гущаку ми збудували кльозет, де заразом скидали сміття і відпадки. Також недалеко
бункеру були закопані в землю бочки з м’ясом і капустою. На густій смерічці висіли
замасковані кості й м’ясо, щоб завжди мати свіжий росіл. Бочка з нафтою була теж
закопана в землю, нафту добували ми за допомогою вужика.
На випадок наскоку ворога ніччю або вдень, коли б загинув наш стійковий, а ми про
це не знали, і ворог до віка крикнув би нам: “Бандіт, вихаді, здавайсь, тєбє нічєго
нє будєт, вот сматрі, какая твоя жизнь, какой хороший свєт, тєбє надо только жить”, ми замінували себе полковими мінометними стрільнами. Робили ми це так: із стрільна
викручували чопок, з другого стрільна набирали тол, розтоплювали його, доповняли
ним перше стрільно, закладали запальник від натискової міни, дротом сполучували
до бункеру. Так замінували ми себе з чотирьох сторін, п’яте стрільно повісили над
бункером, на дереві. Робили це стрільці дуже обережно, тому що мінер може тільки
раз в житті помилитися. Дроти були проведені поверхнею землі, припняті гачками
до землі, замасковані. У разі наскоку ворога потягалося такий дріт, і стрільно
700—1000 осколками нищило довкола все. Зазначую, що це ми могли практикувати тільки тоді, коли б мали ворога над віком. Можна було б користати з однієї міни, якщо
ворог ішов би з одного напряму. Але тоді ми всі мусіли б сидіти в бункері, щоб
осколки нас не поранили, і лише після вибуху — відступати. Це було, однак, доволі
ризиковано, бо стрільно могло не вибухнути, а тоді ворог прийшов би близько і завдав би нам великих втрат.
Стійковий в повному бойовому виряді і готовності зорив і наслухав. Він мав зго-лошувати постріли в лісі, брехіт собак, говорення, свист, підозрілі рубання со-кирою, вйокання на коней, перекрикування, будь-який тріскіт, шурготіння палатки і
бренькіт зброї, верескливий крик сойок, крячок тощо. Все те могло б дати здогад, що ворог близько. На тривожні спостереження він нахилявся до віка і, наслідуючи
пташка, чичикав. На більш тривожні спостереження — легенько стукав до віка, а на
алярм — дзвонив дзвінком, що був сполучений до нього дротом. Тоді його завданням
було заняти становище і, коли ворог ішов на бункер, відбивати його, щоб ми мали
час забрати зброю, важливі матеріяли і вийти на бункер. Під час стійки не вільно
з ніким розмовляти, курити, їсти, кашляти, чхати, голосно говорити, відкладати
зброю, віддалятися від бункеру понад десять метрів. Під час алярму з бункеру всі
виходять тихцем, бо буває так, що ворог пройде біля бункеру на віддалі кільканадцять метрів і не запри—
мітить стійкового. Буває
і так, що, запримітивши
стійкового, ворог вдає,
що його не бачить, а бун—
кер обходить. Часом при—
біжить большевицький пес,
забреше і дасть знак во—
рогові або підбіжить, по—
гляне, що це військові, й
піде далі».
В криївці.
Будівництво криївки.
244
245
При спорудженні криївок обо—
На території густонаселеного лісостепового Городенків-в’язково належало дотримуватися
ського р-ну Івано-Франківської обл., біля с. Копачин-правил конспірації. Кожну криївку
Розпорядок дня у криївці.
ці, до осені 1956 р. діяла «трикімнатна» криївка, де
будували ті підпільники, які нада—
мешкало семеро підпільників, зокрема три жінки. Ось як
лі мали в ній перебувати, отже про
вона виглядала. Місце для криївки — у лісі над Дні—
місце її розташування, окрім них,
Зі спогадів Марії Савчин «Тисяча доріг»:
стром — обрано так, щоб до неї можна було непомітно
ніхто не знав. Щоб приховати ви—
«Одного дня пополудні почули домовлений знак тривоги. Згодом крізь продуху донісся
підійти яром. Потаємний вхід у підземелля, як, зре—
зляканий голос господаря:
штою, і в усіх подібних криївках на Прикарпатті, мав
копану землю, її або викидали в
— Облава, вже шукають у сусіда.
прямокутну форму й був обкладений деревом. Донизу вела
річку неподалік, або виносили у
— Загатіть продухи землею! Поводьтеся спокійно! — поспішно відповів Орлан.
драбина. Вхід за собою закривали прямокутним ящиком, у
свіжозоране поле. Критеріями ви—
Одна продуха виходила в комору, і ще була змога її замаскувати. А поводитися спо-якому ріс кущ ліщини. Цікаво, в інженерному плані, були
бору місця для криївки були непо—
кійно в час, коли життя не тільки наше, але й всієї родини висить на волосинці, зведені стіни, зроблені стеля й підлога. Оригінально
мітність, недоступність для воро—
бути свідком плюндрування житла і перекопування долівок, спостерігати, як розі-було вирішено проблему димовідведення від кухні. Над
га, добра можливість для відступу.
грується велика драма, і знати, що з кожним штихом викопаної землі наближається її
пічкою кмітливі будівничі встановили широку трубу, в
Тому це міг бути і ліс, і населений
фінал, — це завелика вимога. Щоб сповнити її, треба було насамперед мати залізні
неї вмонтували вузенькі трубочки, по яких дим виходив
пункт. За формами криївки дуже
нерви й не менше сили духу. Однак ми вірили, що родина нас не підведе.
