Другий свiт. Справа вiдьми

— Сьоме правило. Будьте обережними. Про це я говорив багато разiв i повторюся ще раз. У лiсi багато неприємностей. Там є небезпечнi рослини, дикi звiрi та iнше.

— I останнє! — додала iнтриги вiдьма.

— I останнє. Триматись разом. Останнього разу до Елiни не дiйшло 8 учнiв i усе це тому що їм було цiкаво...Не буду говорити що з ними сталось, але я вас прошу. Запам'ятайте людину яка бiля вас стоїть ...я буду три рази в день рахувати кiлькiсть людей. Дуже прошу не загубiться. Я за вас вiдповiдаю. Це усе. Тепер беремо речi i iдемо. Зараз уже шоста година.

— Ти що час цю проповiдь нiс? — запитала вiдьма позiхаючи.

— Так, а якби одна не причепилась зi своїми питаннями було би у сто раз швидше.

— Дурень, я просто дбала про свою безпеку.

— Та невже тобi були цiкавi тi питання? Тiльки чесно!

— Ну не були, але...яка рiзниця? Були не були!

— Ясно, дiвчино ви не умiєте брехати.

— Нам уже час!

— Мало не забув! Усi станьте бiля мене.Як я сказав ми будемо в академiї завтра ввечерi. Iти будемо через лiс, потiм ми зупинимось у свiтлих ельфiв. — почав Дарт i помiтив як цьому зрiдили ельфи. — Далi ми знову будемо iти через лiс i в кiнцi ми прийдемо. Думаю у нас дуже простий i зрозумiлий маршрут. А тепер кожен пiдiйдiть i вiзьмiть по картi. Щоб не заблудитись.

Майстер вказав на мiшок з картами. Вiн дочекався поки усi не вiзьмуть та подав карту Майї та посмiхнулась у вiдповiдь.

— Починам наш довгий шлях! Зараз ми iдемо Проклятим лiсом!

— Але ж ви не казали що ми будемо iти через цей лiс! — крикнула якась дiвчина.

— А ви не казали того що боїтесь монстрiв i вiрите у привидiв! — посмiхнувся майстер, пiсля чого дiвчина притихла та придналась до натовпу.

Роздiл 16

Невеличкий перевал з iнцидентом

Усi майбутнi учнi Еiлни iшли у сторону лiсу. Усю дорогу вiдьма слухала легенди вiд буркотливих учнiв. Усi говорили про лiс,як про небезпечне мiсце. Казали що там ховається нечисть. Майя згадала про Мерi i швидко почала шукати її очима. Бiгаючи по спинах дiтей, вона шукала дiвчину у голубiй сукнi. Мерi все-таки знайшлась. Як Майя i сподiвалась вона iшла iз Нелом та його друзями. Мерi помiтила погляд Майї. Вона вибачливо глянула i кивнула головою на хлопця, наче говорячи "Ще побачимось, а це такий момент". Майя зрозумiла усе i продовжила слухати iсторiї дiтей.

Нарештi дiйшовши до лiсу, вони переступили межу. Тихий шепiт дерев донiс запах свiжостi. Але все— таки тут було якось незручно, але усе було дуже дивним. Навколо було так тихо. Але цю iдилiю порушували крики "Зараз щось вилiзе", "Як це пiдозрiло", "Щось тут не так". Дарт зi смiхом на усiх дивився. А ельфи, будучи гарними травниками пiдбiгали то до трави, то до дерев. Вони обмацували їх. Вiд цього Олiвiю аж морозило, вона просила їх iти з усiма, але цi фантазери не слухали.

— Ой! — зойкнув жiночий голос. Це була Елена. Вона сидiла на травi, вхопившись за ногу та шепотiла слова якогось заклинання. Олiвiя пiдбiгла до неї i глянула на ногу.

— Лемiя! — крикнула вона. — Де ти її знайшла? Точнiше де ти пригоди знаходиш? Це ж тебе минулого року виключили з академiї?

— Так! Мене. — скиглила дiвчина.

— I що накажеш робити? — запитала лiкарка.

— Це ж не серйозно...— прошепотiла ельфiйка i ще сильнiше заскиглила.

— Не серйозно? Та лемiя тебе отруїла, а вона яду не жалiє. Аж надто для необачних ельфiв, яким усе одно на правила.

— Що тепер робити? Я хочу у школу!

— Того року ти теж хотiла, але сама полiзла до шершнiв.

— Про що ви? — втрутилась Майя. Тим часом Дарт дав наказ посидiти. Уже був обiд тому дiти подiставали бутерброди i почали їсти. Мерi сидiла бiля Нела i голосно смiялась, а майстер намагався покласти невеличкий щит.

