Другий свiт. Справа вiдьми

— Ого! — зрадiла Майя. — Ти стiльки усього пережила. Менi би хоч шматочок тих пригод.

— Так, вони дуже небезпечнi. — заперечила їй Мерi.

— Усе одно хочу. Може по дорозi до академiї, ми зможемо хоч когось перемогти.

— Ти ж нi одного заклинання ще не знаєш. А уже рвешся у бiй. Ти подруго у мене бойова.

Вони засмiялися. Дiвчата й не помiтили як пiдiйшли Тi i Анабет.

— Панни, доброго ранку.

— I вам теж! Чого хотiли? — капризно поцiкавилася вiдьма. Майя лежала на лiжку i дивилась кудись у верх.

— Ми маємо допомогти вам з пiдготовкою до балу.

— О, ви вiльнi! Ми й самi можемо.

— Ви дiйсно цього хочете?

— Так, iдiть.

Коли усi вийшли Майя пiдбiгла до шафи i почала кидати на лiжко сукнi.

— Ти впевнена у тому що у нас усе вийде? — запитала Мерi.

— Так!

— Але...не можна бути такою самовпевненою.!

— Мерi! Давай виберем тобi сукню. Усi її побачать та упадуть. Ммм...

— Ну i ...

— Голуба сукня, синi туфлi та прекрасна зачiска.

— Не забудь про те, що я маю у цiй сукнi тiкати i летiти на мiтлi!

— До речi, вона витримає нас обох? Менi страшно...

— Я не знаю. А давай перевiримо!

— Як?

Майя витягнула руку i сказала заклинання виклику. Мiтла прилетiла до неї.

Дiвчина посмiхнулась i поманила "принцесу оркiв" до себе.

— Давай!

— Майя, там багато людей! Я не можу так...

— Нiхто на тебе i не гляне.

— Чого це?

— Увага усiх буде прикута до генiальної та красивою людини.

— Я про це й говорю. — крикнула Мерi. — Усi дивитимуться на мене.

— Що? — вiдкрила рот Майя. — Я про себе говорила. Добре! Забудемо!

— Угу...

— Ну сiдай. А якщо не сядеш, на тебе чекає доля Ерiка.

— Ти будеш принижувати мене?

— Так!

— Це не так уже й страшно.

— А для Ерiка голубий колiр — погано.

— Не смiй мене лякати! Добре! Я готова на цей експеримент. Тiльки дай но передсмертну записку напишу.

— Вона тобi не потрiбна! — почала вiдьма.

— Дай хоч переодягнусь!

— Все! Потiм...

Мерi по-мученьськи зiтхнула. Вiдьма знову посмiхнулась i присiла на кiнчик мiтли. З iншої сторони присiла Мерi. Майя хитро посмiхнулась i пiдлетiла. Перший полiт у двох трiшки не вдався. Дiвчина мало не упала, але врештi-решт, вони пiднялись у повiтря. Маневруючи у ньому дiвчата долетiли до дерев, якi були навколо замку.

— Давай вилетимо за територiю! — запропонувала Майя.

— Давай! — зрадiла охотниця.

Дiвчата розiгнались i полетiли уперед. Але, щось не дало їм вилетiти. Їх вiдштовхнуло, наче резиновий м'ячик. Дiвчина знову полетiла уперед i знову невдача. Вiдьма глянула на Мерi. Та розвела руками.

Майя направилась у сторону замку. Вона не розумiла, що вiдбувалось. Але, це було дуже страшно. Один бар'єр мiг зiпсувати усе те, до чого вона готувалась багато днiв. Дiвчина вирiшила летiти до вiкна своєї кiмнати, а не Мерi. Дiвчина залетiла i рiзко стрибнула на кровать.

— Це кiнець... — тихо прошепотiла вона.

— Нi, це не кiнець. Це амулетний бар'єр.

— Поясни!

— Амулетний бар'єр, створюється амулетом. Давай я розповiм тобi одну iсторiю. Теж мою. Можливо ти чула, а можливо i нi, але iснує така раса, як вампiри. Їх хотiли перечислити до нечистi. Занадто багато лиха вони натворили. Але вони ж i мали людиноподiбну форму... Але один вампiр — Лютик дiйсно багато натворив. Цей вампiр убивав ельфiв i багато хто його ненавидiв. I менi заплатили за те, що я його уб'ю. Звiсно ж, я спочатку вiдправилась у замок. I представилась звичайною аристократкою, яка хоча побачити володаря. Спочатку менi вiдмовили, але я приходила на наступнi днi. I врештi-решт володар сам навiдав мене.

