Другий світ. Справа відьми

— Її величність, остання відьма — Майя. Посланниця з небес! — оголосив хтось позаду.

Люди почали підбігати до дівчини. Кожен хотів запитати щось. Відьма посміхалась та намагалась пройти уперед. Натовп все більшав. Майя вирішила виділитись, вона випрямила руку. Усі з острахом дивились на дівчину. Відьма викликала мітлу і присіла на неї. Вона пронеслась над головами присутніх та приземлилась біля принца.

— Феєрично з'явилась! — посміхнувся принц.

— Дякую! Хоч раз сподобалось!

— Чого ти? Мері скоро поїде! І головною дівчиною в замку знову будеш ти.

— Чудово! А як довго я тут буду?

— А ти уже поспішаєш? Цікаво, куди?

— Ні, я просто хочу побачити світ.

— Майя, світ — жорстокий. Тут ідуть війни, ненависть. Розумієш?

— А я хочу!

— В замку, тобі найкраще. Не забивай собі голову.

— Можна я проведу гру? — запитала Майя.

— Яку? — зацікавився Арі.

— Я не скажу! Дозволь спочатку провести!

У голові відьми зародилась чудова ідея. Вона хотіла виманити прекраси принца.

"Рінель! Ти ж дух? Ти бачиш через предмети?" — запитала відьма.

" Ну бачу!" — простогнала сестра.

" Готуйся"

" Ерік! " — покликала відьма.

" Ну що?" — простогнав кіт.

" Слідкуй за людьми!"

" Добре"

— Це цікаво! — заявила вона принцу.

— Добре! — сказав він. — Увага! Зараз Майя розкаже вам щось.

Дівчина вийшла на середину кімнати і посміхнулась. Вона ще раз подивилась на людей.

— Усім привіт. Як ви знаєте, мене звати Майя. Я дуже довго жила в іншому світі. Там не було магії. Зате були ігри. Багато хто вважав себе магом. Але це були шарлатани! Але у нас було багато схожого. Хоча багато людей в моєму світі страждали. Через що? А через те, що вони не мали грошей! Вони жили важко. І дехто почав хитрувати. Придумали азартні ігри. І з'явились волонтери. Мої любі! А давайте допоможи бідним! Ми зіграєм у гру. Ви даєте ставку, не у грошах, а у коштовностях. Обручки, кольє, браслети...Я ховаю ось цей шарик. — Майя витягнула голубий шарик. — Він буде під стаканом. Ви маєте угадати! Де цей шарик? Як що ви вгадаєте то коштовності залишаться при вас. Якщо ні, ви дасте їх мені. А я завтра переведу їх бідним. Згідні?

— Так! — закричав натовп.

Майя поманила першого бажаючого. Він переміг. Наступний теж. Тоді вона зрозуміла... Вони усі маги. Майя покликала Ті та Анабет. Анабет теж була магом. Не сильним, але могла перевірити де використовують магію, а де ні!

— Я бачу в хитруєте! Давайте через раз. Раз угадаю я, а раз ви! Угадаю віддасте, не угадаю лишаєте.

Гра тривала довго. Майя перемагала, а гравці програвали. Навіть Ример програв. Тоді Майя покликала принца. Той відмовлявся, але врешті-решт пішов. Гра була чесною і у принца була гарна уява. Хоча кіт та Рінель допомагали як могли. Скоро у принца залишилось лише чотири обручки та корона.

— Граєм чесно? — запитала Майя та поклала на стіл п'ять виграних предметів.

— Давай!

Вони продовжили грати, але ніхто не здавався. Усі з захопленням спостерігали. Майя звісно ж вигравала, чому принц дивувався.

Настав час Майї ховати шарик. Вона поклала його і почала швидко крутити. А у принца залишилась лише корона та перстень, саме той. Тепер дівчина не сумнівалась. Принц не знайшов шарик і віддав обручку. Обручку? А корона?

— Граєм далі? — запитав він.

— Ні! — зраділа Майя. — А хоча давай!

— Та все непотрібно! Я тобі і так дам корону поносити! Це ж не оригінал. — хитро посміхнувся він. — Ну що ж, проведемо ритуал доведення і сядемо за стіл. До речі, тримай корону. Тренеруйся носити. — лукаво відповів принц. Після чого він посміхнувся, але його вираз обличчя швидко змінився. Він схвильовано глянув на корону. Але все-таки різко повернув голову і пішов до свого "законного місця".

