Турбогвинтовий

Повертаючись у Криву лопату я відчував деякий дискомфорт від того, що не можу покрутити головою, а в повітрі обмежений сектор огляду іноді буває смертельно небезпечним. Я не бачу, що відбувається у мене під крилами, або за спиною. Поки летів — разів десять мало не врізався в дерева, намагаючись зазирнути собі під крило. І так уже незручно — хоч дзеркала чіпляй. Хоча... Так, доведеться чіпляти дзеркала, як у мотоцикла — по обидва боки від кабіни.

Залетівши у свій ангар, я взявся шукати по полицях підручники чи книги, щоб більше дізнатися про анатомію літаків. На жаль, Дасті не був любителем почитати. Я взагалі не розумію, чим він жив, окрім спорту? Тут же нічого немає, навіть телевізора! Ось вона — відмінність між життям людини і машини. З одного боку, це добре бо повсякденних клопотів майже немає. Але відсутність книг... Довелося йти в місцеву школу. Вмовити вчительку дати мені потрібні книжки вдалося не одразу, бо вона не хотіла підходити до вікна, а я не міг відірватися від дерева, об яке було так приємно чухатися. Із цілої купи книг знайшовся лише один підручник по мехалогії (місцевий аналог біології), і після його перегляду залишилося більше питань, ніж відповідей. Знаєте, що мене найбільше вразило? Так от я вам зараз скажу: наніти! Славнозвісні нанороботи, мікроскопічні машини. Так, тут вони існують. При чому саме наніти складають основу всього живого на цій планеті. Тут вони виступають як аналог наших мікроорганізмів. З них же складається більшість частин усіх живих механізмів. Єдиною органікою були рослини, але тут була повна аналогія із нашим світом, тому і відмінність між флорою і фауною була дуже чітка. Читаю: 'Корпус більшості літаків має наступну будову: рама, двигун, повітрозабірники, вихлопна система, бак, кабіна, допоміжне обладнання, органи керування. У кабіні містяться мозок та очі...' Більше читати я не став, хвилюючись за свій здоровий глузд. Зосередився лише на схемах та малюнках. На жаль, мої підозри щодо рухомості голови/кабіни підтвердилися — дуже небагато машин взагалі могли похизуватися рухомою кабіною. Очевидно це недолік усіх літаків. Також я дізнався, що усі машини можуть користуватися знаряддями праці. І якщо люди беруть предмет, обхоплюючи його пальцями, то у машин це відбувалося за рахунок приклеювання до потрібної частини тіла: колеса, бампера, крила і т.д. Що ж, принаймні тепер я знаю, в якому напрямку мені слід розвиватися. Взагалі життя машин дуже нагадувало людське — для кожного явища або процесу тут був свій аналог. На жаль старий потертий підручник з мехалогії для дослідження нового світу не дуже підходив, а про такий предмет як культурологія місцева вчителька навіть уявлення не мала. Довелося читати усе підряд, по крихті збираючи знання цього всесвіту. Що тут ще... Стоп, а що це в кінці підручника? Правила з техніки безпеки? Цікаво-цікаво... Що, невже ніхто з машин не вміє плавати?! Мені ж доведеться летіти через океан! Значить треба подбати про власну плавучість і змонтувати на себе шноркель — не завадить у будь-якому випадку. Та й дихати щодня фосфатами мені не хочеться. Що ще мені може знадобитися? Ні, тут потрібна думка спеціаліста.

Наступними були книжки по історії. Тут справи вже йшли краще, але ніяких особливих відмінностей від відомої мені версії тут не знайшлося. Звісно треба було робити поправку на те, що людей тут не існувало в принципі. Але загалом усе йшло так само, як і в нас. Було дуже цікаво дивитися на фотографії Лінкольна, Біла Гейтса, Джорджа Буша... І головне — вони дійсно були на них схожі. Я очікував знайти якісь спільні риси зі своїм минулим обличчям, дивлячись на своє віддзеркалення у вікні, але таких не виявилося. Водночас я помітив деякі зміни у своїй зовнішності: корпус розширився, ковпак кабіни трохи витягнувся й спуск до хвоста став плавним. Усе, що в мене виросло, тепер було начисто позбавлене фарби, і страшенно чухалося! Цікаво, що на мене чекає далі? От би ще й двигун виріс, інакше я з такими формами взагалі піднятися не зможу! Добре, хоч Дотті попередив, бо могли б виникнути питання. Ой, як же хочеться їсти, аж у бакові бурчить... Треба подивитися, чим можна підзаправитись — може вдома в холодильнику щось є.

