запитання румунського населення. Підвідділ намагався теж установити контакт з ру-правду про звитяжну визвольну боротьбу українців зі сталінським Група повстанців з родиною
мунським протибольшевицьким підпіллям. Підвідділ перебував на території Румунії
тоталітаризмом.
в Румунії. Другий справа (ку—
два тижні. Населення скрізь його щиро вітало і приймало.
рить) — Василь Кузів — ‘Базь’,
Про всіх румунів, яких ми стрічали… можу сказати, що ставилися до нас дуже прихиль-перед ним сидить Петро —
но, а почувши, що ми маємо зв’язки з румунськими партизанами і що всі поневолені
Мельник ‘Хмара’.
народи виступають спільним фронтом проти більшовиків, то були такі одверті в своїх
висловах, неначе до румунських партизанів. Між іншим, мусів замітити, що румунське
населення — як селяни, так і інтелігенція — на початку наших розмов ставили питання, чи нам допомагають американці, — отже, подібно як і в нашому терені. Очевидно, я мусів пристосовуватися до конечностей того терену і мусів покликатися на американську поміч, бо бачив, що румунська надія і певність успіху їхньої революційної
боротьби — це тільки за посередництвом Трумена. Нашою героїчною боротьбою цікави-лися як молоді, так і старі, а зокрема повстанськими знимками».
234
235
Рейд у Карпатах.
1946—1947 рр.
З румунського рейду. 1949 р.
Речі вояка УПА ‘Залізняка’,
котрий прийшов 1948 р. в Зальц—
бурґ (Австрія).
Група повстанців у рейді те—
ренами Словаччини. 1947 р.
Схема рейду сотні
«Ударник-2».
236
237
Foreign raids of the UPA
One of the most well-known elements of insurgent tactics in the UPA were raids. Due to constant maneuvering and change of location, UPA soldiers did not give the enemy an opportunity to strike powerful blows against them and at the same time carried out surprise and piercing attacks. In addition to the widespread use of raids as an element of military tactics, the insurgents used them also to spread their own ideas. For this purpose they developed a special type of military-propaganda raid. During such raids insurgents did not limit themselves to military operations, they distributed leafl ets and underground literature, contacted the local civilian population and staged meetings.
With the end of World War II, the USSR concentrated all its forces against the Ukrainian national liberation movement. One of the methods of waging war was an informational blockade of the bloody confl ict between the Soviet regime and the insurgents as well as discrediting Ukrainian nationalists as collaborators and traitors. To break this blockade and to expand the anti-Soviet front by bringing in recently oppressed of Central and Eastern Europe, the UPA Supreme Command is-sued an order to carry out military-propaganda raids on territories neighboring with Ukraine. From 1945 to 1950, Ukrainian insurgents carried out a number of such operations on the territories of Belarus, Poland, Czechoslovakia and Rumania. In 1950, UPA soldiers made an unsuccessful raid to Lithuania to try unite with local partisans. In 1947, UPA companies under the command of Mykhajlo Duda — ‘Hromenko’, Volodymyr Shchyhelsky — ‘Burlaka’ and Roman Hrobelsky — ‘Brodych’ carried out one of UPA’s most-known operations — a huge raid from the territories of Zakherzonnia to Bavaria in Germany. Only the fi rst group reached their destination. Others broke off into smaller groups. With frequent battles along the way, the insurgents crossed over 1500 kilometers, bringing with them the truth about the national liberation struggle of Ukrainians from behind the «Iron Curtain». Their arrival was covered by the international press including Western European and American newspapers. The last successful foreign raid of the UPA was carried out in Rumania.
Over two weeks, the insurgents carried out signifi cant propaganda and informational activities among the Rumanians, distributing leafl et-appeals. Having fulfi lled their mission, UPA soldiers avoided any combat, maneuvering past specially assembled enemy troops and returned home without any casualties. Though foreign raids did not lead to the creation of the common anti-Soviet front, they activated regional anti-communist movements and also revealed to the whole world the truth about the diffi cult national liberation struggle of Ukrainians against Stalin’s totalitarianism.
Володимир Щигельський — ‘Бурлака’
(1921—1949) хорунжий та сотенний УПА.
Керівний пропагандивного рейду в Чехосло—
ваччину в червні—вересні 1947 р. Потра—
пив у полон, був переданий Польщі і роз—
стріляний.
238
239
Розділ XVIII
Криївки
Будівництво криївки в Карпатах.
240
241
Степан Стебельський —
‘Хрін’ перед входом у криївку.
необхідні в партизанському зимовому житті, закуплені віст.
Підпільники працюють все—
Тетяною та придбані стрільцями. Там були: мило, нитки, редині криївки. Хмельницька обл.,
ґудзики, голки, кілки, цвяшки, паста до зубів, паста до
1950 р.
обуви, кольонська вода, порошок на комах, крем до гоління, олівці, пера і невеличка аптечка, ґноти, сколка до лямпи.
Цю лавочку ми називали “кооператива Тетяни”.
Одним із найяскравіших феноменів боротьби українських поНад причею стояв образ Божої Матері, прибраний вишиваним
встанців 1940—1950-х років стали криївки. Винахідливість у їх
рушником і квітками з паперу, під ним — Володимировий тризуб та портрет полк. Коновальця.
