Турбогвинтовий

— Нічого, — буркнув Зед, але під незадоволеним поглядом Громила одразу ж поправився. — Тобто дізналися ми багато, але не впевнені, що це справжній Пилюк.

— Фальшиві документи? — зацікавився Громило, переглядаючи файли з досьє.

— Навряд. Скоріше він зробив собі пластику. Можна організувати перевірку його аналізів після гонки, щоб порівняти із записаними в техпаспорті.

— Зробіть. Що ще дізналися?

— Він ніколи не піднімався вище п'ятисот метрів. Психологи кажуть, що у нього всі ознаки страху висоти. А ще — у нього аномально потужний двигун.

— Майже як у тебе, шеф, — ляпнув Зед, за що одразу отримав по носі від Неда.

— В селі кажуть, що він став таким після того, як в нього влучила блискавка. Але підтвердження ми знайти не змогли. Впродовж останнього місяця пережив кілька пластичних операцій. За характером — хуліган та забіяка, ніколи не стримує емоцій і любить давати волю колесам. В основному тренувався на односельцях.

— А може запропонувати йому приєднатися до нашої компанії? — і знову Зед отримав по носі. — А що? Він відчайдух і трохи психований — буде непоганою підтримкою... Ай! — черговий удар по носі.

— Він — селюк, цей Смердюк-Дасті... — проричав Громило. — А таким як він — не місце у вищій лізі...

— Хех, вірно сказано шеф — селюк-смердюк... Га-га-га!

* * *

Ранок розпочався з метушні обслуговуючого персоналу. Ель Чу вже кудись зник, а я взявся переглядати пошту. Учора я відіслав Капітану рапорт про все побачене й почуте, описав свої думки й ідеї, а сьогодні мав отримати відповідь.

'Будь уважним, — писав Капітан. — Хтось виклав в мережу твоє досьє. І їм відомо про твій мнимий страх висоти. До тебе можуть підіслати липових співробітників, тому завжди уточнюй їхні особливі прикмети. В твоїй ситуації краще бути параноїком і панікером, ніж дискваліфікованим. Стеж, щоб усі баки були наповнені справжнім пальним. Коли летітимеш через Атлантику — слідкуй за температурою двигуна. Не женися за максимальною швидкістю, бережи ресурс двигуна. Як тільки відчуєш ознаки зносу — використовуєш присадку ?3, але не пізніше, ніж за три години до посадки. Присадки до мастила не заборонені, але афішувати їх використання не варто. Знайди свій ритм, який би міг підтримувати впродовж не менше десяти годин. Намагайся піднятися якомога вище, але не зловживай компресором. Тримайся в хвості основної групи, щоб тебе бачили якомога менше. На цьому — усе. Чекаю від тебе звіт на ключовій точці.'

Хороші інструкції. Збережу їх в пам'яті — на майбутнє.

Сходивши в туалет, вперше в цьому світі, я із сухим двигуном повернувся на свою стоянку. А ось і обслуговуючий персонал. Тягач із номером С-25 — це ж не мій номер! Хух, він просто помилився стоянкою — фальшива тривога. Мій тягач з'явився одним із останніх, але свою роботу виконав швидко. Єдина затримка виникла із пальним: мій двигун був доволі потужним і пального споживав доволі багато, а тому тієї бочки, що привіз тягач, мені вистачило лише на основні баки в корпусі та половину підвісного — довелося йому їздити за другою. А пальне у спонсорів було хорошим: не розведене, майже без присадок, на смак чимось нагадувало томатний сік — я його любив. Ну і масла нового, замість злитого, в бачок накапали. По дорозі на злітну смугу до мене підкотив Рупер і показав картку із моїм завданням: три тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять кілометрів над Атлантикою, маршрут, координати для навігаційної системи, і ще ціла купа усіляких додаткових даних. Про всяк випадок фотографую все це і скидаю все собі на нашу загальну поштову скриньку, паралельно переглядаючи нові надходження — лист від брата так і не надійшов. Ну що ж, принаймні я спробував. У цьому всесвіті мій прототип так-само виявився нанизаний на арматуру й помер на місці. Цікавий факт — мене підібрали аж через дві години після припинення стрільби. Вирішивши більше не мучити себе неприємними роздумами, я очистив свою сторінку від усіх листів і повністю змінив профіль на новий. Якщо зі мною захочуть зв'язатися — я про це дізнаюся, але не варто плодити в мережі привидів. Закривши питання зі своєю сім'єю, я переключився на новини.

