Турбогвинтовий

— Вибач, я не знала, що тут іще хтось буде, — пискнула Крі-Крі, а це була саме вона, злізаючи з нещасної дівчини.

— Нічого, — Ішані потрусила кабіною і змогла сфокусувати погляд на причині переполоху.

— А ти чому ще тут? Ти ж маєш стартувати однією з перших? — поцікавилася француженка.

— Та так... Треба було трохи побути наодинці. А що це в тебе таке? — Ішані кивнула на підвісний бак.

— А це мене Дасті-Поводир навчив. Я ж над Атлантикою ледве не звалилася, от він мене й... — дівчина замовкла, не договоривши, а потім продовжила: — І тепер у мене достатньо палива, щоб літати на рівні з вами! Якби я не відстала на першому етапі — була б серед лідерів.

— Справді? А чому ти його так називаєш? — Ішані згадала слова Громила. — Він що — і тебе через Атлантику вів?

— Звідки ти... — Крі-Крі підірвалася з місця, але потім зрозуміла, що знову проговорилася. — Ох, довгий мій язик... Так, слухай сюди! Якщо ти хоча б комусь про це...

— Не бійся — я нікому не скажу, — запевнила її дівчина. — І все ж, як він тебе вів? У вас же тоді були різні швидкості?

— Не скажу, але підказку дам: він заради мене навіть летів повільніше, — буркнула авіетка.

— Ти серйозно? Він що, не хоче перемогти?

— Знаєш, я не впевнена. А тобі як здається?

Ішані задумалась. І коли вона вже, здавалося, була готова відповісти на це складне питання — диспетчер оголосив хвилинну готовність і дівчата мусили поспішити на старт.

* * *

Глава 5

Злітати останнім — ще те задоволення. Ми з Бульдогом стартували майже одночасно. Два двигуна проти однієї турбіни, круїзер проти ваговоза — це обіцяв бути цікавий поєдинок. І він був таким всі сто сорок кілометрів, до перших воріт, де я на віражі обійшов Бульдога й вирвався вперед. І хоча ми обидва швидко наздоганяли решту гонщиків, шансів перемогти мене у нього вже не було. Після вчорашнього спарингу я досконало освоїв кілька трюків, які тепер активно вплітав у свій візерунок польоту. Із прогрівом двигуна швидкість зростала. Я відчував, що можу видати більше, однак навіть той небагатий досвід, який я отримав, підказував мені зачекати, зберегти сили для фінального ривка, коли більшість учасників вже будуть нездатні до активного супротиву.

Ось і перші суперники: номер вісімнадцять та ще якийсь жовтий спортивний літак. Обидва плентаються в самому хвості колонни. Не збавляючи обертів, я проходжу над першим із них і заходжу під крило другого. Той в останній момент мене помічає, але ворота попереду не дають йому простору для маневру і він змушений стати на інше крило, люб'язно пропускаючи мене вперед.

Далі траса опускалася все нижче й нижче. Ландшафт також мінявся, змінюючись то скелями, то неозорими полями. Я, вірний канону, мусив плентатися над самісінькою землею. Почасти це дозволяло підтримувати концентрацію, а хороша музика перетворювала політ на задоволення. Не знаю, може мені на роду було написано стати саме літаком, але це відчуття... Коли ти летиш крізь простір, тебе ніщо не тримає... Візуальний інтерфейс продовжував мені підморгувати показниками, двигун гудів рівно, спокійно... Абсолютна свобода. І нехай увесь світ зачекає...

Але ж ні — на радарі з'явилася нова позначка. Повернувши дзеркало вгору, я бачу позаду себе силует якогось спортсмена. Але я не пам'ятаю, щоб обганяв літак такого кольору. Та й циліндри під його крилами виглядають доволі підозріло. Саботаж? Схоже на те. Доведеться відриватися від нього, поки я ще не потрапив у халепу. А може на це і є основний розрахунок? Добре, не буду доводити до конфлікту, прискорююсь і спробую відірватися. От дідько — у нього під крилами прискорювачі! Значить відірватися у мене не вийде. Вмикаю відеозапис і переводжу електроніку в бойовий режим, усі другорядні індикатори одразу зникають і я починаю набирати висоту. Мій переслідувач вперто тримається позаду, неначе витримуючи швидкість наближення, і не збирається відставати. Навпаки, він веде себе надто спокійно, як для випадкового літака. Спроби викликати його на зв'язок успіху не мали, значить це точно саботаж. Тоді не варто затягувати початок, що довше я вагаюся, то більше у нього шансів завершити розпочате.

