Другий світ. Справа відьми

— Тому що, він наполовину відьмак.

— Ой, пробач. — протягнула відьма.

— Він би це почув...Для Дарта найбільша образа це те, що люди говорять про нього як про людину не6 чистих кровей. А для мага рід і родина головне.

" Тобто, він любить дітей!" — в думках зраділа Майя. Дівчина піднялася з ліжка і покликала мітлу. Вона сильно стукнула себе по голові і знову присіла. Кіт з відкртим ротом спостерігав за цим , а потім добавив:

— З книгою познайом!

— Що?

— Рінель поклич! — сказав Ерік. Він вимовив це так наче даючи наказ.

" Рінель" — гукнула дівчина. — " А ну виходи"

Книга повільно підлетіла до дівчини і почала пильно розглядати кота. Але чомусь вона не перетворювалася на людину, лише мовчки вдивлялася у його постать. Потім різко засяяла і почала набувати форми дівчини. По дорозі вона зробила декілька рухів руками і її одяг змінився. Тепер її світле волосся сильно вирізнялося на фоні чорного, оксамитового наряду. Дівчина нарешті постала у всій красі та величі і гордо глянула на обох.

— Рінель! — закричала Майя і кинулася в обійми до дівчини , але та як завжди дозволила руці Майї пройти наскрізь. — Познайомся. Це — мій кіт. — Ерік знову скривився і глянув на ельфа.

— Але ж це — лірохвіст. — протягнула книга. Ерік сильно зрадів і стрибнув у прості де стояла Рінель.

— Я тебе люблю! — закричав він. — Давай будемо разом.

— Що з ним? — запитала Майя.

— Схоже він не любить коли його називають "котом".

— Переживе! — буркнула Майя і нагородила кота злим поглядом від якого у нього пересохло в горлі , але той не здався він задоволено мурликнув і пострибав у сторону ванни. Але на пів-дорозі врізався в невидиму стіну.

— Ой, схоже це межа.

— Але мені потрібно ... — запищав він.

— Я стану біля дверей! Тільки за одної умови , ти дозволиш називати себе котом.

— Ні! Ніколи! Ні за що!

— Як знаєш! — пролепетала відьма.

— Добре називай "котом". — закричав він. Майя самовпевнено підійшла до дверей, тим самим даючи стіні зникнути.

— Рінель! Ти готова скоро у нас втеча в академію планується?

— Я за тобою і в вогонь і в воду.

— А давай перевіримо місце для балу! — наполягала дівчина.

— І коли ми це зробимо?

— Ну коли на часах буде дванадцять.

— Чому саме тобі?

— Логіка де ? Бо всі спати ляжуть.

Раптом у двері постукали. Рінель швидко зникла , а Ерік заховався під кровать. Майя вагаючись відкрила двері , е був Аріандр.

— Чому прийшов? — запитала дівчина.

— Майя , я хотів ще раз переконатися у тому, що у тебе усе в порядку. Більше ніяких нападів не було? — запитав принц. Дівчині було неприємно на нього дивитися, але вона трималася стримано.

— Ні, а що повинні були?

— Я просто запитав. Ти підеш на вечерю чи наказати принести тобі сюди?

— Ні, я буду тут. Дякую. А тепер бувай.

— Що ти таке ховаєш там? — запитав хлопець. Арі намагався заглянути за спину відьми.

— Нічого. — відповіла вона. — Я просто вирішила прибратися.

— Для цього є покоївка. — спокійно відповів Арі.

— У моєму світі усе не так.

— Звикай до цього! — сказав він. — Шляху назад нема.

" Ага, я тобі віру. Точно так само як тоді, коли ти сказав що відьм уже не повернути." Майї стало цікаво що у нього в голові вона повільно зробила жест і почала читати його думки.

" Ні, ну вона звісно ж красуня. Як би вона не була мені потрібною для цього ритуалу, я б її коханкою зробив."

" Зараза!" — подумала вона.

— Арі, а чому у принців немає дружин?

— Тому що, у них є фаворитки, коханки і так далі.

" Тому що тоді кінчиться їх розгульне життя" — подумав він.

" Ти мені брешеш" — подумки відповіла дівчина.

— Ну все я пішов... — перервав її думки Арі.

