Турбогвинтовий

А в цей час другий бандит почув шум і прибіг на допомогу своєму товаришу. Побачивши, як живописно ми лежимо, він одразу все зрозумів., Він зібрався відтягнувши першого, але повторив помилку свого попередника — торкнувся мене. І якби ж просто торкнувся, так він ще й потім звалився на мене і кілька хвилин отримував заряди мого шокера, поки я з-під нього не виліз. Добре, що апаратура не постраждала, інакше я був би зараз сліпим.

Придивившись уважніше до моїх мучителів я дізнався одну дуже неприємну новину — вони були мертвими. Ну не можуть живі так витріщатися в небо, та й плями мастила з пальним під себе не пускають. Видерши у першого тазер, я зняв з нього використану касету і поставив запасну — останню. Тепер у мене є далекобійна зброя на один постріл. Не думаю, що зараз є сенс розбиратися із іншими моїми ворогами, але сцену варто відіграти до кінця. Закинувши тазер собі в багажник, я повернувся до туалетів і так-само знову з'явився на очі спостерігачам. Мені навіть не довелося імітувати полегшене зітхання, коли знову завалився до кафешки, а запах свіжозлитого мастила довершив образ.

Сьогоднішній день можна сміливо вважати одним із найвдаліших: простий короткий переліт, і ціла доба вільного часу. Звіно на цьому аеродромі майстерні не такі хороші, як раніше, але зробити собі повний техогляд не завадить. Тим більше, що після сьогоднішньої пригоди у мене полетіли запобіжники бортових систем. Та й фарбу мені підновити вже час, щоб знову не показувати усім свій блискучий металевй корпус. Пам'ятаючи настанови Капітана, я уважно стежив за тим, щоб мені не підсунули якусь гидоту, яку потім можуть ідентифікувати як допінг. Тут же прийшла і відповідь від нього, але уже на іншу скниньку:

'Ми отримали твої фотографії. Чух упізнав твого шпигуна, як одного із охоронців Алана Голдстейна — менеджера Ішані. Всього на нього працюють двоє літаків та п'ятеро тягачів — усі раніше були військовими. Намагайся триматися якомога далі від них — вони не люблять, коли жертви їхніх інтересів продовжують свою діяльність. Ходять слухи, що це вони минулого року прибрали двох папараці, які хотіли подати в пресу якісь матеріали стосовно Ішані та її бізнесу. Постійно тримайся на виду у всіх. Тепер тобі не можна літати самому. І намагайся не потрапити у неприємності, хоча б до завтрашнього дня.'

Ех, Капітан, пізно ви там спохватилися — уже потрапив.

'Дорогі мої односельці, — писав я у відповідь на щойно прочитаний лист. — Я дуже ціню ваші рекомендації, але іноді вони приходять не зовсім вчасно. Я вже встиг потрапити у неприємності. Як результат: два номери 200 від шокера. Я не хотів цього, просто так склалися обставини. Упізнати мене зможуть хіба що по електричному удару. Вдалося конфіскувати тазер з одним пострілом. Якщо не брати до уваги вм'ятини на крилі, то я майже не постраждав. Пишу вам із майстерні, де мене зараз заново фарбують — стара фарба дуже сильно злізає, а нова хоч якось приховає мої зміни. Деякі деталі також довелося замінити. А ще — я освоїв вертикальний зліт. Щоправда навіть мої теперішні крила для цього не дуже підходять. Скажіть Дотті, щоб вона подумала над їхнім вдосконаленням. Щоб на останніх двох метрах воно щілинним — тоді крила будуть краще працювати під час махового польоту і дозволять мені літати на низьких швидкостях. Схему я вам вислав. Чекаю на рекомендації'

Ніч пройшла відносно спокійно, якщо не брати до уваги звуки вантажних літаків, які забирали репортерів на наступну ключову точку. Я ж решту ночі потратив на ознайомлення з нашим маршрутом — тут для учасників гонок все було найкращим: метеозведення, супутникові знімки, детальні карти та фотографії особливо складних маршрутів.

