Другий свiт. Справа вiдьми

— Її величнiсть, остання вiдьма — Майя. Посланниця з небес! — оголосив хтось позаду.

Люди почали пiдбiгати до дiвчини. Кожен хотiв запитати щось. Вiдьма посмiхалась та намагалась пройти уперед. Натовп все бiльшав. Майя вирiшила видiлитись, вона випрямила руку. Усi з острахом дивились на дiвчину. Вiдьма викликала мiтлу i присiла на неї. Вона пронеслась над головами присутнiх та приземлилась бiля принца.

— Феєрично з'явилась! — посмiхнувся принц.

— Дякую! Хоч раз сподобалось!

— Чого ти? Мерi скоро поїде! I головною дiвчиною в замку знову будеш ти.

— Чудово! А як довго я тут буду?

— А ти уже поспiшаєш? Цiкаво, куди?

— Нi, я просто хочу побачити свiт.

— Майя, свiт — жорстокий. Тут iдуть вiйни, ненависть. Розумiєш?

— А я хочу!

— В замку, тобi найкраще. Не забивай собi голову.

— Можна я проведу гру? — запитала Майя.

— Яку? — зацiкавився Арi.

— Я не скажу! Дозволь спочатку провести!

У головi вiдьми зародилась чудова iдея. Вона хотiла виманити прекраси принца.

"Рiнель! Ти ж дух? Ти бачиш через предмети?" — запитала вiдьма.

" Ну бачу!" — простогнала сестра.

" Готуйся"

" Ерiк! " — покликала вiдьма.

" Ну що?" — простогнав кiт.

" Слiдкуй за людьми!"

" Добре"

— Це цiкаво! — заявила вона принцу.

— Добре! — сказав вiн. — Увага! Зараз Майя розкаже вам щось.

Дiвчина вийшла на середину кiмнати i посмiхнулась. Вона ще раз подивилась на людей.

— Усiм привiт. Як ви знаєте, мене звати Майя. Я дуже довго жила в iншому свiтi. Там не було магiї. Зате були iгри. Багато хто вважав себе магом. Але це були шарлатани! Але у нас було багато схожого. Хоча багато людей в моєму свiтi страждали. Через що? А через те, що вони не мали грошей! Вони жили важко. I дехто почав хитрувати. Придумали азартнi iгри. I з'явились волонтери. Мої любi! А давайте допоможи бiдним! Ми зiграєм у гру. Ви даєте ставку, не у грошах, а у коштовностях. Обручки, кольє, браслети...Я ховаю ось цей шарик. — Майя витягнула голубий шарик. — Вiн буде пiд стаканом. Ви маєте угадати! Де цей шарик? Як що ви вгадаєте то коштовностi залишаться при вас. Якщо нi, ви дасте їх менi. А я завтра переведу їх бiдним. Згiднi?

— Так! — закричав натовп.

Майя поманила першого бажаючого. Вiн перемiг. Наступний теж. Тодi вона зрозумiла... Вони усi маги. Майя покликала Тi та Анабет. Анабет теж була магом. Не сильним, але могла перевiрити де використовують магiю, а де нi!

— Я бачу в хитруєте! Давайте через раз. Раз угадаю я, а раз ви! Угадаю вiддасте, не угадаю лишаєте.

Гра тривала довго. Майя перемагала, а гравцi програвали. Навiть Ример програв. Тодi Майя покликала принца. Той вiдмовлявся, але врештi-решт пiшов. Гра була чесною i у принца була гарна уява. Хоча кiт та Рiнель допомагали як могли. Скоро у принца залишилось лише чотири обручки та корона.

— Граєм чесно? — запитала Майя та поклала на стiл п'ять виграних предметiв.

— Давай!

Вони продовжили грати, але нiхто не здавався. Усi з захопленням спостерiгали. Майя звiсно ж вигравала, чому принц дивувався.

Настав час Майї ховати шарик. Вона поклала його i почала швидко крутити. А у принца залишилась лише корона та перстень, саме той. Тепер дiвчина не сумнiвалась. Принц не знайшов шарик i вiддав обручку. Обручку? А корона?

— Граєм далi? — запитав вiн.

— Нi! — зрадiла Майя. — А хоча давай!

— Та все непотрiбно! Я тобi i так дам корону поносити! Це ж не оригiнал. — хитро посмiхнувся вiн. — Ну що ж, проведемо ритуал доведення i сядемо за стiл. До речi, тримай корону. Тренеруйся носити. — лукаво вiдповiв принц. Пiсля чого вiн посмiхнувся, але його вираз обличчя швидко змiнився. Вiн схвильовано глянув на корону. Але все-таки рiзко повернув голову i пiшов до свого "законного мiсця".

