Act proclaiming the independence of Ukraine. This act put an end to the existence of the once powerful Soviet Union and fi nally secured the achievements of national-democratic revolutions in Central and Eastern Europe.
Повстанець-кулеметник Іван
Олій
ник — ‘Максим’ з донькою
Марій кою на узліссі біля с. Тухоль—
ка (Львівщина).
333
Епілог
Україна мітингує. 1991 р.
334
335
Ветерани УПА Галина Ко—
ханська та Василь Маланюк.
Святкування 50-ї річниці
від дня загибелі командира ‘Гро—
ма’. Слово має підпільниця Ганна
Попович — ‘Рожа’. Ґорґани, під—
ніжжя г. Бередовачки, 17 травня
2004 р.
1991 рік. На хвилі масового національного руху, справжнього національного відродження, проголошується незалежна Україна. Но-вопостала держава починає відкривати для себе власну століттями
замовчувану і перекручувану історію. Поступово із забуття повер-таються визначні діячі нашого минулого, переглядаються окремі
події чи навіть цілі періоди. Цей процес був вкрай необхідним як
для легітимації відродженої держави, так і для самоусвідомлення
українського суспільства, кристалізації його національного «я».
Проте, на відміну від інших країн Центральної та Східної Європи, де
ревізія історії відбулася досить швидко й безболісно, в Україні вона
просувалася важко, часом навіть драматично. Кількасотлітнє без-державне існування народу, понад сім десятиліть жорстокого комуністичного режиму зробили своє — національна пам’ять українців
зазнала дуже великих втрат. Крім того, домінування в політичній
еліті нової держави представників попередньої епохи штучно стри-мувало та й досі стримує процес повернення Україні її справжнього
історичного обличчя.
Чи не найкраще ілюструє цю тезу ситуація з офіційним визнан-ням українською владою УПА. Це питання досі залишається не ви-рішеним. Незважаючи на те, що на кожних парламентських чи пре-зидентських виборах політики піднімають його на щит; незважаючи
на те, що на розгляд найвищого законодавчого органу Верховної
Ради України було подано вже кілька проектів його вирішення; не-Маршує колона ветеранів зважаючи, врешті, на те, що спеціально створена з істориків комі-Української Повстанської Армії. сія дала свій висновок про визвольний характер боротьби армії.
1992 р.
336
337
Напевно, люди, від яких
залежить доля цього питан—
ня, забули, що Акт 24 серпня
1991 року став результатом не
тільки голосування потрібної
кількості депутатів Верховної
Ради. Це, передовсім, резуль—
тат багаторічних змагань не
одного покоління українців, а
серед них — і сотень тисяч во—
яків УПА та членів ОУН, які по—
клали на вівтар незалежності
свої молоді життя, заплатили
за неї десятиліттями таборів.
Міцна імперська пуповина до—
тепер заважає владній еліті
назвати окупанта окупантом,
а борця за волю — героєм на—
ції. Влада досі не розуміє, що
визнання УПА потрібне не цій
структурі, яка вже давно отри—
мала його від самої Історії. Це
визнання потрібне самій-таки
владі, щоб вона мала право
назвати державу, якою їй дові—
рено керувати, гордим іменем
УКРАЇНА.
Очевидно, в справі УПА ще
далеко не поставлено остан—
ньої крапки. Тому й ми не мо—
жемо поставити її у своїй кни—
зі. Сподіваємося, вже скоро
цей епілог стане неактуаль—
ним, і наступні видання книги
закінчуватимуться набагато
оптимістичніше. Сподіваємо—
ся також, що інформація, яку
уважний читач знайде на її
сторінках, допоможе йому са—
мому розібратися й вирішити,
на яку славу заслуговують ті
хлопці й дівчата, що кілька де—
сятиліть тому підняли зброю під прапорами УПА. Сподіваємося, що
саме таким чином, доносячи забуту правду, ми зможемо не тільки
відновити історичну справедливість, але й вплинути на сьогодення
та майбутнє країни, яка врешті стане вартою пам’яті нескорених.
Київ, травень 2007 р. Остан—
ній командир УПА, генерал—
хорунжий Василь Кук. Головним
своїм завданням вважав донесення
правди про своїх побратимів.
Фото Дмитра Стойкова «Газета 24».
Сучасні видання з історії
українського визвольного руху.
338
339
Epilogue
1991. On the wave of a mass national movement and a real national revival, independent Ukraine is proclaimed. The newly arisen nation starts to uncover for itself its centuries-long ignored and distorted history. Gradually from oblivion, fi gures return from our past, specifi c events and even entire periods are revisited. This process was of great importance both for legitimizing the reborn state and for the self-awareness of Ukrainian society and crystallization of its national «self». But unlike other countries of Central and Eastern Europe where the revising of history was carried out rather quickly and painlessly, in Ukraine this process has been very diffi cult. Centuries of existence without a state and over seven decades of a brutal communist regime have caused damage — the national memory of Ukrainians has suffered heavy losses. Besides, domination in the political elite of the new country by representatives of the previous epoch artifi cially slowed down and presently interferes with the process of returning to Ukraine its true historical face.