Коли вiн прийшов, менi чесно стало жалко його. Хоча я була така бойова, непорушна i так далi. Але договiр є договiр... Його смерть була найдовшою. Я запросила його пройтися. Ми весело поговорили, але на другий день його фаворитка Надiне почала знущатися iз мене. Вона почала iз слухiв. Скажу так, мене почали ненавидiти. Володар знову прийшов до мене. I тепер , вiн запросив мене у замок. Я вiдправилась iз ним. Лютик — був добрим до мене.

Одного вечора я вирiшила пройтись i помiтила вампiра. Той iшов у сторону пiдвалу. Я пiшла за ним. Краще б не iшла. По усьому пiдвалу були розкиданi тiла жiнок. А посерединi лежала ритуальна чаша. Лютик наповнив її кровю i почав пити. Я помiтила його бiлоснiжнi зуби. Раптом вiн обернувся. Моє серце у той момент сильно застукало. Я побiгла у замок, але на порозi до кiмнати його холодна рука лягла на моє плече. Вiн обернув мене до себе i зашипiв. Потiм вiн покликав мене до себе у кiмнату. Звiсно, я знала чого вiн хотiв. Я вiдмовилась. Хлопець почав лаятись, вiн стогнав про те, що усi хочуть бути на моєму мiсцi. Я вiдповiла йому: " Я — не усi". Вiн прошепотiв менi на вухо те, що бачив мене. Потiм розвернувся i пiшов.

На другий день хлопець запропонував менi пiти з ним на бал. Але я вiдмовилась. Вечором я пiшла на рiчку i побачила там, Лютика. Вiн не помiтив мене. Я узяла в руку голубий кинджал. Лише таким можна було убити вампiра.

" Невже, я такий поганий?" — запитав вiн мене. Я тодi дiйсно злякалась i утекла. Я швидко побiгла до своєї кiмнати. Зiбравши речi я вийшла. Але довше нiж на два метри я не вiдiйшла. Лютик глянув на мене i облизав губу. Вiн крутив у руках рожевий камiнчик. Я не могла вийти. Тодi вампiр пiдiйшов до мене i глянув у мої очi. Я хитро посмiхнулась i поцiлувала його. Той вiдволiкся i на секунду забув про амулет, я вихватила його. Той здивувався i глянув на мене.

" З нас би вийшла чудова пара! " — прошепотiв вiн.

" У другому життi! " — вiдповiла я.

Швидко вихвативши кинджал я ударила ним у живiт вампiру. Кров хлинула iз нього. А мої очi ше бiльше налились краскою. Я посмiхнулась i розбила амулет. Бар'єр спав...

— Ого! Ну ти даєш! А все-таки той вампiр був красивий?

— Майя! Про що ти думаєш?

— Про Лютика! — хитро посмiхнулася Майя. — Мерi, а тобi хтось подобається зараз?

— Ми про амулет маємо думати!

— А якби я оживила для тебе Лютика!

— Майя перестань! Бо бiльше нiчого не розповiм!

— А якщо перестану, розкажеш вечерком iсторiю?

— Якщо ми утечемо, розкажу.

Дiвчата побiгли одягатись. Мерi змiнила свiй стиль, вона одягла синю сукню та заплела довгу косу. А Майя, як завжди одягла джинси та футболку. Вiдьмi було усе одно на думку iнших. Вона вирiшила пiти до Арiандра. Хлопець був на вулицi.

— Привiт Арi! — закричала вона.

— Якi люди! — вiдповiв вiн. — Що це за iнцидент iз Римером?

— Розумiєш, так вийшло!

— Майя, розкажи правду.

— Дратує вiн мене. Ось i правда. Вiн заважає менi...

— А ось що! Добре ти його пригрiла.

— Вчись! — заявила дiвчина. Майя уважно оглядала принца. Той помiтив її при стальний погляд посмiхнувся.

— Чого така увага до моєї персони?

— Що? Це не увага! Костюм красивий!

-А ну продовжуй дивитись. — вiдповiв принц, але вiдьма вiдвела погляд. Нi однiєї нової прикраси!

— Арi, а принци носять прикраси? — вирвалось у неї.

— Так, а що?

— Нi-нi, нiчого! Просто цiкаво. А чому ти не носиш?

— Я ношу! — вiн показав руку на якiй було безлiч обручок. Рожевий камiнець був лише на трьох. Дiвчина з захопленням глянула на них.

— Подобаються?

— Звiсно! Хочеш подарую одну на пам'ять?

— Давай!

— Обирай! — сказав вiн. Дiвчина взяла одну з рожевих i подякувала. Пiсля того вона побiгла до Мерi.

