післявоєнний період, розвинулися нові форми боротьби. Угорська
Безперечно, УПА — це своєрідний феномен у світовій історії. Важ-революція 1956 року, «Празька весна» 1968-го, події у Польщі на
ко відшукати приклад настільки ж тривалого й інтенсивного проти-початку 1980-х років були передумовами масових революційних
стояння окупаційним режимам, яке б спиралося винятково на сили
змін кінця 1980-х. Зрештою, як і передбачали ідеологи українсько-самого поневоленого народу. Водночас, діяльність українських по-го підпілля, радянська система розвалилася не через зовнішнє
встанців цілком вписується в рамки загальносвітового явища бо-втручання чи народне повстання в якійсь із підкорених держав, а
ротьби народів за свободу та державність, котре стало найпомітні-в результаті масових революційних дій народів Центрально-Схід-шим історичним фактором другої половини ХХ століття, — завдяки
ної Європи. Помітну роль тут відіграв український визвольний рух, йому політична карта світу протягом кількох десятиліть змінила-який продовжував традиції ОУН і УПА в своїй ідеології та практиці.
ся більше, ніж за декілька попередніх століть. І саме в контексті
З погляду української історії, УПА стала піком розвитку україн-загальносвітової боротьби поневолених націй розглядало свою
ського визвольного руху ХХ століття, логічним продовженням по-діяльність керівництво українського визвольного руху, про що
передніх його етапів: національного відродження початку сторіч-яскраво свідчить його головне гасло: «Свобода народам! Свобода
чя, національної революції 1917—1920-х років, періоду підпільної
людині!»
збройної боротьби УВО та ОУН 1920—1930-х років. Пройшовши ці
Для представників інших визвольних рухів діяльність україн-етапи, рух розвинувся із невеликої групи інтелектуалів та бойови-ських повстанців була чудовим прикладом багатолітньої проти-ків, що налічувала десятки осіб, у масовий загальнонаціональний
дії могутньому ворогові, прецедентом, який доводив, що можна
рух, у якому так чи інакше були задіяні сотні тисяч людей. Саме в
обстоювати національні інтереси навіть у вкрай несприятливих
ході повстанської боротьби було вироблено ідеологію руху, апро-умовах. Врешті, корисним був для них також практичний досвід
бовано найрізноманітніші методи збройного і беззбройного опору.
В хаті селян-патріотів. Злі— успішного ведення партизанської війни проти окупаційних військ.
У другій половині 1950-х та в 1960-х роках дисидентські організації, ва направо: на передньому плані з
Паралельно з українськими повстанцями завзято боролися про-що свідомо продовжували справу ОУН-УПА, навіть передруковува-автоматом ППШ — невідомий, ти тоталітарного радянського режиму представники визвольних
ли та поширювали повстанські видання. Проте, за деякими озна-Микола Овсяник — ‘Чорногуз’, рухів Литви, Латвії, Естонії. Потужний антикомуністичний зброй-ками, диси дентський рух був своєрідною антитезою до боротьби
Микола Федик, Андрій Струк, ний рух не згасав після завершення війни й у Польщі. Спроби
УПА: він сповідував ненасильницькі форми боротьби, ніколи не був
Степан Проців — ‘Деркач’. с. Пі— підняти антирадянську боротьбу робили в Словаччині, Румунії, та й не намагався стати масовим, старався діяти в рамках радян-сочне Миколаївського р-ну Львів— Угорщині. Усі ці рухи мали багато спільного з УПА. Проте, з різних
ського правового поля. Але ідейна еволюція від боротьби за права
ської області, 1946—1947 р.
окремої особистості до обстоювання національних прав українців, зокрема на державну незалежність, дає підстави вважати його наступним етапом розвитку українського визвольного руху.
Масовий національно-демократичний рух, що розгорнувся в
Україні на межі 1980-х та 1990-х років став своєрідним синтезом
двох попередніх періодів визвольної боротьби. Очевидно, що з ди-сидентським рухом його, крім часової близькості, єднала безпосе-редня участь багатьох дисидентів. Проте своїми цілями, серед яких
головною була незалежність України, та масштабами — участь у
русі брали представники різних прошарків суспільства, а не лише
інтелігенція — він нагадує радше період УПА. Очевидно, що за-вершальною подією на цьому етапі, а заразом і в усьому українському визвольному процесі ХХ століття був Акт проголошення
незалежності України 24 серпня 1991 року. Він поставив крапку
в справі існування колись могутнього Радянського Союзу і остаточно закріпив здобутки національно-демократичних революцій у
Центрально-Східній Європі.
328
329
Footprints in history
In order to properly evaluate signifi cance of the fi ght conducted by the Ukrainian insurgents in Ukrainian and world history, it is necessary to look closely at their goals and evaluate to what extent they achieved them. After the brief period of 1943—1944, when there was some basis to hope that the USSR and Germany would destroy themselves in war, leaders of the national liberation movement realistically assessed their own military capacity and thus did not set a military victory over the enemy as a goal. Their primary objective was the protection of population from repression by the occupation powers.
It is diffi cult to say to what extent they managed to achieve it. For this it would be necessary to answer the question: «What would have happened had there been no insurgent movement?»
