стрільців до повстанської присяги. З цього при—
2. Вступне слово,
3. Наказ командира УПА Клима Савура,
воду було розроблено спеціальну інструкцію, яка
4. Національний гимн.
регламентувала порядок урочистостей. Присяга
В відділах УПА день 31.VIII. 43 р. вва—
відбувалася в присутності командування групи
Церемонія заприсяження проходила так. Повстанці шикували-жати за день святочний.
Присяга старшинської шко—
або представників Головного військового штабу.
ся в каре зі зброєю. У середині споруджувався польовий вівтар
Командир воєнної округи
ли «Олені». Село Верхня Рожанка
Обов’язково були присутніми й представники або
для відправлення Служби Божої. До присяги приводили один від-Дубовий
Сколівського р-ну Львівської обл.,
провідники теренового проводу ОУН із краю чи
діл або кілька. Тому командував церемонією один із курінних або 21 вересня 1944 р.
області.
сотенних. Представник вищого командування з Воєнної округи чи Офіційний текст присяги
групи робив огляд пошикованих відділів, вітав повстанців, пояс— вояка УПА, затверджений УГВР.
нював значення та вагу того, що відбувалось, і приймав загальне
командування над відділами. По завершенні огляду на середину Курсанти старшинської
каре виходив почет із Тризубом, якому віддавали військові почесті. школи «Олені» перед заприсяжен-ням. Вересень 1944 р.
146
147
Зі спогадів підполковника УПА Степана Фрасуляка — ‘Хмеля’ «Відтинок “Маґура” (Калуська округа)»:
«Команда УПА наказала провести по відділах присягу. Текст присяги був зредагований
Головним Військовим Штабом. Церемоніял присяги був устійнений окремим наказом.
По відділах політвиховники вивчали та виконували кожне речення присяги. Коли сотні
були готові до присяги, я наказав сотням прибути на Магасовий Верх недалеко табору “Загрози”. Повстанчі відділи уставились в каре. Посередині був полевий вівтар.
Сотнями командував курінний ‘Журавель’. Коли я з хорунжим ‘Климентом’ підійшов до
сотень, залунала лунка команда курінного ‘Журавля’: “Струнко!”, “На плече кріс!”,
“Почесть дай!”, “Вправо глянь!” Курінний ‘Журавель’ зголосив готові сотні до присяги. Я обійшов сотні в асисті хорунжого ‘Клименка’, поздоровив та перебрав сотні
під свою команду. Потім в короткій промові я з’ясував суть і вагу присяги — присягу, яку повстанчі відділи за хвилю зложать перед Великим Українським Народом, перед Святою Українською Землею, перед пролитою кров’ю всіх найкращих синів України
та перед найвищим Політичним Проводом Українського
Народу. При кінці промови згадав я, що закон ре—
волюції суворий, а ще більша зневага Українського
Народу, яка спадає на порушників та відступників
цієї присяги. По промові дав я наказ: “Увага!”,
“Струнко!”, “На плече кріс!”, “Почесть дай!”, “По—
чет з тризубом виступи!”, “Сотні на тризуб глянь!”
Я салютуванням віддав також почесть Тризубові. По—
чет з Тризубом станув недалеко вівтаря на серед—
ині каре. По церемонії віддання почесті Тризубові
казав я виступити делегатам кожної сотні до Три—
зуба. На приказ: “До присяги!” повстанці зняли
шапки, кріси переложили з правої до лівої руки,
два пальці правої руки піднесли на висоту очей.
Народу”. Страшне закінчення присяги. Чи ще щось може бути підліше на землі, як
Делегати поклали пальці правої руки на Тризуб. Я
бути спадкоємцем діла Юди? Чи може бути більша кара на відступника та зрадника
читав поволі текст присяги, а повстанці повторюва—
Української Державності, як кара зневаги цілого Українського Народу. І сонце, ли за мною кожне слово. По присязі св’ященник від-яке було свідком не одної хвилини, крилося за горами, щоб не чути, що зневага на-правив Молебень і Панахиду по упавших Героях. По
роду триває вічно, переходить з покоління на покоління. Вже панував сумерк, коли
відправі Молебня і Панахиди співав хор під батутом
лунали далеко до Києва, може, аж до Кавказу слова: “Згинуть наші воріженьки, як
курінного ад’ютанта ‘Малини’. Свято присяги закін—
роса на сонці, запануєм і ми, браття, у своїй сторонці”. По присязі сотні скоро
чено відмашеруванням почету Тризубу і відспіванням
та тихо відійшли. Це вже були заприсяжені повстанці, які перед хвилиною, перед
“Ще не вмерла Україна”. Церемонія присяги випала
Святими Символами України клялися зірвати кайдани, якими ворог закував Україну, гарно. На лісовій поляні стояли перейняті важніс-та вибороти для неї світле Воскресення».
тю хвилини повстанчі сотні. Хоч січневий мороз
добирався до костей, повстанці вправно орудували
Також почет міг стояти біля державного прапора України непода-Святкові листівки.
зброєю. Тло поляни було біле, на ньому темна пляма
лік важкої зброї, здебільшого кулемета, на якому складали при-чотирикутника, яка за голосом команди порушувала—
сягу делегати від підвідділів. Командир зачитував текст присяги, ся в один такт. Сонце крилось за горами, коли по-а повстанці повторювали його. Після присяги капелан відправляв Різдвяне привітання від над-встанці виголошували останні слова присяги: “…Коли
молебень і панахиду за полеглими. Заприсяження закінчувалося районного провідника ОУН Ро-я порушу… хай на мене спаде зневага Українського
співом гімну «Ще не вмерла Україна» та урочистим винесенням мана Щепанського — ‘Буй-Тура’.
