Другий світ. Справа відьми

— Доведіть що ваші слова значать хоч щось. — сказала дівчина з сарказмом.

— Лети до себе! Ти нас не побачиш до вечора! — сказав Ример.

— Чому не побачу? — зацікавилася дівчина.

— Ми ідемо в місто! І повернемося напевно завтра зранку.

— О...— почала дівчина. — Місто? А можна з вами? Я все життя хотіла побачити місто!

— Ні! — викрикнув Арі. Замітьте, саме викрикнув. — Я хотів сказати те що там нема на що дивитися. Повсюди багаті люди. І вони пихаті. Вони тебе не зрозуміють. І по вулицях вони не ходять ніколи.

Дівчина якось дивно подивилася на принца. Вона тільки що бачила бідно одягнутих людей. Вони ходили по місту. І говорили один з одним.

— А зрозуміло! Занедбали ви місто. — сказала вона з нотками суму.

Принц нічого не сказав. Він був шокований такою відповіддю відьми. Він обернувся і пішов до себе у покої.

— Він не занедбав місто. — сказав Ример. — Він дбає про нього.

— Я зразу так і подумала! — з сарказмом відповіла Майя

Ример подивився на відьму трішки здивованим поглядом. Його завжди дивувала така самовпевненість та гордість. Він знав що ні Арі, ні він ніколи не заставлять цю дівчину слухати та поклонятися. Здавалося що вона навіть смерті в очі може дивитися і нічого не боятися. Напевно тому їх так поважали і багато рас відреклися від війни з тими державами в яких перебували відьми, інколи Ример думав що це не правильно. Але він сам був у такому зговорі. Майя ж мала перервати війну між магами і орками. Але можливо вона мала про це сказати. Він теж обернувся. І пішов до себе.

Принц до речі, не дійшов до палацу , а слухав розмову Рима і Майї. Ример став біля нього і очікував що відьмі скажуть Ліон та Астаро. Вони знали що Моллі їй дорікати не буде.

— Та хто ти така щоб так нагло говорити з принцом та придворним магом? — нарешті подав голос Астаро.

А ось тепер принц жалів про те що взяв воїна з собою. Дівчина подивилася на нього презирливим поглядом і нарешті опанувавши злість. Відповіла.

— Я — Майя повелителька стихій. Я остання представителька клану відьм я можу взнати кожен твій крок. Я літаю без крил. І ось в очагові моєї геніальної душі — підкреслила дівчина — з'явилося питання. Як таке нікчемне створіння к ти може до мене так звертатися. Взагалі ти можеш казати на мене Ваша Величність. Не лише ваш принц такий. Я теж принцеса. Та що там принцеса, я королева. То що ти ще щось хотів?

— Ні Ваша Величність! Я піду. Іди! — буркнула Майя.

Астаро втік, до того ж в прямому сенсі. За ним поспішив Ліон, Моллі та дві особи спостерігаючі за цим.

Розділ 8

Ось яке насправді місто

і маленькі шалості відьми

Дівчина мовчки, ледве подавляючи сміх відправилася до своєї кімнати. Там вона час пролежала на кроваті. Вона кликала Рінель, але її не було. Нарешті після того як вона, мало не зірвала горло, книга подала звук.

" Що Майя? Ти кликала?" — запитала вона.

— Уяви! Уже час це роблю. Я хочу втекти! — сказала вона.

Книга тут же засіяла і перетворилася на ту саму прекрасну ельфійку, тільки уже у красивому, довгому зеленому платті. Її волосся тепер було зібране у довгу косу, так само як і у відьми.

— Мені почулося? — запитала Рінель. — Ти бажаєш утекти? Назавжди?

— Ти не розумієш! На один день, у місто. І ще одне! — почала дівчина. — Я хочу в Академію. Але, принц навіть у місто не пускає.

— Заспокойся! — тепер Рінель уже підлетіла в повітря. — До Академії у тебе є ще вісімнадцять днів. Тоді закриють факультет відьм. Через десять днів уже формуються факультети. На них є достатня кількість і вони дають сигнал початку. А закривають факультет через вісім днів. Так що ти можеш піти у Академію. Але якщо тебе не пускають то є лише один варіант.

— Який? — запитала відьма на її очах блистіли сльози.