Різко скидаю швидкість і задираю носа, імітуючи набір висоти, а сам зменшую крок гвинта. Мій суперник ведеться на обманку й різко прискорюється вгору, але вже через секунду розуміє, що попався й одразу ж вимикає прискорювачі. Його швидкість падає, і поки він намагається вирівнятися, відстань між нами стає менше сотні метрів і я задіюю свій лазер, намагаючись через дзеркало осліпити свого суперника. По тому, що він трохи збився з курсу я розумію, що влучив, і ще більше скидаю швидкість. Шокер у мене вже давно увімкнутий, і мені залишається лише торкнутися своїм шасі до найманця, щоб він вибув із гри. Ну ж бо, не гальмуй — снікерсуй! Припини гальмувати, клятий тарантас! Не хочете іти на зближення? Тоді ми йдемо до вас!

Витягую кінці крил із фіксаторів і використовую їх як повітряні гальма. Переслідувач, не очікуючи від мене такої підлості, встиг тільки пірнути униз, і ось уже я сиджу в нього на хвості. І ось переді мною стоїть питання: бути чи не бути? Тьху! Треба змінити музику, бо вже починаю думати про якісь дурниці. Ось — важка мелодія без слів, тільки барабани, гітара та синтезатор. На чому я зупинився? Залишити негідника і продовжити гонку, чи не ризикувати і остаточно затиснути його? Але ж він іще не показав те, що приготував для мене, а значить — становить для мене серйозну небезпеку. Якщо почну з ним розбиратися — це можуть використати як компромат. Що ж робити?

Вирішувати не довелося — хмара якоїсь сірої гидоти, що вирвалася з-під крил літака, остаточно розвіяла усі мої сумніви і я, оминаючи його туманний слід, знову почав рватися вперед. Мій суперник мав перевагу в швидкості і обігнати його я б не зміг. В той же час запаси хімії в його баках обмежені і довше кількох хвилин... Точно — він збирався мене затримати! Ну що ж, тепер я можу спокійно повертатися на курс, але для цього доведеться піднятися якомога вище і постійно маневрувати, аби не потрапити у цей небезпечний хвіст. Я більш ніж впевнений, що цей трюк уже колись використовували.

Знову перейшовши в набір висоти, я не помітив, щоб невідомий мене переслідував. І що він задумав? Мені треба якомога швидше вийти до наступних воріт, де будуть камери — там він точно не наважиться мене переслідувати. А я зможу повідомити про порушення під час гонок. Запис агресії у мене є, зразки хімії мали залишитися на крилі — достатньо, аби відмазатися. Але спершу треба повернутися на трасу.

Ех, рано я списав цього найманця — якби не радар, я би влетів прямо в розпилену ним хмару. А так я завчасно зумів ухилитися від атаки і через віраж зайшов під хвіст злочинцю. Зараз я знаходився у його мертвій зоні, і вирішив скористатися шансом припинити цю небезпечну гру. Перевертаюся колесами догори і поки він не почав маневрувати — рвуся вперед і в прямому сенсі беру його за дупу контактами на колесах! Ой, краще б я цього не робив! Ця скотина обісрала мене своїм гидотним маслом і, залишаючи за собою туманний слід розпилюваної хімії, із одним робочим прискорювачем по спіралі полетіла вниз. Не знаю, чи розбився він, але зараз мене це вже мало хвилювало — моє друге крило потрапило під струмінь і тепер я відчував, як його починає пощипувати. Напевно в баках саботажника була якась кислота. Страшно навіть подумати, що було б, якби воно потрапило мені в повітрозабірник. І краще б цей виродок здох, бо інакше я цю продажну шкуру знайду і особисто влаштую йому нещасний випадок! Серйозно. Перевищення меж необхідної самооборони? Та мені б до аеродрому дотягнути! Ой, як же пече... Знаю! Треба пірнути в хмари, щоб атмосферна волога змила з мене цю гидоту!

