Другий свiт. Справа вiдьми

— Доведiть що вашi слова значать хоч щось. — сказала дiвчина з сарказмом.

— Лети до себе! Ти нас не побачиш до вечора! — сказав Ример.

— Чому не побачу? — зацiкавилася дiвчина.

— Ми iдемо в мiсто! I повернемося напевно завтра зранку.

— О...— почала дiвчина. — Мiсто? А можна з вами? Я все життя хотiла побачити мiсто!

— Нi! — викрикнув Арi. Замiтьте, саме викрикнув. — Я хотiв сказати те що там нема на що дивитися. Повсюди багатi люди. I вони пихатi. Вони тебе не зрозумiють. I по вулицях вони не ходять нiколи.

Дiвчина якось дивно подивилася на принца. Вона тiльки що бачила бiдно одягнутих людей. Вони ходили по мiсту. I говорили один з одним.

— А зрозумiло! Занедбали ви мiсто. — сказала вона з нотками суму.

Принц нiчого не сказав. Вiн був шокований такою вiдповiддю вiдьми. Вiн обернувся i пiшов до себе у покої.

— Вiн не занедбав мiсто. — сказав Ример. — Вiн дбає про нього.

— Я зразу так i подумала! — з сарказмом вiдповiла Майя

Ример подивився на вiдьму трiшки здивованим поглядом. Його завжди дивувала така самовпевненiсть та гордiсть. Вiн знав що нi Арi, нi вiн нiколи не заставлять цю дiвчину слухати та поклонятися. Здавалося що вона навiть смертi в очi може дивитися i нiчого не боятися. Напевно тому їх так поважали i багато рас вiдреклися вiд вiйни з тими державами в яких перебували вiдьми, iнколи Ример думав що це не правильно. Але вiн сам був у такому зговорi. Майя ж мала перервати вiйну мiж магами i орками. Але можливо вона мала про це сказати. Вiн теж обернувся. I пiшов до себе.

Принц до речi, не дiйшов до палацу , а слухав розмову Рима i Майї. Ример став бiля нього i очiкував що вiдьмi скажуть Лiон та Астаро. Вони знали що Моллi їй дорiкати не буде.

— Та хто ти така щоб так нагло говорити з принцом та придворним магом? — нарештi подав голос Астаро.

А ось тепер принц жалiв про те що взяв воїна з собою. Дiвчина подивилася на нього презирливим поглядом i нарештi опанувавши злiсть. Вiдповiла.

— Я — Майя повелителька стихiй. Я остання представителька клану вiдьм я можу взнати кожен твiй крок. Я лiтаю без крил. I ось в очаговi моєї генiальної душi — пiдкреслила дiвчина — з'явилося питання. Як таке нiкчемне створiння к ти може до мене так звертатися. Взагалi ти можеш казати на мене Ваша Величнiсть. Не лише ваш принц такий. Я теж принцеса. Та що там принцеса, я королева. То що ти ще щось хотiв?

— Нi Ваша Величнiсть! Я пiду. Iди! — буркнула Майя.

Астаро втiк, до того ж в прямому сенсi. За ним поспiшив Лiон, Моллi та двi особи спостерiгаючi за цим.

Роздiл 8

Ось яке насправдi мiсто

i маленькi шалостi вiдьми

Дiвчина мовчки, ледве подавляючи смiх вiдправилася до своєї кiмнати. Там вона час пролежала на кроватi. Вона кликала Рiнель, але її не було. Нарештi пiсля того як вона, мало не зiрвала горло, книга подала звук.

" Що Майя? Ти кликала?" — запитала вона.

— Уяви! Уже час це роблю. Я хочу втекти! — сказала вона.

Книга тут же засiяла i перетворилася на ту саму прекрасну ельфiйку, тiльки уже у красивому, довгому зеленому платтi. Її волосся тепер було зiбране у довгу косу, так само як i у вiдьми.

— Менi почулося? — запитала Рiнель. — Ти бажаєш утекти? Назавжди?

— Ти не розумiєш! На один день, у мiсто. I ще одне! — почала дiвчина. — Я хочу в Академiю. Але, принц навiть у мiсто не пускає.

— Заспокойся! — тепер Рiнель уже пiдлетiла в повiтря. — До Академiї у тебе є ще вiсiмнадцять днiв. Тодi закриють факультет вiдьм. Через десять днiв уже формуються факультети. На них є достатня кiлькiсть i вони дають сигнал початку. А закривають факультет через вiсiм днiв. Так що ти можеш пiти у Академiю. Але якщо тебе не пускають то є лише один варiант.

— Який? — запитала вiдьма на її очах блистiли сльози.