Would more Ukrainians have been taken away for forced labor to Germany? Would the destruction and plundering of villages have occurred on a larger scale? Would the repressions in post-war Western Ukraine be weaker than in 1939—1941 and not equal in cruelty the events in Naddniprian-ska Ukraine in 1930’s? Did the insurgent struggle stop collectivization? Or fi nally, did that struggle prevent Ukrainians from becoming totally Sovietized, from being transformed into a Soviet people deprived of any roots, into faceless «homo sovietikus»?
Of all these questions, only the last one can be answered with any certainty. The fact of the matter is that the second but perhaps the most important objective that national liberation movement set before itself was to change the consciousness of Ukrainians, their moral and spiritual upbringing that would prepare the society for the national revolution. The Ukrainian insurgents were unable to take advantage of the results of their own work: in the 1940’s and 1950’s, world events did not allow such a revolution to take place. A massive national-democratic movement at the end of 1980’s which culminated with the 1991 proclamation of Ukrainian independence, originated on territories of UPA activity. Even to this day, the level of national consciousness in Western Ukraine contrasts signifi cantly with other regions of our country. It is undoubtedly, a result of the fi ght of the Ukrainian insurgents that became an integral part of national history and culture for Ukrainians in this region. They honor the memory of dead UPA soldiers and OUN members — almost in every village there is a symbolic tomb or a monument where people come to honor not only their rela-tives or fellow-villagers but their Ukrainian heroes. Insurgent folklore (songs, stories, etc.) having outlived Soviet rule, is still preserved in the cities and villages. «Glory to Ukraine!» — the greeting of Ukrainian insurgents, is heard routinely during the important national holidays. These days this greeting is heard not only among ordinary people and not only in Western Ukraine.
Without doubt, the UPA is a unique phenomenon in world history. It is diffi cult to fi nd another example of a long-lasting and intensive opposition to occupation regimes which relied exclusively on its own enslaved people. At the same time, the activity of the Ukrainian insurgents is a part of the universal struggle of oppressed people for freedom and statehood that became the most noticeable historical factor of the second half of the 20th century. Thanks to it the political map of the world has changed more over the last several decades than over the last few centuries. Leaders of the Ukrainian national liberation movement also considered their activity within the context of the worldwide struggle of enslaved nations to which its main slogan clearly testifi es: «Freedom to the nations! Freedom to people!»
For the representatives of other national liberation movements, the activity of the Ukrainian insurgents served as an excellent example of long-term counteraction to a powerful enemy, proving that it was possible to defend national interests even under extremely unfavorable conditions. Finally, the practical experience of fi ghting a successful guerrilla war against occupation troops was also useful for them.
Together with the Ukrainian insurgents, representatives of the national liberation movements of Lithuania, Latvia and Estonia fought relentlessly against the totalitarian Soviet regime. In Poland, the powerful anti-communist armed movement did not die even after the war was over. Anti-Soviet movements were also attempted in Slovakia, Romania and Hungary. All these movements had much in common with the UPA. But for a variety of different reasons it was impossible to set up effective cooperation between them and the Ukrainian insurgents. These attempts were successful only in the concentration camps where former underground members broke down the Gulag system together.
New forms of the struggle were developed in countries that had most vigorously opposed the Soviet regime during the post-war period. The Hungarian revolution of 1956, «the Prague spring»
1968 and the events in Poland at the beginning of 1980’s created the necessary preconditions for the massive revolutionary changes at the end of 1980’s. Eventually, as the ideologists of the Повстанська розвідка
Ukrainian underground foresaw, the Soviet system collapsed not because of external interven-Зліва направо: невідомий,
tion or rebellions in any of the enslaved nations, but as a result of mass revolutionary activities of Степан Проців — ‘Деркач’.
330
331
people in Central and Eastern Europe. In this regard, a notable role was played by the Ukrainian national liberation movement which continued the traditions of the OUN and the UPA in its ideology and practice.
From the viewpoint of Ukrainian history, the UPA was the pinnacle of the Ukrainian national liberation movement of the 20th century. It was the logical continuation of previous movements: the national revival at the beginning of the century, the national revolution of 1917—1920, the period of underground armed struggle of the UVO and the OUN in the 1920’s and 1930’s. Having passed through these stages the movement developed from a small group of intellectuals and fi ghters into a mass national movement involving hundreds of thousands of people. During the period of insurgents’ struggle the ideology of this movement was worked out and various methods of the struggle approved. In the second half of the 1950s and in the 1960’s, dissident organizations conscien-tiously continued the cause of OUN-UPA even reprinting and distributing insurgent publications.
However, according to some of its characteristics, the dissident movement may be considered to be an antithesis to the UPA struggle: using non-violent methods, it never tried to become widely spread and operated within the limits of the Soviet legal fi eld. But the ideological evolution from the struggle for individual rights to upholding the national rights of Ukrainians, particularly for national independence, gives us the basis to consider it as the continuation of the previous stage of the Ukrainian national liberation struggle.
The massive national-democratic movement that developed in Ukraine in the 1980’s and 1990’s synthesized the two previous periods of the national liberation struggle. It is obvious that not only time affi nity but also the direct participation of many dissidents connected the national liberation movement with the dissident one. However, as far as its objectives (among which Ukrainian independence was the primary one) and the scale of activity are concerned (not only the intelligentsia but also the representatives of various social layers participated in it) — very quickly it began to resemble the era of the UPA. It is obvious that the fi nal event of this stage and at the same time in the entire Ukrainian national liberation process of the 20th century was the August, 24th, 1991
