Другий свiт. Справа вiдьми

— Вченi — єдинi справжнi чарiвники, яких я знала.

— Хто такi вченi?

— Вони вивчають рiзнi науки та явища. Вчений переважно призначений для суспiльства: вiн, оскiльки вiн учений, бiльше, нiж представник якогось iншого стану, iснує тiльки завдяки суспiльству i для суспiльства. Метою наукових занять повинен бути напрямок розуму таким чином, щоб вiн виносив мiцнi i iстиннi судження про всiх зустрiчаються предметах.

— А тодi зрозумiло! У нас теж є вченi!

— О, то це добре?

— Звiсно! — посмiхнувся майстер. — Як думаєш я мiг би бути людиною?

— Незнаю... Бути людиною — значить не тiльки мати знання, але й робити для майбутнiх поколiнь те, що передували робили для нас. Можливо мiг би, якби ти цього захотiв.

— А мене можна було б вiдрiзнити вiд звичайної людини?

— Цiкаве питання. Для мене iстина якась така : "Вiдрiзнити чарiвника вiд простої людини дуже просто: якщо ви не можете зрозумiти, як у нього "це" вийшло, перед вами чарiвник."

— О, розумно. Певне весь твiй свiт дуже розумний.

— Напевно!

— А ти не боїшся того що я темний маг? Є ж i свiтлi, а ти так мило говориш iз темним.

— Магiя, вона добра чи зла? Все одно, яка. Була б така, що може зупинити сльози.

— Згiден... Тобто у вас чаклунок не було? Тобто вiдьм...

— Може й були. Восени кожна жiнка трохи чаклунка. Адже багряне листя будять в душi давнi, як свiт, згадуючи про вогонь з таємничим зiллям — i його рецепт глибоко всерединi. Але були люди якi створювали талiсмани, кориснi вiдвари...

— Для людей?

— Так, у моєму мiстi майже у кожного був свiй талiсман. Тому що у нас була така бабуся Катя. Вона їх виготовляла, для кожного особливий...

— Талiсман нiколи нiкому не належить. Його сила не залежить вiд людських бажань i амбiцiй. Ми тiльки використовуємо талiсман або передаємо його комусь iншому.

— Справдi? Я цього не знала, але я ще на маю свого талiсмана. Лише один. — вона протягнула крихiтну обручку. — Менi подарували його вiдьми-пращурки. Вiн може захищати будь-яку людину...

— Цiкава рiч, але це дiйсно твiй талiсман.

— Чому?

— Тому що, користуватись ним можуть лише вiдьми...

— А зрозумiло. Ти про вiдьом знаєш бiльше нiж я.

— Ну як? Не лячно у лiсi?

— Нi. В моєму свiтi багато про такi говрять. Древнiй лiс ... Вiн є майже в кожнiй старiй казцi, легендi.... Такий лiс покривав Середзем'я, в ньому горiв Нарнiйська лiхтар, в одному з його дерев був навiки заточений великий Мерлiн. Але все ж корiнням чарiвнi лiси вiдходять у людини. Вся магiя — звiдти. З душi.

— Мерлiн? Не чув про такого?

— Це людина з мого свiту. Тобто не справжня людина...

— Це як?

— Це — людина з кiнофiльму.

— Знаю що виглядаю дурнем, але що таке фiльм?

— Це картинки на екранi. Їх з6нiмає режисер. А знiмаються актори. У них багато правил та законiв.

— Ти знаєщ хоч одне правило?

— Якщо актор повинен плакати, знiмайте його зi спини. Чи не демонструйте глядачам слiз. Всiм вiдомо, як люди плачуть, краще покажiть плече або спину. Це набагато сильнiше дiє на уяву.

— Красиво сказано! Хто саме це сказав?

— Кшиштоф Кесьлевский.

— Зрозумiло, та не усе.

— Що саме таке фiльм?

— Ти вгадала!

— Кiно — це життя, з якої вирiзане все нудне. Кiно — це управлiння невимовним. Кiно дає можливiсть без усякої небезпеки випробувати захват, пристрастi i бажання, якi в звичайному життi обов'язково придушуються!

— А хто такий актор?

— Кiнозiрка — це людина, що сидить на цукровому тронi пiд проливним дощем.

— А де живуть цi кiнозiрки? Вони не схожi на звичайних людей!

— Живуть вони у Голiвудi.

— Голлiвуд — це мiсце, де тобi платять тисячу доларiв за поцiлунок i п'ятдесят центiв за твою душу. I це сказала дуже чудова жiнка — Мерлiн Монро.

— Тобто у фiльмi, головний — актор.

