ному. Скорострільність:
Повстанський підвідділ,
15—20 постр/хв.
Даль—
озброєний розмаїтими зразками
ність прямого пострілу:
стрілецької зброї: німецькими,
850 м.
угорськими та радянськими, які
масово були поширені в УПА.
200
201
The armaments of the UPA
Повстанська зброя: пісто—
лети різних типів, пістолети—
For the most part, the UPA used primarily light infantry weapons of those countries that it fought, кулемети: МР-40, ППС-43, при-вертає увагу ППШ-41 з обрізаним
mostly Soviet and German. Trophy weapons were the basic source for the insurgent arsenals. In прикладом (зверху справа).
1943—1944 during large-scale operations, insurgent forces also used heavy artillery and sometimes even tanks. However, insurgents used heavy technology more a means of propaganda of their military might, rather than as an actual means of conducting battles, so the light infantry Захоплений повстанцями ні-weapon remained the basic weapon used by the UPA.
мецький літак (можливо, це розві—
дувальний літак Gota 145). Карпа—
ти, 1944 р.
Також відомо про випадки, коли повстанці захоплювали літаки: німецький розвідувальний Gota 145 та радянський У-2 (По-2), який
у Червоній армії виконував функції розвідувальника та легкого
бомбардувальника. До нас дійшла згадка про єдиний випадок використання літака повстанцями, що, звісно, було
винятком, а не правилом. Під час цього польо—
Зі спогадів підполковника УПА Степана
Фрасуляка — ‘Хмеля’:
ту упівці-летуни розкинули листівки на терито—
«[‘Летун’] молодий, вродливий мущина
рії Долинщини (Івано-Франківська обл.). Загалом
по гімназійній матурі. Військовий ви—
же важка та складна техніка в УПА перетворю—
шкіл як летун-лейтенант здобув в ні—
валася на засіб пропаганди її могутності та бо-мецькій армії. Коли в 1944 р. органі—
єздатності.
зувалися повстанчі відділи, дано йому
функцію курінного інструктора. В тім
часі й здобув він німецький літак—
винищувач. Він підібрав собі ще кілька
фахівців та занявся направою літака.
Літак відремонтовано, на крилах вима—
льовано тризуби — УПА мала вже свій
літак з українським державним гербом.
В червні 1944 р. ‘Летун’ зробив на
ньому пробний лет. З Кадобнянських лі—
сів перелетів понад містом Долиною та
за Витвицею опустився на землю».
202
Розділ XV
Жінки у визвольній
Повстанці з с. Хімчин Косів—
боротьбі
ського р-ну на чолі з кущовим
‘Червоним’ (перший справа).
204
205
Зі спогадів Марії Савчин «Тисяча доріг»:
«В середині вересня прийшов від Орлана лист. Написав, щоб я до нього приїхала, а якщо мені вже затрудно, нехай приїде сестра. Визначений ним реченець кінчався
ще до моєї зустрічі з родиною. Я їм не подавала місця мого перебування, і вони
не знали, де мене шукати. Тому до Орлана поїхала Леся.
Зв’язок був поданий у селі Здолбунівського р-ну. За нею прийшов Птах з ще од-Усенародний характер визвольної боротьби укра—
ним повстанцем. Вивели за село, зав’язали хустиною очі та “повели під руки, як
Зі спогадів Ярослави Романини-Лев—
їнських повстанців підтверджується також масовою
молоду до вінчання”, розповідала вона мені. При вході до криївки розв’язали
кович:
участю в ній жіноцтва. Українські жінки були першими
очі, і вона влізла всередину. Це була її перша і, зрештою, остання криївка, яку
«Восени 1946 р. я квартирувала в
серед тих, хто надавав підтримку воякам УПА, забез—
бачила в житті. Не диво, що з цікавістю розглядала, як то живуть підпільники.
Боянці над рікою в Кулачник Марії—
“Низька, не можна було в ній навіть встати на повний зріст”, — казала. Я до-Бойчихи. Це була вдова, її чоло—
печуючи їх харчами, одягом, притулком. За таку до-гадувалась, що то була переходова криївка, на день-два, й Орлан використав її
вік загинув на фронті, осталася з
помогу сотні тисяч українок як «бандпособники» були
для побачення. У криївці застала Орлана. Він дуже зрадів Лесиному приїзду та
двома дітьми — син Мирон і дочка
заарештовані, депортовані чи навіть убиті.
розпитував про мене: чи здорова, чи маю де жити, як почуваюсь.
Маруся. Вона була дуже відважна і
Була ще інша причина, задля якої викликав її до себе. Зверхник Орлана домовився
хороша людина, яка для справи не—
з ним про зустріч їхніх зв’язкових у Львові, на якій Орлан мав передати йому
залежності України була
свого листа-штафету. Зближалась, власне, дата зустрічі, і на неї Орлан висилав
готова жертвувати всім. У
Лесю. Записку Птах уклав у закаблук її мешта, вижолобивши у ньому діру, яку по-неї спинялися повстанці,
тім забив гумою. Місце і кличку Леся завчила напам’ять.
і хоч порівняно незамож—
Після повернення відбула зустріч у Львові. Казала, що зв’язковою була жін-на, але все знайшла кусок
ка, років тридцяти п’яти, говорила повільною мовою і зверталася до неї через
хліба для повстанців, які
“доню”. Тепер Леся все це мені розказала та передала Орланового листа. Леся не
боролися за ідею незалеж—
знала, до кого везла пошту. Можливо, довідалась щойно тоді, коли її арештували
ності України. В ті часи,
і звинуватили у співпраці з підпіллям».
