Турбогвинтовий

— Завтра в шість ранку збираємося біля майстерні. Полетиш у повній викладці, як і тренувався. Питання?

— У мене є шанси? — я з надією поглянув на хмуре обличчя тренера.

— Ось завтра й дізнаємося. Розійтись!

— Слухаюсь! — і знову я мало не вибив собі очі крилом — вбиті в училищі звички так просто не зникають.

* * *

Організатори авіараллі постаралися на славу — навіть відбірковий тур зуміли перетворити на шоу. Напевно для більшості сільських жителів це була неабияка подія, але Капітан, споглядаючи увесь цей натовп та репортерів, постійно недобро щурився й озирався довкола, неначе вишукуючи ворога. Добираючись до вказаного на карті місця капітан Райлі вкотре оцінив винахідливість свого вихованця — дзеркала заднього огляду усували дискомфорт від транспортування хвостом вперед. Якби ж іще Чух не затуляв собою увесь огляд...

І хоч приїхали вони завчасно — вільних місць залишилося обмаль. Поки Чух влаштовував Капітана на трибунах, Дотті займалася Дастіном, знімаючи з того увесь баласт. Залишивши літака на стоянці, вона піднялася до решти компанії і влаштувалася на стоянці поруч. Все ж документ військового дає певні переваги — вони усі змогли розміститися на відведеному для капітана Райлі місці.

Бажаючих взяти участь у відборі було багато — майже півсотні літаків. Навряд чи більшість із присутніх тут всерйоз розраховували взяти участь у перегонах. Скоріш за все вони просто хотіли, щоб їх побачила уся країна. Майже годину перед початком змагань у повітрі крутилися літаки повітряного цирку. Потім йшла реклама і кадри з минулого відбіркового туру. Потім... Що було потім — Капітан уже не дивився, пірнувши в блаженний світ снів. А що тут такого? Дід уже в літах, цілу ніч не спав, хвилюючись за свого учня... Він би навіть в окопах заснув, якби була така можливість. Але коли підійшов момент виступу першого учасника — його навіть не довелося будити. Дотті завжди боялася таких моментів, адже вона дуже давно знала цього вояку, щоб навіть просто знаходитися поруч із ним.

Ось перший учасник, якийсь спортсмен легковаговик, проходить трасу. Хлопець показує хороші результати і чіткість маневрування. І хоча перед самою посадкою в нього виникають проблеми з двигуном, але судді зараховують проходження траси. Другий і третій виявилися любителями, а от четвертий був серйозним суперником, доки не розпоров носом зелену траву поля — напевно щось із керуванням було не в порядку.

Ось так, з-поміж вискочок та любителів виокремився десяток лідерів. Підходила черга тридцятого учасника, коли Чух відірвався від екрану і звернувся до Капітана:

— Як гадаєте, у нього є шанси? — задав він питання, яке цілу ніч мучило їх усіх.

— Та він їх порве на британський прапор.

— Справді?! — Дотті аж підстрибнула на місці, почувши схвалення в голосі вояки.

— Сподіваюсь. Бо якщо він провалить такий простий виступ — поверне мені увесь завдаток. З відсотками. А я втрачу останні крихти самоповаги.

Поки вони говорили — черговий претендент врізався в колону, за що одразу ж був дискваліфікований. Із замотаним гвинтом, спортсмен одразу ж полетів донизу й з усього маху гепнувся неподалік від свого попередника.

— Ой! — вигукнула Дотті, прикривши очі, щоб не бачити жахливого падіння. — Може даремно ми йому сказали про ці перегони?

— Але ж це правда, — буркнув Чух, спостерігаючи, як невдаху вивозить евакуатор. — Той Дастін і справді щось казав про це авіараллі. Хоча я здогадуюсь, в кого він хотів взяти гроші на вступний внесок...

— Все, замовкли! — гаркнув Капітан й взявся дивитися у бінокль.