А в мережі вже йшла пряма трансляція зі стартового майданчика. Натовп уболівальників заповнив трибуни й увесь простір за парканом аеродрому. На іншому каналі я вже бачив порівняльні таблиці всіх учасників гонок. Знайшов там і себе, прочитав про фобію свого попередника, дізнався про пережиту грозу... Щось надто вже багато цей анонім знає про мене. Сподіваюся йому ще не відомо про мою справжню особистість.

Розбираючись із новинами, я й не помітив, як нас вивезли на злітну смугу. З віртуального світу в реальний мене витягнув огидний звук клаксонів збоку — Ель Чу щось натхненно віщав мені, але я його не чув. Довелося відключити навушники і повернутися до свого товариша.

— Йо, аміго! Щось ти зранку якийсь млявий. Не боїшся проспати старт?

— Ні, — я відключив підсвітку на склі, щоб Чупакабра нічого не помітив. — Просто перевіряв, чи все в порядку перед стартом.

— А що там перевіряти? — щиро здивувався гонщик. — Тут техніки кращі, ніж в моїй майстерні. Навіть гар із корпусу відчистили. Відчуваю себе повелителем світу!

— Дивись, щоб після такого ремонту тебе не довелося виловлювати десь посеред Атлантики.

— Ти на що натякаєш? — погрозливо навис наді мною здоровань.

— Ні на що не натякаю. Просто раджу бути обережним. Мені здається, що не всі із присутніх тут дотримуються чесної гри.

— О, зрозумів, — одразу ж притих Чу, і нахилився до мене. — Ти теж підозрюєш учасника під номером одинадцять — Бульдога?

Я не став йому відповідати, а знову підключився до каналу новин. Рейтинги учасників мене вже не цікавили, а от кадри минулорічного старту, які зараз крутили для глядачів, показали мені одну цікаву деталь — учасники, які стартували останніми в черзі, мусили пробиватися крізь сильний зустрічний потік повітря, і ризикували взагалі не відірватися від землі. Думаю мені краще почекати, доки гонщики трохи відійдуть вперед, щоб повітря заспокоїлося — не хочу перевернутися прямо на злітній смузі, на посміх глядачам. Зиркнувши вбік помічаю, як Чупакабра вирячився на хвіст учасниці, що стояла попереду — Рошель. Та він сам так пропустить старт! Стукаю його по крилі й показую вперед.

Ось тягачі покидають злітну смугу й звучить команда заводити двигуни. Переключаюся на підвісні баки й уважно дивлюся на турнірне табло, де почався зворотній відлік до старту. Заводжу двигун, але тримаю його на мінімальних обертах, міцно затиснувши гальма. Останні секунди перед стартом. Ель-Чу аж пригнувся до землі, впираючись колесами у білу лінію розмітки.

Старт! Колона гонщиків рвонулася вперед, а я ще кілька секунд барився із розгоном, за що потрапив у об'єктиви половини камер. Відчувши, що опір повітря зменшився, я збільшив крок гвинта й відпустив гальма. О, так набагато краще! Тепер можна спокійно злітати і набирати висоту. Я сказав набирати, а не летіти паралельно до землі! Та що ж це за лихо таке? Форсаж! Ну нарешті. Відриваюся від асфальту і одразу прилаштовуюсь у хвіст основній хмарі літаків. Пролітаю над парканом аеродрому і мушу одразу ж ставати на ребро, бо якісь бовдури взялися запускати феєрверки. І вони ціляться прямо в мене! Ухилившись від усіх ракет, я вийшов на курс і взявся строчити у записник свої думки щодо майбутніх капостей з боку 'глядачів'. Вже коли аеродром зник за обрієм, я переключився на радіолокацію і зі здивуванням побачив попереду один об'єкт, що летів паралельним курсом. І щось мені підказує, що я знайомий із цим об'єктом. Піддавши трохи газу, я побачив білий корпус наймініатюрнішої учасниці гонок — француженка Крі-Крі вже вийшла на крейсерську швидкість, але безнадійно відставала від інших учасників.

