Другий світ. Справа відьми

— Майя! — закричала вона. — Що ти натворила?

— Я зробила тебе іншою.

— А де мої татуювання?

— Ти панна. Навіщо тобі татуювання?

— А моє прекрасне чорне волосся. Тепер воно світле.

— Старалась. — відповіла відьма.

— А мої червоні очі? Чому вони зараз голубі?

— Тобі пасує. Ти помітила, я лишила лице цілим. Тільки шрам прибрала і очі поміняла. А так усе при тобі. Хіба не красуня?

— Може й красуня. Але...

— Але, що? — вперлася відьма.

Мері уважно розглянула себе ще раз.

— Нічого! Дякую за зіпсований імідж охотниці.

— Завжди будь-ласка. А я ж не представила тебе Арі!

— Тому негіднику?

— Так, йому. До речі, а хто ти?

— Я? Я — Мері. Ти що пам'ять втратила?

— Ні, як тебе представити принцу?

— Я буду Мері Вознесінська.

— Це хто?

— Це — принцеса. Дочка королеви орків. Вони прийдуть без неї. Т ому я зіграю її роль. А тепер перенеси мене до воріт.

* * *

Майя сиділа у кімнаті. Годину назад її покинула Мері.

— Ерік! — крикнула вона. Кіт прокинувся і порухав вухами. — Де Мері?

— У принца. Він має виділити їй кімнату.

— Я боюсь...

— А раптом вона не стримається? І уб'є принца?

— Тоді ти втечеш ще швидше...

— Ерік, сидів би тихо.

— Боюся, боюся..

— Я попереджаю тебе.

Майя різко зірвалась і почала махати рукам навколо кота. Той стримано сміявся з неї. Це довело дівчину до ярості і вона почала читати заклинання. Лише тепер Ерк зрозумів у якій він небезпеці. І поспішив тікати, але звилі які його охопили не дозволили цього зробити.

Лірохвіст з повними очима сліз намагався роздивитися себе у дзеркалі.

— Майя. Я тебе ненавиджу!

— Так, так...

Голубий кіт. В прямому сенсі був яскраво розмальований і на голові красувався рожевий бантик. Припустимо бантик він зняв, але його шерсть.

— Відьма-недоучка! — кричав кіт.

— А мені красиво! — протягнула Майя.

— Перефарбуй! Негайно!

— Ні!

— Будь-ласка!

— НІ! Давай так, тиждень побудеш таким і я перефарбую.

— Але мене засміють! Я — голуба нечисть. Мені так соромно буде. Майя прошу будь людиною.

— Не будеш себе красиво вести, місяць будеш голубим. Ну я про колір.

— Я зрозумів.

— То що ?

— Добре, я побуду тиждень таким.

— Яка ти няшка!

— Перестань вживати слова із свого світу. — кричав кіт. Його дійсно дратували ці крилаті вирази. "Чувак", "няшка", "лох". Усі ці слова не були привичними ні для кого. Навіть принца це дратувало. А відьма наче і не помічала цього. Багато слів бар'єр міг і не передати. І тому не усі моли зрозуміти відьму.

— Чому? — зацікавлено запитала Майя. Їй було важко відмовитися від цих слів .Вони раніше були дуже значною частиною її лексіону.

— Не усі їх розуміють! — пояснив Ерік.

— Але ... Я відьма і мені все можна! — заперечила дівчина. Кіт узявся за голову і глянув на "відьму якій усе можна"

— З чого ти це взяла?

— Я — остання. — засміялась Майя.

— Це не дає тобі право розфарбовувати нечисть.

— А от і дає. — почала суперечку відьма.

— Не дає! Я тут довше ніж ти.

— Подумаєш. А я вище.

— А це тут до чого?

— Ні до чого! Просто сказала!

— Все з тобов ясно.

— Я пішла до Арі. — сказала дівчина. — Тільки що мені одягти?

— У тебе є магія. Скажи заклинання і весь одяг світ — твій.

— Що б я без тебе робила?

— Поспішу мріяти про ті часи. — сказав він і заснув.

Дівчина вирішила що вона має виглядати красиво. Тому спершу вона вибрала сукню. Яскраво рожеву та довгу. Вона розвівалася навіть легенького коливання вітру. Це був її стиль. Хоча вона і любила джинси та кросівки, але коли слід одягти сукню... Вона мала бути довгою та повітряною. Потім вона прибрала своє неслухняне волосся у чепчик і доповнила образ кольєм. По середині якого красувався маленький рубін. Хоча вона не стрималась і одягала балетки. Каблуки вона одягне завтра.

