Страница произведения
Войти
Зарегистрироваться
Страница произведения

Рукопис, знайдений під прилавком


Опубликован:
03.05.2020 — 03.05.2020
Аннотация:
Нет описания
Предыдущая глава  
↓ Содержание ↓
↑ Свернуть ↑
  Следующая глава
 
 

  Я не бачу, що діється за моєю спиною, і бачити не хочу. Чую лише, що позаду хтось канючить поцілунок, наче милостиню, а хтось істерично ридає.

  Я йду вздовж цегляної стіни, потім – вздовж будинку, на вигляд абсолютно нежилого, з чорними сліпими вікнами, з обшарпаними стінами, з глибокою діркою підворітні та мізерною жовтою лампою, що гойдається під вітром. Крижаний вітер пахне так чарівно, що я перестаю вірити в пекло. Дуже холодно, і дедалі холоднішає.

  Я проходжу повз скляний павільйон автобусної зупинки. На залізній дірчастій лавці сидить самотня дівчина з розфарбованим обличчям. Вона вдягнена в пухнасту курточку, міні-юбку і панчохи-сіточки, наче хмарного дня влітку. Дівчина сидить нерухомо, як манекен у модній крамниці.

  Я підходжу ближче. На її широко розплющених очах – льодяні лінзи. Я торкаюсь її щоки – обличчя тверде, як крига. Дівчина блаженно всміхається безживною усмішкою манекена. Підношу пальці до очей – на них слід ніжно-рожевих рум"ян.

  Я раптом розумію, що чую гурчання мотора. Вулицею повільно повзе велика обшарпана вантажівка з брезентовим верхом на кузові. На дверцятах білою фарбою недбало намальовано знайому восьмикутну зірку з двох квадратів. Вантажівка зупиняється біля павільйончика з мертвою дівчиною. З кабіни, не звертаючи на мене уваги, вистрибує мужик у короткій смушковій шубі й шапці, з довгими руками, приземкуватий, незграбний. Теліпаючи руками за коліна, мов велика мавпа, підходить до дівчини, смикає – спокійно і грубо. Потім обертається і махає рукою комусь у вантажівці.

  З іншого боку підходить ще один мужик. Він діловито обминає машину і з брязкотом опускає задній борт кузова. Потім прямує до свого напарника неквапною, з якимсь прискоком, ходою. На секунду повертається обличчям до мене. У світлі фар і ліхтаря чудово видно – обличчя в цього типа немов викривлене у «Фотошопі», всю морду скорчило вбік і затягнуло в ніс і вилицю. Цей кривий величезний ніс, що зрісся зі щокою, яскраво-рожевий, блискучий, подзьобує повітря в русі, як у індика.

  Вони вдвох піднімають труп за плечі й ноги і несуть. Жбурляють в кузов; її задубіле тіло падає з дерев"яним грюком. Піднімають борт, опускають, щось там відкидають – може, ногу дівчини – і знов піднімають. Не поспішаючи, розташовуються в кабіні – і вантажівка повзе далі.

  Усе так просто. І до мене нікому немає діла.

  Я поволі починаю багато що розуміти. Я вдаюся в безнадійну тугу, від якої хочеться метатися й гризти пальці – але це абсолютно марні дії. Я сповнений дикої самотності й відрази до себе.

  І – це настільки неймовірно, що не укладається в голові – я більше не хочу бачити її. Я відчуваю себе так, як ті, нафарбовані, що імітують дитяче повнокров"я рум"янами, що ждуть і жадають поцілунку від таких, як вона, щоб звідати небезпечний кейф, вкрасти шматочок Вічності – або, в найгіршому разі, померти.

  Ця таємнича жорстока ніжність – просто наркотик. Він викликає жагу, звикання, розпад і загибель – і мені страшно, мені огидно, я вже наркоман – чи ще ні?

  Я не хочу бути від чогось залежним – хай то буде горілка, героїн, телевізор або навіть вона. Я волів би вважати, що це кохання, але це – голка, це – доріжка білого порошку, це – пляшка, кинута у під"їзді.

  Я дивлюсь на місяць – і місяць дивиться на мене.

  Темний час доби

  Я плетуся вулицею навмання.

  Місто пусте. Двічі довгі срібні лімузини безшелесно пролітають мимо. Довго не зустрічається ніхто.

