Другий свiт. Справа вiдьми

— Майя! — закричала вона. — Що ти натворила?

— Я зробила тебе iншою.

— А де мої татуювання?

— Ти панна. Навiщо тобi татуювання?

— А моє прекрасне чорне волосся. Тепер воно свiтле.

— Старалась. — вiдповiла вiдьма.

— А мої червонi очi? Чому вони зараз голубi?

— Тобi пасує. Ти помiтила, я лишила лице цiлим. Тiльки шрам прибрала i очi помiняла. А так усе при тобi. Хiба не красуня?

— Може й красуня. Але...

— Але, що? — вперлася вiдьма.

Мерi уважно розглянула себе ще раз.

— Нiчого! Дякую за зiпсований iмiдж охотницi.

— Завжди будь-ласка. А я ж не представила тебе Арi!

— Тому негiднику?

— Так, йому. До речi, а хто ти?

— Я? Я — Мерi. Ти що пам'ять втратила?

— Нi, як тебе представити принцу?

— Я буду Мерi Вознесiнська.

— Це хто?

— Це — принцеса. Дочка королеви оркiв. Вони прийдуть без неї. Т ому я зiграю її роль. А тепер перенеси мене до ворiт.

* * *

Майя сидiла у кiмнатi. Годину назад її покинула Мерi.

— Ерiк! — крикнула вона. Кiт прокинувся i порухав вухами. — Де Мерi?

— У принца. Вiн має видiлити їй кiмнату.

— Я боюсь...

— А раптом вона не стримається? I уб'є принца?

— Тодi ти втечеш ще швидше...

— Ерiк, сидiв би тихо.

— Боюся, боюся..

— Я попереджаю тебе.

Майя рiзко зiрвалась i почала махати рукам навколо кота. Той стримано смiявся з неї. Це довело дiвчину до яростi i вона почала читати заклинання. Лише тепер Ерк зрозумiв у якiй вiн небезпецi. I поспiшив тiкати, але звилi якi його охопили не дозволили цього зробити.

Лiрохвiст з повними очима слiз намагався роздивитися себе у дзеркалi.

— Майя. Я тебе ненавиджу!

— Так, так...

Голубий кiт. В прямому сенсi був яскраво розмальований i на головi красувався рожевий бантик. Припустимо бантик вiн зняв, але його шерсть.

— Вiдьма-недоучка! — кричав кiт.

— А менi красиво! — протягнула Майя.

— Перефарбуй! Негайно!

— Нi!

— Будь-ласка!

— НI! Давай так, тиждень побудеш таким i я перефарбую.

— Але мене засмiють! Я — голуба нечисть. Менi так соромно буде. Майя прошу будь людиною.

— Не будеш себе красиво вести, мiсяць будеш голубим. Ну я про колiр.

— Я зрозумiв.

— То що ?

— Добре, я побуду тиждень таким.

— Яка ти няшка!

— Перестань вживати слова iз свого свiту. — кричав кiт. Його дiйсно дратували цi крилатi вирази. "Чувак", "няшка", "лох". Усi цi слова не були привичними нi для кого. Навiть принца це дратувало. А вiдьма наче i не помiчала цього. Багато слiв бар'єр мiг i не передати. I тому не усi моли зрозумiти вiдьму.

— Чому? — зацiкавлено запитала Майя. Їй було важко вiдмовитися вiд цих слiв .Вони ранiше були дуже значною частиною її лексiону.

— Не усi їх розумiють! — пояснив Ерiк.

— Але ... Я вiдьма i менi все можна! — заперечила дiвчина. Кiт узявся за голову i глянув на "вiдьму якiй усе можна"

— З чого ти це взяла?

— Я — остання. — засмiялась Майя.

— Це не дає тобi право розфарбовувати нечисть.

— А от i дає. — почала суперечку вiдьма.

— Не дає! Я тут довше нiж ти.

— Подумаєш. А я вище.

— А це тут до чого?

— Нi до чого! Просто сказала!

— Все з тобов ясно.

— Я пiшла до Арi. — сказала дiвчина. — Тiльки що менi одягти?

— У тебе є магiя. Скажи заклинання i весь одяг свiт — твiй.

— Що б я без тебе робила?

— Поспiшу мрiяти про тi часи. — сказав вiн i заснув.

Дiвчина вирiшила що вона має виглядати красиво. Тому спершу вона вибрала сукню. Яскраво рожеву та довгу. Вона розвiвалася навiть легенького коливання вiтру. Це був її стиль. Хоча вона i любила джинси та кросiвки, але коли слiд одягти сукню... Вона мала бути довгою та повiтряною. Потiм вона прибрала своє неслухняне волосся у чепчик i доповнила образ кольєм. По серединi якого красувався маленький рубiн. Хоча вона не стрималась i одягала балетки. Каблуки вона одягне завтра.