* * *

Кіт та відьма на ціпочка пройшли до бальної зали. За ними десь у повітрі летіла книга. Але Рінель сильно маскувалася, не даючи ні оку людини, ні оку мага побачити її. Підійшовши до місця призначення Майя тихо оголосила свій план. Вона врахувала усе і місце де вона танцюватиме і місце за столом. Відьма рахувала кожну годину і враховувала усе. Вона думала що буде як її побачать на темному мареві ночі. Чи потрібно було ї й тікати у такий святковий день? Дівчина могла зробити е будь-коли. Вона декілька раз дивилася на бар'єр. Він відкриється після завтра і ніхто не помітить тієї секунди як його перетне відьма на мітлі з чорним котом. Дівчина також врахувала що буде якщо хтось з гостей вирішить їй допомогти. Рінель теж була задіяна. Бо поки ніхто до неї не доторкнеться, вона схожа на людину. Дівчина спробувала станцювати в залі танець і навіть не помітила того як за нею спостерігав чоловік у чорному.

— Чим займається панна?

Лише тепер дівчина помітила молодого воїна. Вона зупинилася і повільними кроками відійшла до дверей.

— Це ви Астаро? — запитала вона.

— Так, я. Чому пані не спить і чому біля неї лірохвіст?

— Цей? Він мій друг!

— У вас із ним зв'язок? — запитав він.

— Ні, чому ви так вирішили?

Астаро Тед тим часом наблизився до дівчини. Відьма знову відійшла і повільно оглянулася. Зала завжди була з охороною. Чому їх ніде немає. Лише тепер Майя помітила двох зв'язаних людей.

— Ти боїшся мене? Могутня відьмо! Кров у твоїм тілі аж холоне. Ммм...Як я люблю страх в очах жертви.

— Щоб я, остання відьма і повелителька такого клану боялася тебе? — засміялася вона. Відьмі дійсно було важко.

— А так? — прошепотів воїн і миттю опинився у неї за спиною.

Лезвія меча пройшлася по її одягу і дівчина ледь чутно заплакала. Але так гордо наче і сльози були вирізані цим самим мечем з її очей , які дивилися у безодню.

— Іди спати Астаро! — мовила вона і пішла вперед.

— Стій, або я пошматую тебе!

— Дівчина не відреагувала .

Астаро побіг за нею, але мітла яку відьма визвала боляче порахувала його ребра і чоловік упав. Він ледве тримав меча.

— До побачення хоробрий воїне!

Ці слова сказала горда відьма. Та якій судиться боротися не за своє , а за усі життя. Та якій потрібно відновити клан.

Майя гордо ішла уперед. Тепер її бачили усі. І слуги, і воїни, але дівчина лише сміялася їм услід. Анабет, яка зустрілася їй у дорозі лишень встигла відкрити рота, мимо неї пройшла відьма.

" Справжня! " — шепотіли усі.

" Горда! " — линуло навколо.

" Остання! " — комком у горлі ставали слова.

Таку героїчну картину ніщо не могло зіпсувати. Ну хіба що "чорне нещастя". Це був Ерік, він дуже тихо ступав за своєю відьмою. Хоча це виглядало дуже кумедно. Лишень чути було.

" Ого, де узяла такого? " — запитували Майю.

Але дівчина не звертала уваги на тих кого пробудила серед ночі. Вона просто зайшла у кімнату і упала на кровать.

— Добраніч мені! — простогнала вона і заснула.

12 розділ

За день до втечі...

Лишень один день лишився. День втечі відьми наближався. Майя як завжди намагалася усім догодити принцу. Дівчина намагалася зробити усе акуратно , не викликати ніякої підозри. Аріандр тим часом готувався до балу.

Майя вийшла на свіже повітря, вона посміхнулася Еріку і махнула рукою убік. Тим самим дала лірохвосту знати про те що нікого немає. Астаро Тед лежав у лікарні. Схоже дівчина сильно його стукнула. Вона прошепотіла на вітер якісь слова, значення яких знала лише вона сама. У голові відчувся якийсь легкий біль і вона поспішила повернутися.

— Куди ідеш? — сказав хтось за її спиною.

Дівчина обернулася і побачила Мері.

— Мері? — пискнула вона і обняла дівчину. Та хотіла відштовхнути дівчину, але сама обійняла її.