* * *

У гостинній сиділа Мері. Вона з великим трудом грала принцесу. Побачивши відьму трішки ожила.

— А ось і Майя. — почав принц. — Познайомся, це — Мері Вознесінська.

— Дуже приємно. Я — Майя. У вас красиве плаття. — підкреслила вона.

— Завжди дивувався красі орків. Вони одночасно такі воїни і такі прекрасні створіння. — підтримав розмову принц.

— Дуже дякую вам.

— Мері, розкажіть про ваші землі.

Майя глянула на охотницю, певно вона не була готова до цього. Та почала відкривати рот. Але відьма врятувала її. Вона вклала свою лепту:

— Мері, а ти уже вибрала сукню на бал?

Принц роздратовано глянув на відьму і прикрив очі.

— Ні, а ти? — запитала дівчина і глянула на принца. На секунду їх очі зіткнулись. Дівчина відвела погляд.

— Я уже вибрала. Вона буде красива та довга. Хочу щоб усі побачили те, що я остання відьма.

— А що ти мені порадиш?

— Думаю тобі підійдуть голубі відтінки.

— Чому саме цей колір?

— У тебе чудові очі.

— Дівчата.. — почав Арі. — Я вам не заважаю?

— Він ше тут! — заявила Мері. — Арі, як т вважаєш, що потрібно робити з-першу зачіску чи манікюр?

— Що? — пискнув принц. — Я напевно піду. Мері твої покої на верху. Ті тебе проведе.

Слуга появилася прямо біля дверей і глянула на Мері. Дівчата довго дивились один на одного. А потім Ті виступила уперед:

— Ви зараз підете чи пізніше?

— Тез, не притворяйся! — заявила Мері.

— Пробачте, але я Ті.

— Добре тест пройшла, але це я — Мері.

— Я знаю ви Мері Вознесінська.

— Хто це? — шепотом запитала відьма.

— Мій шпигун. Тез де Лі.

— Вона японка?

— Що? — запитала вона. — Звісно ж ні. Вона дріада. Ця дівчина втратила своє дерево. Але я врятувала її від смерті. І вона ж не може сказати іншому що вона — шпигун. Ми навіть пароль придумали. Точно пароль.

— Яблуня цвіте яскраво. Мері б'ється з ворогами.

— Супер пароль.. — прошепотіла Майя.

— Мері , це ти? — зраділа Тез.

— Так, я.

— А чому такий вигляд? Колір волосся?

— Змінила, для важливої місії. Продовжуй нести пост. Я сама знайду кімнату.

— Добре.

— До речі, що нового?

— Нічого такого немає. Принц досі думає що він бог.

— До цього ми звикли... — посміхнулась Мері.

Ми дійшли до її кімнати. Відьма допомогла Мері з сунею . Вони ще трішки поговорили і попрощалися.

— Стій! — сказала Мері.

— Що ще?

— Де твій...ммм...кіт?

— А він у моїй мантії!

— А чому ти його ховаєш? Принц знає про нього...

— Він сам так вирішив. Як би не було зв'язка він би узагалі під кроваттю сидів.

— Або на ліжку. — сказала Мері.

— На ліжку точно ні. Ну точніше , цей тиждень ні.

— Чому?

— Ерік, зніми мантію! — дала наказ Майя.

— Ні! — закричало десь біля Мері. Охотниця навіть злякалась.

— Але ж Мері — член команди.

— І що з того?

— Прошу...

— Ти просиш? Невже вітер спинився?

— Покажись.

Ерік скинув білу мантію. Тепер вона не була схожа на невидимку. Перед ним був плащ. Голубий кіт посміхнувся до здивованої дівчини.

— А ось і я!

— Майя що ти з ним зробила?

— Він сам попросив... — почала дівчина.

— Брехня! — закричав кіт.

— Нам уже час! — засміялась відьма і зайшла у свою кімнату.

— Ерік! Покликати Анабет?

— Навіщо?

— Вона принесе тобі їжу.

— Усе що завгодно?

— Так!

— Тоді я хочу мишей або рибу.

Дівчина натиснула на кнопку і сіла на ліжко. Скоро у двері постукали і зайшла Аня.

