Другий світ. Справа відьми

— Сьоме правило. Будьте обережними. Про це я говорив багато разів і повторюся ще раз. У лісі багато неприємностей. Там є небезпечні рослини, дикі звірі та інше.

— І останнє! — додала інтриги відьма.

— І останнє. Триматись разом. Останнього разу до Еліни не дійшло 8 учнів і усе це тому що їм було цікаво...Не буду говорити що з ними сталось, але я вас прошу. Запам'ятайте людину яка біля вас стоїть ...я буду три рази в день рахувати кількість людей. Дуже прошу не загубіться. Я за вас відповідаю. Це усе. Тепер беремо речі і ідемо. Зараз уже шоста година.

— Ти що час цю проповідь ніс? — запитала відьма позіхаючи.

— Так, а якби одна не причепилась зі своїми питаннями було би у сто раз швидше.

— Дурень, я просто дбала про свою безпеку.

— Та невже тобі були цікаві ті питання? Тільки чесно!

— Ну не були, але...яка різниця? Були не були!

— Ясно, дівчино ви не умієте брехати.

— Нам уже час!

— Мало не забув! Усі станьте біля мене.Як я сказав ми будемо в академії завтра ввечері. Іти будемо через ліс, потім ми зупинимось у світлих ельфів. — почав Дарт і помітив як цьому зрідили ельфи. — Далі ми знову будемо іти через ліс і в кінці ми прийдемо. Думаю у нас дуже простий і зрозумілий маршрут. А тепер кожен підійдіть і візьміть по карті. Щоб не заблудитись.

Майстер вказав на мішок з картами. Він дочекався поки усі не візьмуть та подав карту Майї та посміхнулась у відповідь.

— Починам наш довгий шлях! Зараз ми ідемо Проклятим лісом!

— Але ж ви не казали що ми будемо іти через цей ліс! — крикнула якась дівчина.

— А ви не казали того що боїтесь монстрів і вірите у привидів! — посміхнувся майстер, після чого дівчина притихла та придналась до натовпу.

Розділ 16

Невеличкий перевал з інцидентом

Усі майбутні учні Еілни ішли у сторону лісу. Усю дорогу відьма слухала легенди від буркотливих учнів. Усі говорили про ліс,як про небезпечне місце. Казали що там ховається нечисть. Майя згадала про Мері і швидко почала шукати її очима. Бігаючи по спинах дітей, вона шукала дівчину у голубій сукні. Мері все-таки знайшлась. Як Майя і сподівалась вона ішла із Нелом та його друзями. Мері помітила погляд Майї. Вона вибачливо глянула і кивнула головою на хлопця, наче говорячи "Ще побачимось, а це такий момент". Майя зрозуміла усе і продовжила слухати історії дітей.

Нарешті дійшовши до лісу, вони переступили межу. Тихий шепіт дерев доніс запах свіжості. Але все— таки тут було якось незручно, але усе було дуже дивним. Навколо було так тихо. Але цю ідилію порушували крики "Зараз щось вилізе", "Як це підозріло", "Щось тут не так". Дарт зі сміхом на усіх дивився. А ельфи, будучи гарними травниками підбігали то до трави, то до дерев. Вони обмацували їх. Від цього Олівію аж морозило, вона просила їх іти з усіма, але ці фантазери не слухали.

— Ой! — зойкнув жіночий голос. Це була Елена. Вона сиділа на траві, вхопившись за ногу та шепотіла слова якогось заклинання. Олівія підбігла до неї і глянула на ногу.

— Лемія! — крикнула вона. — Де ти її знайшла? Точніше де ти пригоди знаходиш? Це ж тебе минулого року виключили з академії?

— Так! Мене. — скиглила дівчина.

— І що накажеш робити? — запитала лікарка.

— Це ж не серйозно...— прошепотіла ельфійка і ще сильніше заскиглила.

— Не серйозно? Та лемія тебе отруїла, а вона яду не жаліє. Аж надто для необачних ельфів, яким усе одно на правила.

— Що тепер робити? Я хочу у школу!

— Того року ти теж хотіла, але сама полізла до шершнів.

— Про що ви? — втрутилась Майя. Тим часом Дарт дав наказ посидіти. Уже був обід тому діти подіставали бутерброди і почали їсти. Мері сиділа біля Нела і голосно сміялась, а майстер намагався покласти невеличкий щит.