— Ну так це я. — посміхнулася охотниця. — У мене просто ідея з'явилася.

— І яка? Ти хочеш заспиртувати принца? Хоча ні! Дай угадаю...Це маю зробити я?

— Ні, я вирішила що маю тобі допомогти. — заявила вона.

— І як? — запитала дівчина.

— Давай будемо у команді! — зраділа Мері.

— Не розумію.

— Ти і я. Я зміню зовнішність приберу тату і піду з тобою в академію. Стану твоїм охоронцем.

— Справді? Але , є одна умова. — застогнала дівчина.

— І яка?

— У мене в команді уже є декілька людей. І ти маєш з ними подружитися.

— Людей? — Мері підняла одну брову.

— Ні, я не це мала на увазі. Короче, сідай на мітлу . Я відволікатиму сторожу, а ти — полетиш у мою кімнату.

— Але літають лише відьми! — зголосилася охотниця.

— Але ж я можу керувати мітлою за допомогою сили думки.

— Ні, ні, ні! — зголосилася дівчина. — А відволікати ти як будеш?

— Це — секрет. Готова? — Мері махнула у відповідь головою і сіла на мітлу.

Мітла різко рвонула і почала сильно розкачуватися. Охотниця вчепилася у неї руками і пригнула голову. А Майя намагалась думати лише про мітлу. Це було дуже важко, хоча її ніхто не відволікав. Але дівчина нарешті направила енергію у правильно русло. І як завжди по закону підлоти , до неї підійшов Ример.

— Що робиш? — запитав він.

Дівчина здригнулась і втратила управління над мітлою. Краєм ока вона побачила як мітла з Мері починає падати. Та намагалася триматися .

Дівчина зрозуміла що від неї залежить усе. Вона різко обернулась і ударила Римера по голові. Той упав на землю і почав щось шепотіти. Відьма тим часом добила його. Не до смерті звісно, але до втрати пам'яті точно.

Дівчина відновила керування над мітлою і тепер без пригод доставила Мері до вікна кімнати. Дівчина побігла в свою кімнату.

* * *

Мері уже сиділа на кроваті у одягу Майї, але досі виглядала як воїн.

— А чого ти у моєму одягу? — запитала відьма.

— Мій порвався! — заявила дівчина.

— Як? — здивувалась Майя.

— Одна дівчина втратила керування над мітлою і загнала мене у кущі.

— Пробач! — сказала Майя і посміхнулась.

— І де твоя команда?

— Увага! Його величність Кіт! — закричала Майя. З-за її спини виповз Ерік він став посеред кімнати і блаженно м'яукнув.

— Привіт! — помахала Мері і глянула на мене.

— Він говорити вміє! — запевнила її я.

Кіт у відповідь м'яукнув і глянув на мене ангельськими очима.

— Давай зараза, скажи хоч одне слово. — закричала відьма. Мері голосно засміялась і сказала.

— З цим розібралися. — сказла охотниця. — Майя! А звідки ти взяла цього "кота"?

— До вашого відома...— почав Ерік. Мері сильно відкрила рота і здивовано дивилася на нього. — Я лірохвіст і те що я дозволив цій панночці називати мене котом , не стосується усіх. Юна Леді? Ви згідні з цим?

— Так, так пане. — почала Мері. — Пробачте мене.

— О, міс це — лишнє.

— Так, ану перестали. Ніжності у цій кімнаті заборонені.

— Що? — видавив кіт.

— Так, запам'ятали. Ти — кіт. Твоє ім'я Ерік. І ти така зараза , що тебе можна називати як завгодно. А це Мері — мій друг. Вона знає усе про втечу.

— І про наші правила? — запитав кіт

— Які привила? — зацікавлено потягнула охотниця.

— Ну потрібно ловити для мене мишей... — почав він, але відьма його перебила:

— У нас нема правил. Усі підтримуємо один одного.

— І ще хтось є у вашій команді? — запитала Мері.

— Є! Познайомся з своєю давньою подругою.

До них підлетіла чарівна книга. Вона швидко перевернулася на дівчину і оглянула присутніх. Її погляд зупинився на Мері. І здавалося з очей Рінель падали сльози.

— Що ти тут робиш? — закричала ельфійка.

