Другий свiт. Справа вiдьми

— Доброго вечора, добрi люди! — привiталась вона .— Чого вам не спиться?

— Привiт... — внесла свою лепту вiдьма. — Мене звати Майя. Ми хотiли б поселитись у вашому готелi на одну нiч. Будь-ласка...

— Звiсно, я поселю вас. Але у мене вiльна лише одна кiмната, усi iншi зайняли учнi Елiни!

— Елiни? — закричала Майя.

— Тихiше будь-ласка, так, Елiни! А що?

— А чому вони тут?

— Вони до академiї iдуть!

— А як що не секрет, о котрiй вони iдуть?

— О п'ятiй! А що?

— Та нi, нiчого, ми просто теж хочемо поступити в Елiну, i також туди прямуємо!

— А зрозумiло! Ну що ж проходьте...

— Ось! — сказала Мерi та протягнула дiвчинi амулети. — У нас не має грошей! Приймете?

— Звiсно ж... — сказала дiвчина, вона почала розглядати рiч i радiсно глянула на дiвчину. — Ви дуже щедрi! Iдiть за мною!

Дiвчина провела їх до вiльної кiмнати. Вона вiдкрила дверi та показала на апартаменти. Майя оглянула кiмнату. Велике лiжко для "закоханих", стiл та дверi у ванну кiмнату.

— Дякую! — сказала Майя та стрибнула на кровать.

— О якiй годинi вас пробудити?

— Давай о третiй. — вiдповiла Мерi i взяла на руки кота. — А як ми можемо тебе називати?

— Називай Ель. О третiй? Не рано?

— Нам о п'ятiй в дорогу. — посмiхнулась вiдьма.

— Тодi лягайте по-скорiше! У вас лише чотири години сну залишились.

Ель попрощалась i вийшла, залишивши Майю, Ерiка, Мерi та десь дрiмаючу Рiнель самих. Вони почали спорити про те, хто де спатиме. Нарештi розiбравшись, вони роздiлили лiжко на двi половини, а кота поклали спати на землi. Ерiк довго сперечався, тому Майя вiддала свою подушку, тим самим заспокоївши кота. Той посмiхнувся та заснув. I з Мерi проблем теж не було. Майя довго лежала, але сон таки догнав її. Цей вечiр був переломним початком нового життя...

Сон Майї.

Дiвчинi снився дивний сон. За нею гнались Ример та Арiандр. Гонитва почалась на горi Європа. Майя дуже довго бiгла, спотикаючись вона багато раз падала. I чомусь дiвчина не змогла викликати мiтлу. Нарештi у кiнцi вона вилiзла на дерево, але хлопцi почали збивати його вогняними шарами. В кiнцi дороги Майя побачила свiтло. По серединi якого сидiв Ерiк, по заду Мерi. Усi вони кричали " Майя ми тобi допоможемо". Але чим довше бiгла вiдьма, тим дальше вони вiддалялись.

Майя кричала, але тi лише манили рукою. Потiм вона зрозумiла , вони — паралiзованi. Дiвчина стала прямо перед двома хлопцями. I тепер вона не боялась. Дiвчина вдруге витягнула руку i тепер голоснiше повторила слова виклику. Вона не забирала руки.

Арi хапнув її за руку, але та була непорушною.

" Iдiотка!" — закричав вiн.

" Тобi нiхто не допоможе!" — кричав Ример.

" Твоя магiя у нас!" — заперечив її дiї принц.

" Ще поки не у вас!" — промовили губи Майї.

Нарештi мiтла послухала дiвчину. Та пiдлетiла, у її руцi почало горiти. Маленький вогняний шарик з'явився та почав рости. Набуваючи форми маленького вогнища вiн пiднiмався. Але аура Майї не справлялась. Дiвчина хотiла триматись. Нарештi шарик вирiс, вiдьма збиралась кинути його. Але раптом голос зупинив її...

— Ну все дiвчата прокидайтесь, ось ваш снiданок!

Ель розбудила Майю. Вiдьма ледве розцiпивши очi почала будити Мерi. До її спроб приєднався шум у коридорi. Ель побiгла годувати iнших жителiв готелю. Майя швидко одягла на себе джинси та тунiку, лишила Мерi та вибiгла у коридор.

Вона почала стукати у першу ж попавши кiмнату. За дверима почувся шум, наче хтось упав iз лiжка.

— Навiщо двiчi стукати? Iду я... — пролунало там, цей голос дiвчинi здавався знайомим, але вона не могла дiзнатись хто це.

Нарештi до дверей пiдiйшов хтось. Дверi їй вiдкрив ...

— Дарт! — закричала дiвчина та кинулась на хлопця.

