Другий світ. Справа відьми

— Вчені — єдині справжні чарівники, яких я знала.

— Хто такі вчені?

— Вони вивчають різні науки та явища. Вчений переважно призначений для суспільства: він, оскільки він учений, більше, ніж представник якогось іншого стану, існує тільки завдяки суспільству і для суспільства. Метою наукових занять повинен бути напрямок розуму таким чином, щоб він виносив міцні і істинні судження про всіх зустрічаються предметах.

— А тоді зрозуміло! У нас теж є вчені!

— О, то це добре?

— Звісно! — посміхнувся майстер. — Як думаєш я міг би бути людиною?

— Незнаю... Бути людиною — значить не тільки мати знання, але й робити для майбутніх поколінь те, що передували робили для нас. Можливо міг би, якби ти цього захотів.

— А мене можна було б відрізнити від звичайної людини?

— Цікаве питання. Для мене істина якась така : "Відрізнити чарівника від простої людини дуже просто: якщо ви не можете зрозуміти, як у нього "це" вийшло, перед вами чарівник."

— О, розумно. Певне весь твій світ дуже розумний.

— Напевно!

— А ти не боїшся того що я темний маг? Є ж і світлі, а ти так мило говориш із темним.

— Магія, вона добра чи зла? Все одно, яка. Була б така, що може зупинити сльози.

— Згіден... Тобто у вас чаклунок не було? Тобто відьм...

— Може й були. Восени кожна жінка трохи чаклунка. Адже багряне листя будять в душі давні, як світ, згадуючи про вогонь з таємничим зіллям — і його рецепт глибоко всередині. Але були люди які створювали талісмани, корисні відвари...

— Для людей?

— Так, у моєму місті майже у кожного був свій талісман. Тому що у нас була така бабуся Катя. Вона їх виготовляла, для кожного особливий...

— Талісман ніколи нікому не належить. Його сила не залежить від людських бажань і амбіцій. Ми тільки використовуємо талісман або передаємо його комусь іншому.

— Справді? Я цього не знала, але я ще на маю свого талісмана. Лише один. — вона протягнула крихітну обручку. — Мені подарували його відьми-пращурки. Він може захищати будь-яку людину...

— Цікава річ, але це дійсно твій талісман.

— Чому?

— Тому що, користуватись ним можуть лише відьми...

— А зрозуміло. Ти про відьом знаєш більше ніж я.

— Ну як? Не лячно у лісі?

— Ні. В моєму світі багато про такі говрять. Древній ліс ... Він є майже в кожній старій казці, легенді.... Такий ліс покривав Середзем'я, в ньому горів Нарнійська ліхтар, в одному з його дерев був навіки заточений великий Мерлін. Але все ж корінням чарівні ліси відходять у людини. Вся магія — звідти. З душі.

— Мерлін? Не чув про такого?

— Це людина з мого світу. Тобто не справжня людина...

— Це як?

— Це — людина з кінофільму.

— Знаю що виглядаю дурнем, але що таке фільм?

— Це картинки на екрані. Їх з6німає режисер. А знімаються актори. У них багато правил та законів.

— Ти знаєщ хоч одне правило?

— Якщо актор повинен плакати, знімайте його зі спини. Чи не демонструйте глядачам сліз. Всім відомо, як люди плачуть, краще покажіть плече або спину. Це набагато сильніше діє на уяву.

— Красиво сказано! Хто саме це сказав?

— Кшиштоф Кесьлевский.

— Зрозуміло, та не усе.

— Що саме таке фільм?

— Ти вгадала!

— Кіно — це життя, з якої вирізане все нудне. Кіно — це управління невимовним. Кіно дає можливість без усякої небезпеки випробувати захват, пристрасті і бажання, які в звичайному житті обов'язково придушуються!

— А хто такий актор?

— Кінозірка — це людина, що сидить на цукровому троні під проливним дощем.

— А де живуть ці кінозірки? Вони не схожі на звичайних людей!

— Живуть вони у Голівуді.

— Голлівуд — це місце, де тобі платять тисячу доларів за поцілунок і п'ятдесят центів за твою душу. І це сказала дуже чудова жінка — Мерлін Монро.

— Тобто у фільмі, головний — актор.

— Ні, головний режисер.

— Хто це? — знову запитав Дарт.