коли чекістські орди всю—
ди пантрували в розшуках
за повстанцями, вона по—
годилася на побудування
криївки, мимо того, що це
загрожувало їй з сім’єю
вивезенням до білих вед—
медів».
Олександра Паєвська — ‘Орися’, ‘М-35’ (1908—1953). Зв’язкова окружних проводів Буковини і Гуцульщини. Вчителька у с. Бабині, де в школі був зв’язковий пункт. 5 травня 1950 р. перейшла на нелегальне
становище разом із сином Юрієм Паєвським, працювала референтом
пропаганди. Заарештована разом із сином. 8 квітня 1953 р. розстріля-на за прямим наказом Москви (шифрограма голови Військової Колегії
Верховного Суду СРСР — «расстрелять немедленно»). Олександра Паєвська стала останньою жінкою, розстріляною за участь у підпільній
боротьбі.
Невідомі повстанці. Кар—
пати.
Ірина Савицька-Козак — ‘Бистра’ народилася 1925 р. у Львові, в
сім’ї лікаря. Від 1939 р. член Юнацтва ОУН; у 1940—1941 рр. у підпіллі. 1943 р. закінчила гімназію; студентка медичного інституту.
Вишкільниця у крайовому осередку Юнацтва ЗУЗ (1942—1943).
Заступниця крайової провідниці УЧХ, організаційний референт
УЧХ (1943—1946). Організатор і комендант жіночої школи кадрів
Юнац тва ЗУЗ на Калущині (травень—липень 1944). У квітні 1945 р.
Галина Кузьменко — ‘Надя’ (1922—2000) народилася в с. Нова
відзначена ГВШ Бронзовим хрестом заслуги. Влітку 1946 р. успіш-Басань Чернігівської обл. Була кулеметницею у повстанському
но виконала спецзавдання Романа Шухевича, передавши від нього
відділі, згодом працювала в осередку пропаганди крайового про-пошту на Захід. Живе у Мюнхені.
воду. Заарештована під час облави восени 1946 р., перебувала
під слідством у Коломиї. Засуджена на 15 років ув’язнення. Покарання відбувала на шахтах Воркути.
206
207
На початку 1945 р. заступник начальника одного з управлінь НКҐБ УРСР Сергій
Карін-Даниленко висунув ідею створити легендований «Провід ОУН на Східноукраїн-ських землях» у складі Білоцерківського, Конотопського, Дніпропетровського, Кри-ворізького, Миколаївського «окружних проводів». Головними завданнями «Проводу»
мало бути встановлення контактів з підпіллям у Західній Україні, впровадження
до його керівництва агентури й подальша підривна діяльність. Очолити фіктивну
структуру мав негласний помічник органів держбезпеки від 1924 р. ‘Таран’.
Посланцями «Проводу» на ЗУЗ стали досвідчені агенти ‘Ірина’ та ‘Євгенія’, а також Людмила Фоя — член ОУН від 1942 р., арештована в січні 1944 р. і залучена до
співпраці з НКВД під псевдом ‘Апрєльская’. Л. Фоя походила з родини сотника армії
УНР, виховувалась у націоналістичному дусі, мала високу національну свідомість, брала участь у антинімецькому підпіллі.
Група агентів — «з’язкових Проводу» — отримала від чекістів «підпільні документи» і 2 травня 1945 р. прибула на Волинь, де потрапила під спостереження СБ.
3 червня 1945 р. на допиті у співробітника СБ ‘Михася’ Л. Фоя розшифрувала себе і
повідомила про плани «полковника Данилова» (С. Каріна-Даниленка). Було затримано
агента ‘Ірину’. Перевербуванням Л. Фої особисто займався Микола Козак — ‘Смок’, який вирішив вступити в оперативну гру з НКҐБ.
19 червня 1945 р. СБ відрядила Л. Фою з листами до ‘Тарана’. У них повідомлялося
про успішне налагодження зв’язків між проводами та висувалося пропозицію напра-вити на Волинь керівника легендованого проводу для обговорення «організаційної
роботи» на Сході. 22 червня Л. Фоя прибула до Києва, де на зустрічах зі співробітниками центрального апарату НКҐБ доповіла про «успіх» своєї місії.
Упівській розвідниці вдалося переконати чекістів, і вона повернулася назад з
‘Тараном’. На допитах СБ він був викритий, після чого дав свідчення про плани
легендованого проводу. Тоді ж СБ затримала і ‘Євгенію’. Від імені ‘Тарана’ спів-Проте участь жіноцтва не обмежувалася зов—
робітники СБ склали листа до НКҐБ, сподіваючись викрити й інших учасників гри з
нішньою підтримкою визвольного руху — багато
числа працівників НКҐБ та їхньої агентури. Проте розвинути оперативну гру підпільникам не вдалось.
з них були активними його членами. Протягом
1943—1944 років у загальній мережі навіть існу—
вала окрема жіноча сітка, ліквідована з прихо—
дом більшовиків. Окремі ділянки повстанської ді—
яльності трималися передовсім на жінках — вони
були чудовими кур’єрами та зв’язковими, стано—
вили більшість медичного персоналу, що опіку—
вався пораненими, були незамінними працівни—