Дастін виїхав зі стоянки й одразу ж на форсажі пройшов перші ворота — все, як на тренуваннях. Навіть на такій великій відстані було чути, як завиває на підвищених обертах його двигун. Першу помилку він допустив, коли робив поворот після крайніх воріт, пройшовши надто низько над землею — він так і не позбувся свого страху перед втратою висоти, за що тепер і розплачувався зайвими метрами дистанції. У бінокль навіть було видно, як за ним лягає трава. Після наступних воріт стала помітна ще одна його помилка — він погано витримував кут. Покладаючись на очі, він забув про прилади. Поки все йшло добре, але якщо він продовжуватиме так і далі, то судді можуть не зарахувати чисте проходження воріт. Напевно Дастін і сам це зрозумів, бо на підході до четвірки колон він вирівнявся і вже впевнено увійшов в віраж. Знову недостатній нахил, але хлопець виправився і другий прохід виконав чітко, без жодної помилки. Вийшовши до 'змійки' Дасті знову перейшов на форсаж і, оскільки відстань між колонами тут була більшою, ніж на тренуваннях, встиг добре розігнатися й вийти до наступних воріт на повній швидкості навіть не смикнувши рулями. Остання вправа дорікань не викликала, бо була для літака улюбленою — підйом з переворотом і спуск до фінішних воріт. Витискаючи з двигуна останні соки, Дастін так розігнався, що після фінішу мусив знову йти в набір висоти, щоб погасити швидкість і вже спокійно зайти на посадку.

— Неймовірно! Цей хлопець обійшов усіх! — верещав ведучий, мало не вистрибуючи на злітну смугу. — Одна хвилина, двадцять дві і дві десятих секунди! Це майже на дві секунди швидше за Синьовика! Подивіться на ці кадри!

— Так! — Дотті мало не вистрибнула на крило Капітана, але вчасно схаменулася і залишилася стояти. — Він це зробив!

— Наш Дасті зробив їх усіх, як стоячих! — Чух і сам був готовий танцювати від радості. — Пилюк Чемпіон!!!

— Тихо! — гаркнув Капітан, розглядаючи щось у бінокль, а потім увімкнув радіозв'язок. — Дастін, негайно зникни з аеродрому. До тебе рухаються кілька незадоволених твоїм виступом. Якщо не зможеш відірватися — пірнай у хмари й сиди там, скільки знадобиться. Зустрічаємося на перехресті біля Санта-Камаро. Виконуй.

— У Дастіна проблеми? — схвильовано запитала Дотті, прислухаючись до їхньої розмови.

— Чух — забереш документи про проходження туру. Зустрічаємося на виході. Дотті — проведи мене крізь натовп. Тільки швидше.

Поки Дасті відривався від переслідувачів та репортерів, Чух швиденько домовився із адміністрацією і вже був біля виходу з аеродрому, коли туди під'їхали Дотті з Капітаном. Повантажившись у причеп, вони рушили до вказаного перехрестя. На перший погляд Дастіна там не виявилося, але Капітан без вагань вказав кудись на узбіччя й зв'язався зі своїм учнем. Дотті не почула їхньої розмови, але коли вони вже від'їжджали — з кущів на дорогу вивалилося ЦЕ: вкрите гілляччям аморфне утворення із гвинтом на носі. Струсивши із себе маскування, літак змахнув крилами й майже без розбігу піднявся в повітря, трохи припадаючи на ліве крило. Дотті почала хвилюватися за здоров'я свого друга... Друга? Усього за тиждень вона зійшлася з цим літаком ближче, ніж з будь-ким у селі, окрім Чуха. Але зиркнувши на задоволену пику капітана Райлі, вона відкинула свої сумніви геть і подумала, що ці двоє дуже швидко набираються поганих звичок один в одного: перший — параноїк, другий — псих. Порівнюючи двох, мабуть, найненормальніших жителів села вона змогла, нарешті, зітхнути з полегшенням — усі страхи й переживання були позаду. Принаймні поки що...

* * *

Глава 3

* * *

Шериф тривожився. Хтось нагорі точно був гнилим, якщо йому віддали такий наказ. Він ніколи не думав, що в такій глушині йому доведеться зіткнутися із корупцією. Але наказ був чітким і недвозначним: передати певним особам відповідну інформацію. Звісно він відправився на зустріч не сам — його помічники вже зайняли позиції з двох сторін. Будучи недурним автомобілем, він готувався до всього, тому наказав своїм помічникам взяти з собою зброю і записати їхню зустріч на відео, щоб мати собі план відходу в разі неприємностей.

