Розділ XXI
Нескорені у таборах
Вигляд концтабору «Інтауголь».
312
313
Концентраційний табірний
пункт біля копалень ім. Матро—
1 липня 1952 р.
Цілком таємно
сова. Колима, 1956 р.
ДОВІДКА
про місця розселення та кількість спецпереселенців,
виселених з України станом
на 1 липня 1952 року
Назва контин-
Назви республік,
Перебуває у наявності
Концентраційні табори як метод придушення антирадянських
генту
країв та областей
Разом
З них дорослих
рухів та настроїв СРСР використовував від самого початку сво—
«Оунівці»
Разом
169485
128992
го існування. У час найбільшого розпалу сталінських репресій
[Слово змазане]
В тому числі:
1920—1930-х років було створено цілу систему цих каральних за-в 1944—1952
7702
6067
Казахська РСР
кладів, що ввійшла в історію під назвою ҐУЛАҐ.
роках
Таджицька РСР
6
6
Очевидно, не могли уникнути таборів і полонені повстанці та
Бурят-Монгольська
члени їхніх сімей. Майже відразу після відновлення радянської
2248
1660
АРСР
влади в Західній Україні було вида—
Комі АРСР
3421
2644
но спеціальний документ про порядок
Зі спогадів Василя Левковича:
виселення членів сімей оунівців та ак—
Удмуртська АРСР
708
575
«Через два дні мене забрали в камеру, де збирали
тивних повстанців у віддалені райони
Якутська АРСР
1993
1642
людей на етап у табір. З Лук’янівки столипінським
вагоном нас перевозять у Москву на Краснопресню,
СРСР (квітень 1944). Відтак з’явилася
Алтайський край
7
6
де тоді була пересильна тюрма, а через тиждень чи
ще низка директив, які регулювали це
Красноярський край
13704
10424
два з Краснопресні — в Вологду.
питання. Впродовж періоду найактивні—
Приморський край
1590
1161
Там сформували з телятників цілий ешелон і через
шої діяльності ОУН та УПА (1944—1952)
Хабаровський край
25926
19146
місяць усіх в’язнів повезли в Воркуту. На ворку—
за межі України вислано понад 203 ти—
Амурська область
5673
4215
тинську пересилку приїхав я в травні 1949 р., а
сячі її мешканців.
2 червня завезли нас у табір шахти № 6. Перші вра—
Архангельська область
3990
3188
Своєрідним піком депортації стала
ження навіть дуже страхітливі. Коли підводили нас
Вологодська область
26
26
спеціальна операція «Захід», котра від—
до воріт табору, якраз надвели розвод з шахти,
булася 21 жовтня 1947 року. Тоді про—
Іркутська область
17012
12729
в’язні несли з собою двох шахтарів, покалічених
Кемеровська область
27946
21579
у шахті. Шахтарі немиті; в тій же одежі, в якій
тягом одного дня із Західної України де—
працювали в шахті, вони ішли в зону».
портували 76192 особи.
Кіровська область
1746
1431
Куйбишевська область
1
1
Молотовська область
10594
8332
Новосибірська область
190
155
Омська область
12313
9464
Свердловська область
102
75
Томська область
11649
8692
Тюменьська область
5805
4158
Челябінська область
6067
4673
Читинська область
4587
3610
Крайня Північ
18
18
В ВТТ (виправно-тру—
дові табори) та Спец—
4461
3315
будівлях МВД
Сім’ї куркулів
з західних обл.
Іркутська область
1463
1116
України, виселені
в 1951 р.
Начальник 2-го відділу 9-го управління МҐБ СРСР
полковник держбезпеки Карамишев
начальник 1-го відділення 2-го відділу
майор держбезпеки Курочкін
ҐУЛАҐ (від рос. «Главное управление лагерей» — «Головне управління таборів») — єдина система
Масова депортація населення мала на меті знищити базу по-виправно-трудових таборів у Радянському Союзі (точна назва — Главное управление исправительно-встанського руху. Самих же повстанців тоталітарна система спо-трудовых лагерей и трудовых поселений НКВД СССР — «Головне управління виправно-трудових таборів
дівалася зламати, перетворивши на «добропорядних радянських
та трудових поселень НКВД СРСР»). ҐУЛАҐ, як управлінський апарат, створено 1934 р. на базі таборів, що
громадян», або знищити фізично. Умови табірного життя цілковито
залишилися з часів Російської імперії. Першим його керівником став М. Берман. Завданням ҐУЛАҐу було
підпорядковувалися цьому завданню.
ізолювати політично ворожі елементи суспільства та використовувати їх як безкоштовну робочу силу.
У 1930—1940-х рр. кількість таборів істотно збільшується, вони перетворюються на промислові центри.
