Другий світ. Справа відьми

Схоже що маг не хотів казати про усе. Напевно Аріандр би сміявся якби Рим сказав про те що відьма била його по голові мітлою і дала ляпаса. А він після того не зміг навіть віддати здачі. Це звучало би смішно. А він би ніколи цього не допустив. Але відповідальність за брехню його теж лякала.

— Ваша Високість я скажу правду. — нарешті вимовив Ример.

— Яку? — сказав принц і підніс праву брову.

— Про те де зараз Майя. — сказав Рим запинаючись.

— Кажи!

Ример розказав усе підряд. І виявилося він угадав з реакцією. Принц дійсно голосно засміявся.

— Мені відшукати ту "малявку"? — з сарказмом запитав придворний маг.

— Ні! НЕ хай сама прийде. Для неї це буде гарний досвід. Вона ж тут у нас надовго.

— Тобто? — запитав Ример. Він думав що відьма поїде до себе на землі .

— Я вирішив що нам потрібно її одружити з кимось! В клану має бути хотя б двоє людей.

— Дозвольте вас виправити. Можна відновити клан за допомогою заклинання.

— Повтори!

— Існує заклання складене одною з останніх восьми відьм. І воно може повернути усіх тих хто був вбитий не законним способом.

— Ні! Прослідкуй за тим що б Майя не дізналася про це. Не впускай її у бібліотеку і збільш охорону. Мері можливо не вбиватиме її , а просто переманить на свою сторону. — закінчив Арі. — А тепер поговоримо про те як вона навчиться керувати стихіями. Мені дещо сказала її служниця.

— Що саме? — поцікавився маг.

— А те що Майя питала у неї дещо. За її словами дівчина немов навіжена вибігла в коридор і зіткнулася із неї. Після того вона спитала як давно нема відьм. Вона відповіла що майже тисячу років і за двадцять днів , уже за дев'ятнадцять буде десять століть. Після цієї розмови відьма почала стрибати від радості. І побігла до себе у кімнату. Там дівчина почула слова про те що дівчина хоче поговорити з якоюсь Рінель, але та щось, начебто спала.

— Дивно! — сказав Ример. — Я пошукаю про цю Рінель у бібліотеці.

— А про стихії? Я не знаю як її вчити. У відьм особлива магія.

— Відправте до ельфів! — радісно сказав маг.

— Ні! До нас за місяць з'їдуться представителі усіх рас. Я хочу щоб Майя була біля нас. У дворі. І тоді ми виграємо війну з орками.

— Ви хочете її використати?

— Я скажу представите лям орків , про те що відьма живе з нами. А вони як тобі відомо по смертно вірні відьмам. І так ми накажемо їм здатися.

— Але... Ми її використаємо. Це неправильно...

— Нам потрібно це. — процідив крізь зуби принц.

* * *

Тим часом у лабіринті.

— НІ! Ні! — кричала відьма. — Я боюся!

Тільки що книга відкрила їй нову сторінку. І там розповідалося про польоти на мітлі.

" Кожна відьма повинна уміти літати. Мітли вони роблять самі, або отримують у подарунок. Мітли зроблені власноруч завжди мають бути з хазяйкою. Інколи вони приймають навіть форму прикраси. Коли відьма підкидає цю прикрасу, вона стає мітлою. А ось подарунок, мають принести їй Відьми — Пращурки. Ця мітла не приймає форму прикрас, але і не завжди з відьмою. Власник має тричі покликати свою мітлу в думках. А коли не може то просто прошепотіти : " Данго! Мітлес!".І мітла буде у своєї хазяйки."

— Данго! Мітлес! — сказала дівчина і закрила книгу.

Спочатку нічого не відбувалося, але через десять хвилин мітла приземлилася прямо в руки відьмі. Майя була в шоці. Нарешті у неї вийшло. А вона швидко вчиться.

— Рінель! А далі? — закричала дівчина.

" Я може й книга, але я не глуха. В мене немає того як літати. Бо т маєш просто сісти і полетіти"

— О! Ти говориш наче це так само легко як сісти і ногу зламати. — сказала дівчина.

" Просто сядь і розженися. Потім ти навчишся з місяця злітати."

— Але там стіна, місця для розгону нема.

" Твоя головна задача повірити. І тоді ти не вріжешся"

— Якщо я щось зламаю то ти платитимеш за операцію. — буркнула відьма.