— Нi, головний режисер.

— Хто це? — знову запитав Дарт.

— Режисер — це Колумб на кораблi. Вiн хоче вiдкрити Америку, а команда хоче додому. — вiдповiла дiвчина.

— Та ти — просто поет, так майстерно розказати...

— Це не я говрю...

— А хто? Хтось у серединi.

— Люди! — тихо прошепотiла вiдьма.

Дарт рiзко пiднявся . Вiн ще раз оглянув присутнiх. Мерi сумно сидiла, погладжуючи щоку за якою тiльки-но зникла третя порцiя вишень i стакан густочервоного, як буряковий сiк морсу. Схоже усi уже перекусили,тому кожен розгулював подивляючись на iншого. Хлопцi якi злякались вiдьми з невiдомих причин лежали на деревi i байдуже, хоча iз певним острахом на усе дивились.

— Усе! Наша перерва закiнчена. Час iти, бо ми за весь свiй вiк не дiйдемо, як будемо так вiдпочивати.

Майя ж, що мала єдину слабiсть — рiзала кожному у вiчi щиру правдоньку, мовила, вимахуючи правицею, наче рубала сапою осот на городi:

— Я вважаю, що з нашою сторони було б дуже неправильно залишити людей у лiсi. Чи не так?

— Майя, ти про що? — здивовано вiдповiв майстер.

— Я не залишу тут Елену. Вона моя подруга. I як на мене це справжнє звiрство.

— Майя, я ж говорив. Тео — вампiр. Вони швидко нас доженуть. — невпевнено пробурмотiв Дарт. I тiєї дивної речi було досить щоб заспокоїти вiдьму i дати їй можливiсть усе продумати.

— Гаразд, я згiдна, але якщо iз ними щось трапиться, усе буде на твоїй совiстi.

— Та нiчого з ними не трапиться! Пiшли уже. — хлопець почав усiх пiднiмати i розказувати подальший план дiй. — З лiсу ми вийдемо десь увечерi i як я обiцяв ми зупинимось у ельфiв. Пiсля того я детальнiше усе розповiм, а зараз "ноги в руки" i пiшли уперед.

Роздiл 17

Перша втрата свiдомостi

або знайомство iз богами

Майстер провiв рукою, знову рахуючи кiлькiсть людей. Як вiн i очiкував не вистачало двох, але той був повнiстю упевнений у їхнiм поверненнi. До того ж скорому поверненнi.

Майя нiяково посмiхнулась, наче вiдчуваючи свою провину. I хоча вона знала що, нi у чому не винна, але дiвчина усе одно сумувала, поволi вiдходячи вiд стресу. Певно їй дуже не щастило, познайомитись i зразу мало не втратити. Схоже вона i справдi почала вплутуватись у iнтриги цього свiту. Вони ж прямо вливались у її свiдомiсть. Вiдьма вiдчайдушно намагалась втримати усi емоцiї. Але усе навколо ставало сiрим i вона почала закривати очi. Її свiдомiсть вiдходила на iнший рiвень, а думки зникали вдалi. Дiвчина завжди хотiла знати як це — "втратити свiдомiсть"? Але нi нiхто не мiг пояснити цього вiдчуття. А зараз вона перебувала саме у такому станi.

Дiвчина вiдчула що падає до низу i вiдчайдушно почала боротись iз цим. Вона поволi падла i уже розкрила руки, вона не боялась цього. Майя приземлилась на землю, а вона думала що вiчно лiтатиме. Оглянулась, перед нею стояв великий стiл. За ним сидiла жiнка у дiловому одягу.

— Привiт Майя. — сказала вона.

— Доброго дня, а ми знайомi?

— Звiсно ж нi. Але моє iм'я ти уже чула. Нумо згадай!

— Iзабелла, Лама, Ксена?

— Нi, набагато вище. Думай iще.

— Не хочу я думати.

— Така як i сказав Арес.

— Хто?

— Арес — бог. А я тодi хто?

— Хм...Богиня?

— Нi, я Велика Енергiя.

— Ого, о це так попала. Менi зробити реверанс?

— У нас немає часу, я познайомлю тебе iз богами. На щастя їх мало.

Першим вийшов бог iз червоним волоссям та крилами. Усе так зливалось що дiвчина не могла вiдвести очей.

"Я не одна така — рижа" — єдине що могла подумати дiвчина.

— Звiсно не одна. — сказав бог.

— Ти що думки читаєш? — забiдкалась дiвчина.

— Ну так.

— Ахаха, розслабся я теж.

— Неможеш!