— Міс...тобто Майя. Ти чогось хотіла?

— Та ні! Перевіряю як кнопка працює.

— А тоді я піду.

— Ні, стій це жарт. Я їсти хочу.

— І чого ви хочете?

— Ви? — відьма підняла одну брову.

— Тобто, чого ти хочеш?

— Які у вас є делікатеси? І чи їсте ви мишей?

— Мишей? Звісно є такий делікатес, але уже три роки його ніхто не замовляв.

— Принеси мені!

— Добре, ще щось. І хочу риби!

— Якої саме?

— Хочу жителя океану.

— Бачу у тебе нині гарний настрій. Радієте завтрашньому балу?

— Так. І ще один чай.

— Добре, зараз принесу.

Дівчина зникла за дверима і з'явилася через п'ять хвилин.

— Як ти так швидко? — здивовано запитала Майя.

— Наші повари — маги.

— А тоді зрозуміло.

— Я піду. — сказала дівчина.

— Ага, іди. І скажи що я виписала тобі премію.

— Яку?

— Ну нагороду!

— А дякую вам.

Дівчина пішла. Голубий кіт виліз з-під ліжка. Він прийнявся за делікатес.

— Як ти можеш це їсти? — скривилась дівчина.

— А ти як можеш це пити?

— Ах ти ж...

Вони повечеряли і нарешті настав час лягати. Дівчина розстелила ліжко. Від слуг, які цим займаються вона відмовилася. Майя лягла спати. Завтра мав бути важкий день.

Дівчині снився дуже цікавий сон.

" Майя гуляла коридорами школи. Вона була дома. Дівчина наче летіла. Вона забігла у свій клас. Усі чекали на неї. Емілі обняла дівчину і нагадала їй про ті часи... Майя відчула як хтось дихає їй у спину. Це була Мері. Вона теж обняла її і присіла. Дівчина побачила у класі два вільних місця біля Емілі та біля Мері. Кожна кликала до себе. Дівчина ще раз оглянула клас і помітила голубого кота на вікні. Усе було наче вибір. У двері постукали. Це був директор. Він привітався і познайомив з новими учителями. Він запитав:

— Майя чому ти не сядеш?

— Зараз пане! — відповіла дівчина.

— Я хотів вас запитати, ви відпускаєте учителів і приймаєте нових?

Новий вчитель мав зовнішність Дарта та Арі .

— Відпускаємо! — закричав клас. Лишень Майя мовчала.

— А ти Майя, відпускаєш їх?

Дівчина глянула прямо на Емілі.

— Пробач... у мене новий світ. Я не можу його кинути. Людей тут убивають. Принц збирає колекцію. Я не можу жити знаючи про те, що десь твориться насилля , а запобігти йому можу лише я.

— Я розумію... — сказала Емілі.

Дівчина обернулась до директора.

— Так, я приймаю нових учителів.

Дівчина обійшла весь клас. Вона сумно глянула на вільне місце біля Емілі. Вона подивилась на ту свободу і на той спокій. Усі поглянули на неї. Майя присіла на своє нове місце. Мері тепло поглянула на неї.

— Тепер ти сидітимеш тут?

— Так!

— Довго? — протягнула вона.

— Не знаю...як життя покаже."

Розділ 13

Бал

Той день до якого Майя готувалася настав. Вона навіть думати не могла про те, що найде друзів. Голубий кіт точно не входив у її плани. Може чорний, але він сам винен. І через тиждень він знову змінить колір. Мері декілька раз хотіла її вбити, але лише тому що хотіла отримати її силу. А навіщо їй сила відьми? Щоб помститися Аріандру за подругу, за матір та за небажані сили. Майя сильно змінила дівчину і тепер вони були команда. Рінель, Ерік, Мері та Майя — "Останні герої".

Майя нарешті прокинулася, хоча зробила це не сама . У коридорі було чути безлічі стуків. Дівчина виглянула халат і вийшла. Коли вона ступила за поріг кімнати, вона мало не упала. Її збив молодий хлопець. Він дуже спішив і не помітив дівчину. Вона глянула на хлопця в очікуванні вибачень. Але той лише пожав плечима. Він і не знав що перед ним відьма. Хоча в такому одязі її ніхто би не впізнав. Вона показала йому у спину один некрасивий знак. Двері Мері були ще закриті. Тому вона підійшла до дверей охотниці. Постукавши вона нічого не почула. Майя вирішила по-хамськи вдертися до неї у двері.