— Ти ж ідеш нині у місто. Так? Там ти запишешся в академію. І через десять днів утечеш. Але ні! До академії летіти теж далеко. Тоді тікаємо за вісім днів. Але за цей час знайди гроші. І збери одяг. Твої футболки і джинси красиві і стануть у пригоді, але зимою ні. А уже середина літа. Думаю з одягом проблем не буде. Тепер план втечі. — сказала Рінель і підійшла до вікна. Там ішов караван в якому їхали Ример та Аріандр, з ними їхали воїни і дружина. — Дивися вони поїхали. Тепер утекти буде легко. Сідай на мітлу і удачі тобі.

— Я переодягнуся спочатку. Що мені одягти? — запитала дівчина.

— Ну! Точно не сукню. Давай Сині джинси і червону футболку. А взуйся у звичайні кросівки.

— Ого! Ти де вивчила оці слова?

— Цього ти не взнаєш ніколи. — засміялася ельфійка.

Усе виглядало красиво. Дівчина обрала червоні балетки нагадуючі кросівки а волосся розпустила. Зверху мантію. До речі мантія мала властивість міняти колір одягу. Ось зараз красива червона футболка стала білою. Джинси голубими. Були темно-синіми , а балетки білими. Теж до речі красиво. Дівчина посміхнулася рухнула убік голубою мантією. Яка теж змінила колір. Посміхнулася і вилетіла у вікно. Але тут же повернулася. Вона згадала про те що її можуть побачити. Тому різко повернувшись, дівчина почала ритися в речах. Рінель уже не було, напевно спить. Після пошуків нарешті пролунало слово: " є ". Майя шукала шляпу невидимку. Знайшовши її дівчина тепер безстрашно вилетіла в вікно і полетіла в сторону міста.

Після довгого польоту дівчина не помітила навіть дружини з принцом. Не те що б його воїнів. Нарешті долетівши до маленького містечка. Дівчина приземлилася біля сторожі і ласкавим голосом привіталася. Пізніше після того як вона побачила шоковані обличчя чоловіків, дівчина догадалася зняти шляпу і показати їм усміхнене лице. Хлопці побачивши це тричі перехрестилися і нарешті впустили дівчину до міста. Майя пройшлася по вулиці і з здивованим обличчям почала розглядати людей. Хтось показував фокуси , хтось танцював усе було таке заворожуюче, що Майя не відривала очей. Місто було велике. Але принц обманув люди не були пихатими чи злими вони були добрими. Кожен привітав дивну дівчинку з мітлою. Усі подивилися на неї добрим , навіть трішки співчутливим поглядом. Усі посміхалися. Недалеко була ярмарка. На ній продавали усе. Починаючи від їжі і закінчуючи зброєю та зіллями. У Майї було небагато грошей. Вона попросила їх у Мії начебто для нового одягу. У Майї було п'ять золотих. Наскільки вона знала це десять срібних і сто бронзових.

— Пробачте! — звернулася відьма до жіночки з дитиною. — Я чула про те що тут набирають людей у школу магії Еліну?

— Ви про Еліну? — запитала жіночка посміхаючись, дочекавшись кивка продовжила. — В кінці ярмарки один з Майстрів набирає людей.

— Дякую. — сказала дівчина і побігла шукати того майстра.

— Нема за що! — кинула їй у слід жіночка.

Після того як Майя виявила де кінець і де початок вона нарешті помітила юнака в чорній мантії. " Такий юний , а уже майстер " — подумала відьма. І підійшла щоб роздивитися його. У нього було красиве волосся чорного кольору укладене у популярне в Майїному світі " редбі ". У нього була бліда шкіра , але не молочно біла. Він був у чорній мантії та штанах. З верху на ньому була біла рубашка. А його очі. Уявіть що ви у космосі. Так ось у нього були очі наче космос. Здавалося як би придивитися то можна було б побачити космос.

— Красуня! — звернувся він до неї. — Можливо ти перестанеш мене розглядати і нарешті скажеш чим можу бути корисний.

Дівчина почервоніла. І сховала очі. Але хлопець залишився дивитися на неї.

— Я хочу записатися в Академію Магії Еліну. — сказала вона .— Можна?

— Не знаю що така леді буде там робити. Але Можна! На який факультет?