Після кількох хвилин польоту в хмарах я відчув полегшення і зменшив висоту. Навігатор показував, що я лечу у вірному напрямку а радар — що мене досі ніхто не обігнав. Напевно я вже відстав на кілька хвилин від графіку, тому треба негайно прискорюватися.

На жаль на воротах передавати скаргу про сторонніх на маршруті було нікому — автоматичні камери не були оснащені ретрансляторами радіочастот гонщиків. Довелося мені, з моїм постраждалим крилом, продовжувати пілотаж. Скелястий ландшафт утворював прекрасну трасу для фігурного польоту і лише вказівки навігатора дозволяли нам знайти правильну дорогу до наступних воріт. Тут підніматися вище трьохсот метрів було заборонено, тому я поспішив порівнятися із іншими учасниками гонки і тепер спокійно йшов на тринадцятому місці, не роблячи спроб обійти суперників. Давши своєму сусіду спереду розслабитись, я дочекався наступних воріт і знову повторив свій трюк з пірнанням під крило. Подумки посміхнувшись, я не став прибирати тягу, а продовжив відриватися. Мені потрібно було відірватися від суперника більш ніж на кілометр, щоб перепочити.

— А ось і наші учасники, — нарешті я спіймав місцеву радіостанцію. — Подивимося, які зміни відбулися в гонці за час перельоту. І перша ж несподіванка: Бульдог та Поводир після вчорашнього інциденту швидко скорочують відставання!

— Подивіться, як вправно номер одинадцять обходить своїх конкурентів — схоже він запозичив цей прийом у номера сьомого. Давайте подивимося на повтор... Дійсно, вони виконують цей маневр абсолютно однаково! Схоже головного призу авіараллі їм буде недостатньо — ці двоє затіяли власне змагання! А що це із Поводирем? Невже за час перельоту він встиг потрапити в якусь халепу? І при цьому він ще й продовжує рватися вперед. Вражаюче прагнення до перемоги!

Далі ведучі переключились на вибулих учасників, і взялися обговорювати наші з Бульдогом шанси вирватися в лідери. Не дуже приємно, коли про тебе говорять, як про родовиту кобилу. Єдине, що я зміг виділити з їхньої розмови — я із останнього місця в турнірній таблиці перемістився на дванадцяте. Бульдог йшов чотирнадцятим, але з його новою манерою обходити суперників, він там надовго не затримається.

Зайнявши позицію між двома учасниками, я взявся діагностувати системи. Із крилами все було впорядку, із двигуном також, якщо не брати до уваги легкий перегрів. А от сліди мастила з-під капоту мене стривожили. Добре, що я вчора так захопився маслом — мого бачка має вистачити до аеродрому. Але в подальшому треба буде його розширити.

До аеродрому Агри нам було добиратися ще добрих дві години, коли ми вийшли із пілотажної зони. І тут погода підкинула нам чергову капость — хмарність. Тут уже було не до гонок. Згадавши свій політ над Англією, я вирішив ризикнути і повторити прорив. Орієнтуючись за приладами, я вийшов у хвіст наступному учаснику і коли вже збирався його обігнати — на радарі з'явилася нова позначка. І вона дуже швидко наближалася до мене. Передчуваючи нові неприємності, я завис під своїм суперником так, щоб він мене не помітив, і максимально приглушив двигун, аби навіть звуком себе не видати. Відстань між нами була метрів сорок, але я знаходився у мертвій зоні, і побачити він мене не зміг би, як би не старався.

Але невідомий не спішив нас атакувати, а пройшов на низькій висоті трохи вперед. Я зумів його роздивитися. Це був колега того психа, що так вперто намагався мене покропити — його підвісні прискорювачі важко з чимось сплутати. І що тепер робити? Зв'язатися зі спортсменом і попередити його про небезпеку — він мені не повірить. Можна спробувати розібратися самому, але тут я ризикую отримати небажаного свідка. Подумавши, що нічого не втрачаю, я увімкнув рацію.

