Турбогвинтовий

— Знаєш причини своєї невдачі?

— Довго грався із отриманням вантажу.

— Ні. Я вчив тебе літати, а не домовлятися! Навіщо було тягнути пакет в колесах? Невже було важко взяти з собою бухту тросу?

— Але ж я не знав, що мені може знадобитися! — обурився я. — Мені що -постійно тягати її з собою?

— І не тільки її! — гаркнув Капітан, забираючи в мене пакет. — Як кожен автомобіль возить з собою аптечку і вогнегасник, так і ти маєш брати з собою в політ усе, що може тобі знадобитися.

— А парашут?

— Особливо парашут!

Ох, даремно я це сказав. Тепер, окрім вже навішеного на мене вантажу, мені доводилося тягати з собою цілу купу мотлоху, і мотузка там була найлегшим предметом. З нею йшли кішка та лебідка, якісь дроти із крокодилами на кінцях, балон зі стисненим повітрям, вогнегасник, стара короткохвильова радіостанція, надувні понтони... Усе це запаковано в підвісний контейнер у мене на животі. Ну і, як апофеоз параної — вантажний парашут позаду кабіни. Ні, я розумію, що коли-небудь усе це мені обов'язково знадобиться, але ж як воно заважає...

Сьогоднішній тест я завалив повністю і тепер в якості покарання мав тягати усе навішане на мене залізо до наступного разу. І при цьому — ще й працювати на полі! Хотів би я знати, в яких умовах жив батько Дастіна, коли робив собі крила з таким запасом міцності й підйомної сили. Треба буде пошукати домашній архів, щоб хоч трохи дізнатися про минуле свого донора.

Закінчивши вечірнє тренування, я відправився в майстерню на техогляд. Якось так зійшлося, що уся наша компанія зібралася тут. Капітан із Чухом дивилися записи попередніх відбіркових турів а Дотті гралася із якоюсь залізякою. Всівшись на стапель, я віддався на волю нашої майстрині, а сам розвернув дзеркало і підглядав у телевізор за своєю спиною. Там якраз показували кадри пілотажу Громила. Літак дійсно був професіоналом своєї справи, але Капітан постійно бурчав про викинуту в трубу потужність і щось пояснював. На екрані в цей момент завмерло зображення літака під час підйому, і Чух постійно тицяв курсором на шлейф зеленого диму з-під хвоста спортсмена. Я не дуже прислухався до їхньої суперечки, більше зосередившись на кадрах із участю чемпіона, тому зрозумів лише те, що вони обговорюють заборонені прийоми. Наприклад установку прискорювача у вигляді димової шашки, або розпилення абразиву перед конкурентами, як це люблять робити усілякі рекетири... Я подумав, що всі ці правила в спорті мають на меті лише забезпечення видовища для глядачів, а реальний результат дає те, що залишається за кадром. Громило ніколи б не став чемпіоном, якби грав чесно. Навряд чи він користувався допінгом, але ж є безліч інших способів зіпсувати життя своєму супернику.

— Та не могли вони допустити його до польотів з ракетою в дупі! — особливо гучно викрикнув Чух.

— А що заважало йому засунути собі ту ракету вже після зльоту? — запитав я його, відволікаючись від перегляду.

— Правильно мислиш, — Капітан повернувся до мене і зі смішинкою в очах взявся пояснювати. — В правилах не передбачено установку додаткового обладнання під час польоту, бо це вважається неможливим. Я на службі знав одного бійця, що міг на льоту замінити собі боєзапас, тому й звернув увагу на маневри Громила — дуже вже схоже на те, що він трусив щось всередині корпуса.

— Може мені теж буде корисно освоїти такий трюк?

— Не встигнеш, — зітхнув вояка, присівши поруч на вільний стапель. — У нас залишилося менше тижня до кваліфікації, а ми й досі не нашкребли на вступний внесок. Та й ти ще не готовий...

— Що треба робити?

— Тренуватися. Тобі потрібно багато практики. Проблему з коштами я візьму на себе, Дотті підготує тебе до змагань, а Чух займеться інформаційною підтримкою. Від тебе вимагається лише результат.

— Я не підведу!

