ельф почала втрачати свідомість.

— Це дуже погано! — сказала лікарка. — Я навіть не знаю що робити. Отрута не витягається. Вона помре!

— ЩО? — закричала Майя. — І ви так спокійно про це говорите, наче це — так звичайна прикрість. Чи може ви самі убивали? А?

— Майя! — прикрикнула Олівія. — Заспокойся! Я спокійно говорю — так. Але це тому що, я бачила багато смертей ...

— Саме про це я! Найкращий лікар! Так?

Тим часом Елена зомліла. Майя підстрибнула до неї і приклала руку до голови. Дівчина була зовсім холодна. Рука відьми лягла на серце. Воно ледве билось, відбиваючи стукіт. Майя налякано забралу руку.

— І що робити? — закричала вона.

— Дай людині спокійно померти! — заперечила Олівія.

— Та ідіть ви! Лікар...Нічого ви не умієте, магією користуйтесь!

— Я не водолію магією зцілення. До речі і це ти у нас відьма! Ти можеш керувати усіма стихіями, в додачу життям і смертю.

Майя прикрила рота із сльозами глянула на Елену. Вона лежала непорушно і вітер доносив стукіт її серця. Майя знову закричала до лікарки. Вона і не помітила як до неї підійшов незнайомець і легенько стряхнув.

— Розкричались тут! — проричав вампір. — Ти! — показав він на лікарку. — Могла би знати що її ще можна врятувати. А про тебе! — вказав він на відьму. — Навіть говорити не потрібно, де ті твої славнозвісні сили?

— Ніби то ти, можеш чимось зарадити?

— Мої ікла вільно висмокчуть її кров, звісно ж разом із отрутою. А ще якщо ви не знаєте, вампіри можуть рахувати хвилини життя. І Елена помре за вісімдесят секунд.

— Найшовся мені вампір. Іди геть. — проричала Олівія.

— А це уже лишнє. — він підійшов до дівчини і наклонився.

— Я забороняю. — закричала Олівія.

Вона підбігла до нього і почала копити магію у руках. Дівчина збирала невеличкий шар. Тепер сутичку помітив Дарт, він підбіг до компанії. Вампір, не звернув уваги. Він узяв дівчину на руки і стрибнув у сторону лісу.

— Що у вас тут відбувається? І куди Теомер поніс Елену? — запитав майстер.

— А нічого! — закричала Майя. — Лемія укусила Елену і в неї зупинилось серце. Лікар намагалась викачати отруту. І тут цей розумник заявив що, її врятувати можна. А вона! — відьма показала пальцем на Олівію. — Почала забороняти і тому він утік разом із моєю подругою в ліс.

— Нічого собі у вас ситуація! — заявив Дарт.

— Ну і що робити? А якщо він її уб'є?

— Майя...— перебила її лікарка. — Елена уже мертва, але це не твій світ. Розумієш вісімдесят секунд пройшло, тож...Розумієш? Тут у людини після смерті чотири години на спасіння. Тобто, можна відвезти до сильного мага, знайти причину смерті і поговорити з померлим, дякуючи спеціальному ритуалу. До речі, виконати його можуть лише маги, тому нас вистачає у різних королівствах. Нашу допомогу дуже цінують.

— Ого, Санта — бар бара прямо. Незнаю навіщо ти на магів перейшла, але у се одно це — дуже цікаво.

— Санта, що? — перепитав маг. Схоже ніхто тут не розумів відьминих слів. Тому вони лишень закотила очі та обернулась.

— Лишіть мене, ви мене дратуєте! Піду пошукаю Елену і цього...

— Тео, Теомер де Мол. Його тут усі знають. — пояснив Дарт.