— Ти ж iдеш нинi у мiсто. Так? Там ти запишешся в академiю. I через десять днiв утечеш. Але нi! До академiї летiти теж далеко. Тодi тiкаємо за вiсiм днiв. Але за цей час знайди грошi. I збери одяг. Твої футболки i джинси красивi i стануть у пригодi, але зимою нi. А уже середина лiта. Думаю з одягом проблем не буде. Тепер план втечi. — сказала Рiнель i пiдiйшла до вiкна. Там iшов караван в якому їхали Ример та Арiандр, з ними їхали воїни i дружина. — Дивися вони поїхали. Тепер утекти буде легко. Сiдай на мiтлу i удачi тобi.

— Я переодягнуся спочатку. Що менi одягти? — запитала дiвчина.

— Ну! Точно не сукню. Давай Синi джинси i червону футболку. А взуйся у звичайнi кросiвки.

— Ого! Ти де вивчила оцi слова?

— Цього ти не взнаєш нiколи. — засмiялася ельфiйка.

Усе виглядало красиво. Дiвчина обрала червонi балетки нагадуючi кросiвки а волосся розпустила. Зверху мантiю. До речi мантiя мала властивiсть мiняти колiр одягу. Ось зараз красива червона футболка стала бiлою. Джинси голубими. Були темно-синiми , а балетки бiлими. Теж до речi красиво. Дiвчина посмiхнулася рухнула убiк голубою мантiєю. Яка теж змiнила колiр. Посмiхнулася i вилетiла у вiкно. Але тут же повернулася. Вона згадала про те що її можуть побачити. Тому рiзко повернувшись, дiвчина почала ритися в речах. Рiнель уже не було, напевно спить. Пiсля пошукiв нарештi пролунало слово: " є ". Майя шукала шляпу невидимку. Знайшовши її дiвчина тепер безстрашно вилетiла в вiкно i полетiла в сторону мiста.

Пiсля довгого польоту дiвчина не помiтила навiть дружини з принцом. Не те що б його воїнiв. Нарештi долетiвши до маленького мiстечка. Дiвчина приземлилася бiля сторожi i ласкавим голосом привiталася. Пiзнiше пiсля того як вона побачила шокованi обличчя чоловiкiв, дiвчина догадалася зняти шляпу i показати їм усмiхнене лице. Хлопцi побачивши це тричi перехрестилися i нарештi впустили дiвчину до мiста. Майя пройшлася по вулицi i з здивованим обличчям почала розглядати людей. Хтось показував фокуси , хтось танцював усе було таке заворожуюче, що Майя не вiдривала очей. Мiсто було велике. Але принц обманув люди не були пихатими чи злими вони були добрими. Кожен привiтав дивну дiвчинку з мiтлою. Усi подивилися на неї добрим , навiть трiшки спiвчутливим поглядом. Усi посмiхалися. Недалеко була ярмарка. На нiй продавали усе. Починаючи вiд їжi i закiнчуючи зброєю та зiллями. У Майї було небагато грошей. Вона попросила їх у Мiї начебто для нового одягу. У Майї було п'ять золотих. Наскiльки вона знала це десять срiбних i сто бронзових.

— Пробачте! — звернулася вiдьма до жiночки з дитиною. — Я чула про те що тут набирають людей у школу магiї Елiну?

— Ви про Елiну? — запитала жiночка посмiхаючись, дочекавшись кивка продовжила. — В кiнцi ярмарки один з Майстрiв набирає людей.

— Дякую. — сказала дiвчина i побiгла шукати того майстра.

— Нема за що! — кинула їй у слiд жiночка.

Пiсля того як Майя виявила де кiнець i де початок вона нарештi помiтила юнака в чорнiй мантiї. " Такий юний , а уже майстер " — подумала вiдьма. I пiдiйшла щоб роздивитися його. У нього було красиве волосся чорного кольору укладене у популярне в Майїному свiтi " редбi ". У нього була блiда шкiра , але не молочно бiла. Вiн був у чорнiй мантiї та штанах. З верху на ньому була бiла рубашка. А його очi. Уявiть що ви у космосi. Так ось у нього були очi наче космос. Здавалося як би придивитися то можна було б побачити космос.

— Красуня! — звернувся вiн до неї. — Можливо ти перестанеш мене розглядати i нарештi скажеш чим можу бути корисний.

Дiвчина почервонiла. I сховала очi. Але хлопець залишився дивитися на неї.

— Я хочу записатися в Академiю Магiї Елiну. — сказала вона .— Можна?

— Не знаю що така ледi буде там робити. Але Можна! На який факультет?