— Дуже на це сподіваюся, — Капітан підвівся й поїхав на вихід. — На роботу завтра не підеш. Чекаю на тебе в шість годин ранку біля мого ангару. Будеш відпрацьовувати ухиляння.

— Слухаюсь! — я смикнувся віддати честь, але вчасно допатрав, що так зіб'ю Дотті з підйомника — пора вже забувати людські звички.

Поки Дотті мучилася, підганяючи мені новий масляний насос, Чух інструктував мене по правилах пілотажу під час кваліфікації і розказував мені найпоширеніші помилки новачків. В моєму випадку найімовірнішою помилкою могло бути недокручування рулів на вертикальних воротах — ну не любив я стояти на крилі. На віражах це ще не так страшно, а от на прямих відрізках мені здавалося, що починаю падати на землю, і рефлекторно намагався вирівнятися. Звісно ж це приводило до помилок у виконанні маневру, втрати швидкості, правильного курсу, та інших неприємних наслідків. Ох, якби ж мені ще одну пару крил поставити вертикально... З думок про повітряні гонки я переключився на мої улюблені симулятори. Навіть дивно, що я так довго зміг протягнути без комп'ютера. Тут у мене просто немає на це часу. А можливо це тому, що реальне відчуття польоту значно краще за гру. На жаль тут я не зможу переписати константи, щоб на мого героя не діяло перевантаження, інерція або сила тяжіння. Хоча...

— Дотті, а ти колись бачила літак з вертикальними крилами?

— Що?! — майстриня так здивувалася, що навіть ключ упустила. — Де це ти такої дурні набрався?

— Ну, я читав, що під час Другої світової проводили експерименти із різноманітними аеродинамічними схемами. У німців був один літак із додатковими вертикальними площинами, що підвищували йому маневреність по горизонталі, але знижували швидкість польоту. От я й подумав: якщо зробити мені...

— Ні-ні-ні! Ти вже й так виглядаєш, як клоун, а не як спортсмен! Більше ніяких вигадок! І навіть не думай звернутися зі своїми 'пропозиціями' до когось іншого, бо заклепаю тобі повітрозбірник. Зрозумів?!

Я мусив замовкнути, бо інструмент в 'руках' Дотті недвозначно натякав на можливі наслідки моєї балакучості. Але від ідеї я не відмовився. Звісно для спортивного літака така екзотика як вертикальні крила не дуже потрібна, а часом навіть зайва. Але ж я надто важкий, щоб довго літати 'на ребрі '. Якби я міг повернути... А чому б ні? Якщо я зможу повернути частину свого крила вертикально, як це робить Капітан, коли їде по вулиці, то мені не доведеться ставити ніяких додатків. Треба лише відпрацювати правильний вихід фіксаторів, щоб шарніри собі не вивихнути. Сьогодні я вже літати не буду, а от завтра зранку — обов'язково спробую. З такими думками я відправився додому.

Наступного ранку Капітан знову почав мучити мене над полем. Однак цього разу клятий садист знайшов справді дієвий спосіб розігнати мене — Шаровань із додатковим навісним двигуном за каністру нітратів погодився цілий день удавати з себе то переслідувача, то мішень. Ось тут мені й довелося вперше випробувати свою ідею з перпендикулярними площинами. Не скажу, що ідея була дуже вдалою, але збити Шарованя з пантелику кілька разів удалося. На жаль, утримувати крила в потрібному положенні просто не вистачало сил, тому мені довелося відмовитися від цієї ідеї. Звісно, я ж тут такий, всезнаючий і крутий... Сам же повинен розуміти, що якби цей трюк був ефективним, то ним би активно користувалися. Але ж ні — удавав із себе найрозумнішого літака на планеті...

Розуміння того, що усі мої задумки нічого не значать, остаточно переконали мене у необхідності тренувань. Більше не було сенсу сподіватися, що мої домашні заготовки допоможуть мені у критичній ситуації. А от досвід Капітана — цілком. Тому я почав згадувати все, що бачив із практики вищого пілотажу. Більшість учасників були літаками легкого класу, тому їхній стиль пілотування мені не підходив. Найближчим за характеристиками до мене був Бульдог, тому я спробував літати в його стилі, розпочинаючи кожен маневр трохи раніше і, не доводячи його до кінця — одразу розпочинати інший. Ця тактика мала деякий успіх, оскільки я став витрачати менше зусиль, пілотування проходило легше, а сам я відчув, що можу виконувати більш круті маневри. Я тоді ще й пообіцяв собі, що при нагоді подякую Бульдогу за таку техніку.