Дійсно цього молодика знали усі. Хоча і на вигляд, ніхто навіть попадатись на очі йому не хотів. Тео народився в сім'ї вампірів. Але там його не дуже любили. Адже його мама була звичайним вампіром , а батько вищим. І тому його називали "Помилкою природи". Хлопець дійсно був дивним. Його сили нагадували щось дивовижне. Справа у тому що, раніше поділили сили між вампірами. Вищі отримали силу літати, а звичайні могли швидко бігати. В основному це і були усі можливості вампірів. Звісно можна згадати їх можливість пити кров, довго жити, бачити у темряві та бути гарними воїнами. Тео міг усе вище перечислене. Хоча кожен навик не був досконалим у його виконанні, але він був єдиний такий. Ну і звісно, не обійшлось і без факелів та погроз, осинових колів та срібла. Його сестра, була звичайним вампіром і тому вона порадила йому тікати до академії і розвивати там його здібності. На прощання вона попередила його бути обережнішим і сказала: "Чаклунство не перетворить нас в ведмедя, як тільки ми зрозуміємо, що це не можливо". Та попросила колись навідати її, на що хлопець сумно відповів: "Куля, випущена з рушниці, назад не повернеться". І дійсно він не повертався на землі вампірів ні разу після тієї розмови. Тай усі забули його. Лише деінде можна прочитати про те, що природа творить чудеса і побачити приклад "Теомера де Мола"...

— Тоді у мене цікава новина.

— Яка? — запитали опоненти.

— Я його не знаю. — посміхнулась відьма.

— Слухай, як я майстер забороняю тобі це робити!

— Що саме?

— Іти у ліс, самій рятувати когось і так далі.

— А що мені робити? Сидіти зі складеними руками?

— Принаймні якщо ти підеш, то... — задумався майстер. — Ти сидітимеш із зв'язаними руками. І не потрібно тут зараз починати промову про майстра Дарта — найгіршого в Еліні. Нам ще на місії разом ходити.

— На які місії?

— Ну як на які? Є така штука, чи як ти там говориш? Називається вона — "Практика". І відмінити її можуть лише заради спасіння світу.

— Це буде скоро. Раз у вас є відьма, значить щось буде...Ну ти розумієш, я про кінець світу, перемогу над злодіями.

— Ну в тебе і фантазія.

— У мене? Це ти у нас створюєш вогняні шари у повітрі!

— Добре, сперечатись не будемо. Нам потрібно іти.

— А як Елена? Вона у руках у кровожерливого вампіра!

— По-перше , він не кровожерливий. По-друге він нас наздожене! Він що не вампір? І літає, і швидко бігає. І взагалі якби він захотів то був би в академії швидше з нас. Він би дібрався туди за декілька годин, звісно ж потім би довго відпочив від втоми.

Відьма посміхнулась і пройшла до майбутніх учнів академії. Усі говорили і не помітили її і почали відкрито обговорювати. Дівчину зацікавило двоє хлопців. Один із них голосно кричав:

— Ненавиджу відьом. Вічно вони плачуть, та слюнями бризкають. — Майя здивовано на себе покосилась. І махнувши рукою чекала відповіді опонента.

— Та вже. — тихо відповів він.

— Жах який. Антисанітарія чистої води!

Майя голосно засміялась. Але ніхто цього не помітив.

— А що ти знаєш про відьом? У кого вони вірять?

— Більшість відьом взагалі не вірять ні в яких богів. Вони, звичайно, знають, що боги існують. Мало того, час від часу їм навіть доводиться мати з ними справу. Але ось вірити ... Ні, в богів відьми не вірять. Надто вже добре вони знають цих самих богів. Це все одно що вірити, наприклад, в листоноші.

— Ого, та ти у нас спеціаліст. Але ця у нас із далека, із другого світу.

— Я ще і не таке знаю...

— Що саме? Розкажи!

— Більшість книг про відьм скажуть нам, що відьми працюють оголеними.

Майя зовсім забула про свою невидимість і відкрито втрутилась у розмову.

— Ви вибачайте, що внесу свою лепту...Але це тому що більшість книг про відьм написано чоловіками.

Хлопці зніяковіли і почали відходити від відьми. Але та їх зупинила і посміхнулась, від чого ті затряслись.

— Та не бійтесь ви мене!

— Добре. Мене звати Нейб, а це Астерікс. Коротко Астер.

— Бачите, а ви боялись зі мною говорити. Я нормальна відьма.

— Бачимо!

— Ідіть сюди! Я вас обніму. — хлопці знову утекли від неї.

— Скінчилися часи полювання на відьом — тепер відьми полюють на нас. — крикнув Астар і ще швидше побіг до іншої компанії.