— Розкажи подрузi, а я тим часом пошукає шприц!

— Навiщо сприц?

— А чим я отруту викачаю? — запитала Олiвiя, вiд чого Елена ще голоснiше заскиглила.

— Ну розказуй!

— Того року, ми вчились убивати небезпечних шершнiв, якi плювались спецiальним газом. Вiн мiг убити будь-кого, тому вони були дуже небезпечними. Ми вивчали їх на уроцi, але мiй утiк. Я доганяла його, а оскiльки володiю лише свiтлою магiєю, я вирiшила зменшити його. Ну коли вiн упав зi страху, я його роздавила. Я хотiла отримати гарну оцiнку, а шершня не було як дизактивувати. I прийшлося менi шукати нового. Я зрозумiла що, нiхто менi не допоможе...I вирiшила полiзти за ним до гнiзда. А в них був якраз шлюбний перiод. Так от один з них, так сказати перепутав мене iз самкою , ну i почав за мною бiгти. Я почала розкидатись заклинаннями i тодi усi поняли що я чужинець. Вони згрупувались i напали на мене. Настiльки обблювали отрутою, що я навiть рухатись не могла. Це дуже боляче. Мене забрали у лiкарню i я лежала там пiв року. А потiм мене виключили з академiї, через небезпечний для здоров'я стан. Ну i тепер я знову поступаю а Еiлiну.

— А що таке лемiя? — запитала вiдьма.

— Це такий вид змiй, лемiї — дуже небезпечнi. Їх отруту слiд повнiстю висмоктувати з органiзму разом iз кровю.

Майя оглянулась. Усi сидiли та вiдпочивали. Майя помiтила хлопця з темно-чорним волоссям,той непереривно дивися на Елена. Майя обернулась до неї та теж кидала погляд на незнайомця.

— Познайомся iз ним! — прошепотiла вiдьма.

— Ти про кого?

— Про того симпатичного хлопця! Який дивиться на тебе уже годину.

— Ти що? Я його знаю...

— Особисто? — пiд мигнула вiдьма.

— Та нi! Його усi тут знають, мабуть, вiн — вампiр. Такий хитрий. А ще вiн дуже злий i любить гадити!

— Ну i що! Я теж знаю людей , якi були злими, а стали добрими...

— А ось i я! — прокричала Олiвiя.

Лiкар запхала шприц у ногу в мiсце укусу i почала забирати кров, чесно кажучи, видовище не для людей з слабкими нервами. Майя вiдвернулась, але нiхто не дивився на це. Тим часом Елена страшенно плакала. Олiвiя забрала дуже багато кровi i тому ельф почала втрачати свiдомiсть.

— Це дуже погано! — сказала лiкарка. — Я навiть не знаю що робити. Отрута не витягається. Вона помре!

— ЩО? — закричала Майя. — I ви так спокiйно про це говорите, наче це — так звичайна прикрiсть. Чи може ви самi убивали? А?

— Майя! — прикрикнула Олiвiя. — Заспокойся! Я спокiйно говорю — так. Але це тому що, я бачила багато смертей ...

— Саме про це я! Найкращий лiкар! Так?

Тим часом Елена зомлiла. Майя пiдстрибнула до неї i приклала руку до голови. Дiвчина була зовсiм холодна. Рука вiдьми лягла на серце. Воно ледве билось, вiдбиваючи стукiт. Майя налякано забралу руку.

— I що робити? — закричала вона.

— Дай людинi спокiйно померти! — заперечила Олiвiя.

— Та iдiть ви! Лiкар...Нiчого ви не умiєте, магiєю користуйтесь!

— Я не водолiю магiєю зцiлення. До речi i це ти у нас вiдьма! Ти можеш керувати усiма стихiями, в додачу життям i смертю.

Майя прикрила рота iз сльозами глянула на Елену. Вона лежала непорушно i вiтер доносив стукiт її серця. Майя знову закричала до лiкарки. Вона i не помiтила як до неї пiдiйшов незнайомець i легенько стряхнув.

— Розкричались тут! — проричав вампiр. — Ти! — показав вiн на лiкарку. — Могла би знати що її ще можна врятувати. А про тебе! — вказав вiн на вiдьму. — Навiть говорити не потрiбно, де тi твої славнозвiснi сили?

— Нiби то ти, можеш чимось зарадити?

— Мої iкла вiльно висмокчуть її кров, звiсно ж разом iз отрутою. А ще якщо ви не знаєте, вампiри можуть рахувати хвилини життя. I Елена помре за вiсiмдесят секунд.