" Звісно, я ж у цій книзі тільки й роблю що гроші коплю тобі на операцію." — з сарказмом пролунало у Майї в голові.

— Я в цьому не сумнівалася. — добавила дівчина і тихенько хіхікнула.

Майя сіла на мітлу. Це було наче виживання в екстремальних умовах. Дівчина пожалкувала про те що у неї нема мантії. Але , вона вирішила що як тільки-но вона вибереться то зразу же передягнеться у чорне і полетить лякати мага.

Дівчина розбіглася і спробувала підлетіти. Вона врізалася в стіну. Потерла плече. Схоже буде синяк. Вона спробувала знову. На цей раз їй здалося те що вона підлетіла, але лише на один метр. Дівчина боляче вдарилася в спину.

Але ставало холодніше. Вона знову пробувала і нарешті у неї вийшло. Вона підлетіла покрутилася в небі. І знову мало не упала. Здалека було дуже "калікастратно". Дівчина з усією сили взялася за мітлу. І почала її підкоряти. Наче вершник підкорює коня. Мітла металася у різні сторони.

Майя розуміла: " Це не метр, це двадцять і якщо тут ударитися то легким поколюванням не обійтися". Тоді вона розслабилася і спокійно легкими немов пір'ячко рухами вона почала минати дерева та виступи.

Дівчина сміялася, вона ніколи і мріяти не могла про те що зможе літати. Але більш дивним було те що вона хотіла ще. Відьма полюбила небо.

Після такої насолод вона помітила людей з факелами. Їх було п'ятеро. Серед них був Ример, Аріандр, Молі, Астаро Тед і ще хтось. Усі прямували до лабіринту. Відьма мало не заплакала , вони вирішили це зробити вночі. А це була ніч. Просто відьми добре бачать. Нехай, дівчина вирішила що вони повинні пережити те ж що і вона.

Коли п'ятеро магів зайшло. До речі, а ви знаєте що усі вони маги. Але не всі отримали сильні дари, дехто слабші. Тож, вони зайшли. Зверху над ними засяяла посмішка розлюченої відьми. Дівчина підлетіла до входу. Вона знала що повсюди є мох. Саме таким мохом вона закрила вхід. І з чистою совістю пішла до себе.

* * *

В лабіринті.

" І де її шукати" — думав принц. — " Я знав що будуть проблеми, та не такі. Напевно вона уже заснула десь під забором. Ну попадеться вона мені. Хоч вона і не вина. А якщо ми не встигли, а якщо Мері знайшла її. Дивно, ні одного звуку."

— Арі! Арі! У нас проблеми! — закричав хтось за стіною. Він і не помітив те що вони розійшлися.

— Що таке? — схвильовано запитав принц.

— Нічого серйозного окрім того що : ніхто не запам'ятав шляху назад і наші факели потухли.

Принц почав мотатися по лабіринту шукаючи друга. Але ні його, ні служанки , ні воїна, ні охоронця не було. Він присів. Головне було знайти відьму. Вона не має бачити світ за стінами замку. Якщо вона його побачить, тоді вони не виграють війну у однієї з найсильніших націй. Здавалося би побачить і що? А те що відьма захоче туди піти і він не зупинить її. Вона ж Майя — повелителька стихій. Навіть найсильніші маги не зупинять її, якщо вона чогось захоче. Вона не з нашого світу і вона дозволяє собі усе. Он заразила пів замку. Чим? А тепер до принца багато магів чисто випадково кажуть " Арі ". Навіть Ример не стримує себе. Може до цього привикнеш, а до того що вона вкрала книги з бібліотеки. Звісно Аріандр знав про це. Він сам хотів глянути на ці книги, але не міг. Він вирішив що скоро він має обшукати кімнату Майї і скопіювати собі книгу. Але після цього він лишив цю затію бо згадав про те що книгу може відкрити лише відьма. О так, він і це знав.

Раптом почулися кроки. Арі насторожився завмер. Прямо біля нього пройшла постать. Вона зупинилася і завмерла.

— Хто тут? — нарешті почав принц. — Я вас не боюся.

— А чого мене боятися Ваша Високість. — нарешті відізвався знайомий голос.

— Ример? Це ти? Слава Енергії. — сказав принц і посміхнувся.