Я підійшла до Дарта. Той стояв спостерігаючи за іншими. Я посміхнулась і почала придумувати тему для розмови.

— У вас дійсно немає магії?

— Де саме? У нас? Таких нас завались і більше.

— Я про твій світ!

— Ти про нього? Ну немає, точніше я її ніколи не бачила.

Дарт присів і якось недовірливо на неї покосився, від несподіванки вона присіла. Він також приземлився біля відьми і почав детально вивчати. Нарешті побачивши здивований вираз обличчя маг задумався.

— Велика частина магії у світі здається неіснуючим, тому що ми занадто сліпі або занадто зайняті, щоб її побачити. Сліпота і невіра — ось два вороги магії. Бачити і вірити — перед тими, хто на це здатний, відкривається багато воріт, якщо вони захочуть.

— Це по-філософськи. Але що ти цим хочеш сказати? Що магія була в моєму світі, а я її не помічала!

— Ні, я маю на увазі те, що магія — існує лише для тих хто її бачить.

— Мій світ досі недосконалий, бо серйозно ставляться до чарівників тільки діти, які про недосконалість світу поки не знають. А обтяжений життєвим досвідом дорослий, ледь зустріне на темній вулиці чарівника, який пропонує зробити світ кращим, біжить від свого щастя з усіх ніг.

— Бачиш тепер ти зрозуміла головну думку...

— Та невже! А знаєш що я ще тобі скажу? Люди вміють бути чарівниками, просто бажання, які їх просять виконати близькі, як правило, бувають дуже приземленими.

— Це також чиста правда. Бачу ти дорослішаєш! Уже можеш говорити на подібні теми, а це великий плюс...в твою...ммм...біографію.

— Та ну! Я дорослішаю? Ну і насмішив!

— Може й так. А ти знала якихось чарівників у своєму світів? Або магів?

— Вчені — єдині справжні чарівники, яких я знала.

— Хто такі вчені?

— Вони вивчають різні науки та явища. Вчений переважно призначений для суспільства: він, оскільки він учений, більше, ніж представник якогось іншого стану, існує тільки завдяки суспільству і для суспільства. Метою наукових занять повинен бути напрямок розуму таким чином, щоб він виносив міцні і істинні судження про всіх зустрічаються предметах.

— А тоді зрозуміло! У нас теж є вчені!

— О, то це добре?

— Звісно! — посміхнувся майстер. — Як думаєш я міг би бути людиною?

— Незнаю... Бути людиною — значить не тільки мати знання, але й робити для майбутніх поколінь те, що передували робили для нас. Можливо міг би, якби ти цього захотів.

— А мене можна було б відрізнити від звичайної людини?

— Цікаве питання. Для мене істина якась така : "Відрізнити чарівника від простої людини дуже просто: якщо ви не можете зрозуміти, як у нього "це" вийшло, перед вами чарівник."

— О, розумно. Певне весь твій світ дуже розумний.

— Напевно!

— А ти не боїшся того що я темний маг? Є ж і світлі, а ти так мило говориш із темним.

— Магія, вона добра чи зла? Все одно, яка. Була б така, що може зупинити сльози.

— Згіден... Тобто у вас чаклунок не було? Тобто відьм...

— Може й були. Восени кожна жінка трохи чаклунка. Адже багряне листя будять в душі давні, як світ, згадуючи про вогонь з таємничим зіллям — і його рецепт глибоко всередині. Але були люди які створювали талісмани, корисні відвари...

— Для людей?

— Так, у моєму місті майже у кожного був свій талісман. Тому що у нас була така бабуся Катя. Вона їх виготовляла, для кожного особливий...

— Талісман ніколи нікому не належить. Його сила не залежить від людських бажань і амбіцій. Ми тільки використовуємо талісман або передаємо його комусь іншому.

— Справді? Я цього не знала, але я ще на маю свого талісмана. Лише один. — вона протягнула крихітну обручку. — Мені подарували його відьми-пращурки. Він може захищати будь-яку людину...

— Цікава річ, але це дійсно твій талісман.

— Чому?

— Тому що, користуватись ним можуть лише відьми...

— А зрозуміло. Ти про відьом знаєш більше ніж я.

