Другий світ. Справа відьми

— Ого! — зраділа Майя. — Ти стільки усього пережила. Мені би хоч шматочок тих пригод.

— Так, вони дуже небезпечні. — заперечила їй Мері.

— Усе одно хочу. Може по дорозі до академії, ми зможемо хоч когось перемогти.

— Ти ж ні одного заклинання ще не знаєш. А уже рвешся у бій. Ти подруго у мене бойова.

Вони засміялися. Дівчата й не помітили як підійшли Ті і Анабет.

— Панни, доброго ранку.

— І вам теж! Чого хотіли? — капризно поцікавилася відьма. Майя лежала на ліжку і дивилась кудись у верх.

— Ми маємо допомогти вам з підготовкою до балу.

— О, ви вільні! Ми й самі можемо.

— Ви дійсно цього хочете?

— Так, ідіть.

Коли усі вийшли Майя підбігла до шафи і почала кидати на ліжко сукні.

— Ти впевнена у тому що у нас усе вийде? — запитала Мері.

— Так!

— Але...не можна бути такою самовпевненою.!

— Мері! Давай виберем тобі сукню. Усі її побачать та упадуть. Ммм...

— Ну і ...

— Голуба сукня, сині туфлі та прекрасна зачіска.

— Не забудь про те, що я маю у цій сукні тікати і летіти на мітлі!

— До речі, вона витримає нас обох? Мені страшно...

— Я не знаю. А давай перевіримо!

— Як?

Майя витягнула руку і сказала заклинання виклику. Мітла прилетіла до неї.

Дівчина посміхнулась і поманила "принцесу орків" до себе.

— Давай!

— Майя, там багато людей! Я не можу так...

— Ніхто на тебе і не гляне.

— Чого це?

— Увага усіх буде прикута до геніальної та красивою людини.

— Я про це й говорю. — крикнула Мері. — Усі дивитимуться на мене.

— Що? — відкрила рот Майя. — Я про себе говорила. Добре! Забудемо!

— Угу...

— Ну сідай. А якщо не сядеш, на тебе чекає доля Еріка.

— Ти будеш принижувати мене?

— Так!

— Це не так уже й страшно.

— А для Еріка голубий колір — погано.

— Не смій мене лякати! Добре! Я готова на цей експеримент. Тільки дай но передсмертну записку напишу.

— Вона тобі не потрібна! — почала відьма.

— Дай хоч переодягнусь!

— Все! Потім...

Мері по-мученьськи зітхнула. Відьма знову посміхнулась і присіла на кінчик мітли. З іншої сторони присіла Мері. Майя хитро посміхнулась і підлетіла. Перший політ у двох трішки не вдався. Дівчина мало не упала, але врешті-решт, вони піднялись у повітря. Маневруючи у ньому дівчата долетіли до дерев, які були навколо замку.

— Давай вилетимо за територію! — запропонувала Майя.

— Давай! — зраділа охотниця.

Дівчата розігнались і полетіли уперед. Але, щось не дало їм вилетіти. Їх відштовхнуло, наче резиновий м'ячик. Дівчина знову полетіла уперед і знову невдача. Відьма глянула на Мері. Та розвела руками.

Майя направилась у сторону замку. Вона не розуміла, що відбувалось. Але, це було дуже страшно. Один бар'єр міг зіпсувати усе те, до чого вона готувалась багато днів. Дівчина вирішила летіти до вікна своєї кімнати, а не Мері. Дівчина залетіла і різко стрибнула на кровать.

— Це кінець... — тихо прошепотіла вона.

— Ні, це не кінець. Це амулетний бар'єр.

— Поясни!

— Амулетний бар'єр, створюється амулетом. Давай я розповім тобі одну історію. Теж мою. Можливо ти чула, а можливо і ні, але існує така раса, як вампіри. Їх хотіли перечислити до нечисті. Занадто багато лиха вони натворили. Але вони ж і мали людиноподібну форму... Але один вампір — Лютик дійсно багато натворив. Цей вампір убивав ельфів і багато хто його ненавидів. І мені заплатили за те, що я його уб'ю. Звісно ж, я спочатку відправилась у замок. І представилась звичайною аристократкою, яка хоча побачити володаря. Спочатку мені відмовили, але я приходила на наступні дні. І врешті-решт володар сам навідав мене.