Цієї врази Майя чомусь боялася. Вона не хтіла казати що вона відьма і факультет міняти не хотіла. Вона подивилася на майстра який здивовано дивився на дівчинку з мітлою.

— На факультет — нарешті подала голос дівчинка . — Відьом.

Дівчина помітила якесь сум'яття на лиці майстра. Його лице побіліло, хвилину він дивився прямо і не рухався, а потім здивовано глянув на відьму.

— Дівчинко, а ти знаєш що брехати не можна. — сказав хлопець.

— Це правда! Перевірте мою ауру. — сказала Майя.

— Перевіру! — сказав він. — До речі я Дарт. — після того він склав пальці і пустив якусь хвилю яка легенько рухнула моє волосся. Після того він обійшов лавку і підійшов до відьми. — Невже це правда? Ми перевіряли весь цей світ! Де ти взялася?

— А я не із цього світу. — єхидно сказала Майя. — До речі, Майя.

— Я запишу тебе! А давно ти тут? — запитав він.

— Не дуже. Дарт, мені потрібна допомога. — дівчина коротко розповіла про те що їй не можна виходити з палацу і про те що вона має утекти. Вона навіть упомянула про те що зараз вона в бігах, але не сказала про Рінель та книгу.

— Нічого собі. Ну ти Майя даєш. Навіщо тобі ця академія? — запитав Дарт.

— Я хочу відновити клан. І знаю про заклинання Лами.

— Звідки? — запитав він знову.

— Це уже секрет. Тому я тебе прошу нікому не кажи про мене. Дуже прошу нікому. — вона посміхнулася.

— Домовилися. Тримай . — сказала дівчина і подала Дартові золоту монетку. — Мені сказали що потрібен внесок. — Ніяково сказала дівчина.

— Не знаю де ти узяла гроші, але внесок ти можеш не платити. — прошепотів Дарт. — Куди зараз? До палацу? Поспіши звідси до палацу пів дня ходу.

— Відьми не ходять . — відказала дівчина і кинула невинний погляд на мітлу.

Дивно, не вже ці люди кожен день бачать відьму з мітлою. Вони навіть не питали Майю навіщо їй це предмет.

— Дарт! — звернулася дівчина і після енергійного кивка продовжила. — А ці люди вони живі?

— Хм...— почав маг і розсміявся. — Звичайно. Я знаю чому ти питаєш, ти привикла бути у центрі уваги. Але жінку з мітлою тут часто бачать. Он глянь.

Дівчина роздивилася навколо. Люди ішли з ярмарки і дійсно багато хто ніс мітли. Напевно вони сплутали Майю з такими ж жінками.

— Ну то що записав мене? — поцікавилася вона.

— Ось анкету заповнюю. Почнемо? — Майя кивнула. — Ось бланк.

Дівчина поглянула на нього. Він був не великим. Майя заповнила його і дала Дарту. На листку красувалися такі слова:

Ім'я та фамілія: Майя Айбер.

Вік: 16 років.

Факультет: Відьми.

Кого би ви хотіли бачити своїм учителем?(якщо нікого не знаєте або хочете щоб це вибирала Академія не пишіть нічого): Якщо це можливо то нехай буде майстер Дарт.

Назва школи магії: Еліна.

Останній бланк. Чи даєте ви згоду на підписання контракту з Академією: Так даю. Але бажаю побачити цей контракт.

Контракт

1.Кожен учень академії має захищати її від ворогів.

2. Кожен учень академії має підписати контракт з одним із богів. Підписання контракту відбудеться під час першого уроку в Академії.

3. Має поважати інші раси.

4. Виконувати правила та слідувати розпорядку.

Майя зробила це усе і чекала на реакцію Дарта. Той мовчки розглядав анкету і здивовано дивився на дівчину. Вона розуміла чому, але не видавала себе. Дивилася на мага байдужим поглядом. Нарешті він відклав його убік. І звернувся до відьми.

— Ти хочеш щоб я став вашим учителем? — запитав він.

— Чому нашим? Моїм.

— А ти не знаєш те що у кожного майстра є своя команда. Він тренерує її, заставляє виконувати свої підлі накази і так далі. В кожній команді два учня і один майстер. Так що у тебе буде напарниця або напарник. Ви будете жити в одній кімнаті.