Їдучи додому я згадав, що так нічого і не дізнався про свою сім'ю. Не тутешню, а ту — з минулого життя. Оскільки більшість історичних фактів тут відповідали історії того світу, то була велика ймовірність того, що й адреса, й номери телефонів моєї сім'ї також залишаться незмінними.

Надворі вже був вечір, коли я завалився у свій ангар і був приємно здивований присутністю там Чуха, який намагався підключити саморобну антену до телевізора.

— О, ти дуже вчасно. Витягуй свої напої — будемо дивитися черговий етап відбіркового туру.

— Ну, не знаю. Я ще думав заглянути в майстерню, щоб Дотті подивилася до мене.

— Повернеться під вечір — вона поїхала за запчастинами. А мені сказала передати, щоб ти готував всі свої гроші. Ой! — Чух повернувся до мене, та й так і застиг з відкритим ротом. — Що це з тобою?

— Наслідки блискавки. Бачиш, як мене рознесло? — я покрутився перед ним. — Відчуваю себе вагітним на дев'ятому місяці.

— Що?!!! — від крику Чуха в мене аж у кабіні загуділо.

— Тихіше, я ж не серйозно.

— Ох, не жартуй так більше. О, починається! Давай, тягни своє пальне.

Обережно, аби не перекинути, витягнув із холодильника дві каністри і поклав їх перед телевізором, на якому вже розгорталися кадри повітряних баталій. Я ж дивився і намагався запам'ятати кожен віраж, кожен маневр, який виконували учасники. Зараз я до таких результатів не дотягну, як би не старався.

— Чух.

— Ну? — буркнув той, не відриваючись від своєї каністри.

— Будеш моїм тренером?

— Буль! Кхе-кхе-кхе! — заправник подавився пальним і знову витріщився на мене. — Ти серйозно? Після всього, що сталося?

— Так. Я маю довести до кінця те, що розпочав. Але цього разу я маю готуватися серйозно. Ти сам бачиш, що фермер з мене тепер ніякий. Якщо Дотті привезе щось путнє — у мене з'явиться шанс пройти відбір. То як?

— Ох, вмієш же ти зіпсувати настрій. Добре. Але більше ніяких польотів під час грози.

Отримавши від мене клятву більше не ризикувати без причини, Чух заспокоївся і одразу ж став критикувати кожного з учасників авіашоу. Уже під кінець передачі я зміг, нарешті, побачити вже відомих мені героїв: англієць-Бульдог, американець Громило та індійка Ішані. Усі троє були призерами численних авіаційних конкурсів і мали солідних спонсорів, тому конкуренція буде серйозною.

Громило — фаворит повітряних змагань. Замінив майже всі свої деталі на вуглепластик, має один із найпотужніших двигунів у своєму класі та унікальну гвинтомоторну систему, яка повністю компенсує обертальний момент. Має прикриття у вигляді двох нахабних підлітків із дуже схожими іменами: Нед та Зед. У фільмі виступав як головний суперник Дастіна. Підозрюю, що він не цурається нечесних методів, а значить мені треба готуватися до капостей з його боку. Напевно єдиним його слабким місцем можуть бути дальні перельоти, бо за найменшого вітру його кидатиме сильніше за всіх.

Бульдог — ветеран небесного спорту. Дуже добре почуває себе під час дальніх перельотів, а два двигуни дозволяють йому розвивати велику швидкість. З маневреністю в нього теж все в порядку, але великі габарити ускладнюють проходження контрольних воріт. В обмеженому просторі обігнати його буде вельми складно. Не любить давати коментарі репортерам.

Ішані — чемпіонка пан азіатських гонок. Родом з Індії, але живе в Канаді. Переможниця в номінації 'Міс Аеродинаміка'. Попри малопотужний двигун, форма фюзеляжу та крил дозволяє їй витримувати хороший темп польоту на дальніх дистанціях. В той же час оригінальна компоновка надає їй виключну маневреність на низьких швидкостях. Мішень для папараці всього світу. З репортерами не спілкується взагалі, спихаючи це на свого менеджера.