— Найшовся менi вампiр. Iди геть. — проричала Олiвiя.

— А це уже лишнє. — вiн пiдiйшов до дiвчини i наклонився.

— Я забороняю. — закричала Олiвiя.

Вона пiдбiгла до нього i почала копити магiю у руках. Дiвчина збирала невеличкий шар. Тепер сутичку помiтив Дарт, вiн пiдбiг до компанiї. Вампiр, не звернув уваги. Вiн узяв дiвчину на руки i стрибнув у сторону лiсу.

— Що у вас тут вiдбувається? I куди Теомер понiс Елену? — запитав майстер.

— А нiчого! — закричала Майя. — Лемiя укусила Елену i в неї зупинилось серце. Лiкар намагалась викачати отруту. I тут цей розумник заявив що, її врятувати можна. А вона! — вiдьма показала пальцем на Олiвiю. — Почала забороняти i тому вiн утiк разом iз моєю подругою в лiс.

— Нiчого собi у вас ситуацiя! — заявив Дарт.

— Ну i що робити? А якщо вiн її уб'є?

— Майя...— перебила її лiкарка. — Елена уже мертва, але це не твiй свiт. Розумiєш вiсiмдесят секунд пройшло, тож...Розумiєш? Тут у людини пiсля смертi чотири години на спасiння. Тобто, можна вiдвезти до сильного мага, знайти причину смертi i поговорити з померлим, дякуючи спецiальному ритуалу. До речi, виконати його можуть лише маги, тому нас вистачає у рiзних королiвствах. Нашу допомогу дуже цiнують.

— Ого, Санта — бар бара прямо. Незнаю навiщо ти на магiв перейшла, але у се одно це — дуже цiкаво.

— Санта, що? — перепитав маг. Схоже нiхто тут не розумiв вiдьминих слiв. Тому вони лишень закотила очi та обернулась.

— Лишiть мене, ви мене дратуєте! Пiду пошукаю Елену i цього...

— Тео, Теомер де Мол. Його тут усi знають. — пояснив Дарт.

Дiйсно цього молодика знали усi. Хоча i на вигляд, нiхто навiть попадатись на очi йому не хотiв. Тео народився в сiм'ї вампiрiв. Але там його не дуже любили. Адже його мама була звичайним вампiром , а батько вищим. I тому його називали "Помилкою природи". Хлопець дiйсно був дивним. Його сили нагадували щось дивовижне. Справа у тому що, ранiше подiлили сили мiж вампiрами. Вищi отримали силу лiтати, а звичайнi могли швидко бiгати. В основному це i були усi можливостi вампiрiв. Звiсно можна згадати їх можливiсть пити кров, довго жити, бачити у темрявi та бути гарними воїнами. Тео мiг усе вище перечислене. Хоча кожен навик не був досконалим у його виконаннi, але вiн був єдиний такий. Ну i звiсно, не обiйшлось i без факелiв та погроз, осинових колiв та срiбла. Його сестра, була звичайним вампiром i тому вона порадила йому тiкати до академiї i розвивати там його здiбностi. На прощання вона попередила його бути обережнiшим i сказала: "Чаклунство не перетворить нас в ведмедя, як тiльки ми зрозумiємо, що це не можливо". Та попросила колись навiдати її, на що хлопець сумно вiдповiв: "Куля, випущена з рушницi, назад не повернеться". I дiйсно вiн не повертався на землi вампiрiв нi разу пiсля тiєї розмови. Тай усi забули його. Лише деiнде можна прочитати про те, що природа творить чудеса i побачити приклад "Теомера де Мола"...

— Тодi у мене цiкава новина.

— Яка? — запитали опоненти.

— Я його не знаю. — посмiхнулась вiдьма.

— Слухай, як я майстер забороняю тобi це робити!

— Що саме?

— Iти у лiс, самiй рятувати когось i так далi.

— А що менi робити? Сидiти зi складеними руками?

— Принаймнi якщо ти пiдеш, то... — задумався майстер. — Ти сидiтимеш iз зв'язаними руками. I не потрiбно тут зараз починати промову про майстра Дарта — найгiршого в Елiнi. Нам ще на мiсiї разом ходити.

— На якi мiсiї?

— Ну як на якi? Є така штука, чи як ти там говориш? Називається вона — "Практика". I вiдмiнити її можуть лише заради спасiння свiту.

— Це буде скоро. Раз у вас є вiдьма, значить щось буде...Ну ти розумiєш, я про кiнець свiту, перемогу над злодiями.

— Ну в тебе i фантазiя.

— У мене? Це ти у нас створюєш вогнянi шари у повiтрi!