Але завдання, поставлене Капітаном було дійсно важким. Шаровань, будучи тепер майже вдвічі легшим за мене, метався над полем як миша в бочці, а пара додаткових навісних двигунів давали йому солідний запас тяги. Я ніяк не міг його наздогнати, а усі мої маневри закінчувалися так і не розпочавшись — надто вже вертлявим виявився біплан. Однією з умов тренування була висота не більше сорока метрів — ніщо для літака. І ось у такому тісному просторі, блукаючи між лісосмугами, я мав спочатку наздогнати Шарованя, а потім і перегнати, доки він не змінив курс. Зробити це я міг лише на прямих ділянках, щоб йому нікуди було звертати, але таких було надто мало, і вони були доволі короткими. Єдиним шансом на обгін був завчасний вихід на дистанцію, а для цього мені потрібно було випередити маневр біплана, чого я не міг зробити через надмірну масу.

Не скажу, що в якийсь момент я став літати краще, чи зрозумів для себе якусь істину. Ні, такого не сталося. Просто з часом перестав звертати увагу на правильність виконання того чи іншого маневру, що вже довів до автоматизму, а зосередився лише на своїй меті — дістати клятого біплана будь-яким способом. Мені навіть доводилося ворушити носом, аби за рахунок зміщення вектору тяги робити віражі ще глибшими.

Пролітавши увесь день, я так і не добився результату — тільки пальне потратив. Наступного дня все повторилося, тільки цього разу окрім природніх перешкод у вигляді лісосмуг посеред поля були підвішені гірлянди повітряних кульок, що імітували ворота. І якщо я мусив крутитися між ними як вуж на сковорідці, до Шаровань просто пролітав над ними! Ось тут я вже почав відверто продувати, не встигаючи навіть лягти на інше крило. Після десятого збитого маяка на 'змійці' я взагалі не став вирівнюватися, а проходив між ними на лівому крилі, працюючи на поворотах лише стабілізатором, а кілем підправляючи себе так, щоб тяга гвинта заміняла мені підйомну силу. Швидкість впала, але тепер я вже не так сильно відставав, як раніше. Натомість я відчув, що мій двигун от-от віддасть кінці й тренування довелося припинити достроково.

В майстерні Дотті нічого не змогла пояснити, а дуже довго й витіювато лаялася. Нічого зі сказаного зрозуміти не вдалося. Я навіть не впевнений, що то були слова. Закінчивши визвірятися на мій бідний моторчик, вона поїхала кудись на склад і незабаром повернулася із кількома ящиками. В одному виявився новий масляний насос, тільки значно більшого за потрібний розміру. Звісно ж прилаштувати його на мене з першого разу не вдалося, тому цю ніч я мусив провести тут, поки Дотті виточить для нього адаптер на нове гніздо. А от другий ящик здався мені знайомим. Придивившись до нього уважніше, я впізнав у ньому той-самий пакет, доставку якого я провалив. Всередині лежав турбокомпресор для мого двигуна. Схоже сьогоднішній ремонт затягнеться. І знову мені в масло капає присадка, знову очі наливаються свинцем а до слуху долітають лайливі слова з-під мого капота. Завіса!