Сьогодні я мав злітати першим. Наступною, із відривом у десять хвилин виступала Крі-Крі, а ще через п'ятнадцять — Громило із рештою учасників. Мені цей політ ніяк особливо не запам'ятався, хіба що одного разу довелося пролетіти крізь дуже вузьку щілину між скелями, зрізавши добрий кілометр шляху, але цей маневр я планував заздалегідь, тому все пройшло спокійно. Тепер, коли я був в лідерах, всі камери були зосереджені на мені, і я міг не хвилюватися про випадки саботажу. Цього разу я не старався йти над самою поверхнею, а летів по прямій де тільки можна, скорочуючи шлях. Такий раціональний підхід давав свої результати: мені вдалося збільшити відрив аж на цілу хвилину. І навіть величезна кількість вертикальних воріт, що значно ускладнювали мені життя, не змогли мене зупинити. Раніше я не помічав, що мій двигун може працювати на таких обертах, навіть подумав про допінг, але зменшувати потужність не став. На одному більш-менш рівному відрізку маршруту я провів діагностику основних вузлів і зі здивуванням побачив у себе під капотом новий маслонасос. Виявляється вчора техніки не змогли поставити мені старий, тому вирішили замінити його на інший — із найближчим до нового діаметром каналів. Вони так майстерно підігнали його, що я навіть не відчував його наявності. А двигун, щосекунди отримуючи величезну кількість мастила, давав відповідну віддачу, не знаючи втоми. Єдиним, що мене зараз хвилювало — недостатнє охолодження двигуна, але я і тут знайшов вихід. На особливо різких поворотах я трохи піднімав капот, використовуючи його як повітряні гальма, і водночас повністю продував двигун.

Єдиний казус стався вже під кінець гонки, коли я не став облітати місто, а на крилі пройшов через кілька вулиць. Ну і напоровся на кілька дротів, що заплуталися в гвинті й дуже боляче обшмагали мені увесь капот, пролетів крізь рекламний плакат, прийняв на крило чиїсь вивішані на ніч прокладки... Коротше, отримавши хвилину фори, я вилетів з міста справжнім опудалом. Добре, що хоч зміг скинути цей мотлох до фінішних воріт. На щастя дрота на гвинті ніхто не помітив, і я встиг зняти його до того, як мене знайшли репортери. На жаль цього разу їхня атака була чітко скоординована, і незабаром мене загнали в кут, де я майже дві години відповідав на усілякі відверто тупі питання. Під кінець, коли всі заспокоїлися, я пообіцяв поставити собі спеціально для таких випадків димові шашки. Повертаючи до адміністрації я побачив, як з протилежного боку стоянки на мене гнівно витріщається Громило зі своїми посіпаками. Ішані з ними не було — вже радує.

Бродячи у пошуках хорошого сигналу бездротової мережі, я наткнувся на Чупакабру, який всіма правдами й неправдами намагався вициганити у якогось техніка старий магнітофон.

— Здоров, Чу! — під'їхав я до нього. — Що це ти тут шумиш? Чого ти такий знервований? Що сталося?

— Вітаю Аміго! Готуйся побачити, як я завоюю серце мого ангела!

— З цим? — я скептично подивився на магнітофон. — Ти забув, що я тобі минулого разу казав? Навряд чи Рошель сподобається вуличний реп із матюками.

— Я не відступлюсь! — образу ж навис наді мною здоровань.

— Тихо-тихо, я просто прошу тебе змінити тактику. Ти колись читав лицарські романи?

— Ображаєш! Звісно читав!

— Ну то слухай.

Із техніками вдалося домовитися майже одразу — каністра високоякісного пального із баку спортсмена вирішила всі питання. А от із матеріальною частиною довелося помучитися: створити відповідний антураж в умовах аеропорту, де завжди шумно і постійно метушиться народ, нам допомогли Бульдог та Крі-Крі. Не залишилися осторонь і репортери, які одразу ж пронюхали про нашу затію і самі запропонували свої послуги в обмін на персональне інтерв'ю для кожного — довелося погоджуватися. В результаті ми на цілу годину отримали в своє розпорядження усю стоянку для учасників гонки, диспетчер давав нам кілька хвилин на те, щоб провернути нашу аферу, доки усі літаки стоятимуть із заглушеними двигунами, а механіки створили нам чудове затишне місце.