Тризуба чи прапорів.
Січень 1951 р.
Традиційно повстанці святкува—
ли найбільші релігійні свята: Різд—
во та Великдень. Їх вони намага—
лися проводити серед цивільного
населення. Теренова сітка ОУН та
референтура жіноцтва чи Україн—
ський Червоний Хрест старалися
приготувати для бійців якісь пода—
рунки. Це могли бути тютюн, суше—
ні фрукти, тістечка, сорочки, ру—
Присягу складає сотенний
кавиці або теплі шкарпетки. Іноді
Дмитро Білінчук — ‘Хмара’, при—
все це запаковували, а на пакунку
ймає — курінний Юліян Матві—
писали, для якого повстанця при—
їв — ‘Недобитий’. Гуцульщина,
значений подарунок. Траплялося,
весна 1944 р.
дещо для стрільця передавала ро—
дина або кохана дівчина. Випадки
Урочистості з нагоди при—
організації подарунків були радше
сяги сотні Юліяна Матвієва —
винятками, а не правилом. Частіше
‘Не добитого’.
148
149
їх одержували поранені у шпиталях, аніж здорові стрільці. Ставши
Великдень, імовірно — 1950 р.
на Різдво постоєм у селі, повстанці разом із селянами йшли до церк-Промовляє Петро Мельник —
ви, колядували, іноді організовували імпровізовані вертепи. Проте
‘Хмара’ . Гуцульщина.
дедалі частіше Різдво і Великдень відзначали в лісах, куди повстанцям приносили свячене.
Панахида на могилі полег—
лих вояків УПА і членів ОУН на
Східній Лемківщині. Промовляє
Зі спогадів сотенного Михайла Дуди — ‘Громенка’ «У великому рейді»: курінний капелан о. ‘Яворенко’.
«Наблизилися Великодні свята. Передсвяточні дні були спокійні. І ми теж. Хоті-Серпень 1946 р.
ли відсвяткувати Великдень спокійно. Інтенданти бігали днями й ночами, щоби все
належно підготовити. Вони розвозили муку поміж селян для печення пасок, збирали
яйця на крашанки. Інші робили й вудили в лісових колибах ковбаси. Шевці направляли
воякам взуття, а кравці й собі взялися за роботу — шили нові убрання або підла-тували подерті штани. В наші лісові нетрі загостив о. дек. Н. Користуючись його
прибуттям, вояцтво по черзі відбувало великодню сповідь.
…У Великодню п’ятницю весь відділ постив, а також ходив у село до Плащаниці. Во-під звуки дзвонів, а під
яцтво заходило рядком у церкву. Лице кожного зраджувало зворушення. Зворушеними
регіт наших і ворожих ку—
були й селяни. Вони з любов’ю гляділи на кожного з нас, а в декотрих жінок текли
леметів. Закликаю вояків
по обличчі сльози.
збільшити чуйність і обе—
В Великодню суботу була гарна погода. Ми заквартирували на краю лісу, щоби могти
режність, а в випадку бою
бачити, що діється довкруги.
дати ворогові відчути силу
Смеркало. Останнє сонячне проміння освічувало вершки ялиць, прощаючися з ними
повстанської зброї.
до наступного дня. На поляні зібралася чимала група повстанців, які завели вели-У вечірньому присмерку,
копісну пісню “Страждальна Мати”, Спочатку тиха, тужлива мелодія почала чимраз
який оповив повстанський
більше могутніти. “Ой Сину, Сину, за яку провину переносиш нині тяженьку годи-відділ, можна було вичу—
ну”, — неслися звуки молитви, відбиваючися глухим охом у гущавинах лісу. Чомусь
ти, що кожний був гото—
якраз тепер слова цієї страждальної пісні промовляли найбільше до душі. По її
вий дорого розплатитись
закінченні дехто, зворушений її словами, закурив папіроску. Меланхолійне враження
з ворогом за заколочення
викликала вона і в мене. Пригадались юні роки, церква, повна віруючого народу, святкового настрою. Кож-очікування величного свята…
на рука мимоволі стискала
Звертаюся до свого заступника Лагідного, щоб зарядив збірку відділу. Незабаром
сильніше холодну сталь.
черговий підстаршина зголосив, що зібраний відділ готовий до дальших наказів. До
— Хлопці, йдемо до села на
виструнчених лав повстанців звертаюся з короткою промовою. Змальовую ситуацію в
вечерю. Чейже годиться!
терені і попереджаю всіх, що, можливо, доведеться нам співати воскресні пісні не
Маршувати. Напрям — село
Поруби.
В селі було незвичайно ве—
село. Дітвора вибігла на—
зустріч повстанцям і ви—
співувала різні пісні. З
хат, немов з уліїв, пови—
ходили люди і подали нам
потрібні відомості. Ска—
зали, що в присілку Приса—
да кватирують поляки. На—
звали приблизне їх число.
Додали, що ворожі вояки
мають тільки легку зброю
і що вони нахваляються, що тепер уже виб’ють усіх повстанців.
Вістка про ворожу частину нас не занепокоїла. Вояцтво раділо, що по довшій відсутності було знов у селі, людність якого привітала його незвичайно тепло. Кожний
