Другий свiт. Справа вiдьми

— Що? ЩО? ДО бала лише чотири днi залишилося...а ти!

— Чотири? — закричала вiдьма.

— Так, чотири. Ти де була? — цього питання вона i боялася.

— Тут спала. А чому ти не спиш у дома? — дiвчина знала що може i "спалитися" на цьому, але сонний вигляд Римера допомiг їй придумати план.

— Тебе шукав.

— А! — застогнала дiвчина i гепнулася у лiжко. — Скiльки годин?

— Третя ночi. — сказав Ример знiмаючи футболку.

— Блiн. — простогнала вона.

— А що таке "блiн"? — поцiкавився хлопець.

— Це спосiб вираження емоцiй у моєму свiтi. Ну ти й "лох".

— А шо таке "лох" ?

— Це означає що ти добра людина. — нiяково сказала Майя.

— Добра? Тодi ти справжнiй лох. — вiдьма пригнiчено скривилася...

Хлопець тим часом роздягнувся.

— Ей! А ну iди звiдси я тут сплю.

— Це моя кровать! — закричав вiн.

Майя запротестувала i кинула в мага подушкою. Той спритно її спiймав i кинув їй у вiдповiдь. Майя роздратовано злiзла з кроватi i сiла на м'яке стуло. Хлопець тим часом залiз пiд тепле покривало i з насмiшкою подивився на вiдьму яка у вiдповiдь показала йому язика.

— Риже нещастя. Iди сюди. Майя ну будь лохом. — почав вiн. — Ляж бiля мене. Ми подiлимо кровать. Хочеш я її розрiжу? — Дiвчина закивала. Маг провiв рукою по кроватi i роздiлив її на двi половини. Дiвчина лягла на свою кровать i заснула.

Роздiл 10

Нечисть? Нi, не чула! Познайомиш?

Ранок видався м'яко кажучи веселим. Якщо не вважати того що Майя бiгала уже третiй круг навколо замку за свою вихiдну , то... усе було просто супер. Її наглядач, бiдний Ример дивився на вiдьму як на шматок полiтелену. Дiвчина бiгала не зi скорiстю вiтру, але зi скорiстю черепахи це модна було зрiвняти. Ример усiма способами натякав дiвчинi на те що, чим швидше вона пробiжить тим швидше його нагодують, але Майя нiяк не реагувала на його заяву. Вона з хитрою посмiшкою робила вигляд що її сподобалося. Але насправдi вiдьма обурювалася, як? Як цей пихатий бовдур мiг заставити її бiгати? Вона ж нiчого не зробила! А раптом, це вiн її закрив...треба розпитати його про ту кiмнату. Вiд спогадiв по спинi вiдьми пройшлися мурашки i вона затремтiла. Це вона не змогла сховати навiть вiд очей стурбованого мага. Вона мовчки сховала погляд.

— Майя! — пiдiйшов до неї маг. — З тобою усе добре? Ти якась знервована!

— Нi, Ример усе добре. А чому цiкавишся?

— Ти дуже схвильована. Ти можеш менi довiряти. Розкажи.

— Усе добре. — закричала дiвчина. — Менi ще дев'ять кiл бiгти.

Ример подивився на дiвчину яка знесилено, але так гордо побiгла уперед. Вiн здивувався чому вона так негативно реагує. Але подивився їй у слiд. Хлопець знав про те що вона була не у його кiмнатi, але у той вечiр її брехня переконала навiть його. "Де ж була Майя?" — подумав вiн.

...Дiвчина упала на землю i з посмiшкою подивилася на замок. Скоро вона мала утекти звiдти i я ця перспектива її звеселила. Бiльше не буде цього бовдура принца, дурненького мага i цих дивних заспиртованих тiл. Боже, цi тiла не давали їй покою. Вони заставили її посмiшку згаснути i задуматися.

— Ей, Майя! — закричав вдалинi знайомий голос. — Принц чекає на тебе. Поспiши.

— Передай принцу, що я його ненавиджу. — закричала вона.

— Але ж це принц. Це ж повелитель Лiбертонiї.

— Передай так . Виконуй свою роботу — закричала вона i направилася у замок, але дорогу їй перебила тiнь дiвчини. Майя упiзнала у нiй свою давню знайому. Ту, дiвчину яка хотiла убити її. Але цього разу шатенка не виглядала вороже. Вона пiдiйшла до Майї i подала їй руку.

— Пробач... — прошепотiли її вуста.

— За що? — поцiкавилася дiвчина.

— За бiблiотеку i отруйнi голки. — сказала вона i зробила невинний вираз обличчя.

— Чому ти це зробила? — запитала вiдьма.

