Другий світ. Справа відьми

— Доброго вечора, добрі люди! — привіталась вона .— Чого вам не спиться?

— Привіт... — внесла свою лепту відьма. — Мене звати Майя. Ми хотіли б поселитись у вашому готелі на одну ніч. Будь-ласка...

— Звісно, я поселю вас. Але у мене вільна лише одна кімната, усі інші зайняли учні Еліни!

— Еліни? — закричала Майя.

— Тихіше будь-ласка, так, Еліни! А що?

— А чому вони тут?

— Вони до академії ідуть!

— А як що не секрет, о котрій вони ідуть?

— О п'ятій! А що?

— Та ні, нічого, ми просто теж хочемо поступити в Еліну, і також туди прямуємо!

— А зрозуміло! Ну що ж проходьте...

— Ось! — сказала Мері та протягнула дівчині амулети. — У нас не має грошей! Приймете?

— Звісно ж... — сказала дівчина, вона почала розглядати річ і радісно глянула на дівчину. — Ви дуже щедрі! Ідіть за мною!

Дівчина провела їх до вільної кімнати. Вона відкрила двері та показала на апартаменти. Майя оглянула кімнату. Велике ліжко для "закоханих", стіл та двері у ванну кімнату.

— Дякую! — сказала Майя та стрибнула на кровать.

— О якій годині вас пробудити?

— Давай о третій. — відповіла Мері і взяла на руки кота. — А як ми можемо тебе називати?

— Називай Ель. О третій? Не рано?

— Нам о п'ятій в дорогу. — посміхнулась відьма.

— Тоді лягайте по-скоріше! У вас лише чотири години сну залишились.

Ель попрощалась і вийшла, залишивши Майю, Еріка, Мері та десь дрімаючу Рінель самих. Вони почали спорити про те, хто де спатиме. Нарешті розібравшись, вони розділили ліжко на дві половини, а кота поклали спати на землі. Ерік довго сперечався, тому Майя віддала свою подушку, тим самим заспокоївши кота. Той посміхнувся та заснув. І з Мері проблем теж не було. Майя довго лежала, але сон таки догнав її. Цей вечір був переломним початком нового життя...

Сон Майї.

Дівчині снився дивний сон. За нею гнались Ример та Аріандр. Гонитва почалась на горі Європа. Майя дуже довго бігла, спотикаючись вона багато раз падала. І чомусь дівчина не змогла викликати мітлу. Нарешті у кінці вона вилізла на дерево, але хлопці почали збивати його вогняними шарами. В кінці дороги Майя побачила світло. По середині якого сидів Ерік, по заду Мері. Усі вони кричали " Майя ми тобі допоможемо". Але чим довше бігла відьма, тим дальше вони віддалялись.

Майя кричала, але ті лише манили рукою. Потім вона зрозуміла , вони — паралізовані. Дівчина стала прямо перед двома хлопцями. І тепер вона не боялась. Дівчина вдруге витягнула руку і тепер голосніше повторила слова виклику. Вона не забирала руки.

Арі хапнув її за руку, але та була непорушною.

" Ідіотка!" — закричав він.

" Тобі ніхто не допоможе!" — кричав Ример.

" Твоя магія у нас!" — заперечив її дії принц.

" Ще поки не у вас!" — промовили губи Майї.

Нарешті мітла послухала дівчину. Та підлетіла, у її руці почало горіти. Маленький вогняний шарик з'явився та почав рости. Набуваючи форми маленького вогнища він піднімався. Але аура Майї не справлялась. Дівчина хотіла триматись. Нарешті шарик виріс, відьма збиралась кинути його. Але раптом голос зупинив її...

— Ну все дівчата прокидайтесь, ось ваш сніданок!

Ель розбудила Майю. Відьма ледве розціпивши очі почала будити Мері. До її спроб приєднався шум у коридорі. Ель побігла годувати інших жителів готелю. Майя швидко одягла на себе джинси та туніку, лишила Мері та вибігла у коридор.

Вона почала стукати у першу ж попавши кімнату. За дверима почувся шум, наче хтось упав із ліжка.

— Навіщо двічі стукати? Іду я... — пролунало там, цей голос дівчині здавався знайомим, але вона не могла дізнатись хто це.

Нарешті до дверей підійшов хтось. Двері їй відкрив ...

— Дарт! — закричала дівчина та кинулась на хлопця.