— Розкажи подрузі, а я тим часом пошукає шприц!

— Навіщо сприц?

— А чим я отруту викачаю? — запитала Олівія, від чого Елена ще голосніше заскиглила.

— Ну розказуй!

— Того року, ми вчились убивати небезпечних шершнів, які плювались спеціальним газом. Він міг убити будь-кого, тому вони були дуже небезпечними. Ми вивчали їх на уроці, але мій утік. Я доганяла його, а оскільки володію лише світлою магією, я вирішила зменшити його. Ну коли він упав зі страху, я його роздавила. Я хотіла отримати гарну оцінку, а шершня не було як дизактивувати. І прийшлося мені шукати нового. Я зрозуміла що, ніхто мені не допоможе...І вирішила полізти за ним до гнізда. А в них був якраз шлюбний період. Так от один з них, так сказати перепутав мене із самкою , ну і почав за мною бігти. Я почала розкидатись заклинаннями і тоді усі поняли що я чужинець. Вони згрупувались і напали на мене. Настільки обблювали отрутою, що я навіть рухатись не могла. Це дуже боляче. Мене забрали у лікарню і я лежала там пів року. А потім мене виключили з академії, через небезпечний для здоров'я стан. Ну і тепер я знову поступаю а Еіліну.

— А що таке лемія? — запитала відьма.

— Це такий вид змій, лемії — дуже небезпечні. Їх отруту слід повністю висмоктувати з організму разом із кровю.

Майя оглянулась. Усі сиділи та відпочивали. Майя помітила хлопця з темно-чорним волоссям,той непереривно дивися на Елена. Майя обернулась до неї та теж кидала погляд на незнайомця.

— Познайомся із ним! — прошепотіла відьма.

— Ти про кого?

— Про того симпатичного хлопця! Який дивиться на тебе уже годину.

— Ти що? Я його знаю...

— Особисто? — під мигнула відьма.

— Та ні! Його усі тут знають, мабуть, він — вампір. Такий хитрий. А ще він дуже злий і любить гадити!

— Ну і що! Я теж знаю людей , які були злими, а стали добрими...

— А ось і я! — прокричала Олівія.

Лікар запхала шприц у ногу в місце укусу і почала забирати кров, чесно кажучи, видовище не для людей з слабкими нервами. Майя відвернулась, але ніхто не дивився на це. Тим часом Елена страшенно плакала. Олівія забрала дуже багато крові і тому ельф почала втрачати свідомість.

— Це дуже погано! — сказала лікарка. — Я навіть не знаю що робити. Отрута не витягається. Вона помре!

— ЩО? — закричала Майя. — І ви так спокійно про це говорите, наче це — так звичайна прикрість. Чи може ви самі убивали? А?

— Майя! — прикрикнула Олівія. — Заспокойся! Я спокійно говорю — так. Але це тому що, я бачила багато смертей ...

— Саме про це я! Найкращий лікар! Так?

Тим часом Елена зомліла. Майя підстрибнула до неї і приклала руку до голови. Дівчина була зовсім холодна. Рука відьми лягла на серце. Воно ледве билось, відбиваючи стукіт. Майя налякано забралу руку.

— І що робити? — закричала вона.

— Дай людині спокійно померти! — заперечила Олівія.

— Та ідіть ви! Лікар...Нічого ви не умієте, магією користуйтесь!

— Я не водолію магією зцілення. До речі і це ти у нас відьма! Ти можеш керувати усіма стихіями, в додачу життям і смертю.

Майя прикрила рота із сльозами глянула на Елену. Вона лежала непорушно і вітер доносив стукіт її серця. Майя знову закричала до лікарки. Вона і не помітила як до неї підійшов незнайомець і легенько стряхнув.

— Розкричались тут! — проричав вампір. — Ти! — показав він на лікарку. — Могла би знати що її ще можна врятувати. А про тебе! — вказав він на відьму. — Навіть говорити не потрібно, де ті твої славнозвісні сили?

— Ніби то ти, можеш чимось зарадити?

— Мої ікла вільно висмокчуть її кров, звісно ж разом із отрутою. А ще якщо ви не знаєте, вампіри можуть рахувати хвилини життя. І Елена помре за вісімдесят секунд.