— Кого я бачу? Майя? Ти усе таки утекла?

— I не сама! — заявила дiвчина i випустила хлопця з обiймiв.

Нарештi вона помiтила те, що вiн без футболки i густо почервонiла. Хлопець помiтив її реакцiю i почав бiгати по кiмнату у пошуках футболки. Майя помiтила те, що вiн не може ї знайти. Вона махнула рукою i використала своє улюблене заклинання. Те, яким вона зробила сукнi.

— О, дякую! — сказав Дарт. — Ну то що, куди ви зараз?

— Я тiкаю вiд злого принца! — заявила дiвчина.

— Я врятую тебе! — засмiявся Дарт i уже серйозно запитав — Що вiд мене потрiбно?

— Можна я попрямую в Елiну разом iз вами?

— Звiсно!

— Ура! — крикнула дiвчина. — Ну добре! Я iду снiдати.

Майя радiсно вибiгла i побiгла до своєї кiмнати. Як тiльки-но вона зайшла, вiдьма побачила Мерi та якогось незнайомого хлопця.

— О, Майя познайомся це — Нел. Вiн ельф. — засяяла охотниця. — I вiн каже що ми можем пiти з ними! Але спочатку потрiбно договоритись iз майстром. А ти чим займалась?

— Я якраз цим i займалась!

— Чим "цим"?

— З майстром договорювалась...

— О, то ти молодець. До речi, ми з Нелом навчатимемось на одному факультетi.

— На якому?

— Ну магiчних здiбностей у кожного з нас мало! Тому ми учитимемось: варити зiлля, битись, користуватись мечем та рiзними магiчними предметами.

— Справдi? Я так рада за вас! — злукавила вiдьма. — А де Ерiк?

— Вiн за речима пiшов! Ми ж половину залишили учора на вулицi!

— Майя... — звернувся Нел.

— Що?

— А ти на якому факультетi?

Дiвчина глянула на Мерi. Охотниця махнула рукою, тим самим кажучи " Кажи хто ти, вiн усе одно про тебе нiкому не скаже".

— Я вiдьма!

— Що? — округлились його очi.

— Ну факультет вiдьм!

— Невже ти...та сама остання вiдьма?

— Власною персоною.

Голова Ерiка показалась з-за дверей, а бiля нього зявилась ... Елена?

— Майя, привiт! Ти що тут робиш?

— Я в академiю магiї лечу...тобто iду. А ти?

— Я також! Чого так кота мучаєш?

— Та, так...

— Тримай свої речi! — вона протягнула вiдьмi мiтлу, та "рюкзаки".

— О дякую, Ерiк би сам справився. Це недалеко. Бо на 10 метрiв вiд мене вiн не може вiдходити.

— А зрозумiло. Ой, я побiгла збиратись.

Роздiл 15

Ранок у готелi

Усе-таки зiбравшись з думками Майя попрямувала до виходу, кинувши погляд на Мерi вона посмiхнулась. Дiвчина поманила бiлявку рукою, та пiднялась i пiшла у сторону вiдьми.

— Хвилину назад ти вся цвiла. — пiдмiтила Майя.

— Та що ти! — здивувалась Мерi.

— Хвилину назад був Нел. — хитро покосилась вiдьма на дiвчину.

— Був чи не був! Яка рiзниця?

— Все ясно...

— Майя — зараза рижа, ну в тебе i фантазiя! До речi, анам випадково не час iти? Тобто тiкати?

— Ой, вже час. Просто я дуже цiкава особистiсть...

— Боже, а я того не знала! — хитро пролепотiла Мерi i глянула у стону вiкна, саме там пiд свiтлими променями сонця грiв свою спину голубий кiт. — Ерiк! Ти не хочеш iти?

— Нi! — промовив вiн. — Я залишусь у цьому домi назавжди.

— Майя? — запитала охотниця. — Що це iз ним?

— Зараз розберусь. — вiдповiла вона i пiдiйшла до кота. — Ерiк чому ти не хочеш iти?

— Не хочу, тут цiкаво.

— Але ж менi потрiбно iти! — не здавалась вона.

— Ну i йди! — вiдповiв кiт.

— Тебе наче пiдмiнили, ми — одна команда.

Дiвчина поглянула на кота, той лише сумно позiхнув i продовжив дивитись уперед. Майя уважно спостерiгала за ним i нарештi помiтила те, на що дивився її друг. Молi поважно сидiла на деревi i облизувала лапку. Вона дивилась то навколо себе, то на замрiянi очi Ерiка. Лiрохвiст не здавався вiн намагався заманити її очi до вiкна кiмнати. А як тiльки-но погляд самки падав на нього, той поважно пiднiмався i намагався виконати якiсь дивнi рухи. Майя у вiдповiдь лише смiялась. Кiт кидав на неї байдужий i водночас злий погляд.

