Другий свiт. Справа вiдьми

Схоже що маг не хотiв казати про усе. Напевно Арiандр би смiявся якби Рим сказав про те що вiдьма била його по головi мiтлою i дала ляпаса. А вiн пiсля того не змiг навiть вiддати здачi. Це звучало би смiшно. А вiн би нiколи цього не допустив. Але вiдповiдальнiсть за брехню його теж лякала.

— Ваша Високiсть я скажу правду. — нарештi вимовив Ример.

— Яку? — сказав принц i пiднiс праву брову.

— Про те де зараз Майя. — сказав Рим запинаючись.

— Кажи!

Ример розказав усе пiдряд. I виявилося вiн угадав з реакцiєю. Принц дiйсно голосно засмiявся.

— Менi вiдшукати ту "малявку"? — з сарказмом запитав придворний маг.

— Нi! НЕ хай сама прийде. Для неї це буде гарний досвiд. Вона ж тут у нас надовго.

— Тобто? — запитав Ример. Вiн думав що вiдьма поїде до себе на землi .

— Я вирiшив що нам потрiбно її одружити з кимось! В клану має бути хотя б двоє людей.

— Дозвольте вас виправити. Можна вiдновити клан за допомогою заклинання.

— Повтори!

— Iснує заклання складене одною з останнiх восьми вiдьм. I воно може повернути усiх тих хто був вбитий не законним способом.

— Нi! Прослiдкуй за тим що б Майя не дiзналася про це. Не впускай її у бiблiотеку i збiльш охорону. Мерi можливо не вбиватиме її , а просто переманить на свою сторону. — закiнчив Арi. — А тепер поговоримо про те як вона навчиться керувати стихiями. Менi дещо сказала її служниця.

— Що саме? — поцiкавився маг.

— А те що Майя питала у неї дещо. За її словами дiвчина немов навiжена вибiгла в коридор i зiткнулася iз неї. Пiсля того вона спитала як давно нема вiдьм. Вона вiдповiла що майже тисячу рокiв i за двадцять днiв , уже за дев'ятнадцять буде десять столiть. Пiсля цiєї розмови вiдьма почала стрибати вiд радостi. I побiгла до себе у кiмнату. Там дiвчина почула слова про те що дiвчина хоче поговорити з якоюсь Рiнель, але та щось, начебто спала.

— Дивно! — сказав Ример. — Я пошукаю про цю Рiнель у бiблiотецi.

— А про стихiї? Я не знаю як її вчити. У вiдьм особлива магiя.

— Вiдправте до ельфiв! — радiсно сказав маг.

— Нi! До нас за мiсяць з'їдуться представителi усiх рас. Я хочу щоб Майя була бiля нас. У дворi. I тодi ми виграємо вiйну з орками.

— Ви хочете її використати?

— Я скажу представите лям оркiв , про те що вiдьма живе з нами. А вони як тобi вiдомо по смертно вiрнi вiдьмам. I так ми накажемо їм здатися.

— Але... Ми її використаємо. Це неправильно...

— Нам потрiбно це. — процiдив крiзь зуби принц.

* * *

Тим часом у лабiринтi.

— НI! Нi! — кричала вiдьма. — Я боюся!

Тiльки що книга вiдкрила їй нову сторiнку. I там розповiдалося про польоти на мiтлi.

" Кожна вiдьма повинна умiти лiтати. Мiтли вони роблять самi, або отримують у подарунок. Мiтли зробленi власноруч завжди мають бути з хазяйкою. Iнколи вони приймають навiть форму прикраси. Коли вiдьма пiдкидає цю прикрасу, вона стає мiтлою. А ось подарунок, мають принести їй Вiдьми — Пращурки. Ця мiтла не приймає форму прикрас, але i не завжди з вiдьмою. Власник має тричi покликати свою мiтлу в думках. А коли не може то просто прошепотiти : " Данго! Мiтлес!".I мiтла буде у своєї хазяйки."

— Данго! Мiтлес! — сказала дiвчина i закрила книгу.

Спочатку нiчого не вiдбувалося, але через десять хвилин мiтла приземлилася прямо в руки вiдьмi. Майя була в шоцi. Нарештi у неї вийшло. А вона швидко вчиться.

— Рiнель! А далi? — закричала дiвчина.

" Я може й книга, але я не глуха. В мене немає того як лiтати. Бо т маєш просто сiсти i полетiти"

— О! Ти говориш наче це так само легко як сiсти i ногу зламати. — сказала дiвчина.

" Просто сядь i розженися. Потiм ти навчишся з мiсяця злiтати."

— Але там стiна, мiсця для розгону нема.