— Режисер — це Колумб на кораблі. Він хоче відкрити Америку, а команда хоче додому. — відповіла дівчина.

— Та ти — просто поет, так майстерно розказати...

— Це не я говрю...

— А хто? Хтось у середині.

— Люди! — тихо прошепотіла відьма.

Дарт різко піднявся . Він ще раз оглянув присутніх. Мері сумно сиділа, погладжуючи щоку за якою тільки-но зникла третя порція вишень і стакан густочервоного, як буряковий сік морсу. Схоже усі уже перекусили,тому кожен розгулював подивляючись на іншого. Хлопці які злякались відьми з невідомих причин лежали на дереві і байдуже, хоча із певним острахом на усе дивились.

— Усе! Наша перерва закінчена. Час іти, бо ми за весь свій вік не дійдемо, як будемо так відпочивати.

Майя ж, що мала єдину слабість — різала кожному у вічі щиру правдоньку, мовила, вимахуючи правицею, наче рубала сапою осот на городі:

— Я вважаю, що з нашою сторони було б дуже неправильно залишити людей у лісі. Чи не так?

— Майя, ти про що? — здивовано відповів майстер.

— Я не залишу тут Елену. Вона моя подруга. І як на мене це справжнє звірство.

— Майя, я ж говорив. Тео — вампір. Вони швидко нас доженуть. — невпевнено пробурмотів Дарт. І тієї дивної речі було досить щоб заспокоїти відьму і дати їй можливість усе продумати.

— Гаразд, я згідна, але якщо із ними щось трапиться, усе буде на твоїй совісті.

— Та нічого з ними не трапиться! Пішли уже. — хлопець почав усіх піднімати і розказувати подальший план дій. — З лісу ми вийдемо десь увечері і як я обіцяв ми зупинимось у ельфів. Після того я детальніше усе розповім, а зараз "ноги в руки" і пішли уперед.

Розділ 17

Перша втрата свідомості

або знайомство із богами

Майстер провів рукою, знову рахуючи кількість людей. Як він і очікував не вистачало двох, але той був повністю упевнений у їхнім поверненні. До того ж скорому поверненні.

Майя ніяково посміхнулась, наче відчуваючи свою провину. І хоча вона знала що, ні у чому не винна, але дівчина усе одно сумувала, поволі відходячи від стресу. Певно їй дуже не щастило, познайомитись і зразу мало не втратити. Схоже вона і справді почала вплутуватись у інтриги цього світу. Вони ж прямо вливались у її свідомість. Відьма відчайдушно намагалась втримати усі емоції. Але усе навколо ставало сірим і вона почала закривати очі. Її свідомість відходила на інший рівень, а думки зникали вдалі. Дівчина завжди хотіла знати як це — "втратити свідомість"? Але ні ніхто не міг пояснити цього відчуття. А зараз вона перебувала саме у такому стані.

Дівчина відчула що падає до низу і відчайдушно почала боротись із цим. Вона поволі падла і уже розкрила руки, вона не боялась цього. Майя приземлилась на землю, а вона думала що вічно літатиме. Оглянулась, перед нею стояв великий стіл. За ним сиділа жінка у діловому одягу.

— Привіт Майя. — сказала вона.

— Доброго дня, а ми знайомі?

— Звісно ж ні. Але моє ім'я ти уже чула. Нумо згадай!

— Ізабелла, Лама, Ксена?

— Ні, набагато вище. Думай іще.

— Не хочу я думати.

— Така як і сказав Арес.

— Хто?

— Арес — бог. А я тоді хто?

— Хм...Богиня?

— Ні, я Велика Енергія.

— Ого, о це так попала. Мені зробити реверанс?

— У нас немає часу, я познайомлю тебе із богами. На щастя їх мало.

Першим вийшов бог із червоним волоссям та крилами. Усе так зливалось що дівчина не могла відвести очей.

"Я не одна така — рижа" — єдине що могла подумати дівчина.

— Звісно не одна. — сказав бог.

— Ти що думки читаєш? — забідкалась дівчина.

— Ну так.

— Ахаха, розслабся я теж.

— Неможеш!

— Не сперечайся зі мною. Я можу. І тут стоятиме крапка.

— Крапка лишилась у Аресі. Це — Астрал.