Майя одягла корону. Звісно, перше відчуття було дивним. Наче це і не корона. Але насправді Майя відчула невеличку владу. Вона порухала нею на голові так, щоб та могла нормально лягти і не заважати дівчині. Корона насправді їй сподобалась. Особливо те, як вона граційно лежала у неї на голові та підходила до рудого кольору її волосся. Майя оглянула і почала очима шукати Мері. Та сиділа за столом і їла курячу спинку. Майя помахала головою і облизнулась.

" Зараза! Я теж хочу " — подумала відьма.

Дівчина присіла за стул і глянула на Римера. Усе було так дивно, хоча тест на стулі це — для не ї новинка. Майя нехотя надулась. Усі навколо почали створювати кола, доти, поки усі не зійшлись. Лишень Мері вважала це простою формальністю, тому охотниця продовжила їсти, не звертаючи уваги на здивовані лиця. Ще б пак, перед нею була справжня відьма, а та просто насолоджувалась смачною їжею. Дівчина ще раз поглянула на мага. Той посміхнувся і зігнувся до неї.

— Це буде не боляче! — прошепотів він їй на вухо і піднявся до усіх.

— Знаєш, ця фраза найбільше дивує та лякає. — встигла вимовити відьма.

— Усе буде добре. — заспокоїв її Ример.

Хлопець провів рукою над відьмою і почав шепотіти якісь слова. Його вуста швидко промовляли заклинання, а відьма дивувалась цьому. Вона помітила скупчення вогню зверху і підняла голову. Над Майєю нависла стіна. А потім різко розсипалась. Загорівся вогонь, але його залила вода, яка з'явилась нізвідки. Вона — розбурхана сстихія лилась водопадом, але нікого не торкалась, даючи насолодитись видовищем. Вода зникла за поворотом.. Земля посипалась із стелі, вона намагаласьь долетіти хоч до одного тут присутнього, але вітер роздував її, доносив до вікна і викидав.. Маленький паросток з'явився перед відьмою, дівчина замилувалась, але чорний ураган його убив і вкінці промінь білого світла прорвався уперед. Паросток ожив та швидко виріс.

Усі захлопали та із здивуванням дивились на Майю. Багато хто викрикував різні слова: "Відьма", "Справжня", "Остання", " Слава Майї". Дівчина посміхнулась і підійшла до Мері. Усе їй нагадувало Грецію. Багато людей і усі щось кричать. Наче ті фризи "Хліба і видовищ". Охотниця хлопала голосніше усіх.. Раптом якась дівчина підійшла до Майї. Вона була одягнута у довгу білу сукню, а її волосся було розпущене. У світлі локони були акуратно вплетені квіти...

— Ти ж відьма?

— Так! — посміхнулась дівчина.

— Я — Елена! Я ельф. — посміхнулась вона і весело зарухала вухами.

— Я бачу. А я Майя.

— Та це я знаю. Точніше, усі це уже знають...Слухай, а у тебе є лірохвіст?

— Тобто, кіт?

— Та ні, лірохвіст. Такий красивий, маленький і з крилами.

— А, ти про нього? Є! Але без крил!

— Як це? Не існує таких! Ти просто не знала! — посміхнулась ельфійка. — Вони можуть вирощувати крила. Це так красиво! Я чула що майже усі лірохвости білі, але існують ще чорні та різнокольорові.

— Тобто сині, рожеві?

— Ні. Це коли з'єднані два кольори. Таких називають "зиготики"!

— Смішна назва! Нагадує біологію з мого світу.

— А! Покажи свого лірохвоста! Будь-ласка!

— Я б показала, але він проти.

— Як це проти? Вони ж не говорять!

— Мій говорить!

— Щастить тобі! — образилась дівчина.

— Ну чого ти? Ти теж колись заведеш собі тваринку!

— Та лірохвіст у мене уже є!

— Як звати? — поцікавилась відьма.

— Їх не можна називати! Це ж нечисть!

— Я свого назвала! І нічого!

— У тебе хлопець?

— Так! Слухай, називай його кіт, бо лірохвіст не зручно!

— Добре! А у мене вона! У тебе якого кольору?

— Був чорний! А у тебе?

— Біленька... — посміхнулась Елена. — Ось вона!