Ага, розігнався! Не встиг я заснути, як мене вже піднімають! І голова болить... Та не трохи, а добряче-так болить. Не дочекавшись від мене адекватної реакції, Капітан стусанами вигнав мене на вулицю, і я знову в повітрі. Майже в повітрі, бо після відриву від землі мене почало дуже сильно розхитувати. Тільки чудом пролетівши між деревами, я поспішив набрати висоту. Дихати було надзвичайно легко, і від цього паморочилося в голові. Я спробував дихати економніше, і це дало результат: головний біль та плями перед очима зникли а я зрозумів, що вже лечу над хмарами. Схоже установка компресора дала деякі побічні ефекти, і звикати до нього мені доведеться значно довше, ніж до всього іншого. Водночас я помітив цікавий ефект: якщо я намагаюся набрати побільше повітря і водночас додаю газу — головний біль не з'являється, а оберти двигуна одразу наближаються до червоної позначки. Звісно це неабиякий бонус, але мені доведеться цілий день налаштовувати контроллер компресора, щоб в подальшому все це робилося без моєї участі. Сподіваюся нові доповнення до дадуть мені той необхідний мінімум, що дозволить виконати поставлену задачу.

Знову поле, знову маяки, знову клятий біплан попереду. Але що ще?! Ця скотина взялася розпилювати хімікати?! І мені тепер усім цим дихати?!!! Дзуськи. Я. Тебе. Дістану!!! Перші ворота, другі, треті, поворот... Не збираюся більше вдихати цю наркоту. Ворота вертикальні, ворота горизонтальні, знову вертикальні, поворот і повний газ... Шкода, що у мене немає кулеметів. В черговий раз роблю петлю Нестерова і помічаю, що відстань між нами скорочується! Нужбо, давай мій моторчик! Ще трохи! Вирівнююсь над самісінькою землею, мало не черкаючи гвинтом кукурудзу, і бачу, як на мене опускається брудно-коричнева хмара. Смердючка все ще попереду, і йде на відрив, збираючись накрити мене хвостом із нітратів та аміаку. Ніколи!

Витискаючи із двигуна все, що тільки можна, я відчув як повітряний потік всередині мене поступово перестає тиснути на канали, дихання стає легким і потужність двигуна різко зростає! Ось він — правильний турбонаддув! Відчуваю, що довго так не протягну, але утримую критичний для двигуна режим. Метр за метром, я в горизонталі починаю наздоганяти кукурузника, і лише в останній момент помічаю попереду лісосмугу. Поки я відволікався, біплан вже звернув на новий курс, а мені залишалося лише підняти рулі й перелетіти через дерева — я безнадійно далеко й швидко вилетів із повітряної траси. Вже повертаючись назад я розумію, що так і не запам'ятав покази приладів, і тепер налаштування компресора доведеться проводити знову. Ось так я й літав, щоразу наздоганяючи свого мучителя, і так жодного разу й не обійшовши його. Радувало лише те, що я таки зумів правильно налаштувати електроніку, щоб двигун не дуже сильно грівся і видавав максимальну потужність. Ну і зберіг, про всяк випадок режим форсажу. Вже підрулюючи до ангару Капітана я побачив на стоянці усю нашу команду. Ні слова не кажучи, Дотті під'їхала до мене й почала знімати увесь баласт окрім вантажного контейнера, а Чух відправився в поле ставити нові маяки.

'Знову буде тест з якоюсь каверзою?' — подумав я, спостерігаючи за їхньою метушнею. Скільки б я їх не питав — вони не сказали ні слова. Відчуваючи серйозність моменту, я вирішив не балакати даремно, а уважно слухав усе, що мені казав Капітан. Завдання спершу здалося простим: пролетіти трасу за вказаною схемою за якомога коротший відрізок часу. Виїжджаючи на злітну смугу я чекав, що мені знову доведеться виступати проти Шарованя, але в повітрі більше нікого не було.

Розігнавшись, я відірвався від землі й одразу вивів двигун на форсаж — потім шансу розігнатися може й не бути. Стартові ворота, перший віраж і змійка. Все нормально, тільки щось відстань між маяками надто велика — такого раніше на тренуваннях не траплялося, значить каверза чекає на мене попереду. Знову змійка і чотири вертикальних прольоти з віражем між ними, напівпетля з переворотом, і швидкий спуск до фінішних воріт. Пролетівши їх, я лише тепер помічаю, що усю дистанцію пройшов на форсажі і умудрився не спалити собі двигун. Невже навантаження було не таке, як раніше? Ой, щось мені підказує, що я знову не вклався у час. З надією дивлюся на Капітана, але той збиває хронометр раніше, ніж я встигаю подивитися на циферблат.