Другий свiт. Справа вiдьми

Тут книга пiдлетiла i вдарила вiдьму по головi. Розлючена дiвчина пiдстрибнула щоб зловити книгу. Але, та легким маневром вискользнула.

— Ей! — закричала дiвчина. — Злiзай! Iди сюди! Я твоя хазяйка...

" Ти моя хазяйка?" — пронеслося у головi — " Не смiши . Моя хазяйка давно загинула. А ти хто?"

— Я — вiдьма! — сказала Майя стоячи у позi супермена.

"Ого! Невже дочка Iзабель?" — поцiкавилася книга.

— Я не знаю чия я дочка. Та у мене проблеми.

"О! Розкажи!" — книга зупинилася над столом i спокiйно присiла. — " А я тобi теж дещо розкажу".

— Я жила на планетi Земля. I тут у моїх шiстнадцять рокiв мене перенесло сюди. Саму, без друзiв. Потiм я познайомилася з принцом. Вiн обрадував мене новиною про те що я вiдьма. Ще пiзнiше мене iнiцiювали. Потiм я викрала з бiблiотеки книгу. Тебе i ще одну! А вона говорить? А ще мене убити хотiли. Кровав Мерi! Власною персоною. А ще я познайомилася з магом якого звати Ример. А потiм з тобою. А тебе як звати?

" Я — Рiнель. Твоя сестра! Тому що ми обоє дочки вiдьми Iзабель. "

— Моя сестра книга. О, якщо мати вiдьма уявляю хто батько.

" Я не завжди була книгою. Я можу переходити у форму людини. Але , не надовго. Але ти менi поможеш. Якi стихiї ти маєш?"

— Ще не знаю. Завтра прийде Ример i усе покаже. А ти можеш хоч на секунду в людину?

" Чекати до завтра. Жалко. Бо я вiдкривати маю право сторiнки лише по знанням. Навiть для сестри не схитрую. Можу в людину. Зачекай хвилину"

Вона подивилася на книгу. Вона пiднялася в повiтря. Її окутали обручi з рiзних кольорiв. Перший був зелений вiн наче гiлочка з листям упав на землю. Другий був червоним вiн загорiвся i теж упав. Наступний голубий. Вiн освiжив повiтря, побризкався водою i теж упав. Останнiй бiлий принiс прохолоду. Потiм з'явилися два шарика. Один чорний, другий бiлий. Вони закрутилися. I...

Перед нею сидiла дiвчина. Її срiбне волосся розпеченим залiзом стiкало у низ. Її голубi очi наче дира у космосi тягнули до себе. Вона була у свiтлiй, та не бiлiй сукнi що була прикрашена чорним поясом. У неї була молочно бiла шкiра i загостренi вуха.

— Ти ельф? — запитала Майя не вiрячи своїм очам.

— Так! Не везе менi! Давно хотiла бути вiдьмою. Але мама закохалася у ельфа. I ось я ним стала. А ти вiдьма. Менi сказали що сестра загинула. I я з горя перетворилася на книгу. Ти нiчого не пам'ятаєш. Я перевiрила твою пам'ять. Ти зникла в 4 рочки. Мати хотiла врятувати тебе, але ти померла. Вiдтодi моя мама була останньою вiдьмою. У нас була iще одна сестра, але на нiй провели ритуал i вона стала людиною, в кiнцi прожила мало. Але тепер це ти. Люди убили вiдьм. А ти столiття прожила в астральному свiтi. Там ти просто була каплею I тодi хтось вирушив що ти не можеш бути тут вiчно. I напевно тому тебе пiдкинули на Землю. I ось тепер ти тут.

Майя пiдiйшла до дiвчина щоб обняти її. Але рука пройшла наскрiзь.

— Ти що привид? — запитала дiвчина.

— Майя, я безтiлесна. Я молюся щоб ти отримала силу життя. Тодi ти мене оживиш. Але спочатку тiло знайдеш. Хоча друге буде легким. — весело сказала дiвчина. А потiм сумно добавила — Як що захочеш.

— Звiсно захочу. Як менi отримати цю силу? — запитала вiдьма.

— Нiяк. Ти уже якусь маєш. А ось яку? Я не знаю. — прошепотiла дiвчина.

— А яку силу мала мати? — запитала дiвчина i помiтила що в її очах були сльози.

— Мати? У неї були стихiя життя та смертi. — спокiйно сказала вона.

— У кожної вiдьми по двi стихiї? — не вгамовувалася вона.

— Яка ти цiкава! Одна! Але були винятки. Ти теж матимеш двi. А ось яких...Цього я не знаю.

