тер нашої підпільної боротьби. Нашими збройними діями
функціонування. Стратегічним на—
боротьби, які згодом ста—
ми боронимо наш народ перед найбільш знахабнілими і
прямком діяльності визвольного
вали одним із головних
розбещеними большевицькими бандитами та їхніми ви—
руху було обрано зміну свідомості
служниками. Нашою пропаґандивно-роз’яснювальною полі-українців, їх підготовка до націо—
інструментів у зовнішньо—
тичною роботою відкриваємо перед українським народом, нальної революції. Очевидно, що у
му протистоянні.
перед збаламученими масами Совєтського Союзу, крайнє
цій стратегії інформаційний напря—
Саме через таку робо—
гнобительський, експлуататорський і терористичний хамок стає визначальним.
ту, а також безпосеред—
рактер большевицького режиму, вказуємо, як треба бу—
Загалом інформаційно—
ню практичну діяльність
дувати краще життя, закликаємо народ до боротьби за
видавнича робота підпілля роз—
у підпіллі було виховано
національне і соціяльне визволення, до боротьби за
та підготовлено велику
повалення ненависної протинародної совєтської влади, вивалася в двох напрямках:
кількість активістів, що
вселюємо в нього надію, дух спротиву, зміцнюємо волю
внутрішньому та зовнішньому. Го—
стали основою для пе—
до боротьби».
ловним завданням першого було
формування міцного організацій—
реходу на якісно новий
рівень інформаційної ро—
боти, спрямованої назо—
вні. Робота з навчання та
виховання членства не припинялася й опісля (подібні видання виходили протягом усього часу існування підпілля), але тепер вона
мала підрядне значення порівняно з розгорнутою назовні інформа-ційною кампанією.
Аудиторію, на яку спрямовувалася інформаційна діяльність підпілля, можна поділити на дві категорії: українське населення та
представники ворожих визвольному рухові структур. Щодо першої категорії завданням інформаційної роботи було забезпечення
лояльності серед загалу населення, роз’яснення цілей та способів боротьби ОУН та УПА, змалювання її перспектив (найкращим
зразком такої роботи є листівка «За що бореться УПА»). Саме така
робота дозволила повстанцям понад десять років продовжувати
боротьбу, опираючись на підтримку місцевого населення. Головним методом роботи з цією аудиторією було масове поширення
листівок. Стандартна листівка містила невеликий за обсягом (щоб
можна було швидко і непомітно перечитати) текст із описом певної
Опубліковані в підпіллі ви—
ситуації та закликом до боротьби, часом була прикрашена малюн-шкільні матеріали.
ком (гравюрою). Теми листівок торкалися передусім гострих про-214
215
«Поляки! Вояки!», «Чехи! Словаки!
Вояки!».
Опираючись на листівки, що по—
ширювалися масовими накладами,
пропагандистські акції та усну агі—
тацію, українське підпілля провело
цілий ряд успішних інформаційних
кампаній, найвідомішою з яких була
противиборча кампанія 1946 року.
Проте для забезпечення тяглості
та цілісності інформаційної роботи як
Видання ГК УПА.
на внутрішньому, так і на зовнішньому напрямках видання окремих
листівок чи навіть проведення окремих кампаній було недостатньо.
Цю функцію мала забезпечити підпільна періодика. Своїми журна-лами та газетами повстанці намагалися охопити максимально широку аудиторію, через те їхні ви—
дання чітко позиціонувалися за
Зі спогадів Мирослава Прокопа
кількома напрямками: військово—
«Підпільна преса зорганізованого українського визволь-політичні, ідеологічно-політичні,
ного руху в період німецької й більшовицької окупацій, інформаційні, молодіжні та гумо-і журнал «Ідея і чин» теж мали свої світла й тіні,
ристичні видання.
які тепер, з перспективи десятиліть, видні краще, аніж
блем, що зачіпали більшість населення, — колективізація, репресії, Офіційними виданнями УПА
тоді, коли ті події відбувались… з чисто редакційно—
го боку, великою слабкістю журналу — а це стосувалося
русифікація та інші. Їхнім лейтмотивом було твердження, що лише
були журнали «До зброї» (1943—
також до інших підпільних видань — було відносно мале
активна боротьба дає можливість протистояти цим проблемам.
1944, редактор Яків Бусел) та
число авторів. У десятьох числах маємо 24 авторів…
Листівки розклеювалися на видних місцях чи роздавалися під час
«Повстанець» (1944—1946, ре—
Слабкістю журналу було й те, що живучи в підпіллі й
проведення різноманітних акцій, тож їхні наклади були великі, аби
дактор Микола Дужий). Відповід—
часто міняючи квартири, його редактори і співробітники
охопити якомога більшу аудиторію. Протягом усього часу діяльнос-ною була їхня тематика — загаль—
не мали під рукою конечних для редакційної роботи до-ті підпілля листівки були основним засобом донесення інформації
новійськові проблеми, інформація
відників, енциклопедій, словників. Важко було влашто-до населення.
