the intensity of its combat operations. As the front was passing by them, insurgents tried to avoid battles with the Germans and Hungarians, who at that time no longer posed any real threat to the national liberation movement. They fought against the Red Army according to a previously defi ned strategy — using the power of the word, carrying out active propaganda and informational work among Red Army soldiers. The Bolsheviks assigned thousands of NKVD agents and Soviet partisans against the insurgents. In Volyn, Polissia and Galicia, the UPA and the NKVD clashed in heavy fi ghting, which sometimes lasted for days. It was also not always possible to avoid contact with retreating German armies. Insurgents broke through the front in battle, other times dis-guised as villagers or Soviet partisans, waited in kryjivkas or other places that were diffi cult for the enemy to access. The Bolsheviks did not expect such well-organized and large-scale resistance by the Ukrainians, thus their fi rst actions against the UPA were completely unsuccessful. At the same time the enemy suffered signifi cant losses at the hands of the insurgents. On April 21—25, 1944 near the village of Hurby in Volyn the largest battle in UPA history took place: about 30,000
NKVD troops tried to surround and destroy 4,000 insurgents. In addition to their huge numerical superiority, the Bolsheviks also used tanks and heavy artillery, but they were not able to fi nish off the UPA soldiers. After a four day battle, on the morning of April 25th, three units of UPA soldiers forced their way through the encirclement and escaped. Despite this success in battle, insurgents suffered heavy losses while crossing the front.
The next stage in the UPA’s activity involves the struggle against the armies of punitive-repressive system under Soviet occupation. It lasted from the middle of 1944 until the reorganization of the UPA in July 1945. Therefore during the second half of 1944 and up to mid-1945, insurgents carried out numerous attacks on regional centers. This way, long after the return of the Soviets, insurgents managed to keep their representatives in fortifi ed population centers, preventing the establishment of Soviet infrastructure in these regions.
The UPA fought in large numbers until the summer of 1945, when it was forced to reorganize because of heavy casualties. During this reorganization, some units were divided into smaller ones; the sick, tired, exhausted and elderly as well as those with many children were allowed to go home or absorbed into the regional OUN network. From that point, the insurgents operated under conditions of a total offensive enemy onslaught and blockade which lasted from the end of 1945 until July 1946. The most important action for the UPA at that time was the anti-election campaign.
Elections to the Supreme Council of the USSR, legalizing the Soviet occupation were to take place in February 1946. In protest, the insurgents distributed thousands of leafl ets and other propaganda publications. They destroyed the documentation of the election committees, Soviet propaganda materials, carried out attacks on electoral districts and liquidated Soviet activists. As a result, the Soviet system had apply tremendous effort to their election campaign. With force and threats, people were led to ballot boxes to testify to the democratic character of the communist regime.
In 1945—1946, the insurgents gradually changed active offensive methods into defensive ones and the scale of their actions also gradually decreased. Insurgent units suffered heavy losses during the blockade. Slowly, began the process of breaking down battalions and companies into smaller units and transferring them into the armed underground. After the 1946 blockade, UPA units actively operated only in the Carpathians and in Zakherzonnia. But at the end of 1949, the Ukrainian Supreme Liberation Council and the UPA Supreme Command ordered these units to disband or demobilize. Anti-Soviet actions were now carried out only by small armed groups (bojivkas) of the OUN and the Security service (Sluzhba Bezpeky) — through diversions, ambushes, acts of sabotage and propaganda. Attacks were focused on undermining the infl uence of the occupational administration, against Soviet agents and especially against the formation of collective farms.
Thus, the insurgents had changed the way they fought: from extensive insurgent and partisan actions to tactics of opposition by the armed underground. The main goal of the underground was to strengthen ideas of independence among the population. Therefore the propaganda section took a leading role in the national liberation movement and personally spread these ideas and the Security services guaranteed the protection of this work. Such a change in priorities in the national liberation struggle appeared to be strategically correct. Because, despite the fact that the repressive system managed to crush the armed movement, it proved to be powerless against its ideals which eventually overcame this system.
276
Розділ XX
Протиповстанська
боротьба
Розширення антинацистського руху опору до масштабів масового збройного руху, яке сталося наприкінці 1942 року, змусило німецьку владу вдатися до нових способів боротьби з ОУН. В боротьбі проти повстанського руху в Україні нацисти використовували
той самий прийом, що й на інших окупованих теренах, — широке
застосування репресій не лише проти пар—
В акціях проти УПА німці задіяли 50 танків і
тизан, але й проти населення, що їх підтри—
бронеавтомобілів, 27 літаків, 5 бронепоїздів,
мувало.
10 моторизованих батальйонів з артилерією та
Поява перших націоналістичних
близько 10 тисяч поліцаїв.
повстанських відділів стала несподі—
У серпні — вересні 1943 р. нім—
ванкою для німців. Тому на початках
ці провели 74 великі бої з УПА,
вони недооцінили потенціал загро—
не враховуючи великої кількості
дрібних сутичок. Повстанці втра—
зи з боку УПА. Першими кроками у
тили за цей час 1237 вбитими та
боротьбі з нею стали пропагандист—
пораненими. Втрати цивільного на—
ські — поширення листівок із за—
селення становили понад 5 тисяч
кликом про припинення боротьби,
загиблих. Німці мали понад 3 ти—
позаяк вона не має сенсу і служить
сячі вбитих.