— Кого я бачу? Майя? Ти усе таки утекла?

— І не сама! — заявила дівчина і випустила хлопця з обіймів.

Нарешті вона помітила те, що він без футболки і густо почервоніла. Хлопець помітив її реакцію і почав бігати по кімнату у пошуках футболки. Майя помітила те, що він не може ї знайти. Вона махнула рукою і використала своє улюблене заклинання. Те, яким вона зробила сукні.

— О, дякую! — сказав Дарт. — Ну то що, куди ви зараз?

— Я тікаю від злого принца! — заявила дівчина.

— Я врятую тебе! — засміявся Дарт і уже серйозно запитав — Що від мене потрібно?

— Можна я попрямую в Еліну разом із вами?

— Звісно!

— Ура! — крикнула дівчина. — Ну добре! Я іду снідати.

Майя радісно вибігла і побігла до своєї кімнати. Як тільки-но вона зайшла, відьма побачила Мері та якогось незнайомого хлопця.

— О, Майя познайомся це — Нел. Він ельф. — засяяла охотниця. — І він каже що ми можем піти з ними! Але спочатку потрібно договоритись із майстром. А ти чим займалась?

— Я якраз цим і займалась!

— Чим "цим"?

— З майстром договорювалась...

— О, то ти молодець. До речі, ми з Нелом навчатимемось на одному факультеті.

— На якому?

— Ну магічних здібностей у кожного з нас мало! Тому ми учитимемось: варити зілля, битись, користуватись мечем та різними магічними предметами.

— Справді? Я так рада за вас! — злукавила відьма. — А де Ерік?

— Він за речима пішов! Ми ж половину залишили учора на вулиці!

— Майя... — звернувся Нел.

— Що?

— А ти на якому факультеті?

Дівчина глянула на Мері. Охотниця махнула рукою, тим самим кажучи " Кажи хто ти, він усе одно про тебе нікому не скаже".

— Я відьма!

— Що? — округлились його очі.

— Ну факультет відьм!

— Невже ти...та сама остання відьма?

— Власною персоною.

Голова Еріка показалась з-за дверей, а біля нього зявилась ... Елена?

— Майя, привіт! Ти що тут робиш?

— Я в академію магії лечу...тобто іду. А ти?

— Я також! Чого так кота мучаєш?

— Та, так...

— Тримай свої речі! — вона протягнула відьмі мітлу, та "рюкзаки".

— О дякую, Ерік би сам справився. Це недалеко. Бо на 10 метрів від мене він не може відходити.

— А зрозуміло. Ой, я побігла збиратись.

Розділ 15

Ранок у готелі

Усе-таки зібравшись з думками Майя попрямувала до виходу, кинувши погляд на Мері вона посміхнулась. Дівчина поманила білявку рукою, та піднялась і пішла у сторону відьми.

— Хвилину назад ти вся цвіла. — підмітила Майя.

— Та що ти! — здивувалась Мері.

— Хвилину назад був Нел. — хитро покосилась відьма на дівчину.

— Був чи не був! Яка різниця?

— Все ясно...

— Майя — зараза рижа, ну в тебе і фантазія! До речі, анам випадково не час іти? Тобто тікати?

— Ой, вже час. Просто я дуже цікава особистість...

— Боже, а я того не знала! — хитро пролепотіла Мері і глянула у стону вікна, саме там під світлими променями сонця грів свою спину голубий кіт. — Ерік! Ти не хочеш іти?

— Ні! — промовив він. — Я залишусь у цьому домі назавжди.

— Майя? — запитала охотниця. — Що це із ним?

— Зараз розберусь. — відповіла вона і підійшла до кота. — Ерік чому ти не хочеш іти?

— Не хочу, тут цікаво.

— Але ж мені потрібно іти! — не здавалась вона.

— Ну і йди! — відповів кіт.

— Тебе наче підмінили, ми — одна команда.

Дівчина поглянула на кота, той лише сумно позіхнув і продовжив дивитись уперед. Майя уважно спостерігала за ним і нарешті помітила те, на що дивився її друг. Молі поважно сиділа на дереві і облизувала лапку. Вона дивилась то навколо себе, то на замріяні очі Еріка. Лірохвіст не здавався він намагався заманити її очі до вікна кімнати. А як тільки-но погляд самки падав на нього, той поважно піднімався і намагався виконати якісь дивні рухи. Майя у відповідь лише сміялась. Кіт кидав на неї байдужий і водночас злий погляд.