Коли він прийшов, мені чесно стало жалко його. Хоча я була така бойова, непорушна і так далі. Але договір є договір... Його смерть була найдовшою. Я запросила його пройтися. Ми весело поговорили, але на другий день його фаворитка Надіне почала знущатися із мене. Вона почала із слухів. Скажу так, мене почали ненавидіти. Володар знову прийшов до мене. І тепер , він запросив мене у замок. Я відправилась із ним. Лютик — був добрим до мене.

Одного вечора я вирішила пройтись і помітила вампіра. Той ішов у сторону підвалу. Я пішла за ним. Краще б не ішла. По усьому підвалу були розкидані тіла жінок. А посередині лежала ритуальна чаша. Лютик наповнив її кровю і почав пити. Я помітила його білосніжні зуби. Раптом він обернувся. Моє серце у той момент сильно застукало. Я побігла у замок, але на порозі до кімнати його холодна рука лягла на моє плече. Він обернув мене до себе і зашипів. Потім він покликав мене до себе у кімнату. Звісно, я знала чого він хотів. Я відмовилась. Хлопець почав лаятись, він стогнав про те, що усі хочуть бути на моєму місці. Я відповіла йому: " Я — не усі". Він прошепотів мені на вухо те, що бачив мене. Потім розвернувся і пішов.

На другий день хлопець запропонував мені піти з ним на бал. Але я відмовилась. Вечором я пішла на річку і побачила там, Лютика. Він не помітив мене. Я узяла в руку голубий кинджал. Лише таким можна було убити вампіра.

" Невже, я такий поганий?" — запитав він мене. Я тоді дійсно злякалась і утекла. Я швидко побігла до своєї кімнати. Зібравши речі я вийшла. Але довше ніж на два метри я не відійшла. Лютик глянув на мене і облизав губу. Він крутив у руках рожевий камінчик. Я не могла вийти. Тоді вампір підійшов до мене і глянув у мої очі. Я хитро посміхнулась і поцілувала його. Той відволікся і на секунду забув про амулет, я вихватила його. Той здивувався і глянув на мене.

" З нас би вийшла чудова пара! " — прошепотів він.

" У другому житті! " — відповіла я.

Швидко вихвативши кинджал я ударила ним у живіт вампіру. Кров хлинула із нього. А мої очі ше більше налились краскою. Я посміхнулась і розбила амулет. Бар'єр спав...

— Ого! Ну ти даєш! А все-таки той вампір був красивий?

— Майя! Про що ти думаєш?

— Про Лютика! — хитро посміхнулася Майя. — Мері, а тобі хтось подобається зараз?

— Ми про амулет маємо думати!

— А якби я оживила для тебе Лютика!

— Майя перестань! Бо більше нічого не розповім!

— А якщо перестану, розкажеш вечерком історію?

— Якщо ми утечемо, розкажу.

Дівчата побігли одягатись. Мері змінила свій стиль, вона одягла синю сукню та заплела довгу косу. А Майя, як завжди одягла джинси та футболку. Відьмі було усе одно на думку інших. Вона вирішила піти до Аріандра. Хлопець був на вулиці.

— Привіт Арі! — закричала вона.

— Які люди! — відповів він. — Що це за інцидент із Римером?

— Розумієш, так вийшло!

— Майя, розкажи правду.

— Дратує він мене. Ось і правда. Він заважає мені...

— А ось що! Добре ти його пригріла.

— Вчись! — заявила дівчина. Майя уважно оглядала принца. Той помітив її при стальний погляд посміхнувся.

— Чого така увага до моєї персони?

— Що? Це не увага! Костюм красивий!

-А ну продовжуй дивитись. — відповів принц, але відьма відвела погляд. Ні однієї нової прикраси!

— Арі, а принци носять прикраси? — вирвалось у неї.

— Так, а що?

— Ні-ні, нічого! Просто цікаво. А чому ти не носиш?

— Я ношу! — він показав руку на якій було безліч обручок. Рожевий камінець був лише на трьох. Дівчина з захопленням глянула на них.

— Подобаються?

— Звісно! Хочеш подарую одну на пам'ять?

— Давай!

— Обирай! — сказав він. Дівчина взяла одну з рожевих і подякувала. Після того вона побігла до Мері.