Думка про те що Майя житиме в одній кімнаті з напарником заставила її скривитися.

— Все одно хочу. — сказала вона.

— Ну може повезе. — відказав їй маг.

— Ага. Ой, заговорилася я. Хочу ще місто побачити! Ну бувай. До зустрічі. — сказала відьма.

— Надіюся зустрінемося. — кинув їй маг.

Дівчина мовчки ішла по місту. Вона роздивлялася великі фонтани та красиві арки. Нарешті дійшовши дівчина помітила невеличку сценку окутану величезним натовпом. Коли вона підійшла то мало не зомліла. Коли вона подивилася на сцену. О, боже там був принц. Без мага. Дівчина швидко одягнула шапку невидимку і підлетіла до верху щоб добре було видно.

— Люди мої! — закричав принц. — Ваш розумний принц знайшов спосіб закінчити війну з орками. — в відповідь на що усі захлопали. — У мене в палаці живе відьма. — закричав принц і знову зустрів оплески. — І тепер коли орки дізнаються про те що відьма ще жива вони не нападатимуть на нас.

Майя була в шоці. Ця ввічлива людина дала їй прилисток тому що хоче виграти війну. Дівчина ввійшла у ступор. І тоді вона готова була розірвати принца. Але не могла себе видати. І в той момент у неї в голові зародився план помсти. Вона підлетіла до лавки з напитками кинула золоту монетку продавцеві у руки. І тихенько взяла у нього кухоль холодно чаю.

Потім вона підлетіла і закружляла над магом. Аріандр відчув щось неладне, але він нічого не боявся і тому він продовжив свою розмову. А відьма тим часом вилила йому на голову чай. Той почав так смішно стрибати, що Майя ледве встигла щоб не засміятися. Вона уважно подивилася в натовп. В кінці вона побачила смію чогось Дарта. Він кидав погляди на невидиму відьму. Наче бачив її. Або ж їй показалося.

Тим часом принц почав шукати того хто це зробив. І наступна монетка Маїй полетіла в банк, де вона взяла за неї десять срібних. Вона пішла і купила дві пачки масла. До речі купила як завжди. Продавець знайшов монетки , а відьма " стирила " продукти.

Тим часом Ример уже з'явився. І теж почав шукати винних. Принц досі стояв на сцені і обходив її кругом. Ідеально щоб упасти, дівчина кинула пачку уже розвиненого масла прямо під ноги Його Величності. І як і розраховувалося той упав. Натовп почав сміятися.

Але була одна проблема . Усе почало таяти на сонці. І тепер у неї було рідке масло. Принц тим часом узяв кухоль вина. Він підніс його очікуючи на те що так саме зроблять усі інші. План народився миттєво. Майя підлетіла до кухоля з вином і вилила туди розтоплене масло.

Принц прийнявся пити і тут як очікувалося почав плюватися. Народ куштуючи смачне вино із здивуванням дивився на принца.

— Та хто це робить! — закричав розлючений принц. Тим часом Майя купила "чесним" способом яйця. І викинула жовток на голови Римера та Аріандра. На що уже доведений до гріха принц закричав. — Коли знайду кара буде страшною.

Тим часом маги сміялися, принц кричав, Ример досліджував ауру. Саме смішне було те що вони би не розкусили її за допомогою магії. Чому? А тому що наша відьма ще не уміє чарувати і тому їй прийшлося використовувати такі цікаві способи. Дарт уже кудись зник. Невидима відьма сиділа на криші якогось старого будиночка. Раптом за своєю спиною вона почула кроки. Невже її розкусили?

— Спокійно це я. — сказав знайомий голос.

— Дарт! — сказала дівчина знімаючи шляпу невидимку. — Як ти мене так легко розкусив?

— Я відкрию тобі секрет. Колись я врятував одного бога. І він сказав що я можу поросити усе що захочу. Я поросив у нього те про що завжди мріяв мантію — невидимку. У неї були такі ж можливості як у шляпи. Але бог вважав що це мізерне прохання. І тому він подарував мені каплі. Забризкавши ними очі я тепер міг бачити скрізь стіни, предмети, одяг — засміявся він. — А також я бачив невидимі предмети. Я навчився контролювати цей дар. І користувався ним коли хотів. Особливо в Академії, в жіночі роздівалці. Жарт! Ось так!