— Ну тоді лишайся! А ми з Еленою та Моллі підемо до академії!

— Ой, я згадав, я теж іду з тобою, до того ж нам не можна відходити на далеко.

— Я рада цьому, слухай а що буде якщо ти відійдеш від мене?

— Ну у тебе почне горіти шкіра. — пискнув кіт.

— Що? — запищала Майя і прижала кота до себе.

— Та не уся, лише та де тату.

— А, а тобі що буде?

— Мені? -посміхнувся кіт. — Я просто відчуватиму жажду і більше нічого...

— Ну ти і ... — почала відьма, але змовчала, згадавши що слова з її світу тут ніхто не зрозуміє.

Дівчина вийшла з кімнати і помітила відсутність Мері. Майя почала заглядати у кімнати і помітила що половина усіх хто направляється у академію Еліну уже вийшли, а інша або одягається, або лежить і чекає офіційної заяви майстра. Відьма підійшла до дверей Дарта і легень постукала. Хлопець підійшов до дверей і відкрив їх. Він посміхнувся і схилився на двері. Зараз він більше був схожий на мага ніж зранку.

— Привіт, ще раз! — заявила Майя. — Тобто доброго дня майстре Дарт!

— Ой, Майя. — заспокоїв її майстер. — Можна і на ти.

— Ну добре, але ви, тобто ти старший, до того ж майстер і дуже сильний маг.

— Ну не такий я вже і старший. Мені лише декілька сотень років.

— Що? — округлились очі у відьми.

— За твоїми мірками, мені дев'ятнадцять. — відповів Дарт.

"Єса" — в думках закричала відьма, але зразу заспокоїлась. Вона навіть здивувалась, чого вона так зраділа. Ну молодий майстер, красивий. (відхилилась я від теми...)

— Зрозуміло! — сказала дівчина. — А коли ми виходим?

— Уже. Я знаю про твої проблеми, тому подбав про те, що ми вийдем швидше. Прямо зараз.

Хлопець одяг на спину велику чорну сумку та взяв у руку дивний білий ріжок. Він підняв його до губ і промовив:

— Увага усім учням, які прямують до Еліни. За п'ять хвилин я чекаю вас біля виходу. Пвторюю ледарі, у вас лише п'ять хвилин.

— Оу, цікава ідея, я піду пошукаю Мері. — відповіла відьма.

Майя вийшла у просторий коридор. У якому була а би яка плутанина, багато хто досі сушив своє мокре волосся, а ще дехто бігав з крим "Чого ж так бистро?" . Хоча яке це було бистро. Вони і так би мали виходити через десять хвилин, Майя всього лиш прискорила процес. Дівчина дуже дивувалась погоді цього світу. Тому що тут світало о п'ятій ранку, а темніло о десятій. Але все одно їй тут було цікаво.

Майя взяла у сі речі та їх саморобні рюкзаки і пішла шукати її вірну подругу. Але Мері не знаходилась. Майя вирішила піти до місця збору, в надії зустріти охотницю там. І вона не помилилась. Мері знову говорила з Нелом. Майя віддала їй сумки і пішла щоб не заважати. Поки вона ходила по подвір'ї готелю Мері передала сумки Нелу, який з радістю їх узяв.

"Мені би хтось поніс" — з образою подумала відьма. Вона надягла на спну мантію невидимку і причаїлась біля невеличкого будиночку. Мимо неї пройшов нічого непомічаючий Ерік. Кіт ніс у зубах невеличку валізу своєї нової подруги Молі, яка керувала ним, як хотіла. Майя засміялась, лірохвости обернулись і ніяково глянули один на одного. Схоже лише Моллі не зрозуміло хто тут сидить...

Майя почала ходити навколо готелю, вона спостерігала за усіма і чекала команди іти. Нарешті вийшов Дарт. Він підняв одну руку до верху вимагаючи тиші. Відьма зняла мантію і побігла до натовпу. Але вона не могла нічого побачити, довелось викликати мітлу. Де вона була Майя не знала, але здається там, де дівчина її залишила. Мітла виконала команду і стояла у рауках своєї хазяйки. Майя кинула речі до низу, накрила їх мантією та підлетіла до верху. Дарт помітив її рухи і посміхнувся.