" Твоя головна задача повiрити. I тодi ти не врiжешся"

— Якщо я щось зламаю то ти платитимеш за операцiю. — буркнула вiдьма.

" Звiсно, я ж у цiй книзi тiльки й роблю що грошi коплю тобi на операцiю." — з сарказмом пролунало у Майї в головi.

— Я в цьому не сумнiвалася. — добавила дiвчина i тихенько хiхiкнула.

Майя сiла на мiтлу. Це було наче виживання в екстремальних умовах. Дiвчина пожалкувала про те що у неї нема мантiї. Але , вона вирiшила що як тiльки-но вона вибереться то зразу же передягнеться у чорне i полетить лякати мага.

Дiвчина розбiглася i спробувала пiдлетiти. Вона врiзалася в стiну. Потерла плече. Схоже буде синяк. Вона спробувала знову. На цей раз їй здалося те що вона пiдлетiла, але лише на один метр. Дiвчина боляче вдарилася в спину.

Але ставало холоднiше. Вона знову пробувала i нарештi у неї вийшло. Вона пiдлетiла покрутилася в небi. I знову мало не упала. Здалека було дуже "калiкастратно". Дiвчина з усiєю сили взялася за мiтлу. I почала її пiдкоряти. Наче вершник пiдкорює коня. Мiтла металася у рiзнi сторони.

Майя розумiла: " Це не метр, це двадцять i якщо тут ударитися то легким поколюванням не обiйтися". Тодi вона розслабилася i спокiйно легкими немов пiр'ячко рухами вона почала минати дерева та виступи.

Дiвчина смiялася, вона нiколи i мрiяти не могла про те що зможе лiтати. Але бiльш дивним було те що вона хотiла ще. Вiдьма полюбила небо.

Пiсля такої насолод вона помiтила людей з факелами. Їх було п'ятеро. Серед них був Ример, Арiандр, Молi, Астаро Тед i ще хтось. Усi прямували до лабiринту. Вiдьма мало не заплакала , вони вирiшили це зробити вночi. А це була нiч. Просто вiдьми добре бачать. Нехай, дiвчина вирiшила що вони повиннi пережити те ж що i вона.

Коли п'ятеро магiв зайшло. До речi, а ви знаєте що усi вони маги. Але не всi отримали сильнi дари, дехто слабшi. Тож, вони зайшли. Зверху над ними засяяла посмiшка розлюченої вiдьми. Дiвчина пiдлетiла до входу. Вона знала що повсюди є мох. Саме таким мохом вона закрила вхiд. I з чистою совiстю пiшла до себе.

* * *

В лабiринтi.

" I де її шукати" — думав принц. — " Я знав що будуть проблеми, та не такi. Напевно вона уже заснула десь пiд забором. Ну попадеться вона менi. Хоч вона i не вина. А якщо ми не встигли, а якщо Мерi знайшла її. Дивно, нi одного звуку."

— Арi! Арi! У нас проблеми! — закричав хтось за стiною. Вiн i не помiтив те що вони розiйшлися.

— Що таке? — схвильовано запитав принц.

— Нiчого серйозного окрiм того що : нiхто не запам'ятав шляху назад i нашi факели потухли.

Принц почав мотатися по лабiринту шукаючи друга. Але нi його, нi служанки , нi воїна, нi охоронця не було. Вiн присiв. Головне було знайти вiдьму. Вона не має бачити свiт за стiнами замку. Якщо вона його побачить, тодi вони не виграють вiйну у однiєї з найсильнiших нацiй. Здавалося би побачить i що? А те що вiдьма захоче туди пiти i вiн не зупинить її. Вона ж Майя — повелителька стихiй. Навiть найсильнiшi маги не зупинять її, якщо вона чогось захоче. Вона не з нашого свiту i вона дозволяє собi усе. Он заразила пiв замку. Чим? А тепер до принца багато магiв чисто випадково кажуть " Арi ". Навiть Ример не стримує себе. Може до цього привикнеш, а до того що вона вкрала книги з бiблiотеки. Звiсно Арiандр знав про це. Вiн сам хотiв глянути на цi книги, але не мiг. Вiн вирiшив що скоро вiн має обшукати кiмнату Майї i скопiювати собi книгу. Але пiсля цього вiн лишив цю затiю бо згадав про те що книгу може вiдкрити лише вiдьма. О так, вiн i це знав.

Раптом почулися кроки. Арi насторожився завмер. Прямо бiля нього пройшла постать. Вона зупинилася i завмерла.

— Хто тут? — нарештi почав принц. — Я вас не боюся.

— А чого мене боятися Ваша Високiсть. — нарештi вiдiзвався знайомий голос.