— Ну тодi лишайся! А ми з Еленою та Моллi пiдемо до академiї!

— Ой, я згадав, я теж iду з тобою, до того ж нам не можна вiдходити на далеко.

— Я рада цьому, слухай а що буде якщо ти вiдiйдеш вiд мене?

— Ну у тебе почне горiти шкiра. — пискнув кiт.

— Що? — запищала Майя i прижала кота до себе.

— Та не уся, лише та де тату.

— А, а тобi що буде?

— Менi? -посмiхнувся кiт. — Я просто вiдчуватиму жажду i бiльше нiчого...

— Ну ти i ... — почала вiдьма, але змовчала, згадавши що слова з її свiту тут нiхто не зрозумiє.

Дiвчина вийшла з кiмнати i помiтила вiдсутнiсть Мерi. Майя почала заглядати у кiмнати i помiтила що половина усiх хто направляється у академiю Елiну уже вийшли, а iнша або одягається, або лежить i чекає офiцiйної заяви майстра. Вiдьма пiдiйшла до дверей Дарта i легень постукала. Хлопець пiдiйшов до дверей i вiдкрив їх. Вiн посмiхнувся i схилився на дверi. Зараз вiн бiльше був схожий на мага нiж зранку.

— Привiт, ще раз! — заявила Майя. — Тобто доброго дня майстре Дарт!

— Ой, Майя. — заспокоїв її майстер. — Можна i на ти.

— Ну добре, але ви, тобто ти старший, до того ж майстер i дуже сильний маг.

— Ну не такий я вже i старший. Менi лише декiлька сотень рокiв.

— Що? — округлились очi у вiдьми.

— За твоїми мiрками, менi дев'ятнадцять. — вiдповiв Дарт.

"Єса" — в думках закричала вiдьма, але зразу заспокоїлась. Вона навiть здивувалась, чого вона так зрадiла. Ну молодий майстер, красивий. (вiдхилилась я вiд теми...)

— Зрозумiло! — сказала дiвчина. — А коли ми виходим?

— Уже. Я знаю про твої проблеми, тому подбав про те, що ми вийдем швидше. Прямо зараз.

Хлопець одяг на спину велику чорну сумку та взяв у руку дивний бiлий рiжок. Вiн пiдняв його до губ i промовив:

— Увага усiм учням, якi прямують до Елiни. За п'ять хвилин я чекаю вас бiля виходу. Пвторюю ледарi, у вас лише п'ять хвилин.

— Оу, цiкава iдея, я пiду пошукаю Мерi. — вiдповiла вiдьма.

Майя вийшла у просторий коридор. У якому була а би яка плутанина, багато хто досi сушив своє мокре волосся, а ще дехто бiгав з крим "Чого ж так бистро?" . Хоча яке це було бистро. Вони i так би мали виходити через десять хвилин, Майя всього лиш прискорила процес. Дiвчина дуже дивувалась погодi цього свiту. Тому що тут свiтало о п'ятiй ранку, а темнiло о десятiй. Але все одно їй тут було цiкаво.

Майя взяла у сi речi та їх саморобнi рюкзаки i пiшла шукати її вiрну подругу. Але Мерi не знаходилась. Майя вирiшила пiти до мiсця збору, в надiї зустрiти охотницю там. I вона не помилилась. Мерi знову говорила з Нелом. Майя вiддала їй сумки i пiшла щоб не заважати. Поки вона ходила по подвiр'ї готелю Мерi передала сумки Нелу, який з радiстю їх узяв.

"Менi би хтось понiс" — з образою подумала вiдьма. Вона надягла на спну мантiю невидимку i причаїлась бiля невеличкого будиночку. Мимо неї пройшов нiчого непомiчаючий Ерiк. Кiт нiс у зубах невеличку валiзу своєї нової подруги Молi, яка керувала ним, як хотiла. Майя засмiялась, лiрохвости обернулись i нiяково глянули один на одного. Схоже лише Моллi не зрозумiло хто тут сидить...

Майя почала ходити навколо готелю, вона спостерiгала за усiма i чекала команди iти. Нарештi вийшов Дарт. Вiн пiдняв одну руку до верху вимагаючи тишi. Вiдьма зняла мантiю i побiгла до натовпу. Але вона не могла нiчого побачити, довелось викликати мiтлу. Де вона була Майя не знала, але здається там, де дiвчина її залишила. Мiтла виконала команду i стояла у рауках своєї хазяйки. Майя кинула речi до низу, накрила їх мантiєю та пiдлетiла до верху. Дарт помiтив її рухи i посмiхнувся.