— Я вихід не можу знайти. І Молі зникла, Астаро Тед з Ліоном сплять. А ти що тут робиш?

— Ти не повіриш! — почав Арі — Я наслідую Астаро і Ліона. Може поговоримо?

— А чом би ні! До речі пам'ятаєш ти просив інформацію про Рінель? — запитав маг на що Арі махнув головою. — Так ось, взагалі від початку існування життя таке імя мали лише три дівчини. Напевно не дуже популярне імя, а можливо історія погана.

Перша з них демонеса. Але вона жива і досі. Не має ніякого статусу, але дуже молода. Не одружена їй шістнадцять років. Навчається в Елії. Це Академія магії. Про неї мало відомостей. В Академії майже нічим не виділяється.

Друга — людина. Немає ніякого дару померла багато століть тому. Батьки були відомими повстанцями проти відьм. Померла від хвороби.

І третя. Життя не вдалося дочка відьми, але сил таких не мала. Ім'я матері замовчується. Сама ельф. А ось батько правитель ельфів, не знав про те що у нього була дочка. У неї була сестра. Яка зникла і Рінель з горя наклала на себе руки.

— Цікаво! — сказав принц. — І хто міг говорити з відьмою. Людина яка померла від хвороби, дівчина яка закінчила життя самогубством чи жива демонеса. І головне! Слово "спати"! Що ти думаєш?

— Нічого! Я поняття не маю що могло статися...Давай теж спати! Вихід нам усе одно не знайти в ночі. А в день нас підуть шукати.

* * *

Дівчина спала спокійним сном, навіть совість не мучила. Вона прокинулася, перед нею стояла блондинка з підносом. Де Моллі?

— Доброго дня! — сказала дівчина — Я вам їжу принесла. Моллі не прийшла іще. А ви її не бачили? Вони наче за вами пішли.

— Ні! А що їсти сьогодні? — сказала відьма облизуючись. Служанка несподівано злякалася.

— Сьогодні? — заїкаючись сказала вона. — Марихуана в соєвому соусі та сік із манго.

— Що таке марихуана? Невже наркотик. — сказала Майя.

— Марихуана — це така тваринка, у неї солодке м'ясо , а з соусом виглядає дуже м'яким. Спробуйте! І сік, теж дуже смачно.

— Обов'язково! — сказала Майя. — А де Аня? Так давно її не бачила!

— Хто? — запитала здивована дівчина.

— Ем, де Анабет? — сказала вона.

— Анабет у нас по розпорядку. Хочете внесу її.

— О, тоді так. Молі приносить мені їжу. Ти приносиш мені новини і Аня допомагає мені з усім іншим.

— Добре. — сказала слуга.

— А як тебе звати? — запитала відьма.

— Мія. — сказала здивована дівчина.

— Зрозуміло. — сказала Майя одягаючись.

Сьогодні на ній красувалася зелена туніка яка наче стікала по ній. Вона була у білих лосинах які гармоніювали до білої мантії. Дівчина не забуло про кольє і обручку. Після того вона заплела волосся у тугу косу. Мія з відкритим ротом спостерігала за красунею. Дівчина завершила свій образ духами. Пахли вони м'ятою та травою. І тут вона зробила те чого ніхто не

очікував...

Вона узяла мітлу і вистрибнула в вікно. Мія вибігла на терасу, але заспокоїлася. Біля самої землі мітла зупинилася і полетіла уверх. Майя раділа цьому теплому повітрю і сміялася.

Вона підлетіла до лабіринту. І помітила кислі фізіономії людей. Дівчина опустилася і сіла на землю. Під себе поклала мітлу. Але так щоб різко вскочити уверх.

— Ой. — почала вона. — Так добре виспалася.

— Що? — закричав Ример. Він був увесь грязний, чорний. — Ти, ти де була усю ніч?

— В кімнаті! А у вас що ранішнє тренування? — сказала дівчина і зробила захоплений погляд. — А чому ви усі такі грязні?

— Знаєш, що? — сказав принц. — Ми через тебе спали на землі. Зараз ти за все получиш.

— Боюся, боюся. — сказала вона і засміялася.

— Ти що? Ти страх втратила? — запитав Астаро Тед.

Аріандр створив в руках шматочок болота. Астаро узяв у руки меч. Ример створив щурів у руках, Ліон створив вогняний шарик, а Моллі стала обабіч.