Цiєї врази Майя чомусь боялася. Вона не хтiла казати що вона вiдьма i факультет мiняти не хотiла. Вона подивилася на майстра який здивовано дивився на дiвчинку з мiтлою.

— На факультет — нарештi подала голос дiвчинка . — Вiдьом.

Дiвчина помiтила якесь сум'яття на лицi майстра. Його лице побiлiло, хвилину вiн дивився прямо i не рухався, а потiм здивовано глянув на вiдьму.

— Дiвчинко, а ти знаєш що брехати не можна. — сказав хлопець.

— Це правда! Перевiрте мою ауру. — сказала Майя.

— Перевiру! — сказав вiн. — До речi я Дарт. — пiсля того вiн склав пальцi i пустив якусь хвилю яка легенько рухнула моє волосся. Пiсля того вiн обiйшов лавку i пiдiйшов до вiдьми. — Невже це правда? Ми перевiряли весь цей свiт! Де ти взялася?

— А я не iз цього свiту. — єхидно сказала Майя. — До речi, Майя.

— Я запишу тебе! А давно ти тут? — запитав вiн.

— Не дуже. Дарт, менi потрiбна допомога. — дiвчина коротко розповiла про те що їй не можна виходити з палацу i про те що вона має утекти. Вона навiть упомянула про те що зараз вона в бiгах, але не сказала про Рiнель та книгу.

— Нiчого собi. Ну ти Майя даєш. Навiщо тобi ця академiя? — запитав Дарт.

— Я хочу вiдновити клан. I знаю про заклинання Лами.

— Звiдки? — запитав вiн знову.

— Це уже секрет. Тому я тебе прошу нiкому не кажи про мене. Дуже прошу нiкому. — вона посмiхнулася.

— Домовилися. Тримай . — сказала дiвчина i подала Дартовi золоту монетку. — Менi сказали що потрiбен внесок. — Нiяково сказала дiвчина.

— Не знаю де ти узяла грошi, але внесок ти можеш не платити. — прошепотiв Дарт. — Куди зараз? До палацу? Поспiши звiдси до палацу пiв дня ходу.

— Вiдьми не ходять . — вiдказала дiвчина i кинула невинний погляд на мiтлу.

Дивно, не вже цi люди кожен день бачать вiдьму з мiтлою. Вони навiть не питали Майю навiщо їй це предмет.

— Дарт! — звернулася дiвчина i пiсля енергiйного кивка продовжила. — А цi люди вони живi?

— Хм...— почав маг i розсмiявся. — Звичайно. Я знаю чому ти питаєш, ти привикла бути у центрi уваги. Але жiнку з мiтлою тут часто бачать. Он глянь.

Дiвчина роздивилася навколо. Люди iшли з ярмарки i дiйсно багато хто нiс мiтли. Напевно вони сплутали Майю з такими ж жiнками.

— Ну то що записав мене? — поцiкавилася вона.

— Ось анкету заповнюю. Почнемо? — Майя кивнула. — Ось бланк.

Дiвчина поглянула на нього. Вiн був не великим. Майя заповнила його i дала Дарту. На листку красувалися такi слова:

Iм'я та фамiлiя: Майя Айбер.

Вiк: 16 рокiв.

Факультет: Вiдьми.

Кого би ви хотiли бачити своїм учителем?(якщо нiкого не знаєте або хочете щоб це вибирала Академiя не пишiть нiчого): Якщо це можливо то нехай буде майстер Дарт.

Назва школи магiї: Елiна.

Останнiй бланк. Чи даєте ви згоду на пiдписання контракту з Академiєю: Так даю. Але бажаю побачити цей контракт.

Контракт

1.Кожен учень академiї має захищати її вiд ворогiв.

2. Кожен учень академiї має пiдписати контракт з одним iз богiв. Пiдписання контракту вiдбудеться пiд час першого уроку в Академiї.

3. Має поважати iншi раси.

4. Виконувати правила та слiдувати розпорядку.

Майя зробила це усе i чекала на реакцiю Дарта. Той мовчки розглядав анкету i здивовано дивився на дiвчину. Вона розумiла чому, але не видавала себе. Дивилася на мага байдужим поглядом. Нарештi вiн вiдклав його убiк. I звернувся до вiдьми.

— Ти хочеш щоб я став вашим учителем? — запитав вiн.

— Чому нашим? Моїм.

— А ти не знаєш те що у кожного майстра є своя команда. Вiн тренерує її, заставляє виконувати свої пiдлi накази i так далi. В кожнiй командi два учня i один майстер. Так що у тебе буде напарниця або напарник. Ви будете жити в однiй кiмнатi.