— Ример? Це ти? Слава Енергiї. — сказав принц i посмiхнувся.

— Я вихiд не можу знайти. I Молi зникла, Астаро Тед з Лiоном сплять. А ти що тут робиш?

— Ти не повiриш! — почав Арi — Я наслiдую Астаро i Лiона. Може поговоримо?

— А чом би нi! До речi пам'ятаєш ти просив iнформацiю про Рiнель? — запитав маг на що Арi махнув головою. — Так ось, взагалi вiд початку iснування життя таке iмя мали лише три дiвчини. Напевно не дуже популярне iмя, а можливо iсторiя погана.

Перша з них демонеса. Але вона жива i досi. Не має нiякого статусу, але дуже молода. Не одружена їй шiстнадцять рокiв. Навчається в Елiї. Це Академiя магiї. Про неї мало вiдомостей. В Академiї майже нiчим не видiляється.

Друга — людина. Немає нiякого дару померла багато столiть тому. Батьки були вiдомими повстанцями проти вiдьм. Померла вiд хвороби.

I третя. Життя не вдалося дочка вiдьми, але сил таких не мала. Iм'я матерi замовчується. Сама ельф. А ось батько правитель ельфiв, не знав про те що у нього була дочка. У неї була сестра. Яка зникла i Рiнель з горя наклала на себе руки.

— Цiкаво! — сказав принц. — I хто мiг говорити з вiдьмою. Людина яка померла вiд хвороби, дiвчина яка закiнчила життя самогубством чи жива демонеса. I головне! Слово "спати"! Що ти думаєш?

— Нiчого! Я поняття не маю що могло статися...Давай теж спати! Вихiд нам усе одно не знайти в ночi. А в день нас пiдуть шукати.

* * *

Дiвчина спала спокiйним сном, навiть совiсть не мучила. Вона прокинулася, перед нею стояла блондинка з пiдносом. Де Моллi?

— Доброго дня! — сказала дiвчина — Я вам їжу принесла. Моллi не прийшла iще. А ви її не бачили? Вони наче за вами пiшли.

— Нi! А що їсти сьогоднi? — сказала вiдьма облизуючись. Служанка несподiвано злякалася.

— Сьогоднi? — заїкаючись сказала вона. — Марихуана в соєвому соусi та сiк iз манго.

— Що таке марихуана? Невже наркотик. — сказала Майя.

— Марихуана — це така тваринка, у неї солодке м'ясо , а з соусом виглядає дуже м'яким. Спробуйте! I сiк, теж дуже смачно.

— Обов'язково! — сказала Майя. — А де Аня? Так давно її не бачила!

— Хто? — запитала здивована дiвчина.

— Ем, де Анабет? — сказала вона.

— Анабет у нас по розпорядку. Хочете внесу її.

— О, тодi так. Молi приносить менi їжу. Ти приносиш менi новини i Аня допомагає менi з усiм iншим.

— Добре. — сказала слуга.

— А як тебе звати? — запитала вiдьма.

— Мiя. — сказала здивована дiвчина.

— Зрозумiло. — сказала Майя одягаючись.

Сьогоднi на нiй красувалася зелена тунiка яка наче стiкала по нiй. Вона була у бiлих лосинах якi гармонiювали до бiлої мантiї. Дiвчина не забуло про кольє i обручку. Пiсля того вона заплела волосся у тугу косу. Мiя з вiдкритим ротом спостерiгала за красунею. Дiвчина завершила свiй образ духами. Пахли вони м'ятою та травою. I тут вона зробила те чого нiхто не

очiкував...

Вона узяла мiтлу i вистрибнула в вiкно. Мiя вибiгла на терасу, але заспокоїлася. Бiля самої землi мiтла зупинилася i полетiла уверх. Майя радiла цьому теплому повiтрю i смiялася.

Вона пiдлетiла до лабiринту. I помiтила кислi фiзiономiї людей. Дiвчина опустилася i сiла на землю. Пiд себе поклала мiтлу. Але так щоб рiзко вскочити уверх.

— Ой. — почала вона. — Так добре виспалася.

— Що? — закричав Ример. Вiн був увесь грязний, чорний. — Ти, ти де була усю нiч?

— В кiмнатi! А у вас що ранiшнє тренування? — сказала дiвчина i зробила захоплений погляд. — А чому ви усi такi грязнi?

— Знаєш, що? — сказав принц. — Ми через тебе спали на землi. Зараз ти за все получиш.

— Боюся, боюся. — сказала вона i засмiялася.

— Ти що? Ти страх втратила? — запитав Астаро Тед.

