будинку НКВД, хоч там стояла стійка. Другої ночі було знову поширено революційні листівки. Населення із захопленням читало їх і утверджувалося у своїй
противиборчій поставі. Треба зазначити, що листівки зривали і нищили тільки
енкаведисти, натомість червоноармійці всупереч наказам, які вони отримали, листівки читали, але їх не нищили.
6.2.46 р. в м. Яворів на Великому передмістю повстанці висадили в повітря ви-борче приміщення.
9.2.46 р. і наступного дня всі відділи УПА брали участь в боротьбі проти ґар-нізонників, що були розташовані по селах і мали за завдання силою гнати людей
до «виборів» у Верховну Раду СССР. Напр., відділ «Летуни» перевів турбувальні
наскоки на гарнізони в таких селах: Станькова, Чертіж, Корчівка, Збора, Кулин-ка, Волохів, Лисків, Завадка, Верхня, Степанівна і Туря Велика (р-ни Долина, Калуш і Войнилів у Станіславській обл.). Під час наскоків знищено кількох енкаведистів, між іншими начальниками гарнізону в с. Лисків, та звільнено багато
арештованих селян.
Зі статті Петра Федуна — ‘Полтави’:
«Починаючи від 1946 р., український визвольний революційний рух в СССР почав
переходити від форм широкої повстанської боротьби до форм боротьби глибоко
підпільної. Практично ця зміна тактики виявилася передовсім в такому: 1) поступово, відповідно до обстановки та до потреб в окремих районах, розформовувано
відділи УПА, а їхніх учасників, командирів і бійців, включувано в рамки підпілля, до підпільної сітки; 2) весь побут підпілля, а теж його роботу, глибоко
законспіровувано; 3) в протилежність до того, як це воно було в період широких
дій УПА (головна мета цих дій: не дати ворогові розтягнути його владу поза
обл— та районцентри), тепер на перший плян висунено політично-пропаґандивну
«Помічення в часі провірки орг. роботи в терені двох районів» провідника ‘Оре
ста’
та політично-організаторську роботу. В теперішній момент основною формою бо-Сотня «Опришків».
ротьби українського визвольно-революційного руху в СССР є збройне підпілля.
Моральний стан серед війська добрий… Військово всі вишколені та боєво наставлені…
Воно діє, зберігаючи всі вимоги якнайсуворішої конспірації».
Під оглядом політичного вироблення стоять всі дуже слабо… Технічне забезпечення
добре. Зброю мають добру. Всі забезпечені одежею і обувою. Хіба декотрий потребує
Проте на кінець 1949 року, згідно з постановою
направи. Харчі дістають і вже дещо (в малій кількості) замагазинували в лісі.
УГВР та наказом Головної Команди УПА, і ці відді—
В період від 1947 до середини 1949 р., за
В тактиці відділ дещо задовго задержується на одному місці і скоро розконспіро-ли було розформовано або демобілізовано. Також
неповними даними, повстанці й підпіль—
вується.
розформували штаби УПА від Тактичних відтинків
ники провели в 13 областях 2745 різних
акцій. Радянська влада та війська НКВД
Курені ВО «Говерля» за першу половину 1945 р. провели 181 бойову акцію. Ворог
до Крайових. Надалі функціював тільки Головний
втратили вбитими, пораненими і полоне—
втратив 3975 убитими, в тому числі 6 майорів, 10 капітанів, 30 лейтенантів, 17
військовий штаб.
ними понад 2900 осіб. Повстанці втра—
начальників НКВД і парткерівників, та 1383 пораненими. Повстанські втрати скла-Бойову діяльність тепер здійснювали тільки бо—
тили вбитими, пораненими і полоненими
дали 215 убитими і 129 пораненими.
ївки ОУН та СБ, організовуючи диверсії, засідки,
майже 1000 осіб.
саботаж і пропагандистську роботу. Бойові акції
В другій половині 1945 р., за неповними даними, повстанці провели близько 200
засідок, у яких загинула 1 тис. ворогів.
29 листопада 1945 р. героїчно закінчила свій бойовий шлях сотня «Буйні». Біля
села Довжанка на Тернопільщині в дев’ятигодинному бою загинув командир сотні Степан Маркіза — ‘Гордій’ і майже всі його стрільці.
У час «Великої блокади» повстанці мали з
ворогом півтори тис. боїв і сутичок. УПА й
Протягом 1945—1946 років повстанці від
підпілля втратили вбитими 5 тис. осіб. Ворог
активних наступальних дій перейшли до
зазнав втрат, які сягали 15 тис.
оборонних, поступово зменшуючи масштаб
акцій. В умовах блокади 1946 року відділи
зазнавали великих втрат.
Розпочався процес розформування сотень та куренів на підвідділи й переведення їх у збройне підпілля.
Зимовий бій. На передньо—
Після блокади окремі відділи УПА діяли тільки в смузі Карпат та
му плані присів, можливо, со—
Повстанці Верховинського
тенний ‘Кармелюк’. с. Завадка,
на Закерзонні.
р-ну Івано-Франківської обл.
15 лютого 1946 р.
272
273
Наказ про припинення діяль—
ності УПА від 3 вересня 1949 р.
З інтерв’ю надрайонного провідника Збаражчини Іллі Оберишина — ‘Кобзаря’: Повстанські відділи розформову—
«У 1951 році друзі мої загинули. Я залишився сам, без будь-яких зв’язків.