З-за спини з'явилась біленька красуня. Вона була ідеально розчесана. На глові красувався великий білий бантик. Раптом відьма почула гул за спиною і перед ними з'явився голубий кіт.

— Мадемуазель... — звернувся він до кота Елени. — Дозвольте поцікавитись як звати таку красуню?

Я співчутливо глянула на Еріка, а потім на здивованого ельфа.

— Він голубий! — закричала вона.

— Невдалий експеримент. — виправдалась Майя.

Тим часом Ерік дивився на самку і чекав відповіді.

— Молі! — відповіла самка.

— Вона говорить! — закричала Елена.

— Я ж казала! Ну що ж, побачимось.

— Стій! — закричав Ерік.

— Ну говори собі з Молі, я недалеко.

Майя пішла до Мері. Дівчина поманила її за собою, вони відійшли.

— У мене обручка. — сказала відьма. Майя кинула її на землу і розчавила камінчик.

— Нарешті! — зраділа Мері. — але принц так легко її віддав.

— Дівчата! — перервав їх Аріандр. — Майя можна тебе?

— Так!

— Давай ти передаєш мені усі коштовності, а я передаю їх бідним.

— Добре! Але усе це буде завтра! — посміхнулась вона. — А можна я корону ще поношу?

— Звісно, носи.

— Дякую.

— Пішли їсти!

— Ой! — викрикнула Майя.

— Що сталось?

— Та так...це привична для мого світу хвороба. — збрехала дівчина.

— А що це за хвороба?

— Називається — депресія. Як що я буду у великому натовпі я втрачу свідомість. Узагалі мені не потрібно нікого бачити.

— Тоді іди до себе!

— Зараз. Потурбуйся про те, щоб ніхто до завтра, навіть ти не підходив до мене та моєї кімнати. Це важливо...і можна я заберу Мері. Вона дівчина і я її добре знаю. Може засну!

— Ну іди. Я зараз щось придумаю.

Дівчина покликала Мері та Еріка і вони побігли до кімнати. Там на них чекала Рінель та мітла. Дівчата забігли в кімнату почали швидко збиратись. Перебираючи речі, вони домовились взяти лише саме необхідне, інще вони мали купити за гроші. Які вони мали отримати за корну. Дівчата узяли трішки їжі. Узяли мантію та книги відьми. Рінель, як завжди заснула. Звісно ж, їй потрібна була енергія потім. Еріку не було що взяти із собою. Він сумно дивився у вікно. Майя підійшла до балкону та обернулась до Мері.

— Ну як ти готова?

— Звісно! Я давно готова.

Розділ 14

Втеча

— Ти певна в тому що він не дізнається про нашу відсутність сьогодні? А якщо він вирішить пройтись і зайде сюди? — запитала Мері та схвильовано подивилась на відьму.

— Повір, після моєї страшної історії про хворобу мого світу він точно не зайде. Я його думки читала, він сам боїться заразитись. — сказала дівчина, в спробі заспокоїти охотницю.

Майя поклала свої речі у простиню та зв'язала її у вигляді рюкзака. Сама переодяглась у чорний одяг, який не виділявся на фоні ночі. Мері теж переодяглась, а світле волосся прикрила чорною мантією. Звісно, голубий кіт псував фон, але ж вони домовились що за тиждень він знову буде чорний. Охотниця теж одягла на спину "рюкзак", який зробила Майя. Так було зручніше. На кінчик мітли вони повісили сумочку з їжею, якої вони узяли мало. Нарешті закінчивши приготування Мері добавила у сумку ще декілька трофеїв.

Майя вилетіла перевірити чи дійсно зник бар'єр. Вона повернулась сумною. Він не зник. Дівчата засумували. Можливо це — єдиний шанс. Але раптом прозріла Мері. Не обручка амулетом була, а корона. Майя не знайшла на ній камінчик, але згадала те, що з короною вона пройде бар'єр. Врешті — решт, вони закрили двері до кімнати. І почали розсідатись. Майя попереду, Мері позаду , а Ерік на кінчику мітли. Адже він володіє унікальними акробатичними можливостями. Ну і крила має, якщо щось, то полетить.

Команда " Останні герої " готова до старту! Майя підлетіла. Мітла легенько чухнулась, але вона була готова до такої ваги. Хоча ще одної відьми вона би не витримала. Дівчина накинула на себе мантію-невидимку. Так вона накрила хоча б половину екіпажу.

— Усі готові? — пискнула вона.