Вже друга ранку, а візитерів все ще не було. І ось, коли він вже був готовий плюнути на все — із нічного туману, тихенько буркаючи маневровими моторами, з'явилися двоє літаків. Силуети видавали в них спортсменів, але з теперішніми технологіями підробити свою зовнішність було нескладно. Місяць на мить виглянув між хмарами, освітивши білий та біло-зелений корпуси літаків, і знову сховався, неначе злякавшись побаченого.

— Чому так довго? — буркнув шериф, насторожено оглядаючи прибульців.

— Треба було пересвідчитися у вашій лояльності. Дозвольте представитись: я...

— Білий, — перебив його Шериф. — А ти — Зелений. Ніяких імен.

— А ви, значить — Шериф? Ну, як скажете. Документи?

— Ось, — Шериф простягнув Білому документи й від'їхав трохи назад. — Ще щось?

— Так. Що Ви можете про нього сказати?

— Геть не схожий.

— Це ви про кого? — не зрозумів Зелений.

— Не вважайте мене ідіотом. Думаєте я не здогадався, кого ви насправді шукаєте? Це два різних літаки, хоч пики у них і схожі...

— Ми усе перевіримо, — білий перервав Шерифа і показав фотографію підозрюваного своєму товаришу — той лише похитав носом. — Дякуємо за допомогу, Шериф.

Не кажучи більше ні слова, Білий закинув папку з документами собі в корпус і разом зі своїм товаришем хутко злетів, обдавши Шерифа зірваними з крил краплинами ранкового туману. На цьому зустріч завершилася а усі зняті матеріали відправилися в особистий сейф Шерифа.

* * *

Не скажу, що для мене відбірковий тур пройшов легко, але тепер я вірив, що мої шанси на перемогу не настільки примарні, як здавалося спочатку. Звісно у мене є ще ціла купа недоліків, які доведеться виправляти вже на ходу, але принаймні тепер я знаю, як їх можна згладити в майбутньому.

Одразу після виступу Шкіпер наказав мені забиратися з аеродрому на всіх парах, що я успішно й здійснив. Я навіть зміг розпізнати тих незадоволених, про яких мені говорив Капітан — два важких літака і один швидкісний середнячок. Якби я не знав куди дивитися, то навіть не звернув би увагу. Але тут канон мені допоміг і я згадав, що двоє з них крутилися біля стендів Громила. Самого чемпіона я не бачив, але був впевнений, що він знаходиться десь неподалік — сліди зелених димових шашок натякали на його особисту присутність. Шкода, що я прилетів надто пізно і не зміг на власні очі подивитися на його стиль. Ким був той двомоторний середнячок, я так і не дізнався, хоча він переслідував мене найдовше.

Взявши курс в небо, я пірнув у хмари і летів виключно по системі навігації. Час від часу винирюючи над хмарою, я дістався вказаного перехрестя й заховався у придорожніх кущах, просто звалившись туди. Не дуже вдало звалився — зачепив якийсь корч крилом. Добре, що я вже освоїв вертикальну посадку за принципом махольоту, тому від дороги слідів не залишилося, а трохи покрутившись на місці, я засипав себе гілками, які вкупі із зеленим забарвленням остаточно приховали мене.

Сидіти довелося не дуже довго — через півгодини на дорозі з'явилася наша компанія.

— Коли ми від'їдемо — полетиш до старої ферми, що вище по річці, — почув я в ефірі. — Чух до тебе навідається і передасть усе необхідне.

— Я маю ще щось знати? — запитав я Капітана, доки вони не від'їхали надто далеко. — Що там сталося?

— Твої конкуренти проклюнулися. Не знаю, хто то був, але найближчим часом тобі в Кривій лопаті з'являтися не варто. Якщо вони ризикнули позбутися тебе прямо на конкурсі, то їхня поява в Кривій лопаті — питання часу.

— Тих двох я бачив біля стендів Громила. Двохмоторника я не знаю.

— Громило кажеш... — на тому кінці задумалися. — Значить будуть проблеми. Я постараюся зібрати для тебе необхідний мінімум обладнання. Зустрінемося ввечері — нам є про що поговорити. Відбій.

Ох, знав би я, куди вляпаюсь... Але про зроблене не шкодую.