Решта учасників майже нічим не відрізнялися, але я надряпав їхні імена в блокноті, щоб потім пошукати інформацію про них. Інтернету в моїй конурі немає, як і телефону, тому доведеться підключити Чуха, щоб він розібрав кожного із конкурентів на гвинтики, але знайшов спосіб їх перемогти. Мені ж залишаються тренування, тренування, і знову тренування.

Поки йшла реклама, я випросив у Чуха його планшет і зганяв до школи, де знаходилася єдина на все село точка доступу в Інтернет. Не знаю, як це роблять літаки й машини, але я ледве зміг набрати лист і відправити його на електронну скриньку свого брата. Розрахунок виявився вірним — моя скринька існувала й тут, з усіма закиданими на неї файлами. Виявляється, що тут я мав вигляд типового УАЗ-469! Адреса пошти брата не змінилася, хоча аватарка тепер показувала не хлопця в джинсовій куртці із вишитим написом 'Арія', а якогось зеленого позашляховика із аналогічним написом на брезентовому тенті. Хоча, якщо придивитися, деякі риси обличчя/кузова в нього збереглися. Залишилося лише дочекатися відповіді.

Із виступами на Майдані було глухо — у західній пресі ця тема майже не висвітлювалася, а ті відомості, які доходили сюди, були настільки спотворені, що про реальну ситуацію в країні можна було лише здогадуватися.

Уже коли Чух скручував телевізор, до нас заглянула змилена Дотті й сказала йти за нею. Привівши мене до майстерні, вона сказала заплющити очі й заїжджати всередину. Провівши мене під крило, щоб я ненароком нічого не розбив, як я це вмію, вони залишили мене і дозволили дивитися.

Я відкрив очі. Посеред майстерні стояли, розкладені на стапелі, пара крил. Вони були прекрасні: широкі й не коротші за нинішні, із обтічниками для складного шасі посередині та шарнірами для складання, що дозволяли махати ними в будь-якому напрямку. Я навіть не повірив, що це все для мене. Лякала лише думка про вартість такого набору, але Дотті сказала мені не хвилюватися — ці крила, та ще кілька запчастин були надіслані в її майстерню незадовго після приїзду оригінального Дастіна, бо на той час він проживав тут. Дотті сказала, що раніше вони належали моєму батькові, доки той не став пожежником, і вона взагалі б про них не згадала, якби я не приніс той альбом.

Операцію було вирішено провести негайно, адже завтра мені знову виходити на роботу, а з моїми мутаціями літати на старих крилах стало небезпечно. Закріпивши мене на стапелі, Дотті зняла з мене все додаткове обладнання і почала роботу. Цього разу боляче майже не було. Звикаю, чи що? Але відрізали мені не лише крила, а й стабілізатор — для нього теж була заміна. Шасі поки чіпати не стали, щоб нові частини тіла встигли прижитися. Водночас я намагався викласти нашому механіку свої задумки щодо мого тюнінгу. І якщо ідею з дзеркалами вона ще сприйняла, то встановлювати шноркель відмовилася навідріз. Після операції мені було наказано добре виспатися і спробувати не звалитися зі стапелю уві сні. Я хотів подякувати Дотті за таку турботу і відчув, як мене хилить у сон — напевно вона знову накапала мені в мастило якусь присадку. Ну що ж, пора спати.

Глава 2

Наступний ранок почався з криків. Дотті спросоння не розібралася в побаченому, і заверещала клаксоном на всю майстерню і половину села. Даремно я обмовляв Чуха — його голос не йде ні в яке порівняння із цією сиреною. Я з переляку підірвався, скинув якусь шафу, повалив стапелі й сам гепнувся на підлогу. Через хвилину Дотті вже вдруге заглянула в майстерню і довго-довго дивилася на мене. Я ж, зі знятим шасі, продовжив лежати, не ризикуючи допомагати собі щойно отриманими крилами.

— Дасті? Це ти? — пискнула вона, перелякано заглядаючи у ворота.

— Він полетів, але обіцяв повернутися, — буркнув я, смикаючись на підлозі. — Звісно я! Що за дурні питання?

— Вибач, просто я не чекала, що ти так... Так виглядатимеш.

— Що, вже не впізнаєш мене після пластичної операції, яку сама ж проводила?