на поверхню і розсіювався. Для маскування над криївкою
різнилися: від невеличких схо—
Незабаром зачули лайку господаревого собаки. Їй відповів інший собака, що його
насаджували кущі. Відходи з кухні й туалету через кана-привів із собою спецвідділ. Щоб собака не пронюхав газу, ми вже раніш погасили
лізаційну трубу викидали до потічка. Підпільники мали
ванок для одного-двох повстан—
нафтову лампу і залучили до радіобатарей електричну жарівку.
достатньо харчів, які заготовляли на колгоспних полях
ців до просторих багатокімнатних
Над бункером пронісся стукіт важких солдатських чобіт, потім зачувся гуркіт і
і в лісі, де збирали гриби, ягоди, горіхи. Мед, молоко
приміщень. Ці другі будували зде—
стукотіння біля продухи. Господар устиг продуху замаскувати, ще й насунув на неї
та сало постачали місцеві жителі.
більшого відкритим, а не шахтним
бочку з капустою, й оце, мабуть, її відсували. Тоді донеслось всередину штовхання
способом — у віддаленій гірській
ломом та звук копання долівки біля продухи. Зрушені ломом грудки землі посипали-місцевості. Саме там вони, недоступні для загонів НКВД, функцію-ся продухою в криївку. Миттю затикаємо продуху зсередини, щоб наверху не зачули
вали найдовше — до середини 1950-х років.
грюкоту. Ми свідомі того, що воно вже нам не поможе, якщо оперативники зорієнту-Повстанці, що перебували в криївці, використовували час для
вались, що тут продуха, але заткати треба, щоб не кинули всередину загазованої
посиленого навчання. Вивчали основи військової справи, конспі-гранати, не затруїли нас і не взяли живими.
рації, особливу увагу приділяли ідеологічно-політичній підготовці.
Майже рівночасно з гуркотом біля продухи донеслися сильні удари лому в комірці, де був вхід до бункера. Від входу вів у кімнату доволі довгий коридор, і в ньому
У спеціально обладнаних криївках готували та друкували численні
удари лому тепер відбивались голосною луною. Звук ставав дедалі голосніший, аж
підпільні видання: журнали, газети, листівки.
нараз з гуркотом посипались товсті груди землі із входу в коридор.
Для багатьох повстанців криївка стала місцем їхнього останньо-Ми зрозуміли, що прийшов кінець. Стали готуватись до смерти.
го спочинку. Відшукавши криївку, енкаведисти негайно її оточу-Орлан виклав на стіл всі важливі документи, листи, інструкції, що їх треба було
вали. Спочатку карателі пропонували підпільникам здатися. Після
знищити, щоб не попали в руки ворога. Також підлягали знищенню світлини, запис-відмови починався бій. Криївку обстрілювали, закидали гранатами.
ки з різними домовленнями та гроші. А записник із зашифрованими місцями і датами
Іноді, для того аби взяти живими її мешканців, використовували
весняних зустрічей треба було поки що залишити, бо зв’язки — це нерв наших дій, спеціальний газ. Здебільшого бій закінчувався останньою кулею, його Орлан знищить уже останнім, перед самою смертю.
яку повстанці залишали для себе. Хоча були й випадки, коли їм
Будівництво криївки.
вдавалося вирватись із ворожого оточення.
246
247
Руїни криївки-лікарні на
г. Хрещатій (Лемківщина), зни—
щеної 23 січня 1947 р.
Чекісти ведуть переговори
із «залогою» криївки вояків УПА.
Івано-Франківщина, 1945 р.
людей, щоб пізнавали, хто ми. А може, й не будуть показувати, може, відразу зорієн-туються, хто загинув, таж вони впізнають мене у Львові. Тут по селах будуть говорити про нашу смерть. Шкода, що я не в рідних сторонах, там люди точно знали б, що
саме я загинула, а тут пройду безслідно… Дружина Дубового казала, що перед смертю
вдягне чисту білизну та вишиту блузку. В мене також є вишита сорочка, подарована
Нечаєм у Карпатах, але не маю охоти її вдягати, вже буду так, як є.
З кожною наступною хвилиною мене все більше огортало почуття самітності. Кажуть, в товаристві і смерть легша. На ділі ж вона ні трохи не стає легшою, бо, навіть
будучи в товаристві, кожна людина мусить зустріти її індивідуально, мусить сама
переступити поріг вічности. Може, тому ми й не розмовляли, бо кожний хотів мати для
себе ті останні хвилини життя.
Через деякий час втихло наверху. Опісля знов почувся рух, гупання кроків, і знову
В криївці ставало обмаль кисню, і неможливо було палити відложені на знищення ма-затихло. Певне, зорієнтувались, що тут бункер і тепер тероризують родину, щоб роз-теріяли. Ми дерли їх на малесенькі часточки, відтак зливали водою і змішували но-повіла, хто в ньому сидить, як веде вхід усередину та всі інші деталі. Як відкри-гами з землею. Гроші залишили на кінець, вже нам неважливо навіть, як і заберуть
ють, може, й пошлють до нас насамперед когось з домашніх на перший вогонь, вони ж
їх собі. Тоді я взялася до своєї колекції світлин.
знають, що будемо відстрілюватись, міркували ми.
…Сирітоньки наші, прощайте. Серцем востаннє пригортаю вас. Хай Мати Божа ніколи не
Так пройшло зо дві години, ми вже й утомились чекати смерти та стали дивуватися, лишає вас без своєї опіки… Простіть нам.