План був наступний: репортери під керівництвом диспетчера ганяють дичину (або точніше — дівчину) по аеропорту, потім Ель Чу героїчно рятує її й відводить у безпечне місце, де все вже було готово до фінального дійства. Перша частина плану пройшла повністю за планом, а от далі все вже залежало від Ель Чу. Не те, щоб я сумнівався в його інтелектуальних здібностях, але з його натурою треба бути готовим до усього.

Журналісти виконали свою роль навідмінно, і самі не залишилися в накладі. Загнавши Рошель у кут, як раніше зробили це зі мною, вони довели бідну дівчину до паніки, і в цей момент відважний Ель Чу скинув на них заздалегідь знятий із біг-борду плакат. Вхопивши Рошель під крило, він хутко затягнув її в організоване нами місце. Стоянка була відокремлена від решти аеропорту двома довжелезними цистернами, а всередині ми організували зйомки кліпу якоїсь місцевої музичної групи, яку під 'фанеру' дуже реалістично імітували наші техніки. Знімальна група одразу ж мала підключили прибульців до зйомок в якості танцюристів на задньому плані. А щоб Рошель не подумала відмовитися — охорона аеропорту мала постійно "відбивати" напади репортерів. Рошель обов'язково мала почути, що в охоронців є наказ захищати лише музикантів, а не когось іще, а тому єдиний для них вихід не потрапити у лапи папараці — вдавати із себе артистів.

І ось почалися 'зйомки' кліпу. Ель Чу взяв дівчину під крило й повів у танець, а знімальна група тим часом плавно переводила світло на задній план, де й відбувалося справжнє дійство. Десять хвилин плавної, романтичної музики зробили своє диво і під кінець дівчина дійсно почала отримувати задоволення від танцю. Навіть я зі свого даху зумів роздивитися мрійливу посмішку на її обличчі. Після закінчення зйомок усіх присутніх швидко вивели, і наші голубки залишалися наодинці посеред декорацій. Поруч залишився стояти той-самий магнітофон, з якого все почалося, і ціла купа касет із найрізноманітнішою музикою. Захочуть — повторять. Далі все залежало виключно від них. Повертаючись із нашою компанією у свої ангари, ми дружньо раділи за вдало проведену любовну операцію. Сподіваюся далі у них все буде добре.

Звісно не я сам усе це придумав. Більшість сьогоднішнього дійства — заслуга вже знайомого мені аеромобіля, зяким я постійно консультувався.

Завалившись у свій ангар, я взявся переглядати свою пошту в пошуках чергового листа від Капітана, але знайшов дещо інше — запрошення вступити до фан-клубу Дастіна-Поводира. Задля інтересу я зазирнув туди і побачив майже сорок тисяч учасників. Чесно кажучи мене трохи задівала така увага до моєї скромної персони, але в цей клуб записалися майже усі учасники авіараллі. Крі-Крі заснувала це товариство одразу після перельоту Атлантики. Цікаво, чому вона мені нічого не сказала? Довелося зареєструватися, щоб бути у курсі всіх новин. Між іншим, цей сайт користувався підтримкою адміністрації гонок в особі Рупера. Одразу ж після реєстрації мене записали у список сумнівних осіб, оскільки моє ім'я було ключовим, тому я ще кілька хвилин проходив спеціальний тест, аби програма дала мені повні права.

Щойно із реєстрацією було завершено — до мене в ангар увірвалася Крі-Крі. І почала щось щебетати про самозванця, що серед нас завівся шпигун, що за нами стежать... Довелося її заспокоювати. Хвилин через двадцять, коли вона почала втомлюватися. Надавши мені статус почесного члену клубу, вона ще довго показувала мені все, що вони з Бульдогом там намудрили. Задумка мені сподобалася, але дещо нервувала кількість фотографій з моєю участю, які скидали інші учасники. Серед них інколи траплялися і такі, про які я навіть не підозрював: я стрибаю по дахах, я на стапелях під час фарбування, мій двигун... Особливо мене зацікавила фотографія, на якій зображена наша екскурсія у Тадж-Махал. На форумі цей момент обговорювався особливо активно, адже більшість учасників вважали, що у нас з нею був роман. Як би Крі-Крі не намагалася, але їй так і не вдалося змусити мене дати своїм фанатам пояснення щодо цієї фотографії. Відмовлявся довго і вперто. Навіть довелося переказати змістнашої тодішньої розмови. Вже через кілька хвилин я зрозумів, яку велику помилку зробив, коли запис нашої розмови з'явився в мережі під виглядом інтервю! Пообіцявши собі тепер завжди бути із француженкою насторожі, я повернувся до своєї пошти і відкрив лист, який уже півгодини чекав на мою увагу.