— І в такому темпі ти збиралася летіти через усю Атлантику? — я вирівняв швидкість, прилаштувавшись зліва від маленької спортсменки.

— Я зможу! — уперто крикнула та.

— Я знаю. Питання в тім — скільки часу тобі на це знадобиться.

— Байдуже!

— Зате мені не байдуже! — гаркнув я на неї. — Тебе ж навіть відшукати не зможуть, якщо впадеш!

— Не впаду! — уже не так упевнено відгукнулася Крі-Крі.

— І що з того? Ти прийдеш на контрольну точку хіба що перед самим відльотом. Якщо взагалі встигнеш долетіти, — я тактично не став їй нагадувати про мізерні розміри її баку.

— Я мушу, — зовсім знічено пискнула француженка. — Я поклялася, що зроблю це.

— Краще повертайся. Якщо не жалієш себе — пожалій хоча б мене.

— Я мушу долетіти. Куди ж я дінусь?

До болю знайомі слова. Когось вона мені нагадує. Повернувши дзеркало, я уважніше оглянув Крі-Крі й подумав, що пального на увесь політ їй точно не вистачить — здохне через кілька годин, навіть якщо летітиме максимально економно. А може... Не думаю, що це хороша думка, але поступити інакше я просто не зможу — і на тому світі був дурнем, і навіть могила мене не виправила.

— Добре. Я тоді допоможу. Ти скільки важиш?

— Кілограм сімдесят.

— Скільки?!

— Ну добре-добре — дев'яносто!

Та вона знущається! І як її тільки під час зльоту не здуло? Та навіть я, зі своїми чотирма тоннами мусив за землю чіплятися! Що ж, принаймні вона легша, за мої гантелі. Тільки тут мені не доведеться нести всю вагу на собі.

— Слухай мене уважно, — я відкрив багажник і почав спускати кінець канату. — Зараз чіпляєшся на буксир до мене...

— Чим? — а ось про це я не подумав.

— Сама думай. Чіпляєшся й летиш позаду. Двигун зовсім не глуши, бо замерзнеш. Поки летимо — продумуєш легенду свого перельоту, щоб було, що розказати. Усе ясно?

— Так.

— Тоді лови кішку. Обережно, вона гостра.

Відпустивши канат на сорок метрів, я знизив швидкість до мінімуму й дочекався, доки дівчина закріпиться на буксирі. З її розмірами це виявилося не складно — вона просто всілася на якір, затиснувши канат переднім колесом. Тепер можна було летіти спокійно. Піднявшись на висоту три тисячі метрів, я набрав швидкість, як мені казав мені Капітан, і почав гратися з компресором, намагаючись встановити найкраще співвідношення повітря до палива. Крі-крі на мій запит про самопочуття щось пискнула, але скаржитися не стала.

Минуло кілька годин. Я вже використав першу капсулу присадки і перевів двигун на середні оберти, аби вона подіяла як слід. А внизу тим часом почалася гроза. Навіть страшно подумати, що було б з нами обома, якби ми летіли там. І що довше ми летіли, то більше падала температура. Відчуваючи, що крила починають замерзати, я перевів канал охолодження двигуна в середину корпуса — стало трохи легше. Але температура продовжувала падати і незабаром я мусив збільшити оберти, щоб повітря було гарячим. Крі-Крі позаду спершу намагалася втримуватися в потоці моїх вихлопних газів, але я пояснив їй, що тоді наш задум одразу розкриють, і це буде ще гірше, ніж дискваліфікація.

Коли до мети нашого перельоту залишалося менше години польоту, я знизився і відчепив Крі-Крі, яка вже майже перетворилася на бурульку. Унизу погода була просто жахливою: мокрий сніг, зустрічний вітер, і повно айсбергів. Мені підніматися вже не можна — у мене ж страх висоти, а от француженка мусила знову набирати висоту і продовжувати свій шлях над хмарами. Щойно ми втратили одне одного з поля зору, я увімкнув свою електроніку і світ заповнило зеленувато-синє світло, для якого дощ не був перешкодою. Електронна шкала приладів перетворила виснажливий похід на захопливий серфінг у повітряних потоках між крижаними скелями. Холод в крилах відступив на задній план і я знову відчув себе найкрутішим літаком на Землі. Так продовжувалося доти, доки пеленгатор не вловив сигнали аеропорту. Довелося вимикати усі примочки окрім системи глобальної навігації й скидати швидкість. Вже заходячи на посадку я згадав, що мені треба підтримувати реноме невдахи, тому поспішив перекрити канал імпровізованої пічки, за що одразу ж поплатився собачим холодом. Навіть гарячі гази із вихлопної системи не рятували від низької температури.