— Не сперечайся зi мною. Я можу. I тут стоятиме крапка.

— Крапка лишилась у Аресi. Це — Астрал.

— Невже. Я не бачу нiчого окрiм стола, бабусi, вибачте Енергiє i тебе.

— Не раджу так невиховано вiдкликатись!

— ТО що знайомимось? Бо тут ще боги є.

— Я — Фаєр. Бог вогню та сонця. Я володiю свiтлом та теплом. Допоможу тобi опанувати стихiю вогню, але це буде в академiї.

— Приємно познайомитись. Я — Майя, вiдьма. ОСТАННЯ!

— Чого кричиш, це усi i так знають.

Iз цими словами бог пiшов у темряву. Пiсля нього пiдiйшов зеленоокий та свiтловолосий хлопець. Вiн був зовсiм молодим. До того ж з нього просто свiтило щастям та радiстю. На головi у нього був лавровий вiнок.

— Привiт Майя. Я — Iч. У мене тут саме коротке iмя, тобi буде легко запам'ятати. Я — бог землi. Узагалi люблю природу, тварин. Коли вивчатимеш стихiю Землi — навчу говорити iз ними.

— Приємно познайомитись. Думаю менi буде цiкаво.

— Ну менi час, бо там наш вiтерок зачекався.

— Вiтерок? — скривилась вiдьма.

Як тiльки-но хлопець зник повiяло холодом i в залу влетiв хлопець. Просто узяв i влетiв. Вiн посмiхнувся i навис прямо над Майє. Вона почервонiла вiд того хлопець посмiхнувся i став на ноги.

Майя тепер розглядала його. У нього була блiда шкiра та свiтле волосся — блiдого вiдтiнку. Вона звисало до плiч. Хлопець був одягнений у футболку та брюки. Ну ось, боги її розумiють у одязi.

— Я — Аiр. Моє iм'я теж легко запам'ятати. Як ти уже зрозумiла я — бог повiтря. — хлопець опинився примо бiля дiвчини i при обняв її за талiю вiд чого її обличчя уже у друге вкрилось рум'янцем. Хлопець знов засмiявся i потерся головою об її волосся. — Чого червонiєш? Не бiйся мене, я — бог. Ти ж умiєш лiтати, нас чекає захоплива подорож. Ну що думаю ти готова. Я навiдаю тебе в академiї, сонце... Ну все, все не смущатиму. Ти зараз взагалi настрiй зiпсуєш коли з Ватом познайомишся. Вiн такий хмурий, бла-бла-бла. Зараз побачиш його. Чао.

— Бувай. — крикнула вона йому на зустрiч.

— Краще казати — "До побачення." — почулось зверху.

— До побачення.

— I я чекатиму зустрiчi сонце.

Нарештi вiдiйшовши вiд шоку дiвчина чекала на ще одного бога. Бога води.

— Ватер!!! — крикнула вона.

— Чого кричиш? — запитав хтось.

— Та ось дурна на тебе чекаю.

— А я нехочу з тобою говорити, бо менi це не цiкаво.

— Може ти щей не учитимеш мене?

— Учитиму, мене заставлять.

— Покажись хоть!

— Нi!

— Чому ти такий хмурий?

— Бо я керую водою та туманом. Хочеш обiллю?

— Нi, нi, я думаю у тебе i так багато справ.

Ватер зник i дiвчина в надiї обернулась до Енергiї.

— Ще один бог. — простогнала вона.

— Привiт! — сказав хтось у неї за спиною

Це був хлопець iз чорним заплетеним у довгу косу волоссям. Майя згадала зо так виглядали люди в анiме.

-Я — Арес. Я стежу за расами. Та мирю їх. Поки що безутiшно. Ти навiть трiшки мiй ворог вiдьмо.

— Чому?

— Дякуючи тобi. Якщо звiсно ти загинеш, Арiандр стане керiвником над расами.

— Не хвилюйся, я не допомагатиму йому. Тому що, менi настане капут.

— Ну тодi ми подружимось.

— А... — протягнула Майя наче пробуючи букви на смак.

— Що? — якось хитро запитав вiн.

— А ти якому предмету вчитимеш мене?

— Я вчитиму тебе Iсторiї рас. Тобто розкажу про їх звичаї, навчу правильно iз ними поводитись. Може колись станеш королевою...

— Чому колись? Я уже королева! Просто я одна така, єдина та неповторна.

— Звiсно, єдина та неповторна. Хто i ще насмiлився б так говорити iз богами?