— Найшовся мені вампір. Іди геть. — проричала Олівія.

— А це уже лишнє. — він підійшов до дівчини і наклонився.

— Я забороняю. — закричала Олівія.

Вона підбігла до нього і почала копити магію у руках. Дівчина збирала невеличкий шар. Тепер сутичку помітив Дарт, він підбіг до компанії. Вампір, не звернув уваги. Він узяв дівчину на руки і стрибнув у сторону лісу.

— Що у вас тут відбувається? І куди Теомер поніс Елену? — запитав майстер.

— А нічого! — закричала Майя. — Лемія укусила Елену і в неї зупинилось серце. Лікар намагалась викачати отруту. І тут цей розумник заявив що, її врятувати можна. А вона! — відьма показала пальцем на Олівію. — Почала забороняти і тому він утік разом із моєю подругою в ліс.

— Нічого собі у вас ситуація! — заявив Дарт.

— Ну і що робити? А якщо він її уб'є?

— Майя...— перебила її лікарка. — Елена уже мертва, але це не твій світ. Розумієш вісімдесят секунд пройшло, тож...Розумієш? Тут у людини після смерті чотири години на спасіння. Тобто, можна відвезти до сильного мага, знайти причину смерті і поговорити з померлим, дякуючи спеціальному ритуалу. До речі, виконати його можуть лише маги, тому нас вистачає у різних королівствах. Нашу допомогу дуже цінують.

— Ого, Санта — бар бара прямо. Незнаю навіщо ти на магів перейшла, але у се одно це — дуже цікаво.

— Санта, що? — перепитав маг. Схоже ніхто тут не розумів відьминих слів. Тому вони лишень закотила очі та обернулась.

— Лишіть мене, ви мене дратуєте! Піду пошукаю Елену і цього...

— Тео, Теомер де Мол. Його тут усі знають. — пояснив Дарт.

Дійсно цього молодика знали усі. Хоча і на вигляд, ніхто навіть попадатись на очі йому не хотів. Тео народився в сім'ї вампірів. Але там його не дуже любили. Адже його мама була звичайним вампіром , а батько вищим. І тому його називали "Помилкою природи". Хлопець дійсно був дивним. Його сили нагадували щось дивовижне. Справа у тому що, раніше поділили сили між вампірами. Вищі отримали силу літати, а звичайні могли швидко бігати. В основному це і були усі можливості вампірів. Звісно можна згадати їх можливість пити кров, довго жити, бачити у темряві та бути гарними воїнами. Тео міг усе вище перечислене. Хоча кожен навик не був досконалим у його виконанні, але він був єдиний такий. Ну і звісно, не обійшлось і без факелів та погроз, осинових колів та срібла. Його сестра, була звичайним вампіром і тому вона порадила йому тікати до академії і розвивати там його здібності. На прощання вона попередила його бути обережнішим і сказала: "Чаклунство не перетворить нас в ведмедя, як тільки ми зрозуміємо, що це не можливо". Та попросила колись навідати її, на що хлопець сумно відповів: "Куля, випущена з рушниці, назад не повернеться". І дійсно він не повертався на землі вампірів ні разу після тієї розмови. Тай усі забули його. Лише деінде можна прочитати про те, що природа творить чудеса і побачити приклад "Теомера де Мола"...

— Тоді у мене цікава новина.

— Яка? — запитали опоненти.

— Я його не знаю. — посміхнулась відьма.

— Слухай, як я майстер забороняю тобі це робити!

— Що саме?

— Іти у ліс, самій рятувати когось і так далі.

— А що мені робити? Сидіти зі складеними руками?

— Принаймні якщо ти підеш, то... — задумався майстер. — Ти сидітимеш із зв'язаними руками. І не потрібно тут зараз починати промову про майстра Дарта — найгіршого в Еліні. Нам ще на місії разом ходити.

— На які місії?

— Ну як на які? Є така штука, чи як ти там говориш? Називається вона — "Практика". І відмінити її можуть лише заради спасіння світу.

— Це буде скоро. Раз у вас є відьма, значить щось буде...Ну ти розумієш, я про кінець світу, перемогу над злодіями.