— Ну як? Не лячно у лісі?

— Ні. В моєму світі багато про такі говрять. Древній ліс ... Він є майже в кожній старій казці, легенді.... Такий ліс покривав Середзем'я, в ньому горів Нарнійська ліхтар, в одному з його дерев був навіки заточений великий Мерлін. Але все ж корінням чарівні ліси відходять у людини. Вся магія — звідти. З душі.

— Мерлін? Не чув про такого?

— Це людина з мого світу. Тобто не справжня людина...

— Це як?

— Це — людина з кінофільму.

— Знаю що виглядаю дурнем, але що таке фільм?

— Це картинки на екрані. Їх з6німає режисер. А знімаються актори. У них багато правил та законів.

— Ти знаєщ хоч одне правило?

— Якщо актор повинен плакати, знімайте його зі спини. Чи не демонструйте глядачам сліз. Всім відомо, як люди плачуть, краще покажіть плече або спину. Це набагато сильніше діє на уяву.

— Красиво сказано! Хто саме це сказав?

— Кшиштоф Кесьлевский.

— Зрозуміло, та не усе.

— Що саме таке фільм?

— Ти вгадала!

— Кіно — це життя, з якої вирізане все нудне. Кіно — це управління невимовним. Кіно дає можливість без усякої небезпеки випробувати захват, пристрасті і бажання, які в звичайному житті обов'язково придушуються!

— А хто такий актор?

— Кінозірка — це людина, що сидить на цукровому троні під проливним дощем.

— А де живуть ці кінозірки? Вони не схожі на звичайних людей!

— Живуть вони у Голівуді.

— Голлівуд — це місце, де тобі платять тисячу доларів за поцілунок і п'ятдесят центів за твою душу. І це сказала дуже чудова жінка — Мерлін Монро.

— Тобто у фільмі, головний — актор.

— Ні, головний режисер.

— Хто це? — знову запитав Дарт.

— Режисер — це Колумб на кораблі. Він хоче відкрити Америку, а команда хоче додому. — відповіла дівчина.

— Та ти — просто поет, так майстерно розказати...

— Це не я говрю...

— А хто? Хтось у середині.

— Люди! — тихо прошепотіла відьма.

Дарт різко піднявся . Він ще раз оглянув присутніх. Мері сумно сиділа, погладжуючи щоку за якою тільки-но зникла третя порція вишень і стакан густочервоного, як буряковий сік морсу. Схоже усі уже перекусили,тому кожен розгулював подивляючись на іншого. Хлопці які злякались відьми з невідомих причин лежали на дереві і байдуже, хоча із певним острахом на усе дивились.

— Усе! Наша перерва закінчена. Час іти, бо ми за весь свій вік не дійдемо, як будемо так відпочивати.

Майя ж, що мала єдину слабість — різала кожному у вічі щиру правдоньку, мовила, вимахуючи правицею, наче рубала сапою осот на городі:

— Я вважаю, що з нашою сторони було б дуже неправильно залишити людей у лісі. Чи не так?

— Майя, ти про що? — здивовано відповів майстер.

— Я не залишу тут Елену. Вона моя подруга. І як на мене це справжнє звірство.

— Майя, я ж говорив. Тео — вампір. Вони швидко нас доженуть. — невпевнено пробурмотів Дарт. І тієї дивної речі було досить щоб заспокоїти відьму і дати їй можливість усе продумати.

— Гаразд, я згідна, але якщо із ними щось трапиться, усе буде на твоїй совісті.

— Та нічого з ними не трапиться! Пішли уже. — хлопець почав усіх піднімати і розказувати подальший план дій. — З лісу ми вийдемо десь увечері і як я обіцяв ми зупинимось у ельфів. Після того я детальніше усе розповім, а зараз "ноги в руки" і пішли уперед.

Розділ 17

Перша втрата свідомості

або знайомство із богами

Майстер провів рукою, знову рахуючи кількість людей. Як він і очікував не вистачало двох, але той був повністю упевнений у їхнім поверненні. До того ж скорому поверненні.