* * *

У гостиннiй сидiла Мерi. Вона з великим трудом грала принцесу. Побачивши вiдьму трiшки ожила.

— А ось i Майя. — почав принц. — Познайомся, це — Мерi Вознесiнська.

— Дуже приємно. Я — Майя. У вас красиве плаття. — пiдкреслила вона.

— Завжди дивувався красi оркiв. Вони одночасно такi воїни i такi прекраснi створiння. — пiдтримав розмову принц.

— Дуже дякую вам.

— Мерi, розкажiть про вашi землi.

Майя глянула на охотницю, певно вона не була готова до цього. Та почала вiдкривати рот. Але вiдьма врятувала її. Вона вклала свою лепту:

— Мерi, а ти уже вибрала сукню на бал?

Принц роздратовано глянув на вiдьму i прикрив очi.

— Нi, а ти? — запитала дiвчина i глянула на принца. На секунду їх очi зiткнулись. Дiвчина вiдвела погляд.

— Я уже вибрала. Вона буде красива та довга. Хочу щоб усi побачили те, що я остання вiдьма.

— А що ти менi порадиш?

— Думаю тобi пiдiйдуть голубi вiдтiнки.

— Чому саме цей колiр?

— У тебе чудовi очi.

— Дiвчата.. — почав Арi. — Я вам не заважаю?

— Вiн ше тут! — заявила Мерi. — Арi, як т вважаєш, що потрiбно робити з-першу зачiску чи манiкюр?

— Що? — пискнув принц. — Я напевно пiду. Мерi твої покої на верху. Тi тебе проведе.

Слуга появилася прямо бiля дверей i глянула на Мерi. Дiвчата довго дивились один на одного. А потiм Тi виступила уперед:

— Ви зараз пiдете чи пiзнiше?

— Тез, не притворяйся! — заявила Мерi.

— Пробачте, але я Тi.

— Добре тест пройшла, але це я — Мерi.

— Я знаю ви Мерi Вознесiнська.

— Хто це? — шепотом запитала вiдьма.

— Мiй шпигун. Тез де Лi.

— Вона японка?

— Що? — запитала вона. — Звiсно ж нi. Вона дрiада. Ця дiвчина втратила своє дерево. Але я врятувала її вiд смертi. I вона ж не може сказати iншому що вона — шпигун. Ми навiть пароль придумали. Точно пароль.

— Яблуня цвiте яскраво. Мерi б'ється з ворогами.

— Супер пароль.. — прошепотiла Майя.

— Мерi , це ти? — зрадiла Тез.

— Так, я.

— А чому такий вигляд? Колiр волосся?

— Змiнила, для важливої мiсiї. Продовжуй нести пост. Я сама знайду кiмнату.

— Добре.

— До речi, що нового?

— Нiчого такого немає. Принц досi думає що вiн бог.

— До цього ми звикли... — посмiхнулась Мерi.

Ми дiйшли до її кiмнати. Вiдьма допомогла Мерi з сунею . Вони ще трiшки поговорили i попрощалися.

— Стiй! — сказала Мерi.

— Що ще?

— Де твiй...ммм...кiт?

— А вiн у моїй мантiї!

— А чому ти його ховаєш? Принц знає про нього...

— Вiн сам так вирiшив. Як би не було зв'язка вiн би узагалi пiд кроваттю сидiв.

— Або на лiжку. — сказала Мерi.

— На лiжку точно нi. Ну точнiше , цей тиждень нi.

— Чому?

— Ерiк, знiми мантiю! — дала наказ Майя.

— Нi! — закричало десь бiля Мерi. Охотниця навiть злякалась.

— Але ж Мерi — член команди.

— I що з того?

— Прошу...

— Ти просиш? Невже вiтер спинився?

— Покажись.

Ерiк скинув бiлу мантiю. Тепер вона не була схожа на невидимку. Перед ним був плащ. Голубий кiт посмiхнувся до здивованої дiвчини.

— А ось i я!

— Майя що ти з ним зробила?

— Вiн сам попросив... — почала дiвчина.

— Брехня! — закричав кiт.

— Нам уже час! — засмiялась вiдьма i зайшла у свою кiмнату.

— Ерiк! Покликати Анабет?

— Навiщо?

— Вона принесе тобi їжу.

— Усе що завгодно?

— Так!

— Тодi я хочу мишей або рибу.

Дiвчина натиснула на кнопку i сiла на лiжко. Скоро у дверi постукали i зайшла Аня.