вали, їхні вояки приєднувалися до
Ходив на запасні пункти зустрічей — але й там ніхто не з’являвся, і там усі
збройного підпілля і продовжува—
загинули. І тоді я вирішив піти у глибоке підпілля. Порвав усі зв’язки з ци-ли боротьбу.
вільними людьми, з якими був зв’язаний під час визвольної боротьби. Зберіг
зв’язки лише з тими з них, кому довіряв на сто відсотків. Таких було п’ятеро.
Одному з них порадив вступити до компартії. Його обрали головою колгоспу. Невдовзі він став передовим господарником області, орденоносцем, а там і членом обкому партії. Такі люди, як він, підтримували мене морально, за що я їм
глибоко вдячний і сьогодні.
Сорок років я не спав у ліжку. Постійно кочував з місця на місце. В області
нема такого села, де би я не ховався. Влітку в селянському одязі — на базарах
Тернополя, а взимку — де доведеться, в основному на горищах в соломі. Адже до
хати не можна було заходити ні до кого — там з’явилися зяті, невістки, онуки…
Вважаю своїм вдалим тактичним ходом і те, що протягом 48-ми років підпілля я
не підтримував жодних зв’язків з родичами, не з’являвся у своєму селі, краї.
У п’ятдесятих роках чекісти почали посилено розшукувати мене. Моїх родичів
часто арештовували, тягали на допити. Але вони нічого не знали про мене. Уже
в сімдесятих мене шукали
навіть по концтаборах, у
країнах Західної Європи й
Америки. Але — даремно. А
я хотів на зло їм жити як—
найдовше — нехай шукають…
Вони нюхом чули, що я жи—
спрямовували на послаблення впливу
вий, і не припиняли пошу—
ки до останніх днів КГБ.
За неповними даними МҐБ УРСР, станом на квітень
окупаційної адміністрації, на боротьбу з
Так як лише 3 грудня 1991 ро—
1952 р. в підпіллі перебувало 647 повстанців.
агентурою і, особливо, проти створення
ку в першому випуску новин
Із них 130 діяли як повстанці-одинаки, інші — в
колгоспів.
по радіо почув результа—
складі 84 груп. На оперативному обліку МҐБ пе—
Отож, повстанці остаточно змінили
ти українського референ—
ребував 71 діючий провід ОУН різних рівнів.
форму своєї боротьби — від широких по—
думу — зрозумів, що не
встанських та партизанських дій пере—
їх величезна сила, а я,
йшли до тактики збройного підпілля. Його головним завданням було
одинокий, змучений — пе—
утверджувати в суспільстві самостійницькі ідеї. Тому провідне місце
реміг. Перемогли мої то—
Ілля Оберишин — ‘Стецько’, в структурі визвольного руху зайняли референтура пропаганди, що
вариші, які віддали життя
‘Кобзар’, ‘Охрім’. Світлина сту—
за Україну.
власне поширювала ці ідеї, та Служба безпеки, яка мала подбати
дентських років. Один із остан—
Прийшов до Тернопіль—
про захист такої роботи. Ця зміна стратегії виявилася правильною.
ніх повстанців, вийшов з підпіл—
ської крайової організа—
Адже, незважаючи на те, що репресивній системі таки вдалося роз-ля 3 грудня 1991 р.
ції Руху і представився.
громити збройний рух, вона була безсилою проти його ідеалів.
Там на мене подивилися як
Важко однозначно сказати, коли підпілля припинило свою діяль-Марія Пальчак, учасниця
на того, що повернувся з
ність. Очевидно, переломним у цьому сенсі став 1954 рік, — тоді було
останнього з відомих на сьогодні
того світу…»
боїв підпілля з окупантами.
захоплено останнього командира УПА Василя Кука, що виконував
функції координатора для окремих
груп. Проте боротьба тривала ще
довго після цього — останній бій по—
встанці Петро Пасічний, Олег Цет—
нарський та Марійка Пальчак дали
окупантам 12 квітня 1960 ро
ку на
Підгаєччині. У цьому бою чоловіки
загинули, а поранена жінка потра—
пила в полон. Окремі повстанці пе—
реховувалися від радянської вла—
ди ще кілька десятиліть і вийшли
з підпілля щойно з відродженням
державної незалежності України
1991 року.
Чотовий УПА Іван Ман—
чук — ‘Білогруд’.
274
275
The invader has changed but the struggle goes on It is diffi cult to say when exactly the underground ceased its activity. Obviously, the year 1954 was critical in this respect. It was then the last Supreme Commander of the UPA, Vasyl Kuk was cap-At the beginning of 1944, the German-Soviet front was approaching territories where the UPA tured. However, the struggle lasted long after that — insurgents Petro Pasichny, Oleh Tsetnarsky was carrying out its operations. From that moment, a new stage of the struggle began, and was and Marijka Palchak conducted the last known battle against the invaders on April, 12th, 1960 in tied to the necessity to cross the front lines with the fewest possible losses of fi ghters, members Pidhajechyna. The men were killed in the battle, while the wounded woman was taken prisoner.
of the zapillia and the OUN network. It came to an end in October, 1944 when the front passed Some insurgents hid from the Soviets for several more decades and came out from the under-beyond the borders of Ukrainian lands. Then the UPA had the opportunity to regroup and increase ground only with Ukraine’s declaration of independence in 1991.