— Ну так. — посмiхнулась дiвчина. — Так могла б говорити лише — "Остання вiдьма". Але не надовго. У мене великi плани на майбутнє, скоро я вiдновлю свiй клан. Я вивчу усi шiсть сил, я...

— Шiсть?

— А чому ви не познайомите мене iз Богом життя, та богом Смертi?

— Вони не прийшли, тому що зайнятi.

— Знаєте що, ви боги думаєте що вам усе можна.

— Не ображайся. — сказала Енергiя. — Скоро ти познайомишся iз ними.

— А що зараз?

— А зараз ми поговоримо.

— Ну давайте.

— Майя, ти хочеш керувати усiма силами?

— Що за питання? — занервувала дiвчина. — Звiсно я хочу цього, я дуже навiть хочу цього.

— А може ти вiдмовишся вiд них?

— Про що ви говорите? Невже ви iз тими моїми ворогами?

— НiЈ просто кожну вiдьму рано чи пiзно спитають чи хоче вона цього чи нi!

— I ви так несподiвано вирiшили запитати мене. Що ж я вiдповiм, спочатку я не хотiла нiчого цього, але скоро я прийняла цей свiт i зрозумiла що я йому потрiбна, я потрiбна сестрi, яку я маю оживити. Тобто перенести її душу у тiло, я потрiбна Мерi, яка ненавидить принца. Я потрiбна вiдьмам, якi живуть десь у всесвiтi i мрiють повернутись.

— Ти така самовпевнена, а раптом нiчого не вийде?

— Коли людина вiрить у себе, у неї вийде усе! Навiть стрибнути i ребра не зломати.

— Ребра??? — здивовано втрутилась жiнка.

— Ну я мала на увазi те, що це — образно.

— Тобi варто трiшки привикати до цього свiту, думаю проблем не буде...

— Я теж так думаю, я завжди так думала. — посмiхнулась вiдьма.

Майя обернулась назад i зацiкавлено глянула туди, де зникали боги. Це була та ж темрява, вона нагадувала великий каньйон.

— Ну що ж , а мене не чекають?

— Звiсно чекають, усi помiтили те, що ти втратила свiдомiсть.

— Не знаю, добре це чи погано!

— Майя! — сказала Енергiя, немов вгамовуючи дiвчину i наказуючи бути тихiше, усе таки вона у святилищi.

— Що? — широко вiдкривши очi запитала дiвчина.

— Давай уже поговоримо про те, що тут, а не в Аресi.

— От блiн! — вилаялась Майя.

— Є якiсь проблеми?

— Нi, просто я маю питання. Чому бог Арес, названий на честь цього свiту?

— Тому що, вiн створив усi раси, а якщо подумати то тебе теж.

— Нiчого собi, i головне так скромно представився — учитель iсторiї.

— Знаєш, я дуже радiю тому що ти — утекла. Це неабиякий показник волi. У тебе можна сказати i не було можливостi , але ти показала що: "Можливiсть є завжди, але не завжди є можливiсть нею скористатися." Я горджуся тобою. I благословляю вашу дорогу до Елiни, хай жодна нечисть не попадется на вашому шляху.

— Дуже вдячна!

— Що ж бувай Майя, нехай удача завжди буде з тобою, а ми ще побачимося, не барися берися за навчання. У тебе гарний життєвий шлях.

Дiвчина знову вiдчула як засинає, хоча вона i хотiла видавити: "Бувайте", але в неї не вдалося. Очi закрилися, це — немов ще одна втрата свiдомостi, але тепер якось в iншу сторону. Не зрозумiти нiкому цього вiдчуття коли ти невiдчуває свого тiла, а всього лиш летиш, в нiкуди. Зараз вона — не людина , вона вiчнiсть. Невiдомим для себе способом Майя почала вiдкривати очi, тепер вона не спала, вона уже була на землi. Чиїсь руки нiжно тримали її. Нарештi вона розгледiла Дарта, поряд йшла Елена.

— Вот е фак? — закричала вона i боляче гепнулась на землю.

— Що? — запитав майстер i дивно глянув на нею, схоже бар'єр зробив свою справу i переклав її слова. Дехто закрив вуха i закотив очi.

— Як Елену тут з'явилась? Що чорт побери тут вiдбувається?

— Майя, це можна у тебе спитати! Бо ти настiльки лiнива, що проспала вже два днi i ми майже прийшли до академiї...

Роздiл 18.

Академiя Елiна...Солiдненько

— Ти завжди так з рук падаєш? — запитав Дарт подавлюючи смiх.

— Я не просила мене на руках носити...

— А я про це не подумав, треба було тебе там залишити, за два днi нечисть би не з'явилась не хвилюйся...