Табірний пункт був пустирем прямокутної форми, обнесеним
У 1940-х рр. ҐУЛАҐ монополізує науково-дослідницьку роботу у військовій галузі. В 1952—1953 рр. уна-огорожею з дерев’яних стовпів (висота від 2,5 до 6 м), вкопаних
слідок антиповстанської боротьби МҐБ у таборах зосереджується найбільша кількість в’язнів, після чого
на відстані 5—6 м один від одного, та колючого дроту (до 15 ря-спостерігається швидкий занепад системи таборів. ҐУЛАҐ розформовано 1960 р.
дів), обмотаного навколо цих стовпів. Біля паркана зводили вежі
314
315
Таборові бараки, де жили
в’язні у 5-му таборі Мінлаґу —
«Інтауголь». 1955 р.
Жінки-політв’язні під час ро—
для охорон и, оснащені великими прожекторами. В’язні жили у при-біт у каменярнях.
мітивних дерев’яних будинках прямокутної форми, часом — у зем-лянках. Також тут розташовувалися медчастина, їдальня, лазня та
бараки для охорони. Табір мав один вхід — велику браму, відгоро-Зі спогадів Олександра Солженіцина:
джену від жител в’язнів. Навколо табору бігали собаки, навчені
«Не знаю, де як (різали у всіх Особлаґах, навіть в інвалідному Спаську!), а
кидатися на людей. В’язням заборонялося наближатися до огоро-в нас (Кенґір) це почалося з приїзду дубовського етапу — переважно західних
жі — тут була означена т. зв. «запретная зона»: охорона мала на-українців, ОУНівців. Для всього цього руху вони зробили дуже багато, та ж
вони й зрушили віз. Дубовський етап привіз до нас бацилу спротиву.
каз стріляти без попередження у тих, хто переступить її. Часто
Молоді, сильні хлопці, захоплені з парти—
траплялися випадки, коли охоронці стріляли у в’язнів, що не за-занської стезі, вони в Дубовці огляділися,
ходили до забороненої зони.
жахнулися цій сплячці та рабству — та й по—
Від 1940-х років, з ініціативи Л. Берії, таборове життя став регла-тягнулися до ножа.
ментувати спеціальний режим, розроблений до найменших подро-У Дубовці це швидко завершилося повстанням,
биць. За його впровадження й додержання відповідала адміністра-пожежею та розформуванням. Але таборові гос—
ція табору. Вона складалася з розжалуваних співробітників НКВД, подарі, самовпевнені, осліплені (тридцять
котрі відбували тут своєрідне «заслання». Невелика кількість охо-років вони не зустрічали жодного опору, від—
рони змушувала адміністрацію використовувати для підтриман-викли від нього), — не подбали про те, щоб
навіть утримувати привезених заколотників
ня порядку в таборі кримінальних злочинців («урок», «блатних», окремо від нас. Їх розпустили по табору,
«злодіїв в законі»), постійно підігріваючи ворожнечу між політич-по бригадах. Це був прийом ВТТ (виправно—
ними в’язнями («контріками») та кримінальними. Завданням «урок»
трудові табори): там розпорошення глушило
було тероризувати, принижувати, бити та обкрадати «контріків» у
протест. Але у нашому середовищі, що поча—
вільний від роботи час. Нерідко «урки» діяли за прямими вказівка-ло очищатися, розпорошення тільки допомогло
ми адміністрації табору.
швидше охопити всю товщу вогнем.
Так, закон ставав яснішим, але новий, дивний
закон: “Помри в цю ніч той, у кого нечисте
сумління!”
Тепер вбивства відбувалися частіше, ніж вте—
чі і в кращі часи. Вони відбувалися впевне—
но та анонімно: ніхто не йшов здаватися зі
скривавленим ножем; і себе і ніж берегли для
іншої справи. Улюблений час — о п’ятій годи—
ні ранку, коли бараки відчинялися поодиноки—
ми наглядачами, що йшли собі далі відчиняти,
а в’язні ще майже всі спали, — месники у
масках тихо входили у намічену секцію, на—
ближалися до потрібної вагонки та неухильно
вбивали зрадника, котрий щойно прокинувся та
дико верещав, або навіть ще сплячого».
Важка фізична праця повин—
на була зламати жінок-героїнь.
Галичани на лісоповалі. 1948 р.
316
317
Після 1947 року в табо—
рах збільшилася кількість
в’язнів із Західної України.
Маючи досвід повстан—
ської боротьби, вони по—
чали чинити опір свавіллю
кримінальних злочинців,
залякуючи та фізично ви—
нищуючи їх.
Вони творили в зонах
організації, котрі підтри—
мували зв’язки з українця—
ми в інших таборах, таким
чином створивши підпіль—
ну сітку. Серед табірних
організацій відомі «Запо—
лярний провід ОУН», «Про—
від ОУН північних терито—
рій», «Центральний комітет
Командир ВО «Буг» полков—
ОУН», «Український коза—
ник Василь Левкович під час ро—