Посадка вийшла... Невдалою. Відсутність видимості та злий диспетчер зробили своє чорне діло і я на повній швидкості пролетів слизьку злітну смугу й зарився з головою в сніговий замет на узбіччі — ледве виліз. Ну, принаймні тепер я точно відповідаю своєму образу. Обережно, аби мене не здуло вітром, я відшукав стоянку спортсменів. На вході в теплий ангар мене зловив всюдисущий Рупер і зафіксував час прильоту. Не слухаючи коментарів в свою адресу, я поспішив до вогнища, щоб хоч трохи відтанути. Займаючись відігріванням свого бідного хвоста, я краєм ока помітив пожвавлення в ангарі. Під'їхавши до Ель-Чу, що безуспішно намагався познайомитися із об'єктом свого поклоніння, я запитав:

— Слухай, Чу, а чого це всі так заворушилися?

— А ти не чув? — пробелькотів здоровило, не зводячи зачарованого погляду із канадської спортсменки. — Крі-Крі долетіла. Скоро піде на посадку.

— Навіть так... — схоже її списали ще в момент старту. — Піду я, подивлюся на це чудо. Ти зі мною?

— Га, що? О, Дасті! Коли ти прилетів, аміго?!

— Та я вже цілу годину тут гріюся. Ох, хлопче... Схоже тебе серйозно накрило. У тебе раніше хтось колись був?

— Про що ти кажеш?! Я вперше в своєму житті зустрів...

— Все ясно. Ходімо, подивимося на нашу героїню.

Вхопивши його за гвинт, я потягнув здорованя за собою.

Відкрилися двері й в ангар, не без допомоги Рупера, вкотилася купка снігу із двома пропелерами — схоже не один я виконав маневр 'занурення з головою'. Поки Крі-Крі обмітали від снігу, Рупер зафіксував час прильоту і направив її в техчастину на діагностику. Що ж — сподіваюся дівчина засвоїть цей урок, схаменеться й більше не полетить на вірну смерть.

Глава 4

Не схаменулася. Наступного ранку, перед самим стартом, під дахом ангару юна спортсменка вже нарізала кола, показуючи всім свій новий підвісний бак. Ну, не бак — бачок. Та й гондоли двигунів у неї за ніч якось невловимо змінилися. Я навіть підійшов до неї поцікавитися такими змінами.

— А я ще два двигуни собі поставила, — похвалилася Крі-Крі. — Тепер двоє штовхають, а двоє — тягнуть.

— Це не заборонено?

— Що ти... — посміхнулася дівчина. — У мене баки не набагато більші за об'єм двигунів більшості учасників. В адміністрації взагалі обізвали мої моторчики дзижчалками і запропонували замінити на щось інше, хами!

— Сподіваюсь мені більше не доведеться тягти тебе через півсвіту?

— Ні, тепер я сама зможу продовжити гонку. Не так швидко, але зможу і... Дякую, що допоміг мені. Повір, для мене це дуже важливо.

— Та я бачу. Ну, тоді бажаю успіхів.

— Дякую. Тобі теж! — помахала вона мені крилом, і знову спурхнула під стелю.

Повернувшись до своєї стоянки, я знову взявся гортати новини. Ставки на Крі-Крі перед стартом були 1/85, а тепер піднялися до 1/57. Мав би гроші — неодмінно заробив би на цьому. Перед стартом мене загнали на техогляд. Причиною для цього став черговий етап моїх мутацій, завдяки якому я знову міг похизуватися блискучим фюзеляжем. І що цікаво — зміни зачепили навіть нещодавно встановлений багажник. Схоче метаморфози стосуються усього мого тіла, у якій би комплектації воно не було. Поки мене фарбували — на пошту впало нове повідомлення від Капітана.