— Учнi, до академiї ми доберемось лише завтра ввечерi. Почнемо з самого простого. Правил безпеки. Перше правило: Зажди слухати мене. Є питання до цього правила?

— Є! — крикнула Майя. — А якщо ви накажете стрибнути з моста?

— Я цього не накажу. — вiдповiв майстер.

— А якщо? — наздавалась вiдьма.

— Дай спокiй. Нормальнi питання є?

— Нi! — тихо вiдказала вiдьма.

— Друге правило. Не вiдходити далеко вiд усiх. Є питання?

— Так! — крикнула Майя.

— Наступне правило...Не слухати Майї!

— Ти вiд теми вiдiйшов!

— Нiчого, це теж дуже важливо.

— Третє правило. Не використовувати магiю. Усi ви поки що учнi. Тому не використовуйте магiю, до поки ми не прийдемо до академiї.

— У мене важливе питання. — сказала вiдьма i добавила. — Воно нормальне!

— Ну говори!

— А якщо магiю потрiбно буде використати, до прикладу на нас нападуть!

— У мене достатньо сили щоб захистити вас усiх.

— Але нас багато!

Майстер провiв рукою перед собою i почав щось шепотiти. Усi з острахом почали роздивлятись навколо.

— Вас тут дiйсно багато. За моїми розрахунками вас 99 разом зi мною...Точнiше вас 100, я забув про вiдьму.

— Ого, так красиво вийшло. Рiвно сотня! — радiсно запищала Майя.

— Четверте правило...— продовжив Дарт. — Не забирати нi одної тваринки iз собою! Я знаю у лiсi багато лiрохвостiв, хом'якiв, зайцiв та iнших. Але вони мають сiм'ю i тому прошу їх не пiдбирати. Якщо ви хочете мати тваринку, у нас у академiї є зооприют. Дочекайтесь приходу i розбирайте. Там дiйсно бездомнi тварини, якi мають багато привичок та виховувалися магами-зоологами. Є питання?

— Немає! — хором вiдповiли усi.

— П'яте правило! Нiчого не приховуйте, я саме про поранення. Якщо ви поранились, негайно повiдомте про усе менi. Повторюю — негайно. У лiсi, через який ми будемо тримати шлях багато небезпечних рослин. Поранення деяких є смертельними. Цiнуєте життя? Розповiдайте менi про кожну подряпину. Є питання?

— Є! — вiдповiла дiвчина з останнього рядка. Усi поглянули на неї. Вона була уже не молодою. Навiть не схожою на молоду ученицю. — Майстер Дарт, а чому ви не представите дiтям, учням їх медсестру.

— О , звiсно, як я мiг забути. Увага, це ваша медсестра та моя тiтка Олiвiя. Вона допомагатиме вам у разi поранення. Найкращий лiкар в Аресi. Прошу любити i жалувати.

Майя посмiхнулась i повисла над головою у Олiвiї та помiтила вiдьму i глянула їй у очi.

— Привiт. — сказала вона. — Ти певно i є Майя?

— Вона сама. Приємно познайомитись. — Дiвчина акробатично загнулась i подала лiкарцi руку. Та галантно узяла її i потрясла(чи як там буває при знайомствi?).

— Не упадеш? Таке на мiтлi витворяєш.

— Якби це уперше. — посмiхнулась вiдьма та слизнула нище, прислухавшись до зауваження.

— Напевно перший раз був дуже плачевним?

— I не говори! — вiдповiла Майя, не помiтивши як вона та доросла жiнка, лiкар перейшли на "ти".

— I що ж сталось?

— Упала на землю, побила усi колiна.

— Мене не вистачало. — засмiялась Олiвiя. Майя теж хiхiкнула.

— Ну все дiвчата! Дайте правила докажу. Ще три залишилось. Шосте правило! — оголосив вiн. — Не воювати один з одним. Нi, я не про раси говорю, а про те, що не потрiбно пiдставляти один одного. Якщо ви вороги — просто забудьте про опонента. Не потрiбно старатись виглядати на моїх очах краще нiж вiн чи вона. Для мене ви усi рiвнi. Думаю це правило схоже на звичайну мораль. Але у походi який займе декiлька днiв, це — важливий атрибут. Я знаю що вiдходжу вiд теми, але прошу вас "Живiть дружно"...

— Ну це легко... — прокоментувала Майя. — Леопольд!

— Хто?

— Це такий герой мультфiльму, у моєму свiтi. Вiн дуже позитивний. Весь час говорить про дружбу. Його улюбленою фразою стало: "Дiти живiть дружно". А ти просто копiюєш його. Виглядає смiшно. Для жителя мого свiту. — додала вона.