Знайти потрібну ферму вдалося не одразу. В основному через те, що вона встигла зарости і тепер не дуже вирізнялася на фоні лісосмуги. Вже звичним прийомом я провалився вниз і по крутій траєкторії пішов на зниження. Останній десяток метрів довелося підтягнути двигуном, але посадка пройшла м'яко. Ну звісно, адже після того металобрухту, що я на собі тягав, тепер відчуваю себе пушинкою. Цікаво, а літаки можуть підкачатися, чи їм все дається від природи? Он — мені одразу після заселення дали хороший двигун. З такими думками я завалився в гараж, ледве розмістившись там зі складеними крилами. Тепер треба було просто сидіти й чекати. Зате зміг нормально виспатися після тривожної ночі й важкого дня.

З дрімоти мене вирвав виклик по рації. Значить Капітан на підході. І дійсно — спочатку до ферми виїхав Чух, а потім і Дотті з Капітаном. Коли Чух під'їхав ближче, я помітив вм'ятини на його корпусі.

— Були проблеми? — Поцікавився я в Капітана.

— Ні. Це Дотті його так прикрасила. Але гості вже були. Ми сказали, що ти після конкурсу більше не з'являвся.

— Гадаю найближчим часом повертатися у Криву лопату мені не варто.

— Нічого страшного, — Капітан витрусив на землю якісь пакунки зі своїх крил. — Я вже зв'язався зі своїми знайомими. Якщо буде треба — вони прикриють. Можуть навіть нові документи зробити, якщо побажаєш.

— Ні-ні, я поки нормальний, майже законослухняний громадянин. Давайте відкладемо це питання до особливого випадку. Що чути у світі?

— Твоє обличчя на перший шпальтах усіх газет і журналів, — включився в нашу розмову Чух. — Добре, що одразу після польоту ти встиг здати аналізи на допінг, інакше б тебе дискваліфікували. В інтернеті навіть тоталізатор зробили на те, чи ризикнеш ти з'явитися на гонках.

— Ризикну, — буркнув я. — Куди ж я дінуся?

— Тоді слухай сюди, — Капітан закінчив витрушувати із себе увесь вантаж і під'їхав ближче. — Уважно слідкуй за своїм оточенням. З таким підходом до учасників, як у Громила, ти в гонках надовго не затримаєшся. Постарайся зійтися з кимось із новачків, щоб на тебе звертали увагу. Завжди будь у кадрі.

— Я знаю, хто тобі підійде! — вигукнув Чух, щось набираючи на планшеті. — Ель Чупакабра — мабуть найяскравіший серед учасників. Багато хто вважає його диваком, і він сам старається це довести. Родом із Мексики. Отримав золото на гонках в закритих приміщеннях. Кілька разів потрапляв в аварії, шрами після яких прибрати не вдалося, через що й став носити маску. Характер задиркуватий. Не одружений.

— Прекрасно. Спробуй з ним подружитися. І взагалі: намагайся знайти спільну мову з усіма навколо, вивчи їхні звички, слабкі місця. Все, що може тобі допомогти, кожну дрібничку. І не вір нікому, навіть якщо він веде себе, як найкращий друг.

— Добре. А це що таке? — я вказав крилом на коробки на землі.

— Це твій вантаж в дорогу.

— Але в мене все це не влізе! — ображено вигукнув я, розглядаючи цілу купу різноманітного залізяччя.

— Ось зараз ми й дізнаємося: що в тебе влізе, а що — ні.

Посадовивши мене на привезений стапель, Дотті взялася знімати з мене старий контейнер-аптечку і навішувати новий. Схоже цей був зроблений спеціально під мене, бо дуже щільно прилягав до корпусу й точно повторював форму мого товстого пуза. Із пояснень капітана я зрозумів, що це був аналог військового спец-жилету для літаків. Його форма була підібрана таким чином, щоб мати максимальний об'єм при мінімальному опорі повітря. Для цього навіть довелося зняти мою нижню обшивку, що було трохи соромно — статеві механізми, сполучені зі спускною системою, знаходилися зовсім поруч (це я в мехалогії вичитав — не подумайте нічого такого). Тепер я всерйоз остерігався, що за рахунок відкритого внутрішнього простору вони запхають в мене усе принесене.