Майя ніяково посміхнулась, наче відчуваючи свою провину. І хоча вона знала що, ні у чому не винна, але дівчина усе одно сумувала, поволі відходячи від стресу. Певно їй дуже не щастило, познайомитись і зразу мало не втратити. Схоже вона і справді почала вплутуватись у інтриги цього світу. Вони ж прямо вливались у її свідомість. Відьма відчайдушно намагалась втримати усі емоції. Але усе навколо ставало сірим і вона почала закривати очі. Її свідомість відходила на інший рівень, а думки зникали вдалі. Дівчина завжди хотіла знати як це — "втратити свідомість"? Але ні ніхто не міг пояснити цього відчуття. А зараз вона перебувала саме у такому стані.

Дівчина відчула що падає до низу і відчайдушно почала боротись із цим. Вона поволі падла і уже розкрила руки, вона не боялась цього. Майя приземлилась на землю, а вона думала що вічно літатиме. Оглянулась, перед нею стояв великий стіл. За ним сиділа жінка у діловому одягу.

— Привіт Майя. — сказала вона.

— Доброго дня, а ми знайомі?

— Звісно ж ні. Але моє ім'я ти уже чула. Нумо згадай!

— Ізабелла, Лама, Ксена?

— Ні, набагато вище. Думай іще.

— Не хочу я думати.

— Така як і сказав Арес.

— Хто?

— Арес — бог. А я тоді хто?

— Хм...Богиня?

— Ні, я Велика Енергія.

— Ого, о це так попала. Мені зробити реверанс?

— У нас немає часу, я познайомлю тебе із богами. На щастя їх мало.

Першим вийшов бог із червоним волоссям та крилами. Усе так зливалось що дівчина не могла відвести очей.

"Я не одна така — рижа" — єдине що могла подумати дівчина.

— Звісно не одна. — сказав бог.

— Ти що думки читаєш? — забідкалась дівчина.

— Ну так.

— Ахаха, розслабся я теж.

— Неможеш!

— Не сперечайся зі мною. Я можу. І тут стоятиме крапка.

— Крапка лишилась у Аресі. Це — Астрал.

— Невже. Я не бачу нічого окрім стола, бабусі, вибачте Енергіє і тебе.

— Не раджу так невиховано відкликатись!

— ТО що знайомимось? Бо тут ще боги є.

— Я — Фаєр. Бог вогню та сонця. Я володію світлом та теплом. Допоможу тобі опанувати стихію вогню, але це буде в академії.

— Приємно познайомитись. Я — Майя, відьма. ОСТАННЯ!

— Чого кричиш, це усі і так знають.

Із цими словами бог пішов у темряву. Після нього підійшов зеленоокий та світловолосий хлопець. Він був зовсім молодим. До того ж з нього просто світило щастям та радістю. На голові у нього був лавровий вінок.

— Привіт Майя. Я — Іч. У мене тут саме коротке імя, тобі буде легко запам'ятати. Я — бог землі. Узагалі люблю природу, тварин. Коли вивчатимеш стихію Землі — навчу говорити із ними.

— Приємно познайомитись. Думаю мені буде цікаво.

— Ну мені час, бо там наш вітерок зачекався.

— Вітерок? — скривилась відьма.

Як тільки-но хлопець зник повіяло холодом і в залу влетів хлопець. Просто узяв і влетів. Він посміхнувся і навис прямо над Майє. Вона почервоніла від того хлопець посміхнувся і став на ноги.

Майя тепер розглядала його. У нього була бліда шкіра та світле волосся — блідого відтінку. Вона звисало до пліч. Хлопець був одягнений у футболку та брюки. Ну ось, боги її розуміють у одязі.

— Я — Аір. Моє ім'я теж легко запам'ятати. Як ти уже зрозуміла я — бог повітря. — хлопець опинився примо біля дівчини і при обняв її за талію від чого її обличчя уже у друге вкрилось рум'янцем. Хлопець знов засміявся і потерся головою об її волосся. — Чого червонієш? Не бійся мене, я — бог. Ти ж умієш літати, нас чекає захоплива подорож. Ну що думаю ти готова. Я навідаю тебе в академії, сонце... Ну все, все не смущатиму. Ти зараз взагалі настрій зіпсуєш коли з Ватом познайомишся. Він такий хмурий, бла-бла-бла. Зараз побачиш його. Чао.