— Я хотiла показати правду... — сказала Мерi.

— Яку правду? Про що ти? — запитала дiвчина. По її виразу обличчя було видно те, що Майя хвилюється. Мерi самозакохано посмiхнулася i обiйняла юну вiдьму.

— Принц хоче убити тебе. I я хочу захистити. Зрозумiй мене.

— Що? Про що ти? — запитала дiвчина.

— Ти бачила заспиртованих вiдьм, ельфiв, магiв...Пам'ятаєш? Памятаєш. Ти не могла цього забути.

— Зачекай, маги? Я бачила лише ельфiв.

— Погано ти дивилася. У нього колекцiя. Вiн колекцiонує тiла, рiзних рас. А головне душi, якi вiн не випускає. I йому не вистачає найсильнiшого мага Дартуса Цербера i останньої вiдьми Майї Кархар.

— Невже це так? — запитала дiвчина. — Але в його колекцiї є один зiпсований експонат. Тiло Рiнель Кархар.

— Нi, воно там є. Я сама його бачила.

— Але там тiло без душi.

— Що?

— Там тiло без душi. — повторила вона.

— Тодi душа Рiнель у небезпецi. — прошепотiла Мерi i присiла на траву. Вона хотiла обманути дiвчину, але тепер вона завагалася. Спогади про веселу Рiнель не давали їй спокою. Вона нiколи не згадувала цього дня, але настав час.

Життя Рiнель, Арiандра i Мерi.

Мерi була найкращою подругою Рiнель. Вони були не розлий вода до того часу поки вiдьма не зникла. Рiнель розповiла охотницi про те що не може жити без сестри. А та лише пожала плечима. Рiнель закричала про те що хоче померти i побiгла до свого будинку. Там вона покiнчила життя самогубством. Мерi хотiла i намагалася її зупинити, але та почала говорити якiсь дивнi слова. Охотниця плакала i кричала, але бар'єр створений ельфом не пiдпускав. Пiсля слiв Рiнель упала. Вона померла. Мерi пiдбiгла до її тiла i закричала. Її крик почув принц. Арiандр давно шукав таку могутню ельфiйку. I вiн добавив її до своєї колекцiї " Найсильнiших створiнь ". Принц був монстром. Вiн запропонував їй пiти з ним до палацу. Там вiн запропонував дiвчинi вина. Пiсля якого її зтошнило i її вiдчуття змiнилися. Вона не могла привикнути до сил, а бiль нагадувань завдавала її рани. Мерi почала убивати нечисть. Але вона зненавидiла принца. I не могла дозволити йому убити вiдьму. Вона збиралася вбити Майю для того щоб забрати силу i оживити подругу, а потiм помститися Арi за неї.

— Повтори будь ласка. Рiнель жива? — запитала охотниця.

— Так, вона перетворилася у книгу.

Мерi вперше за усi цi роки заплакала. Вона обiйняла вiдьму i почала шепотiти якiсь незрозумiлi слова.

— Тiкай звiдси. — прошепотiла вона. — Прошу, не стань лялькою у колекцiї Арiандра.

— Не стану. — сказала вона.

Але охотниця уже зникла. Дiвчина обернулася i побачила маленьку тваринку. Вона кульгаво iшла до дiвчини. Це був чорний лiрохвiст. Так називалися вони тут. Хоча у свiтi Майї це був кiт. Дiвчина потягнула руку. Але раптом її вiдкинула червоним шаром. Його кинув Арiандр.

— Не пiдходи до нього! — закричав вiн. — Лiрохвiст може тебе убити.

— Ти про цей комочок щастя? Чи не так?

— Це дуже небезпечна нечисть.

— Нечисть? Так, це ж чорний кiт.

— Я не знаю що таке кiт. Але воно небезпечне. Не доторкайся.

— Чому? — запитала дiвчина.

— Тому що, нi. — закричав принц i побiг до неї.

Комочок щастя подивився на неї наляканим очима , а Арi хотiв його убити. Дiвчина одним махом пiдняла кота з землi. Руку раптом запекло i на нiй з'явилося тату у виглядi котячої мордочки. Принц пiдбiг i вихватив пушистика з її рук. Лiрохвiст почав мотатися i жалiбно скавулiти.

— Вiдпусти! — закричала дiвчина. Кiт помахав головою.

— Мур... — видав вiн.

— Я сказала вiдпусти. — закричала вона.

— Майя, ти хоч знаєш що таке нечисть?

— Нi! Вiдпусти мого кота.

— Кого?

— Його. Негайно

— А я не хочу. Ти i так уже перебрала з татуюванням. Щоб його забрати потрiбно запалити лiрохвоста.