— Невже. Я не бачу нічого окрім стола, бабусі, вибачте Енергіє і тебе.

— Не раджу так невиховано відкликатись!

— ТО що знайомимось? Бо тут ще боги є.

— Я — Фаєр. Бог вогню та сонця. Я володію світлом та теплом. Допоможу тобі опанувати стихію вогню, але це буде в академії.

— Приємно познайомитись. Я — Майя, відьма. ОСТАННЯ!

— Чого кричиш, це усі і так знають.

Із цими словами бог пішов у темряву. Після нього підійшов зеленоокий та світловолосий хлопець. Він був зовсім молодим. До того ж з нього просто світило щастям та радістю. На голові у нього був лавровий вінок.

— Привіт Майя. Я — Іч. У мене тут саме коротке імя, тобі буде легко запам'ятати. Я — бог землі. Узагалі люблю природу, тварин. Коли вивчатимеш стихію Землі — навчу говорити із ними.

— Приємно познайомитись. Думаю мені буде цікаво.

— Ну мені час, бо там наш вітерок зачекався.

— Вітерок? — скривилась відьма.

Як тільки-но хлопець зник повіяло холодом і в залу влетів хлопець. Просто узяв і влетів. Він посміхнувся і навис прямо над Майє. Вона почервоніла від того хлопець посміхнувся і став на ноги.

Майя тепер розглядала його. У нього була бліда шкіра та світле волосся — блідого відтінку. Вона звисало до пліч. Хлопець був одягнений у футболку та брюки. Ну ось, боги її розуміють у одязі.

— Я — Аір. Моє ім'я теж легко запам'ятати. Як ти уже зрозуміла я — бог повітря. — хлопець опинився примо біля дівчини і при обняв її за талію від чого її обличчя уже у друге вкрилось рум'янцем. Хлопець знов засміявся і потерся головою об її волосся. — Чого червонієш? Не бійся мене, я — бог. Ти ж умієш літати, нас чекає захоплива подорож. Ну що думаю ти готова. Я навідаю тебе в академії, сонце... Ну все, все не смущатиму. Ти зараз взагалі настрій зіпсуєш коли з Ватом познайомишся. Він такий хмурий, бла-бла-бла. Зараз побачиш його. Чао.

— Бувай. — крикнула вона йому на зустріч.

— Краще казати — "До побачення." — почулось зверху.

— До побачення.

— І я чекатиму зустрічі сонце.

Нарешті відійшовши від шоку дівчина чекала на ще одного бога. Бога води.

— Ватер!!! — крикнула вона.

— Чого кричиш? — запитав хтось.

— Та ось дурна на тебе чекаю.

— А я нехочу з тобою говорити, бо мені це не цікаво.

— Може ти щей не учитимеш мене?

— Учитиму, мене заставлять.

— Покажись хоть!

— Ні!

— Чому ти такий хмурий?

— Бо я керую водою та туманом. Хочеш обіллю?

— Ні, ні, я думаю у тебе і так багато справ.

Ватер зник і дівчина в надії обернулась до Енергії.

— Ще один бог. — простогнала вона.

— Привіт! — сказав хтось у неї за спиною

Це був хлопець із чорним заплетеним у довгу косу волоссям. Майя згадала зо так виглядали люди в аніме.

-Я — Арес. Я стежу за расами. Та мирю їх. Поки що безутішно. Ти навіть трішки мій ворог відьмо.

— Чому?

— Дякуючи тобі. Якщо звісно ти загинеш, Аріандр стане керівником над расами.

— Не хвилюйся, я не допомагатиму йому. Тому що, мені настане капут.

— Ну тоді ми подружимось.

— А... — протягнула Майя наче пробуючи букви на смак.

— Що? — якось хитро запитав він.

— А ти якому предмету вчитимеш мене?

— Я вчитиму тебе Історії рас. Тобто розкажу про їх звичаї, навчу правильно із ними поводитись. Може колись станеш королевою...

— Чому колись? Я уже королева! Просто я одна така, єдина та неповторна.

— Звісно, єдина та неповторна. Хто і ще насмілився б так говорити із богами?

— Ну так. — посміхнулась дівчина. — Так могла б говорити лише — "Остання відьма". Але не надовго. У мене великі плани на майбутнє, скоро я відновлю свій клан. Я вивчу усі шість сил, я...