Дiвчата розбили камiнець. Майя вирiшила перевiрити, чи зник бар'єр. Але вiн залишився.

— Як можна було обрати не ту обручку? Їх було лише три!

— Можна подумати, ти — обрала би ту.

— Я б обрала!

— Давай, iди проси у принца обручку.

Мерi посмiхнулась i пiшла до Арi. На це раз вiн був у бальнiй кiмнатi. Той контролював пiдготовку. "Принцеса" зробила реверанс i звернулась до принца:

— Бачу ви вiдьму подарунками закидаєте, а менi навiть персня не подаруєте.

— Пробачте, я вас образив...

— Нiчого!

— Зараз же, мої слуги приготують для вас самий iдеальний подарунок!

— Я не хочу вiд ваших слуг, а хочу вiд вас. Подарiть менi один iз ваших прекрасних перснiв!

— Звiсно, вони не пiдiйдуть вам. Але як пам'ять...

— Буду вдячна.

Дiвчина вибрала собi перстень. Вона забiгла до кiмнати Майї та рiдсно розбила перстень.

Через годину...

— Ну, ти i майстер вибору! — кричала Майя.

— Давай не сваритись.

— Що ж поробиш, потрiбно дiстати той останнiй перстень...

— Майя, глянь на годинник! Уже дванадцята дня. А ми ще не обрали сукнi!

— Як ми могли про них забути?

— Давай ти займешся ними!

— Дозволь запитати! Чим займатимешся ти?

— Я? Я ще не виспалась.

Мерi стрибнула на лiжко i засопiла.

— Ти не можеш так швидко заснути! — заявила Майя, але Мерi не вiдповiла. — Не можеш!

— Можу!

— Ти не спиш! Ти говориш!

— Тобi показалось...

— Добре! Я займусь сукнями.

Майя дiйсно почала обирати сукнi. Собi зручну червону. Сукня була

короткою, але вишуканою. Корсет сильно не стягував живiт, а на спинi красувався великий вирiз у виглядi метелика. Дiвчина продумала кожну деталь сукнi. Вона навiть вибрала взуття. Легкi червонi балетки. Усе було таке червоне, таке вогняне. Навiть волосся, воно неслухняно спадало. Майя думала про те, куди його подiти i вирiшила що, розпустити його та зачепити позаду — найкращий вибiр.

Але будь-який вогонь має заспокоїти вода. I ця вода є! Сукня Мерi буде голубою. Вiдтiнки будуть переливатись. А низ сукнi буде розвiватися. Сукня буде i не довгою i не короткою. Зате, вона вiльно зможе пересуватися та бiгати. Вiдьма вирiшила, що взуття охотницi теж має бути зручним. Тому синi балетки дiйсно пiдiйдуть їй. Поки Мерi спала вiдьма у головi прокручувала зачiски i вирiшила що, розпущене волосся — найкраще. Два образи були пiдiбранi!

...Мерi прокинулась i застала вiдьму на стелi. В прямому сенсi! Дiвчина схоже вирiшила полiтати i задрiмала. I як її збудиш? Охотниця закинула одну подушку у вiдьму, та пролетiла не зачепивши Майю. Iнша упала на Мерi. Але врештi-решт дiвчина потрапила у носа вiдьмi. Майя рiзко вiдкрила очi. Нарештi зрозумiвши де вона, дiвчина спустилась на землю.

— Я не спала! Я всього-лиш задрiмала. — заявила вiдьма.

— А нiчого з того що бал скоро почнеться?

— А скiльки часу залишилось?

— Лиш година!

— Що? — закричала Майя. — А скiльки зараз?

— П'ята! — спокiйно сказала Мерi. Майя збагнула те, що вони дiйсно можуть спiзнитись. Вона прокрутила у головi думки i швидко почала бiгати по кiмнатi.

— Лови сукню! — закричала вона. — I ще, у нас велика проблема! Єдиний день коли сторожа не буде дивитьсь у небо, а скупчиться на балу. Єдиний шанс утекти. Єдина можливiсть мати на цю втечу цiлу нiч. I ми проґавимо її. Ми не зняли бар'єр. Хоча...а чому вiн поклав його?

Мерi слухала вiдьму i повiльно одягала сукню. Тепла тканина лягла на її блiде тiло i окинула охотницю. Мерi розправила усе i почала взувати синi туфлi. Нарештi вона привела себе в порядок i пiдiйшла до дзеркала. Вона як завжди була неперевершена. Майя тим часом теж одягалась. Вона натягла на себе сукню.

— Чому така коротка?

— Так красиво! А що?

— У нас не прийнято таке носити!