— Учні, до академії ми доберемось лише завтра ввечері. Почнемо з самого простого. Правил безпеки. Перше правило: Зажди слухати мене. Є питання до цього правила?

— Є! — крикнула Майя. — А якщо ви накажете стрибнути з моста?

— Я цього не накажу. — відповів майстер.

— А якщо? — наздавалась відьма.

— Дай спокій. Нормальні питання є?

— Ні! — тихо відказала відьма.

— Друге правило. Не відходити далеко від усіх. Є питання?

— Так! — крикнула Майя.

— Наступне правило...Не слухати Майї!

— Ти від теми відійшов!

— Нічого, це теж дуже важливо.

— Третє правило. Не використовувати магію. Усі ви поки що учні. Тому не використовуйте магію, до поки ми не прийдемо до академії.

— У мене важливе питання. — сказала відьма і добавила. — Воно нормальне!

— Ну говори!

— А якщо магію потрібно буде використати, до прикладу на нас нападуть!

— У мене достатньо сили щоб захистити вас усіх.

— Але нас багато!

Майстер провів рукою перед собою і почав щось шепотіти. Усі з острахом почали роздивлятись навколо.

— Вас тут дійсно багато. За моїми розрахунками вас 99 разом зі мною...Точніше вас 100, я забув про відьму.

— Ого, так красиво вийшло. Рівно сотня! — радісно запищала Майя.

— Четверте правило...— продовжив Дарт. — Не забирати ні одної тваринки із собою! Я знаю у лісі багато лірохвостів, хом'яків, зайців та інших. Але вони мають сім'ю і тому прошу їх не підбирати. Якщо ви хочете мати тваринку, у нас у академії є зооприют. Дочекайтесь приходу і розбирайте. Там дійсно бездомні тварини, які мають багато привичок та виховувалися магами-зоологами. Є питання?

— Немає! — хором відповіли усі.

— П'яте правило! Нічого не приховуйте, я саме про поранення. Якщо ви поранились, негайно повідомте про усе мені. Повторюю — негайно. У лісі, через який ми будемо тримати шлях багато небезпечних рослин. Поранення деяких є смертельними. Цінуєте життя? Розповідайте мені про кожну подряпину. Є питання?

— Є! — відповіла дівчина з останнього рядка. Усі поглянули на неї. Вона була уже не молодою. Навіть не схожою на молоду ученицю. — Майстер Дарт, а чому ви не представите дітям, учням їх медсестру.

— О , звісно, як я міг забути. Увага, це ваша медсестра та моя тітка Олівія. Вона допомагатиме вам у разі поранення. Найкращий лікар в Аресі. Прошу любити і жалувати.

Майя посміхнулась і повисла над головою у Олівії та помітила відьму і глянула їй у очі.

— Привіт. — сказала вона. — Ти певно і є Майя?

— Вона сама. Приємно познайомитись. — Дівчина акробатично загнулась і подала лікарці руку. Та галантно узяла її і потрясла(чи як там буває при знайомстві?).

— Не упадеш? Таке на мітлі витворяєш.

— Якби це уперше. — посміхнулась відьма та слизнула нище, прислухавшись до зауваження.

— Напевно перший раз був дуже плачевним?

— І не говори! — відповіла Майя, не помітивши як вона та доросла жінка, лікар перейшли на "ти".

— І що ж сталось?

— Упала на землю, побила усі коліна.

— Мене не вистачало. — засміялась Олівія. Майя теж хіхікнула.

— Ну все дівчата! Дайте правила докажу. Ще три залишилось. Шосте правило! — оголосив він. — Не воювати один з одним. Ні, я не про раси говорю, а про те, що не потрібно підставляти один одного. Якщо ви вороги — просто забудьте про опонента. Не потрібно старатись виглядати на моїх очах краще ніж він чи вона. Для мене ви усі рівні. Думаю це правило схоже на звичайну мораль. Але у поході який займе декілька днів, це — важливий атрибут. Я знаю що відходжу від теми, але прошу вас "Живіть дружно"...

— Ну це легко... — прокоментувала Майя. — Леопольд!

— Хто?

— Це такий герой мультфільму, у моєму світі. Він дуже позитивний. Весь час говорить про дружбу. Його улюбленою фразою стало: "Діти живіть дружно". А ти просто копіюєш його. Виглядає смішно. Для жителя мого світу. — додала вона.