створенні, розміщенні та маскуванні не тільки завдала свого часу
В протилежному кутку від нашого “бюра” були складені міш-чималих труднощів ворогам, але й дотепер викликає захоплення
ки з житньою мукою, крупами, квасолею і бобом, а на горі
та подив у спеціалістів. Адже ці неймовірні архітектурні витвори
стояли в мішках сухарі, щоб не запліснявіли.
будували у вкрай несприятливих умовах, часто за відсутності по-На другому, нижчому боці, біля входу, стояла кухня, виму-трібних інструментів і завжди за дуже короткий час, аби будівель-рована з камінців з потока. Комин — дві рури, які на по-ників не встигли помітити енкаведисти.
верхні були рівні з землею. При кінці вони дещо вужчі, щоб
Призначення криївок було найрізноманітнішим. Спершу їх викона випадок наскоку ворог не міг кидати туди ґранати. На
Реконструкція повстанської
ристовували для зберігання потрібних повстанцям речей, а також
день рури маскувалося мохом. Один метр від кухні була уми-криївки.
харчів. Згодом їхні функції суттєво розширилися: тут розміщували
валька, в якій щоденно кожний стрілець мусів обов’язково
митися зимною водою до пояса. До драгара були набиті цвя-підпільні друкарні, шпи—
хи, що заступали вішак. Кожний стрілець мав свій цвях, талі для поранених. Після
на якому вішав шинелю, шапку і зброю. Над вішаком лежали
переходу від повстанських
щітки, мило, приділені для кожного, мусить вистачити нам
форм боротьби до підпіль—
до половини квітня. Коли розподілили між стрільцями, кожний ощаджував і зуживав
них криївки передовсім
стільки, скільки йому потрібно.
слугували схованками для
Нижче вішака стояли два відра на воду до пиття, одне — на помиї. На долівці була
підпільників.
підлога. Під підлогою — яма, в якій на випадок “попуску” буде збірник на воду.
Почали створювати кри—
З протилежного від входу боку був підземний тунель на 20 м аж до потоку. В потоці
ївки ще за часів німецької
він був прикритий колодою. Там була криничка, звідки ми брали воду. В тому тунелі
стояли бочівки з м’ясом. Бракувало тільки ще гідних бочок з товщем, солониною, ме-окупації, одначе найбільш
дом і сиром, тоді був би в нас рай. На жаль, ми цього не мали. Кілька пляшок масла
широко їх стали викори—
ми заховали на свята. Тунель потрібний нам на випадок наскоку ворога, коли він
сто вувати після повернен—
обстрілюватиме віко: декілька вискочить тоді до потоку, викине декілька ґранат, ня радянської влади, —
особливо від кінця 1940-х
років, коли було розфор—
мовано великі повстанські
відділи. Ці спеціальні схо—
ванки виявилися справжнім
порятунком для визвольно—
го руху в часи зимових бло—
кад лісів енкаведистами.
Зі спогадів Степана Стебельського — ‘Хріна’:
«Входячи до бункеру, я перехрестився. Бункер мені видався живим гробом. Вперше в
своєму житті йду зимувати під землю.
Вітаємо присутніх. Очі всіх звернені до нас з цікавістю — які новини ми принесли, які пригоди траплялися нам в дорозі, з ким зустрічалися, чи впали які бункери, хто
згинув та що нового на світі. Ми були втомлені, бажали спочивати, та чи можна спочивати тоді, коли всі друзі цікаві? І так, питання за питаннями, завелась розмова
аж до вечора.
Бункер наш невеликий: довгий на 4 м, широкий на 3 м, з одного боку високий на 2 і
пів метра, з другого боку — на півтора, так, щоб стеля, покрита грубими дошками, мала спад для води. Стіни виложені сухими коленими бельками. Під вищою стіною по-здовж стояла прича з дощок, яку ми накривали палатками. Під голову не було нічого, хіба п’ястук. Спання тверде, як за часів князя Мономаха. Воно було таке, щоб через
сінники, подушки, солому, сіно не множилися комахи, звані “приятелями партизана”, та щоб не було “національного тертя”. Під приччю було складено бараболю, в невели-кому мішку буряки, цибуля і часник. На одному кінці причі був побудований столик на
писальну машину, званий нами «канцелярійний кутик». Щоб було ясніше світло, віст.
Тетяна виліпила стіни білим папером. Вище на поличці стояла військова література, політичні книжки, папір, калька і тасьми до машини. Вздовж понад цілу причу була
ще одна, головна полиця, на якій стрільці складали свої книжки, зшитки, приладдя
особистого користування. Під полицею була ще одна поличка, а там — всілякі речі, 242
243
а коли всі вийдуть — буде вогнем пробиватися. Звичайно в такому наскоці половина
повстанців гинула. При тому такий наслідок був тільки тоді, коли ворожа спеціальна боївка припадково вийшла на бункер. Коли ж була точна “всипа”, тоді звичайно з
бункеру ніхто не виходив живим.
По середині бункеру на дроті висіла лямпа.
Заняття проводили стрільці на причі, сидячи на ковбицях. Для більшої вигоди в
кутку, де стояла мука, над причею для двох стрільців зроблено додатковий лежак в
роді бойківської колиски з дощок, званий нами “банти”. Там було тепло спати, натомість повітря було нездорове. Це було місце наших музикантів: віст. Вихора і
віст. Сірого.
Тому що ми тримали стійку наверху, на бункері, це вже не була криївка, а бункер
під землею. Криївка є цілковито замаскована, із неї не виходиться майже через цілу
зиму. У зв’язку з тим, що стійка стоїть наверху, недалеко бункеру, в недоступному