ворогам українського народу. Далі
цю тему було розвинено таким чи—
ном, що УПА в німецькій пропаганді
Еріх фон дем Бах-Зелевські.
стала творенням «московських жи—
дів».
Українське населення відправ—
Після загибелі у травні 1943 р. у засідці керівника штурмових
ло, що пропаганда не зарадить ситуації. Починається підготовка Відправлення українського
ляють на примусові роботи до загонів НСДАП обергрупенфюрера СА Віктора Лютце, яку влашту-масштабних збройних протиповстанських акцій.
населення на примусові роботи до
Німеччини.
вав на Волині відділ УПА під командою «Зеленого», стало зрозумі-Першу масштабну акцію, що тривала три тижні, німці розпочали Німеччини.
на Горохівщині у травні 1943 року. Проте вона не обмежилася одним районом, як спочатку планували окупанти. Повстанський рух
охопив набагато більшу територію, а тому потрібно було більше сил
і часу для проведення операцій на теренах майже всієї Волині та
Полісся.
Перші підведені на початку липня 1943 р. підсумки були невтіш-ними для німців — швидкого розгрому УПА досягти не вдалося.
Тому райхсфюрер СС Гіммлер прислав в Україну «спеціаліста із ан-типартизанських операцій» обергрупенфюрера СС і генерала поліції Еріха фон дем Баха-Зелевскі. Нова операція тривала до кінця
вересня 1943 р., її особливістю було застосування великої кількості
технічних засобів та сил, виняткова жорстокість проти мирного на-Віктор Лютце (1890—1943) — обергрупенфюрер СА, керівник штурмових
відділів націонал-соціалістичної партії, особистий друг Адольфа Гітлера. Загинув на Волині під час інспектування окупованих територій у результаті
засідки відділу УПА.
280
281
селення. Акції починалися з масш—
табної пропагандистської атаки, яка
Витяг з листа лісо-гірничого відділу “Україна-дерево”
поєднувалася з масовими арештами
(Шенк) від 01.04.1943 р.:
української інтелігенції Волині та По—
«Небезпека з боку партизанів чи банд
…2. Існує велика кількість партизанів — націоналістич-лісся. Далі бомбового удару зазна—
но настроєних українців, що також перебувають у цих
вали села та лісові масиви, а після
лісах. Ці люди негайно вимагають вільної України
цього для очищення терену за під—
і відступу німців. Ними керує відомий український
тримки артилерії та танків у «враже—
провідник. Цей загін постійно поповнюється великою
ні бандитизмом» райони вирушали
кількістю людей…
великі підрозділи каральних військ.
Кількість нападів, що здійснюються навіть серед бі—
Акції німців бажаного успіху не
лого дня, зростає. На зворотній дорозі Шенк змушений
мали, тому розлючений Гітлер восе—
був затриматися біля Корця між Рівним і Житомиром,
ни 1943 р. відкликав фон дем Баха
оскільки підозрювали, що шосе загрожує напад. Тут
же було направлено декілька піхотних рот, а один
у Берлін, а на його місце призначив
командир роти порадив п. Шенку почекати, поки вій—
генерала Пріцмана, сподіваючись,
ська не займуть деякі села і не досягнуть ближнього
що той виправить ситуацію. Пріцман
узлісся…»
посилив антиповстанські акції на
Волині та Поліссі, але змінити ситуа—
цію вже не міг. Головної мети — знищення УПА — досягнути так і не
вдалося. Під кінець 1943 р. з наближенням фронту операції проти
упівців пішли на спад, а на півдні Волині та Полісся повстанці у
листопаді 1943 р. від оборонних акцій перейшли до наступальних, міцно тримаючи ініціативу у своїх руках. Окрім цього, німці тоді не
могли утримувати значну частину військ у тилових районах окупаційної зони, оскільки треба було рятувати ситуацію на фронті, що
стрімко відсувався на захід.
Щодо Галичини, то тут німці несподівано для себе виявили присутність повстанців дещо пізніше — влітку 1943 р., з початком акцій, Гітлерівці страчують поло— спрямованих на знищення окупаційних державних господарств —
Оголошення німецької полі—
нених українських націоналістів. «лігеншафтів». До цього часу вони вважали, що створення заго-ції про смертну кару учасників
Дрогобич, 1943 р.
українського підпілля.
282
283
нів самооборони спрямоване виключно на боротьбу з червоними
партизанами, тому обмежувалися «профілактичними» заходами з
виявлення та арештів оунівців.
Проте восени 1943 р. німці вже володіли достатньою інформацією про табори Української народної самооборони, де вишколюва-лися повстанці, і про загрозу, яку вони становлять для окупаційної
влади. Ситуація з повстанцями на Волині та Поліссі підштовхувала
їх до масових акцій у Галичині. Перші такі акції у серпні — вересні
1943 р., спрямовані за знищення таких таборів на Станіславівщині
та Дрогобиччині, були безуспішними. Німці недооцінили силу духу
та завзяття повстанців.
10 жовтня 1943 р. німці ввели у Галичині надзвичайний стан та