— Ах, ти ж... — закричала відьма. — Ні, Мері це уже — перебор. Вставай бистро.

— Майя? — сонно промичала охотниця. — Якого чорта? Чого ти мене будеш?

— П-с скоро бал.

— Круто. А тепер я лягаю спати.

— Ні, ні. Ми маєм готуватись.

— Навіщо?

— Ти ж принцеса! — завірила її відьма.

— Ні, я не принцеса.

— Ти сама учора так сказала принцу.

— Точно...— простогнала дівчина і піднялась.

— Блін, я створила тебе такою ідеальною.

— Чого?

— У тебе не плутається волосся...

— Теж мені проблема. — дівчина піднялась і достала зі шкафа гребінець, вона закрила одне око.-Майя!Лови!

— Це не допоможе. — сказала дівчина. Вона не зловила гребінець і той ударив її по голові. — Легше. — Дівчина узяла гребінець. — Дякую, але я його зламаю.

— Це чарівний гребінець.

— Справді?

— Так!

— Гребінець — гребінець. А виконай моє бажання.

— Ні, не так. Він допомагає розчісувати волосся.

— Ааа..

Майя повільно провела гребінцем по рижому волоссю. Чарівні пальчики гребінця перебирати кожну волосинку. Наче надаючи їй барвів вони пройшлися по волоссю. Майя тихо видихнула ы протягнула гребінець подрузі.

— Дякую. До речі чудовий гребінець. Де ти такий узяла?

— Трофей.

— Що таке трофей? — зацікавилася дівчина.

— Річ на пам'ять!

— І про що нагадує тобі цей гребінець.

— Про Ліну.

— Розкажи!

— Але ж ми спізнюємося.

— Бал лише увечері.

— А чому ти мене заставила прокинутися зранку?

— Ну там план продумати.

— Тоді слухай. Ліна — драконниця. Вона не мала ніяких почестей. Ні магічних сил. Лише одного монстра усередині. Вона була дуже красивою. Я познайомилася з нею у той день коли полювала на тінь. Це, такий вид нечисті. Він висмоктує у людини енергію, тоді коли стає її тінню. Ліна дала мені можливість ночувати у неї. Ми стали чудовими подругами. Але пізніше... Тінь почала скоювати напади на людей. І я відправилась на охоту. Але поки мене не було, тінь потрапила до будинку Ліни.

Коли я повернулась переді мною стояла налякана дівчина. На запитання вона не могла відповісти. Лише марила про те, що тінь напала на неї. Ліна розповіла про те, що могла робити знаки. Але які, сама вона не знала.

Я навідала Ліну через сім місяців. Дівчина стала дуже відомою. Ліна могла надавати сили речам. Вона не була магом. Драконниця не відповідала мені. Я часто питала про дар.

Але одного разу я подорожувала столицею. Знову побачивши Ліну я помахала їй рукою. Дівчина підбігла і обняла мене. Але коли я запитала чому вона так радіє, вона відповіла що ми не бачилися сім місяців. Усе було настільки дивно. Я розповіла їй про те, що ми бачились сьогодні в її домі. Але за її словами у тому домі вона уже не живе. Це була Угу. Вона приймає зовнішність інших людей.

Ми з Ліною завалилися до будинку нечисті. Та ніжним голосом почала нам розказувати про себе, але ми з Ліною знали правду. Я потягнула Угу за волосся , а Ліна запалила у печі. Ми разом сказали слова заклинання. Це не звичайне заклинання, не таке як у магів, відьма та інших. Ними можуть користуватися усі. Навіть ти. У кінці ми спалили її. І лишилися ночувати у тому дому. На вулиці було дуже темно. Але у ночі ми чули звуки. Вони доходили до нас із печі.

Нам здавалося що ми, знищили усе про Угу. Але коли на другий день ми прибирали там, я побачила гребінець. На ньому були яскраві та красиві квіти, а на кінчику маленький алмазик. Знову почалися крики. У алмазі ми побачили лице нечисті. Я кинула його до низу і різко розім'яла ногою. Гул зникнув. Ліна сказала що гребінець чарівний. Тому що, вона робила такі речі.

Я забрала його собі, і недавно дізналась про його чарівні можливості.