— Шість?

— А чому ви не познайомите мене із Богом життя, та богом Смерті?

— Вони не прийшли, тому що зайняті.

— Знаєте що, ви боги думаєте що вам усе можна.

— Не ображайся. — сказала Енергія. — Скоро ти познайомишся із ними.

— А що зараз?

— А зараз ми поговоримо.

— Ну давайте.

— Майя, ти хочеш керувати усіма силами?

— Що за питання? — занервувала дівчина. — Звісно я хочу цього, я дуже навіть хочу цього.

— А може ти відмовишся від них?

— Про що ви говорите? Невже ви із тими моїми ворогами?

— НіЈ просто кожну відьму рано чи пізно спитають чи хоче вона цього чи ні!

— І ви так несподівано вирішили запитати мене. Що ж я відповім, спочатку я не хотіла нічого цього, але скоро я прийняла цей світ і зрозуміла що я йому потрібна, я потрібна сестрі, яку я маю оживити. Тобто перенести її душу у тіло, я потрібна Мері, яка ненавидить принца. Я потрібна відьмам, які живуть десь у всесвіті і мріють повернутись.

— Ти така самовпевнена, а раптом нічого не вийде?

— Коли людина вірить у себе, у неї вийде усе! Навіть стрибнути і ребра не зломати.

— Ребра??? — здивовано втрутилась жінка.

— Ну я мала на увазі те, що це — образно.

— Тобі варто трішки привикати до цього світу, думаю проблем не буде...

— Я теж так думаю, я завжди так думала. — посміхнулась відьма.

Майя обернулась назад і зацікавлено глянула туди, де зникали боги. Це була та ж темрява, вона нагадувала великий каньйон.

— Ну що ж , а мене не чекають?

— Звісно чекають, усі помітили те, що ти втратила свідомість.

— Не знаю, добре це чи погано!

— Майя! — сказала Енергія, немов вгамовуючи дівчину і наказуючи бути тихіше, усе таки вона у святилищі.

— Що? — широко відкривши очі запитала дівчина.

— Давай уже поговоримо про те, що тут, а не в Аресі.

— От блін! — вилаялась Майя.

— Є якісь проблеми?

— Ні, просто я маю питання. Чому бог Арес, названий на честь цього світу?

— Тому що, він створив усі раси, а якщо подумати то тебе теж.

— Нічого собі, і головне так скромно представився — учитель історії.

— Знаєш, я дуже радію тому що ти — утекла. Це неабиякий показник волі. У тебе можна сказати і не було можливості , але ти показала що: "Можливість є завжди, але не завжди є можливість нею скористатися." Я горджуся тобою. І благословляю вашу дорогу до Еліни, хай жодна нечисть не попадется на вашому шляху.

— Дуже вдячна!

— Що ж бувай Майя, нехай удача завжди буде з тобою, а ми ще побачимося, не барися берися за навчання. У тебе гарний життєвий шлях.

Дівчина знову відчула як засинає, хоча вона і хотіла видавити: "Бувайте", але в неї не вдалося. Очі закрилися, це — немов ще одна втрата свідомості, але тепер якось в іншу сторону. Не зрозуміти нікому цього відчуття коли ти невідчуває свого тіла, а всього лиш летиш, в нікуди. Зараз вона — не людина , вона вічність. Невідомим для себе способом Майя почала відкривати очі, тепер вона не спала, вона уже була на землі. Чиїсь руки ніжно тримали її. Нарешті вона розгледіла Дарта, поряд йшла Елена.

— Вот е фак? — закричала вона і боляче гепнулась на землю.

— Що? — запитав майстер і дивно глянув на нею, схоже бар'єр зробив свою справу і переклав її слова. Дехто закрив вуха і закотив очі.

— Як Елену тут з'явилась? Що чорт побери тут відбувається?

— Майя, це можна у тебе спитати! Бо ти настільки лінива, що проспала вже два дні і ми майже прийшли до академії...

Розділ 18.

Академія Еліна...Солідненько

— Ти завжди так з рук падаєш? — запитав Дарт подавлюючи сміх.

— Я не просила мене на руках носити...

— А я про це не подумав, треба було тебе там залишити, за два дні нечисть би не з'явилась не хвилюйся...