— Говорить учасник навколосвітнього авіараллі Поводир. Викликаю невідомого літака, який щойно обійшов мене на швидкості більше чотирьохсот кілометрів на годину. Відгукніться.

— Це номер п'ятнадцять, — відгукнувся спортсмен. — Поводир, тільки не кажи мені, що тебе хтось обігнав — не повірю.

— Я сам в шоці, — а злочинець уже прилаштувався попереду спортсмена і відкрив клапани. — Але після кожного його прольоту в мене щось відмовляє. Будь обережний — схоже він полетів до тебе, і його анітрохи не хвилює погана видимість.

— Ох ти ж... — я побачив, як спортсмен захитався і різко пішов у віраж. — Дякую, що попередив. А я думаю: чого це мені так паршиво стало? От покидьок!

— Що таке? — я прикинувся схвильованим, хоча прекрасно бачив танці нападника та спортсмена. — Щось відмовило?

— Він щось розпилює за собою! І ця гидота забиває мені повітряні фільтри! І скло запилилося!

— Маневруй і не зупиняйся. Спробуй піднятися над хмарами — тоді ти його бачитимеш.

— Зараз спробую.

Спортсмен, літаючи зигзагами наче заєць під прицілом, почав набирати висоту. Саботажник, напевно слухаючи нашу розмову, одразу переключився на мене. Напевно це був уже інший пілот, інакше б він не повторив помилки свого попередника. Він розраховував вийти на мене влоб. А я просто дочекався потрібного моменту й пройшовся йому лазером по очах. Літак одразу ж втратив орієнтацію й спробував розвернутися. Пролітаючи повз нього, я відзначив, що в нього на капоті перед кабіною стоїть щось схоже на мій блок навігації, тільки зображення виводилося на екран. Схоже я осліпив не тільки його, але й електроніку. Простеживши його політ до найближчої скелі, я повернувся на курс.

Набираючи висоту, я розмірковував про свій вчинок. Я став причиною смерті... Кого я обманюю? Я завалив двох покидьків! І ані трохи не шкодую про свій вчинок. Більше того — я не знаходжу в собі жодних почуттів з цього приводу. Можливо це через те, що я й досі сприймаю жителів цього всесвіту лише як шматки металу? Можливо. Такі виродки заслуговують відплати? Заслуговують. Ну то нехай не ображаються: з ким боролися — на того й напоролися. Це в минулому житті я б ще сто разів думав, перш ніж взяти в руки палицю. В результаті я помер. Тут же я такої помилки припускатися не збираюся. О, ось іще одна можлива причина — я сам помер через таких виродків. Все, припиняємо думати про наболіле і повертаємося до гонок. Готовий побитися об заклад, що жоден детектор брехні не зможе вивідати з мене правду, бо це і є правда.

Піднявшись над хварами я зустрівся зі своїм суперником. Літак виглядав не дуже здоровим: фарба облущилася, двигун торохтів, та й очі у нього були червоні навіть під склом.

— Ти як — нормально? — поцікавився я в нього.

— Навіть не сподівайся, — сумно промовив той. — Я сам доберуся до аеродрому — без твоєї допомоги.

— То ти не проти, якщо я тебе обжену?

— Та лети вже, дідько ти турбогвинтовий... — буркнув спортсмен, поглядаючи на свій двигун.

Ну, якщо моя допомога цього разу не потрібна — летимо далі! Подальша дорога пройшла легко, якщо не брати до уваги неприємні відчуття в крилі та розмазане по лобовому склі мастило. Останнє сильно заважало огляду, тому довелося знову переключитися на електроніку.

Буквально на останній сотні метрів перед фінішними ворітьми мені вдалося обігнати ще одного учасника. Той уже розслабився і не встиг нічого зробити, коли я на шаленій швидкості промайнув провз нього. І знову я не встиг загальмувати і був змушений заходити на повторну посадку — це вже стає нехорошою традицією. Пора подумати про якісь аеродинамічні гальма. Використовувати для цього власні крила я не збирався — ще відірве.