— Добре, сперечатись не будемо. Нам потрiбно iти.

— А як Елена? Вона у руках у кровожерливого вампiра!

— По-перше , вiн не кровожерливий. По-друге вiн нас наздожене! Вiн що не вампiр? I лiтає, i швидко бiгає. I взагалi якби вiн захотiв то був би в академiї швидше з нас. Вiн би дiбрався туди за декiлька годин, звiсно ж потiм би довго вiдпочив вiд втоми.

Вiдьма посмiхнулась i пройшла до майбутнiх учнiв академiї. Усi говорили i не помiтили її i почали вiдкрито обговорювати. Дiвчину зацiкавило двоє хлопцiв. Один iз них голосно кричав:

— Ненавиджу вiдьом. Вiчно вони плачуть, та слюнями бризкають. — Майя здивовано на себе покосилась. I махнувши рукою чекала вiдповiдi опонента.

— Та вже. — тихо вiдповiв вiн.

— Жах який. Антисанiтарiя чистої води!

Майя голосно засмiялась. Але нiхто цього не помiтив.

— А що ти знаєш про вiдьом? У кого вони вiрять?

— Бiльшiсть вiдьом взагалi не вiрять нi в яких богiв. Вони, звичайно, знають, що боги iснують. Мало того, час вiд часу їм навiть доводиться мати з ними справу. Але ось вiрити ... Нi, в богiв вiдьми не вiрять. Надто вже добре вони знають цих самих богiв. Це все одно що вiрити, наприклад, в листоношi.

— Ого, та ти у нас спецiалiст. Але ця у нас iз далека, iз другого свiту.

— Я ще i не таке знаю...

— Що саме? Розкажи!

— Бiльшiсть книг про вiдьм скажуть нам, що вiдьми працюють оголеними.

Майя зовсiм забула про свою невидимiсть i вiдкрито втрутилась у розмову.

— Ви вибачайте, що внесу свою лепту...Але це тому що бiльшiсть книг про вiдьм написано чоловiками.

Хлопцi знiяковiли i почали вiдходити вiд вiдьми. Але та їх зупинила i посмiхнулась, вiд чого тi затряслись.

— Та не бiйтесь ви мене!

— Добре. Мене звати Нейб, а це Астерiкс. Коротко Астер.

— Бачите, а ви боялись зi мною говорити. Я нормальна вiдьма.

— Бачимо!

— Iдiть сюди! Я вас обнiму. — хлопцi знову утекли вiд неї.

— Скiнчилися часи полювання на вiдьом — тепер вiдьми полюють на нас. — крикнув Астар i ще швидше побiг до iншої компанiї.

Я пiдiйшла до Дарта. Той стояв спостерiгаючи за iншими. Я посмiхнулась i почала придумувати тему для розмови.

— У вас дiйсно немає магiї?

— Де саме? У нас? Таких нас завались i бiльше.

— Я про твiй свiт!

— Ти про нього? Ну немає, точнiше я її нiколи не бачила.

Дарт присiв i якось недовiрливо на неї покосився, вiд несподiванки вона присiла. Вiн також приземлився бiля вiдьми i почав детально вивчати. Нарештi побачивши здивований вираз обличчя маг задумався.

— Велика частина магiї у свiтi здається неiснуючим, тому що ми занадто слiпi або занадто зайнятi, щоб її побачити. Слiпота i невiра — ось два вороги магiї. Бачити i вiрити — перед тими, хто на це здатний, вiдкривається багато ворiт, якщо вони захочуть.

— Це по-фiлософськи. Але що ти цим хочеш сказати? Що магiя була в моєму свiтi, а я її не помiчала!

— Нi, я маю на увазi те, що магiя — iснує лише для тих хто її бачить.

— Мiй свiт досi недосконалий, бо серйозно ставляться до чарiвникiв тiльки дiти, якi про недосконалiсть свiту поки не знають. А обтяжений життєвим досвiдом дорослий, ледь зустрiне на темнiй вулицi чарiвника, який пропонує зробити свiт кращим, бiжить вiд свого щастя з усiх нiг.

— Бачиш тепер ти зрозумiла головну думку...

— Та невже! А знаєш що я ще тобi скажу? Люди вмiють бути чарiвниками, просто бажання, якi їх просять виконати близькi, як правило, бувають дуже приземленими.

— Це також чиста правда. Бачу ти дорослiшаєш! Уже можеш говорити на подiбнi теми, а це великий плюс...в твою...ммм...бiографiю.

— Та ну! Я дорослiшаю? Ну i насмiшив!

— Може й так. А ти знала якихось чарiвникiв у своєму свiтiв? Або магiв?