Арiандр створив в руках шматочок болота. Астаро узяв у руки меч. Ример створив щурiв у руках, Лiон створив вогняний шарик, а Моллi стала обабiч.

— Ви мене покалiчите! — сказала Майя спокiйним голосом довiвши цим магiв до сказу.

— Ример дуже гарний цiлитель. — посмiхнувся принц.

I вони усi побiгли на неї. Були вони далеко. I тому вiдьма почала читати їхнi думки.

Ример: "Ну що за? Я цiлу нiч спав на землi, а вона он смiється i потягується пiсля сну на кроватi. I не боїться мене. Ну нiчого. Зараз я кину на неї щурiв i накажу їм лазити по нiй. Як по менi вночi лазили їх родичi. "

Арiандр: "Я принц! Я весь у болотi. Нi! У неї гарний наряд. Але ця бiлизна. Зараз я її розмалюю."

Астаро Тед: " Та що це таке. Я не буду сильно бити всього лиш два порiза. Як мене Лiон. Як мене можна переплутати з ворогом? О знову той бiль у головi."

Лiон: " Нi, ну це цiкаво. На мене у ночi впав факел. I тодi загасився. Нехай вона трiшки обпечеться. Я вилiчу пiзнiше."

Моллi: "О, Велика Енергiя. Вони що iдiоти? Вона ж смiється з них. I читає думки. Молодець Майя. Давай злiтай уже" — її це здивувало, а дiйсно їм до дiвчини було метрiв зо три.

Майя пiдготувалася. Два метри до неї. Один...I тут дiвчина рiзко пiднялася у небо. Дивлячись на вiдкритi роти присутнiх. Вiдьма для того щоб посмiятися лягла на мiтлу i крикнула:

— Ей, там внизу. Давай те до мене. Ой забула ви ж лiтати не умiєте. Чому магiв не надiлили крилами? — i засмiялася. Чомусь у повiтрi їй було зручно лежати на мiтлi.

— Слухай! — крикнув Ример — Ти ж не будеш там вiчно. Захочеш їсти, спати, в туалет, в бiблiотеку i спустишся, а ми тобi помстимося за те що було.

— Хто би говорив! Та знаєш скiльки я синякiв собi зробила? Знаєш як важко вчитися лiтати на мiтлi?

— А як ти мiтлу призвала? Вона ж у саду була я сам її вiдкинув коли бiг за тобою.

— О, це секрет. Показати фокус? — запитала вiдьма.

— Давай! Може впадеш швидше. -сказав вiн.

Дiвчина пiдняла на вiдстань сто метрiв до землi. I кинула мiтлу в сторону. Рим хотiв пiдняти, але продовження фокусу чекало бiльше. Дiвчина падала. I не кричала, просто гордо летiла в низ, наче знаючи — Нiчого менi не буде. Коли залишалося триметри до землi. Вона тихо про шепотiла фразу :

"Данго! Мiтлес".

У цей час до неї пiдлетiла мiтла дiвчина схопила її. Та вона не сiла як завжди. Просто зависла в повiтрi сидячи як на стiльцi. Усi були шокованi.

— Де ти навчилася? — закричав Арi.

— Десь! — сказала дiвчина i посмiхнулася усiма тридцять двома зубами. Це заставило принца злитися. Видно було якщо Майя спуститься на землю " Цiлитель не спасе".

Майя оглянулася навколо багато лiсiв. I немає де заховатися. Пiсля десяти хвилин мовчання дiвчина глянула на своїх змучених друзiв. Ну, майже друзiв Лiона вона не знала. Дiвчина пiднялася вище i побачило мiсто. Нi-нi. Не "мiсто", а МIСТО. Там було багато будинкiв i людей, вони вiльно гуляли по вулицi. Нiхто не пiдняв очей до неба i не глянув на палац, життя текло своїм руслом. Дiвчина вирiшила що вона повинна туди потрапити. Але не утекти, а пiти без дозволу, тiльки так щоб нiхто не знав, а потiм повернутися в палац. Тодi дiвчина вирiшила помиритися з усiма. Не вiд добра , а заради плану. Моллi їй мала допомогти, як що б захотiла.

— Хлопцi. Я спущуся. Тiльки давайте не сваритися. Пробачте мене — видавила вiдьма.

— Що? Я погано чую! — сказав Ример. Вiн чув, але хотiв перевiрити ще раз. А раптом йому почулося.

— Пробачте мене! -закричала Майя. Вiд цього крику розлетiлися ворони навколо.

— Добре спускайся, ми пробачаємо. — сказав Ример.

— Я i не таке можу сказати. — сказала вiдьма i з певним острахом подивилася на ворожо настроєних магiв.

— Не зрозумiв! — сказав Арi.