— Мiс...тобто Майя. Ти чогось хотiла?

— Та нi! Перевiряю як кнопка працює.

— А тодi я пiду.

— Нi, стiй це жарт. Я їсти хочу.

— I чого ви хочете?

— Ви? — вiдьма пiдняла одну брову.

— Тобто, чого ти хочеш?

— Якi у вас є делiкатеси? I чи їсте ви мишей?

— Мишей? Звiсно є такий делiкатес, але уже три роки його нiхто не замовляв.

— Принеси менi!

— Добре, ще щось. I хочу риби!

— Якої саме?

— Хочу жителя океану.

— Бачу у тебе нинi гарний настрiй. Радiєте завтрашньому балу?

— Так. I ще один чай.

— Добре, зараз принесу.

Дiвчина зникла за дверима i з'явилася через п'ять хвилин.

— Як ти так швидко? — здивовано запитала Майя.

— Нашi повари — маги.

— А тодi зрозумiло.

— Я пiду. — сказала дiвчина.

— Ага, iди. I скажи що я виписала тобi премiю.

— Яку?

— Ну нагороду!

— А дякую вам.

Дiвчина пiшла. Голубий кiт вилiз з-пiд лiжка. Вiн прийнявся за делiкатес.

— Як ти можеш це їсти? — скривилась дiвчина.

— А ти як можеш це пити?

— Ах ти ж...

Вони повечеряли i нарештi настав час лягати. Дiвчина розстелила лiжко. Вiд слуг, якi цим займаються вона вiдмовилася. Майя лягла спати. Завтра мав бути важкий день.

Дiвчинi снився дуже цiкавий сон.

" Майя гуляла коридорами школи. Вона була дома. Дiвчина наче летiла. Вона забiгла у свiй клас. Усi чекали на неї. Емiлi обняла дiвчину i нагадала їй про тi часи... Майя вiдчула як хтось дихає їй у спину. Це була Мерi. Вона теж обняла її i присiла. Дiвчина побачила у класi два вiльних мiсця бiля Емiлi та бiля Мерi. Кожна кликала до себе. Дiвчина ще раз оглянула клас i помiтила голубого кота на вiкнi. Усе було наче вибiр. У дверi постукали. Це був директор. Вiн привiтався i познайомив з новими учителями. Вiн запитав:

— Майя чому ти не сядеш?

— Зараз пане! — вiдповiла дiвчина.

— Я хотiв вас запитати, ви вiдпускаєте учителiв i приймаєте нових?

Новий вчитель мав зовнiшнiсть Дарта та Арi .

— Вiдпускаємо! — закричав клас. Лишень Майя мовчала.

— А ти Майя, вiдпускаєш їх?

Дiвчина глянула прямо на Емiлi.

— Пробач... у мене новий свiт. Я не можу його кинути. Людей тут убивають. Принц збирає колекцiю. Я не можу жити знаючи про те, що десь твориться насилля , а запобiгти йому можу лише я.

— Я розумiю... — сказала Емiлi.

Дiвчина обернулась до директора.

— Так, я приймаю нових учителiв.

Дiвчина обiйшла весь клас. Вона сумно глянула на вiльне мiсце бiля Емiлi. Вона подивилась на ту свободу i на той спокiй. Усi поглянули на неї. Майя присiла на своє нове мiсце. Мерi тепло поглянула на неї.

— Тепер ти сидiтимеш тут?

— Так!

— Довго? — протягнула вона.

— Не знаю...як життя покаже."

Роздiл 13

Бал

Той день до якого Майя готувалася настав. Вона навiть думати не могла про те, що найде друзiв. Голубий кiт точно не входив у її плани. Може чорний, але вiн сам винен. I через тиждень вiн знову змiнить колiр. Мерi декiлька раз хотiла її вбити, але лише тому що хотiла отримати її силу. А навiщо їй сила вiдьми? Щоб помститися Арiандру за подругу, за матiр та за небажанi сили. Майя сильно змiнила дiвчину i тепер вони були команда. Рiнель, Ерiк, Мерi та Майя — "Останнi герої".

Майя нарештi прокинулася, хоча зробила це не сама . У коридорi було чути безлiчi стукiв. Дiвчина виглянула халат i вийшла. Коли вона ступила за порiг кiмнати, вона мало не упала. Її збив молодий хлопець. Вiн дуже спiшив i не помiтив дiвчину. Вона глянула на хлопця в очiкуваннi вибачень. Але той лише пожав плечима. Вiн i не знав що перед ним вiдьма. Хоча в такому одязi її нiхто би не впiзнав. Вона показала йому у спину один некрасивий знак. Дверi Мерi були ще закритi. Тому вона пiдiйшла до дверей охотницi. Постукавши вона нiчого не почула. Майя вирiшила по-хамськи вдертися до неї у дверi.