— А може бути що одна вiдьма керує i чотирма стихiями i життям i смертю. — знову поцiкавилася Майя.

— Нi! Я не знаю. Нiби такого не було. — дiвчина поглянула на кольє воно свiтилося голубим. — Менi час.

— Зачекай. — прошепотiла Майя.

— Я ж буду завжди з тобою. Просто у формi книги. Я маю з тобою телепатичний зв'язок. Але сьогоднi я виснажена. Так що до завтра. До речi. Книга зникне. Але просто подумай i вона буде перед тобою. Це найлегший спосiб ховати її. Вона вiдкрила тобi уже двi сторiнки.

Дiвчина зникла. I книга з нею. Майя почала думати про неї. Нiчого. Тодi вона подумки покликала. Знову нiчого!

" Майя! У мене немає часу пояснювати бо я виснажена. Не думай , мрiй або..." — почувся голос сестри.

Майя тепер побажала. Усiм серцем. I ось книга стояла перед нею. Дiйсно, двi сторiнки. Дiвчина присiла на край лiжка. Цiкавим поглядом подивилася на книгу . Пiдiйшла. Вiдкрила першу сторiнку, на нiй красувався уривок з якогось листа? I це книга магiї... Ну добре дiвчина почала читати.

" В магiчнiй школi Ераон почали вивчення заклинання яке дозволить читати думки. Усi вiдгуки були позитивними . Але використовувати його могли лише вiдьми. Ми вирiшили те що, вони вiд сьогоднi мають повне право навчатися у нас. Це рiшення прийняв директор Стел. Вiн запевнив у цьому усiх. Але люди влаштовували бунти. I в цей день ми провели вiдьму Лiму до нас. Вiдьму провели таємно. Лiма допомогла нам скласти пiдручник для вiдьм. Вiн i досi зберiгається у нас. Але пiсля другого курсу у нас було велике вiдкриття. Вiдьом було мало. Чули лише про вiсьмох Iзабель, Лiму, Арiану, Ксену та Мiртл. Люди вбивали їх. I Лама придумала заклинання яке дозволяло оживити всiх вiдьм. Та для цього потрiбно було володiти силами смертi та життя. У Лами їх не було i пiд час виконання ритуалу вона загинула. Пiсля неї i всi iншi. Декого вбили, двох зробили простими смертними i так далi. А ми лишилися чекати. На ТУ що вiдновить клан"

Лист вiд гранд майстра Алонда до Мея Теда.

Майя здивовано прочитала це. I взялася до другої статтi. Схоже на те що вона була свiжою.

" Гранд майстер Алонд чомусь дуже сильно бажав того, щоб факультет вiдьм не закривали. Але бiльшiсть професорiв проголосували за iнше. Усi були впевненi що вiдьми не повернуться. Тодi ми зiйшлися в такому рiшеннi. Факультет ми закриємо. Але коли повернеться та, що буде представителькою зниклого клану, ми впустимо її у нашу академiю i запишемо на цей факультет. А ще ми створили камiнь. Вiн висить бiля куполу школи i коли до нас пiдiйде вiдьма, вiн з бiлого змiнить свiй колiр на червоний. Це було перевiрено на тiлах загиблих вiдьм. Тепер ми чикаємо...ми вiримо в те що астральна капля попаде в наш свiт."

Лист вiд невiдомого автора до

мага пустельника.

Першу сторiнку Майя прочитала i розчарувалася. НЕ тому що не цiкаво, а тому що мало. Вона глянула i передивилася усе ще раз. I тепер помiтила ще один уривок.

" Усе! Я бiльше не можу це терпiти. Ви прийняли рiшення без мене. I я зробив iнше. Ми чекатимемо лише шiстдесят столiть. Це не обговорюється."

Майя уважно вдивилася у кожне слово. Вона сховала книгу пiд подушку. Вирiшала прочитати наступну сторiнку вечором.

Вона вибiгла у коридор. Там зустрiла Моллi. Як вона була щаслива.

— Молi, о це ти! Привiт! Менi потрiбна допомога. — сказала дiвчина i засмiялася.

— Яка панi? — запитала служанка. — А ми знайомi? Звiдки ви знаєте моє iмя?

— Розкажи як давно зникли вiдьми? Скiльки пройшло рокiв?Скiльки часу? Скiльки столiть? — неуймалася вiдьма. — Так, знайомi ти кожен ранок приносиш менi вкусняшки.

— Зникли? Через двадцять днiв буде шiстдесят столiть. — сказала дiвчина.