— Ви мене покалічите! — сказала Майя спокійним голосом довівши цим магів до сказу.

— Ример дуже гарний цілитель. — посміхнувся принц.

І вони усі побігли на неї. Були вони далеко. І тому відьма почала читати їхні думки.

Ример: "Ну що за? Я цілу ніч спав на землі, а вона он сміється і потягується після сну на кроваті. І не боїться мене. Ну нічого. Зараз я кину на неї щурів і накажу їм лазити по ній. Як по мені вночі лазили їх родичі. "

Аріандр: "Я принц! Я весь у болоті. Ні! У неї гарний наряд. Але ця білизна. Зараз я її розмалюю."

Астаро Тед: " Та що це таке. Я не буду сильно бити всього лиш два поріза. Як мене Ліон. Як мене можна переплутати з ворогом? О знову той біль у голові."

Ліон: " Ні, ну це цікаво. На мене у ночі впав факел. І тоді загасився. Нехай вона трішки обпечеться. Я вилічу пізніше."

Моллі: "О, Велика Енергія. Вони що ідіоти? Вона ж сміється з них. І читає думки. Молодець Майя. Давай злітай уже" — її це здивувало, а дійсно їм до дівчини було метрів зо три.

Майя підготувалася. Два метри до неї. Один...І тут дівчина різко піднялася у небо. Дивлячись на відкриті роти присутніх. Відьма для того щоб посміятися лягла на мітлу і крикнула:

— Ей, там внизу. Давай те до мене. Ой забула ви ж літати не умієте. Чому магів не наділили крилами? — і засміялася. Чомусь у повітрі їй було зручно лежати на мітлі.

— Слухай! — крикнув Ример — Ти ж не будеш там вічно. Захочеш їсти, спати, в туалет, в бібліотеку і спустишся, а ми тобі помстимося за те що було.

— Хто би говорив! Та знаєш скільки я синяків собі зробила? Знаєш як важко вчитися літати на мітлі?

— А як ти мітлу призвала? Вона ж у саду була я сам її відкинув коли біг за тобою.

— О, це секрет. Показати фокус? — запитала відьма.

— Давай! Може впадеш швидше. -сказав він.

Дівчина підняла на відстань сто метрів до землі. І кинула мітлу в сторону. Рим хотів підняти, але продовження фокусу чекало більше. Дівчина падала. І не кричала, просто гордо летіла в низ, наче знаючи — Нічого мені не буде. Коли залишалося триметри до землі. Вона тихо про шепотіла фразу :

"Данго! Мітлес".

У цей час до неї підлетіла мітла дівчина схопила її. Та вона не сіла як завжди. Просто зависла в повітрі сидячи як на стільці. Усі були шоковані.

— Де ти навчилася? — закричав Арі.

— Десь! — сказала дівчина і посміхнулася усіма тридцять двома зубами. Це заставило принца злитися. Видно було якщо Майя спуститься на землю " Цілитель не спасе".

Майя оглянулася навколо багато лісів. І немає де заховатися. Після десяти хвилин мовчання дівчина глянула на своїх змучених друзів. Ну, майже друзів Ліона вона не знала. Дівчина піднялася вище і побачило місто. Ні-ні. Не "місто", а МІСТО. Там було багато будинків і людей, вони вільно гуляли по вулиці. Ніхто не підняв очей до неба і не глянув на палац, життя текло своїм руслом. Дівчина вирішила що вона повинна туди потрапити. Але не утекти, а піти без дозволу, тільки так щоб ніхто не знав, а потім повернутися в палац. Тоді дівчина вирішила помиритися з усіма. Не від добра , а заради плану. Моллі їй мала допомогти, як що б захотіла.

— Хлопці. Я спущуся. Тільки давайте не сваритися. Пробачте мене — видавила відьма.

— Що? Я погано чую! — сказав Ример. Він чув, але хотів перевірити ще раз. А раптом йому почулося.

— Пробачте мене! -закричала Майя. Від цього крику розлетілися ворони навколо.

— Добре спускайся, ми пробачаємо. — сказав Ример.

— Я і не таке можу сказати. — сказала відьма і з певним острахом подивилася на ворожо настроєних магів.

— Не зрозумів! — сказав Арі.