— Ну в тебе і фантазія.

— У мене? Це ти у нас створюєш вогняні шари у повітрі!

— Добре, сперечатись не будемо. Нам потрібно іти.

— А як Елена? Вона у руках у кровожерливого вампіра!

— По-перше , він не кровожерливий. По-друге він нас наздожене! Він що не вампір? І літає, і швидко бігає. І взагалі якби він захотів то був би в академії швидше з нас. Він би дібрався туди за декілька годин, звісно ж потім би довго відпочив від втоми.

Відьма посміхнулась і пройшла до майбутніх учнів академії. Усі говорили і не помітили її і почали відкрито обговорювати. Дівчину зацікавило двоє хлопців. Один із них голосно кричав:

— Ненавиджу відьом. Вічно вони плачуть, та слюнями бризкають. — Майя здивовано на себе покосилась. І махнувши рукою чекала відповіді опонента.

— Та вже. — тихо відповів він.

— Жах який. Антисанітарія чистої води!

Майя голосно засміялась. Але ніхто цього не помітив.

— А що ти знаєш про відьом? У кого вони вірять?

— Більшість відьом взагалі не вірять ні в яких богів. Вони, звичайно, знають, що боги існують. Мало того, час від часу їм навіть доводиться мати з ними справу. Але ось вірити ... Ні, в богів відьми не вірять. Надто вже добре вони знають цих самих богів. Це все одно що вірити, наприклад, в листоноші.

— Ого, та ти у нас спеціаліст. Але ця у нас із далека, із другого світу.

— Я ще і не таке знаю...

— Що саме? Розкажи!

— Більшість книг про відьм скажуть нам, що відьми працюють оголеними.

Майя зовсім забула про свою невидимість і відкрито втрутилась у розмову.

— Ви вибачайте, що внесу свою лепту...Але це тому що більшість книг про відьм написано чоловіками.

Хлопці зніяковіли і почали відходити від відьми. Але та їх зупинила і посміхнулась, від чого ті затряслись.

— Та не бійтесь ви мене!

— Добре. Мене звати Нейб, а це Астерікс. Коротко Астер.

— Бачите, а ви боялись зі мною говорити. Я нормальна відьма.

— Бачимо!

— Ідіть сюди! Я вас обніму. — хлопці знову утекли від неї.

— Скінчилися часи полювання на відьом — тепер відьми полюють на нас. — крикнув Астар і ще швидше побіг до іншої компанії.

Я підійшла до Дарта. Той стояв спостерігаючи за іншими. Я посміхнулась і почала придумувати тему для розмови.

— У вас дійсно немає магії?

— Де саме? У нас? Таких нас завались і більше.

— Я про твій світ!

— Ти про нього? Ну немає, точніше я її ніколи не бачила.

Дарт присів і якось недовірливо на неї покосився, від несподіванки вона присіла. Він також приземлився біля відьми і почав детально вивчати. Нарешті побачивши здивований вираз обличчя маг задумався.

— Велика частина магії у світі здається неіснуючим, тому що ми занадто сліпі або занадто зайняті, щоб її побачити. Сліпота і невіра — ось два вороги магії. Бачити і вірити — перед тими, хто на це здатний, відкривається багато воріт, якщо вони захочуть.

— Це по-філософськи. Але що ти цим хочеш сказати? Що магія була в моєму світі, а я її не помічала!

— Ні, я маю на увазі те, що магія — існує лише для тих хто її бачить.

— Мій світ досі недосконалий, бо серйозно ставляться до чарівників тільки діти, які про недосконалість світу поки не знають. А обтяжений життєвим досвідом дорослий, ледь зустріне на темній вулиці чарівника, який пропонує зробити світ кращим, біжить від свого щастя з усіх ніг.

— Бачиш тепер ти зрозуміла головну думку...

— Та невже! А знаєш що я ще тобі скажу? Люди вміють бути чарівниками, просто бажання, які їх просять виконати близькі, як правило, бувають дуже приземленими.

— Це також чиста правда. Бачу ти дорослішаєш! Уже можеш говорити на подібні теми, а це великий плюс...в твою...ммм...біографію.

— Та ну! Я дорослішаю? Ну і насмішив!

— Може й так. А ти знала якихось чарівників у своєму світів? Або магів?