— Рінель, це ж я. — запевнила Мері.

— Знаю що ти. Ти — така жива. Хочеш знову глузувати з мене?

— Дівчата! — почала відьма.

— Майя, тихо. — сказала Рінель. Відьма присіла і почала дивитися на них.

— Рінель, я не глузуватиму з тебе.

— Та невже...

— Прошу пробач мене. — по її очах скотилася одинока сльоза.

— Мері, я давно тебе пробачила.

— Рінель , я знаю тобі була потрібна моя підтримка. Я винна у цьому усьому. Мені нема пробачення. Але скоро Майя оживить тебе.

— Напевно. Шкода що я не можу тебе обняти.

Майї це набридло і вона піднялася .

— Тепер ми одна команда. — сказала вона.

— Да, одна. — потягнув кіт.

Дівчина погладила кота і різко вскрикнула:

— А як назвемо команду?

— Охотники! — закричала Мері.

— Інтелігентні створіння. — почав кіт.

— Любителі жити. — завірила Рінель.

— Нє, це не те. Потрібно щось цікаве , до прикладу "Останні бійці".

— Нехай буде. — підтримали її.

— А може наклейки якісь собі зробимо?

— Ні!

— А уніформа?

— Ні!

— А таємний клуб?

— Майя, перестань. Уже обід, а ти ще не їла. І Мері потрібно змінити. — сказала Рінель і перетворилась у книгу.

— А чо ти не Рінель?

— Дурнувате питання. — відповіла книга.

— Точно! — підмітила відьма. — Ти як завжди права!

Раптом книга засяяла і відкрилася. Майя заворожено спостерігала за нею. Це була нова сторінка!

— Майя, схоже Фобія дозволила відкрити нову сторінку.

— Що за " Фобія "? — запитала дівчина у книги.

— Це головна у нас. У духів. Читай скоріш!

" Відьма може міняти імідж. Тобто, ми вивчимо заклинання для зміни одягу. А ще воно допоможе міняти колір волосся. Але не собі. Ти — відьма. У тебе завжди буде риже волосся. Ти маєш підійти до дівчини або хлопця і провести навколо нього рукою . Потім загадай те, яким ви хочете бачити цю людину і направте енергію їй у серце. Обдумайте усе. Запитайте дозволу жертви. І лише тоді починайте роботу."

Нище було вказано заклинання та ще декілька правил. Усе зводилося до того що, " Не виконай дію сю, супроти волі друга твого".

— Що? — завопила відьма. — Хто це писав? Що за діалект?

— Майя... — почала Мері. — Цій книзі 1000 років.

— І Рінель теж? — запитала відьма.

— Ні, духи по черзі оселяють її. Але останні роки це дійсно була Рінель.

— А ось це речення ти вважаєш нормальним? " І не використай сили забагато, бо зло буде тобі та чакрі твоїй." Чого початок нормальний , а правила ні?

— Тому що! — сказала книга. — Мене, тобто "носій моєї душі" декілька раз переписували. А ось правила зберегли.

— Слухай, а ось якою мовою тут говорять. Невже англійською?

— Ні, у нас тут бар'єр. У кожної раси своя мова. І тому зробили так, щоб ми один одного зрозуміли.

— А що буде , як що цього бар'єру не буде?

— Він завжди буде!

Майя закінчила розмову з сестрою і підійшла до Мері.

— Ти готова?

— Так.

Майя почала крутити рукою навколо неї. Нарешті зробила повний оберт. Вона почала читати заклинання. Слова падали з її уст і летіли уперед Дівчина тихо засміялась і почала думати. Тепер її уява малювала таку теплу дівчину. Темні пасма волосся змінилися на ніжні світлі. Майя навіть одяг для Мері змінила. Тепер вона нагадувала принцесу. І зовсім не схожа була на охотницю. Дівчина і не знала про те , якою її зробила відьма. Але вона була готова на усе. Мері хотіла помститися принцу за цей небажаний дар і за перетворення Рінель на блукаючу душу. Мері теж була дочкою відьми. І її матір було убито у неї на очах.

Майя закінчила перетворення. Тепер на неї дивилася красуня. Її рожеві губи налякано дрижали, а голубі очі шукали дзеркало. Дівчина підняла низ плаття з землі і попрямувала до дамської кімнати.