— Бувай. — крикнула вона йому на зустріч.

— Краще казати — "До побачення." — почулось зверху.

— До побачення.

— І я чекатиму зустрічі сонце.

Нарешті відійшовши від шоку дівчина чекала на ще одного бога. Бога води.

— Ватер!!! — крикнула вона.

— Чого кричиш? — запитав хтось.

— Та ось дурна на тебе чекаю.

— А я нехочу з тобою говорити, бо мені це не цікаво.

— Може ти щей не учитимеш мене?

— Учитиму, мене заставлять.

— Покажись хоть!

— Ні!

— Чому ти такий хмурий?

— Бо я керую водою та туманом. Хочеш обіллю?

— Ні, ні, я думаю у тебе і так багато справ.

Ватер зник і дівчина в надії обернулась до Енергії.

— Ще один бог. — простогнала вона.

— Привіт! — сказав хтось у неї за спиною

Це був хлопець із чорним заплетеним у довгу косу волоссям. Майя згадала зо так виглядали люди в аніме.

-Я — Арес. Я стежу за расами. Та мирю їх. Поки що безутішно. Ти навіть трішки мій ворог відьмо.

— Чому?

— Дякуючи тобі. Якщо звісно ти загинеш, Аріандр стане керівником над расами.

— Не хвилюйся, я не допомагатиму йому. Тому що, мені настане капут.

— Ну тоді ми подружимось.

— А... — протягнула Майя наче пробуючи букви на смак.

— Що? — якось хитро запитав він.

— А ти якому предмету вчитимеш мене?

— Я вчитиму тебе Історії рас. Тобто розкажу про їх звичаї, навчу правильно із ними поводитись. Може колись станеш королевою...

— Чому колись? Я уже королева! Просто я одна така, єдина та неповторна.

— Звісно, єдина та неповторна. Хто і ще насмілився б так говорити із богами?

— Ну так. — посміхнулась дівчина. — Так могла б говорити лише — "Остання відьма". Але не надовго. У мене великі плани на майбутнє, скоро я відновлю свій клан. Я вивчу усі шість сил, я...

— Шість?

— А чому ви не познайомите мене із Богом життя, та богом Смерті?

— Вони не прийшли, тому що зайняті.

— Знаєте що, ви боги думаєте що вам усе можна.

— Не ображайся. — сказала Енергія. — Скоро ти познайомишся із ними.

— А що зараз?

— А зараз ми поговоримо.

— Ну давайте.

— Майя, ти хочеш керувати усіма силами?

— Що за питання? — занервувала дівчина. — Звісно я хочу цього, я дуже навіть хочу цього.

— А може ти відмовишся від них?

— Про що ви говорите? Невже ви із тими моїми ворогами?

— НіЈ просто кожну відьму рано чи пізно спитають чи хоче вона цього чи ні!

— І ви так несподівано вирішили запитати мене. Що ж я відповім, спочатку я не хотіла нічого цього, але скоро я прийняла цей світ і зрозуміла що я йому потрібна, я потрібна сестрі, яку я маю оживити. Тобто перенести її душу у тіло, я потрібна Мері, яка ненавидить принца. Я потрібна відьмам, які живуть десь у всесвіті і мріють повернутись.

— Ти така самовпевнена, а раптом нічого не вийде?

— Коли людина вірить у себе, у неї вийде усе! Навіть стрибнути і ребра не зломати.

— Ребра??? — здивовано втрутилась жінка.

— Ну я мала на увазі те, що це — образно.

— Тобі варто трішки привикати до цього світу, думаю проблем не буде...

— Я теж так думаю, я завжди так думала. — посміхнулась відьма.

Майя обернулась назад і зацікавлено глянула туди, де зникали боги. Це була та ж темрява, вона нагадувала великий каньйон.

— Ну що ж , а мене не чекають?

— Звісно чекають, усі помітили те, що ти втратила свідомість.

— Не знаю, добре це чи погано!

— Майя! — сказала Енергія, немов вгамовуючи дівчину і наказуючи бути тихіше, усе таки вона у святилищі.

— Що? — широко відкривши очі запитала дівчина.