— Значить...Добре бувай — крикнула вона.

Майя забiгла в кiмнату. Вона кинулася до книги.

— Рiнель! Вилазь! Рiнель — загорлала дiвчина.

Дiвчина не вiдповiдала. Напевно спала. Майя узялася читати далi. Лишала одна сторiнка. Дiвчина уже сонно почала читати далi.

Як читати думки? — це назва наступного роздiлу.

"Усi вiдьми, якою стихiєю вони б не керували умiють читати думки. Для цього потрiбно подумати про людину та скласти пальцi хрестиком. Потрiбно замiтити те, що треба саме схрестити. Але не на весь час. Лише на час вникання у людину. Думки не будуть з'являтися на паперi. Вони будуть лунати у головi. Щоб було легше читати думки. Потрiбно розслабитися. Перший раз можна прийняти ванну чи спокiйно полежати"

Ого! Дiвчинi стало цiкаво. Вона пiдбiгла до вiкна. I вибрала свою наступну жертву. Це був...Яка вдача Астаро Тед. Цiкаво, що у нього у головi. Вона зробила усе що потрiбно. Але не вийшло. Знову, вона наче почула звук. Але вiн не дiйшов до неї. Тодi, вона вiдволiклася вiд нього. Вiдчула повiвання вiтру, i тодi сталося дивовижне. Дiвчина почула голос воїна у себе в головi.

" Цього не мало статися. Маг сказав що клан не вiдновиться. I що менi тепер робити? Я обiцяв завадити цьому. Я сказав Обсертусу , що якщо цей ритуал буде невдалий я простежу за зникненням цих злюк. Що це? Наче в головi ментал копається" — подумав Астаро i обернувся, вiн дивися прямо на Майю.

Майя швидко розклала пальцi. Але Астаро помiтив це жест. Лезвiї його меча заблищали. Дiвчина вiдчула що у неї нема чим дихати. I для того щоб врятувати становище, вона пiдняла руку i помахала воїновi.

* * *

Астаро Тед.(вiд iменi героя)

Я спокiйно iшов по вулицi i думав про обiцянку яку я дав Обсертусу. Ми з ним були друзями. I я обiцяв що якщо з ним щось станеться, то я не маю дати вiдьмам жити у цьому свiтi. Я убив Ксену, перетворив двох на простих смертних i я знищив Ламу. Раптом я вiдчув бiль, це було менi знайомим колись Iзабель читала мої думки. I я запам'ятав це вiдчуття.

Я швидко обернувся i побачив Майю. Вона не могла читати думки. Вона ж нiчого про це не знала. Я оглянувся. Можливо це зробив ментал. Але раптом я побачив що у дiвчини схрещенi пальцi. О нi! Вона усе знає. Тепер я повинен її убити. Але не зараз пiсля завтра. А можливо... Я згадав про розповiдь принца. Кровав Мерi шукає вiдьму. I обiцяє за це "Прокляття Мiноса". Я мрiяв про це. Я викраду її для охотницi пiсля балу. Головне про те щоб академiя не дiзналася про це. Мiй батько отримував лист вiд Алонда i знає про те що там можуть вчитися вiдьми.

Що ж...Тепер я повинен зробити щоб вiн не почув про неї.

* * *

Дiвчина була дуже налякана. Вона швидко залiзла пiд одiяло i заснула. Навiть не пам'ятаючи сну.

Зранку до лiжка Майї тихо пiдiйшла служанка. Молi легенько штовхнула її в плече.

— Майя! Вставай! — загорлала вона.

— Ще п'ять хвилин. — промичала дiвчина в привичному тонi. Вона з дитинства нiразу не починала дня без цiєї фрази.

— Нi! Тобi слiд негайно поїсти i iти до Римера .

Майя не хотiла вставати, але вiдчуття того що зараз вона дiзнається про те якою стихiєю володiє заставило її пiдстрибнути.

Дiвчина одягнула на себе бiлу футболку, легiнси та бiлу мантiю. Потiм узяла кольє яке їй подарували учора i перстень. Завершила образ мiтлою.

Швидко поївши вiдьма пiшла приводити у порядок волосся. Моллi яка довго спостерiгала за цим нарештi вирвала з рук дiвчина розчiску та стала приводити "калiкастратне" волосся вiдьми у порядок. Згодом величезнi кучерi помiстилися у маленькiй гульцi.

Дiвчина вибiгла i почала шукати кабiнет мага. Але пiзнiше залишила цю справу, знайшовши його на вулицi.

— Привiт! — закричала дiвчина.