Майя одягла корону. Звiсно, перше вiдчуття було дивним. Наче це i не корона. Але насправдi Майя вiдчула невеличку владу. Вона порухала нею на головi так, щоб та могла нормально лягти i не заважати дiвчинi. Корона насправдi їй сподобалась. Особливо те, як вона грацiйно лежала у неї на головi та пiдходила до рудого кольору її волосся. Майя оглянула i почала очима шукати Мерi. Та сидiла за столом i їла курячу спинку. Майя помахала головою i облизнулась.

" Зараза! Я теж хочу " — подумала вiдьма.

Дiвчина присiла за стул i глянула на Римера. Усе було так дивно, хоча тест на стулi це — для не ї новинка. Майя нехотя надулась. Усi навколо почали створювати кола, доти, поки усi не зiйшлись. Лишень Мерi вважала це простою формальнiстю, тому охотниця продовжила їсти, не звертаючи уваги на здивованi лиця. Ще б пак, перед нею була справжня вiдьма, а та просто насолоджувалась смачною їжею. Дiвчина ще раз поглянула на мага. Той посмiхнувся i зiгнувся до неї.

— Це буде не боляче! — прошепотiв вiн їй на вухо i пiднявся до усiх.

— Знаєш, ця фраза найбiльше дивує та лякає. — встигла вимовити вiдьма.

— Усе буде добре. — заспокоїв її Ример.

Хлопець провiв рукою над вiдьмою i почав шепотiти якiсь слова. Його вуста швидко промовляли заклинання, а вiдьма дивувалась цьому. Вона помiтила скупчення вогню зверху i пiдняла голову. Над Майєю нависла стiна. А потiм рiзко розсипалась. Загорiвся вогонь, але його залила вода, яка з'явилась нiзвiдки. Вона — розбурхана сстихiя лилась водопадом, але нiкого не торкалась, даючи насолодитись видовищем. Вода зникла за поворотом.. Земля посипалась iз стелi, вона намагаласьь долетiти хоч до одного тут присутнього, але вiтер роздував її, доносив до вiкна i викидав.. Маленький паросток з'явився перед вiдьмою, дiвчина замилувалась, але чорний ураган його убив i вкiнцi промiнь бiлого свiтла прорвався уперед. Паросток ожив та швидко вирiс.

Усi захлопали та iз здивуванням дивились на Майю. Багато хто викрикував рiзнi слова: "Вiдьма", "Справжня", "Остання", " Слава Майї". Дiвчина посмiхнулась i пiдiйшла до Мерi. Усе їй нагадувало Грецiю. Багато людей i усi щось кричать. Наче тi фризи "Хлiба i видовищ". Охотниця хлопала голоснiше усiх.. Раптом якась дiвчина пiдiйшла до Майї. Вона була одягнута у довгу бiлу сукню, а її волосся було розпущене. У свiтлi локони були акуратно вплетенi квiти...

— Ти ж вiдьма?

— Так! — посмiхнулась дiвчина.

— Я — Елена! Я ельф. — посмiхнулась вона i весело зарухала вухами.

— Я бачу. А я Майя.

— Та це я знаю. Точнiше, усi це уже знають...Слухай, а у тебе є лiрохвiст?

— Тобто, кiт?

— Та нi, лiрохвiст. Такий красивий, маленький i з крилами.

— А, ти про нього? Є! Але без крил!

— Як це? Не iснує таких! Ти просто не знала! — посмiхнулась ельфiйка. — Вони можуть вирощувати крила. Це так красиво! Я чула що майже усi лiрохвости бiлi, але iснують ще чорнi та рiзнокольоровi.

— Тобто синi, рожевi?

— Нi. Це коли з'єднанi два кольори. Таких називають "зиготики"!

— Смiшна назва! Нагадує бiологiю з мого свiту.

— А! Покажи свого лiрохвоста! Будь-ласка!

— Я б показала, але вiн проти.

— Як це проти? Вони ж не говорять!

— Мiй говорить!

— Щастить тобi! — образилась дiвчина.

— Ну чого ти? Ти теж колись заведеш собi тваринку!

— Та лiрохвiст у мене уже є!

— Як звати? — поцiкавилась вiдьма.

— Їх не можна називати! Це ж нечисть!

— Я свого назвала! I нiчого!

— У тебе хлопець?

— Так! Слухай, називай його кiт, бо лiрохвiст не зручно!

— Добре! А у мене вона! У тебе якого кольору?

— Був чорний! А у тебе?

— Бiленька... — посмiхнулась Елена. — Ось вона!

З-за спини з'явилась бiленька красуня. Вона була iдеально розчесана. На гловi красувався великий бiлий бантик. Раптом вiдьма почула гул за спиною i перед ними з'явився голубий кiт.