Думка про те що Майя житиме в однiй кiмнатi з напарником заставила її скривитися.

— Все одно хочу. — сказала вона.

— Ну може повезе. — вiдказав їй маг.

— Ага. Ой, заговорилася я. Хочу ще мiсто побачити! Ну бувай. До зустрiчi. — сказала вiдьма.

— Надiюся зустрiнемося. — кинув їй маг.

Дiвчина мовчки iшла по мiсту. Вона роздивлялася великi фонтани та красивi арки. Нарештi дiйшовши дiвчина помiтила невеличку сценку окутану величезним натовпом. Коли вона пiдiйшла то мало не зомлiла. Коли вона подивилася на сцену. О, боже там був принц. Без мага. Дiвчина швидко одягнула шапку невидимку i пiдлетiла до верху щоб добре було видно.

— Люди мої! — закричав принц. — Ваш розумний принц знайшов спосiб закiнчити вiйну з орками. — в вiдповiдь на що усi захлопали. — У мене в палацi живе вiдьма. — закричав принц i знову зустрiв оплески. — I тепер коли орки дiзнаються про те що вiдьма ще жива вони не нападатимуть на нас.

Майя була в шоцi. Ця ввiчлива людина дала їй прилисток тому що хоче виграти вiйну. Дiвчина ввiйшла у ступор. I тодi вона готова була розiрвати принца. Але не могла себе видати. I в той момент у неї в головi зародився план помсти. Вона пiдлетiла до лавки з напитками кинула золоту монетку продавцевi у руки. I тихенько взяла у нього кухоль холодно чаю.

Потiм вона пiдлетiла i закружляла над магом. Арiандр вiдчув щось неладне, але вiн нiчого не боявся i тому вiн продовжив свою розмову. А вiдьма тим часом вилила йому на голову чай. Той почав так смiшно стрибати, що Майя ледве встигла щоб не засмiятися. Вона уважно подивилася в натовп. В кiнцi вона побачила смiю чогось Дарта. Вiн кидав погляди на невидиму вiдьму. Наче бачив її. Або ж їй показалося.

Тим часом принц почав шукати того хто це зробив. I наступна монетка Маїй полетiла в банк, де вона взяла за неї десять срiбних. Вона пiшла i купила двi пачки масла. До речi купила як завжди. Продавець знайшов монетки , а вiдьма " стирила " продукти.

Тим часом Ример уже з'явився. I теж почав шукати винних. Принц досi стояв на сценi i обходив її кругом. Iдеально щоб упасти, дiвчина кинула пачку уже розвиненого масла прямо пiд ноги Його Величностi. I як i розраховувалося той упав. Натовп почав смiятися.

Але була одна проблема . Усе почало таяти на сонцi. I тепер у неї було рiдке масло. Принц тим часом узяв кухоль вина. Вiн пiднiс його очiкуючи на те що так саме зроблять усi iншi. План народився миттєво. Майя пiдлетiла до кухоля з вином i вилила туди розтоплене масло.

Принц прийнявся пити i тут як очiкувалося почав плюватися. Народ куштуючи смачне вино iз здивуванням дивився на принца.

— Та хто це робить! — закричав розлючений принц. Тим часом Майя купила "чесним" способом яйця. I викинула жовток на голови Римера та Арiандра. На що уже доведений до грiха принц закричав. — Коли знайду кара буде страшною.

Тим часом маги смiялися, принц кричав, Ример дослiджував ауру. Саме смiшне було те що вони би не розкусили її за допомогою магiї. Чому? А тому що наша вiдьма ще не умiє чарувати i тому їй прийшлося використовувати такi цiкавi способи. Дарт уже кудись зник. Невидима вiдьма сидiла на кришi якогось старого будиночка. Раптом за своєю спиною вона почула кроки. Невже її розкусили?

— Спокiйно це я. — сказав знайомий голос.

— Дарт! — сказала дiвчина знiмаючи шляпу невидимку. — Як ти мене так легко розкусив?

— Я вiдкрию тобi секрет. Колись я врятував одного бога. I вiн сказав що я можу поросити усе що захочу. Я поросив у нього те про що завжди мрiяв мантiю — невидимку. У неї були такi ж можливостi як у шляпи. Але бог вважав що це мiзерне прохання. I тому вiн подарував менi каплi. Забризкавши ними очi я тепер мiг бачити скрiзь стiни, предмети, одяг — засмiявся вiн. — А також я бачив невидимi предмети. Я навчився контролювати цей дар. I користувався ним коли хотiв. Особливо в Академiї, в жiночi роздiвалцi. Жарт! Ось так!