  Звертаю за ріг. На обочині дороги сидить дівчинка років десь п"ятнадцяти; вона обіймає тонкими пальцями коліна, обтягнуті джинсовою тканиною, безформний пуховик завеликий для тендітної фігурки.

  Дівчинка дивиться вздовж вулиці, в електричну імлу, змішану в тремтливе желе з нічним мороком. Я бачу в профіль її гостреньке личко, бліде, з синцями під очима, воно виражає біль чекання й холоду. Світле волосся зібране на потилиці в пучок – пучок стирчить з-під плетеної шапочки.

  Я підходжу. Вона здивовано дивиться на мене. Очі величезні, сині.

  Чекаєш на одного з них, питаю я.

  Еге ж, киває вона. Закурити є?

  Не палю, кажу я з жалем. Змерзла?

  Прийде і зігріє, усміхається вона. Передні зуби ще загострені знизу дрібненькою пилочкою, як у школярки.

  Чому – тут, питаю я.

  А де, всміхається вона. Все зачинено, крім закладів для чумних. Не додому ж його вести. Родичі вб"ють.

  Його вб"ють?

  Мене. Але його теж є кому вбити. Упокоїти, тобто. Мати зателефонує до контори мисливців – воно мені треба? Він мене кохає.

  А чому ти жива, якщо кохає, питаю я.

  Вона втомлено знизує плечима.

  У нього теж багато всього... Кодекс, Старші, Поклик... Так і поневіряємось. Дивись.

  Гордо підтягує догори рукав пуховика, потім – рукав тоненького пуловера. Рука до ліктя у шрамах – старих, свіжих і ледь загоєних. Дівчинка лиже кровоточиву ранку.

  Поцілунки, питаю я.

  Ага, киває вона радісно. Він поцілує – і потім ходиш, як по хмаринці. Не треба їсти, не треба пити, відчуваєш себе такою легкою-легкою... Родичі прискіпуються, училки в школі усім листівки роздають, весь час теревенять по ящику... Ця передача, «Віра проти Смерті», щовечора о восьмій, знаєш? Мої кожний випуск дивляться. Якщо вже дуже щасливою виглядаєш, задирають рукава, під комір заглядають або намагаються нагодувати. А жрачка такою мерзенною здається... Нічого, скоро помру їм на зло – ото ми з моїм зайчиком порегочемо тоді!

  Пекло, кажу я. Так?

  Кинь, сміється дівчинка. В неї чудовий сміх. Я майже заздрю йому. Невже ти не знаєш, каже дівчинка, що на початку часів Творець створив світ-абсолют і людей за власним образом і подобою. Взагалі-то Він волів, щоб у цьому світі панувало вічне добро. Але в людей була свобода волі, а за образом і подобою – означає, як сам Творець, вони містили в собі Все. Взагалі Все, розумієш?

  І зло, питаю я.

  Кинь, каже вона. Тоді це злом не називалось. Та й не було злом, взагалі-то. Просто такий спосіб буття. Альтернативний. Адже у людей завжди був потяг до творчості... Пристрасть до самопізнання там... І деякі з них почали всілякі ризиковані експерименти...

  І Бог вигнав їх із раю, питаю я. Усміхаюсь.

  Нічого Він не вигнав, каже вона сердито. От завжди ми мислимо своїми критеріями. Якби самі вигнали тих, хто не догодив, то й Богу ладні приписати нашу дурну дріб"язковість. Ні фіґа подібного. Йому просто здалося, що таким... екстремістам в раю нецікаво. Або вони не можуть там удосконалюватись... і тоді Він створив для них інший світ.

  Поганіший, уточнюю я.

  Та ні, каже вона досадливо. Просто в цьому новому світі було більше місця для руйнування. І для... такого всілякого. На межі гріха. Хоча тоді про таке поняття ніхто й не чув.

  І що?

  І там теж знайшлися такі, яким закортіло солоненького. А Творець створив для них ще один світ... ще нижчий. На їх смак. І деякі й там умудрилися не ужитись. .. а Він і для них...

  І багато вийшло світів, киваю я.

  Дівчинка змахує скаліченою рукою, підтягує рукав на місце. Її злегка морозить.

  До фіґа, каже вона. Східцями. І що далі від раю, то екстремальніше. Його наставники вважають, що душа, чим замороченіша на розпаді, тим важча – і це діло тягне її донизу. А якщо протягом життя вона набирає ще бажання знищувати – то ще далі вниз. А якщо навпаки – їй набридає зло й хочеться створення – то вгору. І так – вгору до раю або вниз до пекла... от і вся система.