Ример опустив погляд на Майю. I дуже здивувався . Майя була прекрасною.

— Привiт! Ого, яка ти красива. — сказав вiн не вiдриваючи очей

— Дякую. — сказала дiвчина i вiдчула як її щiчки наповнюються рум'янцем.

Ример показав Майї рiзнi шари.

— Доторкнися до ось цього. — наказав вiн дiвчинi. I вказав на голубий шарик.

Дiвчина доторкнулася i вiн засяяв. Потiм вiн вказав на зелений. Вiн теж засяяв. Вiдьма доторкалася до кожного по черзi. Засяяли усi 6.

— I що це означає? — запитала дiвчина шокованого мага. — Агов!

— Ти керуєш усiма стихiями. — сказав мага з вiдкритим ротом.

— Я усiма?

— Ага!

Майя була м'яко кажучи в шоцi. Вона дивилася то на мага то на шари.

— Я керую усiма стихiями. — сказала дiвчина i зомлiла.

Роздiл 7

Майя — повелителька стихiй.

I її невеличка помста.

Ример де Маркiз сидiв на землi. На його руках лежала Майя. Вiн провiв рукою по головi, цим рухом вiн намагався розбудити у нiй енергiю. Пiсля декiлькох невдалих спроб, на лицi вiдьми вiдбилася посмiшка i вона вiдкрила очi. Пiсля легкої хвилi подиву, дiвчина рiзко ударила мага рукою по лицi.

— Ей, ти що робиш? Чого лiзеш до мої голови? — залепетала вона.

— Я тобi допомагав! За що ти мене ударила? — не здавався вiн.

— Хочеш ще? — хитра посмiшка ковзнула по лицi дiвчини.

— Ах ти, маленька нагла вiдьма. — закричав вiн.

Дiвчина зняла мантiю i гарненька склала її. Розлючений маг пiдбiг до неї. I тут сталося несподiване Майя узяла мiтлу i побiгла за хлопцем. Ример який ще не вiдiйшов вiд подiй навiть не рухнувся. Лише за долю секунди коли вiн зрозумiв що у дiвчини проблеми з юмором вiн почав тiкати. Майя тим часом ударила його по головi мiтлою. Маг розлютився ще бiльше. Вiн скористався своєю можливiстю i за допомогою магiї забрав у неї мiтлу. I почав кидати в дiвчину бойовими заклинаннями. Не небезпечними, а звичайними сiтками та мотузками.

Майя не очiкуючи такого повороту, побiгла у сторону лабiринту. О , так у принца був Великий лабiринт. Дiвчина i не помiтила як забiгла у нього. Вона дуже добре чула ехо мага. Вiн кричав:

— Знайду! Уб'ю!

Можливо це виглядало моторошно. I лише тепер дiвчина помiтила що вона не знає де вона. Звуки Римера зникли. Навколо було темнувато, лише в деяких мiсцях падав скупий промiнь сонця. Дiвчина дивила навколо намагаючись знайти хоча б одну розгадку. Нiчого.

Майя закричала " Ау" . Але навiть Ример зник зi своєю обiцянкою убити. Невже вiн жартує. Дiвчина не любила такi мiсця. I вона зробила те що зробила б у цiй ситуацiї кожна нормальна людина. Вона почала бiгати вiд стiни до стiни. Довбати їх i кричати. Але це не принесло її щастя. I тодi дуже здорова думка осiнила її.

Сестра! Це була iдея. Майя уявила книгу. I як завжди, з першого разу не вийшло. Але пiсля того як дiвчина розслабилася , книга злорадно упала дiвчинi на голову. Тим самим розлящавши усiх ворон як що вони звiсно були. Майя i справдi закричала.

— Рiнель! Допоможи! Я... — не встигла договорити вiдьма. Як тут її перервали.

" Я знаю!" — запевнила дiвчину книга. — "Можливо ти хочеш вивчити новий роздiл книги"

— Дай угадаю назву. " Як придушити мага? ". — сказала вiдьма з певним сарказмом.

" Нi! Вiдкрий мене!" — як би це була людина. То цi слова були би дивними, але зараз Майя розумiла їх значення.

Дiвчина вiдкрила книгу. I угадайте яка назва наступного роздiлу? Пiдказки: Майя дивилася на книгу щ вiдкритим ротом, в серцi панував страх , дiвчина готова була весь день проклинати того хто завiв її сюди.

* * *

Кабiнет Принца Арiандра.

— I що далi? Пiсля того як ви дiзналися про стихiї? — запитав Арi.

— Вона зомлiла! — сказав Ример.