— Нагадаю...— заявила Мері. — Це тобі потрібно, а не нам.

— Вам теж, так давайте уже летіти?

Майя повільно вилетіла, стежачи за кожним рухом вона шукала людей, але нікого не було. Здивування майнуло на її очах. Майя очікувала побачити хоч когось. Дівчина долетіла до межі і простягла корону. Потрібний камінь вона не знайшла, тому бар'єр не зніматимуть. Його лишень відкриють. Відьма протягнула корону та пройшла разом із рукою. Майя повільно направила руку уперед і оглянулась. На ганку нікого не було.

— Майя, ти чого так довго? — запитала Мері. — Не вагайся уперед!

— Ой, пробач. Задумалась.

Майя думала про те, чи витримає вона ті випробування які на неї чекають. Тут у замку вона була у безпеці. Вона й не знала що за стіною, але вона була там. Єдине у чому була упевнена Майя — цей світ не такий жорстокий як розповідав принц. І у ньому є лише один тиран — Аріандр. Саме він хотів зробити із неї ляльку у своїй колекції. Але Майя повинна була відновити свій клан. Вона хотіла побачити державу відьом, одіти свою корону...

Дівчина перелетіла межу, посміхнувшись дівчатам вона посміхнулась і направила мітлу у ліс, у місті їх швидко б знайшли.

Тим часом на балу...

Скрипачі заграли прекрасну мелодію, від неї на губах принца майнула посмішка. Він уже давно не танцював, але все-таки відмовив тій красуні. У принца мала бути інша наречена. Мері Вознесенська — така ж принцеса як і він. Учора він побачив її уперше. І справді йому не брехали, вона дійсно була красива. Завтра приїде її батько...

— Аріанд! — гукнув Ример. — Ти що тут робиш?

— Напевне те, що і ти. — заявив принц.

— Дурнувате запитання... — прошепотів собі під носа Ример. — Але чесно про що ти думаєш?

— Про Мері...Завтра її батько приїде.

— І що?

— Як що? Мері стане моєю нареченою!

— Що? — округлились очі мага.

— Принцеса найсильніших воїнів Аресу вийде за мене заміж... І війна між королівствами зчахне.

— Геніально! Але невже ти любиш цю Мері?

— Може це не любов...Але, це і симпатія. Ну скажи! Як не любов, то що це бути може? А як любов? То що таке вона?

— О, цього не питайте. Я, не розуміюсь...

— Невже, ти ніколи не кохав?

— Кохав і кохаю, але любов моя скоріше за розвагу!

— І кого?

— Навіть не знаю, як це сказати! Скоріше так, я хочу використати одну дівчину, але стосунків з нею не планую.

— Хто це?

— Це наша відьмочка!

— Майя?

— Ага!

— Ну тоді у тебе немає шансів!

— Чого?

— У тебе з нею погані відносини! Потрібно їх покращити...

— Як? Може мені піти до неї?

— Не зараз! У неї депресія!

— Що це таке?

— Хвороба!

— Я не чув про таку!

— Це хвороба з її світу!

— З її?

— Так!

— А зрозуміло? А де твоя Мері?

— Вона не моя... Мері з Майєю! Депресію дівчата мають переносити самі. І краще не іди, бо ти від неї не захищений! Ти можеш заразитись, а як ти її переноситимеш лише бог знає.

— Ну то добре. До якої години планується бал?

— До завтра! Але я не буду до кінця я опівночі піду спати. Завтра важливий день.

Ример пішов танцювати, а принц лишився подумати. Він не знав чого хоче...

"Останні герої"...

Утікачі летіли дуже швидко і скоро вони дістались до невеличкого села за містом. Замок звідти було ледь видно. Вони планували переночувати там, а з самісінького ранку, десь о четвертій годині вони планували вилетіти. І якщо усе буде за їхніми розрахунками, то вони покинуть Лібертонію десь о шостій.

Майя пробіглась біля будиночків, в половині з них горіло світло. Поки Майя заглядала по вікнам Мері знайшла готель. Мітлу дівчина сховала у кущах разом з іншими речима. Вона була упевнена у тому що там їх ніхто не віднайде. Нарешіт зібравшись вони почали стукати у двері. Довго чекати не довелось, їм відкрила двері дівчина, на вигляд років десь двадцяти. Вона посміхнулась до присутніх і запалила у руках вогняний шарик, він освітив усе навколо.