  І до чого ти ведеш, питаю я.

  Та ні до чого особливо, зітхає дівчинка. Просто багато хто вважає, що наш світ – це передостання сходинка.

  Я чув таке про свій, кажу я.

  Ну, не знаю, каже дівчинка. Дихає на свої руки, скляні від холоду. І я дихаю на її прозорі пальці. Я злюсь на того, іншого, якого вона зве зайчиком. Де він блукає?

  Я чую кроки багатьох людей, занадто гучні в крижаній тиші. І розумію, кого побачу, коли обернусь

  Потім

  Пацючка, волає розмальована дівиця. Я тобі казала, щоб ти тут не вешталась! Вони через тебе сюди взагалі не ходять, суко!

  Дивись, чумний з нею, каже дебелий хлопець, вимазаний рум"янами. Я його зараз урою. Це через нього. Це він. Через нього ця сука не боїться тут стовбичити.

  Дівчинка з хрипким вигуком хапає з землі уламок цеглини. Я встигаю взріти блиск леза в штучному світлі – відпихаю дівчинку назад, б"ю навідліг, чую, як ніж рве куртку, мені жарко, я відштовхую від себе чиюсь руку, я натикаюсь кулаком на чиєсь обличчя, я чекаю удару в спину, я відчуваю гарячу лють, я не бачу дівчинку – і мені страшно за неї.

  Я ненавиджу бійки.

  Він, вийшовши з тіні поряд зі мною, обдавши мене запахом м"яти й ладану, вивертає руку з ножем. Я чую лемент, хрускіт і стогін. Розмальована дівиця тягне до нього руки – але за мить сидить на снігу і труситься в ознобі, клацаючи зубами. Її дружок сидить поряд, одна його рука з розчепіреними пальцями стирчить неприродно, як шарнірна вішалка у вигляді людської руки, друга схована під пальто, а на обличчі нестерпний змішаний вираз шаленого болю й наркотичного приходу. Решта не розбіглися: стоять віддалік, дивляться голодними й жадібними очима.

  Він обіймає дівчинку. На їх обличчях – стражденна насолода. Дівчинка блакитно-біла від холоду, але саме тому їй, здається, вже тепло. Він тримає її, наче вогонь свічі, і золоте полум"я її життя танцює в його темних очах. Він юний – хоча не молодший від живого, звісно.

  Їм ні до чого немає діла – вони тримаються одне за одного, дарма що між ними стіна смерті. Смерть між ними ранить їх, як колючий дріт, але біль, який вони чують, далеко слабкіший, ніж страх перед самотністю – живий навіть для мерців і невмерлих.

  Їх жеруть очима, злизують зорами краплини болю і щастя, але у них – багато, багато, їм байдуже, вони розплескують себе навкруги, щедро і спокійно. Їм не жаль.

  Так минає рік. Може, два. Мій бік горить, я відчуваю, як светр і футболка поступово намокають.

  Дівчинка штовхає його, він помічає мене.

  Тебе поранено, питає він.

  Просто подряпина, кажу я. Куртку порвали. Шкода. Вона мені подобалась.

  Хочеш, я тебе поцілую, питає він.

  Я сміюсь. Я кажу, що нафарбуюсь, якщо схочу, і що дівчинка образиться на нас. Він сміється й сердиться, каже, що живому, з якого тече кров, потрібен лікар. Я підштрикую його, кажу, що справа не в мені і не в лікареві – справа в крові, адже так?

  Справа завжди в крові. В ній усе розчинено – життя, смерть, сила, минуле, надія, бажання... Про це всі думають, вірно?

  Дівчинка топає ногою, кричить на мене, він пильно дивиться мені в обличчя – погляд відчувається чимось між подякою, проханням і приказом – я розстібую куртку й задираю светр. Крижаний вітер проходжується по шкірі, обпікаючи холодом. Я дивлюсь на себе: поріз довжиною з палець, не надто глибокий. Лезо ковзнуло по ребру. Кров тече рівномірно й сильно; тепер уже дотекла до штанів. Його ніздрі роздимаються – він нахиляється й лиже мій бік, мов пес. Мені нестерпно холодно, його дотики виморожують біль, кров угамовується – здається, просто замерзає. Заздрість нафарбованих відчувається, як задушливий тиск темної води – але раптом напруга зникає, наче їх здуває вітром. Мене трусить і колотить, але в якусь мить стає дуже легко, легко та спокійно. Ніч, холод, біль – все це відсувається вбік, зате я знов відчуваю запах нічного вітру.