— Мадемуазель... — звернувся вiн до кота Елени. — Дозвольте поцiкавитись як звати таку красуню?

Я спiвчутливо глянула на Ерiка, а потiм на здивованого ельфа.

— Вiн голубий! — закричала вона.

— Невдалий експеримент. — виправдалась Майя.

Тим часом Ерiк дивився на самку i чекав вiдповiдi.

— Молi! — вiдповiла самка.

— Вона говорить! — закричала Елена.

— Я ж казала! Ну що ж, побачимось.

— Стiй! — закричав Ерiк.

— Ну говори собi з Молi, я недалеко.

Майя пiшла до Мерi. Дiвчина поманила її за собою, вони вiдiйшли.

— У мене обручка. — сказала вiдьма. Майя кинула її на землу i розчавила камiнчик.

— Нарештi! — зрадiла Мерi. — але принц так легко її вiддав.

— Дiвчата! — перервав їх Арiандр. — Майя можна тебе?

— Так!

— Давай ти передаєш менi усi коштовностi, а я передаю їх бiдним.

— Добре! Але усе це буде завтра! — посмiхнулась вона. — А можна я корону ще поношу?

— Звiсно, носи.

— Дякую.

— Пiшли їсти!

— Ой! — викрикнула Майя.

— Що сталось?

— Та так...це привична для мого свiту хвороба. — збрехала дiвчина.

— А що це за хвороба?

— Називається — депресiя. Як що я буду у великому натовпi я втрачу свiдомiсть. Узагалi менi не потрiбно нiкого бачити.

— Тодi iди до себе!

— Зараз. Потурбуйся про те, щоб нiхто до завтра, навiть ти не пiдходив до мене та моєї кiмнати. Це важливо...i можна я заберу Мерi. Вона дiвчина i я її добре знаю. Може засну!

— Ну iди. Я зараз щось придумаю.

Дiвчина покликала Мерi та Ерiка i вони побiгли до кiмнати. Там на них чекала Рiнель та мiтла. Дiвчата забiгли в кiмнату почали швидко збиратись. Перебираючи речi, вони домовились взяти лише саме необхiдне, iнще вони мали купити за грошi. Якi вони мали отримати за корну. Дiвчата узяли трiшки їжi. Узяли мантiю та книги вiдьми. Рiнель, як завжди заснула. Звiсно ж, їй потрiбна була енергiя потiм. Ерiку не було що взяти iз собою. Вiн сумно дивився у вiкно. Майя пiдiйшла до балкону та обернулась до Мерi.

— Ну як ти готова?

— Звiсно! Я давно готова.

Роздiл 14

Втеча

— Ти певна в тому що вiн не дiзнається про нашу вiдсутнiсть сьогоднi? А якщо вiн вирiшить пройтись i зайде сюди? — запитала Мерi та схвильовано подивилась на вiдьму.

— Повiр, пiсля моєї страшної iсторiї про хворобу мого свiту вiн точно не зайде. Я його думки читала, вiн сам боїться заразитись. — сказала дiвчина, в спробi заспокоїти охотницю.

Майя поклала свої речi у простиню та зв'язала її у виглядi рюкзака. Сама переодяглась у чорний одяг, який не видiлявся на фонi ночi. Мерi теж переодяглась, а свiтле волосся прикрила чорною мантiєю. Звiсно, голубий кiт псував фон, але ж вони домовились що за тиждень вiн знову буде чорний. Охотниця теж одягла на спину "рюкзак", який зробила Майя. Так було зручнiше. На кiнчик мiтли вони повiсили сумочку з їжею, якої вони узяли мало. Нарештi закiнчивши приготування Мерi добавила у сумку ще декiлька трофеїв.

Майя вилетiла перевiрити чи дiйсно зник бар'єр. Вона повернулась сумною. Вiн не зник. Дiвчата засумували. Можливо це — єдиний шанс. Але раптом прозрiла Мерi. Не обручка амулетом була, а корона. Майя не знайшла на нiй камiнчик, але згадала те, що з короною вона пройде бар'єр. Врештi — решт, вони закрили дверi до кiмнати. I почали розсiдатись. Майя попереду, Мерi позаду , а Ерiк на кiнчику мiтли. Адже вiн володiє унiкальними акробатичними можливостями. Ну i крила має, якщо щось, то полетить.

Команда " Останнi герої " готова до старту! Майя пiдлетiла. Мiтла легенько чухнулась, але вона була готова до такої ваги. Хоча ще одної вiдьми вона би не витримала. Дiвчина накинула на себе мантiю-невидимку. Так вона накрила хоча б половину екiпажу.

— Усi готовi? — пискнула вона.