Дівчата розбили камінець. Майя вирішила перевірити, чи зник бар'єр. Але він залишився.

— Як можна було обрати не ту обручку? Їх було лише три!

— Можна подумати, ти — обрала би ту.

— Я б обрала!

— Давай, іди проси у принца обручку.

Мері посміхнулась і пішла до Арі. На це раз він був у бальній кімнаті. Той контролював підготовку. "Принцеса" зробила реверанс і звернулась до принца:

— Бачу ви відьму подарунками закидаєте, а мені навіть персня не подаруєте.

— Пробачте, я вас образив...

— Нічого!

— Зараз же, мої слуги приготують для вас самий ідеальний подарунок!

— Я не хочу від ваших слуг, а хочу від вас. Подаріть мені один із ваших прекрасних перснів!

— Звісно, вони не підійдуть вам. Але як пам'ять...

— Буду вдячна.

Дівчина вибрала собі перстень. Вона забігла до кімнати Майї та рідсно розбила перстень.

Через годину...

— Ну, ти і майстер вибору! — кричала Майя.

— Давай не сваритись.

— Що ж поробиш, потрібно дістати той останній перстень...

— Майя, глянь на годинник! Уже дванадцята дня. А ми ще не обрали сукні!

— Як ми могли про них забути?

— Давай ти займешся ними!

— Дозволь запитати! Чим займатимешся ти?

— Я? Я ще не виспалась.

Мері стрибнула на ліжко і засопіла.

— Ти не можеш так швидко заснути! — заявила Майя, але Мері не відповіла. — Не можеш!

— Можу!

— Ти не спиш! Ти говориш!

— Тобі показалось...

— Добре! Я займусь сукнями.

Майя дійсно почала обирати сукні. Собі зручну червону. Сукня була

короткою, але вишуканою. Корсет сильно не стягував живіт, а на спині красувався великий виріз у вигляді метелика. Дівчина продумала кожну деталь сукні. Вона навіть вибрала взуття. Легкі червоні балетки. Усе було таке червоне, таке вогняне. Навіть волосся, воно неслухняно спадало. Майя думала про те, куди його подіти і вирішила що, розпустити його та зачепити позаду — найкращий вибір.

Але будь-який вогонь має заспокоїти вода. І ця вода є! Сукня Мері буде голубою. Відтінки будуть переливатись. А низ сукні буде розвіватися. Сукня буде і не довгою і не короткою. Зате, вона вільно зможе пересуватися та бігати. Відьма вирішила, що взуття охотниці теж має бути зручним. Тому сині балетки дійсно підійдуть їй. Поки Мері спала відьма у голові прокручувала зачіски і вирішила що, розпущене волосся — найкраще. Два образи були підібрані!

...Мері прокинулась і застала відьму на стелі. В прямому сенсі! Дівчина схоже вирішила політати і задрімала. І як її збудиш? Охотниця закинула одну подушку у відьму, та пролетіла не зачепивши Майю. Інша упала на Мері. Але врешті-решт дівчина потрапила у носа відьмі. Майя різко відкрила очі. Нарешті зрозумівши де вона, дівчина спустилась на землю.

— Я не спала! Я всього-лиш задрімала. — заявила відьма.

— А нічого з того що бал скоро почнеться?

— А скільки часу залишилось?

— Лиш година!

— Що? — закричала Майя. — А скільки зараз?

— П'ята! — спокійно сказала Мері. Майя збагнула те, що вони дійсно можуть спізнитись. Вона прокрутила у голові думки і швидко почала бігати по кімнаті.

— Лови сукню! — закричала вона. — І ще, у нас велика проблема! Єдиний день коли сторожа не буде дивитьсь у небо, а скупчиться на балу. Єдиний шанс утекти. Єдина можливість мати на цю втечу цілу ніч. І ми проґавимо її. Ми не зняли бар'єр. Хоча...а чому він поклав його?

Мері слухала відьму і повільно одягала сукню. Тепла тканина лягла на її бліде тіло і окинула охотницю. Мері розправила усе і почала взувати сині туфлі. Нарешті вона привела себе в порядок і підійшла до дзеркала. Вона як завжди була неперевершена. Майя тим часом теж одягалась. Вона натягла на себе сукню.

— Чому така коротка?

— Так красиво! А що?

— У нас не прийнято таке носити!