  Запах диму, далеких лісів і близького моря, вкритого кригою.

  Я чую сміх дівчинки з якоїсь далини.

  З тобою все буде гаразд, каже він – голос теж страшно далекий. Посидь трохи, каже він. Це минеться. Все буде гаразд.

  Я сідаю на поребрик. Я бачу лише квітневий місяць у січневих льодових небесах. Дівчинка цілує мене в щоку – її губи здаються гарячими, просто обпалюють мене, і я ухитряюсь усміхнутись.

  Потім – місяць і хмари

  Ніякого числа. Певно, вже завтра

  Я бачу її, мов присмеркову сонну мрію наяву. Світла фігурка в суцільному мороці, проколотому зірками. Я сплю або галюциную – але все здається реальним: і ніч, і запах крові, схожий на запах іржавого заліза, і холод, який обіймає мене ніжно й міцно, як смерть...

  Мене трясуть за плече.

  Хлопче, прокинься, замерзнеш. Мічений, чи що? З глузду з"їхав, вештатись ночами!

  Я розплющую очі.

  Незнайомець – половина обличчя перетворилася на шматок тухлого м"яса з опаришами, око витекло, а з орбіти тече якась гидота – дивиться тьмяним вцілілим оком і посміхається. Живий, що виглядає, як мертвий? Зчорніла рука – на моєму плечі. Запах.

  Дезодорант, хлорка, тухлятина, м"ятна жуйка.

  Чого дивишся, хлопче? Чумних не бачив? Не сіпайся, чума не заразна. Вампи заразніші. Не фіґ було цілуватися з Господарями, недоумку. Міточку потім нічим не виведеш. Так і тягтиме блукати в сутінках, доки не подохнеш.

  А їм навіщо торкатися живих, питаю я. До мене повільно доходить сенс слова «чумний».

  А біс їх знає! Багато живих зі шкури вилазять, аби їх відзначили міткою – тільки вампи звичайно не помічають таких. Вампа рум"янами не обдуриш... Чимось ти впав у вічі королеві, хлопче.

  Не королеві... Не знайшов королеву...

  Ну – королю. Тільки й різниці... Кажуть, вони відзначають чистих. Ще кажуть... вставай уже, зад відморозиш... Отже, ще кажуть, що їх вабить щось особливе в крові. Кохання... Фіґня. Забудь.

  Чума... в тебе чума...

  Чума, хлопче – і ніхто не знає, чому. Інша мітка, не така приємна, я б сказав... біда, просто біда – і все. Тіло гниє, проте в ньому живе душа, біс її знає... Але абсолютно не боляче. Нерви згнили. Можеш іти?

Предыдущая глава  
↓ Содержание ↓
↑ Свернуть ↑
  Следующая глава



Иные расы и виды существ 11 списков
Ангелы (Произведений: 91)
Оборотни (Произведений: 181)
Орки, гоблины, гномы, назгулы, тролли (Произведений: 41)
Эльфы, эльфы-полукровки, дроу (Произведений: 230)
Привидения, призраки, полтергейсты, духи (Произведений: 74)
Боги, полубоги, божественные сущности (Произведений: 165)
Вампиры (Произведений: 241)
Демоны (Произведений: 265)
Драконы (Произведений: 164)
Особенная раса, вид (созданные автором) (Произведений: 122)
Редкие расы (но не авторские) (Произведений: 107)
Профессии, занятия, стили жизни 8 списков
Внутренний мир человека. Мысли и жизнь 4 списка
Миры фэнтези и фантастики: каноны, апокрифы, смешение жанров 7 списков
О взаимоотношениях 7 списков
Герои 13 списков
Земля 6 списков
Альтернативная история (Произведений: 213)
Аномальные зоны (Произведений: 73)
Городские истории (Произведений: 306)
Исторические фантазии (Произведений: 98)
Постапокалиптика (Произведений: 104)
Стилизации и этнические мотивы (Произведений: 130)
Попадалово 5 списков
Противостояние 9 списков
О чувствах 3 списка
Следующее поколение 4 списка
Детское фэнтези (Произведений: 39)
Для самых маленьких (Произведений: 34)
О животных (Произведений: 48)
Поучительные сказки, притчи (Произведений: 82)
Закрыть
Закрыть
Закрыть
↑ Вверх