— Давай уже поговоримо про те, що тут, а не в Аресі.

— От блін! — вилаялась Майя.

— Є якісь проблеми?

— Ні, просто я маю питання. Чому бог Арес, названий на честь цього світу?

— Тому що, він створив усі раси, а якщо подумати то тебе теж.

— Нічого собі, і головне так скромно представився — учитель історії.

— Знаєш, я дуже радію тому що ти — утекла. Це неабиякий показник волі. У тебе можна сказати і не було можливості , але ти показала що: "Можливість є завжди, але не завжди є можливість нею скористатися." Я горджуся тобою. І благословляю вашу дорогу до Еліни, хай жодна нечисть не попадется на вашому шляху.

— Дуже вдячна!

— Що ж бувай Майя, нехай удача завжди буде з тобою, а ми ще побачимося, не барися берися за навчання. У тебе гарний життєвий шлях.

Дівчина знову відчула як засинає, хоча вона і хотіла видавити: "Бувайте", але в неї не вдалося. Очі закрилися, це — немов ще одна втрата свідомості, але тепер якось в іншу сторону. Не зрозуміти нікому цього відчуття коли ти невідчуває свого тіла, а всього лиш летиш, в нікуди. Зараз вона — не людина , вона вічність. Невідомим для себе способом Майя почала відкривати очі, тепер вона не спала, вона уже була на землі. Чиїсь руки ніжно тримали її. Нарешті вона розгледіла Дарта, поряд йшла Елена.

— Вот е фак? — закричала вона і боляче гепнулась на землю.

— Що? — запитав майстер і дивно глянув на нею, схоже бар'єр зробив свою справу і переклав її слова. Дехто закрив вуха і закотив очі.

— Як Елену тут з'явилась? Що чорт побери тут відбувається?

— Майя, це можна у тебе спитати! Бо ти настільки лінива, що проспала вже два дні і ми майже прийшли до академії...

Розділ 18.

Академія Еліна...Солідненько

— Ти завжди так з рук падаєш? — запитав Дарт подавлюючи сміх.

— Я не просила мене на руках носити...

— А я про це не подумав, треба було тебе там залишити, за два дні нечисть би не з'явилась не хвилюйся...

Майя глянула на цього майстра сарказму і перевела погляд на Елену та помітивши його посміхнулась і показала пальцем на Тео. Той мовчки йшов, трішки піднявши підборіддя. Гордість.

— Елена, я не розумію як не я не помітила твою присутність.

— Нібито ти чиюсь присутність помітила. — почувся впевнений голос Теомера.

— Боже, ще один майстер сарказму знайшовся! — скривилась відьма. — А хоча маю подякувати тебе, ти врятував мою подругу.

— Схоже Майя, ти нічого не знає.

— Так, а ну розказуй мені усе! Швидко!

— Коли ти відправилась в астральний світ. Не хвилюйся ми це знаєм. Тео поніс мене до свого друга. Тобто майстра з яким він познайомився на передодні. Недалеко від нас є лагер, там учні ідуть в іншу школу, вона не має магічно направлення, вона для вампірів. Тео теж хотів у цю школу, та Еліна зацікавила його більше. Ну і його друг допоміг мені, я вже думала що померла. Хоча я дійсно померла. Але мене встигли оживити, один з магів присутніх там провів ритуал...На щастя я перед тобою.

— То що його не дякувати?

— Як би не він , я б померла назавжди.

— Тоді я не заберу слів назад. Ще раз дякую.

— Нема за що, на моєму місці так поступив би кожен лікар. Та місіс Олівія? — покосився він на жінку.

— Тео планує стати лікарем. Вампір — лікар, це виглядає весело, чи не так?

— Дійсно...

— А коли ми дійдемо до академії?

— Майя...— почав Дарт — Ти чому така неуважна?

— Що? — запитала вона.

— Академія прямо перед тобою.

Дівчина підняла голову вище і мало не закричала , це було дивовижне місце. Стіни були дуже високими , але було видно куполи та вікна, усе наче нагадувало старі замки та фортеці, дуже красиве видовище.

— Ого! — закричала дівчина. — А ми будемо іти через місто?

— Багато хочеш, ми йдемо через спеціальну дорогу

99