— Це у вас не прийнято, а я — відьма. Має ж бути у мене власна мода.

— Ти права, але...

— Ну ось розібрались!

Майя покрутилась біля дзеркала і одягла на шию кулон. Мері посміхнулась їй і знову глянула на годинник. Не встигла вона зойкнути як тут до них постукали.

— Хто там? — насмілилась вона.

— Це я! — пролунало з-за дверей.

— Хто "я"? — запитала Майя.

Але відповіді не було, двері відкрились. Це був Арі. Принц був одягнений у красивий червоний костюм, а на голові у нього була мініатюрна корона. На руках красувались ті самі обручки. Одна з них виділялась, лише на ній був яскравий, рожевий камінь. Саме він мав відкрити їм шлях.

— Ну що ж, бачу ви готові! — сказав він, а потім обернувся до Мері. — Принцесо! Сьогодні ви просто прекрасні. Ця сукня ідеально підходить до ваших голубих очей. А ваше волосся воно ідеально укладене.

— Дякую! — засміялась Мері. — Мені приємна ваша увага! Але без Майя , я ніхто. Саме вона допомогла мені із сукнею та волоссям. До речі її образ теж прекрасний!

— Справді? Майя, ти — молодець, я приємно здивований. Ну що? Пішли?

Принц галантно підійшов до принцеси та узяв її за руку. Потім він глянув на відьму і вказав їй на двері.

— Майя, ти готова?

— Звісно, але хто буде супроводжувати мене? Ваша увага ж зайнята, цією прекрасною дамою.

— Я покличу Римера або Астаро! Вони допоможуть тобі. — пихато відповів принц. Майя образливо глянула йому услід . Дівчина присіла на ліжко і зронила сльозу. Але подумати їй не дали, в кімнату галантно влетів придворний маг, мантія якого накрила дівчину.

— Ну ось, я примчав до вас!

— До тебе!

— Що?

— Ми на ти! — нагадала дівчина.

Ример засміявся і подав дівчині руку. Вона подала йому свою і вони вийшли.

" Ну, ні одного комплімента! " — подумала дівчина. " А тій Мері — усе. І очі прекрасні, і сукня підходить, а нічого з того що я їй допомогла? Та про що вони думають?"

Дівчина схрестила два пальця і залізла у думки до Римера. Той нічого не помітив і дав дівчині читати його.

" Що за день? Принц весь наляканий! А ще й цей бал! Та ще й доводити маю те, що це відьма. Ну чого вона така? Навіть слова не промовить. Вся така красива, горда. Куди ж мені до неї."

— Ример. — почала відьма. — Як у тебе справи?

— Та усе добре!

— Слухай, сьогодні зранку я робила зарядку і вирішила політати. Я сіла на мітлу і почала кружляти. Потім я захотіла більшого, а саме облетіти замок. І знаєш що? Я не можу вилетіти за його територію!

— Це не я! Принц боїться того, що вас можуть викрасти. Тому він вирішив що, вам не потрібно покидати замок і поклав цей бар'єр. Без образ. Сьогодні охорона теж в гостях, а тому захист нульовий. Завтра ми його заберемо.

— А добре... — промичала дівчина. — Ример нам ще далеко?

— Ні! Ще трішки! Можливо розповісти вам щось? Тобто тобі.

— А якщо мене усе-таки викрадуть! Злодій може зруйнувати бар'єр?

— Ні, не може! Звісно є два способи! Але злодій їх не знатиме.

— Що за способи? — запитала Майя.

— Перший — потрібно розбити амулет. Ну розумієш амулет -...

— Ясно! — перебила його відьма. Звісно ж, вона знала, що робить цей амулет. Навіть історію від Мері чула. — А другий?

— Потрапити амулетом у бар'єр!

— Так важко...Дякую за те, що вас турбує моя безпека.

— Звісно! Ти — остання відьма.

— Може й не остання... — пробубоніла дівчина собі під носа.

— Що? — перепитав Ример.

— Ні, нічого! Це я до себе.

" Рінель! " — покликала Майя сестру. — " У мене немає багато часу"

" Що? " — пролунав голос ельфійки.

" Придумай спосіб зняти обручку."

Тим часом вони уже дійшли до зали. Ример махнув рукою. Охоронці відкрили двері. Майя з відкритим ротом дивилась на усіх.