з фронтів боротьби, короткі істо—
вувати зустрічі співробітників чи втримувати постійний
Листівки також використовувалися у роботі з представниками
ричні нариси мотиваційного ха—
контакт для плянування видань чи інтелектуального об-ворожих визвольному рухові структур. Першими видавничими про-рактеру. Крім цих центральних
міну думками про довколишній світ, про актуальні за—
вдання журналу. Некорисне було й те, що співробітники
дуктами, що з’явилися під назвою УПА в 1943 році, були звернен-журналів УПА існували й місцеві
журналу рекрутувалися майже тільки з людей підпілля, ня повстанців до вояків ворожих їм німецької та червоної армій: періодичні видання, що видава-не було отже нагоди для конфронтації власних поглядів
«Добровольці при німецьких військових частинах!», «Брати чер-лися її військово-територіальними
з думками ширшого оточення. Були хіба індивідуальні
воноармійці». Їхнім лейтмотивом був заклик до спільної боротьби
структурами.
вийнятки, наприклад, із журналом «Ідея і чин» співпра-проти обох тоталітарних режимів — німецького та радянського, за-Центральним ідейно—
цював Василь Мудрий, ко—
вданням — розколоти ворожі сили, перетягнувши на свій бік їхню
політичним виданням під—
лишній голова Української
частину чи забезпечивши їхню пасивність у протистоянні. Видання
пілля був офіціоз Проводу
парляментарної репрезен—
листівок такого змісту тривало практично протягом усього періо-ОУН «Ідея і Чин» (1942—
тації в польському Сеймі.
ду існування УПА і на всіх теренах, охоплених нею. Як приклади
1946). Головним завдан—
Як вже згадано, була об—
межена можливість знайо—
можемо назвати листівки: «До бійців істрєбітєльних батальйонів», ням журналу було вироблення ідеологічних засад
митися з тим, що діється
в позанімецькому світі,
визвольного руху, тому
хіба що тільки з пере—
протягом всього часу іс—
силань союзницьких раді—
нування його редакторами
останцій. У таких умовах
були провідні ідеологи руху
Петро Федун — ‘Полтава’ (1919—1951) народився в с. Шнирів Бродівського
р-ну на Львівщині. Навчався в Бродівській гімназії, згодом — у Львівському
медінституті. Мобілізований до Червоної армії (1941). Воював на радянсько-німецькому фронті, потрапив у полон, з якого був звільнений завдяки знанню німецької мови; також домігся звільнення інших українців. Долучив-ся до активної підпільної роботи. Провідний діяч і найвідоміший публіцист
українського визвольного руху, автор численних ідеологічних праць; член
Проводу ОУН, голова Головного осередку пропаганди ОУН; керівник Бюро
інформації УГВР, заступник голови Генерального Секретаріату УГВР. Загинув 23 грудня у криївці неподалік від с. Новошин Журавненського р-ну
Львівської обл.
216
217
треба було редагувати журнал наче на острові, віддаленому на тисячі кілометрів
від стороннього, передусім демократичного світу.
Такі обставини приводили до тематичної звужености журналу. Ширші аспекти й ана-лізи міжнародної політики, новіші дослідження та знання у галузі політичної думки, соціології, економіки, філософії чи взагалі духової культури лиш частково
знаходили місце на сторінках «Ідеї і чину». З другого боку, журнал мусів брати
на себе завдання, які в нормальних умовах могли виконувати газети, листівки чи
бюлетені, себто друкувати статті та інформації про злободенні теми, підтримувати
віру в народі, — і що дуже важливе — мобілізувати його до боротьби за саме існування…
Журнал мав також свої світлі сторінки. Найбільший його успіх, як теж інших підпільних публікацій, було те, що вони взагалі з’являлися в умовах, які тоді па-нували на Україні. Офіціоз Проводу ОУН був наявним свідченням, що така політична організація існує, що вона керує боротьбою народу проти окупантів і висуває
програму боротьби, вона — це суцільне заперечення плянів і намагань окупантів
та ставить перед світом українську проблему як самостійний політичний фактор
на сході Європи. Журнал також служив як орган зв’язку для ширше розгалуженої
членської мережі в різних областях України. Також для стороннього світу, куди
з часом журнал продістався, він був наявним документом зорганізованої боротьби
українського народу проти німецької окупації, а після 1944 р. в ще більшій мірі
живим свідком такої боротьби проти могутнього апарату Російської імперії, яка
виграла війну».
Дмитро Маївський, Михайло Палідович, Петро Дужий, Мирослав Прокоп та Петро Федун. У журналі друку-валися офіційні документи ОУН та розлогі аналітичні