— Нагадаю...— заявила Мерi. — Це тобi потрiбно, а не нам.

— Вам теж, так давайте уже летiти?

Майя повiльно вилетiла, стежачи за кожним рухом вона шукала людей, але нiкого не було. Здивування майнуло на її очах. Майя очiкувала побачити хоч когось. Дiвчина долетiла до межi i простягла корону. Потрiбний камiнь вона не знайшла, тому бар'єр не знiматимуть. Його лишень вiдкриють. Вiдьма протягнула корону та пройшла разом iз рукою. Майя повiльно направила руку уперед i оглянулась. На ганку нiкого не було.

— Майя, ти чого так довго? — запитала Мерi. — Не вагайся уперед!

— Ой, пробач. Задумалась.

Майя думала про те, чи витримає вона тi випробування якi на неї чекають. Тут у замку вона була у безпецi. Вона й не знала що за стiною, але вона була там. Єдине у чому була упевнена Майя — цей свiт не такий жорстокий як розповiдав принц. I у ньому є лише один тиран — Арiандр. Саме вiн хотiв зробити iз неї ляльку у своїй колекцiї. Але Майя повинна була вiдновити свiй клан. Вона хотiла побачити державу вiдьом, одiти свою корону...

Дiвчина перелетiла межу, посмiхнувшись дiвчатам вона посмiхнулась i направила мiтлу у лiс, у мiстi їх швидко б знайшли.

Тим часом на балу...

Скрипачi заграли прекрасну мелодiю, вiд неї на губах принца майнула посмiшка. Вiн уже давно не танцював, але все-таки вiдмовив тiй красунi. У принца мала бути iнша наречена. Мерi Вознесенська — така ж принцеса як i вiн. Учора вiн побачив її уперше. I справдi йому не брехали, вона дiйсно була красива. Завтра приїде її батько...

— Арiанд! — гукнув Ример. — Ти що тут робиш?

— Напевне те, що i ти. — заявив принц.

— Дурнувате запитання... — прошепотiв собi пiд носа Ример. — Але чесно про що ти думаєш?

— Про Мерi...Завтра її батько приїде.

— I що?

— Як що? Мерi стане моєю нареченою!

— Що? — округлились очi мага.

— Принцеса найсильнiших воїнiв Аресу вийде за мене замiж... I вiйна мiж королiвствами зчахне.

— Генiально! Але невже ти любиш цю Мерi?

— Може це не любов...Але, це i симпатiя. Ну скажи! Як не любов, то що це бути може? А як любов? То що таке вона?

— О, цього не питайте. Я, не розумiюсь...

— Невже, ти нiколи не кохав?

— Кохав i кохаю, але любов моя скорiше за розвагу!

— I кого?

— Навiть не знаю, як це сказати! Скорiше так, я хочу використати одну дiвчину, але стосункiв з нею не планую.

— Хто це?

— Це наша вiдьмочка!

— Майя?

— Ага!

— Ну тодi у тебе немає шансiв!

— Чого?

— У тебе з нею поганi вiдносини! Потрiбно їх покращити...

— Як? Може менi пiти до неї?

— Не зараз! У неї депресiя!

— Що це таке?

— Хвороба!

— Я не чув про таку!

— Це хвороба з її свiту!

— З її?

— Так!

— А зрозумiло? А де твоя Мерi?

— Вона не моя... Мерi з Майєю! Депресiю дiвчата мають переносити самi. I краще не iди, бо ти вiд неї не захищений! Ти можеш заразитись, а як ти її переноситимеш лише бог знає.

— Ну то добре. До якої години планується бал?

— До завтра! Але я не буду до кiнця я опiвночi пiду спати. Завтра важливий день.

Ример пiшов танцювати, а принц лишився подумати. Вiн не знав чого хоче...

"Останнi герої"...

Утiкачi летiли дуже швидко i скоро вони дiстались до невеличкого села за мiстом. Замок звiдти було ледь видно. Вони планували переночувати там, а з самiсiнького ранку, десь о четвертiй годинi вони планували вилетiти. I якщо усе буде за їхнiми розрахунками, то вони покинуть Лiбертонiю десь о шостiй.

Майя пробiглась бiля будиночкiв, в половинi з них горiло свiтло. Поки Майя заглядала по вiкнам Мерi знайшла готель. Мiтлу дiвчина сховала у кущах разом з iншими речима. Вона була упевнена у тому що там їх нiхто не вiднайде. Нарешiт зiбравшись вони почали стукати у дверi. Довго чекати не довелось, їм вiдкрила дверi дiвчина, на вигляд рокiв десь двадцяти. Вона посмiхнулась до присутнiх i запалила у руках вогняний шарик, вiн освiтив усе навколо.