— Не смiй! — дiвчина забрала кота i погладила.

— Ти не розумiєш що твориш! Я наказую.

— Менi? ТИ наказуєш менi? — на цей раз Майя сильно рознервувалася -Повелительницi клану вiдьм? Та це я маю давати накази. Так що остинь чувак.

— Що таке "чувак" ? — запитав хлопець.

— Ооо. — застогнала вiдьма.

— Ти викинеш цю нечисть?

— Це, не нечисть. I взагалi знайомся це — Ерiк мiй кiт.

— Ти дала iмя нечистi? Майя ти з вогнем граєш.

— Замовчи! — сказала вона.

Принц побiлiв. А дiвчина пiшла у перед, вона кинула на Арi нищiвний погляд.

— Ти не обижайся. Просто я зла. А злiсть це стан коли ящик працює швидше за розум. — засмiялася вiдьма.

Вона повернулася до Ерiка.

— Ну що знайомимося? — запитала вона, на що кiт весело закивав головою i м'яукнув . — Щастя ти моє я котячої не знаю. Тобто лiрохвостiвської.

Роздiл 11

Коли на часах буде дванадцята...

Майя упала на кровать. Ерiк сумно на неї подивився i усiм виглядом намагався натякнути на те що час обiдати. Кiт пройшов шiсть кругiв навколо її голови i присiв на лице дiвчинi. Вiдьма зняла лiрохвоста. Боже, як не зручно. Вiд сьогоднi це кiт. От, вона ж не знаю хто це! Дiвчина чи хлопець?

Самець чи самка? Майя почала вертiти його у руках, а кiт жалiбно кричати.

— Та поклади мене! — закричав звiр.

— А! Ти говориш? — запитала вона.

— Нi, спiваю.

— А. — Майя почала щипати себе i випадково кинула кота. Вiн у вiдповiдь почав шипiти.

— Ну? Переконалася? — замичав кiт. Майя присiла i уважно дивилася за тим як вiн повiльно розсуває губи i вимовляє звуки. Ерiк на це закрив очi i по-мученськи зiтхнув.

— Ну що? Боже, який ти няшка. — вiдьма почала гладити його.

— Руки! Руки! — кричав роздратований кiт. — Я ще молодий щоб померти!

— Нiчого тобi не буде! — м'якнула дiвчина i продовжила свою коварну роботу.

— Ну все! Прошу вiдпусти! — кричав Ерiк.

— Добре! — дiвчина поклала кота на руки.

— Ти що думаєш що якщо я маленький то я маю бути слабким. Поклади мене! Для лiрохвоста неприйнятне таке вiдношення до нього.

— У кота!

— Лiрохвоста! — заперечив Ерiк.

— О, ну чому усе так важко? — застогнала дiвчина i почала повiльно сповзати з лiжка. — Я й не знала цього. Ерiк, давай дружити.

— Ерiк? — запищав кiт.

— Це твоє нове iмя. — посмiхнулася вiдьма.

— Моє iмя? Ти що з глузду з'їхала. У мене немає iменi. — почав суперечку кiт.

— Є! Я його тобi дала. I чому у мене на руцi котячi очi?

— Це знак єдинства. Я не можу вiдiйти вiд тебе на вiдстань десяти метрiв.

— Тепер ти завжди будеш зi мною. — зрадiла дiвчина.

— Скiльки радостi. — взявся за голову коварний кiт.

— Я тобi маю все розказати. — дiвчина почала свою довгу розповiдь...вона сказала про усе, про Мерi, принца, мiтлу, дивнi сили i навiть про втечу.

— Не новина. Принц колекцiонує людей не просто так. — почав кiт. — йому потрiбно це усе для ритуалу вознесiння. Вiн заставить кожне створiння у нашому свiтi йому поклонятися. I тодi вiн стане непереможним. Вiн не хотiв щоб Мерi тебе забирала. Знаєш чому вона хотiла тебе убити? Тому що вона не хотiла того, щоб принц виконав цей ритуал. Для нього не вистачає двох. Тебе та майстра з академiї Дарта. А ще прокляття Мiноса. Його ще називали фiлософським каменем.

— Не двох. Рiнель без душi. Вона стала книгою.

— Тодi вiн не має знайти книгу.

— А що нам робити з моєю втечею? — запитала Майя.

— А нiчого! — вiдрiзав кiт.

— Як нiчого? — почала дiвчина. — Мене хочуть на мариновану ляльку перетворити, а ти нiяк не допоможеш!

— Що? Та я один тут дiлом займаюсь. А ти...

— Дiлом займаєшся? З тобою усе гаразд? — пiдняла тон Майя.