Підігнавши під мене візок, Дотті перевезла мене на задній двір і поставила перед дзеркальним листом металу. Там відображався зовсім не Дасті, а якийсь абсолютно інший літак. Тепер я знаю, чому в мене корпус так чухається — він росте! Товстий ніс натякав на чималий двигун, корпус у перетині тепер більше нагадував бочку, кабіна із витягнутої вгору перетворилася у більш пласку, кіль став заокругленішим. Були й інші зміни, але на фоні таких серйозних перетворень я на них уваги не звернув. Добре, хоч загальні риси старого корпусу збереглися, бо могли б виникнути проблеми з техпаспортом. Завівши мене назад у майстерню, Дотті взялася оглядати мене від носа до кінчика хвоста. Схоже мої молитви були почуті й мій двигун виріс не тільки в розмірах. На перший погляд він майже не змінився, тільки став трохи довшим. А от повітрозбірники й вихлопна система виросли доволі серйозно й тепер займали майже увесь вільний простір під капотом. Через неконтрольований ріст окремих частин тіла виникли проблеми із запчастинами, більшість яких тепер мені не підходила. Другою проблемою стало зменшення корисного простору, через що пластиковий бак для хімікатів виявився роздавлений за ніч каркасом фюзеляжу, і його довелося витягувати з мене по шматочках. Звісно ж, ні про яку роботу в такому стані не було й мови. Шеф, почувши про мою затримку, не повірив і приїхав сам подивитися на мене, потім довго їздив навколо й щось бурмотів собі під ніс. Вирішили, що я літатиму з підвісними баками, доки мої метаморфози не завершаться. Коли питання з роботою владналося, я взявся проходити тести. Дотті хотіла скласти повну технічну карту мене-оновленого й місця собі не знаходила, поки йшла процедура діагностики. І що цікаво — моя вага в металі зросла, хоча братися йому було нізвідки. Ну, хіба що все пальне в баках, а тепер їх у мене було два, зникло безслідно й тепер мене мучила спрага й голод.

Поки я проходив огляд, на мене позбігалися подивитися ледь не всі жителі села, окрім нашого дорогого Капітана Райлі. Навіть уже знайома мені вчителька привела зі школи дітей подивитися на незвичайного пацієнта. Через годину таких походеньок Дотті це набридло і вона вигнала усіх відвідувачів надвір. Вона хотіла ще й ворота замкнути, але цього їй не дав зробити Чух. Виявилося, що цей пройдисвіт продавав білетики бажаючим подивитися на мене! Був би він битий, якби не завернув мені третину від заробітку — на деталі, як головному експонатові. Я запропонував Дотті відвоювати в нього ще одну третину для неї, але вона пояснила мені, що всі свої заробітки вони кидають в спільну касу. Такий-собі цивільний шлюб. І що мені вразило найбільше — вони дійсно любили одне одного, хоч і намагалися цього не показувати. Тихенько порадувавшись за них, я взявся освоювати нові крила. Тепер, коли я отримав деяку подобу рук, я міг виконувати значно більше операцій і навіть зумів кілька разів підстрибнути, наче півень, махаючи крилами. Вийшло не дуже вдало, але я сподівався, що з увімкнутим двигуном зможу освоїти зліт з місця — стрибком.

Подивувавшись моїй вигадці, Дотті поставила мені нове шасі й вигнала на злітну смугу — тренуватися. Цього разу розбіг був зовсім короткий, не більше сотні метрів, і я піднявся в повітря, круто набираючи висоту. Як і очікувалося, мій двигун навіть із старим гвинтом видавав достатньо тяги, щоб я міг деякий час підніматися навіть вертикально. Так і не знизивши швидкість, я вирівнявся на висоті кількох сотень метрів і пішов по колу над Кривою лопатою, потроху доводячи двигун до червоного сектору. Десь після відмітки в чотириста кілометрів на годину я відчув межу для свого двигуна. Подальший ріст швидкості буде можливий тільки з іншим гвинтом — нинішній розрахований на поршневі двигуни, а моя турбіна починає набирати потужність тільки після трьох тисяч обертів. Або якщо поставлю собі двосторонній редуктор, як у Громила, щоб гвинти працювали на великих кутах атаки, і мене не крутило віддачею. На черговому віражі я зрозумів, що мої крила більше не провалюються, і я відчуваю під собою тверду опору повітря. Ну ось, тепер можна всерйоз зайнятися тренуваннями. Хоча ні, треба ще відробити свою денну норму — нові крила тепер не дозволять мені впасти.