— Це у вас не прийнято, а я — вiдьма. Має ж бути у мене власна мода.

— Ти права, але...

— Ну ось розiбрались!

Майя покрутилась бiля дзеркала i одягла на шию кулон. Мерi посмiхнулась їй i знову глянула на годинник. Не встигла вона зойкнути як тут до них постукали.

— Хто там? — насмiлилась вона.

— Це я! — пролунало з-за дверей.

— Хто "я"? — запитала Майя.

Але вiдповiдi не було, дверi вiдкрились. Це був Арi. Принц був одягнений у красивий червоний костюм, а на головi у нього була мiнiатюрна корона. На руках красувались тi самi обручки. Одна з них видiлялась, лише на нiй був яскравий, рожевий камiнь. Саме вiн мав вiдкрити їм шлях.

— Ну що ж, бачу ви готовi! — сказав вiн, а потiм обернувся до Мерi. — Принцесо! Сьогоднi ви просто прекраснi. Ця сукня iдеально пiдходить до ваших голубих очей. А ваше волосся воно iдеально укладене.

— Дякую! — засмiялась Мерi. — Менi приємна ваша увага! Але без Майя , я нiхто. Саме вона допомогла менi iз сукнею та волоссям. До речi її образ теж прекрасний!

— Справдi? Майя, ти — молодець, я приємно здивований. Ну що? Пiшли?

Принц галантно пiдiйшов до принцеси та узяв її за руку. Потiм вiн глянув на вiдьму i вказав їй на дверi.

— Майя, ти готова?

— Звiсно, але хто буде супроводжувати мене? Ваша увага ж зайнята, цiєю прекрасною дамою.

— Я покличу Римера або Астаро! Вони допоможуть тобi. — пихато вiдповiв принц. Майя образливо глянула йому услiд . Дiвчина присiла на лiжко i зронила сльозу. Але подумати їй не дали, в кiмнату галантно влетiв придворний маг, мантiя якого накрила дiвчину.

— Ну ось, я примчав до вас!

— До тебе!

— Що?

— Ми на ти! — нагадала дiвчина.

Ример засмiявся i подав дiвчинi руку. Вона подала йому свою i вони вийшли.

" Ну, нi одного комплiмента! " — подумала дiвчина. " А тiй Мерi — усе. I очi прекраснi, i сукня пiдходить, а нiчого з того що я їй допомогла? Та про що вони думають?"

Дiвчина схрестила два пальця i залiзла у думки до Римера. Той нiчого не помiтив i дав дiвчинi читати його.

" Що за день? Принц весь наляканий! А ще й цей бал! Та ще й доводити маю те, що це вiдьма. Ну чого вона така? Навiть слова не промовить. Вся така красива, горда. Куди ж менi до неї."

— Ример. — почала вiдьма. — Як у тебе справи?

— Та усе добре!

— Слухай, сьогоднi зранку я робила зарядку i вирiшила полiтати. Я сiла на мiтлу i почала кружляти. Потiм я захотiла бiльшого, а саме облетiти замок. I знаєш що? Я не можу вилетiти за його територiю!

— Це не я! Принц боїться того, що вас можуть викрасти. Тому вiн вирiшив що, вам не потрiбно покидати замок i поклав цей бар'єр. Без образ. Сьогоднi охорона теж в гостях, а тому захист нульовий. Завтра ми його заберемо.

— А добре... — промичала дiвчина. — Ример нам ще далеко?

— Нi! Ще трiшки! Можливо розповiсти вам щось? Тобто тобi.

— А якщо мене усе-таки викрадуть! Злодiй може зруйнувати бар'єр?

— Нi, не може! Звiсно є два способи! Але злодiй їх не знатиме.

— Що за способи? — запитала Майя.

— Перший — потрiбно розбити амулет. Ну розумiєш амулет -...

— Ясно! — перебила його вiдьма. Звiсно ж, вона знала, що робить цей амулет. Навiть iсторiю вiд Мерi чула. — А другий?

— Потрапити амулетом у бар'єр!

— Так важко...Дякую за те, що вас турбує моя безпека.

— Звiсно! Ти — остання вiдьма.

— Може й не остання... — пробубонiла дiвчина собi пiд носа.

— Що? — перепитав Ример.

— Нi, нiчого! Це я до себе.

" Рiнель! " — покликала Майя сестру. — " У мене немає багато часу"

" Що? " — пролунав голос ельфiйки.

" Придумай спосiб зняти обручку."

Тим часом вони уже дiйшли до зали. Ример махнув рукою. Охоронцi вiдкрили дверi. Майя з вiдкритим ротом дивилась на усiх.