'Даремно ти показався на тому сайті. Тобі зайва увага ні до чого. Ми тут дізналися, що через погоду вам змінюють маршрут і додадуть іще одну зупинку на Гавайях. У нас в тому районі колись була база і кілька сховищ для обладнання. Навряд чи тобі це знадобиться, але їхні координати я тобі скинув. Не забувай про все те обладнання, яке я тобі дав і будь насторожі. Раджу взяти кілька димових шашок. Заправляйся під зав'язку і намагайся летіти у хмарах. Цей переліт — ідеальна можливість позбутися тебе. Враховуючи твій хист потрапляти у неприємності, ми вирішили летіти в Мексику. Дотті каже, що за ніч зможе поставити тобі нові крила перед останнім етапом. Та й у мене є для тебе подарунок за зайняте перше місце.'

* * *

— Ну і як це розуміти?! Двох твоїх хлопців завалили їхньою ж зброєю, а ви навіть не знаєте хто це був?! — лімузин нарізав кола в ангарі, стираючи дорогі шини.

— Не гунди, — буркнув тягач, не відриваючись від екрану комп'ютера. — Чета зі Свистуном треба поховати. По-нормальному. Організуєш сам. І досить крутитися — відволікаєш.

— Добре, — Алан трохи скинув оберти. — Що хоч вдалося дізнатися? Хто це був?

— Невідомо. Навіть Чет зі своєю реакцією не зміг ухилитися. Свистуна взяли без єдиного удару, слідів побоїв ми не виявили. А потім його катували — напевно щось випитували. Хлопці не чули звуків двигуна, тому навіть на слух розпізнати його не зможуть.

— А як щодо селюка? Ти ж казав, що він якось літає без двигуна?

— Сумніваюсь. Такі вміння не афішують, а він про конспірацію навіть не чув. Скоріше просто хуліган, якого правильно навчали... Стоп! А це що у нас таке?

— Що там? — лімузин під'їхав до комп'ютера й подивився на монітор, де висіла збільшена фотографія їхнього 'селюка' із обведеною червоним маркером ділянкою під двигуном.

— TADS — електронно-оптична система для нічних польотів, — наче по писаному почав розказувати легковик, що крутив запис. — Тепер зрозуміло, чому він так спокійно себе почуває в хмарах. Схоже спонсори нашого кукурузника теж мають зв'язки із армією — більше таку штуку ніде не дістати...

— Та я не про це дурню! — тягач штурхнув легковика бампером, що той добряче подер собі крило об стіну. — Ти ззаду, ззаду дивися!

— Та що там може... Ага!

— Та поясніть вже мені нормально! Що там таке?! — не витерпів лімузин такого знущання над своїми нервами.

— Я з цим типом уже зустрічався раніше, — тягач кивнув на старого літака на задньому плані. — Він один із тих психів, про яких я тобі розказував. Четверо голіруч пішли на три десятки добре озброєних найманців. За десять хвилин табір припинив існування.

— Що думаєте робити далі?

— Заспокоїтися й не рипатися. Ми на чужій території. Нам зробили попередження, а такого суперника, — тягач одним ударом розбив компютер вщент, — не варто ігнорувати.

Алан дурнем не був, і копати собі могилу, як це робили деякі нерозумні машини, не збирався. Селюк виявився зовсім не таким простим, як здавалося на перший погляд. Залишивши тягача, справжнє ім'я котрого він так і не зміг дізнатися, як би не намагався, Алан відправився провідати Ішані. Дівка знову замкнулася в собі, не сказавши за увесь вечір ні слова. Таке вже траплялося раніше, коли вона була з чимось незгодна, і з кожним разом такі приступи ставали все більш затяжними. Йому навіть довелося завести власного психолога, щоб хоч якось боротися з жіночою впертістю, але тут і зараз його не було, а Алану була життєво необхідна інформація про її нового знайомого.