Nothing more clearly illustrates this than the situation with the offi cial recognition of the UPA by the Ukrainian state. This question even now remains unresolved despite the fact that during each parliamentary or presidential election, politicians bring it up, despite the fact that proposals to resolve this matter have already been submitted to the highest legislature body of the Supreme Council of Ukraine and fi nally not to mention, that a specially formed commission of historians has already drawn its conclusions about the liberation character of the UPA struggle.
Most likely, those who will decide this question have forgotten that the August, 24th, 1991 Act resulted not only from the necessary amount of votes by the deputies of the Supreme Council.
It was fi rst and foremost, the result of a longstanding struggle of not of only one generation of Ukrainians, among whom were both hundreds of thousands of UPA soldiers and OUN members who placed their young lives on the altar of independence and paid the price by decades in the Gulag.
The strong imperial wand even now prevents the ruling elite from acknowledging the invader to be the invader and the freedom fi ghter — the hero of the nation. Authorities still do not understand that the UPA does not need that recognition from them. It has it received it from history long ago.
This recognition is necessary for authorities, so they can call the country which they have been entrusted to rule, the proud name Ukraine. Obviously, the fi nal word has not yet been spoken regarding the UPA. For this reason we cannot say it in this book either. We hope that very soon this epilogue can be revised and subsequent editions of this book will end more optimistically. We hope also that the information found by readers within its pages will help them analyze and decide what praise those boys and girls who fought for Ukraine under the banner of the UPA deserve. We hope that by revealing the forgotten truth in this way, we will not only restore historical justice but also infl uence the present and the future of a country which fi nally will become worthy of the memory of the unconquerable.
340
341
Перелік рекомендованих джерел і літератури
40. Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі в 1944—1953 роках. — К., 1998. —
941 с.
41. Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. — К., 1996. — 463 с.
42. Сергійчук В. Український здвиг. 1939—1947. — К., 2004. — Т. 1—5.
ДЖЕРЕЛА
43. Слово і зброя. Антологія української поезії, присвяченої УПА і революційно-визвольній боротьбі. —
Торонто, 1968. — 416 с.
1.
Акція «Вісла». Документи / Упоряд. і ред. Є. Місила. — Львів — Нью-Йорк, 1997. — 564 с.
44. Спогади вояків УПА та учасників збройного підпілля Львівщини і Любачівщини. — Львів, 2003. —
2.
Армія безсмертних. Повстанські світлини / За ред. В. В’ятровича та В. Мороза. — Львів, 2002. —
448 с.
220 с.
45. Сталинские депортации. 1928—1953 / Под общ. ред. акад. А. Н. Яковлева. — М., 2005. — 904 с. —
3.
Бандера С. Перспективи української революції. — Мюнхен, 1978. — 640 с.
(Россия. ХХ век. Документы).
4.
Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953: Суспільно-політичний та історико-46. Стецько Я. Українська визвольна концепція. — Мюнхен, 1987. — 528 с.
правовий аналіз: У 2 кн. — К., 1994. — Кн. 1—2.
47. Судоплатов П. А. Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930—1950 годы. — М., 1997. — 688 с.
5.
Борець Ю. У вирі боротьби: Спогади учасника повстанської боротьби (1941—1948). — К., 1993. — 303 с.
48. У боротьбі за волю України — під бойовими прапорами УПА. — Аусбург, 1949. — 176 с.
6.
В боротьбі за українську державу: Есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Другої світової
49. УГВР в світлі постанов Великого Збору та інших документів з діяльності 1944—1951: Зб. докумен-війни / За ред. М. Марунчака. — Львів, 1992. — 1303 с.
тів. — 1956. — 356 с.
7.
В намисті з колючого дроту (спогади жінок, в’язнів ГУЛАГу, учасниць Норильського повстання
50. Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів / Упоряд. В. Ко-1953 року) / Упоряд. І. Кривуцький. — Львів, 2009. — 276 с.
сик. — Львів, 1997—2000. — Т. 1—4.
8.
Веденеев Д. В. Одиссея Василия Кука. Военно-политический портрет последнего командующего
51. Українське державотворення. Акт 30 червня 1941: Зб. документів і матеріалів / Під заг. ред. Я. Даш-УПА. — К.: К. И. С., 2007. — 208 с.
кевича та В. Кука, упоряд. О. Дзюбан. — Львів, 2001. — 558 с.
9.
В рядах УПА. Збірка споминів бувших вояків Української Повстанської Армії. — Нью-Йорк, 1975, 52. УПА в світлі документів боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу 1942—1950 рр.: Зб.
1999. — Т. 1—2.
документів. — 1957. — Кн. 1—2.
10. Галаса В. Наше життя і боротьба. Спогади. — Львів, 2000. — 272 с.
56. Хмель С. Українська партизанка (з крайових матеріалів). — 1959. — 274 с.
11. Графіка в бункрах УПА. Альбом дереворитів, виконаних в Україні в роках 1947—1950 мистця укра-57. Яворівський фотоархів УПА. — Львів, 2005. — 236 с.
їнського підпілля Ніла Хасевича «Бей-Зота» та його учнів / За ред. Д. Мигаля, П. Мегика, Л. Шан-58. Political thought of the Ukrainian underground, 1943—1951 / Ed. by P. J. Potichnyj, Y. Shtendera. —