— Ах, ти ж... — закричала вiдьма. — Нi, Мерi це уже — перебор. Вставай бистро.

— Майя? — сонно промичала охотниця. — Якого чорта? Чого ти мене будеш?

— П-с скоро бал.

— Круто. А тепер я лягаю спати.

— Нi, нi. Ми маєм готуватись.

— Навiщо?

— Ти ж принцеса! — завiрила її вiдьма.

— Нi, я не принцеса.

— Ти сама учора так сказала принцу.

— Точно...— простогнала дiвчина i пiднялась.

— Блiн, я створила тебе такою iдеальною.

— Чого?

— У тебе не плутається волосся...

— Теж менi проблема. — дiвчина пiднялась i достала зi шкафа гребiнець, вона закрила одне око.-Майя!Лови!

— Це не допоможе. — сказала дiвчина. Вона не зловила гребiнець i той ударив її по головi. — Легше. — Дiвчина узяла гребiнець. — Дякую, але я його зламаю.

— Це чарiвний гребiнець.

— Справдi?

— Так!

— Гребiнець — гребiнець. А виконай моє бажання.

— Нi, не так. Вiн допомагає розчiсувати волосся.

— Ааа..

Майя повiльно провела гребiнцем по рижому волоссю. Чарiвнi пальчики гребiнця перебирати кожну волосинку. Наче надаючи їй барвiв вони пройшлися по волоссю. Майя тихо видихнула ы протягнула гребiнець подрузi.

— Дякую. До речi чудовий гребiнець. Де ти такий узяла?

— Трофей.

— Що таке трофей? — зацiкавилася дiвчина.

— Рiч на пам'ять!

— I про що нагадує тобi цей гребiнець.

— Про Лiну.

— Розкажи!

— Але ж ми спiзнюємося.

— Бал лише увечерi.

— А чому ти мене заставила прокинутися зранку?

— Ну там план продумати.

— Тодi слухай. Лiна — драконниця. Вона не мала нiяких почестей. Нi магiчних сил. Лише одного монстра усерединi. Вона була дуже красивою. Я познайомилася з нею у той день коли полювала на тiнь. Це, такий вид нечистi. Вiн висмоктує у людини енергiю, тодi коли стає її тiнню. Лiна дала менi можливiсть ночувати у неї. Ми стали чудовими подругами. Але пiзнiше... Тiнь почала скоювати напади на людей. I я вiдправилась на охоту. Але поки мене не було, тiнь потрапила до будинку Лiни.

Коли я повернулась передi мною стояла налякана дiвчина. На запитання вона не могла вiдповiсти. Лише марила про те, що тiнь напала на неї. Лiна розповiла про те, що могла робити знаки. Але якi, сама вона не знала.

Я навiдала Лiну через сiм мiсяцiв. Дiвчина стала дуже вiдомою. Лiна могла надавати сили речам. Вона не була магом. Драконниця не вiдповiдала менi. Я часто питала про дар.

Але одного разу я подорожувала столицею. Знову побачивши Лiну я помахала їй рукою. Дiвчина пiдбiгла i обняла мене. Але коли я запитала чому вона так радiє, вона вiдповiла що ми не бачилися сiм мiсяцiв. Усе було настiльки дивно. Я розповiла їй про те, що ми бачились сьогоднi в її домi. Але за її словами у тому домi вона уже не живе. Це була Угу. Вона приймає зовнiшнiсть iнших людей.

Ми з Лiною завалилися до будинку нечистi. Та нiжним голосом почала нам розказувати про себе, але ми з Лiною знали правду. Я потягнула Угу за волосся , а Лiна запалила у печi. Ми разом сказали слова заклинання. Це не звичайне заклинання, не таке як у магiв, вiдьма та iнших. Ними можуть користуватися усi. Навiть ти. У кiнцi ми спалили її. I лишилися ночувати у тому дому. На вулицi було дуже темно. Але у ночi ми чули звуки. Вони доходили до нас iз печi.

Нам здавалося що ми, знищили усе про Угу. Але коли на другий день ми прибирали там, я побачила гребiнець. На ньому були яскравi та красивi квiти, а на кiнчику маленький алмазик. Знову почалися крики. У алмазi ми побачили лице нечистi. Я кинула його до низу i рiзко розiм'яла ногою. Гул зникнув. Лiна сказала що гребiнець чарiвний. Тому що, вона робила такi речi.

Я забрала його собi, i недавно дiзналась про його чарiвнi можливостi.