Їхня суперечка могла тривати ще декiлька годин, проте вiдьма вчасно спинилася. Вона лише стрибнула на кровать i зробила кислий вираз обличчя. Оглянувши кота злим поглядом вона почала думати. Лише iнколи скоса поглядаючи на Ерiка вiдьма скривилася i нарештi пiднялася. Пiдiйшовши до шафи вона почала вибирати одяг.

— Ти вийдеш нарештi? — застогнала вона. Кiт закiнчив лизати лапу i попрямував до дверей. — Дякую! — кинула йому у слiд Майя.

Через годину...

— Нi ! Ну досить уже! — кричала дiвчина до кота. — Ти ж у нас людиноподiбний.

— Що? — запитав кiт. Ерiк нарештi лишив мiтлу, яка усiма силами намагалася утекти вiд нього.

— Нiчого уже.

— Я скажу тобi дещо важливе. Я дiйсно ранiше був людиною. Взагалi я був братом Мерi, моїм справжнiм iменем було — Астер. Але , я уже привик до твого — Ерiк. Я дуже багато знаю про цей свiт. А в лiрохвоста, якого ти чомусь називаєш котом, мене перетворив принц Арiандр.

— Зараза! — видавила дiвчина.

— А що означає ця фраза?

— Ця фраза означає те, що вiн дуже погана людина.

— Розкажи про ваш свiт! — почав кiт.

— Ми люди дивнi, тобi нас не зрозумiти. У нас взагалi немає магiї. Але є шахраї. Вони називають себе — Екстрасенси.

— А чим займаються цi екстрасенси? — зпцiкавленно запитав лiрохвiст.

— Вони уявляють себе посланниками вiд бога. Наче вiн направляє до нх свою силу. Тобто, вони говорять що умiють бачити майбутнє, читати думки, виганяти злих духiв. До речi, як у вас тут з богами?

— Такi питання у тебе!

— Якi? — скривилася вiдьма.

— Не правильно сформованi!

— Зараза! — закричала дiвчина.

— Просто сформуй його! Правильно! — запищала тварина.

— Ти чого кричиш до мене? Ти адекватний? Чи у тебе критичнi днi почалися?

— Ти нормальна? Я чоловiк!

— Пробач, але ти кiт! — засмiялася Майя.

— Я — лiрохвiст. Слухай, повернемося до питання.

— У вас є боги?

— А ось про що ти...Звiсно є. Їх у кожної раси по одному. У драконiв — Морзен. Вiн керує рiвновагою i розподiляє сили мiж його рабами. I так у кожного. Розумiєш? — дiвчина кивнула i швидко прокрутила iнформацiюу головi. Вона єхидно глянула на Ерiка i посмiхнулася.

— А який у тебе бог? Чи ви коти не раса?

— Звiсно ми не раса , ми нечисть.

— А то ви дияволу поклоняєтеся?

— Хто це такий? — запитав Ерiк. Кiт приляг на диван i тепер повiльно рухав губами. Дiвчина голосно засмiялась, тим вона визвала у лiрохвоста гнiв. Той прошепотiв щось собi пiд носа i очiкуючи дива глянув на неї. Майя знову голосно засмiялася, а Ерiк у вiдповiдь покрутив лапою бiля голови. Кiт натякнув на те, що час продовжити їх бесiду.

— Ну ти й кумедний. — засмiялася вона. — Дявол — керує пеклом i усякою нечистю.

— Нi, ти помиляєшся! — засмiявся кiт. Вiн так кумедно скривив морду що дiвчина знову повалилася на лiжко. Вона так несподiвано стрибнула туди, що мало не роздавила кота. Бiдолаха стрибнув на велике крiсло i продовжив розмову. — А що таке пекло?

— Ти що взагалi нiчого не знаєш? У пеклi знаходяться грiшники. Тi, що робили зло i ображали iнших.

— А чим вони там займаються?

— Горять. — посмiхнулася Майя.

— Шкода тебе!

— Незрозумiла! Чому шкода?

— Ну ти ж горiтимеш... — протягнув кiт. У вiдповiдь Майя кинула подушкою у лiрохвоста. Той голосно зойкнув i посмiхнувся.

— Ерiк! — застогнала Майя.— Чому Дарт потрiбен Арi?

— Бо вiн сильний! Дарт — великий маг. Вiн бачить невидиме i володiє стихiєю вогню. А стихiями володiли лише вiдьми. Усе це тому що вiн не чистої кровi людина. Розумiєш? Вiн син вiдьми i чорного мага.

— Ти хочеш сказати що Дарт наполовину вiдьма?

— Це образливi слова.

— Чому?